Державного регулювання малого бізнесу: тенденції, проблеми, перспективи

Косатенко Дар’я, ЕМБ-605, КНЕУ

Вступ

 

Мале підприємництво – це найдемократичніший суспільний сектор національної економіки, який практично нічого не коштує бюджету, але забезпечує значну частку обсягу виробленої продукції держави та переважну частку робочих місць. Саме тому в більшості країн світу мале підприємництво є не тільки об’єктом державної політики, але й розглядається як один з чинників національної безпеки.

На мою думку,одним з найважливіших політичних і економічних завдань України є підтримка та розвиток підприємництва. У сучасних умовах, з урахуванням попереднього власного досвіду, а також досвіду економічно розвинених країн, економіка нашої країни поступово набуває ознак ринкової. Соціально орієнтоване ринкове господарство з його економічною свободою, різноманітними формами власності, конкуренцією, соціальним партнерством і суспільним спрямуванням визначаються як конституційна основа економічної системи України.

Метою є порівняння державного регулювання малого бізнесу в Україні та економічно розвинених країнах. Визначити недоліки та запропонувати варіанти поліпшення даного стану в нашій державі.

Мета державної підтримки бізнесу – створення однакових умов для всіх суб’єктів господарювання, зайнятих у сфері бізнесу, а також вирівнювання підприємницьких структур з іншими сферами суспіль­ного виробництва.

Практика господарювання в розвинених країнах вказує на те, що державне регулювання економікою здійснюється безпосередньо через соціально-економічне прогнозування, розробку державних програм, визначення пріоритетних напрямів і галузей розвитку народного господарства, через формування інвестиційної, податкової та кредитної політики. У подальшому, це регулювання забезпечується через реалізацію антимонопольної політики і розвитку конкуренції, державну стандартизацію, метрологію і сертифікацію, систему оподаткування та інші форми регулювального впливу держави. Отже, не дивлячись на те, що з переходом до ринкової економіки істотно змінюється характер, зміст і межі економічної діяльності держави, регулювання економічних процесів не зникає, а навпаки, вдосконалюється. Тобто держава, в особі компетентних органів, забезпечує конструктивність цього процесу. Втручання держави у ринкові відносини має різноманітні форми і цей процес, на мою думку, є об’єктивним.

По-перше, виступаючи як надійний соціальний гарант, держава зобов’язана турбуватися про найменш захищені верстви населення (інвалідів, пенсіонерів тощо). Інакше кажучи, частину виробленого підприємцями продукту компетентні державні органи повинні перерозподілити серед найбідніших, щоб запобігти політичному вибуху.

По-друге, підприємницька діяльність використовує найскладніші технології, контроль за використанням яких повинен здійснюватися відповідними державними органами.

По-третє, участь у світовому перерозподілі праці змушує державу не тільки прогнозувати свою економічну політику, а й використовувати інші механізми її реалізації (економічні санкції, заборону на експорт, ліцензії, державне мито тощо).

У різних країнах використовують багато підходів (класифікаційних ознак) щодо віднесення підприємств до категорії малих. Так, наприклад, в Японії до таких належать ті, де є розмір капіталу, чисельність працюючих і галузева належність. У Південній Кореї до групи середніх і малих включаються підприємства виходячи з чисельності працюючих, суми активів і обсягу річної реалізації продукції. У ФРН і Великобританії, поряд з показником чисельності працюючих, використовують показник річного обігу. Кількість зайнятих і обсяг основного капіталу визначають віднесення підприємств до розряду малих в Італії. В Індії критеріями для визначення належності фірм до категорії малого бізнесу є чисельність зайнятих і обсяг інвестицій, а у багатьох галузях – ще й рівень використання енергії.

В Японії частка малих підприємств, які виконують урядові замовлення становить 45 %, а у замовленнях громадських організацій країни – 32 %. На частку малих і середніх підприємств в Японії припадає близько 55 % реалізованої промислової продукції, близько 60 % – оптової торгівлі і більш як 80 % – роздрібної.

Механізм пільгового оподаткування підприємств малого бізнесу в економічно розвинених країнах включає: звільнення від податку реінвестованого у підприємство прибутку; скасування податку на залучений капітал і лібералізацію оподаткування одержаного у результаті цього прибутку.

Сьогодні в Україні залишаються невирішеними чимало проблем розвитку малого підприємництва та існує необхідність в активізації ролі держави щодо прискореного створення сектору малих бізнесових структур. Формування взаємоузгодженої та цілісної нормативно-правової бази — найголовніша передумова ефективного розвитку малого підприємництва. На сьогодні Україна має велику кількість нормативних актів, значна частина яких регулює саме підприємницьку діяльність.

Зокрема, в ст.12-15 Закону України «Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні»  стверджується, що державна підтримка передбачає формування програм, в яких визначається механізм цієї підтримки. Основними видами державної підтримки суб’єктів малого і середнього підприємництва та об’єктів інфраструктури підтримки малого і середнього підприємництва є фінансова, інформаційна, консультаційна підтримка, у тому числі підтримка у сфері інновацій, науки і промислового виробництва, підтримка суб’єктів малого і середнього підприємництва, що провадять експортну діяльність, підтримка у сфері підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації управлінських кадрів та кадрів ведення бізнесу.

Основними засобами регулюючого впливу держави па діяльність суб’єктів підприємництва, згідно зі статтею 12 ГК України є:

  • державне замовлення, державне завдання;
  • ліцензування, патентування і квотування;
  • сертифікація та стандартизація;
  • застосування нормативів та лімітів;
  • врегулювання цін і тарифів;
  • надання інвестиційних, податкових та інших пільг;
  • надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.

Я вважаю,що малі підприємства потребують найбільше фінансово-кредитної підтримки держави. І не без підстав, оскільки ці форми в нових умовах гос­подарювання виступають структуротворчим фактором економіки.Також це зумовлено браком стартового капіталу та незначною кількістю оборотних коштів. Важливим джерелом фінансування розвитку малого бізнесу є мікрокредитування за участі банківських та небанківських структур.

Ве­ликі підприємства що є стрижнем будь-якої галузі, завжди втілюють результати структурних змін, і в цьому розумінні уособлюють стабіль­ний, „консервативний” початок економіки.

Малі та середні підприємства бізнесу, готуючи грунт для становлення нових видів виробництва та ринків нових виробів, вперше освоюючи науково-технічні відкриття, тобто впроваджуючи інноваційні пронеси, функціонують як революційні, ініціюючі структурні зрушення, основи, що природно поєднуються з заповзятливістю ділових людей.

Підприємства малого та середнього бізнесу багато в чому підвищу­ють життєздатність великих, їх конкурентоспроможність. Висока рента­бельність великого виробництва зумовлюється масовістю випусків продукції та стабільністю асортименту виробів. Разом з тим прискорен­ня науково-технічного прогресу різко скорочує ці можливості: необхід­но постійно вносити корективи в техніко-економічні параметри продук­ції, реагуючи на зміни ринку. Зберегти свої переваги і пристосуватися до нових вимог гігантам складальних виробництв допомагають підпри­ємства малого та середнього бізнесу, які оперативно приводять асор­тимент комплектуючих виробів у відповідність з досягненнями науки і техніки. Причому кількість таких підприємств повинна перевищувати безпосередні потреби складальних виробництв, оскільки тільки на по­дібній основі існуватиме повноцінна конкуренція. Це одна з основних передумов успішної взаємодії малих, середніх та великих підприємств. На жаль, у нашій економіці такого взаємозв’язку немає. Все це свід­чить про те, що розвиток економіки без зміщення акценту в бік підприємств бізнесу неможливий.

Треба зауважити, що українські банки прискіпливо ставляться до представників малого бізнесу і, незважаючи на численну рекламу щодо вигідних умов для малих підприємців, не охоче надають кредити.

Важливим напрямком підтримки малого бізнесу є система інформаційно-консультаційних послуг для підвищення професійного рівня підприємців.

На жаль, інфраструктура державного інформаційного забезпечення слабко розвинута в Україні. Такі прості методи розповсюдження інформації, як веб-сайти, брошури та спеціальні віконця, ще не стали загальною практикою у нашій країні, як це вже відбулося у Євросоюзі

Для надання допомоги малому підприємництву у справі виконання своїх обов’язків перед державою ефективними є організація семінарів та тренінгів, що вже набуло поширення у Данії, Естонії, Литві, Іспанії та Швеції. В Італії органи місцевої влади проводять також відео конференції з метою повідомлення та роз’яснення поточних змін в оподаткуванні. Данія запропонувала  своїм підприємцям навіть можливість передплати листів електронною поштою, в яких приводяться всі зміни в податковому законодавстві або йдеться про інші питання в залежності від персонального профілю користувача.

На мою думку, основною організаційною формою державної підтримки бізнесу по­винні бути довгострокові і поточні програми, які здійснюються на за­гальнодержавному та регіональному рівнях.

Проекти програм підтримки бізнесу розробляються Міністерством економіки України із залученням інших міністерств та відомств, пред­ставників підприємницьких структур, учених, фахівців, у тому числі іноземних

Усі витрати, пов’язані з розробкою та експертизою програм під­тримки бізнесу, фінансуються з державного та місцевих бюджетів.

Отже, створена система підтримки бізнесу стане для підприємни­цьких структур стимулом для розвитку й удосконалення виробництва товарів та послуг, а не пошуком обвідних шляхів чинного законодавства (а це, на жаль, ще часто трапляється), що пояснюється його недоско­налістю, а також непродуманою податковою та кредитною політикою.

Підводячи підсумки, слід зазначити, що основними напрямками державної підтримки повинні бути активізація кредитно-гарантійних установ, створення Національної системи гарантій, збільшення частки державних видатків на розвиток малого підприємництва, впровадження законів про мікрокредитування, розроблення програм фінансової підтримки на прикладі США та країн Європейської співдружності тощо. При конструктивній роботі банківського сектора та держави в особі НБУ, Міністерства фінансів можливо прискорити розвиток як банківського сектору, так і малого підприємництва до показників розвинутих країн світу.