Забезпечення виконання господарських зобов’язань

Під забезпеченням виконання зобов’язань розуміють спеціальні правові заходи майнового характеру, які встановлюються законом або договором з метою забезпечення належного виконання зобов’язань. У випадку невиконання або неналежного виконання зобов’язання кредитор має право вимагати виконання в примусовому порядку шляхом звернення в суд. Суд, застосовуючи заходи державного примусу, примушує боржника до виконання зобов’язання, стягує збитки, завдані неналежним виконанням.

Відповідно до ст. 199 ГК виконання   господарських    зобов’язань    забезпечується заходами  захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин,  передбаченими   ГК та  іншими  законами.  За погодженням  сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі,  що  йому  не  суперечать,   види   забезпечення   виконання зобов’язань,   які   звичайно   застосовуються   у  господарському (діловому) обігу.

В наведеній статті ГК вказано, що до відносин щодо забезпечення виконання зобов’язань учасників господарських   відносин   застосовуються   відповідні   положення ЦК.

У ЦК забезпечення виконання зобов’язань регламентується главою 49, в якій зазначено, що виконання  зобов’язання  може  забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Неустойка.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які   боржник   повинен  передати  кредиторові  у  разі  порушення боржником зобов’язання.

Штрафом є неустойка,  що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання.

Пенею  є  неустойка,  що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно  виконаного  грошового  зобов’язання  за  кожен   день прострочення виконання.

Необхідно зауважити, що предметом неустойки  може  бути  не тільки грошова  сума,  а і рухоме  і нерухоме майно. Крім того, якщо в ЦК неустойка є тільки способом (видом) забезпечення виконання зобов’язань, то в ГК неустойка визнається також і заходом господарської відповідальності.

Порука.

Порука має похідний характер від забезпеченого нею зобов’язання. Договір поруки укладається між кредитором за основним зобов’язанням і поручителем для забезпечення виконання основного зобов’язання. В договорі поруки повинна бути виявлена воля поручителя покладення на себе відповідальності за невиконання зобов’язання боржником.

За   договором   поруки   поручитель   поручається   перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку.     Поручитель відповідає    перед    кредитором   за   порушення зобов’язання боржником частково або у повному обсязі.

У разі  порушення  боржником  зобов’язання,  забезпеченого порукою,  боржник  і  поручитель  відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Гарантія.

Відповідно до ст. 560 ЦК за  гарантією  банк,  інша  фінансова  установа,  страхова організація  (гарант)  гарантує  перед  кредитором  (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов’язку.

В той же час, гарантія, як спосіб забезпечення виконання зобов’язань визначається також і ст. 200 ГК, а саме: гарантія  є  специфічним  засобом  забезпечення  виконання господарських    зобов’язань   шляхом   письмового   підтвердження (гарантійного листа) банком,  іншою кредитною установою, страховою організацією   (банківська   гарантія)   про   задоволення   вимог управненої сторони у розмірі повної грошової  суми,  зазначеної  у письмовому  підтвердженні,  якщо третя особа (зобов’язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов’язання,  або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні.

Гарантія діє протягом строку, на який вона видана і є чинною  від  дня  її  видачі,  якщо  в  ній  не встановлено інше. Крім того, гарантія  не може бути відкликана гарантом,  якщо в ній не встановлено інше.

У разі  порушення  боржником  зобов’язання,  забезпеченого гарантією,  гарант  зобов’язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.

Застава.

Відносини застави, як способу забезпечення виконання зобов’язань регулюються параграфом 6 глави 49 ЦК, Законом України “Про заставу” від 02.10.1992 року (з наступними змінами), іншими актами законодавства.

В  силу  застави  кредитор  (заставодержатель) має право у разі   невиконання   боржником    (заставодавцем)    зобов’язання, забезпеченого    заставою,   одержати   задоволення   за   рахунок заставленого  майна  переважно  перед  іншими  кредиторами   цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Застава виникає на підставі договору,  закону або  рішення суду.

Розрізняють такі окремі види застав: іпотека і заклад.

Іпотекою  є  застава  нерухомого  майна,  що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Закладом  є  застава  рухомого  майна,  що  передається  у володіння  заставодержателя  або  за  його  наказом  – у володіння третій особі.

Предметом  застави  може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

Предметом  застави  також може  бути  майно,  яке  заставодавець набуде після виникнення застави (майбутній урожай,  приплід худоби тощо).

В той же час,  предметом застави не можуть бути національні, культурні та історичні цінності,  які є об’єктами права державної  власності  і занесені   або   підлягають   занесенню   до   Державного  реєстру національної культурної спадщини, а також вимоги,  які   мають особистий характер та інші вимоги,  застава яких заборонена законом.

Притримання.

Притримання надає право кредитору,  який  правомірно  володіє  річчю,  що  підлягає передачі   боржникові   або  особі,  вказаній  боржником,  у  разі невиконання ним у строк зобов’язання щодо  оплати  цієї  речі  або відшкодування кредиторові пов’язаних з нею витрат та інших збитків притримати  її   у   себе   до   виконання   боржником зобов’язання.

Таким чином, особа яка притримує річ має право задовольнити свої вимоги до іншої особи за рахунок цієї речі. При цьому реалізація речі повинна здійснюватись відповідно до правил, установлених стосовно застави.

Загальногосподарські (публічні) гарантії виконання зобов’язань.

Відповідно до ст. 201 ГК з  метою   нейтралізації   несприятливих   наслідків   від економічних  злочинів  законом  може  бути  передбачено  обов’язок комерційних банків,  страховиків,  акціонерних товариств та  інших суб’єктів  господарювання,  які  залучають  кошти або цінні папери громадян і юридичних осіб,  передавати частину  своїх  коштів  для формування єдиного страхового фонду публічної застави.