Проблема самозахисту у трудовому праві

Гук Катерина, ЕМБ-503, КНЕУ

На сучасному етапі розвитку України як соціальної, правової, демократичної держави питання забезпечення реалізації природних прав людини є одним з найактуальніших.

Право на працю є, безперечно, невід’ємним правом людини, без якого неможливо уявити її існування ані в фізичному, ані в соціальному плані. Тому захист цього права повинен займати одне з найпріоритетніших місць в переліку цілей державної політики.

Ст. 43 Конституції України проголошує, що кожен має право на працю, що передбачає можливість заробляти собі на життя працею, на яку особа вільно погоджується або обирає.

Основний Закон також перераховує права на належні, безпечні і здорові умови праці, на її оплату, на відпочинок. Однак, якщо трудові, як і будь-які інші, права не мають належного захисту або якщо вони взагалі не захищені, їх складно назвати «правами» — в такому разі вони перетворюються лише на задекларовані побажання. І розраховувати на те, що їх ніхто не порушить – наївно та необачно.Отже актуальним питанням постає захист трудових прав працівників.

Зокрема, відповідно до ст.55 Конституції України усім громадянам гарантовано право на захист своїх прав та свобод будь-якими не забороненими законом засобами. Кодекс законів про працю України у порядку розвитку’ та конкретизації покликаний встановлювані способи захисту трудових прав і свобод.

Так, до основних способів захисту трудових прав законодавцем віднесено судовий захист, державний нагляд і контроль за дотриманням вимог трудового законодавства та захист трудових прав працівників  профспілками. Отже, захист трудових прав працівників фактично здійснюється державними та громадськими інститутами.

Водночас варто констатувати, що ствердження засад ринкової економіки спричинило суттєве зниження рівня захищеності працівників, що виявляється у зловживаннях з боку роботодавців, які часто ігнорують мінімальні рівні трудових прав і свобод.

Однією з неюрисдикційних форм захисту трудових прав та інтересів працівників є самозахист. Самозахист – це правове явище, притаманне різним галузям як публічного, так і приватного права. Найбільш широко самозахист застосовується у цивільному праві (наприклад, утримання речі, дострокове розірвання договору та ін.) і у кримінальному праві (необхідна оборона). Інститут самозахисту став предметом серйозних наукових досліджень, передусім, представниками наук цивільного права. Цей інститут передбачений законодавством інших країн, проте не передбачений законодавством нашої країни.

З огляду на актуальність такого способу та недостатню ефективність юрисдикційних форм захисту хочеться детальніше розглянути такий метод захисту трудових прав, на прикладі інших країн. Нещодавно такий вид захисту трудових прав увійшов і до законодавства сусідньої країни Російської федерації.

Отже, в законодавстві РФ йдеться про те, що з метою самозахисту трудових прав працівник сповістивши роботодавця або свого безпосереднього керівника або іншого представника роботодавця в письмовій формі може відмовитися від виконання роботи, не передбаченої трудовим договором, а також відмовитися від виконання роботи, яка безпосередньо загрожує його життю і здоров’ю, за винятком випадків, передбачених ТК РФ і іншими федеральними законами. На час відмови від зазначеної роботи за працівником зберігаються всі права, передбачені трудовим законодавством, іншими актами, що містять норми трудового права.

Самозахист – новий для трудового законодавства країн світу спосіб захисту прав працівника. Самозахист передбачає самостійні активні дії працівників з охорони своїх трудових прав, життя і здоров’я без звернення або поряд із зверненням до органів з розгляду індивідуальних трудових спорів або до органів з нагляду і контролю за дотриманням законодавства про працю.

Законодавець не передбачає загальних норм реалізації прав працівника на самозахист. Отже подивимось на закордонну практику. Відповідно до норм трудового права інших країн, самозахист можлива при наявності грубого порушення трудових прав працівника і необхідності припинити порушення.

Самозахист – це відмова від виконання роботи з метою захисту індивідуальних трудових прав працівника (право на визначеність трудової функції, закріпленої трудовим договором, права на своєчасне і в повному обсязі отримання заробітної плати, права на охорону життя і здоров’я в процесі трудової діяльності).

В законодавстві України закріплені положення про колективний самозахист. А саме, в ст. 21 КЗППУ

зазначено, що забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров’я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов’язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об’єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, за мовними або іншими ознаками, не пов’язаними з характером роботи або умовами її виконання.

Страйк ж являє собою тимчасове  колективне  добровільне  припинення роботи працівниками (невихід на роботу, невиконання своїх трудових обов’язків)   підприємства,  установи,  організації  (структурного підрозділу)  з  метою  вирішення  колективного   трудового   спору (конфлікту).

Право на самозахист реалізується працівником самостійно, незалежно від інших працівників. Рішення про оголошення страйку може бути прийнято тільки колективним – загальними зборами (конференцією) працівників організації або профспілковою організацією.

І, нарешті, самозахист трудових прав, і страйк різняться за своїми правовими наслідками. Відмова виконувати роботу в порядку самозахисту може тривати до того, як усунуто порушення трудових прав працівника. Тривалість страйку визначається ефективністю проведених в цей період примирних процедур. Страйк може бути завершена угодою про встановлення нових прав працівників, про виконання або часткове виконання прав, передбачених колективним договором (угодою).

Можливо і припинення страйку органом, який його очолює, без розв’язання колективного трудового спору.

В закордонній практиці працівник має право відмовитися від виконання трудових обов’язків лише в разі незаконного переведення на іншу роботу (доручення роботи, не передбаченої трудовим договором). Наприклад, переведення, здійсненого без письмової згоди працівника, переведення на роботу, протипоказану йому за станом здоров’я, переведення на важку роботу, роботу зі шкідливими або небезпечними умовами праці. Якщо ж переклад здійснювався відповідно до законодавства, наприклад роботодавець використовує своє право на тимчасове переведення в разі виробничої необхідності і при цьому умови праці (вплив шкідливих факторів виробництва або факторів, що визначають небезпеку або тяжкість праці) не змінюються, працівник не має права відмовитися від виконання роботи.

Дані положення є ефективними при захисті прав працівників, а отже українське законодавство також потрібно вдосконалювати у цьому напрямку для того щоб притримуватись певних процедур, та недоведення до стихійного безконтрольного стану потрібно створювати спеціальні НПА та прописувати ряд процедур . Наприклад, припинення роботи у випадках затримки виплати заробітної плати можлива лише після письмового повідомлення роботодавця.

Розглянемо досвід законодавства Росії з даного питання.

Відповідно до законодавства РФ тривалість призупинення виконання трудових обов’язків в порядку самозахисту не обмежується і визначається часом, необхідним для відновлення порушених прав працівника. Не пізніше наступного робочого дня після отримання письмового повідомлення від роботодавця про готовність провести виплату затриманої заробітної плати в день виходу працівника на роботу (ст. 142 Трудового Кодексу РФ), видання наказу про поновлення на колишній роботі, видачі засобів індивідуального та колективного захисту і т.п. працівник зобов’язаний приступити до виконання трудових обов’язків.

Порядок і розмір оплати періоду, коли особа не працювала у зв’язку з необхідністю захищати свої трудові права, точно не визначені.

Для випадків захисту права на працю в умовах, що відповідають вимогам охорони праці (ст.ст. 219, 220 ТК), встановлена ​​оплата за простій не з вини працівника (ст. 220 ТК) – на час призупинення робіт федеральними органами виконавчої влади в галузі державного нагляду і контролю за дотриманням трудового законодавства та інших правових нормативних актом, що містять норми трудового права, внаслідок порушення вимог охорони праці не з вини працівника за ним зберігаються місце роботи (посада) і середній заробіток, в інших випадку х час простою працівника оплачується відповідно до Трудового кодексу. Однак це ж правило повинно діяти і в разі припинення роботи у зв’язку із затримкою виплати заробітної плати (ст. 142 ТК). При сформованій практиці при відновленні незаконно переведеного працівника на колишній роботі йому оплачується час вимушеного прогулу (оскільки працівник фактично позбавляється можливості працювати) – (ст. Ст. 72, 394 ТК), тобто середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Призупинення роботи з метою захисту трудових прав не припиняє трудові правовідносини, не применшує і не обмежує права працівника.

Згідно ст. 380 ТК РФ роботодавець і представники роботодавця не мають права перешкоджати працівникам у здійсненні ними самозахисту своїх трудових прав.

Самозахист трудових прав здійснюється працівниками вільно. Керівник, інші посадові особи організації не можуть примушувати працівника до виконання роботи, погрожувати йому, чинити психологічний тиск. Не допускається також залучення працівників, що реалізують право на самозахист, до дисциплінарної відповідальності.

Незаконні дії осіб, що представляють інтереси роботодавця, можуть бути оскаржені в суді або Федеральній інспекції праці.

Висновки:

В наш час потрібно бути дуже обережним у виборі професії та в подальшому – робочого місця. Від цього залежить не тільки ваше майбутнє, а й комфортність на робочому місці, і улюблена справа, і навіть безпека Вашого життя та здоров’я! Свої права на працю треба відстоювати не дивлячись ні на що. Боріться за свої права! Їх потрібно не тільки знати, а й постійно керуватися ними!

В той же самий час, на мою думку, такий засіб захисту прав працівників, як самозахист, є дієвим і має регулюватись і законодавством нашої країни, саме тому, хотілося б, щоб положення про самозахист були внесенні в українське законодавство та ефективно регулювались державою.