Теоретичні проблеми законодавчого визначення поняття страхування

Мачуський В.В.

Право України № 6 за 2010 р., с. 195-198

 

Розвиток суспільства необхідно обумовлений підвищеною ймовірністю виникнення різноманітних ризиків. Наслідком реалізації ризиків є завдання шкоди майновим інтересам особи – загибель майна, неотримання прибутку, втрата працездатності, інші не передбачувані витрати. Одним із засобів захисту інтересів фізичних і юридичних осіб є страхування.

Страхування як об’єктивна економічна категорія здатне існувати за будь-якої правової системи. Водночас, ідея страхування усвідомлена суспільством втілюється у поняття страхування. Розуміння страхування на конкретному етапі розвитку суспільства законодавець вкладає у законодавче визначення поняття страхування. Вплив абстрактного поняття страхування на страхування реальне обумовлює розвиток страхування від простого розподілу збитків до захисту страхових інтересів особи.

Становлення ринкових відносин в Україні, відмова держави від монополії на страхування, викликають необхідність критичного переосмислення ідеї страхування, з’ясування його правової природи, уточнення законодавчого визначення поняття страхування у сучасних умовах.

У фаховій літературі відсутні єдині підходи до визначення поняття страхування. Страхування, визначається як вид господарської діяльності [1, 20], система економічних відносин [2, 33],  особлива форма і сфера діяльності [3, 47], різновид людської діяльності [4, 12],  соціально-економічний засіб захисту [5, 6], відносини з приводу формування та використання грошового фонду [6, 29].

Метою статті є удосконалення правового регулювання страхування, зокрема, шляхом здійснення аналізу і з’ясування проблем законодавчого визначення поняття страхування.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про страхування” від 07.03.1996 р. (далі Закон) страхування визначається як вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Виходячи із змісту ст. 1 Закону видається можливим виділити такі складові законодавчого визначення поняття страхування: 1) вид цивільно-правових відносин; 2) захист майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб; 3) захист майнових інтересів у разі настання певних подій (страхових випадків); 4) грошові фонди, що формуються шляхом сплати фізичними та юридичними особами страхових платежів та доходів від розміщення коштів цих фондів.

1) Визначаючи страхування видом тільки цивільно-правових відносин, Законодавець, на наш погляд, виявляє певну непослідовність. Господарський кодекс України (далі ГК) містить, зокрема, § 2 глави 35 ГК, який має назву “Страхування”, а ст. 352 ГК, розташована у зазначеному параграфі, відповідно має назву “Страхування у сфері господарювання”. Враховуючи ту обставину, що відповідно до ст. 1 ГК вказаний кодекс регулює господарські відносини і містить статті, положення яких спрямовані на врегулювання відносин у сфері страхування, визначення страхування у ст. 1 Закону видом тільки цивільно-правових відносин видається не зовсім коректним і виправданим.  Крім того, положення ст. 352 ГК фактично містять визначення страхової діяльності, а не страхування.

2) Наступною складовою законодавчого визначення поняття страхування є положення про те, що страхування є захистом майнових інтересів фізичних та юридичних осіб. Перелік майнових інтересів, які підлягають захисту, можливо визначити виходячи із змісту положень ст. 4 Закону – “Предмет договору страхування”. Необхідно зауважити, що зазначена ст. 4 Закону до 27.04.2007 р. мала назву “Об’єкти страхування”. Змінивши назву ст. 4 Закону “Об’єкти страхування” на “Предмет договору страхування” і   залишивши практично без змін зміст вказаної статті, законодавець фактично ототожнив об’єкти страхування із предметом договору страхування. Така позиція законодавця видається не зовсім коректною. Об’єкти страхування як загальне і предмет договору страхування як окреме не є і не можуть бути тотожними. Майнові інтереси як об’єкт страхування, набуваючи юридичної форми, конкретизуються в договорі страхування.  Проста зміна назви ст. 4 Закону не перетворила об’єкти страхування у предмет договору страхування. Об’єкти страхування існують незалежно від предмета договору страхування. Таким чином, зміна назви ст. 4 Закону без зміни змісту зазначеної статті, видається не зовсім доцільною. Водночас, у контексті аналізу такої складової законодавчого визначення поняття страхування, як захист майнових інтересів, привертає увагу глава 3 Цивільного кодексу України (далі ЦК), яка має назву “Захист цивільних прав та інтересів”. У зазначеній главі ЦК відсутні положення про захист майнових інтересів страховиками. Способи захисту цивільних прав і інтересів, визначені у положеннях статей глави 3 ЦК, обумовлені наявністю факту порушення зазначених інтересів і відповідно наявністю суб’єкта порушника – фізичної або юридичної особи. На противагу, захист майнових інтересів у сфері страхування (страховий захист), не завжди обумовлений фактом порушення і здійснюється протягом усього строку дії договору страхування, а певні види страхування, зокрема, страхування майна, життя, передбачають захист майнових інтересів у разі настання певних подій, які не залежать від волі суб’єктів (повінь, землетрус, град та інші). Таким чином, на наш погляд, захист майнових інтересів у контексті страхування є окремим самостійним способом захисту майнових інтересів (страховим захистом), а страхування є організаційно-правовою формою такого захисту. Крім того, необхідно зауважити, що використання  Законодавцем терміну “майнові інтереси” видається не зовсім логічним. З майном пов’язана переважна більшість майнових інтересів, але не всі такі майнові інтереси є об’єктом страхування. З майном можуть бути пов’язані і особисті немайнові інтереси. Для надання майновим інтересам статусу об’єкта страхування необхідна наявність страхового інтересу. Звідси постає питання тотожності або співвідношення майнових і страхових інтересів. На наш погляд, майнові інтереси, обумовлені страховим інтересом, набувають статусу страхових інтересів.  Відтак, усі страхові інтереси є майновими інтересами, але не всі майнові інтереси є страховими інтересами. Страховий інтерес, спочатку як суб’єктивне, переходить в об’єктивне – страхові інтереси, які є об’єктом страхування або об’єктом страхових правовідносин. Поєднанням в об’єкті страхування страхового інтересу, як складової суб’єктивного права і майнових інтересів, які через страховий інтерес набувають статусу страхових інтересів, як об’єкта страхування, досягається реалізація мети страхування – захист страхових (майнових) інтересів страхувальника.

3) В положеннях ст. 1 Закону і ст. 352 ГК зазначено, що страхування здійснюється на випадок настання певної події (страхового випадку). Необхідно зауважити, що не настання певної події (страхового випадку) не означає відсутність страхового захисту протягом дії договору страхування [7, 30].    Таким чином, у контексті законодавчого визначення поняття страхування обумовлення захисту майнових інтересів настанням певної події видається не зовсім коректним.

4) Виходячи із змісту положень ст. 1 Закону і ст.352 ГК необхідно зробити висновок про те, що страхування як захист майнових інтересів обумовлене грошовими фондами. Положення присвячені грошовим фондам фактично складають половину обсягу законодавчого  визначення страхування. На думку Юлдашева Р.Т. [8, 26] витоки розуміння спеціального грошового (страхового) фонду як головної умови здійснення страхування містяться у працях К. Маркса “Капітал” і “Критика Готської програми”.  Необхідно зауважити, що К. Маркс, аналізуючи процес розширенного відтворення, зокрема вказує, що постійний капітал підпадає під час процесу відтворення, у речовому відношенні, випадковостям і небезпекам, які можуть його зменшити. Відповідно до цього частина прибутку служить страховим фондом [9, 853]. На наш погляд, у даному випадку, К. Маркс просто показав, що перетворення прибутку у капітал означає ніщо інше, як використання частини надлишкової праці на утворення нових засобів виробництва. Робітник, крім праці, спрямованої на придбання безпосередніх життєвих засобів, затрачує працю на виробництво засобів виробництва, і ця надлишкова праця (у даному випадку так званий страховий фонд) привласнюється тим, хто не працює. Привласнення надлишкової праці (страхового фонду) як економічний чинник, на наш погляд, не може слугувати вагомим аргументом на користь обумовленості страхування страховим фондом саме у контексті правового визначення страхування.

В “Критиці Готської програми”, наводячи перелік необхідних відрахувань із сукупного суспільного продукту, К. Маркс, зокрема, вказує на резервний або страховий фонд для страхування від нещасних випадків і стихійних лих [10, 18].  У зазначеній праці К. Маркс розглядає резервний або страховий фонд як відрахування із сукупного суспільного продукту у суспільстві, заснованому на спільному (колективному) володінні засобами виробництва – перша фаза комуністичного суспільства.  У контексті правового визначення страхування поширення  положень про страховий фонд у комуністичному суспільстві на сучасні, по суті, капіталістичні відносини в Україні, які характеризуються зокрема, монополією підприємницьких страхових товариств на страхування, видається не зовсім правильним.

Крім того, саме з правової точки зору страховий фонд не належить до сутності страхування, а слугує засобом досягнення мети страхування. Страхування може здійснюватись і без створення страхового фонду (наприклад, корпорація “Ллойд”) [7, 22]. Можливість здійснення страхування без створення страхового фонду якраз і свідчить про неналежність страхового фонду до сутності страхування. Адже до сутності речі чи явища не належить те, без чого вони можуть існувати [11, 65]. З правової точки зору страховий фонд взагалі не має ніякого значення, оскільки страховик відповідає за своїми зобов’язаннями, що випливають із договору страхування усім своїм майном [7, 20]. Таким чином, законодавче визначення страхування у частині обумовлення страхування грошовими фондами видається не зовсім коректним.

Отже, аналіз змісту положень ст. 1 Закону дозволяє дійти висновку про те, що законодавче визначення поняття страхування містить складові, які не відображають правову природу страхування, що призводить до право описовості, внутрішньої суперечності, втрати загальності, а від так і певної теоретичної дефектності.

З метою удосконалення законодавчого визначення поняття страхування видається доцільним запропонувати: 1) визначити страхування не видом цивільно-правових відносин, а більш широким поняттям “відносини”; 2) ввести у науковий обіг поняття “страхові інтереси” як правову категорію; 3) вважати страхування організаційно-правовою формою захисту страхових інтересів; 4) ст. 1 Закону викласти у такій редакції: “Поняття страхування.  Страхування – це відносини щодо захисту страхових інтересів фізичних та юридичних осіб”.

Список використаної літератури

  1. Воблый К.Г. Основы экономии страхования М., «Анкил», 1993
  2. Самойловський А.Л. Державне регулювання страхової діяльності в Україні. Автореф. Канд.. екноном. Наук. К., 2000
  3. Аленичев В.В. Эволюционно-инстуциональный аспект исследования сущности страхования // Финансы, 2007, №3
  4. Базилевич В.Д., Базилевич К.С. Страхова справа. К., Знання, 2006
  5. Гринюк О.В. Цивільно-правові аспекти майнового страхування в Україні. Автореферат дисертації канд. юрид. наук, Київ, 2004
  6. Кінащук Л.Л. Страхування: теорія та практика. Монографія. Київ, Атака, 2004
  7. 7. Худяков А.И. Страховое право. – СПб.: Издательство Р. Асланова “Юридический центр Пресс”, 2004
  8. Теория и практика страхования /Учебное пособие. Под общей редакцией Турбиной К.Е. Автор главы Юлдашев Р.Т. М. “Анкил”, – 2003
  9. 9. Карл Маркс Капітал. Т. 3. Книга третя. Процес капіталістичного виробництва взятий в цілому. Державне видавництво політичної літератури УРСР, 1954
  10. 10. Карл Макс Критика Готської програми. Видавництво політичної літератури України. Київ, 1982
  11. 11. Б. Спиноза Этика. Минск: Харвест, М: АКТ, 2001