Способи забезпечення виконання зобов’язань

Волошина Марія, ЕМБ-503, КНЕУ

Вступ. Належне виконання зобов’язань передбачає, що сторони, які беруть участь у зобов’язальних правовідносинах, виконують покладені на них обов’язки у точній відповідності із законом, договором, а за відсутності таких вказівок — з тими вимогами, які звичайно пред’являються до виконання, а відтак — і з діловими звичаями, що склалися в комерційній практиці.

Належне виконання зобов’язань стимулює зміцнення майнового становища учасників цих відносин, формування у них впевненості в реалізації поставлених завдань і, зрештою, стабілізує в цілому комерційний оборот. Саме меті належного виконання зобов’язання підпорядковані різні способи забезпечення.

Мета дослідження полягає у порівнянні встановлених законодавством способів забезпечення виконання зобов’язань та визначенні найбільш ефективного способу. Завданнями роботи є:

– визначення поняття зобов’язань;

– класифікація способів забезпечення виконання зобов’язань;

– виокремлення особливостей кожного способу;

– узагальнення та порівняння способів;

– вибір найбільш ефективного способу забезпечення виконання зобов’язань.

Основна частина. У вузькому розумінні під способами забезпечення виконання зобов’язань розуміють додаткові забезпечувальні заходи, які мають спеціальний (додатковий) характер і дають можливість досягнути виконання незалежно від того, чи заподіяні кредиторові збитки і чи є у боржника майно, на яке можна звернути стягнення за виконавчими документами.

На способи забезпечення виконання зобов’язання покладаються завдання:

1) попередити потенційного правопорушника про негативні наслідки, які можуть настати при невиконанні чи неналежному виконанні договірного зобов’язання;

2) створити кредитору можливість для задоволення його інтересів у разі невиконання зобов’язання;

3) усунути негативні наслідки, які можуть настати для кредитора у зв’язку з невиконанням зобов’язання.

Способи забезпечення виконання зобов’язань мають спільну мету: надати кредитору додаткову можливість отримати належне йому за зобов’язанням. Кожен із встановлених законом способів зумовлює виникнення поруч із головним (основним) зобов’язанням нового зобов’язання, яке є додатковим до головного, тобто має акцесорний характер.

Способи забезпечення виконання зобов’язань поділяються на дві групи:

1) зобов’язально-правові способи, до яких належать неустойка, завдаток, порука та гарантія;

2) речово-правові способи, що об’єднують заставу і утримання.

Роль інституту забезпечення виконання зобов’язань зумовлюється функціями забезпечувальних зобов’язань: стимулювання належного виконання основного зобов’язання; відновлення порушеного невиконанням чи неналежним виконанням права кредитора. У ряді випадків способи забезпечення виконують також інші функції. Так, неустойка і завдаток водночас є мірою цивільно-правової відповідальності; за допомогою завдатку здійснюється доказування факту укладення договору.

Загалом інститут забезпечення виконання зобов’язань, як сукупність норм, що закріплюють комплекс забезпечувальних заходів (загальних і спеціальних), слугує меті підвищення гарантій забезпечення майнових інтересів сторін зобов’язання (в першу чергу інтересів кредитора), належного його виконання, а також меті усунення можливих негативних наслідків неналежного виконання зобов’язання.

Якщо розглянути детальніше кожен зі способів забезпечення виконання зобов’язань, то можна виділити певні особливості:

Порука. За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов’язання частково або у повному обсязі.

У разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Гарантія. За гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов’язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником.

Зобов’язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов’язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов’язання. У разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов’язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.

Обов’язок гаранта перед кредитором обмежується сплатою суми, на яку видано гарантію. У разі порушення гарантом свого обов’язку його відповідальність перед кредитором не обмежується сумою, на яку видано гарантію, якщо інше не встановлено у гарантії.

Порівняння поруки і гарантії.  Гарантія має багато схожих рис з порукою, але водночас вона має і деякі специфічні риси:

– за договором поруки зобов’язання може бути забезпечене будь-якою особою, за гарантією — як правило, юридичною особою (банк, інша фінансова установа, страхова організація);

– обов’язок гаранта перед кредитором обмежується сплатою суми, на яку видана гарантія;

– гарантія надається у межах суми, якої бракує боржнику, порука ж забезпечує зобов’язання повністю.

Тобто за гарантією виникає субсидіарне зобов’язання, за порукою — солідарне. Детальне порівняння наведене у табл. 1.

Таблиця 1

Порівняльна характеристика поруки та гарантії

Критерій для порівняння Порука Гарантія
За суб’єктним складом У ролі поручителя можуть бути фізичні та юридичні особи У ролі гаранта можуть бути лише фінансові установи
За строком дії Строк дії може не встановлюватися й залежати від строку дії основного зобов’язання чи строку видачі самої поруки Діє протягом строку, на який вона видана
За моментом дострокового припинення Має акцесорний характер і залежить від основного зобов’язання Має самостійний характер і не залежить від основного зобов’язання
За відповідальністю перед кредитором Поручитель у разі неспроможності виконання основного зобов’язання боржником виконує його особисто перед кредитором. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків Гарант відповідає перед бенефіціаром за порушення зобов’язання принципалом в межах грошової суми, на яку було видано гарантію. Коли гарант не сплачує грошову суму за гарантією, то несе самостійно додаткову юридичну відповідальність
За правами, у разі виконання основного зобов’язання за боржника Поручитель, який виконав за боржника його зобов’язання, набуває всіх прав кредитора за основним зобов’язанням Гарант має право на зворотну вимогу до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові

 

Неустойка. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов’язання.

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов’язку в натурі. Сплата (передання) неустойки не позбавляє кредитора права на відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов’язання.

Застава. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення. Особливість застави в порівнянні з іншими способами забезпечення виконання зобов’язань полягає саме у тому, що вона несе речово-правовий характер.

Завдаток. Завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов’язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Якщо порушення зобов’язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора. Якщо порушення зобов’язання сталося з вини кредитора, він зобов’язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості.

Специфічні риси завдатку, що відрізняють його від всіх інших способів забезпечення виконання зобов’язань, у тому числі і застави, полягають у тому, що, по-перше, завдатком можуть забезпечуватися лише зобов’язання, що виникають з договорів, отже, він не може бути використаний для забезпечення деліктних зобов’язань, зобов’язань, що виникають внаслідок безпідставного збагачення, та деяких інших.

По-друге, завдаток, будучи способом забезпечення договірного зобов’язання, одночасно виконує роль докази укладення договору. Це означає, що, якщо сторонами не заперечується факт видачі (отримання) завдатку, а також якщо і заперечується, але цей факт підтверджується доказами, договір вважається укладеним. З іншого боку, якщо договором передбачено сплату однієї зі сторін завдатку, то він буде вважатися укладеним лише після виконання відповідним контрагентом свого обов’язку.

По-третє, завдатком може бути забезпечене тільки виконання грошових зобов’язань. Цей висновок випливає з положення про те, що завдаток видається відповідною стороною в договірному зобов’язанні в рахунок належних з неї платежів.

Завдаток виконує три функції: платіжну, посвідчувальну і забезпечувальну. Завдаток видається в рахунок належних платежів за основним зобов’язанням, тим самим він виявляється засобом повного чи часткового виконання основного зобов’язання, способом його виконання і виконує платіжну функцію. Здатність до оплати основного дожа зближує завдаток з авансом, який також виконує платіжні (функціі. Однак на відміну від авансу завдатку властиві й інші функції. Виконуючи передачею завдатку частину чи все основне зобов’язання, боржник підтверджує його наявність. З цим пов’язана удостоверительная функція завдатку. Сума , передана як завдаток, зараховується в рахунок виконання основного зобов’язань а і в цій частині гарантує, забезпечує його виконання. У цьому виявляється забезпечувальна функція завдатку.

Завдаток може виконувати і компенсаційну функцію, бо сторона, відповідальна за невиконання договору, зобов’язана відшкодувати другій стороні збитки із заліком суми завдатку.

Порівняння завдатку, застави і неустойки. У разі виконання договору з використанням завдатку, завдаток не буде повернений, оскільки є деяким відсотком встановленої за договором суми. Якщо договір був укладений з використанням застави та у позикодавця немає претензій щодо його виконання, застава повертається законному власникові в повній сумі.

У разі невиконання договору завдатку з вини сторони, що надала завдаток, він вилучається на користь іншої сторони. Якщо договір не був виконаний одержувачем завдатку, завдаток повертається споконвічного власнику в подвійному розмірі. Якщо не виконаний договір із заставою, застава безповоротно вилучається на користь позикодавця.

Завдаток – частину суми, передбаченої договором, що вноситься як доказ серйозності намірів. Застава – гарантія повернення коштів кредитора.
Завдаток може бути представлений тільки в грошовій формі, запорукою можуть бути як гроші, так і майно.

Завдаток завжди менше загальної суми договору. Сума застави порівнянна з цінністю кредитного договору. У разі невиконання договору, завдаток повернуто не буде. Застава в даному випадку буде повернуто в повному обсязі.

Подібно до інших способів забезпечення виконання зобов’язань (наприклад, неустойки) завдаток визначає мінімальний обсяг відповідальності сторони, що порушила договір. Однак у порівнянні з неустойкою завдаток допускає тільки забезпечення виконання зобов’язання в цілому. Якщо воно виконане (або порушене) в частині, завдаток може стягуватися в повному обсязі незалежно від характеру порушення і розміру шкоди, що фактично була заподіяна.

Притримання. Кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов’язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов’язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов’язання. Кредитор має право притримати річ у себе також у разі, якщо права на неї, які виникли після передачі речі у володіння кредитора, набула третя особа.

Кредитор, який притримує річ у себе, зобов’язаний негайно повідомити про це боржника. Кредитор відповідає за втрату, псування або пошкодження речі, яку він притримує в себе, якщо втрата, псування або пошкодження сталися з його вини. Кредитор не має права користуватися річчю, яку він притримує у себе. До кредитора, який притримує у себе річ боржника, не переходить право власності на неї.

Висновки. Вибір способу забезпечення виконання зобов’язання залежить від змісту самого зобов’язання. Наприклад, для зобов’язань, що виникають із договору позики або кредитного договору, ефективнішими будуть такі способи, як застава, гарантія, порука. Якщо йдеться про зобов’язання виконати роботу чи надати послугу, що виникають з договорів підряду, банківського рахунку тощо, більш доцільним є використання неустойки, оскільки інтерес кредитора полягає не в одержанні від боржника грошової суми, а у здобутті певного результату. Зобов’язання за участю громадян, що виникають із договорів відчуження майна зазвичай забезпечуються завдатком.

Від оптимального вибору кредитором способу забезпечення виконання зобов’язання в багатьох випадках буде залежати і поведінка боржника. В зв’язку з цим необхідно враховувати особливості того чи іншого способу забезпечення виконання зобов’язань і його дієвості стосовно до конкретної ситуації.

Так, неустойка і завдаток одночасно є мірами цивільно-правової відповідальності і орієнтують боржника на виконання зобов’язання в натурі під загрозою застосування цивільно-правової відповідальності, яка носить реальний характер, оскільки стягнення неустойки у фіксованому розмірі не потребує додаткових зусиль, як, наприклад, у випадку з відшкодуванням збитків, де потрібно обґрунтувати і доводити їх розмір.

Водночас, при застосуванні неустойки необхідно враховувати, що зобов’язання боржника у разі неналежного виконання або невиконання ним своїх зобов’язань розширюються, стають більш обтяжливими, ніж за самим договором. Неустойка, таким чином, тільки підсилює зобов’язання боржника з тим же недоліком, який притаманний кожному зобов’язальному праву: як не можна примусити боржника виконати основне зобов’язання, так і не можна змусити його сплатити неустойку. Тому це забезпечення не у всіх випадках є достатньо дієвим.

З точки зору забезпечення інтересів кредитора помітні переваги має застава. При її застосуванні поряд з правом кредитора отримати задоволення за основним зобов’язанням існує право вимагати звернення стягнення на певну наперед визначену річ, що належить боржникові або третій особі (майновому поручителю). Проте і застава не може бути використана у тих випадках, коли у боржника відсутнє майно. Цю нішу здатні зайняти порука та гарантія. Вказані способи забезпечення не потребують наявності будь-якого майна у боржника. Інтерес кредитора забезпечується за допомогою залучення третіх осіб, майнове становище і ділові якості яких не викликають сумнівів у кредитора. Власне цим і гарантуються інтереси останнього, з’являється більша впевненість, що основне зобов’язання буде виконано, а у випадку невиконання кредитору будуть відшкодовані збитки.

Отже, розглянувши особливості всіх способів забезпечення виконання зобов’язань, можна дійти висновку, що кожен спосіб має свої переваги та недоліки, особливо в залежності від особливостей сторін та змісту зобов’язання. Подальші дослідження можуть бути зосереджені навколо питань, що стосуються запозичення з міжнародної практики додаткових ефективних способів забезпечення виконання зобов’язань.