Завдання ПРДП 5

Задача 1.

Позивач 06 березня 2018 року подав до суду позов до Приватного акціонерного товариства «Андреа Камілері» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Обгрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач зазначав, що 18 вересня 2017 року його було прийнято на роботу до ПрАТ «Андреа Камілері» на посаду радника Голови правління з питань маркетингу.

07 лютого 2018 року його було ознайомлено з наказом про звільнення з роботи за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України.

Позивач зазначав, що причини звільнення не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки він не мав бажання звільнятися з роботи, а заява про звільнення за власним бажанням (без зазначення дати) була складена ним під час працевлаштування 18 вересня 2017 року, а не 24 січня 2017 року.

Вважаючи звільнення з роботи незаконним та безпідставним, позивач звернувся до суду з позовом про поновлення його на роботі, просив також стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 07 лютого 2017 року.

У судовому засіданні позивач підтримав позов та просив про його задоволення, посилаючись на те, що позивача було звільнено з роботи без законних на те підстав та з порушенням встановленого законом порядку.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність, просив у задоволенні позову відмовити.

Яке рішення повинен винести суд?
Задача 2.

12 квітня  2017 року Світлана К. (позивач)  звернулася до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Карамель» (відповідач) про стягнення середнього заробітку за затримку видачі трудової книжки. В обґрунтування позову позивач посилається на те, що 01 січня 2016 року вона працевлаштувалася на роботу в ТОВ «Карамель» на посаду продавця непродовольчих товарів в магазин, який знаходиться за адресою : м.Кременчук, вул.Б. Хмельницького,80-б.

12 вересня  2016 року вона подала заяву про її звільнення за згодою сторін з 18 вересня 2016 року. В кінці вересня  2016 року вона отримала розрахунок при звільненні, нарахованого станом на 18 вересня  2016 року, але трудову книжку відповідач їй не видав. 28 жовтня 2015 року вона направила лист з проханням видати їй трудову книжку, але відповідь не отримала. На початку листопада  їй надійшло поштове електронне повідомлення про необхідність з'явитися до магазину за отриманням трудової книжки. Коли прийшла до магазину, то їй повідомили, що трудову книжку їй відправили поштою на домашню адресу. Фактично трудову книжку вона отримала 02 грудня  2016 року.

Представник відповідача з позовом не погодився. Надав суду пояснення про те, що позивач дійсно працювала в ТОВ «Карамель» та була звільнена за згодою сторін 18 вересня 2016 року. Місце роботи позивача було в м. Кременчук, тоді як трудові книжки зберігаються за місцем знаходження офісу товариства за адресою фактичного місцезнаходження ТОВ у м.Києві. В останній день роботи позивача було внесені відомості про її звільнення у трудову книжку та відразу ж передано в м. Кременчук.  Після доставлення трудової книжки позивач була по телефону повідомлена про необхідність з'явитися за отримання трудової книжки. Але в той день вона не з'явилася. Таким чином, вини підприємства у неотриманні позивачем своєчасно трудової книжки немає, а тому в задоволенні позову просять відмовити.

Яке рішення повинен винести суд?