Юридична відповідальність за порушення законодавства про платіжні системи в Україні

 

Кондратенко Я. О., КНЕУ,

Факультет економіки та управління,

Група 505

 

Вступ

В роботі проаналізовано загальне поняття юридичної відповідальності та на його основі і з урахуванням специфіки діяльності вітчизняних платіжних систем виведено поняття юридичної відповідальності у сфері функціонування платіжних систем. Також розглянув впровадження в Україні, на законодавчому та практичному рівні, відносно нової функції НБУ – нагляду за платіжними системами, яким врегульовано право НБУ застосовувати заходи впливу за порушення законодавства України з питань діяльності платіжних систем в Україні до об’єктів нагляду.

Мета статті. Метою цієї роботи є характеристика актуальних питань юридичної відповідальності у сфері діяльності платіжних систем, виявлення її основних недоліків та напрямків його удосконалення.

Основна частина.

Одним із важливих завдань для організації ефективного функціонування платіжних систем України, як засвідчив непоодинокий досвід зарубіжних країн, є необхідність їх убезпечення для основних споживачів і захисту діяльності самих платіжних систем та безпосередньо їх користувачів, від протиправних посягань. Юридична відповідальність, це саме та категорія яка забезпечує недопущення зростання порушень та виступає засобом забезпечення законності у цій сфері банківської діяльності. Розглянемо правову природу відповідальності.

У широкому розумінні поняття відповідальності трактується як відношення особи до суспільства, держави, інших осіб з точки зору виконання певних вимог, усвідомлення і правильного розуміння громадянином своїх обов’язків щодо суспільства, держави та інших громадян. У вузькому розумінні юридична відповідальність, як вид соціальної відповідальності, інтерпретується як реакція держави на здійснене правопорушення.

Є досить велика кількість визначень поняття юридична відповідальність, але ми зупинимось на трактуванні Д. М. Лук’яньця, який каже, що – юридична відповідальність – це регламентована правовими нормами реакція з боку уповноважених суб’єктів на діяння фізичних або юридичних осіб (колективних суб’єктів), що можуть мати вираз у недотриманні встановлених законом заборон, невиконанні встановлених законом обов’язків, порушенні цивільно-правових зобов’язань, нанесенні шкоди або завданні збитків і виражена у застосуванні до осіб, що вч нилитакі діяння, засобів впливу, які тягнуть за собою позбавлення особистого, майнового або організаційного характеру.

Також я хотів би виокремити ознаки, за якими можна визначити юридичну відповідальність:

а) зовнішнім характером;

б) застосуванням лише за здійснені правопорушення;

в) зв’язком з державним примусом у формі каральних і правовідновлюючих заходів;

г) визначеністю у нормах права.

З урахуванням специфіки правового регулювання діяльності платіжних систем в Україні, необхідно розглянути поняття «заходи впливу НБУ за порушення банківського законодавства», оскільки одним із способів впливу є адміністративна відповідальність.

Сподобалось трактування даного поняття, В. Д. Чернадчуком. Він визначив його як обмеження або обтяження фінансового, організаційного або управлінського характеру, зміст і застосування яких регламентовано нормами банківського права: їх застосування здійснюється в процесі індивідуального правового регулювання спеціально уповноваженим органом – Національним банком України шляхом видання правозастосовного акта в межах охоронних банківських правовідносин через механізм реалізації прав та обов’язків.

Отже, юридична відповідальність у сфері функціонування платіжних систем може розглядатися як застосування до порушника передбачених санкцією правової норми заходів державного примусу, що являють собою обмеження, зупинення чи припинення надання окремих видів послуг у платіжних системах в Україні, заборону здійснення діяльності в Україні або ж накладання штрафів на правопорушника, що спричиняють втрати його особистого, організаційного чи майнового характеру. Оскільки Україна знаходиться на шляху розвитку законодавчих засад функціонування та нагляду за платіжними системами, доцільно проаналізувати сучасний стан вітчизняного законодавства у сфері нагляду за платіжними системами.

Як мені відомо, в Україні етап впровадження міжнародної практики, щодо нагляду за платіжними системами, розпочався в 2010 році, зі схвалення Правлінням НБУ Концепції запровадження нагляду (оверсайту) за платіжними системами. А вже на законодавчому рівні оверсайт було визнано, як одну із основних функцій центрального банку лише в 2012 році. Наприкінці 2014 р. Правління НБУ затвердило необхідне Положення про нагляд (оверсайт) платіжних систем та систем розрахунків в Україні, яке регулює саме порядок проведення нагляду (оверсайта) платіжних систем, які діють на території України.

Бачимо, що це положення дало змогу визначити основні організаційні засади та порядок здійснення безвиїзного нагляду (оверсайта) платіжних систем, критерії та порядок визначення важливості платіжних систем, а також вимоги до значущих платіжних систем, що здійснюють діяльність на території України.

Розглянемо той факт, що на початку 2016 року було затверджено зміни в Положенні про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення об’єктами нагляду (оверсайта) законодавства України з питань діяльності платіжних систем в Україні № 524. Зокрема, встановлено порядок пред’явлення Національним банком України вимог до об’єктів нагляду (оверсайта) щодо усунення порушень Закону, нормативно-правових актів Національного банку з питань діяльності в Україні платіжних систем та систем розрахунків, а також переказу коштів та застосування до них заходів впливу за порушення законодавства України. Якщо розібрати детально, то це був значний крок на шляху до вдосконалення платіжних систем. Відповідно до цього положення, я виокремив заходи впливу, що належать до нього:

1) проведення переговорів з особами, які є об’єктами нагляду (оверсайта), стосовно необхідності приведення їх діяльності у відповідність до встановлених законодавством України вимог;

2) письмове застереження щодо усунення порушень;

3) обмеження, зупинення чи припинення надання окремих видів послуг у платіжних системах в Україні;

4) накладання штрафів на посадових осіб юридичних осіб або фізичних осіб-підприємців, які є об’єктами нагляду (оверсайта), відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення у порядку, визначеному Положенням про порядок накладення адміністративних штрафів, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 2001 року № 563, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25 січня 2002 року за № 62/6350 (зі змінами);

5) виключення платіжної системи/учасника платіжної системи/оператора послуг платіжної інфраструктури з реєстру платіжних систем, систем розрахунків, учасників цих систем та операторів послуг платіжної інфраструктури (далі – реєстр платіжних систем);

Таким чином, бачимо, що у разі виявлення порушень законодавства України в сфері діяльності платіжних систем Національний банк має право вимагати від об’єктів нагляду (оверсайта) усунення цих порушень, а також застосовувати до них передбачені законом заходи впливу. Крім цього, юридичні особи або фізичні особи-підприємці, які є об’єктами нагляду (оверсайта) за порушення в сфері функціонування платіжних систем несуть адміністративну відповідальність передбачену законодавством.

Слід звернути особливу увагу на законодавчий фундамент діяльності платіжних систем в Україні, що являє собою Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні». Найбільш актуальним питанням юридичної відповідальності залишається відповідальність саме платіжної системи перед клієнтом, оскільки для європейського простору, найважливішим в платіжних системах є захист прав та інтересів їх споживачів.

Наскільки мені відомо Європейський союз дотримується цього принципу у своїй законотворчій діяльності неухильно. Так як наше законодавство адаптується до європейського законодавства, то логічно порівняти відповідні інститути про відповідальність в сфері функціонування платіжних систем – Закон про платіжні системи і Директиву Європейського парламенту 2007/64/ЕС. Слід відмітити, що Директива ЄС 2007/64/ЕС містить винятково точні та зрозумілі норми, що стосуються відповідальності платіжної системи перед клієнтом.

Тут слід звернути увагу на правову проблему, яка полягає у тому, що будь-яка операція з переказу коштів включає в себе велику кількість учасників, які взаємодіють між собою і конфігурація яких залежить безпосередньо від цілей і виду платежу. Так, при здійснені господарських операцій з переказу коштів можуть брати участь декілька груп учасників: банки та небанківські фінансові установи – безпосередні суб’єкти правовідносин із користувачем платіжної системи, оператори послуг платіжної інфраструктури тощо

Бачимо, якщо не існує чіткого механізму розподілу відповідальності всередині платіжної системи перед клієнтом, якщо вона диверсифікована по різним суб’єктам, якщо клієнтові незрозуміло куди звертатися в кожному конкретному випадку, то в цьому випадку юридичні та технологічні проблеми платіжної системи будуть перекладатися на клієнта, що, на мій погляд, неприпустимо в розвиненій правовій системі.

Таким чином, головною відмінністю між розглянутими законодавствами, є відсутності у вітчизняному законодавстві прямої відповідальності суб’єктів платіжної системи перед користувачами. Натомість, Закон України «Про платіжні системи», передбачає, окрім відповідальності у вигляді застосування заходів впливу НБУ до об’єктів нагляду, що зазначено в п. 6 ст. 41 цього Закону, декілька інших умовних груп відповідальності залежно від суб’єктів:

– відповідальність банків перед клієнтами при здійснені переказу;

– відповідальність установ – учасників платіжних систем;

– відповідальність еквайрів та емітентів.

Хотілось би звернути увагу на питання відповідальності банків перед клієнтами при здійсненні переказів, а також прошу звернути увагу на посилання до закону, який регулює ці моменти. Вона передбачається за порушення банками строків виконання доручення клієнта на переказ коштів, що сталося з вини банку та порушення банком, що обслуговує отримувача, строків завершення переказу що зазначено в п. 2 ст. 32 Закону про платіжні системи.

В таких випадках банк зобов’язаний сплатити отримувачу пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними. Крім цього, сюди можна віднести і передбачену законом відповідальність за помилковий переказ, що стався з вини банку. В п. 3.1 ст. 32 Закону про платіжні системи зазначено, що у разі помилкового переказу суми переказу на рахунок неналежного отримувача, що стався з вини банку, цей банк-порушник зобов’язаний негайно після виявлення помилки переказати за рахунок власних коштів суму переказу отримувачу. У противному разі отримувач має право у встановленому законом порядку вимагати від банку-порушника ініціювання переказу йому суми переказу за рахунок власних коштів, сплати пені встановленої в законі.

Чим корисні для споживача ці закони, тим що він може у разі виникнення проблем звернутися з конкретною аргументацією до відповідних органів і за короткий час вже вирішити певні питання. Розглянемо також пункт 3.2 статті 32 Закону «Про платіжні системи», який визначає, що у разі помилкового переказу з рахунка неналежного платника, що стався з вини банку, цей банк зобов’язаний переказати за рахунок власних коштів суму переказу на рахунок неналежного платника, а також сплатити неналежному платнику пеню у розмірі процентної ставки, що встановлена цим банком по короткострокових кредитах, за кожний день починаючи від дня помилкового переказу до дня повернення суми переказу на рахунок неналежного платни- ка, якщо інша відповідальність не передбачена договором.

Прошу звернути увагу, що особливу увагу я приділяю саме відповідальності емітентів, бо велику роль грає їх компетентність в питаннях функціонування в цілому, що в першу чергу позначається на споживачах.

Відповідальність еквайрів та емітентів полягає в тому, що відповідно до ст. 37 Закону про платіжні системи, для встановлення правомірності переказу еквайр, за результатами моніторингу або в разі опротестування переказу держателем, емітентом або платіжною організацією платіжної системи, має право призупинити завершення переказу на час, передбачений правилами відповідної платіжної системи, але не більше ніж на дев’яносто календарних днів. У разі правомірності переказу еквайр має завершити переказ та відшкодувати отримувачу 0,1 відсотка суми платежу за кожний день такого призупинення, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними.

На час встановлення ініціатора та правомірності переказу, але не більше ніж впродовж дев’яноста календарних днів, емітент має право не повертати на рахунок неналежного платника суму попередньо списаного неналежного переказу. У разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника, з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов’язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню в розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Висновок

Після аналізу деяких джерел, я дійшов висновку, що юридична відповідальність у сфері функціонування платіжних систем може розглядатися як застосування до порушника передбачених санкцією правової норми заходів державного примусу, що являють собою обмеження, зупинення чи припинення надання окремих видів послуг у платіжних системах в Україні, заборону здійснення діяльності в Україні або ж накладання штрафів на правопорушника, що спричиняють втрати його особистого, організаційного чи майнового характеру.

Я з’ясував, що закріплені у Законі України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» нормативні положення щодо відповідальності учасників платіжної системи, до кінця не присутнє перекладання юридичних і технологічних проблем платіжної системи та усіх пов’язаних із цим ризиків на користувача.

Законодавства України в частині кримінальної відповідальності за порушення у сфері платіжних систем також потребує змін відповідно до вимог європейського законодавства та встановлення адекватної міри покарання, за вчинення злочину визначеного ст. 200 Кримінального кодексу України, з урахуванням рівня його суспільної небезпеки.

Ваажаю, що українське законодавство повинно розробляти та вивчати нові теоретичні засади юридичної відповідальності на основі відповідних зарубіжних правових норм, використовувати дослідження міжнародної практики у цій сфері та порівнювати їх з вітчизняним законодавством.

Список використаних джерел

1. Адабашев Т. К. Деякі проблеми застосування заходів відповідальності в сфері переказу коштів в умовах європейського вектору розвитку України / Т. К. Адабашев //Актуальні питання інтелектуальної власності та інноваційного розвитку: матеріали ІІ Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Харків, 21 березня 2014 р.) / редкол.: С. М. Прилипко, Ю. Є. Атаманова, С. В. Глібко, К. В. Єфремова. – Х.: НДІПЗІР, 2014. – С. 271-275.

2. Іванський А. Й. Фінансово-правова відповідальність в сучасній Україні: теоретичне дослідження / А. Й. Іванський: Дис. … д-ра наук: 12.00.07 – 2015. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://disser. com.ua/content/355859.html

3. Лук’янець Д. М. Типологія юридичної відповідальності / Д. М. Лук’янець // – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://uabs.edu.ua/images/stories/docs/K_KPD/Lukianets_22.pdf

4. Підвисоцький Р., Матвійчук Ю. Нотатки з конференції: Майбутнє платіжного ринку – безконтактні платіжні інструменти і широке використання електронних грошей // Р. Підвисоцький / Вісник НБУ – Липень 2013. – С. 3-10.

5. Старинський М. В. Правове регулювання ринку цінних паперів в Україні: Навч. посібник / М. В. Старинський – Суми: ВВП «Мрія» TOB, 2014. – 252 с. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www. studfiles.ru/preview/5390876/

6. Чернадчук В. Д. Заходи впливу Національного Банку України за порушення банківського законодавства: поняття та види / В. Д. Чернадчук // Держава та регіони Серія: Право – 2014 – № 2 (44). – С. 38-43.