Categories
green deal зелена економіка

Зелена економіка в Україні: правові аспекти і перспективи

Анастасія Гула, УМ-202, КНЕУ

Вступ

Уперше термін «зелена економіка» ввела група провідних вчених: Д. Піарс, А. Маркандіа, Є. Барбієр у звіті Уряду Великобританії «Концепція зеленої економіки» (1989 р.) в рамках вирішення питань сталого розвитку.

У дослідженнях міжнародної організації ЮНЕП зазначається, що концепція «зеленої економіки» «…може вирішити поточні завдання та надати можливості для стратегії економічного розвитку всіх народів».

Експерти ООН з охорони навколишнього середовища розглядають «зелену економіку» як таку, що сприяє «…поліпшенню добробуту людей та соціальній рівності, значно зменшуючи екологічні ризики й екологічні дефіцити».

Виклад основного матеріалу

Під „зеленою” економікою можна розуміти систему відносин, що охоплюють виробництво, розподіл, обмін та споживання, які будуються на засадах екологоорієнтованої діяльності, підтримують збереження та відновлення оточуючого природного середовища і забезпечують мінімальний негативний вплив на нього за рахунок розвитку „зелених” секторів економіки і скорочення „коричневих”, створення „зелених” робочих місць та виробництва „зелених” товарів і послуг.

“Зелена” економіка є базисом реалізації концепції сталого розвитку на основі більш ефективного ресурсо- та енергоспоживання, зниження рівнів викидів CO2, зменшення шкідливого впливу на довкілля та розвитку соціально інтегрованого суспільства.

Мета „зеленої” економіки України та світу – формування дієвого середовища для економічного і соціального прогресу,  що базується на мінімізації негативного впливу на довкілля та ефективному використанні природних ресурсів при збереженні гідного рівня життя населення. Ця мета реалізується через цілі нижчого порядку (підцілі), до яких відносяться:

– захист, збереження, відтворення природних ресурсів і недопущення безповоротної втрати біорізноманіття шляхом мінімізації негативного антропогенного впливу на оточуюче середовище, збереження та відтворення зелених насаджень, забезпечення цілісності екосистем, підвищення якості природних ресурсів тощо;

– підвищення ресурсоефективності (збільшення продуктивності залучених у господарський обіг природних ресурсів і зменшення обсягу відходів завдяки впровадженню замкнутого циклу виробництва та максимально повній утилізації відходів), з переорієнтацією на переважне використання відновлювальних ресурсів;

– економічний розвиток на основі структурних змін, що ведуть до підвищення ваги „зелених” секторів з відповідним скороченням „коричневих”;

– забезпечення соціального прогресу в „зеленому” сегменті економіки – створення „зелених” робочих місць, зростання доходів населення, отриманих за рахунок зайнятості у „зеленому” секторі економіки, підвищення якості товарів та послуг за рахунок надходження на ринок „зеленої” продукції тощо.

Основним стратегічним документом державної політики в екологічній сфері є Основні засади (стратегія) державної екологічної політики України на період до 2030 року, затверджені Законом України від 28.02.2019.

У діючій Стратегії до 2030 року поставлена мета національної держекополітики, яка полягає, зокрема, у досягненні хорошого стану довкілля шляхом запровадження екосистемного підходу до всіх напрямів соціально-економічного розвитку України з метою забезпечення конституційного права кожного громадянина України на чисте та безпечне довкілля, впровадження збалансованого природокористування і збереження та відновлення природних екосистем.

Збільшення використання енергії з відновлюваних джерел та альтернативних видів палива вважається важливою частиною стратегії України щодо збереження традиційних паливно-енергетичних ресурсів і скорочення пов’язаного з ними негативного впливу на навколишнє середовище.

Організаційно-правовий механізм державної підтримки та стимулювання екологічного підприємництва, секторів «зеленої економіки» складає низка нормативно-правових актів.

Важливе значення в нормативному регулюванні відіграє Закон України «Про альтернативні джерела енергії», який визначає правові, економічні, екологічні та організаційні засади використання альтернативних джерел енергії та сприяє розширенню їх використання у паливно-енергетичному комплексі.

Проаналізувавши зміст цього закону, можна стверджувати, що основними засадами державної політики у сфері альтернативних джерел енергії є нарощування обсягів виробництва та споживання енергії, виробленої з альтернативних джерел, дотримання екологічної безпеки за рахунок зменшення негативного впливу на стан довкілля, дотримання безпеки для здоров’я людини, науково-технічне забезпечення розвитку альтернативної енергетики, а також залучення вітчизняних та іноземних інвестицій, підтримка підприємництва у сфері альтернативних джерел енергії.

Закон України «Про альтернативні види палива» визначає правові, соціальні, економічні, екологічні та організаційні засади виробництва і використання альтернативних видів палива, а також стимулювання збільшення частки їх використання до 20% від загального обсягу споживання палива в Україні до 2020 року. В цьому нормативно-правовому акті чітко визначено такі ключові терміни як «альтернативні джерела», «біопаливо», «нетрадиційні джерела та види енергетичної сировини» та інші.

Міжнародний та європейський досвід впровадження стимулюючих механізмів розвитку “зеленої” економіки свідчить про використання урядами низки бюджетно-податкових, фінансових інструментів, зокрема таких: “зелені” тарифи, податок на СО2, екологічні податки, “зелені” облігації тощо.

Розвиток відновлюваної енергетики безпосередньо пов’язаний із застосуванням «зеленого» тарифу. Вперше визначення цього терміну в законодавстві з’явилося у ст. 1 Закону України «Про альтернативні джерела енергетики» від 20 лютого 2003 року. “Зелений” тариф — це спеціальна ціна, за якою купується енергія, вироблена з відновлюваних джерел енергії — гідроелектростанціями, сонячними, вітровими або біостанціями.

Це означає, що підприємства і домогосподарства, які виробляють електроенергію за “зеленим” тарифом, продають її в ринок значно дорожче, ніж традиційні виробники теплової або атомної енергетики.

Стимулювання виробництва за допомогою “зеленого” тарифу поширюється майже на всі відновлювані джерела енергії (за винятком електроенергії, виробленої великими гідроелектростанціями).

Верховна Рада 21 липня 2020 року ухвалила законопроект № 3658 “Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення умов підтримки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії”. Законом передбачено зменшення розмірів «зелених» тарифів для об’єктів введених в експлуатацію сонячної та вітрової енергетики шляхом встановлення понижуючих коефіцієнтів.

Крім цього, держава зобов’язалася покривати 20% витрат на «зелений» тариф із Держбюджету. Т

акож протягом розгляду законопроекту було прийнято правку про зменшення “зеленого” тарифу на 60% для СЕС потужністю від 1 до 75 МВт, введених в експлуатацію з 1 квітня 2021 року. 

Екологічні податки в сучасному світі стають важливим економічним інструментом екологічного регулювання, який розвинуті країни використовують для заохочення населення, підприємств та організацій до скорочення утворюваних ними обсягів забруднення, раціонального використання природних ресурсів та акумуляції коштів у вигляді податкових надходжень на фінансування програм з поліпшення стану довкілля.

Податки на забруднення – це податки на викиди забруднюючих речовин у повітря, скиди забруднюючих речовин у водні об’єкти, шумовий вплив, платежі за діяльність, пов’язану з управлінням твердими відходами. Ця група податків належить до традиційних податків Пігу (податок на економічну діяльність, яка генерує негативні побічні наслідки).

Метою екологічного оподаткування є зниження обсягів викидів у навколишнє середовище та забезпечення мобілізації коштів до бюджетів різних рівнів і їх спрямування на охорону довкілля та раціональне використання природних ресурсів.

Основним бюджетним джерелом фінансування охорони довкілля нині в Україні є екологічний податок, обов’язковий платіж, що сплачується з фактичних обсягів різних викидів, скидів, розміщення відходів у довкіллі.

Для розвитку зеленої економіки в Україні потрібно створити надійне джерело фінансування природоохоронної діяльності та стимулювати впровадження у виробництво ресурсозберігаючих та екологічно чистих технологій, необхідно удосконалити діючу систему екологічного оподаткування шляхом запровадження:

– пільгового оподаткування для підприємств, які зменшують обсяги викидів, скидів та розміщення відходів;

– оподаткування екологонебезпечної продукції, яка завдає шкоди довкіллю (наприклад, добрива, електричне та електронне обладнання);

 – оподаткування шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів на навколишнє природне середовище та людину (шум, електромагнітне випромінювання);

– штрафів за екологічні правопорушення; поступового наближення ставок екологічних податків в Україні до європейських, що відповідатиме вимогам Угоди про асоціацію між Україною та ЄС;

– закріплення у Бюджетному кодексі України вимоги цільового використання надходжень від екологічних податків виключно на екологічні цілі.

Висновки

Таким чином, «Зелена» економіка ґрунтується на альтернативних джерелах енергії і палива, технології екологічно чистого виробництва, чистих технологіях у веденні сільського господарства, «зеленому будівництві», а також програмах очищення повітря, води і ґрунту від забруднень, переробки та утилізації відходів і т.д.

В Україні для забезпечення сталого розвитку та реалізації концепції “зеленої” економіки необхідно проводити подальшу роботу над удосконаленням правових, організаційних та фінансових механізмів стимулювання залучення зелених інвестицій в перспективні, екологобезпечні сектори економіки, а також адаптувати прогресивний світовий досвід у даній сфері.

Розвитку зеленої економіки в Україні сприятиме запровадження дієвих фінансових інструментів, таких як: зелені облігації, зелене кредитування, створення фондів фінансування зелених проектів, оптимізація зелених тарифів.

Література:

  1. Квач Я.П., Фірсова К.В., Борісов О.Г. Зелена економіка: можливості для України. Миколаївський національний університет імені В.О. Сухомлинського. 2015. С. 52-56.
  2. Галушкіна Т. П. Національна політика “зеленого” зростання в Україні / Т. П. Галушкіна, Л. О. Мусіна, Н. І. Хумарова ; Ін-т проблем ринку та екон.-екол. дослідж. НАН України. – Одеса, 2012. – 271 с.
  3. “Зелені” інвестиції у сталому розвитку: світовий досвід та український контекст / Видання серії “Бібліотека Центру Разумкова” [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://razumkov.org.ua/uploads/article/ 2019_ZELEN_INVEST.pdf
  4. Про альтернативні джерела енергетики : Закон України від 20.02.2003
  5. Стимулювання відновлюваної енергетики в Україні за допомогою “зеленого” тариф. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://saee.gov.ua/documents/ green-tariff.pdf

Циркулярна економіка. Організаційно-правові аспекти

Share

Leave a Reply

Your email address will not be published.