161 стаття КК України: правда чи міф?

Канюка Неоніла, Ме-102, КНЕУ

“Різноманітність- це те, що дозволило нашому виду пережити холод, від якого померли динозаври. Різноманітність – це те, що дозволяє виживати і переживати найскладніші моменти історії людства. Щойно ми станемо одноманітними, ми вимремо, як вимерли динозаври” – Майкл Щур

На жаль, на сьогоднішній день в Україні відсутнє чинне законодавство про злочини на грунті ненависті, ст. 161 КК України майже не застосовується на практиці. А відповідні злочини розглядаються як хуліганство. Чи часто доводиться вам чути про судові розслідування і відповідні покарання на основі 161-ої статті КК ? У деяких випадках поліція не порушує кримінальну справу, бо неправильно кваліфікує напади, в інших випадках- постраждалі самі не звертаються до поліції через побоювання за власну безпеку.

149 правопорушень, здійснених за мотивами расової, національної або релігійної нетерпимості було зафіксовано у 2018

Коментар до статті 161. Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії

1. Умисні дії, спрямовані на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі та гідності або образа почуттів громадян у зв’язку з їхніми релігійними переконаннями, а також пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками,-караються штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до п’яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

2. Ті/ самі дії, поєднані з насильством, обманом чи погрозами, а також вчинені службовою особою,-

караються виправними роботами на строк до двох років або позбавленням волі на строк до п’яти років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, які були вчинені організованою групою осіб або спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки,- караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

Коментар:

1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є рівність громадян у їх конституційних правах та рівність їх перед законом як принцип конституційно-правового статусу людини і громадянина. факультативними додатковими об’єктами можуть бути честь і гідність особи, її життя, здоров’я, власність.

2. Потерпілим від цього злочину може бути як громадянин України, так і іноземець або особа без громадянства.

3. З об’єктивної сторони злочин може проявлятися у формі:

1) дій, спрямованих на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі і гідності;

2) образи почуттів громадян у зв’язку з Їх релігійними переконаннями;

3) прямого чи непрямого обмеження прав громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками;

4) встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян за зазначеними вище ознаками.

Чому так важливо боротися проти ксенофобії, насильницьких дій спрямованих на людей через певні упередження та дискримінацією за іншими ознаками? Тому, що такі злочини щороку збільшуються, адже кривдники вважають свої дії морально виправданими. Якщо ігнорувати злочини на грунті ненависті, то отримаємо агресивне, суспільство без моральної основи. Слід зазначити, що повністю знищити данне явище неможливо, адже люди, які дискримінують інших людей вже мають певні упередження з цього приводу і скоріше за все вже не «перевиховаються». Ті, хто вчасно не був покараний, надалі скоюють все більш жорстокі злочини, тому, як на мене потребують негайної реакції суспільства та правоохоронних органів. Таке явище називається ескалацією.

Як зрозуміти мотив злочинів, скоєних на грунті ненависті?

  • Місце і час події (синагоги, буддиські місця зустрічі, православні церкви і т.д.);
  • Жести, коментарі, образливі слова;
  • Злочини, скоєні кривдником у минулому;
  • Сприйняття злочину жертвою або свідком;
  • Расові, гендерні та інші відмінності (переважно у зовнішності);

Чи є в Україні расова дискримінація?

За звітами українських та міжнародних правозахисних організацій ми бачимо, що дискримінація існує. Це означає, що на вулиці людину можуть просто вбити за шкіру «не того кольору». Або, якщо ти з сім’ї ромів, то з великої ймовірністю не отримаєш роботу та вищу освіту. Чому ж расова дискримінація залишається безкарною:

  • У суді важко довести умисність дій на грунті ненависті.
  • Небажання потерпілих звертатися до міліції через те, що потерпілі не вірять в ефективність дій правоохоронців.

В Україні також існує таке явище, як етнічний профлайтинг, який полягає у наступному: правоохоронці зупиняють людей «неслов’янської» національності для перевірки їх документів. Пояснюють, так званим, контролем нелегальної міграції. За опитуванням з 37 іноземних студентів НАУ України, у 17-ти документи перевірялися більш ніж 1 раз на тиждень. За опитуванням у Харкові виявилося, що у більш ніж 50% іноземних студентів, у яких співробітники поліції вимагали хабарі та подарунки.

За статистикою Генеральної прокуратури України, у липні 2017 року було зафіксовано (правопорушення, вчинені з мотивів расової, національної або релігійної нетерпимості):

  • 75 відкритих кримінальних проваджень;
  • повідомлення про підозру було «вручено» в 2 кримінальних справах;
  • закрито 7 кримінальних проваджень.

У липні 2018 року Генеральна прокуратура України фіксує таку кількість правопорушень, скоєних з мотивів расової, національної або релігійної нетерпимості:

  • 59 відкритих кримінальних проваджень;
  • 5 кримінальних справ, де підозрюваним було висунуто повідомлення про підозру;
  • закриття 20 кримінальних проваджень.

Чи всі потерпілі звернулися до правоохоронних органів? Якщо ж ні, то чому саме? Подолання явища дискримінації можливе лише через об’єднання зусиль органів сфери правосуддя та громадськості.

9 травня 2018 року жертвою погрому від рук молодиків із битами та вогнепальною зброєю став циганський табір у Рудно Львівської області. Нападників не було покарано за жодною статтею.

У парламенті України зареєстровано декілька проектів щодо боротьби з національною нетерпимістю. Якщо парламент і ухвалить котрийсь із цих документів, це навряд чи допоможе покращити рівень толерантності у суспільстві, кажуть експерти з етнічних питань. Проблема в тому, що в Україні і досі не вироблена чітка етнічно-національна політика. Держава не розуміє або ж не бажає переймати досвід країн, у яких панує лад в етнічній сфері.

У роки розквіту неформальних організацій ( йдеться про 2006-2009 рр.) з’являється течія «скінхедів» які скоювали напади на людей «не тої національності». Станом на 2008 рік було зафіксовано 45 жертв неформалів і двоє загиблих. Переважно жертвами стають іноземці, туристи, біженці, студенти з-за кордону, серед яких вихідці з Африки, Середньої Азії, люди кавказької національності. Станом на 2009-2011 рік такі течії майже зникли, але на противагу їм з’явився так званий рух «правих» націоналістів, який звинувачують у неонацизмі і антисемітизмі. Цю тему не прийнято підіймати через побоювання підіграти російській пропаганді.

На даний момент неможливо представити статистику кримінальної відповідальності за статтею 161 КК України. Це свідчить про те, що правоохоронні органи не готові протистояти злочинам скоєним на грунті ненависті через неправильну кваліфікацію таких злочинів, судові засідання сліпі до мотивів скоєних злочинів.

Чи існує антисемітизм в Україні у наші дні?

Спочатку хотілося б розібратися з наступним питанням: що ми розуміємо під поняттям «антисемітизм»? Це нетолерантне, вороже ставлення до євреїв як представників окремої групи, дискримінація за національної або релігійною приналежністю. Чи демонструє український народ неприязнь до іудеїв?

Сама асоціація єврейських громад заперечує зростання рівня антисемітизму в Україні, хоча ми із дня у день чуємо так зване суто українське слово «жид», що вже має на меті образливе ставлення до нацменшини. Наприкінці квітня 2018 року у пресі з’явилася заява 53 конгресменів США, що висловили занепокоєння щодо зростання антисемітської політики в Україні, пишуть ВВС. Приводом для листа стало те, що наша держава робить кроки до заперечення Голокосту. Також приділили увагу діяльності батальйону «Азов», який нібито пропагує нацистські настрої на території України. 9 травня ВААД оприлюднила листа, в якому звинуватила конгресменів у безпідставному антиукраїнському випаді і підтвердила, що в Україні найкраще зберігають пам’ять про Голокост і держава підключається до цього процесу на достойному рівні. Станом на 2019 ось уже 3 роки не було зафіксовано жодного інциденту, пов’язаного з антисемітським насильством.

Навесні 2018 року стався прикрий інцидент , пов’язаний з керівником місцевого «Правого сектору» Тетяною Сойкіною, яка привселюдно заявила, що «Україна належатиме українцям, а не жидам. Ні олігархії, Слава Україні!». Чи було відкрито кримінальну справу щодо цієї заяви? Так було, за 161 ст. ч.1. Отже, стаття про рівноправність громадян не міф, але чи було покарано Сойкіну за цією статтею? Обмежилося тим, що громадянка Сойкіна привселюдно вибачилась на своїй сторінці у соцмережі «Фейсбук».

Дискримінація українців за ознакою статі:

На даний момент тема дискримінації за ознакою статі піднімається не тільки на міжнародному, політичному рівні, а й у нашому повсякденні. Чому? Тому, що з самого народження люди піддаються стереотипному образу мислення, що має свої негативні наслідки, а саме: нерівна оплата праці, наявність так званої «скляної стелі», нерівне розподілення часового ресурсу, домашнє насильство, домінантність чоловічої статі у політичних, управлінських сферах роботи, обов’язкова військова служба для чоловіків, яка чомусь за законом не може вважатися проявом дискримінації (ст.6 Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків»), сексизм у рекламі та запрошеннях на вигідні вакансії і т.д.

Щодо 161 ст. КК України насильницькі дії проти жінок або чоловіків ,скоєні кривдником (переважно) протилежної статі не розглядаються як злочини на грунті ненав,исті.

Жінки, що боролися за свої права, часто виступали з гаслами «Особисте-це політичне». Це стосувалося насильства у сім’ї, проти якого держава не боролася, тому що про такі насильницькі дії майже ніхто не говорив, це вважалося вважалося неприйнятним. Також жіночий рух виступав проти так званого «жіночого обрізання», яке й до цього дня практикується в деяких країнах Азії та Африки. Нещодавно на сайті ВВС була стаття про «прасування грудей». Така практика проходила у сучасній Британії. Родина Кінаї походить із Західної Африки, де бере початок ця страшна традиція. Дівчатам прасують груди гарячими предметами, для зупинки їхнього росту . Це робиться задля того, щоб чоловіки не звертали увагу на молодих дівчат і не могли їх згвалтувати. Школа, в якій навчалася Кіная вчасно не надала потрібної допомоги. Про такі випадки дівчатам зазвичай повідомляти соромно, тому вони залишаються невідомими. Та чи є ці випадки проявом саме ненависті, адже такі упередження є морально обгрунтованими серед кривдників.

Насильство в сім’ї поділяється на наступні види:

  • Сексуальне (посягання одного члену сім’ї на сексуальну недоторканість іншої);
  • Психологічне (негативний вплив одного члена сім’ї на психіку іншого);
  • Економічне (позбавлення їжі, грошей, житлом та ін. майном одним членом сім’ї іншого);
  • Фізичне ( умисне завдання побоїв одним членом сім’ї іншому).

Усі пункти є порушенням рівноправності громадян.

Релігійна нетерпимість серед українців:

Релігійна нетерпимість в Україні існує переважно серед молоді, яка активно заперечує будь-які віросповідання через сучасні упередження, адже в наш час наукового прогресу і технологій дуже важко присвятити своє життя розвитку духовності. Вірити або не вірити у вищі сили- вибір у кожного свій, але як проявляється саме нетерпимість?

Нині вважається, що прояви релігійної свободи останнім часом у світі значно зросли, але саме це явище спричинило релігійну нетерпимість в усьому світі.

Масштабне дослідження Pew Research Center 198 країн планети свідчить, що в 119 країн обмеження релігійної свободи незначні і навіть зовсім несуттєві. Разом з тим, в 64 країнах – приблизно в третині всіх країн – існують значні і дуже серйозні обмеження релігійного життя. На перший погляд, це свідчить про неухильний поступ демократизації, котра охоплює і релігійну свободу, і поширюється на все більшу кількість країн.

Але проблема полягає в тому, що країни, де релігійні права людини беззастережно зневажаються, найбільш густонаселені. Це, перш за все, Китай, а також Індія, Іран, Індонезія, Пакистан. Таким чином, виходить, що хоча лише в третині країн світу релігійна свобода серйозно і дуже серйозно порушується, в цих країнах проживає 70% населення планети. У той час як у 119 країнах з низьким рівнем обмежень живе лише 26% світового населення.

Джерела інформації:

www.bbc.ua

www.yurist-online.com

www.zakon.rada.gov.ua

www.ukrinform.ua

Тамара Марценюк «Гендер для всіх. Виклик стереотипам»

www.religion.in.ua

Share