Плагіат у науці його прояви та небезпеки

Нагорний Станіслав, ЕМБ-503, КНЕУ

Вступ

На сьогоднішній день у світі гостро стоїть питання плагіату, а в Україні та країнах СНД – особливо. Плагіат проникає в усі сфери нашого життя, і починається це з освітнього рівня.

Навчаючись у вищих навчальних закладах, маємо змогу спостерігати поширення вживання терміну “плагіат” серед викладачів, що фіксують факт його наявності у роботах.

Проблема плагіату з кожним роком стає дедалі актуальнішою, адже плагіат уже формується на рівні ринку. Створюються спеціалізовані сервіси, що займаються написанням готових робіт, а на ділі — тільки плагіатом. Як наслідок, псевдознання у студентів. Але плагіат використовують не тільки студенти, але і науковці. Проблема академічного плагіату формується вже на державному рівні, тому потребує нагальних рішень.

Масштаби поширення проблеми плагіату відображають результати опитування, проведеного Східноукраїнським Фондом соціальних досліджень у вищих навчальних закладах України [1]:

  • 49 % опитаних студентів здійснюють у процесі навчання переписування тексту з джерела власними словами без посилань;
  • 37 % – завантажують роботи з інтернет-мережі та використовують їх як власні надбання;
  • 31 % – використовують текст без зазначення автора;
  • 28 % – копіюють чужі тексти зі зміною порядку слів у реченні;
  • 26 % – використовують чужі тексти дослівно з посиланням на інше джерело;
  • 18 % – здійснюють переклад чужих текстів з іноземної мови на українську та використовують їх у своїх роботах без зазначення джерела;
  • 15 % – посилаються на власні опубліковані праці;
  • 12 % – виконують групову роботу без авторської участі в написанні тексту.

Дослідження показують, що проблема лише зростає. За підрахунками Східноукраїнського Фонду соціальних досліджень до плагіату вдавалося приблизно 90% респондентів.

Студенти навіть не підозрюють, що своїми діями тільки розвивають «ринок» плагіату. Адже потреба у конторах, по наданню послуг з написання робіт, зараз знаходиться в зеніті своєї потреби. Саме покупці ( студенти ) розвивають попит на такі послуги, а ігнорування з боку влади, дає максимум свободи для крадіжки інтелектуальної власності.

Плагіат розвивається у багатьох сферах нашого життя. Випадки плагіату поширюються вже й на політичну арену [2]:

  • Володимир Литвин в 1991 році оприлюднив в журналі «Політика і час» кілька статей, в яких без жодних посилань запозичив фрагменти публікацій інших авторів;
  • Юлія Тимошенко в 2007 році написала для журналу «Foreign Affairs» статтю під назвою «Стримування Росії», в якій, як з’ясувалося, скопіювала без посилань на автора кілька великих фрагментів статті Аркадія Островського з журналу «Economist».

Плагіат, згідно з Законом України «Про авторське право і суміжні прaва», визначається як оприлюднення (опублікування), повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору [3].

Проте згідно з п. 1 ч. 1 ст. 434 ЦК України  акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування (закони, укази, постанови, рішення тощо), а також їх офіційні переклади нормативні, не є об’єктами авторського права і на них, відповідно, не поширюється авторське право. Отже, тексти нормативних актів, цитування рішень судів та інших органів державної влади не можуть вважатися плагіатом. Тож звинувачення у таких випадках у плагіаті є безпідставними, що слід зважати в системах «Антиплагіат».

У п.1 в ст. 50 Закону України «Про авторське право і суміжні права» плагіат визнано лише оприлюдненням (опублікуванням), повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору. Порівняння обох визначень свідчить, що друге є звуженим. Плагіат може бути і у інших сферах, на які не поширюється авторське право, зокрема в математиці та інших фундаментальних наукових дисциплінах.

Види плагіату [4]:

  • Дослівний плагіат;
  • Мозаїчний плагіат;
  • Неадекватне перефразування;
  • Відсутність посилань на прямі цитати;
  • Згадування джерела без посилання;
  • Рерайт;
  • Створення суміші власного та запозиченого тексту без належного цитування джерел;
  • Копіювання чужої наукової роботи, чи декількох робіт та оприлюднення результату під своїм ім’ям;
  • Списування письмових робіт інших студентів;
  • Фальсифікація (вигадування тих чи інших, наприклад, статистичних показників з подальшим вказуванням їх у якості власної роботи);
  • Реплікація;
  • Републікація.

У науковій літературі автори намагались систематизувати види плагіату та надати детальний опис кожній окремій групі.

В. В. Воліков, провів класифікую на чотири основних групи [5]:

  1. Сором’язливий – викладення інформації в іншими словами та в іншому порядку.
  2. Джентльменський – маскування плагіату серед маси інших посилань.
  3. Критиканський – автор намагається стати в очах читачів вище автора.
  4. Примус до співавторства – плагіатор намагається методом обману вписати себе в перелік співавторів.

Також залежно від специфіки наукової діяльності та причин появи плагіату, виділяють наступні його класи [6]:

  • професійний – присвоєння інтелектуальних, творчих, професійних здобутків інших у професійних цілях (підвищення авторитету, заробітку, отримання нагороди, визнання, тощо);
  • освітньо-науковий – присвоєння чужого інтелектуальної власності виключно у процесі здобуття наукового ступеню або освітньої кваліфікації.

Плагіат у сучасному суспільстві поширений через низку причин:

  • відсутність методологічної культури;
  • недостатність етичної культури,
  • низький рівень правової культур.

Багатьом Інтернет-користувачам красти не соромно. Причини цього явища не тільки особисті, а й соціальні, психологічні:

  1. Постійний брак часу, який змушує студентів вдаватися до певного роду «хитрощів», що допомагають виконати роботу вчасно;
  2. Вільний доступ до інтернету (де можна знайти матеріали, що відповідають їхній темі), наявність комп’ютерної техніки та добре володіння нею;
  3. Факт, що у викладачів не має фізичної змоги перевіряти всі подані роботи на наявність у них плагіату.

Прояви проблеми плагіату на практиці досить різноманітні. Такий висновок зробив Р. Б. Шишка, автор статті «Плагіат та його прояви і небезпеки». Він виділив два основні аспекти [7]:

1) Поширення плагіату у наукових роботах та роботах навчального спрямування. (Як боротись з плагіатом, якщо нас навчають саме на ньому)

2) Плагіати-функціонали – вчинені за інерцією для поглиблення чи акцентування проблеми, що розглядає автор.

Також автор зазначає, що важливу роль у розвитку «індустрії плагіату» відіграє ринок навчальних робіт, на якому є можливість купити будь-яку роботу. Адже саме такі продавці не займаються науковою діяльністю, а лише використовують уже існуючі дані, не використовуючи посилань.

Ще одним надзвичайно поширеним проявом плагіату сьогодні є поміщення творів до мережі інтернет. Формально власники сайтів популяризують поміщені без дозволу чужі твори, а фактично – «обкрадають» авторів у можливостях комерціалізувати їх твори. Вони отримують прибуток за рахунок відвідування сайтів та «зависання» в них, а також за рахунок розміщення на них реклами. Явище доволі нове і складне за встановлення порушення.

Шишка акцентує увагу на проблемі цитування, адже у сучасній літературі цим прийомом зловживають. Автор поділив у такому випадку плагіат на дві групи [7]:

  • Запозичення без вказівки його джерела, зокрема «примарний автор», коли автор видає роботу іншого автора за свою без зміни її змісту. Це проявляється у виді запозичень творів із Інтернет, або підготовки твору на замовлення
  • Зазвичай тільки втаємничені особи знають про такий плагіат, а спори стосовно нього практично відсутні: і замовник, і виконавець можуть багато втратити. Тому ні той, ні інший не заінтересовані у розголосі такого виду договірного плагіату.

 

Висновок

Проблеми плагіату актуальні не тільки на території України. У всьому світі розробляються й активно використовуються методи боротьби з плагіатом. Так, у Словаччині у 2010 році Міністерство освіти зобов’язало усі ВНЗ використовувати національний центральний репозиторій тез і дисертацій та національну систему на плагіат. В Чехії 50% чеських ВНЗ отримали фінансування від Міністерства освіти на боротьбу з плагіатом. В Грузії було створено єдину базу перевірки наукових робіт на плагіат. В Китаї Міноствіти вимагає, щоб усі ВНЗ були обладнані ПО антиплагіат. З 2011 року в Македонії Міністр освіти повідомив, що на рівні держави розробляться власний сервіс анти плагіату [1]. І таких прикладів ще чимало. Україні потрібно наслідувати таку політику і проводити реформи на державному рівні.

Для ефективного подолання проблеми, потрібно визначити її «сильні» сторони, такі як:

  • Широке розповсюдження;
  • Використання великим спектром людей (студенти, науковці);
  • Усі схильні до плагіату, навіть мотивовані та амбітні особи;
  • Нинішні санкції та контроль не є достатніми;
  • Нерозуміння значення «плагіату»;
  • Нерозуміння серйозності злочину.

Розповсюдження професійної етики та норм може бути одним з найефективніших засобів боротьби з плагіатом. Норми та складові академічної культури слід популяризувати серед студентів, і в цьому повинні бути зацікавлені самі ж науковці, що викладають в університетах.