Правове регулювання інноваційної діяльності

Базикіна Ганна,  ЕМБ-503, КНЕУ

У даній роботі викладаються основні поняття і сутність правового регулювання інноваційної діяльності. Актуальність цієї теми полягає у тому, що впровадження науково-технічного прогресу у виробництво і соціальну сферу неможливе без регулювання цієї інноваційної  діяльності законами, що зумовлюються певними правовими особливостями.

Розуміння саме правової складової інноваційної діяльності є дуже важливим у сучасному світі, адже зважаючи на ринкові трансформації, одним з найважливіших показників економічного зростання країни є темпи розвитку інноваційної діяльності.

Метою даного дослідження є розкриття поняття «інноваційна діяльність», її видів та напрямів, а також визначення основних нормативних актів, що регулюють інноваційну діяльність та обґрунтування правового забезпечення інноваційної діяльності.

Перш, ніж надати правову характеристику інноваційній діяльності, необхідно виокремити значення цього поняття та поняття «інновації». Під соціально-економічною категорією «інноваційна діяльність» розуміється процес, спрямований на реалізацію результатів завершених наукових досліджень і розробок або певних науково-технічних досягнень у новий або в удосконалений продукт, який реалізується на ринку, у новий або вдосконалений технологічний прогрес, що використовується в практичній діяльності, а також пов’язані з цим процесом наукові розробки та дослідження.

Розглядаючи поняття «інновації», можна сказати, що це – новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоспроможні технології, продукція чи послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери.

У законодавстві під інноваційною діяльністю у сфері господарювання розуміє діяльність учасників господарських відносин, що здійснюється на основі реалізації інвестицій з метою виконання довгострокових науково-технічних програм з тривалими строками окупності витрат і впровадження нових науково-технічних досягнень у виробництво та інші сфери суспільного життя.

Законодавча база України у сфері інноваційної діяльності представлена такими нормативно-правовими актами, як:

– Конституція України;

– Господарський кодекс України (ст. 325–332);

– Законами України «Про інноваційну діяльність», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про наукову і науково-технічну експертизу», «Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків».

Основоположним нормативним актом цієї сфери є Закон України від 4 липня 2002 р. «Про інноваційну діяльність», який визначає правові, економічні та організаційні засади державного регулювання інноваційної діяльності в Україні, окреслює форми стимулювання державою інноваційних процесів і має на меті підтримку розвитку економіки України інноваційним шляхом.

Далі, слушно буде зупинитися на певних видах інноваційної діяльності. Відповідно до ст. 327 ГК України, інноваційна діяльність передбачає інвестування наукових досліджень і розробок, спрямованих на здійснення якісних змін у стані продуктивних сил і прогресивних міжгалузевих структурних зрушень, розробки і впровадження нових видів продукції і технологій.

Виділяють такі напрями інноваційної діяльності:

– проведення наукових досліджень і розробок, спрямованих на створення об’єктів інтелектуальної власності, науково-технічної продукції;

– розробка, освоєння, випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології;

– розробка і впровадження нових ресурсозберігаючих технологій, призначених для поліпшення соціального і екологічного становища;

– технічне переозброєння, реконструкція, розширення, будівництво нових підприємств, що здійснюються вперше як промислове освоєння виробництва нової продукції або впровадження нової технології.

У свою чергу, ч. 2 ст. 326 ГК передбачає наступні 5 форм інвестування інноваційної діяльності:

– державне (комунальне) інвестування, що здійснюється органами державної влади або органами місцевого самоврядування за рахунок бюджетних коштів та інших коштів відповідно до закону;

– комерційне інвестування, що здійснюється суб’єктами господарювання за рахунок власних або позичкових коштів з метою розвитку бази підприємництва;

– соціальне інвестування, що здійснюється в об’єкти соціальної сфери та інших невиробничих сфер;

– іноземне інвестування, що здійснюється іноземними юридичними особами або іноземцями, а також іншими державами;

– спільне інвестування, що здійснюється суб’єктами України разом з іноземними юридичними особами чи іноземцями.

Слід сказати, що держава бере безпосередню участь у регулюванні інноваційною діяльність, зокрема:

– визначає інноваційну діяльність як необхідну складову інвестиційної та структурно-галузевої політики;

– формує і забезпечує реалізацію інноваційних програм і цільових проектів;

– створює економічні, правові та організаційні умови для забезпечення державного регулювання інноваційної діяльності;

– створює та сприяє розвиткові інфраструктури інноваційної діяльності.

Також держава здійснює контроль за інноваційною діяльністю суб’єктів господарювання та інших учасників господарських відносин, її відповідністю вимогам законодавства і державним інноваційним програмам.

Тож, державний контроль у сфері інноваційної діяльності здійснюється  центральним органом виконавчої влади, та органами місцевого самоврядування у межах їх повноважень.

Законом України «Про інноваційну діяльність» встановлено:

– мету (створення соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефектив-ного відтворення, розвитку й використання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій, виробництв і реалізації нових видів конкурентоздатної продукції) і принципи державної інноваційної

політики (орієнтація на інноваційний шлях розвитку економіки України та визначення державних пріоритетів такого розвитку; формування нормативно-правової бази у сфері інноваційної діяльності; забезпечення взаємодії науки, освіти, виробництва, фінансово-кредитної сфери у розвитку інноваційної діяльності; ефективне використання ринкових механізмів для сприяння інноваційній діяльності, підтримка підприємництва у науково-виробничій сфері тощо);

– об’єкти інноваційної діяльності: нові знання та інтелектуальні продукти; виробниче обладнання та процеси; інфраструктура виробництва і підприємництва; організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру і якість виробництва і/або соціальну сферу; сировинні ресурси, засоби їх видобування і переробки; товарна продукція; механізми формування споживчого ринку і збуту товарної продукції;

– суб’єкти інноваційної діяльності: фізичні та/або юридичні особи України, фізичні та/або юридичні особи іноземних держав, особи без громадянства, об’єднання цих осіб, які провадять в Україні інноваційну діяльність і/або залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладаючи власні чи запозичені кошти в реалізацію в Україні інноваційних проектів.

Узагальнюючи усе вищесказане, можна зазначити, що правове забезпечення інноваційної діяльності передбачає встановлення чітких правил здійснення для суб’єктів та інших учасників такої діяльності, включаючи пов’язані з цим права та обов’язки. Для забезпечення ефективності нормативно-правового регулювання держава у встановленому порядку здійснює контроль за інноваційною діяльністю (щодо її відповідності вимогам законодавства та державним інноваційним програмам).

За загальним правилом, права та обов’язки учасників інноваційної діяльності не залежать від їх національної приналежності (резиденти чи нерезиденти). Однак з метою захисту національних інтересів законом можуть бути передбачені галузі або об’єкти інноваційної діяльності, в яких обмежується чи забороняється використання іноземних інвестицій (наприклад,

це стосується військово-промислового комплексу, а саме тих його підприємств, які здійснюють діяльність, що становить монополію держави та/або містить державну таємницю).

Під час здійснення інноваційної діяльності застосовуються різні види господарських договорів, проте основним з них, що забезпечує отримання інноваційного продукту, є договір на створення і передачу науково-технічної продукції, відповідно до якого одна сторона (виконавець) зобов’язується виконати зумовлені завданням другої сторони (замовника) науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, а замовник зобов’язується прийняти виконані роботи (продукцію) і оплатити їх.

Щодо предмету зазначеного договору, то ним є науково-технічна продукція, в тому числі її модифікація.

Науково-технічна продукція — це завершені роботи та/або послуги науково-технічного характеру: науково-дослідні, проектні, конструкторські, технологічні, а також створення дослідних зразків або партій виробів, необхідних для проведення науково-дослідних або дослідно-конструкторських робіт згідно із встановленими вимогами (тобто відповідно до стандартів, будівельних норм і правил та умов договору).

Стороною-виконавцем за цим договором може бути суб’єкт господарювання (науково-дослідні, конструкторські, проектно-конструкторські і технологічні установи та організації, а в разі наявності відповідних повноважень — також науково-дослідні і конструкторські підрозділи підприємств, установ і організацій).

Характерні ознаки зазначеного договору:

– підрядний договір на виконання робіт;

– форма договору — проста письмова;

– сторонами договору виступають підрядник (виконавець) і замовник.

У даній роботі було викладено основні поняття і сутність правового регулювання інноваційної діяльності, а також розкрито поняття «інноваційна діяльність», її види та напрями, а також визначено основні нормативні акти, що регулюють інноваційну діяльність та обґрунтувано правове забезпечення інноваційної діяльності.

У завершенні, можна сказати, що, окрім вищезазначених аспектів розглянутої теми, важливим моментом є саме стимулювання інноваційної діяльності, яке забезпечується різними засобами, головними з яких є державні гарантії для її суб’єктів, зокрема: щодо підтримки інноваційних програм і проектів, спрямованих на забезпечення публічних інтересів (реалізацію економічної та соціальної політики держави, а також на створення і розвиток суб’єктів інфраструктури інноваційної діяльності); щодо охорони та захисту прав інтелектуальної власності, захисту від недобросовісної конкуренції у сфері інноваційної діяльності; щодо вільного доступу до інформації, необхідної для прийняття рішення про започаткування такої діяльності (про пріоритети державної економічної та соціальної політики, про інноваційні потреби та результати науково-технічної діяльності, за винятком закритих видів інформації, що охороняються законом); щодо підтримки інноваційної діяльності в кадровому забезпеченні (підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів у сфері здійснення інноваційної діяльності).