Штучний інтелект і право

Штучний інтелект і право

Курбонов Азіз Ёрбобо угли, МЕ101з, КНЕУ

Вступ

Штучний інтелект – це унікальний продукт технічного прогресу, що дає змогу машинам вчитися, використовуючи людський і власний досвід, пристосовуватися до нових умов в рамках свого застосування, виконувати різнопланові завдання, які тривалий час були під силу лише людині, прогнозувати події й оптимізувати ресурси різного характеру.

Дискусії з приводу штучного інтелекту все частіше виникають останнім часом, в світлі активного розвитку інформаційних технологій. Нові можливості, які створює прогрес в цій сфері: робота з великими обсягами даних, машинне навчання, інструменти віртуальної та доповненої реальності з поміж іншого, піднімають і питання ризиків, які вони створюють для суспільства і життя людей в цілому. Зокрема, все частіше питання які пов’язані із розробками штучного інтелекту.

Якщо говорити про правову площину цього питання, то воно не є новим для юридичного дискурсу. Перші дослідження та заходи, присвячені різним аспектам штучного інтелекту та права розпочалися ще у 1970-1980-х рр.

Особливо можна відзначити дисертацію американської дослідниці Енн Гарднер «Підхід штучного інтелекту до юридичного обґрунтування», яку було захищено у 1984 р. у Стенфордському університеті .

Окрім окремих досліджень, відбувався і розвиток наукової співпраці у цій сфері. Так, у 1987 р. відбулася перша Міжнародна конференція присвячена штучному інтелекту та праву, яка від тоді стала регулярною і проводитися що два роки.

Вже у 1991 р. було створено Міжнародну асоціацію штучного інтелекту та права ,а у 1992 Асоціацією розпочалася публікація «Штучний інтелект та право».

Основна частина

Проте на офіційному рівні здійснюються лише перші кроки в цьому напрямку. Зокрема, певна робота з розробки правових стандартів в цій сфері ведеться в країнах Східної Азії та США.

Проте найбільш практичні заходи в цій сфері, наразі, вживаються в Європейському Союзі. Європейський Парламент 16 лютого 2017 р. ухвалив Резолюцію2015/2103(INL) щодо цивільно-правового регулювання робототехніки з рекомендаціями для Європейської Комісії. «Норми цивільного права про робототехніку».

Документ, що складається з понад сотні пунктів, присвячено найрізноманітнішим аспектам і проблемам робототехніки та штучного інтелекту.

Зокрема, пропонується закріпити правові основи використання штучного інтелекту та впровадження загальноєвропейської системи реєстрації «розумних» машин.

За задумом парламентарів, окремим категоріям роботів слід присвоїти індивідуальний реєстраційний номер, який заноситиметься до спеціального реєстру, де можна буде знайти детальну інформацію про робота, включаючи дані про виробника, власника й умови виплати компенсації у разі спричинення шкоди.

А підтримкою системи штучного інтелекту та її контролем повинно займатися спеціалізоване агентство з робототехніки, яке могло б взятися і за інші аспекти регулювання у цій області.

Крім того, у Європарламенті абсолютно слушно зазначили, що однією з областей, які розвиваються найшвидше, залишається роботизація людського організму, що призводить до зростання нашої залежності від гаджетів. Провідні європейські держави готові законодавчо визнати автором твору комп’ютерну програму і поставити штучний інтелект на один щабель з людським.

Проте в Японії законодавці виявилися набагато прогресивнішими. Ще у 2016 р. на засіданні державної комісії з інтелектуального права було прийнято рішення розпочати розробку нормативних документів щодо захисту авторських прав на продукти творчої діяльності, створені штучним інтелектом. На думку очільників агентства, такий крок має стати підтримкою для компаній, що працюють над створенням і впровадженням інновацій.

Особливої уваги заслуговую обґрунтування потреби в правовому регулюванні цього роду питань, яке міститься в п. s) Резолюції, та представлене двома основними аргументами:

  • створити передбачувані та достатньо чіткі умови, згідно з якими підприємства зможуть розвивати власні проекти та планувати власні бізнес-моделі;
  • забезпечити, що ЄС та його держави-члени зберігають контроль над встановленням правових стандартів і не будуть змушені адаптувати та жити за стандартами встановленими іншими

Як бачимо необхідність регулювання розглядається крізь призму об’єктивних потреб ЄС та держав членів та бізнесу, який працює в цій сфері, а не просто через «доцільність» створення нормативної та бюрократичної інфраструктури в сфері, де вона наразі відсутня.

У зв’язку із цим в документі наголошується на тому, що такі регуляторні норми «не повинні впливати на процеси дослідження, інновацій та розвитку» та що майбутні ініціативи з регулювання в сфері робототехніки та штучного інтелекту «не обмежують інновації сфері».

Аналіз змісту документу, дозволяє виділити кілька основних блоків питань, які в ньому покривається, в тому числі:

  • основні суспільні, економічні, етичні та правові проблеми та виклики, які необхідно врегулювати у зв’язку із розвитком робототехніки та штучного інтелекту;
  • питання регулювання розробки та використання робототехніки на сучасному етапі;
  • вимоги щодо стандартизації при розробці відповідних технологій; – питання контролю за прийняттям рішень при використанні технологій робототехніки та штучного інтелекту;
  • створення інституціолізованої системи контролю в сфері робототехніки та штучного інтелекту;
  • питання цивільно-правової відповідальності у зв’язку з розробкою та використанням робототехніки та штучного інтелекту;
  • забезпечення захисту персональних даних при використанні цих технологій.

Велика увага в Резолюції присвячена саме питанням цивільно-правової відповідальності за негативні наслідки використання робототехніки та штучного інтелекту.

Найперше слід відзначити, що в документі наголошується, що: «…згідно із чинною правовою базою, роботи (а з ними і технології штучного інтелекту- Прим.Авт.) не можуть бути притягненими до відповідальності за дії. що спричинили шкоду третім сторонам» (п. ad) та, що «на цьому етапі відповідальність повинна покладатися на людину» (п. 56) .У п. ad) вказується, що відповідальність в такому випадку може бути покладена на одного з «агентів» : а) виробника, б) оператора, в) власника чи г) користувача. Одним із ключових критерії, які передбачені для такого встановлення відповідальності в цьому випадку є доведення факту, що «агент» міг передбачити і запобігти шкідливим наслідкам.

Також, в п. 59) пропонується впровадження обов’язкової системи страхування для такого роду технологій (на зразок тієї, що існує для автомобільного транспорту), в рамках якої виробники та власники таких технологій будуть зобов’язані здійснювати страхування потенційної шкоди від їх використання.

Підсумовуючи, варто зазначити, що ця Резолюція є одним з перших реальних кроків на шляху до законодавчого закріплення стандартів розробки та використання штучного інтелекту.

Попри те, що вона носить винятково рекомендаційний характер її положення дають можливість сформувати уявлення про те, що буде лежати в основі норм, що регламентуватимуть відповідну діяльність в найближчій перспективі.

Україна

Для України аналіз змісту цієї Резолюції є важливим як в розрізі того, що з’являється все більше компаній, які здійснюють діяльність із розробки технологій на основі та/чи із залученням штучного інтелекту, так і розробки власних правових стандартів регулювання з цього приводу.

Враховуючи курс на європейську інтеграцію нашої держави, очевидно, що саме стандарти ЄС в цій сфері будуть покладені в основу відповідних норм українського законодавства в майбутньому.

Відповідно, завданням штучного інтелекту, у випадку притягнення його до юридичної відповідальності, є коригування своїх дій та поведінки, тобто виправлення та демонстрація такого виправлення.

Тут варто згадати ч. 2 ст. 50 Кримінального кодексу України, яку дуже добре адаптовано до питань відповідальності штучного інтелекту: «Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами».

На жаль, наразі Україна відстає у багатьох напрямах розвитку, а саме: практично у всіх галузях економіки; у частині виконання державою своїх функцій, перш за все правоохоронної; взагалі у функціонуванні державного механізму.

Відтак, розробка штучного інтелекту та середовища, у якому буде функціонувати штучний інтелект, як суб’єкт, у нас перебуває на початковій стадії своєї розробки та становлення.

Потрібна державна програма щодо стимулювання розробки штучного інтелекту та його середовища, яка має бути обачною й виваженою, адже вчені вже сьогодні попереджають, що безконтрольний розвиток цих технологій становить для людства велику загрозу, бо такі системи давно використовуються збройними силами різних країн і їх автономність піднімає питання на рівень міжнародного права, прав людини та гуманітарного права

Як приклад, світова спільнота нині вже обговорює британський стартап Jukedeck, який розробив штучний інтелект, здатний писати музику, пророкуючи, що вже через 10 –15 років авторство чи не половини популярних музичних творів належатиме штучному інтелектові.

Вчені з Університетського коледжу Лондона і Університету Шеффілда створили“комп’ютерного суддю”, який передбачає рішення Європейського суду з прав людини з точністю до 79 %.

Розроблений алгоритм бере до уваги не лише законні докази, але й моральний бік справи. “Комп’ютерний суддя” аналізує текст справи, використовуючи «алгоритм машинного навчання”.

Науковці не розглядають винахід як заміну суддів чи адвокатів, але вважають його корисним для швидкого виявлення закономірностей у прийнятті рішень суддями. “Це може бути цінним інструментом для визначення справ, у яких є порушення Європейської конвенції про права людини”, – зазначено у повідомленні.

Для розробки алгоритму команда дозволила “комп’ютерному судді” просканувати опубліковані рішення з 584 справ щодо катувань, приниження гідності: “електронний суддя” встановив вердикти з 79 % точності. Одночасно вчені встановили, що рішення Європейського суду з прав людини часто базуються на моральних аспектах, а не правових аргументах.

До проблеми правового регулювання штучного інтелекту

Нещодавно Європарламент ухвалив Резолюцію «Норми цивільного права про робототехніку». Документ, що складається з понад сотні пунктів, присвячено найрізноманітнішим аспектам і проблемам робототехніки та штучного інтелекту.

Зокрема, пропонується закріпити правові основи використання штучного інтелекту та впровадження загальноєвропейської системи реєстрації «розумних» машин.

За задумом парламентарів, окремим категоріям роботів слід присвоїти індивідуальний реєстраційний номер, який заноситиметься до спеціального реєстру, де можна буде знайти детальну інформацію про робота, включаючи дані про виробника, власника й умови виплати компенсації у разі спричинення шкоди.

А підтримкою системи штучного інтелекту та її контролем повинно займатися спеціалізоване агентство з робототехніки, яке могло б взятися і за інші аспекти регулювання у цій області.

Крім того, у Європарламенті абсолютно слушно зазначили, що однією з областей, які розвиваються найшвидше, залишається роботизація людського організму, що призводить до зростання нашої залежності від гаджетів.

Провідні європейські держави готові законодавчо визнати автором твору комп’ютерну програму і поставити штучний інтелект на один щабель з людським.

А ось українське законодавство доки не регламентує правові основи використання творів, створених без участі людини і автором твору визнає лише фізичну особу. Проте українські науковці переконані, що за штучним інтелектом майбутнє, а цифрове середовище незабаром змінить право інтелектуальної власності.

Розглядаючи питання авторства творів, спродукованих за участю комп’ютерних технологій, світова спільнота виокремлює кілька категорій.

Зокрема, ідеться про твори, яким життя дав штучний інтелект, а потім обробила людина та такі, що їх створено без участі людини взагалі.

До перших, скажімо, можна віднести обробку фоторобіт у програмі Photoshop – щодо неї міжнародна спільнота визнає автором фізичну особу, завдяки творчій праці якої було отримано кінцевий результат. Таке розуміння узгоджується з міжнародною судовою практикою.

А Суд Європейського Союзу в одному із своїх рішень навіть так і зазначив, що авторське право поширюється тільки на роботи, оригінальність яких має відображати власну інтелектуальну творчість автора.

З другою категорією творчих продуктів усе набагато складніше, адже наразі більшість країн світу не визнає штучний інтелект автором твору.

Так, у судовій системі Австралії зазначається, що твір, який з’явився на світ завдяки участі комп’ютера, не може захищатись авторським правом, оскільки його не створено людиною.

А Бюро із захисту авторських прав США в одному з рішень підкреслило, що зареєструє оригінальну авторську роботу тільки за умови, що її було створено людиною.

Така позиція підкріплюється законодавством, у якому йдеться про те, що авторське право захищає лише плоди інтелектуальної праці, підвалинами яких є творчі здібності розуму людини.

Проте в Японії законодавці виявилися набагато прогресивнішими. Ще у 2016 р. на засіданні державної комісії з інтелектуального права було прийнято рішення розпочати розробку нормативних документів щодо захисту авторських прав на продукти творчої діяльності, створені штучним інтелектом. На думку очільників агентства, такий крок має стати підтримкою для компаній, що працюють над створенням і впровадженням інновацій.

В Україні на твори штучного інтелекту авторське право не поширюється. Тож, на переконання експертів, будь-хто може безкарно використовувати музику або візуальні зображення, створені комп’ютерною програмою.

Та незабаром, зазначили експерти, ситуація може змінитись. І, як приклад, світова спільнота нині вже обговорює британський стартап Jukedeck, який розробив штучний інтелект, здатний писати музику, пророкуючи, що вже через 10 –15 років авторство чи не половини популярних музичних творів належатиме штучному інтелектові.

Але чи може штучний інтелект бути визнано автором твору?

О. Єфімчук, керівник практики права інтелектуальної власності ЮК Jurimex, зазначає: «Законодавство нашої держави поки що не дає підстав визнавати за штучним інтелектом авторство на об’єкти інтелектуальної власності.

Утім, не можна виключати того, що такий підхід із часом зміниться, адже на міжнародній арені вже обговорюється правовий статус роботів, зокрема й можливість визнання їх як “електронних осіб” (electronic person). Разом з тим, дискусія наразі не зводиться тільки до можливості визнання авторства за самим штучним інтелектом.

Обговорюються також такі питання, як визнання прав на створені штучним інтелектом твори за власником-розробником відповідної комп’ютерної програми.

Доки в українському законодавстві немає чіткого регулювання цього питання, можна припустити, що певне бачення може бути сформульовано судами.

Вирішуючи суперечки, вони повинні будуть оцінювати, чи є результат роботи штучного інтелекту твором як таким, а також те, яким є внесок у його створення кожної з причетних осіб. Залежно від цих обставин, вочевидь, і визначатиметься правовласник.

Що стосується позиції про віднесення створених штучним інтелектом творів узагалі до неохороноздатних, то видається, що вона має найменше шансів знайти відображення у законодавстві. Адже це може стати суттєвим демотиватором для учасників ринку».

С. Головко, юрист правової корпорації «Татаров, Фаринник, Головко», наголошує: «Питання можливості визнання авторського права за штучним інтелектом передчасне. Саме авторське право несе у собі не просто декларативне навантаження, а й передбачає за суб’єктом хоча б потенційну здатність на реалізацію цього права, хай навіть шляхом відмови від користування ним.

Наразі, результатом автономної роботи комп’ютерних програм є твори, які відповідають вимогам, що висуваються до винаходів чи витворів мистецтва. Проте не існує програм, які були б здатні не просто видати творчий результат, а й, наприклад, свідомо заборонити потім його використання.

Тобто, головне питання не у визнанні авторства за штучним інтелектом, а у законодавчому визначенні особи, якій будуть належати майнові права на об’єкт, створений програмою. Адже фінансова складова є дуже важливою для просування подальших досліджень у цьому напрямку».

Б. Дзяман, юрист ЮК Bossom Group, зауважує, що «до створення нормативно-правових актів, які б регулювали питання щодо прав штучного інтелекту, слід підходити дуже зважено.

Передусім, варто чітко розділити твори, які створено виключно штучним інтелектом, і твори, що, в кінцевому підсумку, оброблялися людиною. Якщо у другому випадку все зрозуміло, то у першому визнати автором твору штучний інтелект поки неможливо.

Адже, згідно Закону “Про авторське право та суміжні права”, автором може бути фізична особа, яка своєю працею створила твір.

По-друге, якщо розробляти законодавство, де буде встановлено, що суб’єктом авторського права є штучний інтелект, потрібно розуміти види та права автора на такий твір, а також те, яким чином “автор” зможе розпоряджатися належними йому правами.

Саме тому, варто концептуально визначитись із базовою структурою правовідносин у сфері інтелектуальної власності щодо творів, породжених штучним інтелектом: суб’єкт, об’єкт, зміст – а потім уже створювати відповідне правове регулювання».

Питання правового регулювання систем штучного інтелекту, який із часом може заполонити усі сфери буття людини, наразі є актуальним і невідкладним.

Багато хто з аналітиків переконані, що ці системи штучного інтелекту потенційно здатні зберегати тисячі або навіть десятки тисяч життів щороку, коли їх буде широко розгорнуто, з дуже малим і прийнятним відсотком помилок.

А можливі ексцеси з вини автономних систем повинні розглядатися так, як розглядаються побічні ефекти, що викликаються багатьма ліками. Експерти відзначають, що у перспективі, під час судових засідань системи штучного інтелекту значно полегшать роботу суддів і можуть стати відмінною заміною того ж детектора брехні (поліграфа), використання якого не завжди зручно під час судового розгляду справи.

Деякі юристи, які працюють у сфері високих технологій, також вважають, що зростання технологій штучного інтелекту дійсно вносить великі зміни в нашу життєдіяльність, але якщо справа доходить до шахрайства, то такі ризики має бути оцінено і зведено до мінімуму самими компаніями, так само, як і будь-яка звичайна загроза.

За словами асистента кафедри інтелектуальної власності юридичного факультету КНУ ім. Т. Шевченка, наукового співробітника НДІ ІВ НАПрН України К. Зерова, елементи штучного інтелекту в судовій системі України можна почати запроваджувати вже сьогодні, але наслідки його діяльності передбачити важко.

«Очевидно, що співпрацювати з штучним інтелектом, який матиме потужність, швидкодію та обсяг пам’яті, що значно перевищують можливості людини, та, за цього, залишатиметься абсолютно бездушним створінням – буде дуже важкою справою, – переконаний науковець.

– Якщо додати, що штучний інтелект раптом може собі уявити, ніби цілком можливо обійтися без людини, то це може стати початком завершення існування як певного окремого суспільства, так і людської цивілізації у цілому».

Тобто основою співжиття з людиною, за переконанням К. Зерова, має бути наявність у штучного інтелекту системи балансу між сукупністю стимулів розвитку та заохочень, з одного боку, та сукупності покарань та підстав юридичної відповідальності, які встановлено законодавством – з іншого.

Співвідношення між стимулами і заохоченнями та юридичною відповідальністю має гармонізувати штучний інтелект й адаптувати його до життя, розвитку та роботи у соціумі.

Що стосується покарань штучного інтелекту, який наділений правосуб’єктністю, то тут, на думку науковців, мають застосовуватися такі ж види юридичної відповідальності, як і щодо громадян-суб’єктів відповідальності, із санкціями, які адаптовано до особливостей штучного інтелекту, але максимальна санкція – припинення діяльності відповідного штучного інтелекту, тобто його юридична смерть.

Відповідно, завданням штучного інтелекту, у випадку притягнення його до юридичної відповідальності, є коригування своїх дій та поведінки, тобто виправлення та демонстрація такого виправлення.

Тут варто згадати ч. 2 ст. 50 Кримінального кодексу України, яку дуже добре адаптовано до питань відповідальності штучного інтелекту: «Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами».

На жаль, наразі Україна відстає у багатьох напрямах розвитку, а саме: практично у всіх галузях економіки; у частині виконання державою своїх функцій, перш за все правоохоронної; взагалі у функціонуванні державного механізму.

Відтак, розробка штучного інтелекту та середовища, у якому буде функціонувати штучний інтелект, як суб’єкт, у нас перебуває на початковій стадії своєї розробки та становлення.

Потрібна державна програма щодо стимулювання розробки штучного інтелекту та його середовища, яка має бути обачною й виваженою, адже вчені вже сьогодні попереджають, що безконтрольний розвиток цих технологій становить для людства велику загрозу, бо такі системи давно використовуються збройними силами різних країн і їх автономність піднімає питання на рівень міжнародного права, прав людини та гуманітарного права

Поняття «Штучний інтелект» дедалі частіше можна почути у різних джерелах інформації, та і розмови серед студентів все частіше зачіпають тему штучного інтелекту. Було б у нас трохи більше часу ми провели б презентацію у формі дискусії, і запитали у вас, що саме ви розумієте під цим поняттям. Але час обмежений, тому ми вам спробуємо описати своє бачення цього поняття, адже немає ні одного чітко сформульованого визначення, і кожен розуміє це по своєму, все доволі суб’єктивно, тому почнемо.

Штучний інтелект вивчає методи розв’язання завдань, які потребують людського розуміння. Отже, мова іде про те, щоби навчити ШІ розв’язувати тести інтелекту. Це передбачає розвиток способів розв’язання задач за аналогією, методів дедукції та індукції, накопичення базових знань і вміння їх використовувати.

Штучний інтелект — це системи, які можуть оперувати зі знаннями, а найголовніше — навчатися.

Основна проблематика даної доповіді:

  • Відсутність будь-якої нормативно-правової бази в Україні, і досить низька її якість у всьому світі.
  • Відсутність регулювання правовідносин між штучним інтелектом та людьми.
  • Відсутність кримінальної відповідальності за порушення закону.

Приблизно з 2000 року відбуваються прогресивні прориви в галузі інтелектуальної власності та права з міждисциплінарними університетськими юридичними інженерно-дослідницькими центрами, таких як Центр юридичної інформатики Кодексу Стенфордського університету.

В кінцевому результаті ШІ поступово почав проникати в різні аспекти правової системи.

В межах закону сьогодні можна виділити три категорії суб’єктів, праця яких може бути полегшена завдяки ШІ: адміністратори закону (тобто ті, хто створює та застосовує закон, включаючи державних чиновників, таких як судді, законодавці, адміністративні чиновники та поліція), ті, хто використовує ШІ в юридичній практиці, насамперед адвокати), і ті, хто регулюється законом (тобто люди, підприємства та організації, які регулюються законом і використовують закон для досягнення своїх цілей).

І застосування ШІ в праві на нашу думку дуже потрібне, і ми бачимо зрушення у цій темі.

Норми цивільного права про робототехніку

Нещодавно Європарламент ухвалив Резолюцію «Норми цивільного права про робототехніку». Документ, що складається з понад сотні пунктів, присвячено найрізноманітнішим аспектам і проблемам робототехніки та штучного інтелекту.

Зокрема, пропонується закріпити правові основи використання штучного інтелекту та впровадження загальноєвропейської системи реєстрації «розумних» машин.

За задумом парламентарів, окремим категоріям роботів слід присвоїти індивідуальний реєстраційний номер, який заноситиметься до спеціального реєстру, де можна буде знайти детальну інформацію про робота, включаючи дані про виробника, власника й умови виплати компенсації у разі спричинення шкоди.

А підтримкою системи штучного інтелекту та її контролем повинно займатися спеціалізоване агентство з робототехніки, яке могло б взятися і за інші аспекти регулювання у цій області.

Провідні європейські держави готові законодавчо визнати автором твору комп’ютерну програму і поставити штучний інтелект на один щабель з людським.

А ось українське законодавство доки не регламентує правові основи використання творів, створених без участі людини і автором твору визнає лише фізичну особу.

А ось Японія найбільше просунулась у цій сфері. Ще у 2016 р. на засіданні державної комісії з інтелектуального права було прийнято рішення розпочати розробку нормативних документів щодо захисту авторських прав на продукти творчої діяльності, створені штучним інтелектом.

Сьогодні вже існують юридичні компанії які розробляють, наприклад, програми для прогнозування результату судової справи. Цей напрямок користується попитом та допомагає адвокату у його роботі, як стверджують самі розробники. Вони зараз тестують та опробовують цю систему, її роботу та результати.

Можливості ШІ ,банально, набагато швидчі за людські, ручні можливості. Однак важливо зрозуміти межі автоматизованого прогнозування-кодування. Зазвичай комп’ютер не має останнього слова щодо висновків по документах.

Наприкінці робочого дня все таки адвокати -люди приймають рішення про те, які окремі документи стосуються даної справи та закону. Чому це не може робити ШІ?

Причина полягає в тому, що комп’ютерне програмне забезпечення просто не здатне приймати ті рішення, які передбачають розуміння закону та фактів , розгляд стратегії, політики та інших абстракцій.

Швидше за все ми можемо розглядати автоматизовані системи кодування та прогнозування як субєктів застосування шаблонів для фільтрації документів, які, ймовірно, не мають значення для справи.

Таким чином, замість того, щоб адвокати-люди брали участь фільтрації інформації у величезному морі ймовірних невідповідних документів, програмне забезпечення може використовуватись для фільтрації документів.

Вчені з Університетського коледжу Лондона і Університету Шеффілда створили “комп’ютерного суддю”, який передбачає рішення Європейського суду з прав людини з точністю до 79 %.

Розроблений алгоритм бере до уваги не лише законні докази, але й моральний бік справи. “Комп’ютерний суддя” аналізує текст справи, використовуючи «алгоритм машинного навчання”.

Науковці не розглядають винахід як заміну суддів чи адвокатів, але вважають його корисним для швидкого виявлення закономірностей у прийнятті рішень суддями.

“Це може бути цінним інструментом для визначення справ, у яких є порушення Європейської конвенції про права людини”, – зазначено у повідомленні.

Для розробки алгоритму команда дозволила “комп’ютерному судді” просканувати опубліковані рішення з 584 справ щодо катувань, приниження гідності та справедливих суддів: “електронний суддя” встановив вердикти з 79 % точності.

Одночасно вчені встановили, що рішення Європейського суду з прав людини часто базуються на моральних аспектах, а не правових аргументах.

І тому про повну замінну суддів на ШІ не може йти і мови, адже штучний інтелект ніколи не зможе відчувати і буде опиратись лише на правову сторону справи, без будь-яких моральних принципів.

Тож ми можемо говорити, що поява та розвиток штучного інтелекту спричинили появу нового напряму права, яке буде одним із самих поширених у майбутньому. З розвитком цих технологій виникають нові об’єкти і суб’єкти права, нові правовідносини, нова сфера застосування права.

Роботи можуть виконувати багато функцій, які виконує зараз людина, але людина має права та відповідальність за свої дії і наслідки своїх дій. А як це буде з роботами? Хто буде відповідальний за дії безпілотних автомобілів?

В майбутньому можливе наділення штучного інтелекту статусом “електронної особи” в якості учасника суспільних відносин, і це може бути цілком природнім для майбутнього часу.

І озираючись на розвиток ШІ і його впливу на наше життя ми сподіваємось, що, кримінальне право, як і будь-яке інше право, не є догмою, релігією у застиглому її розумінні, і воно може бути змінено у відповідності до часу, розвитку супільства та появі нових відносин.

ПРОПОЗИЦІЇ:

  • Надання Штучному інтелекту статусу «електоронної особи»
  • Розвиток права інтелектуальної власності для текствів, творів, наукових робіт і т.д. що буди створення Штучним інтелектомю
  • Відповідальність за ШІ повинна нести фізична або юридична особа, але ця відповідальність повинна бути точно прописана у нормативно-правовому забезпеченні.
  • Але першочерговою пропозицією ми вважажємо необіхність єдиного і прийнятого всіма визначення для поняття ШІ для подальшого дослідження та розвитку Штучного інтелекту і права.

Висновки

Дослідження в сфері робототехніки та їх втілені результати вже сьогодні значною мірою впливають на життя сучасних суспільств.

Можливість створення штучного інтелекту, який дорівнює інтелекту людини або перевищує його, є доволі реальною та такою, що може бути досягнута у найближчому майбутньому, у найближчі десятиріччя.

Неминуче наближається час, коли людство буде поділяти середовище свого існування зі штучним інтелектом. Доволі реальною та перспективною вбачається можливість визнання штучного інтелекту суб’єктом правовідносин, наділення його правовим статусом “електронної особистості (електронної особи)”.

Цілком реальною є перспектива застосування до штучного інтелекту заходів кримінально-правового характеру, поява у зв’язку з цим в Особливій частині КК України розділу під умовною назвою XIV-2 “Заходи кримінально-правового характеру щодо електронних осіб”.

Роздуми щодо відповідальності штучного інтелекту мають сенс тільки в тому випадку, якщо людство збереже контроль над останнім.

WHITE PAPER On Artificial Intelligence – A European approach to excellence and trust (PDF)

Share

Leave a Reply

Your email address will not be published.