Сонце, долаючи звичний шлях по небосхилу, котилося додолу, за темну смужку лісу. Останні його промені лагідно обгортали густі зарості очерету на березі річки.
В очереті на плетених кріслах сиділи дві русалки. Старша з них, незугарна з виду і майже бридка, палила люльку і неспішно розповідала молодій і гарній стародавні історії із життя русалок.
Молода русалка відверто нудьгувала, ледве стримуючи позіхання і нарешті не втрималася і перервала розповідь старої – “А чи знаєте Ви, тітонько Марта, історію про козака характерника?” Стара русалка ледве не вдавилася димом з люльки від несподіванки, довго відгикувалась і кашляла.
