Захист права інтелектуальної власності в процесі створення стартапу в ІТ-галузі

 

Гайова Тетяна Вячеславівна, 

КНЕУ, група ФФ - 201,

Спеціалізація «6Ф01- Фінанси та страхування»

 

 

Вступ

Експорт комп’ютерних технологій стає одним із головних джерел надходжень до бюджету і піднімає Україну у світових рейтингах. Доходи від експорту ІТ-технологій вийшли в Україні на третє місце після продукції агропромислового комплексу та металургії. У щорічному посланні до Верховної Ради президент України вперше назвав інформаційну галузь пріоритетною для розвитку експортного потенціалу та економіки України. Згідно з макроекономічним дослідженням ІТ-комітету ЕВА та PricewaterhouseCoopers, за умови позитивного сценарію підтримки ІТ-галузі на найвищому державному рівні експортно-орієнтована сфера інформаційних технологій може зрости удвічі і принести 2020 року більше 27 мільярдів гривень до держбюджету України.

На сьогоднішній день в Україні існує багато стартапів в ІТ-сфері, які можуть конкурувати на світових ринках, але розвиток ринку ІТ-технологій стримує декілька факторів, серед яких нестабільна політико-економічна ситуація – існуючі клієнти віддають перевагу розміщенню замовлень в сусідній Польщі, а Польща, в свою чергу, активно наймає українських фахівців і пропонує привабливі умови для праці. Друга причина – все складніше стало залучати нових клієнтів. Зростаючі ринки сусідніх країн вкладають багато ресурсів в просування своїх ІТ-послуг на глобальному ринку. Польща (зростання 22%), Білорусь (зростання 12%) і Румунія (зростання 19%) – основні країни-конкуренти. Третя причина – кількість ІТ-фахівців рівня “експерт” (старший фахівець і вище) зменшується. За 2014-2015, за середніми оцінками, переїхали в інші країни близько 5 тисяч фахівців, багато з яких – саме високого рівня кваліфікації.

Для вирішення цих питань, фахівці пропонують працювати відразу по кількох напрямках одночасно. По перше – розробити стимули для розвитку ІТ-галузі. У довгостроковій перспективі це повинно стати частиною стратегії розвитку індустрії. У той же час, як мінімум в середньостроковій перспективі 5-10 років фіскальна політика щодо ІТ повинна бути послідовною і передбачуваною. Друге – провести реформу освіти. Технології розвиваються швидше, ніж університети встигають адаптувати свої програми навчання. Згодом кількість досвідчених фахівців зменшується в зв’язку з переходом в управління проектами, створенням власного бізнесу або виїзду за кордон. Для зростаючого ринку починати зміни в системі освіти необхідно зі школи. Державній системі освіти потрібно перейняти досвід ІТ-компаній та у співпраці розробити критерії, вимоги до якості освіти майбутніх випускників і готувати фахівців, які після випуску відразу готові приступити до роботи. І по третє – важливо дотримуватися прав інтелектуальної власності. Ми всі в Україні любимо пишатися стартапами, які успішно продалися за кордон. Але чому Україна від цього виграє лише переважно в іміджевому плані, як держава, де варто почати, а потім перенести бізнес в іншу країну? Чому гроші, сплачені покупцями бізнесу, осідають в США та інших країнах? Захист і дотримання прав інтелектуальної власності має стати одним з пунктів на порядку денному співпраці між ІТ-бізнесом і державою.

Основна частина

Питання правової охорони комп’ютерних програм та програмного забезпечення з метою вдосконалення національної системи захисту прав інтелектуальної власності та авторських прав, є одним із найважливіших напрямків стратегії інтеграції України до ЕС.

Стрімкий розвиток IT-сфери вимагає пильної уваги до належної охорони прав інтелектуальної власності на IT-продукти. Питання всебічної охорони комп’ютерних програм, програмного забезпечення та подібних продуктів залишається багато в чому відкритим.

Правова охорона та захист комп’ютерних програм і в юридичній практиці зарубіжних країн є суперечливим питанням. Це обумовлено тим, що існуючі механізми та методи правового регулювання повільніше реагують на зміни, які відбуваються на ринку програмного забезпечення, що стрімко розвивається. Найпершими правову охорону комп’ютерних програм започаткували у США. В 1980 році було ухвалено Закон «Про авторське право на комп’ютерні програми». Протягом десяти років приклад підтримали ще вісім країн, а саме Австралія (1984), Японія, Великобританія, Франція та ФРН (1985), Іспанія (1987), Канада (1988) та Китай (1990). Зараз на міжнародному рівні програмна продукція охороняється нормами авторського права. Це закріплено в Бернській конвенції про охорону літературних і художніх творів, у Договорі Всесвітньої організації інтелектуальної власності від 20 грудня 1996 року, у Директиві Європейського співтовариства про правову охорону комп’ютерних програм від 14 травня 1991 року, в Угоді Світової організації торгівлі про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності.

Так, питання охорони авторського права та суміжних прав врегульовані Законом України «Про авторське право та суміжні права». Відповідно до цього закону охороні підлягають особисті немайнові права і майнові права авторів та їх правонаступників, пов’язані із створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва – авторське право, і права виконавців, виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення – суміжні права. В Законі визначається, що об’єктами авторського права визнаються твори у галузі науки, літератури і мистецтва, а саме: літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо); виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори; комп’ютерні програми; бази даних; музичні твори з текстом і без тексту; та інші. Тобто, готовий програмний продукт охороняється відповідно до Закону як літературний твір. При цьому технологічний процес обробки даних, сам алгоритм, який часто є важливим продуктом інтелектуальної діяльності, жодним чином захистити неможливо. Такою є практика не тільки в Україні, а й майже в усьому світі.

Відповідно до статті 4 Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право (1996) комп’ютерні програми охороняються як літературні твори в розумінні статті 2 Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів. Така охорона застосовується до комп’ютерних програм незалежно від способу або форми їх вираження.

Необхідно враховувати промисловий підхід до розробки програмних продуктів, що вимагає більш чіткої та комплексної охорони таких продуктів.

Зрозуміло, що підхід до охорони програмних продуктів як до літературних творів сам по собі нелогічний і не відповідає самій суті таких продуктів. Адже охороняється тільки втілення програмного продукту в матеріальній формі, а сам зміст продукту не підлягає охороні.

Тобто сама ідея, процес або спосіб, покладені в основу продукту, не підлягають охороні. При цьому, звичайно, зовнішнє оформлення такого продукту можна змінити та отримати новий продукт, «не порушуючи» разом з тим права автора оригінального продукту.

У той же час тривалий строк охорони авторського права щодо продуктів інформаційних технологій не доречний, оскільки через рік-два такий продукт може бути не тільки неактуальним, але і застарілим.

З метою захисту все-таки ідеї, а не тільки форми вираження, IT-продукти можна також захистити як винаходи або корисні моделі. Однак це досить тривалий і витратний процес, який більшою мірою доцільний для великих IT-компаній, а не для фізичних і невеликих юридичних осіб. Тим більше, в разі патентування IT-продуктів часто дуже важливо виконати умову «промислової придатності», оскільки в такому випадку продукт повинен бути не просто теоретичною розробкою, а технічним вирішенням якої-небудь проблеми.

При цьому в деяких країнах, виключена реєстрація програмних продуктів як винаходів.

Згідно з ч. 2 ст. 180 Угоди про Асоціацію між Україною, з одного боку, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії та їх державами-членами, з іншого боку, охорона надається математичного вираженню комп’ютерної програми будь-якої форми. Ідеї та принципи, на яких ґрунтується будь-який елемент комп’ютерної програми, зокрема ті, на яких ґрунтується її інтерфейс, не охороняються авторським правом відповідно до зазначеної Угоди. Таким чином, аналізуючи існуючий правовий підхід, можна зробити висновок, що забезпечити належний комплексний захист авторства на алгоритми та їх реалізацію неможливо, що, в свою чергу, не сприяє розвитку ІТ-сфери.

Проблема друга: належне оформлення прав

Зрозуміло, що майнові права на IT-продукти дуже рідко належать самим авторам, оскільки пишуть комп’ютерні програми програмісти, а володіють майновими правами роботодавці або треті особи (замовники).

Використання майнових авторських прав на програмні продукти, а саме: публічне виконання, відтворення, переробка, поширення, завжди вимагає укладення авторських договорів.

Навіть укладаючи такий договір, сторони часто забувають вказати вичерпний перелік переданих майнових прав, а це призводить до серйозних проблем при подальшому використанні програмних продуктів. Слід пам’ятати, що майнові права, не вказані в авторському договорі як відчужувані, вважаються непереданими.

Також дуже важливо документально оформляти передачу майнових прав на продукт у відносинах «працівник (автор) – роботодавець».

Згідно з ч. 2. ст. 16 Закону України «Про авторське право і суміжні права» виключне майнове право на службовий твір належить роботодавцю, якщо інше не передбачено трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем.

На сьогоднішній день роботодавці не приділяють належної уваги правильному оформленню майнових прав на програмні продукти, вважаючи, що все, що працівник створив, належить роботодавцю де-факто. Це створює безліч проблем в подальшому використанні продуктів і призводить до численних судових процесів.

Відповідно до ч. 1 п. 35 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання вирішення спорів, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності» від 17.10.2012 р. № 12, якщо твір і/або об’єкт суміжного права створений (здійснений, вироблений) за службовим завданням роботодавця та за його рахунок або в порядку виконання службових обов’язків, передбачених трудовим договором (контрактом), або за замовленням, то виключні майнові права на цей об’єкт інтелектуальної власності належать сторонам такого договору спільно, якщо інше не встановлено договором; при цьому особисті немайнові права не відчужуються і залишаються за авторами і виконавцями – фізичними особами.

Права на твори та/або об’єкти суміжних прав, створені поза рамками трудового договору або службового завдання, замовлення, не можуть вважатися переданими роботодавцеві на підставі закону. Наприклад, виконані працівником ілюстрації до твору, створеного в процесі виконання службового завдання, не розглядатимуться як службові твори, якщо вони не передбачені таким завданням або трудовим договором (контрактом) з роботодавцем.

Рамки службового завдання в разі виникнення спору визначаються з урахуванням як змісту трудового договору (контракту), так і інших документів, що визначають обсяг службових обов’язків працівника (посадових інструкцій, наказів, розпоряджень, службових записок і т.д.).

Таким чином, роботодавцям варто пам’ятати, що дуже важливо оформляти з працівниками необхідні документи для володіння всіма майновими правами на програмні продукти.

Варто зазначити, що Угода про Асоціацію між Україною, з одного боку, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії та їх державами-членами, з іншого боку, вимагає від України змінити регулювання відносин щодо службових творів, а саме, закріплює положення, що якщо комп’ютерна програма створюється найманим працівником на виконання його трудових обов’язків або згідно з вказівками роботодавця, то роботодавцю належать всі виключні майнові права на створену таким чином комп’ютерну програму, якщо інше не передбачено контрактом.

Проблема третя: захист прав

Відповідно до Закону України «Про авторське право і суміжні права» піратством у сфері авторського права є опублікування, відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України і розповсюдження контрафактних примірників творів (зокрема, комп’ютерних програм і баз даних).

Не секрет, що сьогодні в Україні існує величезна проблема захисту авторських прав на програмні продукти. Зауважимо, що в 2016 році Україна посіла перше місце в рейтингу держав, які найчастіше порушують права інтелектуальної власності. Також за даними корпорації Microsoft за 2015 рік майже 85% продукції, що випускається нею і використовуваної в українських державних установах, − неліцензійні.

Звичайно, кожний автор або правовласник хоче максимально захистити своє авторське право від порушень. Однак зробити це в українських реаліях не так вже й просто, оскільки механізми захисту і боротьби з піратством в Україні дуже недосконалі.

Крім продажу і тиражування контрафактних примірників програмних продуктів, на сьогоднішній день наймасовішим є поширення програмних продуктів через мережу Інтернет, що створює серйозні труднощі для припинення порушень авторського права. Адже визначити порушника прав в Інтернеті, якими найчастіше є фізичні особи, зараз практично неможливо.

Відповідно до ч. 11 п. 46 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 12 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності» варто мати на увазі також, що публічний доступ до конфіденційних даних про фізичну особу, які містяться в записах ідентифікатора власників домену, є закритим. Тому в разі потреби доступу до таких даних позивач має право звернутися до господарського суду з клопотанням про їх витребування.

Отже, єдина можливість встановити особу порушника і/або власника веб-сайту, на якому розміщений контрафактний продукт, − це звернутися до суду (попередньо сплативши судовий збір), що, звичайно, не кожний правовласник хоче і здатний зробити. Незважаючи на те, що останнім часом дуже активно обговорюються проблеми захисту програмних продуктів в Україні, будь-яких позитивних зрушень в цьому напрямі, на жаль, не спостерігається. Всі досить прогресивні законопроекти з цього питання так і залишаються на полицях комітетів Верховної Ради України.

30 вересня нинішнього року вступив в силу Закон України «Про судоустрій і статус суддів», прийнятий парламентаріями 2 червня 2016-го і підписаний президентом. Згідно з нормами цього Закону, протягом року після початку його дії в країні повинен бути створений Вищий суд з питань інтелектуальної власності. Спеціалізовані суди з інтелектуальної власності існують у багатьох державах, серед яких ─ Німеччина, Австрія, Швейцарія, Великобританія і Російська федерація. У всіх цих країнах функціонування таких спеціалізованих судів позитивно вплинуло на якість розгляду справ з інтелектуальної власності та значно скоротило терміни їх розгляду. Це, безперечно, матиме чимало позитивних моментів. По-перше, сьогодні справи з інтелектуальної власності розглядаються судами різних юрисдикцій, що призводить до різного застосування одних і тих самих норм законодавства, яке регулює інтелектуальну власність. А отже, породжує різну судову практику ─ часто абсолютно протилежну. В даному аспекті створення Вищого суду дасть можливість уникнути різної правозастосовної практики й уніфікувати судову практику. По-друге, незважаючи на те, що в судах різних юрисдикцій була введена спеціалізація суддів у справах інтелектуальної власності, судді, як і раніше, перевантажені розглядом справ, які не мають відношення до даної сфери, що не дає їм можливості глибоко вникати в досить специфічні питання. Це, в свою чергу, призводить до затяжного розгляду таких справ ─ від двох до п’яти років. Передбачається, що Вищий суд буде діяти як суд першої інстанції, рішення якого можна буде оскаржити тільки в Касаційному господарському суді, що входить до складу Верховного суду. Тобто вже без апеляційного провадження, що, безумовно, значно скоротить терміни розгляду суперечок з інтелектуальної власності. По-третє, відповідно до Закону, суддями Вищого суду можуть бути особи, які, крім проходження кваліфікаційного оцінювання, мають досвід професійної діяльності в сфері інтелектуальної власності (патентний повірений або адвокат) не менше п’яти років. Входження до складу суддівського корпусу Вищого суду професійних юристів і патентних повірених, які мають значний досвід у цій сфері, також сприятиме більш глибинному і компетентному підходу до розгляду таких специфічних справ. Можна також сподіватися, що вузька спеціалізація суддів Вищого суду дасть їм можливість не брати висновки судових експертиз за абсолютний базис рішень (як це відбувається сьогодні), а розглядати справи об’єктивно, з урахуванням усіх доказів.

Зрозуміло, що після початку роботи Вищого суду з інтелектуальної власності виникне багато питань, в тому числі щодо його повноважень, але в будь-якому випадку наявність спеціалізованого суду в цій сфері ─ це позитивний і серйозний крок для України щодо належного захисту прав інтелектуальної власності та інвестиційної привабливості.

Висновок

Аналіз спеціального та загального законодавства у сфері охорони комп’ютерних програм нормами авторського права дозволяє наголосити на недосконалості саме цього інституту в охороні прав на комп’ютерні програми. Вбачається доцільним запозичення досвіду зарубіжних країн, які використовують комплексний механізм охорони з окремими елементами патентного права.

Також пропонується доповнити Закон України «Про авторське право і суміжні права» спеціальним розділом про охорону комп’ютерних програм, де викласти значення термінів, що стосуються їх охорони, законодавчо закріпити право на державну реєстрацію програм і процедуру його здійснення.

Для ефективної охорони законодавство України має бути розширене спеціальним законом «Про охорону прав на комп’ютерні програми», з врахуванням наступних пропозицій:

1) необхідно дати чітке визначення поняттю «комп’ютерна програма», а також термінам, що стосуються їх охорони;

2) визначити об’єкти комп’ютерної програми, які підлягають охороні законодавством про авторське право;

3) додати положення про те, що імпорт, виготовлення, поширення і використання апаратних засобів, метою яких є зняття технічного захисту з комп’ютерних програм, є незаконними;

4) закріпити права законного користувача програми на виготовлення її копій, дозволених ліцензійною угодою;

5) уточнити положення щодо вільного використання законно придбаної комп’ютерної програми з метою передачі копії з некомерційною метою.

Внесення зазначених змін до законодавства дозволить зменшити в Україні використання неліцензійного програмного забезпечення, що сприятиме розвитку комп’ютерної індустрії, а також підвищить рівень зростання економіки України.