Пільги для працюючих жінок за законодавством України

Мельникова Полина, МЕВ-1, КНЕУ

Сьогодні в нашому суспільстві склався ідеальний образ жінки, згідно з яким вона має бути не тільки матір’ю та дружиною, а й досягти суттєвих успіхів у кар’єрі. Майже кожна жінка тепер може отримати гідну освіту, обрати роботуде можливо реалізувати свої здібності та отримувати гідну зарплатнюабо побудувати власний бізнес. При цьому, зовнішні обставини іноді заважають жінкам реалізувати себе в професійному плані, оскільки деякі роботодавці вважають, що жінка, у якої є діти, не зможе ефективно та якісно виконувати свої професійні обов’язки. Іноді трапляються навіть випадки, коли жінки відчувають на собі дискримінацію через свій  сімейний стан. 

Доволі часто роботодавці грубо і безцеремонно порушують права жінок, відмовляючи їм у заслуженому кар’єрному просуванні, позбавляючи законних гарантій і пільг.

Особливо часто з несправедливими протиправними діями стикаються вагітні жінки, а також багатодітні та одинокі матері. Їм, наприклад, часто пропонують зарплату, нижчу ніж на тій же самій позиції отримують чоловіки. Це призводить до того, що багатьом жінкам доводиться робити вибір між кар’єрою та сім’єю. Таким чином, питання реалізації прав працюючих жінок є надзвичайно актуальним в даний момент.

Мета цього есе полягає в тому, щоб проаналізувати чинне законодавство в аспекті пільг, які надаються працюючим жінкам в Україні. Крім того, такий детальний аналіз дозволить нам виявити найбільш проблемні питання в цій галузі.

Чинним законодавством України передбачено цілий комплекс правових норм, які покликані гарантувати жінці можливість працювати, але мати при цьому усі можливості для того, щоб реалізувати себе в материнстві, яке є все ж таки найважливішим завданням життя кожної жінки. Ці норми націлені на те, щоб не допустити обмеження трудових прав жінки у зв’язку з її статевою приналежністю і необхідністю поєднувати роботу з материнством.

Так, по-перше, Основний закон України – Конституція містить положення, згідно з яким в нашій державі існує рівність прав жінки та чоловіка, що забезпечується наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров’я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям (ст. 24). Безумовно, всі ці положення Конституції дублюються у відповідних законах та підзаконних актах.

По-друге, важливим законом, який регулює питання праці жінки, є Кодекс законів про працю України (далі – КЗпП). Так, ст. 184 КЗпП містить положення, що забороняє відмовляти жінкам у прийнятті на роботу і знижувати їм заробітну плату у зв’язку з вагітністю або наявністю дітей віком до 3 років, самотнім матерям, що мають дитину до 14 років або дитину-інваліда. При відмові їм у прийнятті на роботу власник або уповноважений ним орган зобов’язаний повідомити про причини відмови в письмовій формі. 

На мою думку, відмова у прийнятті на роботу саме з причини вагітності або наявності дітей є найчастішою сьогодні, тому кожна жінка має чітко знати коло своїх прав, для того, щоб мати можливість працювати та реалізувати свої знання та здібності. Крім того, наявність трудового стажу теж є питанням, яке набуває особливої гостроти сьогодні, оскільки саме від нього залежить майбутня пенсія, яку отримуватиме жінка.

Працюючі жінки також мають певні гарантії тапільги. Так, наприклад, закон не дозволяє залучати жінок до робіт у нічний час, до понад нормових робіт, до робіт у вихідні дні і направляти у відрядження вагітних жінок, а також жінок, які мають дітей віком до 3 років (ст. 176 КЗпП). 

Крім того, ті жінки, які мають дітей віком від 3 до 14 років або дітей-інвалідів, не можуть залучатися до понаднормових робіт або направлятися у відрядження без їхньої згоди (ст. 177 КЗпП). Відмова жінки в таких випадках не може розглядатися як порушення трудової дисципліни.Ці положення є теж абсолютно логічними, оскільки по-перше, жіночий організм є більш слабким, ніж чоловічий, а робота у нічний час або понаднормові роботи впливають на здоров’я жінки. По-друге, якщо жінка є матір’ю, вона все ж таки, на мою думку, повинна бути вночі поряд зі своїми дітьми. 

Важливим питанням є надання відпусток жінкам. Цей аспект регулюється КЗпП та Законом України «Про відпустки». 

Так, для вагітних жінок та жінок, які мають дітей у віці до трьох років законодавством передбачені декілька видів відпусток та визначено порядок їх наданняПо-перше,  у зв’язку з вагітністю та пологами жінкам надається відпустка тривалістю 70 календарних днів до пологів і 56 (у разі народження двох і більше дітей та у разі ускладнення пологів – 70) календарних днів після пологів, починаючи з дня пологів.
Тривалість відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами обчислюється сумарно і становить 126 календарних днів (140 календарних днів – у разі народження двох і більше дітей та у разі ускладнення пологів) (ст. 179 КЗпП,ст. 17 Закону України «Про відпустки»).

По-друге, після закінчення відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з виплатою за ці періоди допомоги відповідно до законодавства.

Крім того, жінкам, що мають дітей віком до півтора року, надаються, також крім загальної перерви для відпочинку і харчування, додаткові перерви для годування дитини. Ці перерви надаються не рідше ніж через три години тривалістю не менше тридцяти хвилин кожна.

Наостанок, вважаю за доцільне розглянути питання звільнення жінок. Так, законодавством забороняється звільняти з роботи вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 3 років (за медичним висновком — до 6 років), самотніх матерів, які мають дитину віком до 14 років або дитину-інваліда. Крім того, звільнення таких жінок з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише в разі повної ліквідації підприємства, установи, організації і за умови їхнього обов’язкового працевлаштування (ст. 184 КЗпП).

Підсумовуючи все вказане, слід пам’ятати, що хоча закон і стоїть на боці жінок та матерів, надаючи їм досить широке коло пільг та гарантій, проте іноді роботодавці можуть обмежувати права цієї категорії працівників. Тому кожна жінка повинна офіційно оформлювати своє працевлаштування для того, щоб мати змогу повноцінно обстоювати свої права та законні інтереси.