Category: літературний кіоск

… моє відношення до українців тобі відоме – сам українець я ставлюсь до них як до побратимів і добре їх знаю. Тому і мушу сказати, що українці настільки жахливі, що аж прекрасні. Іншими словами, українці прекрасні в своїй жахливості. Ні на чому заснована, безглузда чванькуватість постійно вражає.

Будь-яка прибиральниця вважає президента ідіотом, набагато дурнішим за неї, а містечкова зарозумілість призводить до панування принципу «Люблю себе, плюю на всіх», що в купі з містичним небажанням брати на себе відповідальність набуває дивовижних форм. Форми-імітації взагалі притаманні українському суспільству і, наприклад,  якби в Болоньї взнали, яких форм набула в Україні Болонська система освіти, то були б дуже здивовані.     

Continue reading Українські листи або подорож в Європу (III).

…і відкрилася мені гірка правда, друже, – живуть вони тут краще, бо вони набагато за нас розумніші. Не думай, що я наговорюю на побратимів. Українці не глупі і спроможні будувати літаки і ракети. І кожний окремий українець може бути розумніший за кожного окремого жителя західної Європи. Але вже 10 європейців переважають 10 українців по всьому.

Єдина втіха – це повна катастрофа з бабами у них тут. Цілковита Хіросима, їй богу. Абсолютна перемога України, де на касі в супермаркеті сидять дівчата з голівудською зовнішністю.

Ну і, між нами, ця етнічна гендерна і культурна багатоманітна одноманітність виглядає не зовсім здоровою у ментальному сенсі. Люди різні і такими залишається. Штучними примусами змінити людську природу неможливо, як ти це не називай. Чорний, білий, мусульманин чи християнин, можуть мати рівні права, але не можуть мати однакові цінності.

Крім того, стосовно Венеції, то це просто…

Українські листи або подорож в Європу (I)

Жила була одна країна і було в ній велике дзеркало. В тому дзеркалі кожен міг побачити себе і називалось те дзеркало ПАРЛАМЕНТ. Адже парламент є політичним дзеркалом будь-якої нації.
Одного дня громадянам тієї країни набридло те, що вони бачили в дзеркалі. Вони взяли велику зелену цеглину і жбурнули її в дзеркало. Дзеркало, зрозуміло, розбилось і стало набагато зручніше громадянам тієї країни. Вони повісили ту зелену цеглину замість дзеркала і сказали: «Не треба нам дзеркала, нам треба оця зелена цеглина».
Так і висить там зелена цеглина замість дзеркала. І зручно, і не обтяжливо. Певним чином навіть практично. Доцільно одним словом.
Але не знали громадяни тієї країни, що тільки ті країни мають майбутнє, де є великі дзеркала.

«Имя розы» (итал. Il nome della Rosa) — первый роман итальянского писателя, профессора семиотики Болонского университета Умберто Эко.
Главным героям, Вильгельму Баскервильскому и его юному спутнику Адсону Мелькскому приходится расследовать гибель некоего Адельма Отрантского, монаха бенедиктинской обители. Действие происходит в конце ноября 1327 года в неназванной местности, с туманным указанием на границу Лигурии, Пьемонта и Франции, то есть на северо-западе Италии. Сюжет разворачивается в течение недели.

Умберто Эко “Имя розы” (PDF).

Умберто Еко “Ім’я Рози” (audio)

Притча про робітників у винограднику – це християнська притча про робітників у винограднику. В цій притчі показано те що Бог оцінює і слідкує за нашими справами, тому ми повинні знати, що «перші можуть бути останніми, а останні першими». Отже, не слід бути впевненим у своїй доброті, а завжди виконувати Божі заповіді. Ця притча описується у Євангелії Від Матвія 20:1–16.

Оригінальний текст:

Бо Царство Небесне подібне одному господареві, що вдосвіта вийшов згодити робітників у свій виноградник.
Згодившися ж він із робітниками по денарію за день, послав їх до свого винограднику. А вийшовши коло години десь третьої, побачив він інших, що стояли без праці на ринку, та й каже до них: Ідіть і ви до мого винограднику, і що буде належати, дам вам. Вони ж відійшли. І вийшов він знов о годині десь шостій й дев’ятій, і те саме зробив. А вийшовши коло години одинадцятої, знайшов інших, що стояли без праці, та й каже до них: Чого тут стоїте цілий день безробітні? Вони кажуть до нього: Бо ніхто не найняв нас. Відказує їм: Ідіть і ви в виноградник. Коли ж вечір настав, то говорить тоді до свого управителя пан винограднику: Поклич робітників, і дай їм зарплату, почавши з останніх до перших. І прийшли ті, що з години одинадцятої, і взяли по денарію. Коли ж прийшли перші, то думали, що вони візьмуть більше. Та й вони по динару взяли. А взявши, вони почали нарікати на господаря, кажучи: Ці останні годину одну працювали, а ти прирівняв їх до нас, що витерпіли тягар дня та спекоту… А він відповів і сказав до одного із них: Не кривджу я, друже, тебе, хіба не за денарія згодився зо мною? Візьми ти своє та й іди. Але я хочу дати й цьому ось останньому, як і тобі. Чи ж не вільно мені зо своїм, що я хочу, зробити? Хіба око твоє заздре від того, що я добрий? Отак будуть останні першими, а перші останніми!

Continue reading Притча про робітників у винограднику

«Мора́льні листи́ до Луцилія» (лат. Epistulae morales ad Lucilium) — збірка із 124 листів, написаних Сенекою Молодшим наприкінці його життя, після відходу з політики. Вони адресовані Луцилію Молодшому, прокуратору Сицилії (він відомий тільки через листування із Сенекою).

Всього збірка налічує 124 листи різного розміру, кожен з яких починається фразою «Сенека вітає свого Луцілія!» (лат. Seneca Lucilio suo salutem), а закінчується прощанням «Бувай здоров!» (лат. Vale). У цих листах Сенека дає Луцилію різні поради, багато пише про бідність, свободу волі, дружбу і смерть. Філософ повчає співрозмовника, як стати більш відданим стоїком. Хоча листи складаються із еклектичних форм стоїцизму Сенеки, вони є цінною інформацією про життя у Стародавньому Римі.

Continue reading Моральні листи до Луцилія

Пісня, яка подобається викладачу “ПРАВО”

Арсеній Я.

“Арсеній вітає Тараса!”, так би написав Сенека Луцілію, а я давній друже пишу тобі на український манер просто: “Здоров будь, Тарасе!”

Сподіваюсь ти приємно здивуєшься побачивши мою вишукану аву на своєму айфоні. Я уявляю твоє здивоване обличчя – ми ж не бачились стільки років.

Не хвилюйся, не має в мене ані неприємних новин, ані неприємних прохань. Навпаки, я хочу виконати давню мою тобі обіцянку.

Можливо ти і забув про неї, а я так ні. Пам’ятаєш, інколи надані обіцянки ми виконуємо для самих себе, а не для тих, кому вони надавалися.

Continue reading Українські листи або подорож в Європу (I).