Захист прав інтелектуальної власності у стартапі

Прохорова Ганна Василівна, 

ІБО КНЕУ,  1 курс бізнес-адміністрування

 

ВСТУП.

Комерціалізація інтелектуальної власності також може здійснюватися на кожному етапі. Так, університет або наукова організація може продати права на створений об’єкт інтелектуальної власності ліцензіату.

Розробник може також продати технологію як складений об’єкт інтелектуальної власності, що містить у собі винаходи, корисні моделі, промислові зразки, об’єкти авторського права, ноу-хау й інші об’єкти інтелектуальної власності. Коли продається виробництво (бізнес) за угодою комерційної концесії, то разом із приміщеннями і технологічним обладнанням передаються також права на об’єкти інтелектуальної власності, що використовуються у цьому виробництві.

Однак, найвигіднішою є комерціалізація інтелектуальної власності у складі інноваційної продукції або інноваційних послуг. І хоча додана вартість, що була генерована інтелектуальною власністю в одиниці продукції, може бути малою, але, будучи помноженою на кількість продукції, вона досягає великого значення (ефект «вірусного зростання»).

Без захисту прав інтелектуальної власності розвиток бізнесу, який заснований на виробництві та розповсюдженні інноваційної чи високотехнологічної продукції неможливий.

Захист інтелектуальних прав у стартапі набуває особливого значення, оскільки їх об’єкти у новостворених компаніяхь є найбільш уразливими. Це пов’язано, насамперед, з недостатністю фінансування новостворених компаній та надмірною заформалізованістю законодавчих процедур, які визначають механізми захисту прав інтелектуальної власності.

1.Правова регламентація захисту прав інтелектуальної власності у чинному законодавстві.

Документом, який засвідчує авторство і падає його власнику виняткове право на винахід, є патент. Він може бути підкріплений промисловим зразком або реєстрацією товарного знака. Згода на використання винаходу реалізується через видачу (продаж) ліцензії на часткове чи повне використання патентних прав. Авторське право передбачає виняткове право автора наукових, технічних, художніх та інших винаходів розмножувати і продавати їх.

Наразі міжнародна і національна правова практика виділяє три основні типи захисту інтелектуальної власності:

— патенти, що закріплюють за автором право па винахід;

— авторське право, яке поширюється па твори у сфері науки, літератури і мистецтва;

— товарний знак па виготовлену продукцію підприємств.

Слід зазначити, що заходи щодо захисту прав інтелектуальної власності активно впроваджуються на міжнародному рівні, де більшість країн керуються правилами Всесвітньої організації інтелектуальної власності (БОІ В). У Європі організація винахідницької (інноваційної) діяльності фактично вже стала прерогативою Європейського Союзу, що також свідчить про актуальність зазначеного питання. З 1996 р. набув чинності план заходів у сфері інновацій і Європейська комісія схвалила рекомендації щодо захисту інтелектуальної власності, ефективності патентної системи, зокрема авторських прав в інформаційній галузі та розширення патентної охорони з біотехнології.

Захист права інтелектуальної власності у національному законодавстві може бути здійснено в кримінально-правовому, адміністративно-правовому та цивільно-правовому порядку.

Зокрема, відповідно до ст. 176 КК України, до кримінальної відповідальності притягаються особи, винні в такому порушенні авторського права і суміжних прав, як незаконне відтворення, розповсюдження творів науки, літератури і мистецтва, комп’ютерних програм і баз даних, а так само незаконне відтворення, розповсюдження виконань, фонограм, відеограм і програм мовлення, їх незаконне тиражування та розповсюдження на аудіо – та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації, або інше умисне порушення авторського права і суміжних прав, якщо це завдало матеріальної шкоди у великому розмірі.

Стаття 177 КК України визнає кримінально караним порушення прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок, топографію інтегральної мікросхеми, сорт рослин, раціоналізаторську пропозицію, якщо це завдало матеріальної шкоди у великому розмірі.

Щодо адміністративно-правового захисту права інтелектуальної власності, то ст. 51 Кодексу України про адміністративні правопорушення визнає адміністративно караним таке порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності, як незаконне використання об’єкта права інтелектуальної власності, привласнення авторства на такий об’єкт або інше умисне порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності, що охороняється законом.

Цивільно-правовий захист права інтелектуальної власності, насамперед, може бути здійснено судом. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності.

Суд у випадках та в порядку, встановлених законом, може постановити рішення, зокрема, про:

1) застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів;

2) зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності;

3) вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності;

4) вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, які використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності;

5) застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об’єкта права інтелектуальної власності. Розмір стягнення визначається відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають істотне значення;

6) опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення.

Відповідно до Закону України “Про авторське право і суміжні права”, порушенням авторського права і (або) суміжних прав, що дає підстави для судового захисту, є, наприклад: а) вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав, та їх майнові права; б) піратство у сфері авторського права і (або) суміжних прав — опублікування, відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України і розповсюдження контрафактних примірників творів (у тому числі комп’ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм і програм організацій мовлення; в) плагіат — оприлюднення (опублікування), повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору та низка інших порушень.

У разі порушення будь-якою особою авторського права і (або) суміжних прав, особа, права якої порушено, має право:

1) вимагати визнання та поновлення своїх прав, у тому числі забороняти дії, що порушують авторське право і (або) суміжні права чи створюють загрозу їх порушення;

2) звертатися до суду з позовом про поновлення порушених прав та (або) припинення дій, що порушують авторське право та (або) суміжні права чи створюють загрозу їх порушення;

3) подавати позови про відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

4) подавати позови про відшкодування збитків (майнової шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права і (або) суміжних прав, або виплату компенсацій;

5) вимагати припинення підготовчих дій до порушення авторського права і (або) суміжних прав, у тому числі призупинення митних процедур, якщо є підозра, що можуть бути пропущені на митну територію України чи з її митної території контрафактні примірники творів, фонограм, відеограм, засоби обходу технічних засобів захисту, в порядку, передбаченому Митним кодексом України ;

6) брати участь в інспектуванні виробничих приміщень, складів, технологічних процесів і господарських операцій, пов’язаних із виготовленням примірників творів, фонограм і відеограм, щодо яких є підстави для підозри про порушення чи загрозу порушення авторського права і (або) суміжних прав, у порядку, встановленому KM України;

7) вимагати, в тому числі в судовому порядку, публікації в засобах масової інформації даних про допущені порушення авторського права і (або) суміжних прав та судові рішення щодо цих порушень;

8) вимагати від осіб, які порушують авторське право і (або) суміжні права позивача, надання інформації про третіх осіб, задіяних у виробництві та розповсюдженні контрафактних примірників творів і об’єктів суміжних прав, а також засобів обходу технічних засобів захисту, та про канали їх розповсюдження;

9) вимагати прийняття інших передбачених законодавством заходів, пов’язаних із захистом авторського права та суміжних прав.

2.Економіко – правові стратегії поводження

з активами інтелектуальної власності у стартапах.

Питання поводження з активами інтелектуальної власності у стартапах мають особливе значення. У публікаціях західних видань дедалі частіше порушуються питання специфіки взаємодії з інтелектуальною власністю. Наприклад, у матеріалі Forbes автори Richard Harroch та Neel Chatlcrjee розглянули десять стратегічних питань з управління інтелектуальною власністю для технологічних стартапів на базі досвіду США.

Зокрема, зазначається, що питання правового статусу інтелектуальної власності є одними із найважливіших серед тих, з якими стикається стартап на початку своєї діяльності.

Зазвичай, власники бізнесу вважають, що ключовими є інші аспекти: розробка продукту, пошук кваліфікованих співробітників, залучення інвестицій тощо. Створення та підтримка портфоліо інтелектуальної власності на цьому фоні видається зайвою та дорогою забаганкою, яка відволікає від основного й заважає швидкому виведенню продуктів на ринок.

Але це хибне враження: інтелектуальна власність може стати найціннішим активом будь-якого стартапу, насамперед технологічного. ЇЇ захист може сприяти залученню венчурного капіталу, та запобігати проявам нечесної конкуренції з боку недобросовісних ринкових «сусідів».

Важливим аспектом, є упередження претензій на права інтелектуальної власності з боку інших людей. Зазвичай кращі з нових ідей приходять у світ під час дискусій з друзями або неформальних зустрічей з іншими підприємцями. Цей процес захоплює, а неформальний характер дискусій часто підштовхує людей подавати заявки на фінансування разом, підтримувати один одного та вільно говорити про технологічні переваги майбутнього продукту та імовірні доходи від його реалізації.

Розпочинаючи бізнес у якості співзасновників щодо створення інноваційного продукту умови взаємовідносин щодо створення і використання об’єктів інтелектуальної власності необхідно чітко окреслити шляхом укладення відповідних угод. На цьому етапі не варто нехтувати такими засобами убезпечення захисту бізнес-ідеї як обмін письмовими повідомленнями, які засвідчать розуміння того, кому із учасників стартапу та у яких частинах належить ідея.

Визначальною передумовою захисту інтелектуальної власності є її консолідація в межах компанії. Створенню нового бізнесу можуть сприяти одразу декілька зацікавлених сторін. Крім того, інновації часто виникають ще до утворення стартапу. Письмові угоди під час об’єднання активів інтелектуальної власності гарантуватимуть, що, у подальшому, усі права належатимуть компанії.

Таким чином, усі співробітники, консультанти і незалежні підрядники повинні підписати угоди, які чітко визначають їхні зобов’язання передавати компанії спільно створену інтелектуальну власність.

Застереження щодо захисту інтелектуальної власності необхідно чітко сформульовані в угодах про нерозголошення відомостей, які є інформацією з обмеженим доступом та у внутрішній правовій документації компанії.

Завдяки цьому забезпечується розуміння того, що конфіденційна інформація є власністю компанії, а відомості щодо будь-яких ідей, винаходів і відкриттів можуть використовуватися тільки у інтересах фірми.

Важливою передумовою забезпечення дієвого захисту інтелектуальної власності стартапу є оцінка ключових активів компанії для вирішення того, який тип охорони прав інтелектуальної власності їй необхідний.

Фінанси є паливом для стартапу, тому, побоюючись знизити швидкість, багато власників можуть від класти інвестиції в захист інтелектуальної власності, вважаючи відповідний крок складним і дорогим. Результатом цього стає те, що стартап з такою стратегією втрачає об’єкти інтелектуальної власності, які є не тільки результатом важкої праці його учасників, а і визначають подальшу спрямованість бізнесу та економічний сенс існування компанії в цілому.

Оцінити активи інтелектуальної власності стартапу можна за допомогою декількох простих та економічно ефективних методів. Водночас, сутнісні характеристики ризиків при використанні об’єктів інтелектуальної власності найбільш повно виявляються за допомогою методу Due Diligence.

Основними критеріями, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності, пов’язаної з використанням об’єктів права інтелектуальної власності, є додержання вимог законодавства у сфері господарської діяльності та у сфері інтелектуальної власності.

Метою процедури Due Diligence (що в перекладі означає «забезпечення належної сумлінності») яка стане в нагоді як підприємцям, що розпочинають стартап – проекти, так і майбутнім інвесторам цього бізнесу, є уникнення або максимальне зменшення існуючих підприємницьких ризиків (економічних, правових, податкових, маркетингових), зокрема, ризику втрати інтелектуальної власності (товарного знаку, промислового зразка, винаходу, ноу-хау, комерційної ідеї, бізнес-плану і т.д.).

Окрім того, Due Diligence – це процедура формування об’єктивного уявлення про об’єкт інвестування, яка включає в себе аналіз інвестиційних ризиків, незалежну оцінку об’єкту інвестування, повне дослідження діяльності компанії, комплексну перевірку фінансового стану та позицій на ринку. Зазвичай ця процедура передує купівлі активів чи бізнесу, злиттю, підписанню контракту або співробітництва.

Іноді засновники компаній помилково вважають, що патентування — не єдиний спосіб захистити об’єкти прав інтелектуальної власності.

Патенти справді можуть бути цінними, але їх наявність зовсім не гарантує, що продукт компанії є унікальним, або те, що він буде високоякісним і конкурентоздатним.

Об’єктами інтелектуальної власності, які мають бути захищені, можуть стати політика кібербезпеки, торгівельні марки авторські права та навіть положення з надання сервісу. Одночасно з цим, до отримання правовстановлюючих документів, які засвідчують авторські права на об’єкт інтелектуальної власності (винахід, корисну модель, промисловий зразок та ін.) найбільш дієвим та ефективним інструментом захисту цих об’єктів інтелектуальної власності є комерційна таємниця.

Знання власного портфоліо інтелектуальної власності та його ступінь захищеності для інвесторів та покупців бізнесу у переважній більшості є вирішальним питанням.

Позитивною є практика зберігання в онлайн – сховищі копій патентів та заявок на патенти: угод про нерозголошення конфіденційної інформації з працівниками і консультантами; торгових марок; ключових комерційних таємниць та фірмових ноу-хау; технологічних ліцензій; програмного забезпечення та баз даних; контрактів, що передбачають компенсацію третьою стороною в питаннях інтелектуальної власності, програмного забезпечення з відкритим кодом, яке використовується (або використовувалося) для створення продуктів та послуг; претензій за порушення прав інтелектуальної власності, у тому числі і судових, списків доменних імен, обтяжень на інтелектуальну власність, облікових записів соціальних мереж компанії.

Важливим стратегічним питанням є очищення назви компанії та бренду для комерційного використання. Ідеться про самостійний пошук компаній з такою ж назвою за допомогою пошукових систем та доменних реєстраторів. He варто занадто обмежувати назву. Слід передбачити можливість її міжнародного використання, шляхом перевірки лексичного значення назви у різних мовах світу.

Якщо назви і логотипії не зайняті, стартап повинен реєструвати їх як торговельні марки. Це убезпечить від недобросовісних конкурентів, дозволить створити унікальній бренд, який будуть упізнавати та забезпечить видимість компанії на ринку.

Патентна стратегія повинна бути ефективною з точки зору витрат. Патенти можуть бути цінними активами компанії та мають великі захисні переваги. Захисне портфоліо може стати у великій нагоді стартапу (зокрема у випадку, якщо доведеться стикнутися із звинуваченнями у порушенні патентних прав) та створити сприятливі умови для розвитку інноваційного продукту.

Відповідь на запитання, скільки патентів повинна подавати новостворена компанія проста: великою помилкою є як надмірне розширення патентного портфелю, так і відмова від подання. Найкраща практика – пошук патентів, спрямованих на основну цінність ваших інновацій, та пошук заявок на патенти, які можна моніторити. Вжиття таких заходів надасть змогу вчасно дізнатися про рівень досягнень конкурентів та можливі порушення.

У CША процес патентною захисту стартап може розпочати без вкладення значних коштів — з подання короткого та сфокусованого документа (provisional application). Це зазвичай опис (може бути інструкція або попередня архітектурна схема) технології та того, як вона працює.

Таке попереднє подання може бути використане для доведення того, саме в цей час винайшли свою технологію, і надає стартаперам рік фори для збирання більш дорогих документів, необхідних для процесу подання патентів.

Важливим аспектом стратегії інтелектуальної власності для стартапів є забезпечення можливості глобального застосування продукту на ранніх стадіях розвитку компанії. Прагнучи швидко та рентабельно захистити свої винаходи початківці часто не звертають уваги на міжнародні стандарти захисту. Відповідно, коли стартап починає розширюватися на міжнародних ринках він може «застрягнути» у інших країнах. Тому, при розгляді міжнародних пропозицій та як мінімум, провести консультацію з патентним повіреним щодо міжнародного захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності.

Обережне використання відкритого програмного забезпечення також є вкрай важливим для стартапів. Під час розробки програмного забезпечення до нього часто включають компоненти з відкритим кодом, що значно здешевлює та прискорює їх розробку. Але якщо відкритий вихідний код використовується врозріз із його ліцензією, стартап може зіткнутися із загрозою порушення авторських прав. У деяких випадках навіть власний код стартапу в умовах дії певних ліцензій може перетворитися на відкритий код та стати загальнодоступним.

Тому будь-яка компанія, що розробляє програмне забезпечення, повинна усвідомлювати ризики та забезпечити суворе виконання протоколу щодо використання розробниками відкритих джерел.

До судового захисту прав інтелектуальної власності стартапам слід вдаватися лише у критичних випадках. Судові справи потребують часу та значних фінансових вкладень та негативно впливаю на емоційний стан працівників.

Вихід партнера з бізнесу, порушення угоди діловим партнером, напади патентних тролів — усе це виводить компанію з рівноваги. Якщо на початку судової справи для керівника важливий передусім принцип, то після тривалого розгляду і витрат на судові збори компанія відчуває себе зовсім інакше. Потреба у судовому захисту об’єктів прав інтелектуальної власності стартапу повинна реалізовуватися лише з огляду на довгострокову перспективу.

Суттєвим аспектом реалізації ефективної стратегії управління з інтелектуальної власності є обережність у розширенні штатів стартап-компанії. Особливо це стосується найму та звільнення співробітників конкурентів, ризиків передання конфіденційної інформації або файлів від попереднього роботодавця. Дієвою практикою у цьому випадку є ретельна перевірка та підписання новим працівником зобов’язань не використовувати конфіденційну інформацію та інформацію, яка містить комерційну таємницю.

З розширенням діяльності стартапів та налагодженні каналів збуту інноваційної продукції вони можуть охороняти права інтелектуальної власності не тільки за допомогою патентів чи механізмів авторського права, а і шляхом реєстрації власних торгівельних марок як всередині країни, так і за кордоном

 

ВИСНОВОК.

Сервісні підприємства з метою захисту своїх об’єктів інтелектуальної власності покладаються на механізми комерційної таємниці та створення інших додаткових ринкових переваг

Проте, більшість технологічних засобів та інструментів стартап – бізнесу, яка бере участь у реальних інноваційних процесах, повинна бути запатентована.

Індустрія програмного забезпечення на рівні міжнародно – правових інститутів визнає важливість та необхідність патентів для реєстрації власних інновацій та отримання стратегічних переваг на ринку.

Так, виробництво програмного забезпечення, відповідно до правил TRIPS і ЄС, захищене авторським правом. Такий захист підтримує ліцензійні умови, що не дозволяють користувачам створювати додаткові копії та проводити обмін ними.

Таким чином, зазначене економіко-правове дослідження засвідчило, що захист права інтелектуальної власності у стартапі має суттєве значення.

Водночас, використанню патентів і авторських прав в якості засобу захисту інновацій та нових технологій перешкоджають певна законодавча заформалізованість та економія стартапів на власних на фінансових ресурсах.

У зв’язку цим, у діяльності стартап – компаній доцільно також використовувати такі механізми і стратегії охорони власних інновацій та знання як комерційна таємниця та угоди про нерозголошення конфіденційної інформації компанії порушення яких також тягне за собою відповідальність встановлену законодавством про захист від недобросовісної конкуренції.