Комерційна таємниця як об’єкт права інтелектуальної власності

Співак Анастасія, ЕМБ-503, КНЕУ

ВСТУП

Як казав свого часу Уінстон Черчілль, «хто володіє інформацією, той володіє світом». Дійсно, інформація сьогодні стає вкрай важливим ресурсом, а інколи – надзвичайно небезпечною зброєю. Здавалося б, доступ до інформації в сучасному світі практично необмежений, і будь-хто із виходом в інтернет може отримати дані, які його цікавлять. Та що більше можливостей надають нам новітні технології, то більше уваги зосереджується на питаннях інформаційного захисту. Парадокс?

Сучасне бізнес-середовище характеризується просто космічним рівнем конкуренції. Кожне підприємство на ринку прагне завоювати свого клієнта і, між іншим, відбити чужого. Батл за споживацьку прихильність сягає апогею, і до справи залучаються найрізноманітніші інструменти.

Як захистити себе від потенційної загрози? Приховати все? Хіба ж це можливо? Вітчизняні підприємства те й роблять, що намагаються мінімізувати будь-який ризик витоку інформації. Ось так приходиш на підприємство на практику від університету, а воно тобі ніякої інформації не хоче відкривати, бо то ж – комерційна таємниця! А раптом що.

А що ж із цього насправді комерційна таємниця? Працюєш із банком-партнером – ділишся інформацією, з державою – ділишся інформацією. То ж хіба це таємниця.

Та реалії в нас такі – всі шукають дані про тебе, ти шукаєш дані про всіх. Треба лише розібратися, що із цього законно, а що ні.

Що воно таке – комерційна таємниця?

Частиною 1 статті 505 Цивільного кодексу України визначено комерційну таємницю як інформацію, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв’язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.

Відповідно до частини 2 статті 505 ЦК та статті 10 Закону України «Про інформацію» комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці.

Стаття 36 Господарського кодексу України визначає комерційну таємницю як відомості, пов’язані з виробництвом, технологією, управлінням, фінансовою та іншою діяльністю суб’єкта господарювання, що не є державною таємницею, розголошення яких може завдати шкоди інтересам суб’єкта господарювання.

Цікаво, що дана категорія об’єктів права інтелектуальної власності в нормах вітчизняного законодавства здобула визначення «комерційна таємниця», у той час як у більшості зарубіжних держав застосовується визначення «ноу-хау».

Згідно із ЗУ «Про інформацію», Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, відмінними властивостями комерційної інформації з обмеженим доступом від будь-якої іншої є те, що вона:

  • є власністю підприємства, має матеріальну (комерційну) цінність, її витік може нанести матеріальну шкоду підприємству, у зв’язку з цим підприємство здійснює заходи щодо її захисту;
  • не є державною таємницею і не захищена авторським та патентним правом – є товаром, має ціну, певну вартість;
  • позначена обмежуючим грифом підприємства;
  • не може у відповідності з законодавством України приховувати негативну сторону діяльності підприємства, здатну нанести шкоду суспільству.

Статтею 420 Цивільного кодексу України визначено, що комерційна таємниця є одним з об’єктів інтелектуальної власності. Відповідно майнові права інтелектуальної власності на комерційну таємницю належать особі, яка правомірно визнала інформацію комерційною таємницею.

Як держава забезпечує захист комерційної таємниці?

Згідно зі статтею 36 ГК порушення щодо комерційної таємниці полягає в:

  • неправомірному збиранні відомостей;
  • розголошенні комерційної таємниці;
  • схилянні до розголошення комерційної таємниці;
  • неправомірному використанні комерційної таємниці.

Правопорушення вважається таким, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб’єкту господарювання.

Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» відносить неправомірне збирання, розголошення, схилення до розголошення та використання комерційної таємниці до типових проявів недобросовісної конкуренції.

Норми ЦК передбачають цивільно-правову відповідальність за завдану майнову шкоду у вигляді відшкодування збитків, заподіяних суб’єкту господарювання. А щодо дисциплінарної та матеріальної відповідальності, в межах діючого КЗпП України, трудове законодавство не передбачає правових наслідків порушення працівниками обов’язків щодо дотримання комерційної таємниці, проте, матеріальна відповідальність може бути реалізована, якщо при прийнятті на роботу особа підписала контракт, який передбачав застосування матеріальної відповідальності у разі порушення особою інформації, яка на відповідному підприємстві визнана комерційною таємницею.

Чи можна захистити всю інформацію як комерційну?

По-перше, Постановою Кабінету Міністрів України «Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці», визначені відомості, що не можуть бути віднесені до комерційної таємниці, а саме:

  • установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою чи господарською діяльністю та її окремими видами;
  • інформація за всіма встановленими формами державної звітності;
  • дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов’язкових платежів;
  • відомості про чисельність і склад працюючих, їхню заробітну плату в цілому та за професіями й посадами, а також наявність вільних робочих місць;
  • документи про сплату податків і обов’язкових платежів;
  • інформація про забруднення навколишнього природного середовища, недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що завдає шкоди здоров’ю, а також інші порушення законодавства України та розміри заподіяних при цьому збитків;
  • документи про платоспроможність;
  • відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, спілках, об’єднаннях та інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю;
  • відомості, що відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню.

Згідно з Постановою підприємства зобов’язані надавати ці відомості органам державної виконавчої влади, контролюючим та правоохоронним органам, іншим юридичним особам згідно з чинним законодавством за їх вимогою.

По-друге, варто сказати, що як комерційну таємницю доцільно захищати лише конкурентоздатну інформацію (наукові ідеї, нові технології, дослідні зразки продукції, тендерні пропозиції, послуги тощо), яка може принести прибуток. Аби визначити, яка інформація становить комерційну таємницю підприємства, необхідно здійснити аналіз його діяльності для виявлення конкурентоздатних послуг, продукції, нових технологій тощо. Крім того, у ході аналізу важливо врахувати перспективи розвитку підприємства.

Набір відомостей, що становлять комерційну таємницю, залежить від профілю та напрямку господарської діяльності підприємства, вміння оцінити результати цих видів діяльності. Проблема визначення таких відомостей полягає в необхідності здійснення аналізу великого обсягу різнорідної інформації про напрями та види діяльності підприємства, його структуру, партнерів, а також конкурентів. У зв’язку з цим від об’єктивного, чіткого та своєчасного визначення предмету захисту залежить збереженість важливої для підприємства комерційної таємниці.

У вітчизняній науковій літературі пропонуються наступні критерії, якими варто керуватися при визначенні комерційної інформації:

  • Нові види послуг і продукції повинні мати дійсну або потенційну цінність. Вміщені в них відомості повинні мати не тільки загальні показники своєї виключної важливості, але й володіти відносними показниками конкурентоздатності, а також мати споживчі властивості;
  • Не потребують додаткового захисту і не можуть бути віднесені до комерційної таємниці відомості, які є державними секретами, захищені патентним або авторським правом;
  • До комерційної таємниці можуть бути віднесені результати технічних досліджень, які при впровадженні їх у виробництво підвищують конкурентоздатність послуг і продукції, що реалізується підприємством.

 

ВИСНОВОК

Виходячи із усього вищесказаного, варто зрозуміти, що не слід до комерційної таємниці відносити велику кількість відомостей. Надмірна прихованість хоч і захистить нас від конкурентів, та може призвести до втрати клієнтів, їхньої довіри чи взагалі репутації фірми.

Дійсно, сучасні реалії змушують підприємства дуже обережно розпоряджатися власними даними, проте варто розрізняти, яка саме інформація варта того, аби її захищати, а яку можна відкрити громадськості.

Така нагальна потреба захищати власні таємниці самими ж підприємствами виникає і з цілком об’єктивних причин – вітчизняне законодавство в цій сфері не можна вважати досконалим, а отже значно знижується рівень надійності державного захисту. І хоча нормативними актами передбачається відповідальність за порушення комерційної таємниці, та в той же час вони не встановлюють ні правовий режим комерційної таємниці, ні порядок віднесення інформації до комерційної таємниці, ні підстави виникнення права суб’єктів на комерційну таємницю чи порядок доступу до комерційної таємниці тощо.

Можна лише сказати, що інформація сьогодні відіграє важливу роль на рівні з іншими видами ресурсів. У зв’язку з цим набирає обертів розвиток нової галузі права – інформаційне право. Але це все зовсім інша історія.