Організаційно – правові форми діяльності стартапів

 

Прохорова Г.В.,

Інститут бізнес освіти, КНЕУ,

програма бізнес адміністрування

 

«Хороший стартап повинен мати потенціал для великого масштабування, вбудований у його початкову конструкцію»

П.Тіль

 

ВСТУП

Жодна мить у бізнесі не повторюється. Наступний Білл Гейтс не розробить операційну систему. Наступний Ларі Пейдж чи Сергій Брін не створить пошуковий сервіс. А наступний Марк Цукерберг не винайде соціальну мережу.

Скопіювати взірець простіше, ніж створити щось нове. Якщо українські компанії не інвестуватимуть у нелегку справу творення нового, вони приречені у майбутньому, незалежно від того, наскільки високі їхні прибутки у теперішньому.

У час панування адміністративної бюрократії пошук нових шляхів може видатися сподіванням на диво. Водночас, не можна зважати на закономірність того, що успішні люди досягають успіху у найнесподіваніших сферах і вони думають про бізнес, а не про формули.

Побудова будь якої успішної компанії унікальна, проте, існують правила, загальні для побудови будь-якого бізнесу, яких необхідно дотримуватись с самого початку.

Одне з них називають «законом Тіля»: Стартап, де наробили помилок спочатку, неможливо виправити.

Для досягнення мети будь – якої підприємницької діяльності необхідно щоб вона здійснювалась в межах встановленого законом порядку, який обумовлений метою створення суб’єкту господарювання, формами власності, а також способами розмежування повноважень по управлінню корпоративними правами.

1. Правове регулювання здійснення стартапу фізичною особою – підприємцем.

Фізична особа-підприємець

Невеликі стартап – компанії, та ті, що недавно з’явилися на ринку, здійснюють свою діяльність через фізичних осіб – підприємців. Цей варіант є легальним, та оптимальним по оподаткуванню. Водночас, багато залежить від споживача (клієнта): сприйме він таку форму відносин чи ні.

З моменту державної реєстрації фізичної особи як підприємця та одержання свідоцтва про державну реєстрацію вона отримує підприємницьку право – та дієздатність.

Обсяг правосуб’єктності підприємця визначається статтею 51 Цивільного кодексу України (далі-ЦК), згідно із якою до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

За аналогією зі статтею 91 ЦК це означає, що правоздатність індивідуальних підприємців є загальною (універсальною).

Таким чином, фізичні особи – підприємці мають право здійснювати будь-які види підприємницької діяльності, з урахуванням заборон та обмежень, встановлених у чинному законодавстві.

Перелік видів підприємницької діяльності, якими не можуть займатися фізичні особи-підприємці, міститься у ст. 4 Закону України «Про підприємництво». До них, зокрема, відноситься діяльність, пов’язана з: а) обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів; б) охороною окремих особливо важливих об’єктів права державної власності; в) проведенням криміналістичних, судово-медичних, судово-психіатричних експертиз; г) розробленням, випробуванням, виробництвом та експлуатацією ракет-носіїв, у тому числі з їх космічними запусками із будь-якою метою, г) проведенням ломбардних операцій; д) виробництвом біоетанолу; е) виробництвом бензинів моторних сумішевих з добавками на основі біоетанолу.

Крім того, такі підприємці не вправі здійснювати страхову діяльність (ст. 2 Закону України «Про страхування»), банківську діяльність (ст. 6 ЗУ «Про банки і банківську діяльність»), професійну діяльність з випуску та обігу цінних паперів (ст. 16 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок»), діяльність у сфері організації телебачення і радіомовлення (ст. 1 Закону України «Про телебачення і радіомовлення»), космічну діяльність (ст. 1 Закону України «Про космічну діяльність»).

Згідно вимог Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» окремими видами підприємницької діяльності, які підлягають ліцензуванню, може займатися лише юридична особа.

До них, зокрема, відносяться надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів повітряним, річковим, морським та автомобільним транспортом; медична та ветеринарна практика; пошук (розвідка) корисних копалин; виробництво особливо небезпечних хімічних речовин; виробництво лікарських засобів, оптова, роздрібна торгівля лікарськими засобами; виробництво ветеринарних медикаментів і препаратів, оптова, роздрібна торгівля ветеринарними медикаментами і препаратами; виготовлення бланків цінних паперів, документів суворої звітності тощо.

Важливе значення для правового статусу фізичної особи-підприємця має майнова основа здійснення підприємницької діяльності. Чинне законодавство України не передбачає виокремлення майна, яке використовується підприємцем для здійснення підприємницької діяльності, із загальної маси належного йому майна.

Тому, за рішенням суду може бути звернено стягнення на все належне приватному підприємцеві майно, в тому числі і на те, яке він не використовував для зайняття підприємництвом.

Наведене, за ступенем ризиків, суттєво відрізняє підприємницьку діяльність приватного підприємця та юридичної особи. Так, згідно зі ст. 96 ЦК юридична особа відповідає за своїми зобов’язаннями належним їй на праві власності майном.

За загальним правилом, учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за її зобов’язаннями, а юридична особа не відповідає за зобов’язаннями учасника (засновника).

Винятки з цього правила можуть бути встановлені законом або установчими документами юридичної особи. Наприклад, Законом України «Про господарські товариства» передбачено додаткову (субсидіарну) відповідальність учасників належним їм на праві власності майном у товаристві з додатковою відповідальністю, а також у повному та командитному товариствах.

Таким чином, до переваг започаткування стартапу фізичною особою підприємцем відноситься відсутність встановлених законодавчих вимог щодо наявності коштів, необхідних для початку його функціонування, спрощена процедура реєстрації підприємницької діяльності за місцем проживання фізичної особи, а також самостійна організація власної діяльності.

  Водночас, коли з’являються борги, які пов’язані з реалізацією проекту, фізична особа – підприємець несе відповідальність усім своїм майном.

Очевидним є також і те, що за умови розширення стартапу чи започаткуванні, поряд з основними, суміжних видів діяльності, які підлягають ліцензуванню, таке стартап – підприємство необхідно реорганізовувати у юридичну особу.

 

2.Порівняння ефективності функціонування стартапів у формі приватного підприємства і товариства з обмеженою відповідальністю.

Приватне підприємство

Відповідно до статті 113 Господарського кодексу України (далі ГК) приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці.

Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб’єкта господарювання – юридичної особи.

З наведеного слідує, що особливістю приватного підприємства, заснованого фізичною особою (фізичними особами), є можливість використання його власником (засновником) на свій розсуд як своєї, так і найманої праці.

Поряд з цим власник приватного підприємства і засноване ним підприємство є самостійними і відмінними один від одного суб’єктами права власності і учасниками господарських правовідносин.

Приватне підприємство як юридична особа є власником майна, переданого йому у власність засновником, тоді як власник приватного підприємства, відповідно до статті 167 ГК, володіє лише корпоративними правами щодо заснованого ним підприємства.

Відповідно до частини третьої статті 62 ГК України підприємство, якщо інше не встановлено законом, діє на підставі статуту. Зважаючи на відсутність в законі спеціальної вказівки щодо приватних підприємств, можна зробити висновок, що єдиним і обов’язковим для даного виду підприємств установчим документом є статут, який за своїм змістом повинен відповідати загальним вимогам, передбаченим ст. 57 ГК.

Як і інші підприємства, приватне підприємство має право від свого імені вчиняти правочини (угоди), мати та набувати майнові і особисті немайнові права й обов’язки, бути власником рухомого та нерухомого майна, а також виступати позивачем і відповідачем у суді.

Приватне підприємство відповідає за своїми зобов’язаннями усім належним йому майном, на яке згідно з законом може бути накладено стягнення. Власник не відповідає своїм майном за зобов’язаннями заснованого ним приватного підприємства, а підприємство не несе відповідальності за зобов’язаннями власника.

Приватне підприємство має право в установленому чинним законодавством порядку: випускати цінні папери; засновувати інші юридичні особи, господарські об’єднання та брати участь в об’єднаннях з іншими суб’єктами підприємницької діяльності, в тому числі іноземними; створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законом порядку; вчиняти інші дії, що не суперечать чинному законодавству.

Щодо наявності та розміру статутного фонду приватного підприємства і порядку його утворення листом Держкомпідприємництва №1858 від 26.03.2004 р. було роз’яснено, що виходячи з вимоги ч. 4 ст. 57 ГК, яка передбачає наявність у змісті статуту суб’єкта господарювання відомостей про розмір і порядок утворення статутного фонду, та з визначення унітарного та корпоративного підприємства, яким передбачено формування засновником (засновниками) статутного фонду, можна дійти висновку про правомірність вимог органів державної реєстрації в частині включення до статуту приватного підприємства відомостей про обов’язкове формування засновником (засновниками) статутного фонду. Розмір статутного фонду, порядок його формування та склад визначають засновники приватного підприємства.

Зважаючи на відсутність в законі будь-яких спеціальних вказівок щодо управління приватним підприємством, воно здійснюється в порядку і на умовах визначених статутом, у тому числі на основі поєднання прав власника (власників) приватного підприємства щодо використання належного йому (їм) майна та принципів самоврядування трудового колективу (колективний договір).

Вищим органом управління приватного підприємства є його власник (власники, збори власників). Власник підприємства може також виконувати свої права по управлінню приватним підприємством як безпосередньо, так і через спеціально визначених ним осіб.

Товариство з обмеженою відповідальністю.

Відповідно до статті 50 Закону України «Про господарські товариства» товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний капітал, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами.

Максимальна кількість учасників товариства з обмеженою відповідальністю може досягати 100 осіб. Учасники товариства несуть відповідальність в межах їх вкладів. Учасники товариства, які не повністю внесли вклади, несуть солідарну відповідальність за його зобов’язаннями у межах вартості невнесеної частини вкладу кожного з учасників.

Обмежена відповідальність учасників ТОВ є визначальною характеристикою організаційно – правової форми таких суб’єктів господарювання.

Ця риса є спільною для акціонерних товариств і для товариств з обмеженою відповідальністю. Важливим є те, що додаткові внески учасників ТОВ не впливають на співвідношення їх часток (паїв), за винятком випадків передбачених установчими документами.

Статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю складається з вартості вкладів його учасників. Відповідно до статутного капіталу визначається мінімальний розмір майна товариства, який гарантує інтереси його кредиторів.

Відповідно до ст. 63 ГК товариство з обмеженою відповідальністю належить до корпоративних підприємств, тобто підприємств, які утворюються, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об’єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства.

Управління товариством з обмеженою відповідальністю здійснюється з допомогою системи органів і посадових осіб, склад та порядок обрання (призначення) яких здійснюється у порядку передбаченому законодавством України, статутом товариства та іншими локальними нормативно-правовими актами.

Порядок формування органів управління залежить від волевиявлення учасників. Функції з управління товариством поділяються між органами товариства з обмеженою відповідальністю: вищим – зборами учасників; виконавчим – дирекцією (директором) та іншими органами та посадовими особами товариства, які формуються відповідно до вимог чинного законодавства України та рішень засновників, які закріплюються у відповідних корпоративних актах.

Органами управління товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори та виконавчий орган. Визначаючи статус вищого органу управління товариства з обмеженою відповідальністю законодавець унормовує відносини діяльності саме загальних зборів учасників товариства.

При перевищенні встановленої законодавством кількості учасників ТОВ підлягає перетворенню в акціонерне товариство протягом одного року, а по закінченні цього строку – ліквідації в судовому порядку, якщо кількість його учасників не зменшиться до встановленої межі.

Яка форма є найбільш оптимальною для стартапу: товариство з обмеженою відповідальністю чи приватне підприємство ?

З першого погляду, відповідь на це запитання відносно проста та полягає у оцінці майнових ризиків, які виникають при веденні стартап-бізнесу учасниками ТОВ і ПП та пов’язаної з ними відповідальності.

Як вже зазначалось, організаційно-правова форма встановлює, як саме розподіляється відповідальність між учасниками юридичної особи.

З огляду на це, організаційно – правова форма ТОВ більшою мірою вберігає його учасників від відшкодування шкоди, завданої діяльністю їх компанії третім особам, ніж ПП.

Це пов’язано з тим, що учасник ТОВ несе відповідальність за зобов’язаннями підприємства лише в межах тієї суми, яка є його частиною в статутному капіталі. Якщо борги компанії перевищують цю суму, то різницю, що залишилася від суми боргу та частиною в статутному капіталі, він не оплачує, і це стає вже проблемою самої компанії.

Єдине, на що необхідно звернути увагу це те, що якщо учасник вже сплатив свою частку в повному розмірі (вніс гроші на рахунок або майно на баланс), то у разі появи заборгованостей компанії і браку активів нічого більше він вже не відшкодовує.

Якщо ж внесок у статутний капітал він вніс частково, і внесеної суми не вистачає, то залишок (до повного внесення своєї частки) учаснику доведеться внести. Якщо ж учасник взагалі нічого не вніс, то він повинен сплатити борги компанії, але тільки в розмірі закріпленої за ним частини в статутному капіталі.

У ПП, крім балансу, теж може бути присутнім статутний капітал, який формується і оплачується його власником (власниками), і в разі виникнення боргів компанії його кошти залучаються для сплати цих боргів.

У випадку, коли коштів статутного капіталу не вистачає, борги сплачуються за рахунок особистого майна власника (власників) до повного розрахунку з кредиторами.

Саме у аспекті майнової відповідальності учасників (власників) за результати діяльності їх компанії і полягає головна відмінність ПП від ТОВ.

Таким чином, з огляду на ступінь майнової відповідальності учасників організаційно-правова форма юридичної особи у вигляді ТОВ є набагато безпечнішою ніж ПП, яке, у вказаному порівняльному аспекті взагалі здається юридичним атавізмом.

Якщо б ми порівнювали ефективність майбутнього стартапу лише з точки зору майнової захищеності учасників ПП та ТОВ на цьому можна було б поставити крапку.

Водночас, загальновідомим є те, що із тисяч стартапів по справжньому успішними стали лише одиниці. Прорахунки у здійсненні менеджменту чи маркетингу, недостатність фінансування чи неправильний перерозподіл оборотних коштів стали лише другорядними причинами їх краху.

У порівнянні із стартапами – «бульбашками» кращі компанії виявилися здатними зберегти відкритість до інновацій, зазвичай притаманну новачкам.

Цей підхід дає змогу побачити менш очевидний але першочерговий та визначальний аспект заснування стартапу – він триває до тих пір поки компанія здатна створювати нове і припиняється щойно зупиняється процес творчості.

Сумна історія Hewlett – Packard може стати повчальним прикладом нехтування цього правила. У 1990 році вартість корпорації становила 9 мільярдів доларів.

Потім настало десятиліття винаходів. У 1991 році компанія випустила за доступною ціною DeskJet 500C – перший у світі кольоровий принтер. У 1993 році завдяки зусиллям компанії на ринку з’явився Omnibook один з перших суперпортативних ноутбуків. Ще рік потому Hewlett- Packard розпочала продаж OfficeJet, першого у світі апарату, який суміщав функції принтера, факса та сканера. Активна ринкова експансія принесла свої плоди: до середини 2000-х ринкова вартість компанії зросла до 135 мільярдів доларів.

Але з кінця 2002 року, коли Hewlett – Packard розпочала компанію ребрендингу, вона припинила займатись винаходами. До 2005 року ринкова капіталізація компанії впала до 70 мільярдів доларів, що складає близько половини від її п’ятирічної давності.

Правильне закладення юридичного фундаменту стартапу полягає не у пошуку найбільш оптимальних шляхів убезпечення майнової відповідальності його учасників чи досягненні максимального прибутку, а у створенні бізнесу, який і у довгостроковій перспективі зможе домогтися успіху та матиме високу ціну завдяки унікальності та високому попиту стартап – продукції.

З огляду на це, очевидним є висновок, що організаційна структура стартапу повинна, насамперед, забезпечити єдність дій усієї команди компанії (топ – менеджерів які здійснюють поточне керівництво, директорів, які ухвалюють стратегічні рішення та співробітників, які втілюють їх у життя) на довготривалу перспективу.

Неефективне вирішення цієї задачі на початковому етапі діяльності стартапу неминуче призведе до майнових втрат його учасників у майбутньому, незалежно від того, яку організаційно-правову форму його функціонування вони обрали.

Як вже зазначалось, управління приватним підприємством здійснюється в порядку і на умовах визначених статутом.

Оскільки вищим органом управління приватного підприємства є його власник (або збори власників), компетенція прийняття рішення щодо порядку управління стартапом, який створюється у такій організаційно – правовій формі належить виключно йому.

Законодавець надає власнику право здійснювати управління таким підприємством як на свій розсуд, так і через спеціально уповноважені органи.

Зважаючи на відсутність в законі будь-яких спеціальних вказівок щодо управління приватним підприємством, воно здійснюється в порядку і на умовах визначених статутом, у тому числі на основі поєднання прав власника (власників) приватного підприємства щодо використання належного йому (їм) майна та принципів самоврядування трудового колективу (колективний договір).

За відсутності законодавчих вимог щодо органів управління приватним підприємством і їх компетенції, вищим органом управління приватного підприємства є його власник (власники, збори власників).

Власник підприємства може також виконувати свої права по управлінню приватним підприємством як безпосередньо, так і через спеціально визначених ним осіб. І саме власник встановлюватиме ступінь залученості співробітників стартапу до вирішення його нагальних завдань.

За ситуації, коли співвласники майбутнього стартапу є одночасно винахідниками та (або) розробниками певного інноваційного продукту, а його створення не потребує додаткового інвестування, приватне підприємство, порівняно з товариством з обмеженою відповідальністю, є більш прийнятно організаційно – правовою формою.

Це пов’язано, насамперед, з відсутністю законодавчих вимог щодо органів та процедур корпоративного управління ПП, що дозволяє його учасникам оперативно та без зайвої забюрократизованості вирішувати поточні та стратегічні бізнес-задачі стартапу.

З вищевказаних підстав участь у корпоративному управлінні інших учасників стартапу (винахідники, інженери, співавтори), які не є засновниками новоствореного підприємства та позбавлені можливості залучити власний майновий капітал може здійснюватися підставі їх особистого внеску у розвиток бізнес-ідеї.

Коли стартап створюється у формі ПП одним або декількома інвесторами, які не повною мірою розуміють його місію, очікують отримання прибутку у короткостроковому періоді та налаштовані активно впливати на поточне корпоративне управління особисто або через призначену дирекцію, очевидним є те, що таке підприємство приречене на фіаско.

За таких обставин, створення стартапу у формі товариства з обмеженою відповідальністю є більш прийнятним.

На практиці поточне керівництво у ТОВ здійснює, зазвичай виконавчий орган (рада директорів). Переважним чином, це обумовлено заформалізованою конструкцією повноважень загальних зборів (вищого органу управління ТОВ).

Зокрема, законодавець встановив, що загальні збори ТОВ вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), що володіють у сукупності більш як 60 відсотками голосів.

Учасники ТОВ вправі вимагати розгляду питання на загальних зборах учасників лише за умови, що воно було ним поставлено не пізніш як за 25 днів до початку зборів.

Про проведення загальних зборів товариства учасники повідомляються передбаченим статутом способом з зазначенням часу і місця проведення зборів та порядку денного. Повідомлення повинно бути зроблено не менш як за 30 днів до скликання загальних зборів.

Одночасно з цим, вирішення усіх інших питань діяльності товариства здійснює виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Загальні збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції дирекції (директора).

Генеральний директор має право без довіреності виконувати дії від імені товариства. Інші члени дирекції також можуть бути наділені цим правом. Окрім того, члени виконавчих органів можуть брати участь у загальних зборах ТОВ з правом дорадчого голосу.

Зазначені законодавчі норми фактично «перекладають» здійснення поточної діяльності та вирішення оперативних бізнес – задач ТОВ на його виконавчий орган.

При цьому, певна неузгодженість дій, яка зазвичай виникає між власниками і керівниками, може позитивним чином позначатися на ефективності діяльності стартап – проектів.

Так, за неписаними правилами корпоративного управління потужних компаній на кшталт General Motors їх генеральні директори наділені правом володіння мізерно малими частками акцій компаній, у яких вони працюють.

Таким чином вони мотивовані отримувати винагороду за свою роботу за рахунок якісного управління, а не володіння корпоративними правами.

Отже стартап, утворений на базі залученого інвестиційного капіталу у формі ТОВ, з огляду на ефективність корпоративного управління, має більші можливості щодо реалізації своєї бізнес – стратегії ніж ПП.

Вважаю, що стартап у формі приватного підприємства, створений на початковому етапі учасниками-однодумцями та який стрімко і успішно розвивається, неминуче підлягатиме реорганізації у іншу організаційно – правову форму (ТОВ, АТ та ін.).

Діяльність такого підприємства буде спрямована на подальше вдосконалення, збут і отримання доходу від інноваційного продукту чи технології, яка була основною метою створення стартапу.

Зростання економічних потужностей і капіталу компанії призведе до необхідності залучення інших працівників, що потребуватиме перерозподілу власності з огляду на їх особистий вклад у розвиток бізнесу.

Окрім того, одним лише статутом ПП та колективним договором неможливо буде детально регламентувати питання, які виникнуть при розподіл прав щодо корпоративного управління компанією та доходами від діяльності стартапу серед інвесторів (які більш охоче залучаються до перспективного бізнесу, ніж до новостворених проектів), засновників (власників) та співробітників фірми.

3.Окремі юридичні аспекти діяльності стартапу у формі акціонерного товариства.

Серед вітчизняних дослідників діяльності стартапів поширеною є думка про недоцільність діяльності стартапів у формі акціонерного товариства.

Водночас, П.Тіль у своїй книзі «Від нуля до одиниці» (Нотатки про стартапи, або як створити майбутнє) зазначає: «Той, хто віддає перевагу частині акцій вашої компанії перед розрахунком готівкою, демонструє бачення далекобіжної перспективи і готовність працювати над збільшенням вартості вашої компанії в майбутньому».

Переважна більшість успішних старпів з багатомільярдними прибутками створені і діють у формі акціонерних товариств.

Звичайно, їх комерційний успіх став наслідком поєднання багатьох факторів та пов’язувати його лише з юридичним аспектом діяльності стартапу або надавати йому перевагу перед іншими економіко – правовими чинниками було б помилковим та невірним.

Згідно вимог Закону України «Про акціонерні товариства» акціонерне товариство – це господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями.

Аналізуючи чинне законодавство, можна дійти висновку, що акціонерне товариство, за процедурою його створення та реєстрації є однією з найбільш складних організаційно – правових форм діяльності суб’єктів господарювання.

Насамперед, це стосується статутного капіталу акціонерного товариства, який не може бути не меншим суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам.

Резервний капітал акціонерного товариства не повинен бути меншим 15% від статутного та підлягає поповненню за рахунок щорічних відрахувань, які не можуть бути менше 5% суми чистого прибутку.

Складною та довготривалою є процедура випуску акцій, яка являє собою сукупність законодавчо-встановлених процедур, які здійснюються як безпосередньо органами управління акціонерного товариства, так і спеціально визначеними державними органами.

Так, рішення про випуск акцій приймається засновниками акціонерного товариства або загальними зборами акціонерів акціонерного товариства та оформлюється протоколом, вимоги до змісту якого встановлені чинним законодавством (фірмове найменування емітента та його місцезнаходження розмір статутного фонду або вартість основних і оборотних фондів емітента, цілі та предмет його діяльності, дані про розміщення раніше випущених в обіг цінних паперів; мету випуску акцій та ін.)

Реєстрація випуску акцій, реєстрація випуску та проспекту емісії акцій, реєстрація змін до проспекту емісії акцій, реєстрація звіту про результати публічного розміщення акцій або реєстрація звіту про результати приватного розміщення акцій здійснюються Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Окрім того, відповідно до статті 7 Закону України «Про цінні папери та фондову біржу» додатковий випуск акцій акціонерного товариства можливий у тому разі, коли попередні випуски акцій були зареєстровані і всі раніше випущені акції повністю оплачені за вартістю не нижче номінальної.

Випуск акцій для покриття збитків, пов’язаних з господарською діяльністю акціонерного товариства, забороняється.

Для новоствореної господарської структури у вигляді стартапу така кількість реєстраційних процедур уявляється надто забюрократизованою.

За умови створення стартапу в Україні, при невизначеності його прибутковості навіть у довготривалій перспективі вищевказані законодавчі вимоги стосовно розміру статутного капіталу АТ та здійснення щорічних відрахувань до резервного фонду взагалі здаються неприйнятними.

Окрім цього, суттєвою перешкодою створення стартапів у формі акціонерних товариств за участі іноземного інвестора є невідповідність норм вітчизняного та іноземного права, які регулюють питання корпоративного управління акціонерними товариствами.

Так, у США та Європі розповсюдженим інструментом регулювання відносин між інвестором та командою є акціонерна угода (shareholders agreement), якою встановлюються особливості участі акціонерів в управлінні проектною компанією.

Разом з цим, згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 року № 13 норми, які регулюють відносини між засновниками (учасниками) господарських товариств щодо формування їх органів, визначення їх компетенції, процедури скликання загальних зборів та визначення порядку прийняття рішень на зборах є імперативними, а їх недотримання є порушенням публічного порядку.

Водночас, застосування норм міжнародного приватного права дозволить укласти та виконати зазначену угоду з іноземними акціонерами українських акціонерних товариств за межами України у відповідності до законодавства країни, яку обирають сторони.

Попри вищенаведені законодавчі неузгодженості, функціонування стартапу у формі акціонерного товариства не тільки створить належне правове підґрунтя для ефективного досягнення бізнес-цілей компанії зі значними майновими та людськими ресурсами, а і дозволить забезпечити дієвий захист майнових прав учасників та залученого інвестиційного капіталу.

По – перше:

Вибір інвестором країни для створення компанії під стартап, у яку він буде вкладати ресурси, залежить від двох основних критеріїв: розташування цільового ринку, на якому проектна компанія буде генерувати прибуток від продажу продукту чи сервісу та ступеню захисту його інвестицій.

Інвестору необхідна впевненість, що його вкладення будуть надійно захищені.

Купівля акцій стартапів, відноситься до агресивних інвестицій. Вкладаючи у стартап – підприємство власний капітал шляхом купівлі певної частини акцій або всього контрольного пакету інвестор розуміє існуючі ризики та іде на них свідомо.

Водночас, рівень прибутковості такого інвестування може сягати 200 відсотків.

Можна наводити безліч прикладів, коли такий підхід у поєднанні з правильною диверсифікацією інвестованих цінних паперів та вміло побудованою стратегією у довгостроковій перспективі виявлявся над- прибутковим.

Одночасно з цим, історія економічного розвитку містить чимало випадків втрати інвесторами своїх вкладень внаслідок недосконалого законодавчого регулювання ринку обігу цінних паперів.

З введенням у 2008 році у дію Закону України «Про акціонерні товариства» в Україні, на законодавчому рівні вперше було забезпечено системний захист прав акціонерів.

До нормативно врегульованих гарантій захисту цінних паперів у вигляді акцій відносяться зобов’язання повідомляти про намір їх купівлі, якщо в результаті такого придбання покупець контролюватиме понад 10 % акцій товариства, а після купівлі контрольного пакету (50 % і більше) акціонер зобов’язаний запропонувати іншим акціонерам продати належні їм акції за ринковою ціною.

Законодавцем встановлено визначення значних угод (вартість предмета договору більша ніж 10 % вартості активів товариства) та угод із зацікавленістю. Визначено процедуру їх укладення.

Зокрема, введено вимогу, згідно з якою значні договори укладає не виконавчий орган, а наглядова рада або загальні збори.

Визначено критерії зацікавленості в угоді, коли члени правління або акціонери втрачають право голосу з певних питань, що позбавляє їх можливості зловживати своїми правами.

Створення АТ одною юридичною особою, якщо таку юридичну особу створив один учасник заборонено. Також АТ не може мати у своєму складі декількох юридичних осіб, які одноосібно заснував той самий учасник.
Законом України «Про акціонерні товариства» детально регламентовано механізм реалізації акціонерами переважного права на придбання акцій додаткової емісії, що забезпечує захист акціонерів від «розмивання» належної їм частки.

Встановлено чіткі вимоги до акцій як до цінних паперів та документів, що підтверджують та гарантують права власника.

Державну комісію з цінних паперів і фондового ринку зобов’язано вимагати ліквідації АТ у судовому порядку у разі порушення процедури реєстрації і випуску акцій.

Передбачено механізми захисту від можливих навмисних дій деяких акціонерів зі зловживання наданими правами: перешкоджання проведенню загальних зборів, «блокування» прийняття рішень, несумлінного менеджменту. Встановлено додаткові гарантії реалізації прав акціонерів на отримання інформації про діяльність товариства.

По – друге.

Важко не погодитись з твердженням Пітера Тіля про те, що «…стартапи не мусять платити високі зарплати, тому що спроможні запропонувати дещо краще: частка власності у капіталі компанії є однією з форм компенсації, яка може ефективно заохочувати людей на шляху до створення вартості в майбутньому».

Створення стартапу у формі акціонерного товариства не тільки об’єднає однодумців, які поєднані спільною ідеєю створення нового продукту та усвідомлюють, що реальні прибутки підприємство отримає лише у довгостроковому періоді, а також залучить його учасників до процесу вирішення питань, які визначають основні цілі діяльності новоствореного суб’єкту господарювання.

З огляду на це, важливим для засновників стартапу є розуміння вартості їх бізнесової моделі.

Для прикладу можна порівняти вартість видання New York Times та соціальної мережі мікроблогів Twitter. Кожна з навчених компаній дає роботу декільком тисячам чоловік та пропонує свій шлях новин мільйонам людей. Водночас коли New York Times акціонувався у 2013 році він був оцінений у 24 млрд. доларів що більше ніж у 12 разів перевищує ринкову капіталізацію New York Times навіть попри те що вказана газета у 2012 році заробила 133 мільйони доларів коли Twitter втрачав гроші.

Відповідь проста – інвестори очікують що Twitter зможе отримувати багатомільйонні прибутки протягом наступних десятиліть, у той час як монополія паперових газет вже скінчилася.

Зіставлення цих грошових потоків демонструє разючу відмінність між підприємствами з низькими темпами росту і стартапами, які динамічно розвиваються. Більша частина вартості бізнесу з низькими темпами зростання оцінюється в короткотривалій перспективі. Підприємства «старої економіки» можуть зберегти свою вартість, якщо утримають нинішній рівень грошових потоків протягом п’яти або шести років. Тим не менше, будь яка фірма може втратити свій прибуток через конкуренцію.

Технологічні та інформаційні стартапи рухаються іншим шляхом. Вони часто втрачають гроші протягом перших кількох років: щоб створити цінність потрібен час – а це означає відкладення доходів на потім. Більша частина вартості таких стартапів буде створена у майбутньому – протягом найближчих 10-15 років.

Простіше кажучи, вартість стартап – бізнесу сьогодні є сумою усіх грошей, які він заробить у майбутньому.

Таким чином, коли для створення і апробації інноваційного продукту чи технології потрібен час, а його учасники які усвідомлюють, що отримання доходів від його діяльності у можливе лише у довготривалій перспективі (за умови стимулювання колективу працівників не тільки шляхом виділення окремих часток у статутному фонді а і залучення їх до прийняття управлінських рішень) створення стартапу у формі акціонерного товариства, вбачається доцільним та економічно обґрунтованим.

 

ВИСНОВКИ.

Правильне закладення юридичного фундаменту стартапу полягає не у пошуку найбільш оптимальних шляхів убезпечення майнової відповідальності його учасників чи досягненні максимального прибутку, а у створенні бізнесу, який і у довгостроковій перспективі зможе домогтися успіху та матиме високу ціну завдяки унікальності та високому попиту стартап – продукції.

До переваг створення стартапу фізичною особою – підприємцем на початковому етапі його функціонування відноситься відсутність встановлених законодавчих вимог щодо наявності коштів, необхідних для початку його функціонування, спрощена процедура реєстрації та самостійна організація власної діяльності.

За ситуації, коли співвласники майбутнього стартапу є одночасно винахідниками та (або) розробниками певного інноваційного продукту, а його створення не потребує додаткового інвестування, приватне підприємство, порівняно з товариством з обмеженою відповідальністю, є більш прийнятно організаційно – правовою формою.

Стартап, утворений на базі залученого інвестиційного капіталу у формі ТОВ, з огляду на ефективність корпоративного управління, має більші можливості щодо реалізації своєї бізнес – стратегії ніж ПП.

Функціонування стартапу у формі акціонерного товариства не тільки створить належне правове підґрунтя для ефективного досягнення бізнес-цілей компанії зі значними майновими та людськими ресурсами, а і дозволить забезпечити дієвий захист майнових прав його учасників та залученого інвестиційного капіталу.

 

Список використаної літератури.

  1. Цивільний кодекс України.
  2. Господарський кодекс України.
  3. Закон України «Про акціонерні товариства».
  4. Закон України «Про господарські товариства».
  5. Закон України «Про цінні папери та фондову біржу».
  6. П.Тіль «Від нуля до одиниці» (Нотатки про стартапи, або як створити майбутнє).
  7. Збанацький Д. Стартапи: юридичні та практичні аспекти.

8. Матеріали Конференції «Проблеми нормативно – правового забезпечення інноваційної діяльності та шляхи їх вирішення» (Міністерство освіти і науки України Київський національний університет імені Тараса Шевченка Науковий парк «Київський університет імені Тараса Шевченка»).