Taras Hryhorovych Shevchenko was an Ukrainian poet, writer, artist, public and political figure, as well as folklorist and ethnographer. His literary heritage is regarded to be the foundation of modern Ukrainian literature and, to a large extent, the modern Ukrainian language.
… таким чином, всі без винятку західноєвропейські країни і практично всі скандинавські країни мали колоніальні володіння. З іншого боку, ми маємо колоніальну Російську імперію – Радянський Союз – Російську Федерацію, як найбільші світові колоніальні держави. Така завойовницька політика (не беручи до уваги економічні і політичні причини) вимагала від колонізаторів певного способу мислення і специфічної ментальності. Навпаки, ментальність слов’янських народів зовсім не придатна для завоювання територій або поневолення інших народів …
… моє відношення до українців тобі відоме – сам українець я ставлюсь до них як до побратимів і добре їх знаю. Тому і мушу сказати, що українці настільки жахливі, що аж прекрасні. Іншими словами, українці прекрасні в своїй жахливості. Ні на чому заснована, безглузда чванькуватість постійно вражає.
Будь-яка прибиральниця вважає президента ідіотом, набагато дурнішим за неї, а містечкова зарозумілість призводить до панування принципу «Люблю себе, плюю на всіх», що в купі з містичним небажанням брати на себе відповідальність набуває дивовижних форм. Форми-імітації взагалі притаманні українському суспільству і, наприклад, якби в Болоньї взнали, яких форм набула в Україні Болонська система освіти, то були б дуже здивовані.
Continue reading Українські листи або подорож в Європу (III).
…і відкрилася мені гірка правда, друже, – живуть вони тут краще, бо вони набагато за нас розумніші. Не думай, що я наговорюю на побратимів. Українці не глупі і спроможні будувати літаки і ракети. І кожний окремий українець може бути розумніший за кожного окремого жителя західної Європи. Але вже 10 європейців переважають 10 українців по всьому.
Єдина втіха – це повна катастрофа з бабами у них тут. Цілковита Хіросима, їй богу. Абсолютна перемога України, де на касі в супермаркеті сидять дівчата з голівудською зовнішністю.
Ну і, між нами, ця етнічна гендерна і культурна багатоманітна одноманітність виглядає не зовсім здоровою у ментальному сенсі. Люди різні і такими залишається. Штучними примусами змінити людську природу неможливо, як ти це не називай. Чорний, білий, мусульманин чи християнин, можуть мати рівні права, але не можуть мати однакові цінності.
Крім того, стосовно Венеції, то це просто…
Алексей Сергеев
Иногда люди ищут всю жизнь, а иногда находят за день…
Иногда мы ждём, ждём, а иногда заставляем кого-то ждать нас.
Иногда мы плачем от смеха, но последнее время чаще смеёмся, чтобы не заплакать.
Иногда мы стоим, раскинув руки, навстречу ветру, а иногда, запахиваем пальто и завязываем шарф потуже.
Иногда мы улыбаемся солнцу, подставив лицо к его тёплым лучам, а иногда надеваем громадные солнечные очки, пытаясь скрыться.
Иногда мы встречаем кого-то, и нам кажется – это навсегда, а иногда провожаем, и понимаем, что так и должно было быть.
Иногда мы стремимся к общению, расширяем круг знакомых, куда-то спешим, к кому-то торопимся, а порой хочется просто закрыть глаза, и больше ничего не надо – только ты и тишина, вселяющая спокойствие в твою душу и разум.
Иногда нам нужны дорогие подарки, и мы с насмешкой смотрим на дешёвых китайских плюшевых медведя-зайцев, а иногда нет ничего дороже одного слова и взгляда.
Иногда мы требуем шикарных цветов, а иногда букет ромашек для нас роскошь.
Иногда мы прячемся под крыши, и зонтики, скрываясь от надоедливого дождя, а иногда молим Бога, чтобы этот дождь никогда не заканчивался, и идём, запрокинув голову к небу, и шлёпаем босиком по лужам.
Иногда нам проще простого сказать «отстань», а после так нелепо начинаешь скучать по человеку который «приставал» и хочется попросить «пристань ко мне назад, пожалуйста», но произнеся эту фразу про себя, ты решаешь, что вслух она звучит ещё глупее и замолкаешь, в ожидании.
Люди боятся выглядеть глупыми, люди вообще много чего боятся.
Жила була одна країна і було в ній велике дзеркало. В тому дзеркалі кожен міг побачити себе і називалось те дзеркало ПАРЛАМЕНТ. Адже парламент є політичним дзеркалом будь-якої нації.
Одного дня громадянам тієї країни набридло те, що вони бачили в дзеркалі. Вони взяли велику зелену цеглину і жбурнули її в дзеркало. Дзеркало, зрозуміло, розбилось і стало набагато зручніше громадянам тієї країни. Вони повісили ту зелену цеглину замість дзеркала і сказали: «Не треба нам дзеркала, нам треба оця зелена цеглина».
Так і висить там зелена цеглина замість дзеркала. І зручно, і не обтяжливо. Певним чином навіть практично. Доцільно одним словом.
Але не знали громадяни тієї країни, що тільки ті країни мають майбутнє, де є великі дзеркала.
«Имя розы» (итал. Il nome della Rosa) — первый роман итальянского писателя, профессора семиотики Болонского университета Умберто Эко.
Главным героям, Вильгельму Баскервильскому и его юному спутнику Адсону Мелькскому приходится расследовать гибель некоего Адельма Отрантского, монаха бенедиктинской обители. Действие происходит в конце ноября 1327 года в неназванной местности, с туманным указанием на границу Лигурии, Пьемонта и Франции, то есть на северо-западе Италии. Сюжет разворачивается в течение недели.
Притча про робітників у винограднику – це християнська притча про робітників у винограднику. В цій притчі показано те що Бог оцінює і слідкує за нашими справами, тому ми повинні знати, що «перші можуть бути останніми, а останні першими». Отже, не слід бути впевненим у своїй доброті, а завжди виконувати Божі заповіді. Ця притча описується у Євангелії Від Матвія 20:1–16.
Оригінальний текст:
Бо Царство Небесне подібне одному господареві, що вдосвіта вийшов згодити робітників у свій виноградник.
Згодившися ж він із робітниками по денарію за день, послав їх до свого винограднику. А вийшовши коло години десь третьої, побачив він інших, що стояли без праці на ринку, та й каже до них: Ідіть і ви до мого винограднику, і що буде належати, дам вам. Вони ж відійшли. І вийшов він знов о годині десь шостій й дев’ятій, і те саме зробив. А вийшовши коло години одинадцятої, знайшов інших, що стояли без праці, та й каже до них: Чого тут стоїте цілий день безробітні? Вони кажуть до нього: Бо ніхто не найняв нас. Відказує їм: Ідіть і ви в виноградник. Коли ж вечір настав, то говорить тоді до свого управителя пан винограднику: Поклич робітників, і дай їм зарплату, почавши з останніх до перших. І прийшли ті, що з години одинадцятої, і взяли по денарію. Коли ж прийшли перші, то думали, що вони візьмуть більше. Та й вони по динару взяли. А взявши, вони почали нарікати на господаря, кажучи: Ці останні годину одну працювали, а ти прирівняв їх до нас, що витерпіли тягар дня та спекоту… А він відповів і сказав до одного із них: Не кривджу я, друже, тебе, хіба не за денарія згодився зо мною? Візьми ти своє та й іди. Але я хочу дати й цьому ось останньому, як і тобі. Чи ж не вільно мені зо своїм, що я хочу, зробити? Хіба око твоє заздре від того, що я добрий? Отак будуть останні першими, а перші останніми!
«Мора́льні листи́ до Луцилія» (лат. Epistulae morales ad Lucilium) — збірка із 124 листів, написаних Сенекою Молодшим наприкінці його життя, після відходу з політики. Вони адресовані Луцилію Молодшому, прокуратору Сицилії (він відомий тільки через листування із Сенекою).
Всього збірка налічує 124 листи різного розміру, кожен з яких починається фразою «Сенека вітає свого Луцілія!» (лат. Seneca Lucilio suo salutem), а закінчується прощанням «Бувай здоров!» (лат. Vale). У цих листах Сенека дає Луцилію різні поради, багато пише про бідність, свободу волі, дружбу і смерть. Філософ повчає співрозмовника, як стати більш відданим стоїком. Хоча листи складаються із еклектичних форм стоїцизму Сенеки, вони є цінною інформацією про життя у Стародавньому Римі.
Continue reading Моральні листи до Луцилія