ОБМЕЖЕННЯ ПРАВА ТА КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО НА ЗАЙНЯТТЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ

Савченко Едуард, ЕМП-501, КНЕУ

За сучасних умов підприємницька діяльність потребує детального законодавчого регулювання, що покликане сприяти подальшому розвитку як різних форм підприємництва, так і економіки України в цілому.

Ефективність господарювання значною мірою залежить саме від опрацювання, засвоєння та реалізації на практиці тих правових норм, які визначають права та обов’язки всіх без винятку суб’єктів господарювання з огляду на специфіку кожного із них, зумовлену різноманіттям форм власності, сфер діяльності та іншими численними чинниками. Важливим завданням постає подальше вивчення поняття «обмеження прав людини» загалом та особливо «обмеження права на зайняття підприємницькою діяльністю» зокрема.

Сучасна ринкова економіка формується і функціонує на основі підприємницької діяльності. Конституцією України надається можливість всім громадянам України, а також громадянам інших країн чи особам без громадянства займатися підприємництвом на території України, за винятком випадків, передбачених законом. Тож право на зайняття підприємницькою діяльністю підлягає певним обмеженням.

Цілком зрозумілим є, що обмеження прав і свобод людини з боку держави передбачає вирішення наступних завдань: підтримка правопорядку; забезпечення особистої безпеки; забезпечення внутрішньої і зовнішньої безпеки суспільства і держави; створення сприятливих умов для економічної діяльності і охорони всіх форм власності; врахування мінімальних державних стандартів за основними показниками рівня життя, культурний розвиток громадян.

У ст. 64 Конститyції України зазначається, що права i свободи людини та громадянина не можуть бути обмeжeнi, крім випадків, передбачених нею. Додатковою умовою окремих обмежень визначається воєнний чи надзвичайний стан iз зазначенням строку дії цих обмeжeнь. При цьому чітко визначено перелік прав, що не можуть бути обмежені нi за яких умов. Таким чином, головною метою обмежень є захист основних цінностей у суспільстві, до яких належать життя, свобода, гідність тощо. Для обмеження прав i свобод існує соціальна, чи економічна та політична обумовленість. Встановлені Конституцією України основи  для правового обмeжeння прав i свобод людини та громадянина є необхідним елементом у сфері правового регулювання суспільних вiднocин.

Встановлено, що принципами обмеження права на зайняття підприємницькою діяльністю є припустимості обмеження відповідно до Конституції та законів України; рівність усіх осіб у правообмеженні; припустимість обмеження права на підприємницьку діяльність визначеного кола осіб; наявність судового захисту права підприємницької діяльності;  припустимість обмеження у разі зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції .

У Конституції України говориться про право на зайняття підприємницькою діяльністю, яка не заборонена законом, що є доволі сумнівним: підприємницька діяльність не може бути забороненою, оскільки така діяльність у ринковому суспільстві соціально корисна, а державою можуть лише встановлюватися обмеження щодо здійснення її окремих видів та/або певними суб’єктами. У ч.2 ст.42 Конституції України говориться про обмеження підприємницької діяльності перерахованих у ній осіб, а не про її заборону. Обмеження підприємницької діяльності може бути у двох формах:

1) повне обмеження, при якому певним особам забороняється здійснення будь-яких видів підприємницької діяльності, тобто має місце заборона здійснення її взагалі;

2) часткове обмеження, при якому не забороняється певним особам здійснювати окремі види підприємницької діяльності.

З викладеного вище випливає, що існує велика кількість засобів обмеження права на зайняття підприємницькою діяльністю, одними з яких є захист конкуренції та протидія зловживанням монопольним становищем на ринку. Численні заборони щодо здійснення підприємницької діяльності встановлені, наприклад, Законом України «Про захист економічної конкуренції» від 11.01.2001р. забороняється зловживання монопольним становищем на ринку; вчинення антиконкурентних дiй органами влади, місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управлiння i контролю та iн. Захист прав споживачів та необхідність здійснення контролю за якicтю i безпечністю продукції, усіх видiв послуг i робіт.

Обмеження у державному регулюванні права на зайняття підприємницькою діяльністю виражаються у встановленні різних правових обтяжень суб’єктів підприємництва. Перш за все це необхідність легітимізації суб’єктів підприємницької діяльності, обов’язок сплачувати податки i збори.

Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здійснення відповідного виду діяльності до закінчення терміну, встановленого вироком суду. Державні органи мають право вимагати вiд підприємця фінансову звiтнicть, не порушуючи при цьому комерційної таємниці. Ці й низка інших обмежень необхідні в інтересах всієї національної економіки, але мають спиратися на законодавчу базу.

Приватним підприємцям забороняється займатися певними видами підприємницької діяльності (наприклад, виробництвом зброї, вибухових чи отруйних речовин, виготовленням орденів тощо) або така діяльність обумовлюється спеціальними дозволами (ліцензіями). Саме для охорони прав людини, інтересів суспільства і держави чинним законодавством України передбачена необхідність ліцензії для реалізації права власності при веденні підприємницької діяльності. Наявності ліцензії потребує не будь-яка діяльність, пов’язана з реалізацією права на підприємницьку діяльність, а тільки та, що зазначена в Законі України «Про ліцензування  певних видів господарської діяльності» від 01.01.2000 р. Причому спостерігаються тенденції до збільшення переліку видів діяльності, які потребуватимуть ліцензування.

Фактично для осіб, які бажають займатися підприємницькою діяльністю, держава висуває певні умови, що перераховані нижче:

  1. Дотримання конституційних обов’язків – вимог, які висуваються до кожної людини (можливість займатися підприємницькою діяльністю в Україні не залежить від приналежності до громадянства України), діяти визначеним, чітко регламентованим конституційною нормою способом для забезпечення інтересів суспільства, держави, інших людей і громадян, а саме: неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (ст. 68 Конституції України), не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки (ст. 66), сплачувати податки і збори (ст. 67).
  2. Виконання вимог господарського та цивільного законодавства України, а саме:
  • наявність повної дієздатності особи, яка настає з 18 років, а у виняткових випадках (укладення шлюбу, робота за трудовим договором або заняття підприємницькою діяльністю з відома батьків, усиновлювачів або опікуна) – з 16 років;
  • дотримання встановлених державою обмежень щодо здійснення підприємницької діяльності в Україні (за колом осіб, дієздатністю і правоздатністю, вироком суду, видом діяльності тощо);
  • проходження легалізації підприємницької діяльності;
  • здійснення підприємницької діяльності у будь-яких організаційних формах, що передбачені законом, за вибором підприємця;
  • встановлення чіткого напряму діяльності із зазначенням цього виду діяльності у реєстраційних документах. На деякі види господарської діяльності законом встановлена заборона;
  • наявність відповідного «стартового» (початкового) капіталу для здійснення підприємницької діяльності;
  • вибір місця здійснення підприємницької діяльності. Для фізичної особи вихідним при реєстрації є місце проживання
  • житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово, що знаходиться за певною адресою, за якою здійснюється зв’язок з фізичною особою – підприємцем; для юридичної особи є її місцезнаходження – адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені ;
  • законом закріплене право підприємців укладати з громадянами договори щодо використання їх праці, але при укладенні трудового договору (контракту, угоди) підприємець зобов’язаний забезпечити належні та безпечні умови праці, оплату праці не нижчу від визначеної законом та її своєчасне одержання працівниками, а також інші соціальні гарантії, включаючи соціальне й медичне страхування та соціальне забезпечення відповідно до законодавства України;
  • самостійна та ініціативна підприємницька діяльність, а саме самостійне формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежене законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;
  • здійснення підприємницької діяльності на постійній основі;
  • головна мета – отримання прибутку;
  • представництво своїх інтересів від свого імені;
  • несення ризику від підприємницької діяльності за рахунок свого майна;
  • самовідповідальність за результати своєї праці. За завдані шкоду і збитки підприємець несе майнову та іншу встановлену законом відповідальність.

Також держава встановила коло осіб, яким заборонено займатися підприємницькою діяльністю:

  • народні депутати;
  • посадові і службові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування;
  • військовослужбовці;
  • судді, працівники прокуратури, правоохоронних органів;
  • особи, яких суд обмежив у праві займати певні посади чи займатися певною діяльністю (протягом строку такого обмеження);
  • особи, засуджені за корисливі злочини (до зняття чи погашення судимості).

Важливим питанням при дослідженні умов реалізації конституційного права людини і громадянина на підприємництво є легалізація цієї діяльності. Легалізацію діяльності підприємців відносять до адміністративних заходів, оскільки вона полягає у державній реєстрації, видачі ліцензій, отриманні патентів, сертифікації, стандартизації тощо, тобто у процедурах, які встановлені нормативно, є обов’язковими для підприємця та реалізуються через діяльність державних органів. Незважаючи на деякі кроки у підвищенні ефективності механізму державної реєстрації, можна сказати, що ситуація у цій сфері залишається недосконалою через те, що роботу в цьому напрямі ускладнюють внутрішні інструкції органів місцевої влади щодо процедури державної реєстрації, які не просто деталізують положення Закону, а й подекуди заперечують його. Процес державної реєстрації гальмується банальним розкладом прийому громадян з певного питання, а відповідальність чиновників за порушення законодавства у сфері легалізації правоздатності суб’єктів підприємництва має несуттєвий характер. Тобто недостатнім є рівень забезпечення державних органів технологічними засобами, які спростили б процедуру. Тобто під умовами реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність слід розуміти сукупність вимог, що закріплені на законодавчому рівні і висуваються державою до осіб (незалежно від приналежності до громадянства), які мають намір займатися підприємницькою діяльністю, з дотриманням яких надане Конституцією право перетворюється в реальну дійсність.

Слід зазначити, що складність змісту економічних відносин, їх регулювання з боку держави вимагає застосування багатьох інших обмежень та заборон у підприємницькій діяльності. Ці  обмеження, як правило, не пов’язані із забороною окремих видів діяльності або визначенням сфери державної монополії чи забороною окремим особам займатися підприємництвом або станом економічної конкуренції, або правами споживачів. Вони в першу чергу пов’язані  з можливістю реалізації свободи договору, а саме через встановлення обмежень на укладання певних угод, звуження сфери диспозитивності у визначенні тих чи інших договірних умов, наприклад, платіжних, цінових, умов забезпечення зобов’язань. Можливо, багато з цих обмежень і заборон не виправдані, зумовлюються перехідним станом суспільства, але необхідність таких обов’язкових  розпоряджень не викликає сумніву .