ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОГО ПРАВОРОЗУМІННЯ

Володимир Мачуський

З моменту здобуття незалежності українська держава і суспільство існують у нових соціальних, економічних і правових умовах.

У сфері соціальних відносин змінились зміст і напрямки діяльності держави. Зміна економічних умов, зокрема, знайшла свій вияв у проголошенні Українською державою непорушності приватної власності і свободи підприємництва. Радянська держава, всі її органи діяли на основі соціалістичної законності,  а в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Нові умови існування держави і суспільства зумовили необхідність критичного переосмислення основних положень теорії права, зокрема вироблення нових або оновлення попередніх правових понять і категорій.

Разом з тим, трансформація підходів до праворозуміння інколи призводить до поглиблення концептуальних  розбіжностей у розумінні права, проголошення тези про кризу юридичної думки, заперечення ефективності правових норм.

В залежності від підходів до праворозуміння, у визначенні права акценти можуть зміщуватись від визнання права сукупністю правових явищ [1, c. 31], організацією суспільного порядку [2 c. 159] до визначення права як розуму у дії  [3, c. 80].

Таким чином, підходи вчених до праворозуміння характеризуються концептуальними розбіжностями і відсутністю єдиної позиції стосовно розуміння самого поняття права.

Крім того, проблеми праворозуміння є предметом дослідження різних шкіл права і кожна школа права має власну концепцію праворозуміння.

Разом з тим, праворозуміння визначає парадигму пізнання правових явищ [4, c. 3] і звідси виникає об’єктивна необхідність створення сучасної концепції праворозуміння, релевантної до нової правової реальності.

У контексті дослідження проблем сучасного праворозуміння видається доцільним зауважити таке.

Наукове пізнання права має на меті дві взаємопов’язані речі: отримання істинного знання про право і виявлення закономірностей дії права в усіх його проявах.

Традиційне доктринальне праворозуміння  від початку обмежене  категоріальним апаратом і проблемами гносеологічного характеру.

З одного боку має місце  багаторічна безнадійна полеміка про вибір між нормами права або суддівським розсудом.

З іншого боку існує нескінченний пошук критеріїв оптимального розподілу права на галузі права, виявлення домінуючих галузей права, створення комплексних галузей права, як засобу виходу з глухого теоретичного кута.

Крім того, право само по собі, як загальне, намагається досягти безмежності і звідси виникає потенційна можливість існування безмежної кількості концепцій права і намагання створити традиційну всеохоплюючу концепцію права з позиції сучасного розуміння права, яке по суті зводиться до протистояння по лінії Herbert Xart – Ronald Dworkin [5, 2], заздалегідь приречені на невдачу.

Праворозуміння зумовлюють щонайменше дві речі – перманентна самоідентифікація суспільства і право саме по собі, як загальне. За допомогою розуміння права суспільство постійно ідентифікує себе на кожному конкретному етапі свого розвитку і перманентність такої ідентифікації утруднює створення всеосяжної єдиної концепції права.

Кожному етапу розвитку суспільства притаманне своє власне розуміння права і у такому сенсі “китайська метафізика” Роско Паунда [6, 10],  “дійсна розумність” Георга Гегеля [7,18] або “трикутники” Бенедикта Спінози [8, 4] не сумісні між собою не стільки внаслідок розбіжностей у мисленні, а саме внаслідок розбіжностей у різних етапах розвитку суспільства і у часі.

Одвічний антагонізм між юридичним позитивізмом і природним правом буде існувати до того само мого моменту, доки не видасться слушним припущення про те, що норми права і рішення судів є двома частинами одного цілого.

Адже право як загальне є буттям права і не має безпосереднього впливу на відносини у суспільстві і поведінку людей, так само як поняття юридичної особи має тільки опосередковане відношення до діяльності конкретної комерційної компанії.

Праворозуміння необхідно містить в собі поняття права як загальності, права як особливості і права як окремості.

Ідея права як загальність – справедливість і свобода, через правове регулювання, як особливість, втілюється у правопорядку як окремості.

Звідси, ідея права і право, саме по собі, як загальне, не можуть бути реалізовані простим механічним перенесенням із сфери абстракції у повсякденне життя.

Право як абстрактне поняття необхідно має вийти за межі абстракції і перетворитись на право як особливе і дійсність – юридичну визначеність, що по суті вже не є правом, але містить право в собі.

Для досягнення юридичної визначеності право певним чином відмовляється само від себе і знаходить свій вияв у правовому регулюванні – чинному законодавстві або рішеннях суду.

Суттєві відмінності між нормативно-правовим актом (загальні приписи) і судовим прецедентом (індивідуальні приписи) не впливають ні на їх сутність як позитивність, ні на їх кінцеву мету – врегулювання суспільних відносин з метою встановлення правопорядку. Адже законодавство і правосуддя спрямовані на один і той самий предмет [9, 464).

Фіксація перетворення права із абстрактної ідеї у реальне правове регулювання є відправним пунктом  для усвідомленням можливості руху права.

 

 Список використаних джерел:

  1. Алексеев С. С. Право на пороге нового тысячелетия: некоторые тенденции мирового развития – надежда и драма современной эпохи / С. С. Алексеев. – М. : Статут, 2000. – 252 с.
  2. Ллойд Д. Идея права / Деннис Дойд. – М. : Книгодел, 2006. – 416 с.
  3. Хайєк Ф. А Право, законодавство та свобода : нове викладення широких принципів справедливості та політичної економії: в 3 т. – Т. 1.: Правила та порядок / Ф. А. Хайєк. – К. : Сфера, 1999. – 196 с.
  4. Алаіс С. І. Проблема праворозуміння в основних школах права : автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.01 / С. І. Алаіс. – К., 2003. – 20 с.
  5. Shapiro J. Scott The Hart-Dworkin Debate: A Short Guide for the Perplexed / Scott J. Shapiro. – Yale University – Law School, 2007. – 54 p.  – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://papers.ssrn.com/sol3/papers.cfm?abstract_id=968657
  6. Pound Roscoe An Introduction to the Philosophy of Law / Roscoe Pound. – New Haven: Yale University Press, 1922. – 318 p. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://lf-oll.s3.amazonaws.com/titles/2222/Pound_1502_Bk.pdf
  7. Hegel G.W.F. Philosophy of Right / G.W.F. Hegel. – Kitchener: Batoche Books, 2001. – 281 p.  – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://socserv2.socsci.mcmaster.ca/econ/ugcm/3ll3/hegel/right.pdf
  8. Spinoza Benedict Ethics / Benedict Spinoza. – Jonathan Bennett, 2004. – 139 p.  – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.earlymoderntexts.com/assets/pdfs/spinoza1665.pdf
  9. Платон. Горгий / Платон. – [Електронний ресурс]. Режим доступу : http://psylib.kiev.ua

Оригінал