Козак-характерник

Сонце, долаючи звичний шлях по небосхилу, котилося додолу, за темну смужку лісу. Останні його промені лагідно обгортали густі зарості очерету на березі річки.

В очереті на плетених кріслах сиділи дві русалки. Старша з них, незугарна з виду і майже бридка, палила люльку і неспішно розповідала молодій і гарній стародавні історії із життя русалок.  

Молода русалка відверто нудьгувала, ледве стримуючи позіхання і нарешті не втрималася і перервала розповідь старої – “А чи знаєте Ви, тітонько Марта, історію про козака характерника?” Стара русалка ледве не вдавилася димом з люльки від несподіванки, довго відгикувалась і кашляла.

Нарешті, оговтавшись і набравши поважного виду, вона з легкою образою сказала: “Кому ж як не мені  знати цю історію, дорогенька Рута, якщо я на власні вуха чула її від власної бабусі. Але ти ж знаєш правила Водяника. Ніяких любовних історій до шістнадцяти років.”

Молода русалка благально схопила стару за зморшкуваті руки: “Марто, люба, прошу, прошу. Ти ж знаєш шістнадцять мені виповниться у наступну повінь, а Водянику я нічого не скажу. Я можу зберігати таємницю, не хвилюйся”. “Я вже занадто стара для хвилювання, Рута” – відповіла стара, – “але і неприємностей із Водяником я не хочу. Згадай останній раз, коли ти підбила мене на полювання за кажанами.”  Молода русалку зніяковіла, але не відступалася.

Зісковзнувши у воду вона почала танцювати на хвості і заспівала: “Понад вечір у неділю звали Марту на весілля”. Пісня про весілля справила на русалку Марту настільки неприємне враження, що вона сторожко роззирнулась на всі боки і притишивши голос сказала: “Годі тобі Рута співати дитячих пісень. Ти вже досить доросла і повинна розуміти де правда, а де брехня.”

Молода русалка одразу припинила співати і танцювати, всілася в крісло, трохи віддихалась і запитала: “Як же так дивно виходить, люба Марта. Для історії з весіллям я вже доросла, а для історії з козаком характерником я ще замала. Може мені треба порадитися із Водяником стосовно усіляких там весільних справ.” Стара русалка аж сахнулася від такого підступу. Вона ображено замовкла і деякий час не рухаючись дивилася на захід сонця.

Нарешті, вочевидь прийнявши нелегке рішення, вона зітхнула, дбайливо набила люльку, декілька раз глибоко затягнулася, випустила кілька клубів диму, який поволі поплив над очеретом і повернувши до молодої русалки засмучене обличчя рішуче і навіть з погрозою сказала: “Так ти все таки хочеш дізнатися історію про козака характерника, люба. Добре. Я розповім її тобі. Якраз і час підходящий. Саме стемніло. Уважно слухай і дивись. А що почуєш і побачиш не розповідай нікому окрім власної онуки, а то буде тобі пороблено на смерть.”

Почувши такі слова молода русалка злякалася і спробувала для хоробрості пожартувати, а то і зовсім відмовитись від цієї клятої історії, але було вже запізно. Стара русалка обгорнувшись люльковим димом, так що неможна було вже розібрати чи то русалка чи то якийсь привид, почала свою оповідь несподівано низьким голосом: “У ті часи, коли король Франції Франциск І, на прізвисько “кoроль-лицар”, звернувся за допомогою до кошового отамана Запорізької Січі  Предслава Ляндкорського, на прізвисько “Перебий ніс”….

Share

Leave a Reply

Your email address will not be published.