Напрями вдосконалення спрощеної системи оподаткування в Україні

Томіна Анастасія, ЕМБ-503, КНЕУ

Вступ.

Розвиток економіки будь-якої країни залежить від ефективності діяльності малого підприємництва. Доходи від його діяльності становлять значну частку державного бюджету, розширюється спектр товарів та послуг, які пропонуються споживачам, підтримується високий рівень конкуренції тощо.

У сфері малого підприємництва в Україні зайнята значна частина працездатного населення. У 2013 р. в цій сфері економіки працювало близько 3 млн українців[1]. У розвинутих країнах кількість населення, зайнятого в малому підприємництві, більша, і в середньому становить близько 50–70% всього працездатного населення. Зокрема, в країнах Євросоюзу частка малого бізнесу в загальних обсягах ВВП складає 60–70%.

Основними факторами такого масштабного розвитку підприємництв були преференції, які надала влада щодо спрощення документального ведення такого виду діяльності та низький рівень податків, що зумовило значну зацікавленість у діяльності саме на системі єдиного податку. Спрощення у веденні обліку, розрахунку сум податку (єдиного), малій кількості звітів та простота їх заповнення стали основним підґрунтям збільшення кількості фізичних та юридичних осіб, які захотіли відкрити власну справу і працювати на такій системі діяльності.

Мета дослідження. На основі проведеного аналізу існуючого стану спрощеної системи обліку, оподаткування та звітності в Україні, практичного її застосування та поглядів провідних науковців щодо її перспектив розвитку запропонувати науково-практичні рекомендації щодо вдосконалення механізму діяльності системи платників єдиного податку як юридичних, так і фізичних осіб.

Основні результати дослідження.

Створення економічних систем для стимулювання діяльності суб’єктів малого підприємництва повинно включати в себе широкий спектр напрямів оптимізації і спрощення обліку, оподаткування і звітності таких суб’єктів господарювання.

Введення в дію з 1 січня 1999 р. положень Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності» від 3.07.1998 № 727/98 стимулювало створення, підвищення рентабельності і ефективності діяльності малих суб’єктів господарювання [3][2]. Згідно з даним нормативним документом, право сплати єдиного податку мали підприємці-фізичні особи з чисельністю працюючих до 10 осіб та річним доходом до 500 тис. грн. Для юридичних осіб було встановлено наступні обмеження: до 50 осіб та до 1 млн грн. Однак було також встановлено певний перелік видів діяльності, для яких було заборонено реєструватись платником єдиного податку. У цей список потрапили патентовані види діяльності, фінансово-кредитні та небанківські фінансові установи, продавці підакцизних товарів (лікеро-горілчані та тютюнові вироби) тощо.

Фізичні особи щомісяця сплачували суму податку до 200 грн, у залежності від виду діяльності. Дана сума збільшувалась на 50% за кожну найману особу або члена сім’ї, який брав участь у підприємницькій діяльності.

Юридичні особи обирали одну з двох ставок податків: 7% від доходу при окремій сплаті ПДВ або 10% від доходу у випадку включення ПДВ до суми єдиного податку. Під доходом розумілась сума коштів, фактично отримана на розрахунковий рахунок в банк або в касу підприємства за реалізовану продукцію (товари, роботи, послуги) протягом звітного періоду.

Створена спрощена система викликала велику зацікавленість у малих суб’єктів господарювання. Вона значно спрощувала процеси ведення обліку, розрахунку сум податку до сплати, зменшувала кількість сплачуваних податків, зменшувала витрати на сплату обов’язкових платежів тощо.

Однак згодом почали проявлятись і перші недоліки системи. Вони були пов’язані як власне із самою спрощеною системою, так і з бажанням суб’єктів господарювання «оптимізувати» своє оподаткування з її допомогою.

Головною проблемою було те, що не було проміжного етапу між єдиним податком і загальною системою оподаткування. У суб’єктів господарювання, що працювали на єдиному податку, не було стимулу до подальшого розвитку

своєї діяльності. Різниця в сумі сплачуваних податків при переході була дуже суттєвою, і тому більшість фізичних і юридичних осіб, які б мали перейти зі спрощеної системи на загальну (найчастіше це було викликано перевищенням межі максимально допустимого розміру річного доходу), шукали способи цього уникнути. Основними шляхами, які використовувались в даному випадку, були приховування прибутків шляхом ведення необлікованої діяльності і здійснення реалізації за готівку без офіційного документування («чорна бухгалтерія»), створення одного або кількох підприємців (підприємств) також на спрощеній системі, через які оформлювались частина реалізацій, заниження реальної вартості реалізації тощо.

З іншої сторони (бюджети і фонди) збільшувалось незадоволення сумами, які сплачували «спрощенці», особливо це стосувалось фізичних осіб. Указ Президента про спрощену систему оподаткування був прийнятий в 1998 р. і протягом всього часу дії його не торкнулись зміни щодо розміру сплат податку підприємцями. У даному нормативному акті було прописано, що для фізичних осіб – платників єдиного податку максимальна сума до сплати становила 200 грн. Однак реальна вартість цієї суми з роками весь час зменшувалась (вплив інфляції), а її розмір залишався незмінним.

Ще одною спробою полегшення діяльності малих підприємств було створення Спрощеного плану рахунків. Наказом Міністерства фінансів «Про затвердження спрощеного Плану рахунків бухгалтерського обліку» юридичним особам – суб’єктам малого підприємництва надано право у своїй діяльності застосовувати Спрощений план рахунків. Спрощений план рахунків складається з 30 синтетичних рахунків, які у своїй переважній більшості назвами співпадають з рахунками звичайного плану рахунків підприємств і організацій. Доцільність його використання на практиці викликає величезні сумніви.

Практично всі підприємства і організації, окрім синтетичних рахунків, у своїй діяльності використовують і аналітичні. У Спрощеному плані рахунків аналітичних рахунків не передбачено. Тобто, кожен суб’єкт господарювання повинен аналітичний облік розробляти самостійно у відповідності до своїх вимог і потреб. І виникає питання: а для чого вигадувати щось нове, коли вже є  існуючий План рахунків підприємств і організацій і в ньому вже всі ці питання вирішені? Для чого ускладнювати собі життя, використовуючи Спрощений план рахунків, якщо можна працювати за звичайним Планом рахунків підприємств та організацій і уникнути всіх цих проблем?

Наприклад, відповідно до Спрощеного плану рахунків, підприємства, які його використовують, мають право вести облік всіх доходів лише на двох рахунках – 70 «Доходи від реалізації» і 74 «Інші доходи», що нібито має спростити ведення обліку. Проте у відповідності до вимог П(С)БО 25 «Фінансовий звіт суб’єкта малого підприємництва» при заповненні форми фінансової звітності 2-м отримані підприємством доходи мають подаватись в розрізі 3-х рядків: «Чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)» (рядок 2000), «Інші операційні доходи» (рядок 2120) та «Інші доходи» (рядок 2240). Використовуючи Спрощений план рахунків, суб’єкт господарювання буде змушений до 70-го рахунку відкрити два аналітичних, щоб вести облік доходів так, як це необхідно для заповнення форми 2-м. Тобто, використання звичайного Плану рахунків підприємств та організацій в такій ситуації буде більш логічним та ефективним.

Ще більш вагомі зміни було внесено прийнятим розділом XIV «Спеціальні податкові режими» Податкового кодексу України [1]. Основними відмінностями новозатверджених положень ведення діяльності на єдиному податку від тих, що існували раніше, стали:

– фізичні особи поділяються на 4 групи в залежності від розміру річного

доходу, кількості працівників і видів діяльності;

– юридичні особи розділено на 2 групи в залежності від обсягів діяльно-

сті та кількості працюючих;

– фізичним особам дозволили бути платниками ПДВ;

– для 1–2 груп платників розмір єдиного податку встановлюється у від-

сотках до мінімальної заробітної плати, для 3–6 груп – у відсотках до доходу

підприємця чи юридичної особи;

– максимально допустимий розмір річного доходу для фізичних і юри-

дичних осіб на єдиному податку підвищено до 20 млн грн;

– у 5-й (фізичні особи) і 6-й (юридичні особи) групах платників єдиного

податку не обмежена кількість найманих працівників.

Не дивлячись на суттєві зміни, внесені до спрощеної системи Податковим кодексом України, на практиці неможливо підприємцю самостійно (без наявності спеціальних знань, освіти чи проходження певних курсів) вести облік та подавати звітність за результатами своєї діяльності без професійної допомоги. Ця проблема стає особливо гострою, якщо у підприємця є наймана робоча сила і необхідність проводити розрахунок податків та заповнювати і подавати звітність збільшується в рази.

Оцінюючи існуючі недоліки та переваги спрощеної системи обліку, оподаткування та звітності в Україні, слід, перш за все, визначити результати, які повинні були б бути отримані в ході її впровадження. Судячи з назви цієї спрощеної системи, для її користувачів повинні були бути створені преференції в кожній із зазначених ділянок: облік, оподаткування, звітність

Висновки.

Аналізуючи все вищезазначене, можна зробити висновок, що основними напрямами майбутнього розвитку спрощеної системи обліку, оподаткування та звітності в Україні повинно стати:

1) створення окремої державної (або спільно з банками) програми пільго-

вого кредитування суб’єктів малого підприємництва при відкритті власної

справи з пільговими відсотками та відтермінуванням строків погашення;

2) уніфікація всіх податків, які на даний час сплачують «єдинники», в

один дійсно єдиний податок задля спрощення процесу розрахунку сум

зобов’язань та зборів і зменшення витрат часу на звітування про результати своєї діяльності;

3) розробка елементів спрощення ведення діяльності підприємцям на

загальній системі оподаткування, особливо це стосується кількості сплачуваних податків та форм звітності;

4) заміна всіх форм звітності, які змушений заповнювати та подавати

контролюючим органам суб’єкт малого підприємництва на єдиному податку,

однією універсальною формою звіту з періодом подачі не частіше раз в квартал;

5) створення консультаційних центрів для суб’єктів малого підприємництва щодо питань створення власної справи, її документального оформлення, особливостей діяльності на спрощеній системі, порядку заповнення та подання звітності тощо.

Реалізація даних проектів значно полегшить діяльність існуючих суб’єктів господарювання, а також сприятиме стимулюванню створення нових.

Таким чином, буде досягнуто і загальне підвищення ефективності діяльності економіки країни.

_____________________________________________________________________________

[1] Держпідприємництвом України підготовлено аналітичний звіт про стан і перспективи розвитку малого та середнього підприємництва в Україні // Державна служба України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва // www.dkrp.gov.ua

[2] Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва: Указ Президента України від 3.07.1998 №727/98 // zakon.rada.gov.ua.