Business Law Electronic ResourceMykyta Pysar
In the era of antiquity, some morally strong people did not travel and did not approve of the travel of others.
Socrates spent his entire life in Athens and did not succumb to the temptation to travel, except for participation in battles.
Seneca generally condemned travel and said: “What profit is there in crossing the sea and in going from one city to another? If you would escape your troubles, you need not another place but another personality.”
Mykyta Pysar
I am embarking on my first motorcycle trip on the morning of the first Sunday in July. Traditionally, the starting point is McDonald’s on the ring road. Our family trips always start here, but today I am traveling alone.
Obviously McDonald’s is not the best place to start of your journey to self-discovery. It’s so noumenal. Nothing to do with “Zen and the Art of Motorcycle Maintenance” or “On the road”, “Travels with Charley” or “A Passage to India”. Moreover, nothing here resembles the inner depth and strength of Moby Dick. Not to mention the unfading “Three Men in a Boat (To Say Nothing of the Dog)”. And of course, McDonald’s is simply alien to “Don Quixote”‘s genius. (I feel it’s time to stop with literary examples. P.S. Sorry, I couldn’t resist. Perhaps this is a bit like “Persian Letters”.).
Бульдог Драммонд. Роман. Лондон, 1920 рік.
Бульдог Драммонд (англ. Bulldog Drummond) - літературний персонаж, створений «Сапером» (псевдонім Германа Сирила Макнейла, 1888-1937). Головний герой серії романів, вперше опублікованих в період з 1920 по 1954 роки. Вважається одним із прототипів Джеймса Бонда.
У грудні 1918 року і в той самий день, коли британська кавалерійська дивізія увійшла в Кельн з розгорнутими прапорами і граючими оркестрами, які зображували завойовників переможеної нації, керуючий готелю Nationale в Берні отримав лист. Зміст листа, здавалося, дещо спантеличив його, тому що, прочитавши лист двічі, він подзвонив у дзвіночок на столі, щоб викликати свою секретарку. Майже відразу ж двері відчинилися, і в кімнату увійшла молода француженка.
“Месьє задзвонив?” Вона стояла перед робочим столом керуючого, чекаючи вказівок.
“Чи доводилося колись зупинятися у нашому в готелі людині, яку звуть Ле Конт де Гай?” Він відкинувся на стільці і подивився на неї крізь пенсне.
Секретарка трохи задумалася, а потім похитала головою.
“Не наскільки я пам’ятаю”, – сказала вона.
“Чи знаємо ми щось про нього? Чи він коли-небудь тут обідав, чи займав приватну кімнату?”
Знову секретарка похитала головою.
“Я про це нічого не знаю”.
Менеджер передав їй лист і мовчки чекав, поки вона його прочитає.