проект
ПРОЕКТ
вноситься народними депутатами України
Гетманцевим Д.О., Аллахвердієвою І.В.
та іншими народними депутатами України
ЗАКОН УКРАЇНИ
Про страхування
Цей Закон регулює відносини у сфері страхування, визначає загальні правові засади здійснення діяльності зі страхування, надання посередницьких послуг і спрямований на посилення захисту прав та законних інтересів клієнтів, у тому числі споживачів, шляхом встановлення вимог до системи управління, платоспроможності страховиків, філій страховиків-нерезидентів на території України та розкриття ними інформації, встановлює вимоги до порядку укладання, обслуговування та виконання договорів страхування та перестрахування, врегульовує питання інформаційного забезпечення договорів страхування та перестрахування та дій, що передують їх укладанню, а також державне регулювання та нагляд у сфері страхування.
РОЗДІЛ І.
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Визначення термінів
1. У цьому Законі терміни вживаються в таких значеннях:
1) актуарна діяльність у сфері страхування (перестрахування) – діяльність у сфері страхування щодо аналізу та оцінки ризиків та/або пов’язаних з ними фінансових зобов’язань, а також розробка та оцінка методів управління фінансовими наслідками майбутніх випадкових подій із метою забезпечення реалізації актуарної функції страховика, як складової ефективної системи внутрішнього контролю страховика, передбаченої цим Законом;
2) андерайтинговий ризик – ризик виникнення збитків або додаткових втрат або недоотримання запланованих доходів, або виникнення несприятливої зміни вартості страхових зобов’язань унаслідок неадекватних припущень, здійснених при ціноутворенні та резервуванні;
3) ануїтет – визначені в договорі страхування регулярні послідовні страхові виплати;
4) асоційована особа – чоловік або дружина, прямі родичі цієї особи (батько, мати, діти, рідні брати та сестри, дід, баба, онуки), прямі родичі чоловіка або дружини цієї особи, чоловік або дружина прямого родича;
5) вигодонабувач – особа, яка має право отримати суму страхової виплати згідно з умовами договору страхування та/або відповідно до законодавства;
6) викупна сума – сума грошових коштів, що виплачується страховиком страхувальнику (іншій особі, визначеній договором страхування або законодавством) у разі дострокового припинення дії договорів страхування, віднесених до класів страхування життя;
7) винагорода за реалізацію страхових та/або перестрахових продуктів (далі – винагорода за реалізацію) – будь-яка комісія, оплата послуги, комісійна винагорода або інший платіж, включаючи економічну вигоду будь-якого роду або будь-які інші фінансові або нефінансові вигоди або заохочення, що пропонуються або надаються за реалізацію страхових та/або перестрахових послуг;
8) вихідне перестрахування – правовідносини з передачі перестраховику (цесіонеру, ретроцесіонеру) в перестрахування повністю або частково ризику перестрахувальником (цедентом);
9) відповідальний актуарій – особа, на яку покладена актуарна функція;
10) внутрішньогруповий договір – будь-який договір, за яким страховик набуває права та обов’язки, прямо або опосередковано, щодо іншої юридичної особи, що є членом цієї ж групи, страхової холдингової компанії або холдингової компанії зі змішаною діяльністю, або щодо особи, яка є пов’язаною з юридичною особою, що належать до цієї групи, страхової холдингової компанії або холдингової компанії зі змішаною діяльністю щодо виконання договірних чи недоговірних зобов’язань, з оплатою чи без оплати;
11) вхідне перестрахування – правовідносини з прийняття перестраховиком (цесіонером, ретроцесіонером) повністю або частково ризику, переданого в перестрахування перестрахувальником (цедентом);
12) головний внутрішній аудитор – керівник підрозділу внутрішнього аудиту або особа, на яку покладена функція такого підрозділу;
13) головний комплаєнс-менеджер – керівників підрозділу з контролю за дотриманням норм (комплаєнс) або особа, на яку покладена функція такого підрозділу;
14) головний ризик-менеджер – керівник підрозділу з управління ризиками або особа, на яку покладена функція такого підрозділу;
15) додатковий страховий агент –фізична особа-підприємець або юридична особа, яка включена до Реєстру страхових посередників, та здійснює діяльність від імені та в інтересах страховика за винагороду за реалізацію страхових продуктів на підставі договору з таким страховиком, якщо одночасно виконуються всі такі умови:
а) основним видом діяльності такої особи є здійснення господарської діяльності іншої, ніж реалізація страхових продуктів;
б) така особа реалізує страхові продукти як доповнення до товару (послуги), що реалізується (надається) нею в межах здійснення основного виду її господарської діяльності;
в) страхові продукти, що реалізуються такою особою, не передбачають страхування за класами 10 (крім страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту (включаючи відповідальність перевізника) та обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів), 11-13, 19-23, окрім випадків, коли такі страхові продукти є доповненням до товарів або послуг, що реалізуються такою особою за основним видом її господарської діяльності;
16) застрахована особа – фізична особа життя, здоров’я, працездатність якої застрахована за договором страхування;
17) значимий страховик – страховик, який відповідає критеріям значимості, встановленим нормативно-правовими актами Регулятора;
18) іноземна філія – філія страховика (перестраховика) – резидента, розташована на території іноземної держави;
19) інструменти зниження ризику страхування – всі методи, які дозволяють страховикам (перестраховикам) передати частину або всі свої ризики страхування іншій стороні;
20) керівники з реалізації страхових та/або перестрахових продуктів (далі – керівники з реалізації) – члени виконавчого органу (правління, виконавчі директори) та/або керівники відповідних структурних та/або відокремлених підрозділів страховика, страхового агента, страхового брокера, субагента, перестрахового брокера, особа, відповідальна за діяльність з реалізації страхових продуктів додаткового страхового агента, які мають необхідні знання і навички та виконують трудові обов’язки щодо управління реалізацією страхових та/або перестрахових продуктів;
21) клієнт – особа, яка уклала або має намір укласти договір страхування (перестрахування);
22) ключові функції контролю – функції, що стосуються управління ризиками, дотримання норм законодавства (комплаєнс), актуарної функції та внутрішнього аудиту;
23) кредитний ризик – ризик виникнення збитків або додаткових втрат або недоотримання запланованих доходів, або виникнення несприятливих змін у фінансовому стані внаслідок невиконання боржником/контрагентом узятих на себе зобов’язань відповідно до умов договору;
24) об’єкти нагляду – учасники ринку страхування (крім клієнтів та об’єднань учасників страхового ринку, які не є СРО), власники істотної участі в страховиках, учасники страхових груп, керівники страховиків та особи, які здійснюють ключові функції, нагляд за якими здійснюється Регулятором;
25) операційний ризик – ризик виникнення збитків або додаткових втрат або недоотримання запланованих доходів унаслідок недоліків або помилок в організації внутрішніх процесів, навмисних або ненавмисних дій працівників або інших осіб, збоїв у роботі інформаційних систем або внаслідок впливу зовнішніх факторів;
26) передача страхового портфелю – перехід всіх прав та обов’язків за страховим портфелем від одного страховика (страховик-правопопередник) до іншого страховика, який визнається правонаступником за таким страховим портфелем (страховик-правонаступник);
27) перестрахова виплата – грошова сума (суми), яка (які) виплачується (виплачуються) страховиком (перестраховиком) відповідно до умов договору перестрахування, прямо або опосередковано пов’язана (пов’язані) з настанням обов’язку cтраховика за договором (договорами) страхування здійснити страхову виплату);
28) перестрахова послуга –послуга, яка надається перестраховиком з метою забезпечення потреби потенційного перестрахувальника у перестрахуванні, на підставі договору перестрахування;
29) перестрахова премія (перестраховий платіж, перестраховий внесок) – плата, яку перестрахувальник (цедент, ретроцедент) здійснює на користь перестраховика (цесіонера, ретроцесіонера) згідно з умовами договору перестрахування;
30) перестраховий брокер – юридична особа або постійне представництво перестрахового брокера-нерезидента, включена до Реєстру страхових посередників, що діє від свого імені та в інтересах клієнта, за винагороду здійснює діяльність з надання посередницьких послуг з перестрахування на підставі договору;
31) перестраховий продукт – умови перестрахування, які задовольняють визначені потреби та інтереси клієнтів в отриманні перестрахової послуги;
32) перестраховик (цесіонер, ретроцесіонер) – страховик та страховик-нерезидент, який приймає ризик за договором перестрахування;
33) перестрахувальник (цедент, ретроцедент) – страховик (перестраховик), який передає ризик за договором перестрахування;
34) перестрахування (цесія, ретроцесія) – правовідносини з передачі від перестрахувальника (цедента, ретроцедента) перестраховику (цесіонеру, ретроцесіонеру) за плату ризику щодо виконання перестрахувальником (цедентом, ретроцедентом) частини своїх обов’язків перед страхувальником та відшкодуванням витрат на умовах, визначених договором перестрахування;
35) працівники з реалізації страхових та/або перестрахових продуктів (далі – працівники з реалізації) – фізичні особи, з якими належним чином оформлено трудові відносини (укладено трудовий та/або інший договір) зі страховиком, страховим агентом, страховим брокером, субагентом, перестраховим брокером, які виконують трудові обов’язки з реалізації страхових та/або перестрахових продуктів;
36) приписний капітал філії страховика-нерезидента – грошові кошти в національній валюті України, які страховик-нерезидент розміщує на депозитному рахунку у банку України, який на дату розміщення такого депозиту не віднесений до категорії неплатоспроможних, для забезпечення захисту від ризику невиконання зобов’язань за договорами страхування (перестрахування), укладеними під час діяльності філії страховика-нерезидента на території України;
37) пряме страхування – правовідносини з передачі ризику від страхувальника страховику за плату на умовах, визначених договором страхування або законодавством, з метою захисту страхового інтересу фізичних та юридичних осіб;
38) Регулятор – Національний банк України;
39) Реєстр – реєстр, що ведеться Регулятором у визначеному ним порядку та містить відомості про страховиків, їх відокремлені підрозділи;
40) Реєстр страхових посередників (далі – Реєстр посередників) – електронна автоматизована система збору, накопичення та обробки даних про страхових посередників;
41) ретроактивна дата – дата, яка передує даті початку дії договору страхування та включається до строку страхового покриття;
42) ризик концентрації – всі ризики, які пов’язані з концентрацією активів та зобов’язань, що має потенціал виникнення збитків або додаткових втрат або недоотримання запланованих доходів;
43) ризик ліквідності – ризик виникнення збитків або додаткових втрат або недоотримання запланованих доходів унаслідок неспроможності забезпечувати отримання відповідного фінансування за рахунок реалізації активів та/або неспроможність забезпечувати отримання фінансування для виконання своїх зобов’язань у належні строки;
44) ринковий ризик – ризик виникнення збитків або додаткових втрат або недоотримання запланованих доходів, або виникнення несприятливих змін у фінансовому стані, що виникають, прямо чи опосередковано, внаслідок зміни вартості активів та зобов’язань;
45) споживач – фізична особа, яка отримує або має намір отримати страхову послугу для задоволення особистих потреб, не пов’язаних із підприємницькою або незалежною професійною діяльністю, а також інші особи, визначені договором страхування як застраховані особи та/або вигодонабувачі, які є фізичними особами, або інші фізичні особи, які мають право отримати страхову виплату;
46) статистична звітність – звітні дані страховика (страхової групи) інші, ніж фінансова та консолідована фінансова звітність, що складаються та подаються ним Регулятору з метою здійснення нагляду у порядку та за формами, встановленими нормативно-правовими актами Регулятора;
47) страхова вартість – вартість страхового інтересу, визначена у договорі страхування або законодавством;
48) страхова виплата (відшкодування) – виплата, що здійснюється страховиком у разі настання страхового випадку відповідно до умов договору страхування та/або законодавства;
49) страхова група – небанківська фінансова група, у якій страховики здійснюють переважну діяльність, що складається з:
страховика, який є контролером одного чи кількох резидентів та/або іноземних дочірніх страховиків, дочірніх та/або асоційованих юридичних осіб, які є фінансовими установами, або
двох або більше страховиків-резидентів, інших фінансових установ, які мають спільного контролера, їх українських та/або іноземних дочірніх та/або асоційованих юридичних осіб, які є фінансовими установами.
Переважна діяльність у групі здійснюється страховиками, якщо середньоарифметичне значення активів за останні чотири звітних квартали страховиків становить 50 і більше відсотків сукупного розміру середньоарифметичних значень активів усіх фінансових установ, що входять до цієї групи, за цей період.
Страхова холдингова компанія, а також юридична особа, для якої надання фінансових послуг є переважним видом діяльності, та юридична особа з надання допоміжних послуг, які мають спільного контролера з учасниками страхової групи, входять до складу страхової групи.
Юридична особа вважається такою, для якої надання фінансових послуг є переважним видом діяльності, якщо частка доходу від реалізації фінансових послуг за результатами попереднього звітного року становить 50 і більше відсотків загального обсягу чистого доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг);
50) страхова послуга – вид фінансової послуги, яка надається страховиком з метою забезпечення потреби потенційного страхувальника у страховому захисті, на підставі договору страхування;
51) страхова премія (страховий платіж, страховий внесок) – плата у грошовій формі за страхування, яку страхувальник зобов’язаний внести страховику згідно з договором страхування;
52) страхова сума – грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов договору страхування та/або законодавства зобов’язаний провести страхову виплату в разі настання страхового випадку;
53) страхова холдингова компанія – материнська компанія, яка є фінансовою холдинговою компанією, головна діяльність якої полягає у придбаванні та володінні участю у дочірній компанії, коли ці дочірні компанії є головним чином, страховиками причому принаймні одна з таких дочірніх компаній є страховиком;
54) страхове покриття – сукупність строкових, територіальних та вартісних складових страхового захисту, що надається відповідно до договору або закону;
55) страховий агент – фізична особа, фізична особа-підприємець або юридична особа, здійснює діяльність з реалізації страхових продуктів від імені та в інтересах страховика за винагороду за реалізацію страхових продуктів на підставі договору із таким страховиком, зокрема, договору доручення;
56) страховий брокер – фізична особа-підприємець, юридична особа або постійне представництво страхового брокера-нерезидента, включена (включене) до Реєстру страхових посередників, яка діє від свого імені та в інтересах клієнта, та здійснює за винагороду діяльність з надання посередницьких послуг на підставі договору;
57) страховий випадок – подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася за застрахованим ризиком (ризиками), і з настанням якої виникає обов’язок страховика здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі визначеній у договорі страхування або відповідно до законодавства;
58) страховий інтерес – матеріальна зацікавленість та/або потреба потенційного страхувальника (іншої особи визначеної у договорі страхування) у страхуванні ризиків, пов’язаних з життям, здоров’ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням; з володінням, користуванням і розпорядженням майном; з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі;
59) страховий посередник – страховий брокер, страховий агент (в т.ч. субагент), перестраховий брокер, додатковий страховий агент;
60) страховий ризик – подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання;
61) страховий портфель – це сукупність прав та обов’язків, якими наділений страховик за:
а) договорами страхування (діючими та припиненими) за одним або кількома класами (ризиками) страхування та/або
б) всіма договорами перестрахування (діючими та припиненими), за якими такий страховик виступає перестраховиком та/або в межах окремого класу (ризику) страхування;
62) страховий продукт – умови страхування, які задовольняють визначені потреби та інтереси клієнтів в отриманні страхової послуги;
63) страховий тариф – ставка страхової премії з одиниці страхової суми за визначений строк страхового покриття;
64) страховик – фінансова установа або філія страховика-нерезидента, які мають право здійснювати діяльність зі страхування на території України;
65) страховик-нерезидент – юридична особа, зареєстрована згідно із законодавством іноземної держави, яка має право здійснювати діяльність зі страхування на території України;
66) страхувальник – особа, що уклала із страховиком договір страхування або є страхувальником відповідно до законодавства України;
67) страхування – правовідносини щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб (страховий захист) при страхуванні ризиків, пов’язаних з життям, здоров’ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням, з володінням, користуванням і розпорядженням майном, з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі у разі настання страхових випадків, визначених договором страхування, за рахунок коштів фондів, що формуються шляхом сплати страхувальниками страхових премій (платежів, внесків), та доходів від розміщення коштів таких фондів та інших доходів страховика, які він має право отримувати згідно з законодавством;
68) строк страхового покриття – період, протягом якого діє страхове покриття та у разі настання страхового випадку протягом такого періоду страховик зобов’язаний здійснити страхову виплату (відшкодування) відповідно до умов договору або законодавства;
69) субагент – фізична особа, фізична особа-підприємець, юридична особа, яка включена до Реєстру страхових посередників та здійснює діяльність з реалізації страхових продуктів від імені, в інтересах страховика та за дорученням страхового агента за винагороду за реалізацію на підставі договору із страховим агентом;
70) субординований борг (позика) – позика, фінансові ресурси для якої залучаються за договором, умовами якого передбачено, що у разі банкрутства чи ліквідації позичальника повернення коштів за такою позикою здійснюється лише після виконання зобов‘язань позичальника перед іншими кредиторами, та який відповідає вимогам, встановленим цим Законом;
71) таємниця страхування – сукупність інформації про клієнта та його фінансовий стан, про яку страховику стало відомо при укладанні та/або виконанні договору страхування і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди такому клієнту. Таємниця страхування належить до таємниці фінансової послуги;
72) тантьєма – комісія з отриманого прибутку перестраховика, яку перестраховик щорічно виплачує перестрахувальнику за наслідками проходження договорів перестрахування;
73) учасники ринку страхування – страховики та надавачі супровідних послуг на ринку страхування, їх об’єднання, клієнти;
74) філія страховика-нерезидента – постійне представництво у формі філії страховика-нерезидента, яке має право на здійснення діяльності зі страхування від імені страховика-нерезидента відповідно до вимог цього Закону;
75) франшиза – частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування та/або законодавством.
2. Термін “товар” вживається у значенні, визначеному Законом України “Про зовнішньоекономічну діяльність”.
Терміни “національна валюта України”, “іноземна валюта”, “валютне регулювання” вживаються у значеннях, визначених Законом України “Про валюту і валютні операції”.
Терміни “банк” та “депозит” вживаються у значеннях, визначених Законом України “Про банки і банківську діяльність”.
Терміни “глобальний сертифікат” та “депозитарна установа” вживаються у значеннях, визначених Законом України “Про депозитарну систему України”.
Терміни “бухгалтерський облік”, “консолідована фінансова звітність”, “облікова політика”, “фінансова звітність”, “міжнародні стандарти фінансової звітності”, “власний капітал” вживаються у значеннях, визначених Законом України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”.
Термін “акціонерне товариство” вживаються у значеннях, визначених у Законі України “Про акціонерні товариства”.
Термін “захист інформації” вживається у значенні, визначеному у Законі України “Про інформацію”.
Терміни “суб’єкт аудиторської діяльності”, “обов’язковий аудит фінансової звітності”, “аудиторські послуги”, “робочі документи аудитора”, “аудиторський звіт», “міжнародні стандарти аудиту” вживаються у значеннях, визначених у Законі України “Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяльність”.
Термін “концентрація” вживається у значенні, визначеному у Законі України “Про захист економічної конкуренції”.
Терміни “інформаційно-телекомунікаційна система” та “інформаційна система” вживаються у значеннях, визначених у Законі України “Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах”.
Терміни “авторизація”, “аутсорсинг”, “афілійована особа”, “ділова репутація”, “допоміжні послуги”, “дочірня компанія”, “заходи раннього втручання”, “значний вплив на управління або діяльність”, “істотна участь”, “ключовий учасник”, “колективна придатність, “контроль (вирішальний вплив)”, “комплаєнс”, “контролер”, “конфлікт інтересів”, “корпоративне управління”, “материнська компанія”, “пов’язана особа”, “професійна придатність”, “профіль ризику”, “пруденційні вимоги”, “ризик-орієнтований підхід”, “споріднена особа”, “супровідні послуги”, “структура власності”, “фінансова група”, “фінансова послуга”, “фінансова установа” вживаються у значеннях, визначених Законом України “Про фінансові послуги та фінансові компанії”.
Термін “бездоганна ділова репутація” вживається у значенні, наведеному у Законі України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення”.
Інші терміни, які використовуються в цьому Законі, вживаються відповідно до законів України та інших нормативно-правових актів.
Стаття 2. Сфера застосування Закону
1. Цей Закон регулює загальні засади функціонування ринку страхування та діяльності його учасників, особливості державного регулювання та нагляду за діяльністю на ринку страхування, а також захисту прав та законних інтересів клієнтів.
2. Дія цього Закону не поширюється на:
1) діяльність на ринку страхування в Україні міжнародних міжурядових та/або міждержавних організацій;
2) державне соціальне страхування;
3) державне пенсійне страхування;
4) діяльність фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців та юридичних осіб з реалізації страхових продуктів, при виконанні одночасно всіх зазначених умов:
а) страхування є додатковим до реалізації товарів (послуг), які реалізуються (надаються) такою особою, якщо таке страхування покриває:
– ризик пошкодження, поломки, загибелі, втрати товару чи неможливості отримати послугу; або
– ризик пошкодження та/або втрати багажу (вантажобагажу) та/або інші ризики, пов’язані з подорожжю, яка організована такою особою;
б) загальний розмір страхової премії, що сплачується за страховим продуктом, який реалізується такою особою, не перевищує 1 відсоток від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що діє на день укладання договору страхування, за один день дії договору страхування за таким страховим продуктом;
в) як виняток із положень підпункту б цього пункту, у випадку, коли страхування є додатковим до послуг, які надаються такою особою, і тривалість надання такої послуги не перевищує трьох місяців, страхова премія, яка сплачується за договором страхування не перевищує розміру 150 відсотків від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що діє на день укладення договору страхування.
У випадку здійснення діяльності із реалізації страхових продуктів особами, на яких не поширюється цей Закон, страховик забезпечує, щоби до укладання договору страхування:
1) клієнт отримав інформацію, необхідну для ідентифікації такого страховика та такої особи відповідно до статті 87 цього Закону, а також інформацію про процедуру подання скарг та досудового врегулювання спорів;
2) інтереси клієнта дотримувалися шляхом виконання вимог статей 67 та 86 цього Закону;
3) клієнт отримав інформаційний документ про страховий продукт відповідно до цього Закону.
3. Страховикам забороняється здійснювати діяльність за класом 21 у разі, якщо це прямо не передбачено спеціальним законом з регулювання страхування за цим класом.
4. Страховикам забороняється здійснювати діяльність за класом 22 у разі, якщо це прямо не передбачено спеціальним законом з регулювання страхування за цим класом.
5. Діяльність товариств взаємного страхування забороняється у разі, якщо така діяльність не врегульована спеціальним законом з регулювання діяльності товариств взаємного страхування.
РОЗДІЛ ІІ. ДІЯЛЬНІСТЬ НА РИНКУ СТРАХУВАННЯ
Стаття 3. Діяльність на ринку страхування
1. Діяльність на ринку страхування включає діяльність зі страхування та діяльність з надання супровідних послуг на ринку страхування.
2. Діяльність з надання супровідних послуг на ринку страхування включає діяльність з надання посередницьких та допоміжних послуг.
3. Діяльність зі страхування на території України мають право здійснювати виключно:
1) страховики-резиденти, що отримали ліцензію відповідно до цього Закону,
2) філії страховиків-нерезидентів, що отримали ліцензію відповідно до цього Закону,
3) страховики-нерезиденти із урахуванням положень статті 6 цього Закону.
4. Положення цього Закону, які поширюють свою дію на страховиків (пряме страхування), поширюють свою дію також на філії страховиків-нерезидентів та перестраховиків (перестрахування), крім випадків, прямо визначених цим Законом.
5. Діяльність зі страхування включає:
1) пряме страхування за класами страхування, визначеними статтею 4 цього Закону;
2) перестрахування за класами страхування, визначеними статтею 4 цього Закону;
3) діяльність, пов’язану з управлінням активами страховика;
4) інша діяльність, пов’язана із здійсненням прямого страхування та/або перестрахування, визначена нормативно-правовими актами Регулятора.
6. Виключним видом діяльності страховика є діяльність зі страхування та діяльність з надання супровідних послуг на ринку страхування.
7. Діяльність з надання посередницьких послуг на ринку страхування мають право здійснювати страховики та страхові посередники у порядку, передбаченому цим Законом.
8. Діяльність з надання посередницьких послуг на ринку страхування включає:
1) діяльність з реалізації страхових продуктів;
2) діяльність з реалізації перестрахових продуктів;
3) діяльність з надання інших посередницьких послуг, перелік яких визначається нормативно-правовими актами Регулятора.
9. Регулятор має право встановлювати вимоги до діяльності з надання окремих допоміжних послуг на ринку страхування, зокрема до актуарної діяльності, діяльності з оцінки збитків, надання допомоги (асистанс), та вимоги до надавачів допоміжних послуг.
Стаття 4. Класи страхування
1. До класів страхування іншого, ніж страхування життя належать:
1) клас 1. Страхування від нещасного випадку (у тому числі на випадок виробничої травми та професійного захворювання);
2) клас 2. Страхування на випадок хвороби (в тому числі медичне страхування);
3) клас 3. Страхування наземних транспортних засобів (інших, ніж залізничний рухомий склад);
4) клас 4. Страхування залізничного рухомого складу;
5) клас 5. Страхування повітряних суден;
6) клас 6. Страхування водних суден (морських, річкових суден та інших самохідних чи не самохідних плавучих споруд);
7) клас 7. Страхування майна, що перевозиться (включаючи вантаж, багаж (вантажобагаж);
8) клас 8. Страхування майна на випадок вогню та природних явищ;
9) клас 9. Страхування майна на випадок інших подій, спричинених градом, морозом, іншими подіями (включаючи крадіжку, розбій, грабіж, умисне пошкодження/знищення майна), крім подій, визначених у класі 8;
10) клас 10. Страхування відповідальності, яка виникає внаслідок використання будь-якого наземного транспортного засобу (у тому числі відповідальності перевізника);
11) клас 11. Страхування відповідальності, яка виникає внаслідок використання повітряних суден (у тому числі відповідальності перевізника);
12) клас 12. Страхування відповідальності, яка виникає внаслідок використання водних суден (у тому числі відповідальності перевізника);
13) клас 13. Страхування відповідальності (іншої, ніж передбачена у класах 10, 11, 12);
14) клас 14. Страхування кредитів;
15) клас 15. Страхування поруки (гарантії);
16) клас 16. Страхування інших фінансових ризиків (інших, ніж передбачених класами 14, 15);
17) клас 17. Страхування судових витрат;
18) клас 18. Страхування витрат, пов’язаних з наданням допомоги (асистанс) для осіб, які потрапили у скрутне становище під час здійснення подорожі.
2. До класів страхування життя належать:
1) клас 19. Страхування життя (інше, ніж передбачено класами 20, 21, 22, 23);
2) клас 20. Страхування життя на випадок вступу в шлюб та страхування на випадок народження дитини;
3) клас 21. Інвестиційне страхування життя;
4) клас 22. Безперервне страхування здоров’я;
5) клас 23. Пенсійне страхування.
Характеристики та класифікаційні ознаки класів страхування, ризиків в межах класів страхування, а також особливості провадження діяльності зі страхування та укладання договорів за класами страхування визначаються спеціальними законами з регулювання ринку страхування та нормативно-правовими актами Регулятора.
Стаття 5. Відокремлені підрозділи страховиків
1. Страховик має право відкривати відокремлені підрозділи (філії, представництва тощо) на території України, у порядку та відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Регулятора.
2. Страховики мають право здійснювати діяльність зі страхування на території іноземних держав через свої відокремлені підрозділи, створені у порядку, встановленому законодавством держави реєстрації таких відокремлених підрозділів, з дотриманням встановлених нормативно-правовими актами Регулятора вимог.
3. Страховики-нерезиденти здійснюють діяльність зі страхування на території України у формі та у порядку, установлених цим Законом та нормативно-правовими актами Регулятора.
4. Страховик зобов’язаний забезпечити відповідність діяльності своїх відокремлених підрозділів вимогам закону та нормативно-правових актів Регулятора.
5. Відомості про відокремлені підрозділи страховиків включаються до Реєстру. Страховик може здійснювати діяльність через відокремлений підрозділ лише після включення відомостей про такий відокремлений підрозділ до Реєстру.
6. Страховик зобов’язаний повідомляти Регулятора про відкриття, зміни у діяльності або місцезнаходженні (розташуванні) чи припинення діяльності відокремленого підрозділу у порядку та строки, установлені нормативно-правовими актами Регулятора.
Стаття 6. Діяльність страховика – нерезидента
1. Страховик-нерезидент має право, без отримання ліцензії Регулятора на здійснення діяльності зі страхування відповідно до цього Закону, здійснювати таку діяльність зі страхування на території України, незалежно від території настання страхового випадку:
1) страхування за класами страхування 5, 6, 7, 11, 12;
2) перестрахування.
2. Страховик-нерезидент має право здійснювати діяльність зі страхування на території України за таких умов:
1) держава, в якій зареєстрований страховик-нерезидент, належить до держав – членів Світової організації торгівлі. Ця вимога не застосовується до страховиків – нерезидентів, які здійснюють перестрахування на території України;
2) до держави, в якій зареєстровано страховика – нерезидента, відсутні застереження з боку відповідних міжнародних органів щодо виконання нею міжнародних стандартів у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення;
3) законодавство держави реєстрації страховика-нерезидента передбачає здійснення державного регулювання та нагляду за діяльністю зі страхування;
4) між Україною та державою, в якій зареєстрований страховик-нерезидент, укладено міжнародний договір про запобігання податковим ухиленням та уникнення подвійного оподаткування;
5) держава, в якій зареєстрований страховик-нерезидент, не включена до переліку офшорних зон, визначеного згідно із законодавством України;
6) страховик-нерезидент має відповідний дозвіл на здійснення страхування (перестрахування) відповідно до законодавства держави, в якій він зареєстрований;
7) рейтинг фінансової надійності (стійкості) страховика-нерезидента, встановлений міжнародним рейтинговим агентством, відповідає вимогам, встановленим нормативно-правовими актами Регулятора;
8) якщо такий страховик-нерезидент відповідає іншим вимогам, встановленим нормативно-правовими актами Регулятора.
Стаття 7. Діяльність філії страховика – нерезидента
1. Страховик – нерезидент має право на відкриття філії страховика – нерезидента в Україні за таких умов:
1) страховик – нерезидент відповідає умовам, визначеним статтею 6 цього Закону;
2) законодавство держави, в якій зареєстрований страховик – нерезидент, за оцінкою Регулятора, здійсненою у встановленому нормативно-правовими актами Регулятора порядку, не містить положень, які можуть перешкоджати/обмежувати взаємодію між Регулятором та наглядовими/контролюючими органами такої держави, та/або перешкоджати Регулятору у здійсненні ним наглядових повноважень стосовно такої філії страховика-нерезидента;
3) розмір приписного капіталу філії страховика-нерезидента на момент видачі їй ліцензії на здійснення діяльності зі страхування є не меншим ніж розмір мінімального капіталу страховика, визначений відповідно до частини третьої статті 40 цього Закону;
4) наявність письмового безвідкличного зобов’язання страховика-нерезидента про безумовне виконання ним зобов’язань, які виникли у зв’язку з діяльністю його філії на території України.
2. Вимоги до приписного капіталу та умови діяльності на території України для філій страховиків-нерезидентів встановлюються цим Законом та нормативно-правовими актами Регулятора.
РОЗДІЛ ІІІ. ПОЧАТОК ДІЯЛЬНОСТІ ЗІ СТРАХУВАННЯ
Стаття 8. Організаційно-правова форма страховика
1. Страховики в Україні створюються у формі акціонерного товариства або товариства з додатковою відповідальністю (крім філій страховиків – нерезидентів).
2. Особливості правового статусу, порядку створення, діяльності, реорганізації та ліквідації страховиків та їх відокремлених підрозділів визначаються цим Законом, іншими спеціальними законами та нормативно-правовими актами Регулятора.
3. У разі якщо положення інших законів суперечать положенням цього Закону, застосовуються положення цього Закону.
Стаття 9. Найменування страховика
1. Страховик має обов’язок і виключне право використовувати у своєму повному найменуванні слова “страховик”, “страхова”, “страхова компанія”, “страхова організація” та похідні від них, а також має право використовувати скорочення “СК”.
Найменування страховика, який отримав ліцензію на здійснення діяльності зі страхування, яка надає право здійснювати діяльність зі страхування за класами страхування життя або має намір отримати таку ліцензію, повинно містити слово “життя” або похідне від нього.
Слово “страховик”, “страхова”, “страхова компанія”, “страхова організація” та похідні від них дозволяється використовувати у назві лише тим юридичним особам, які мають ліцензію на здійснення діяльності зі страхування або мають намір отримати таку ліцензію.
2. Не дозволяється використовувати для найменування страховика назву, яка повторює вже існуючу назву іншого страховика чи є подібною такою мірою, що може призвести до помилки у сприйнятті, або вводить в оману щодо діяльності, яку здійснює страховик.
3. Додавати до свого найменування слова “національний”, “державний”, “Україна” або похідні від них використовувати зображення Державного Герба України, Державного Прапора України має право лише страховик, 100 відсотків статутного капіталу якого належить державі.
4. Регулятор має право відмовити у використанні страховиком запропонованого найменування за наведених у цій статті підстав у процесі розгляду питання про видачу ліцензії або у разі зміни найменування страховика, який має ліцензію.
Стаття 10. Учасники страховика
1. Учасниками страховика не можуть бути юридичні особи, в яких страховик має істотну участь, громадські об’єднання, політичні партії, релігійні та благодійні організації.
2. Держава Україна може бути учасником страховика в особі Кабінету Міністрів України або уповноважених ним органів.
3. Засновники та власники істотної участі страховика зобов’язані мати бездоганну ділову репутацію та задовільний фінансовий/майновий стан.
Вимоги щодо ділової репутації та вимоги щодо фінансового/майнового стану засновників та власників істотної участі страховика та порядок їх оцінки встановлюються нормативно-правовими актами Регулятора.
Стаття 11. Ліцензування діяльності зі страхування
1. Юридична особа набуває статусу страховика і право на здійснення діяльності зі страхування виключно після отримання ліцензії Регулятора на здійснення діяльності зі страхування (далі – ліцензія).
2. Забороняється здійснювати діяльність зі страхування без отримання ліцензії.
3. Ліцензія може бути видана на:
1) здійснення прямого страхування життя за обраними класами (ризиками в межах відповідного класу) страхування, визначеними частиною другою статті 4 цього Закону;
2) здійснення прямого страхування іншого, ніж страхування життя за обраними класами (ризиками в межах відповідного класу) страхування, визначеними частиною першою статті 4 цього Закону;
3) здійснення вхідного перестрахування за обраними класами (ризиками в межах відповідного класу) страхування.
4. Страховик за наявності ліцензії на здійснення діяльності зі страхування має право надавати фінансову послугу з надання гарантій у порядку, визначеному нормативно-правовими актами Регулятора.
5. Ліцензія на здійснення діяльності з прямого страхування за обраними класами (ризиками в межах відповідного класу) страхування надає право укладати договори страхування та/або співстрахування та передавати ризики у перестрахування за класами (ризиками в межах відповідного класу) страхування, які зазначені у ліцензії (вихідне перестрахування).
Ліцензія на здійснення діяльності з вхідного перестрахування за обраними класами (ризиками в межах відповідного класу) страхування надає право приймати ризики у перестрахування за класами (ризиками в межах відповідного класу) страхування, які зазначені у такій ліцензії та передавати ризики у перестрахування за класами (ризиками в межах відповідного класу) страхування, які зазначені у ліцензії (вихідна ретроцесія).
6. Страховик не може одночасно отримати ліцензію Регулятора на здійснення діяльності з прямого страхування та/або вхідного перестрахування за класами страхування іншого, ніж страхування життя, та за класами страхування життя, крім таких випадків:
1) страховик, який отримав ліцензію Регулятора на здійснення діяльності з прямого страхування та/або вхідного перестрахування виключно за класами 1 “Страхування від нещасного випадку” та/або 2 “Страхування на випадок хвороби” страхування іншого, ніж страхування життя, може отримати ліцензію на здійснення діяльності з прямого страхування та/або вхідного перестрахування за класами страхування життя;
2) страховик, який отримав ліцензію Регулятора на здійснення діяльності з прямого страхування та/або вхідного перестрахування за класами страхування життя, може отримати ліцензію Регулятора на здійснення діяльності з прямого страхування та/або вхідного перестрахування за класами 1 “Страхування від нещасного випадку” та/або 2 “Страхування на випадок хвороби” страхування іншого, ніж страхування життя.
7. Ліцензія видається з урахуванням особливостей та/або обмежень до відповідного класу страхування визначених законодавством, та вимог, встановленим цим Законом .
8. Юридична особа, яка має намір здійснювати діяльність зі страхування (далі – заявник), зобов’язана звернутися до Регулятора для отримання ліцензії протягом дванадцяти місяців з дати її державної реєстрації як юридичної особи.
9. Засновникам заявника забороняється відчужувати та обтяжувати зобов’язаннями належні їм акції, а власникам опосередкованої істотної участі в такій юридичній особі забороняється відчужувати належну їм участь в ньому, з моменту державної реєстрації юридичної особи до дати видачі заявнику ліцензії.
Правочин, вчинений із порушенням заборони зазначеної у абзаці першому цієї частини, є нікчемним. Регулятор інформує заявника, сторони за таким правочином та депозитарні установи, які обслуговують рахунки в цінних паперах сторін за таким правочином, та Центральний депозитарій цінних паперів, про нікчемність такого правочину, а також розміщує відповідну інформацію на сторінках Офіційного інтернет-представництва Регулятора, не пізніше наступного робочого дня з дня, коли йому стало відомо про його вчинення.
10. Заявник зобов’язаний провести державну реєстрацію припинення юридичної особи або змінити своє найменування та виключити з нього слова “страховик” та похідні від нього згідно положень статті 9 цього Закону та змінити види економічної діяльності та виключити з них послуги зі страхування, у таких випадках:
1) за результатами розгляду пакету документів, які подаються заявником на отримання ліцензії, Регулятором було прийнято рішення про:
відмову у видачі ліцензії, якщо заявник не усунув підстави для відмови у видачі ліцензії і повторно не подав протягом шести місяців з дати такого рішення новий пакет документів на видачу ліцензії або такий новий пакет документів було подано протягом зазначеного строку, однак за результатами його розгляду Регулятором повторно було прийнято рішення про відмову у видачі ліцензії;
залишення пакету документів без розгляду та повернення його заявнику, і заявник не усунув підстави для залишення пакету документів без розгляду і не подав протягом шести місяців з дати такого рішення новий пакет документів на видачу ліцензії;
2) заявник не звернувся у строк, визначений в частині восьмій цієї статті, до Регулятора за отриманням ліцензії.
Заявник зобов’язаний вчинити дії, передбачені в абзаці першому цієї частини, у строк не більше одного місяці з дати:
1) прийняття Регулятором рішення про повторну відмову у видачі ліцензії;
2) спливу передбачених цією частиною строків на повторне подання пакету документів після прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії/рішення про залишення пакету документів без розгляду;
3) спливу строку, передбаченого у частині восьмій цієї статті.
У випадку, якщо заявник не виконує передбачені у цій частині дії, Регулятор має право звернутися до суду із позовом про припинення державної реєстрації такої юридичної особи.
11. Страховик не має права передавати ліцензію третім особам. Не є передачею ліцензії аутсорсинг ключових функцій страховика, який здійснюється відповідно до цього Закону, Закону України “Про фінансові послуги та фінансові компанії”, інших спеціальних законів та нормативно-правових актів Регулятора.
Стаття 12. Документи, які подаються для отримання ліцензії
1. Заявник для отримання ліцензії подає Регулятору відповідно до вимог, в порядку та за формою, що встановлені нормативно-правовими актами Регулятора, такі документи та інформацію:
1) заяву про видачу ліцензії;
2) стратегію та план діяльності заявника на наступні три роки
3) документи та інформацію для ідентифікації та оцінки ділової репутації засновників (для засновника – юридичної особи також членів її виконавчого органу та/або наглядової ради) та всіх осіб, які здійснюють опосередковане володіння істотною участю у заявнику;
4) документи та інформацію для:
ідентифікації та оцінки відповідності кваліфікаційним вимогам керівників заявника, головного ризик-менеджера, головного комплаєнс-менеджера, головного внутрішнього аудитора, відповідального актуарія;
оцінки відповідності наглядової ради та правління заявника вимогам щодо колективної придатності, встановленим нормативно-правовими актами Регулятора;
5) документи та інформацію для оцінки:
фінансового стану засновників – юридичних осіб, майнового стану засновників – фізичних осіб, а також фінансового/майнового стану всіх осіб, які здійснюють опосередковане володіння істотною участю в заявнику;
джерела походження коштів для формування статутного капіталу заявника;
6) інформацію про:
асоційованих осіб засновника – фізичної особи;
юридичних осіб, у яких засновник – фізична особа є керівником;
юридичних осіб, у яких заявник володіє істотною участю;
7) інформацію про пов’язаних осіб заявника;
8) інформацію про структуру власності заявника;
9) інформацію про систему управління заявником, в тому числі систему корпоративного управління, систему внутрішнього контролю, організаційну структуру заявника;
10) копії політик та внутрішніх положень заявника, визначених законом та нормативно-правовими актами Регулятора;
11) інформацію та документи, що підтверджують відповідність заявника умовам провадження діяльності зі страхування, установленим нормативно-правовими актами Регулятора;
12) висновок та/або дозвіл Антимонопольного комітету України на концентрацію у випадках, передбачених законодавством України;
13) копію свідоцтва про реєстрацію випуску акцій (у разі якщо страховик створюється у формі акціонерного товариства);
14) копію платіжного документа про внесення плати за розгляд пакету документів на видачу ліцензії, розмір якої встановлюється нормативно-правовими актами Регулятора.
2. Заявник зобов’язаний підтвердити Регулятору свою відповідність вимогам, які встановлені цим Законом, іншими законами України та нормативно-правовими актами Регулятора, для провадження діяльності зі страхування.
Засновники заявника та власники істотної участі у заявнику зобов’язані підтвердити Регулятору відповідність свого фінансового/майнового стану та ділової репутації встановленим законодавством України вимогам.
Керівники заявника, головний ризик-менеджер, головний комплаєнс-менеджер, головний внутрішній аудитор, відповідальний актуарій зобов’язані підтвердити Регулятору відповідність кваліфікаційним вимогам, встановленим нормативно-правовими актами Регулятора.
3. Заявник на момент звернення за отриманням ліцензії та протягом усього часу провадження діяльності зі страхування повинен відповідати вимогам, установленим цим Законом, іншими законами України та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами Регулятора.
Регулятор має право проводити консультації з іншими органами державної влади, а також органами державної влади інших країн, а також обмінюватися інформацією про підтвердження відповідності заявника встановленим вимогам.
4. Для отримання ліцензії заявник зобов’язаний подати Регулятору одночасно всі документи та інформацію, визначені цим Законом та нормативно-правовими актами Регулятора.
Протягом строку розгляду заяви про видачу ліцензії та пакету документів, передбаченого цією статтею, але не пізніше ніж за 30 календарних днів до закінчення строку, Регулятор має право одноразово вимагати, а заявник зобов’язаний подати додаткову інформацію, документи та пояснення, що є необхідними для уточнення/перевірки відомостей, наданих відповідно до вимог, визначених цією статтею, та/або нормативно-правовими актами Регулятора та/або вимагати від заявника виправлення недоліків у поданих документах. У такому разі строк розгляду заяви та доданих до неї документів зупиняється до дати отримання від заявника таких інформації, документів та пояснень/усунення ним таких порушень, але не більше, ніж на один місяць.
З дня отримання відповіді на запит додаткової інформації та протягом строку, що залишився до закінчення розгляду документів, встановлених частиною першою статті 13, але не пізніше ніж за 10 календарних днів до закінчення такого строку, Регулятор у разі необхідності отримання додаткової інформації для обробки та аналізу заяви та доданих до неї документів може направити заявнику уточнюючий запит щодо отриманої відповіді. Запит уточнюючої інформації не зупиняє перебігу строку розгляду документів.
У разі неподання заявником додаткової інформації, документів та/або пояснень та/або не усунення недоліків у строк, визначений Регулятором, пакет документів вважається неповним та/або таким, що містить неповну інформацію.
Стаття 13. Порядок розгляду пакета документів та підстави для відмови у видачі ліцензії
1. Регулятор у порядку, встановленому цим Законом та його нормативно-правовими актами, розглядає пакет документів для отримання страховиком ліцензії, поданий заявником, та приймає рішення за результатами його розгляду протягом трьох місяців з дати отримання повного пакета документів.
2. Протягом десяти робочих днів з дати отримання пакета документів від заявника Регулятор має право залишити пакет документів для отримання страховиком ліцензії без розгляду та повернути його заявнику, у таких випадках:
1) заявником подано неповний пакет документів;
2) документи оформлено з порушенням вимог, установлених нормативно-правовими актами Регулятора.
У разі залишення пакета документів для отримання страховиком ліцензії без розгляду Регулятор надсилає заявнику повідомлення в електронній формі із зазначенням підстав залишення пакета документів без розгляду.
Після усунення причин, що були підставою для залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду, заявник має право повторно подати пакет документів на видачу ліцензії, який розглядається в порядку, встановленому цим Законом.
3. Перебіг строку розгляду пакета документів, визначений частиною першою цієї статті, зупиняється у разі надання Регулятором заявнику запиту додаткової інформації, документів та пояснень або вимоги щодо усунення заявником порушень до дати отримання відповіді/усунення недоліків від заявника, в тому числі щодо використання страховиком запропонованого найменування, яке не відповідає вимогам статті 9 цього Закону, але не більше, ніж на один місяць сукупно за усіма такими запитами Регулятора.
4. У процесі розгляду пакета документів Регулятор здійснює оцінку відповідності керівників заявника, головного ризик-менеджера, головного комплаєнс-менеджера, головного внутрішнього аудитора, відповідального актуарія у порядку, визначеному статтею 28 цього Закону, вимогам цього Закону та нормативно-правових актів Регулятора для погодження таких осіб на відповідні посади.
5. За результатами розгляду пакета документів по суті, у разі якщо він не був залишений без розгляду, Регулятор приймає рішення про видачу заявнику ліцензії або про відмову у такій видачі.
6. Регулятор вносить відомості про заявника до Реєстру не пізніше, ніж протягом трьох робочих днів з дня прийняття ним рішення про видачу ліцензії.
7. Регулятор повідомляє заявника про прийняте ним рішення за результатами розгляду пакета документів протягом трьох робочих днів з дати його прийняття та надсилає заявнику копію такого рішення засобами електронного зв’язку.
У рішенні про відмову у видачі ліцензії зазначаються підстави такої відмови.
У разі прийняття рішення про видачу ліцензії разом з повідомленням про таке рішення Регулятор надсилає заявнику витяг з Реєстру.
8. Регулятор має право відмовити у видачі ліцензії у таких випадках:
1) документи, подані для видачі ліцензії, містять неповну та/або недостовірну інформацію та/або не відповідають вимогам законодавства;
2) керівники заявника, головний ризик-менеджер, головний комплаєнс-менеджер, головний внутрішній аудитор, відповідальний актуарій не відповідають кваліфікаційним вимогам, установленим законом та/або нормативно-правовими актами Регулятора;
3) правління та/або наглядова рада страховика не відповідають вимогам щодо колективної придатності, встановленим законом та/або нормативно-правовими актами Регулятора;
4) система управління та організаційна структура заявника не відповідають розміру, обсягам, та складності видів діяльності та характеру операцій, які ця особа має намір здійснювати згідно зі стратегією та/або планом діяльності;
5) стратегія та/або план діяльності заявника не обґрунтовані та/або не реалістичні (зокрема, складені на підставі нереалістичних даних і включають припущення та можливі прогнози, які неможливо підтвердити розрахунками);
6) заявник не відповідає умовам провадження діяльності зі страхування, установленим цим Законом, іншими законами або нормативно-правовими актами Регулятора;
7) заявник не має політик та/або внутрішніх положень, які вимагаються законодавством України, або такі документи не відповідають вимогам законодавства України;
8) ділова репутація засновника (для засновника – юридичної особи також і членів її виконавчого органу та/або наглядової ради) та/або хоча б однієї особи, яка здійснює опосередковане володіння істотною участю в заявнику, не відповідає вимогам, встановленим нормативно-правовими актами Регулятора;
9) фінансовий стан засновника – юридичної особи та/або майновий стан засновника – фізичної особи, та/або фінансовий/майновий стан хоча б однієї особи, яка здійснює опосередковане володіння істотною участю в заявнику, не відповідають вимогам, встановленим нормативно-правовими актами Регулятора;
10) структура власності заявника та/або особи, яка прямо або опосередковано володіє істотною участю у заявнику, не відповідає вимогам, установленим нормативно-правовими актами Регулятора;
11) зареєстрований статутний капітал заявника не відповідає вимогам щодо мінімального розміру статутного капіталу, встановленим статтею 17 цього Закону;
12) відсутній дозвіл Антимонопольного комітету України на концентрацію у випадках, якщо такий дозвіл вимагається;
13) заявник звернувся із заявою про видачу ліцензії після спливу дванадцяти місяців з дати його державної реєстрації як юридичної особи;
14) найменування заявника не відповідає вимогам статті 9 цього Закону.
15) джерела походження коштів засновників, які використовуються для формування статутного капіталу страховика, не підтверджено;
16) заявник не буде спроможний забезпечити мінімальний регулятивний капітал протягом строку, зазначеного в плані діяльності заявника;
17) заявник не буде спроможний забезпечити відповідність вимогам платоспроможності, встановленим законом, протягом строку, зазначеного в плані діяльності.
9. У разі відмови у видачі ліцензії, юридична особа має право подати до Регулятора новий пакет документів про видачу ліцензії не раніше, ніж через три місяці з дати прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії та за умови усунення причин, що були підставою для відмови у видачі ліцензії.
10. Регулятор розміщує інформацію про видані ліцензії, а також визначену ним інформацію про страховиків на сторінці офіційного Інтернет-представництва Регулятора.
Стаття 14. Зміна обсягу ліцензії
1. Страховик, з урахуванням обмежень, встановлених цим Законом, має право звернутись до Регулятора із заявою про включення до ліцензії (розширення обсягу ліцензії) права на здійснення:
1) прямого страхування за обраними класами (ризиками в межах відповідного класу) страхування – страховику, якому було видано ліцензію на здійснення діяльності лише з вхідного перестрахування;
2) прямого страхування за додатковими класами (ризиками в межах відповідного класу) – страховику, якому було видано ліцензію на здійснення діяльності з прямого страхування;
3) вхідного перестрахування за обраними класами (ризиками в межах відповідного класу) страхування – страховику, якому було видано ліцензію на здійснення діяльності лише з прямого страхування;
4) вхідного перестрахування за додатковими класами (ризиками в межах класу) – страховику, якому було видано ліцензію на здійснення діяльності з вхідного перестрахування.
2. Страховик, з урахуванням обмежень, встановлених цим Законом, має право звернутись до Регулятора із заявою виключити з ліцензії (звуження обсягу ліцензії) право на здійснення діяльності з:
1) прямого страхування – страховику, якому було видано ліцензію на здійснення діяльності з прямого страхування та вхідного перестрахування;
2) прямого страхування за окремими класами (ризиками в межах класів) страхування, які вже включені до ліцензії на здійснення діяльності з прямого страхування;
3) вхідного перестрахування – страховику, якому було видано ліцензію на здійснення діяльності з прямого страхування та вхідного перестрахування;
4) вхідного перестрахування за окремими класами (ризиками в межах класів) страхування, які вже включені до ліцензії на здійснення діяльності з вхідного перестрахування;
5) За результатами звуження обсягу ліцензії страховик повинен мати право здійснювати діяльність принаймі за одним з напрямів діяльності зі страхування (окремих ризиків в межах класів, окремих класів), визначених в абзаці першому цієї частини.
3. Страховик, який має намір розширити обсяг ліцензії, подає Регулятору заяву за встановленою нормативно-правовими актами Регулятора формою, а також:
1) оновлені стратегію та план діяльності страховика з урахуванням нового класу (класів) страхування та/або ризиків в рамках наявного класу (класів) страхування та/або розширення ліцензії на право здійснення діяльності з страхування або перестрахування;
2) документи, що підтверджують наявність фінансових ресурсів для забезпечення вимог щодо платоспроможності, встановлених цим Законом, якщо розширення обсягу ліцензії вимагає посилення таких вимог;
3) інші документи, визначені нормативно-правовими актами Регулятора, що підтверджують спроможність страховика приймати на себе нові ризики, стосовно яких запитується розширення обсягу ліцензії.
4. Страховик, який має намір звузити обсяг ліцензії, подає Регулятору заяву за встановленою нормативно-правовими актами Регулятора формою
5. Рішення щодо надання погодження або про відмову у наданні погодження на розширення обсягу ліцензії приймається Регулятором у строк, що не перевищує одного місяця з дня подання страховиком відповідної заяви та повного пакету документів у визначеному нормативно-правовими актами Регулятора порядку.
6. Рішення щодо надання погодження або про відмову у наданні погодження на звуження обсягу ліцензії приймається Регулятором у строк, що не перевищує одного місяця з дня подання страховиком відповідної заяви у визначеному нормативно-правовими актами Регулятора порядку
7. Регулятор вносить запис до Реєстру про зміну обсягу ліцензії протягом трьох робочих днів з дати прийняття відповідного рішення.
8. Повідомлення про прийняття рішення про погодження або про відмову у наданні погодження на розширення/звуження дії ліцензії надсилається страховику в електронній формі протягом трьох робочих днів з дати прийняття Регулятором відповідного рішення. У рішенні про відмову у наданні погодження на розширення/звуження дії ліцензії зазначаються підстави такої відмови.
Стаття 15. Ліцензування діяльності філії страховика-нерезидента
1. Філія страховика-нерезидента набуває право на здійснення діяльності зі страхування виключно після отримання ліцензії.
2. Забороняється здійснювати діяльність зі страхування філією страховика-нерезидента без отримання ліцензії.
3. Порядок видачі ліцензії філії страховика-нерезидента, а також перелік документів та інформації, необхідних для видачі такої ліцензії, встановлюється нормативно-правовими актами Регулятора.
Стаття 16. Реєстрація діяльності з надання супровідних послуг
1. Діяльність з надання супровідних послуг підлягає реєстрації у випадках та у порядку, встановлених законами України та/або нормативно-правовими актами Регулятора.
2. Вимоги до осіб, які надають супровідні послуги, особливості здійснення ними відповідної діяльності та порядок здійснення нагляду за ними встановлюються законами України та/або нормативно-правовими актами Регулятора.
3. Страховик може здійснювати діяльність з надання супровідних, зокрема, посередницьких послуг без відповідної реєстрації у разі, якщо така діяльність пов’язана з наданням фінансової послуги страхування за класами страхування (ризиками в межах відповідного класу), на які такий страховик має ліцензію.
РОЗДІЛ ІV. ВИМОГИ ЩОДО ПРОВАДЖЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ЗІ СТРАХУВАННЯ
Стаття 17. Статутний капітал страховика
1. Розмір статутного капіталу страховика не може бути меншим, ніж мінімальний розмір, встановлений частиною 1 статті 14 Закону України “Про акціонерні товариства” та меншим ніж розмір мінімального капіталу страховика, визначеного відповідно до частини третьої статті 40 цього Закону.
2. Юридична особа, яка звертається до Регулятора для отримання ліцензії, зобов’язана відповідати вимогам щодо статутного капіталу, установленим цією статтею.
3. Статутний капітал страховика формується та/або збільшується виключно у грошовій формі та зараховується на банківські рахунки, якщо інше не передбачено нормативно-правовими актами Регулятора.
Грошові внески для формування та збільшення статутного капіталу резиденти України здійснюють у гривнях, а нерезиденти – в іноземній вільно конвертованій валюті або у гривнях.
4. Статутний капітал страховика та/або особи, яка має намір здійснювати діяльність зі страхування, повинен формуватися з підтверджених джерел. Вимоги до джерел походження грошових коштів, за рахунок яких формується та збільшується статутний капітал, та порядок їх перевірки встановлюються нормативно-правовими актами Регулятора.
5. Регулятор у встановленому ним порядку погоджує зміну розміру статутного капіталу страховика. Державна реєстрація змін до статуту страховика у зв’язку зі зміною розміру його статутного капіталу може бути проведена лише після отримання згоди Регулятора на таку зміну.
6. Юридична особа, яка має намір здійснювати діяльність зі страхування, до отримання ліцензії має право витрачати грошові кошти, що вносяться засновниками для формування її статутного капіталу, виключно з метою підготовки до здійснення нею діяльності зі страхування.
Стаття 18. Структура власності та істотна участь у страховику
1. Структура власності страховика повинна відповідати вимогам щодо прозорості та іншим вимогам, установленим законодавством.
2. Страховик зобов’язаний щорічно подавати до Регулятора відомості про свою структуру власності, а також повідомляти Регулятора про всі зміни у своїй структурі власності у порядку, обсязі та строки, встановлені нормативно-правовими актами Регулятора.
3. Власники істотної участі та ключові учасники страховика зобов’язані надавати йому інформацію та документи, необхідні для формування відомостей про структуру власності страховика у порядку, обсязі та строки, встановлені нормативно-правовими актами Регулятора.
4. Страховик зобов’язаний оприлюднювати інформацію про структуру своєї власності та усі зміни до неї в обсязі та порядку, встановленими нормативно-правовими актами Регулятора. Відомості про структуру власності страховика оприлюднюються на офіційному веб-сайті Регулятора.
5. Регулятор має право вживати заходи з метою встановлення відповідності структури власності страховика вимогам законодавства України, у тому числі запитувати інформацію та документи у страховика, його ключових учасників та власників істотної участі, а також вимагати надання відповідних пояснень.
6. Страховик зобов’язаний призначити працівника, відповідального за виконання вимог, визначених у цій статті. Правовий статус, повноваження, підзвітність та підпорядкування такого працівника, а також вимоги до нього визначаються нормативно-правовими актами Регулятора.
7. Порядок здійснення Регулятором контролю за дотриманням вимог щодо структури власності страховика визначається нормативно-правовими актами Регулятора.
8. Юридична або фізична особа, яка має намір набути істотну участь у страховику або збільшити її таким чином, що така особа буде прямо та/або опосередковано, самостійно чи спільно з іншими особами володіти 10, 25 або 50 і більше відсотками статутного капіталу страховика чи правом голосу за акціями у статутному капіталі страховика та/або незалежно від формального володіння справляти значний вплив на управління або діяльність страховика, зобов’язана повідомити про свої наміри цього страховика і Регулятора з одночасним поданням Регулятору повного пакета документів, визначених цим Законом і нормативно-правовими актами Регулятора, для погодження набуття або збільшення істотної участі у страховику.
9. Набуття або збільшення істотної участі в страховику без погодження Регулятора не допускається, крім випадків, визначених нормативно-правовими актами Регулятора, у яких допускається наступне погодження фактично набутої або збільшеної істотної участі в страховику.
10. Особа зобов’язана звернутись до Регулятора за погодженням набутої або збільшеної істотної участі у страховику після її фактичного набуття або збільшення у випадках, строки та у порядку, що встановлені нормативно-правовими актами Регулятора. До прийняття відповідного рішення Регулятор має право тимчасово заборонити такій особі використання права голосу щодо відповідних акцій (часток) страховика у визначеному статтями 121 – 122 цього Закону порядку.
11. Особа, яка має намір передати істотну участь у страховику будь-якій іншій особі або зменшити таку участь настільки, що її частка у статутному капіталі страховика виявиться нижче рівнів, визначених частиною восьмою цієї статті, або передати контроль над страховиком іншій особі, зобов’язана повідомити про це страховика та Регулятора в установленому нормативно-правовими актами Регулятора порядку.
12. Регулятор має право заборонити власнику істотної участі у страховику на строк до шести місяців відчужувати акції (частки) страховика, що йому належать, та/або частку у статутному капіталі (пакет акцій) юридичної особи, через яку така особа володіє істотною участю в страховику, у разі, якщо до страховика застосовано захід впливу у вигляді заборони укладати/продовжувати дію договорів страхування та/або здійснювати операції з активами, та/або якщо у Регулятора є підстави вважати, що вчинення такого правочину може створити суттєві загрози належному управлінню страховиком, інтересам страхувальників, застрахованих осіб, вигодонабувачів або перестрахувальників та інших кредиторів страховика та/або негативно вплинути на його фінансовий стан.
13. Страховик зобов’язаний повідомити Регулятора про факти набуття або збільшення істотної участі в цьому страховику, а також про факти зменшення істотної участі особи в цьому страховику настільки, що розмір участі такої особи у цьому страховику виявиться нижче рівнів, визначених частиною восьмою цієї статті, протягом трьох робочих днів з дня, коли йому стало або повинно було стати про це відомо.
14. Власник істотної участі у страховику зобов’язаний повідомляти Регулятора про всі зміни в інформації, яку він надає згідно із цим Законом, в обсязі та порядку, що встановлюються нормативно-правовими актами Регулятора.
15. Регулятор має право визначати наявність значного чи вирішального впливу на управління або діяльність юридичної особи, у тому числі страховика, та визнавати особу власником істотної участі в страховику у визначеному ним порядку. Ознаки наявності значного чи вирішального впливу на управління або діяльність юридичної особи, в тому числі страховика, визначаються нормативно-правовими актами Регулятора.
16. Регулятор, у разі невідповідності ділової репутації та/або фінансового/майнового стану власника істотної участі у страховику вимогам цього закону або нормативно-правових актів Регулятора, та/або якщо у Регулятора є підстави вважати, що володіння такою особою істотною участю у страховику може створити суттєві загрози належному управлінню страховиком, інтересам страхувальників, застрахованих осіб, вигодонабувачів або перестрахувальників та інших кредиторів страховика та/або негативно вплинути на його фінансовий/майновий стан, має право тимчасово заборонити такому власнику істотної участі використання права голосу. Регулятор розміщує відповідне рішення на сторінці Офіційного інтернет-представництва Регулятора не пізніше наступного робочого дня з дня його прийняття.
Набуття істотної участі в страховику не повинно здійснюватися за рахунок непідтверджених джерел, а також за рахунок коштів або майна, використання яких для формування статутного капіталу заборонено законом.
Стаття 19. Порядок погодження набуття або збільшення істотної участі у страховику
1. Особа, яка має намір набути істотну участь у страховику або збільшити її з перевищенням граничних значень, визначених частиною восьмою статті 18 цього Закону (далі в цій статті – заявник), подає до Регулятора:
1) повідомлення про намір набуття або збільшення істотної участі в страховику;
2) документи та інформацію, визначені Регулятором, необхідні для ідентифікації:
заявника та всіх осіб, через яких здійснюватиметься опосередковане володіння істотною участю в страховику;
всіх юридичних осіб, у яких заявник та особи, які здійснюватимуть володіння істотною участю в страховику, є власниками істотної участі та/або керівниками;
асоційованих осіб кожної фізичної особи, яка володітиме істотною участю в страховику.
3) документи та інформацію, визначені Регулятором, що доводять відповідність ділової репутації заявника (для заявника – юридичної особи також і членів її виконавчого органу та/або наглядової ради) та всіх осіб, через яких здійснюватиметься опосередковане володіння істотною участю у страховику, встановленим нормативно-правовими актами Регулятора вимогам;
4) документи, визначені Регулятором, що доводять відповідність фінансового/майнового стану заявника та всіх осіб, через яких здійснюватиметься опосередковане володіння істотною участю у страховику, в тому числі про наявність у заявника власних грошових коштів для набуття або збільшення істотної участі в страховику та джерела їх походження, встановленим нормативно-правовими актами Регулятора вимогам;
5) схематичне зображення структури власності страховика з урахуванням набуття або збільшення істотної участі в страховику;
6) висновок та/або дозвіл Антимонопольного комітету України на концентрацію у випадках, передбачених законодавством України;
7) копію договору або іншого документа (або його проекту), на підставі якого набуватиметься або збільшуватиметься істотна участь у страховику;
8) план діяльності страховика на три роки, складений відповідно до встановлених нормативно-правовими актами Регулятора вимог (подається у випадках, коли внаслідок набуття або збільшення істотної участі особа (самостійно або спільно з іншими особами) набуватиме контроль над страховиком).
2. Іноземна юридична особа, яка має намір набути або збільшити істотну участь у страховику, додатково подає Регулятору такі документи:
1) копію рішення уповноваженого органу управління іноземної юридичної особи про участь у страховику-резиденті;
2) письмовий дозвіл на участь іноземної юридичної особи у страховику – резиденті, виданий уповноваженим контролюючим органом держави, в якій зареєстровано головний офіс іноземної юридичної особи, якщо законодавством такої держави вимагається отримання зазначеного дозволу, або письмове запевнення іноземної юридичної особи про відсутність у законодавстві відповідної держави вимог щодо отримання такого дозволу.
3. Фізична особа – іноземець, яка має намір набути або збільшити істотну участь у страховику-резиденті, додатково подає Регулятору письмовий дозвіл на участь у страховику-резиденті, виданий уповноваженим контролюючим органом країни, в якій вона має постійне місце проживання, якщо законодавством такої країни вимагається отримання зазначеного дозволу, або письмове запевнення про відсутність у законодавстві відповідної держави вимог щодо отримання такого дозволу.
4. Особи, що мають намір набути або збільшити істотну участь в страховику, зобов’язані підтвердити Регулятору відповідність свого фінансового/майнового стану, а також всіх осіб, через яких здійснюватиметься опосередковане володіння істотною участю, та своєї ділової репутації (для юридичної особи також і членів її виконавчого органу та/або наглядової ради), а також всіх осіб, через яких здійснюватиметься опосередковане володіння істотною участю, встановленим нормативно-правовими актами Регулятора вимогам.
5. Регулятор погоджує набуття або збільшення істотної участі іноземною юридичною особою та фізичною особою-іноземцем за таких умов:
1) до держави, в якій зареєстровано страховика-нерезидента, відсутні застереження з боку відповідних міжнародних органів щодо виконання нею міжнародних стандартів у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення;
2) держава, у якій зареєстрований страховик-нерезидент, що набуває або збільшує істотну участь, за оцінкою відповідних міжнародних органів в цілому забезпечує здійснення ефективного страхового нагляду;
3) законодавство держави, в якій зареєстрована/має постійне місце проживання іноземна особа, за оцінкою Регулятора, здійсненою у встановленому ним порядку, не містить положень, які можуть перешкоджати/обмежувати взаємодію між Регулятором та наглядовими/контролюючими органами такої держави, та/або перешкоджати Регулятору у здійсненні ним наглядових повноважень;
4) держава, в якій зареєстрована іноземна юридичною особа, або зареєстрована/має постійне місце проживання іноземна особа, не належить до держав, що здійснюють збройну агресію проти України у значенні, наведеному у статті 1 Закону України “Про оборону України”.
6. Регулятор розглядає документи, подані для погодження набуття або збільшення істотної участі в страховику, та приймає рішення за результатами такого розгляду протягом двох місяців з дня отримання повного пакета відповідних документів у визначеному нормативно-правовими актами Регулятора порядку. Вимоги до оформлення документів, що подаються до Регулятора, визначаються нормативно-правовими актами Регулятора. Регулятор за результатами розгляду документів приймає рішення про погодження або відмову у погодженні набуття або збільшення істотної участі в страховику.
7. Особа, для погодження набутої або збільшеної істотної участі у страховику після її фактичного набуття або збільшення, подає документи, визначені цією статтею. Регулятор за результатами розгляду документів приймає рішення про погодження набутої/збільшеної істотної участі або про відмову у погодженні набутої/збільшеної істотної участі в страховику.
8. Регулятор має право заборонити особі набувати або збільшувати істотну участь у страховику або відмовити у погодженні набутої/збільшеної істотної участі у страховику після її фактичного набуття або збільшення, у разі якщо:
1) подано неповний пакет документів, документи містять недостовірну інформацію або не відповідають вимогам законів України та/або нормативно-правових актів Регулятора та/або особою не було розкрито Регулятору (було приховано від Регулятора) інформацію, яка має істотне значення для вирішення питання про погодження набуття або збільшення істотної участі у страховику;
2) ділова репутація особи (для юридичної особи також і членів її виконавчого органу та/або наглядової ради) та/або хоча б однієї особи, через яку здійснюватиметься опосередковане володіння істотною участю у страховику, не відповідає вимогам, установленим нормативно-правовими актами Регулятора;
3) фінансовий стан юридичної особи та/або майновий стан фізичної особи або хоча б однієї особи, через яку здійснюватиметься опосередковане володіння істотною участю у страховику, не відповідають вимогам, установленим нормативно-правовими актами Регулятора;
4) не підтверджено джерела походження грошових коштів для набуття або збільшення істотної участі у страховику;
5) набуття або збільшення особою істотної участі у страховику загрожуватиме інтересам страхувальників, застрахованих осіб, вигодонабувачів або перестрахувальників та інших кредиторів страховика та/або суперечитиме антимонопольному законодавству України та/або може призвести до погіршення фінансового стану страховика;
6) структура власності юридичної особи та/або структура власності страховика після набуття або збільшення істотної участі не відповідає/не відповідатиме вимогам щодо прозорості, встановленим нормативно-правовими актами Регулятора;
7) набуття або збільшення особою істотної участі у страховику може негативно вплинути на забезпечення належного управління страховиком;
8) у разі невиконання хоча б однієї з умов, зазначених в частині п’ятій цієї статті.
9. Регулятор повідомляє заявника про рішення, прийняте за результатами розгляду поданого ним пакета документів, у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді відповідно до вимог законодавства) та надає (надсилає) заявнику копію такого рішення не пізніше трьох днів з дати прийняття такого рішення. У рішенні Регулятора про заборону набуття або збільшення істотної участі, а також у рішенні про відмову у погодженні набутої/збільшеної істотної участі у страховику після її фактичного набуття або збільшення вказуються підстави прийняття такого рішення.
10. У разі якщо Регулятор не повідомив заявника про заборону набувати або збільшувати істотну участь у страховику або про відмову у погодженні набутої/збільшеної істотної участі у страховику у строк, визначений у цій статті, таке набуття або збільшення вважається погодженим.
11. Особа, якій Регулятором погоджено набуття або збільшення істотної участі у страховику, має право на реалізацію свого наміру протягом шести місяців з дня отримання такого погодження. Цей строк може бути продовжений Регулятором за обґрунтованим клопотанням такої особи, але не більше, ніж на шість місяців. У разі спливу строку для реалізації наміру набути або збільшити істотну участь особа зобов’язана повторно погодити таке набуття або збільшення у порядку, встановленому цією статтею.
12. Особа зобов’язана повідомити страховика про погодження Регулятором набуття або збільшення істотної участі у страховику та надати страховику інформацію про свою структуру власності та розмір істотної участі у страховику.
13. Регулятор зобов’язаний скасувати рішення про погодження набуття або збільшення істотної участі та вимагати відчуження відповідних акцій (часток) страховика у разі, якщо Регулятором було виявлено, що документи, подані для такого погодження, містять недостовірну інформацію, яка вплинула або могла вплинути на прийняття Регулятором рішення про погодження набуття або збільшення істотної участі.
14. Регулятор розміщує інформацію про прийняті рішення щодо погодження або заборону набуття або збільшення істотної участі в страховиках, про погодження фактично набутої/збільшеної істотної участі або про відмову у погодженні фактично набутої/збільшеної істотної участі в страховику на сторінці Офіційного інтернет-представництва Регулятора не пізніше наступного робочого дня з дня їх прийняття.
Стаття 20. Наслідки порушення порядку набуття або збільшення істотної участі у страховику
1. Правочин, внаслідок вчинення якого особа набула або збільшила істотну участь у страховику без погодження Регулятора, у тому числі усупереч забороні Регулятора, за виключенням випадків, у яких допускається наступне погодження фактично набутої або збільшеної істотної участі згідно з частиною другою статті 18 цього Закону, є нікчемним. Регулятор інформує страховика, сторони за таким правочином та депозитарні установи, які обслуговують рахунки в цінних паперах сторін за таким правочином, та Центральний депозитарій цінних паперів, про нікчемність такого правочину, а також розміщує відповідну інформацію на сторінці Офіційного інтернет-представництва Регулятора, не пізніше наступного робочого дня, що слідує за днем коли йому стало відомо про його вчинення.
2. У разі, якщо особа не звернулась до Регулятора за погодженням фактичного набуття або збільшення істотної участі у випадках та у строки, визначені нормативно-правовими актами Регулятора, або Регулятор відмовив такій особі у погодженні набутої або збільшеної істотної участі в страховику, Регулятор має право тимчасово заборонити такому власнику істотної участі використання права голосу та/або вимагати відчуження відповідних акцій (часток) страховика, про що Регулятором повідомляється голову правління страховика та щодо акцій – депозитарну установу, яка обслуговує відповідний рахунок у цінних паперах.
3. Правочин, вчинений особою за наявності заборони Регулятора відчужувати акції (частки) страховика, що належать такій особі, та/або частку у статутному капіталі (пакет акцій) юридичної особи, через яку така особа володіє істотною участю в страховику, є нікчемним. Регулятор інформує страховика, сторони за таким правочином та депозитарну установу, яка обслуговує відповідний рахунок у цінних паперах, про нікчемність такого правочину, а також розміщує відповідну інформацію на сторінці Офіційного інтернет-представництва Регулятора, не пізніше наступного робочого дня, що слідує за днем коли йому стало відомо про його вчинення.
Стаття 21. План діяльності страховика
1. Юридична особа, яка має намір здійснювати діяльність зі страхування, складає план діяльності на наступні три роки починаючи з першого дня кварталу, наступного за кварталом, в якому було подано до Регулятора пакет документів на отримання ліцензії.
2. Зміни до плану діяльності або оновлений план діяльності подається страховиком Регулятору у таких випадках:
1) страховик має намір розширити/звузити обсяг ліцензії;
2) відбулося оновлення плану діяльності за наслідками щорічної оцінки його виконання;
3) отримання страховиком повідомлення відповідно до частини дванадцятої статті 19 цього Закону від особи, яка має намір набути або збільшити істотну участь у страховику, якщо внаслідок такого набуття або збільшення (самостійно або спільно з іншими особами) такий акціонер (учасник) або інша особа набуватиме контроль над страховиком.
3. Перелік інформації, яку має містити план діяльності, вимоги до нього та перелік документів, що додаються до нього та порядок подання плану діяльності (оновленого плану діяльності), змін до нього визначаються нормативно-правовими актами Регулятора.
4. Страховик зобов’язаний вживати заходів для дотримання плану діяльності протягом всього періоду, на який складено такий план.
5. Страховик зобов’язаний щорічно проводити оцінку виконання складеного ним плану діяльності та оновлювати його.
РОЗДІЛ V. СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ СТРАХОВИКА
Стаття 22. Загальні вимоги до системи управління страховика
1. Страховик зобов’язаний мати ефективну систему управління, організовану з урахуванням розміру, особливостей діяльності страховика, його плану діяльності, характеру й обсягів страхових послуг, які ним надаються, профілю ризику, значимості страховика та діяльності фінансової групи, до якої він входить.
2. Система управління страховика повинна відповідати вимогам щодо:
1) прозорої організаційної структури з чітким розподілом обов’язків та повноважень органів управління та контролю;
2) ефективної системи внутрішнього контролю;
3) належного рівня системи стримування та противаг;
4) забезпечення колективної придатності колегіальних органів управління страховика (наглядової ради та правління);
5) відповідності керівників страховика та інших осіб, визначених цим Законом, кваліфікаційним вимогам;
6) високого рівня корпоративної культури.
3. Регулятор визначає вимоги до системи управління страховиків та здійснює контроль за їх дотриманням у порядку, визначеному нормативно-правовим актом Регулятора.
4. Страховик зобов’язаний на постійній основі забезпечувати ефективність своєї системи управління з урахуванням встановлених нормативно-правовими актами Регулятора вимог.
Стаття 23. Органи управління та контролю страховика
1. Вищим органом управління страховика є загальні збори акціонерів (учасників) страховика.
2. Страховик зобов’язаний створити наглядову раду (далі – рада страховика).
Рада страховика визначає стратегію розвитку страховика, здійснює контроль за діяльністю виконавчого органу, захист прав та інтересів клієнтів, інших кредиторів страховика, а також акціонерів (учасників) страховика, якщо це не суперечить правам та інтересам страховика, клієнтів та інших кредиторів страховика.
Рада страховика не бере участі в управлінні поточною діяльністю страховика.
3. Виконавчим органом страховика, що здійснює поточне управління, є правління страховика.
4. Рада страховика та правління страховика зобов’язані мати колективну придатність, яка відповідає розміру страховика, складності, обсягам, видам, характеру здійснюваних страховиком операцій, організаційній структурі та профілю ризику страховика, а також враховує особливості діяльності страховика як значимого та діяльності фінансової групи, до складу якої входить страховик.
5. Регулятор, у визначеному ним порядку, визначає наявність у ради страховика та правління страховика колективної придатності та здійснює оцінку забезпечення ними ефективного управління та контролю за діяльністю страховика. Критерії оцінки колективної придатності та ефективності управління ради страховика та правління страховика визначаються нормативно-правовими актами Регулятора.
6. Регулятор має право вимагати зміни персонального складу ради та/або правління страховика, якщо визначить, що поточний склад цих органів не має колективної придатності та/або не забезпечує ефективне управління та/або контроль за діяльністю страховика в межах їх повноважень.
Страховик зобов’язаний на вимогу Регулятора вжити заходів щодо заміни персонального складу ради страховика та/або правління страховика.
7. Якщо страховиком було порушено, у тому числі у результаті вжиття заходів, передбачених частиною шостою цієї статті, вимоги цього Закону до системи корпоративного управління, страховик зобов’язаний привести свою діяльність у відповідність із такими вимогами протягом шести місяців.
8. Члени ради страховика та правління страховика несуть відповідальність за діяльність страховика у межах своїх повноважень.
Система управління страховика повинна передбачати наявність процедур, у результаті проведення яких члени ради та правління страховика можуть бути притягнуті до відповідальності перед страховиком за дії чи бездіяльність, що мали негативні наслідки для страховика.
Стаття 24. Загальні збори акціонерів (учасників) страховика
1. До виключної компетенції загальних зборів акціонерів (учасників) страховика належить вирішення питань, віднесених законом до виключної компетенції загальних зборів акціонерів акціонерного товариства (учасників товариства з додатковою відповідальністю), з особливостями, встановленими цим Законом.
Вимоги до положення (політики) винагороди голови та членів ради страховика встановлюються нормативно-правовими актами Регулятора.
До виключної компетенції загальних зборів акціонерів (учасників) страховика статутом страховика можуть бути віднесені також інші питання, за винятком тих, які віднесені законом або статутом до виключної компетенції ради страховика.
2. Регулятор у визначених ним порядку та випадках, має право вимагати скликання позачергового засідання загальних зборів акціонерів (учасників) страховика.
3. Рішення загальних зборів акціонерів страховика не має юридичної сили у разі його прийняття з використанням права голосу належних або контрольованих акцій акціонерів (часток учасників), яким Регулятор у порядку, визначеному цим Законом, заборонив користуватися правом голосу належних або контрольованих акцій (часток).
Стаття 25. Рада страховика
1. Членами ради страховика можуть бути акціонери (учасники) страховика – фізичні особи, представники акціонерів (учасників) страховика – фізичні особи, а також незалежні члени ради страховика (далі – незалежні директори). Обрання членів ради страховика здійснюється в порядку кумулятивного голосування, крім страховика з одним акціонером (учасником).
2. Кількісний склад ради страховика визначається статутом страховика, але не може становити менше трьох осіб, а значимого страховика – менше п’яти осіб.
3. Члени ради страховика не можуть входити до складу правління цього страховика, а також обіймати інші посади в цьому страховику на умовах трудового договору (контракту) або надавати інші послуги страховику на підставі цивільно-правового договору, крім виконання ним обов’язків члена ради цього страховика.
Головою ради страховика не може бути обрано особу, яка протягом попереднього року очолювала правління страховика.
4. Рада значимого страховика не менш як на одну третину має складатися з незалежних директорів, при цьому кількість незалежних директорів не може бути меншою ніж три крім випадків, якщо для страховиків, діяльність яких підпадає під дію Закону України “Про управління об’єктами державної власності”, не встановлені інші вимоги до кількості незалежних членів ради страховика.
5. Незалежні директори страховика зобов’язані відповідати вимогам, установленим законом щодо незалежності директорів акціонерного товариства, а також вимогам до незалежних директорів, установлених нормативно-правовими актами Регулятора.
Страховик зобов’язаний забезпечувати контроль за відповідністю незалежних директорів вимогам цього та інших законів, а також нормативно-правових актів Регулятора, а у разі виявлення невідповідності – забезпечити заміну таких незалежних директорів.
6. До виключної компетенції ради страховика, крім компетенції, визначеної законодавством про акціонерні товариства, належать такі функції:
1) затвердження та контроль реалізації стратегії страховика, плану діяльності, плану дотримання умов платоспроможності;
2) забезпечення організації ефективного корпоративного управління відповідно до принципів (кодексу) корпоративного управління, затверджених загальними зборами акціонерів (учасників) страховика;
3) затвердження та контроль за виконанням бюджету страховика, у тому числі фінансування виконання функцій з управління ризиками, контролю за дотриманням норм (комплаєнс), внутрішнього аудиту, актуарної функції;
4) забезпечення функціонування та контроль ефективності комплексної та адекватної системи внутрішнього контролю страховика;
5) затвердження та контроль дотримання стратегій та політик управління ризиками, декларації схильності до ризиків, переліку лімітів (обмежень) щодо ризиків страховика;
6) затвердження та контроль дотримання кодексу поведінки (етики), політики виявлення, запобігання та управління конфліктами інтересів у страховику;
7) запровадження та контроль функціонування механізму конфіденційного повідомлення про неприйнятну поведінку в страховику та реагування на такі повідомлення;
8) затвердження та контроль реалізації плану відновлення страховика, плану фінансування страховика та плану безперервної діяльності страховика, відповідно до вимог визначених нормативно-правовими актами Регулятора;
9) визначення джерел капіталізації та іншого фінансування страховика;
10) затвердження організаційної структури страховика, а також, структури підрозділів з управління ризиками, контролю за дотриманням норм (комплаєнс), внутрішнього аудиту, забезпечення актуарної функції (у разі їх створення);
11) забезпечення відповідності вимогам законодавства обов’язків та повноважень ради та правління страховика;
12) затвердження внутрішніх положень, що регламентують діяльність правління страховика, комітетів ради страховика, відповідального актуарія, підрозділів (або осіб, що виконують такі функції) з управління ризиками, з контролю за дотриманням норм (комплаєнс), внутрішнього аудиту, у тому числі порядок звітування раді страховика;
13) призначення та припинення повноважень осіб, які входять до складу правління страховика, головного ризик-менеджера, головного комплаєнс-менеджера, відповідального актуарія, головного внутрішнього аудитора;
14) визначення переліку функцій та/або процесів, до виконання яких можуть залучатися інші особи на умовах аутсорсингу та/або аутстафингу, а також визначення вимог до таких осіб;
15) затвердження умов трудових договорів (контрактів), що укладаються з особами, які входять до складу правління страховика, керівниками та працівниками підрозділів з управління ризиками, з контролю за дотриманням норм (комплаєнс), внутрішнього аудиту (або особами, які виконують функції цих підрозділів), відповідальним актуарієм, встановлення розміру їхньої оплати праці (винагороди);
16) здійснення контролю за діяльністю правління страховика, головного ризик-менеджера, головного комплаєнс-менеджера, відповідального актуарія, головного внутрішнього аудитора;
17) здійснення щорічної оцінки ефективності діяльності, а також оцінки відповідності кваліфікаційним вимогам правління страховика в цілому та осіб, які входять до складу правління страховика окремо, головного ризик-менеджера, головного комплаєнс-менеджера, відповідального актуарія, головного внутрішнього аудитора, оцінки колективної придатності правління страховика, а також вжиття заходів з удосконалення діяльності правління страховика, головного ризик-менеджера, головного комплаєнс-менеджера, відповідального актуарія, головного внутрішнього аудитора за результатами оцінки їх діяльності;
18) визначення порядку роботи та планів підрозділу внутрішнього аудиту;
19) призначення суб’єкта аудиторської діяльності у порядку визначеному Законом України «Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяльність» для проведення аудиту фінансової звітності (консолідованої фінансової звітності), затвердження умов договору та встановлення розміру оплати послуг;
20) розгляд аудиторського звіту, підготовленого суб’єктом аудиторської діяльності за результатами аудиту фінансової звітності (консолідованої фінансової звітності) страховика та підготовка рекомендацій загальним зборам акціонерів (учасників) страховика для прийняття рішення щодо нього;
21) контроль за усуненням недоліків, виявлених Регулятором та іншими органами, які у відповідності до закону в межах компетенції здійснюють нагляд за діяльністю страховика, та суб’єктом аудиторської діяльності за результатами проведення аудиту фінансової звітності (консолідованої фінансової звітності);
22) прийняття рішень щодо створення, реорганізації та ліквідації юридичних осіб, затвердження їх статутів, а також щодо участі страховика в юридичних особах, якщо частка страховика у статутному капіталі таких осіб становить 10 і більше відсотків статутного капіталу;
23) контроль за своєчасністю надання (опублікування) страховиком достовірної інформації щодо його діяльності відповідно до законодавства;
24) затвердження та контроль дотримання порядку здійснення операцій із пов’язаними зі страховиком особами, який, зокрема, має містити вимоги щодо виявлення та контролю операцій із пов’язаними з страховиком особами;
25) визначення та затвердження, відповідно до вимог нормативно-правових актів Регулятора, політики винагороди в страховику (крім політики винагороди голови та членів ради страховика) та забезпечення її перегляду щороку, а також здійснення контролю за її реалізацією;
26) здійснення щорічної самооцінки ефективності діяльності ради страховика в цілому та осіб, які входять до складу ради страховика окремо, комітетів ради страховика, оцінки відповідності колективної придатності ради страховика розміру страховика, а також вжиття заходів з удосконалення механізмів діяльності ради страховика за результатами такої оцінки;
27) затвердження проекту плану добровільного виходу з ринку та/або проекту плану реорганізації;
28) здійснення інших повноважень, віднесених до виключної компетенції ради страховика законодавством або статутом.
7. Голова та члени ради страховика, для належного виконання ними своїх функціональних обов’язків мають право на ознайомлення з документами та інформацією з питань діяльності страховика, включаючи всі підрозділи страховика, незалежно від їх місцезнаходження, та афілійованих осіб страховика, право на доступ до інформаційних систем операцій страховика та на отримання інформації від працівників страховика пояснень з питань, що виникають під час виконання ними функціональних обов’язків.
8. Рада страховика має право утворювати постійні чи тимчасові комітети з числа осіб, які входять до її складу, для попереднього вивчення і підготовки до розгляду на засіданні питань, що належать до компетенції ради страховика.
Рада значимого страховика зобов’язана утворити постійно діючі комітети у складі не менше трьох осіб, що входять до складу ради страховика:
1) комітет з питань аудиту;
2) комітет з управління ризиками;
3) комітет з питань винагород.
Головою комітету з питань аудиту (аудиторського комітету), комітету з управління ризиками та комітету з питань винагород значимого страховика має бути призначений незалежний директор.
Голова ради страховика не може бути головою комітету з питань аудиту, комітету з управління ризиками.
Одна й та сама особа не може бути одночасно головою комітету з питань аудиту та комітету з управління ризиками.
9. Рада страховика зобов’язана у визначеному нею порядку вживати заходів щодо запобігання виникненню конфліктів інтересів у страховика та сприяти їх врегулюванню.
10. Рада страховика зобов’язана забезпечувати підтримання взаємодії з Регулятором.
11. Регулятор у визначених нормативно-правовими актами Регулятора порядку та випадках має право вимагати позачергового скликання засідання ради страховика.
12. Страховик зобов’язаний на вимогу Регулятора надавати Регулятору інформацію про питання, що розглядалися на засіданнях ради страховика, у тому числі щодо стану реалізації стратегії, плану діяльності, плану дотримання умов платоспроможності, плану відновлення діяльності страховика та прийняті щодо них рішення, перелік осіб, що входять до складу ради страховика, присутніх на засіданні, копії протоколів таких засідань.
Стаття 26. Правління страховика
1. Правління страховика очолює голова правління, який керує роботою правління страховика та має право представляти страховика без довіреності.
Кількісний склад правління страховика визначається статутом страховика, але не може становити менше трьох осіб.
2. Заступники голови правління страховика входять до складу правління страховика за посадою.
3. Голова правління страховика несе персональну відповідальність за діяльність страховика.
4. Голова правління страховика має право брати участь у засіданнях ради страховика з правом дорадчого голосу.
Голова правління не може очолювати структурні підрозділи страховика.
До компетенції правління страховика належить вирішення всіх питань, пов’язаних з керівництвом поточною діяльністю страховика, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів акціонерів (учасників) страховика та ради страховика.
5. Правління страховика утворює такі постійно діючі комітети:
1) страховий комітет;
2) інвестиційний комітет.
6. Правління страховика має право утворювати інші комітети.
7. Комітет правління очолює член правління страховика.
Страховий комітет правління страховика не може очолювати головний ризик-менеджер, головний комплаєнс-менеджер, відповідальний актуарій.
8. Правління страховика зобов’язане інформувати раду страховика про виявлені у діяльності страховика порушення законодавства України, внутрішніх положень страховика та про рівень ризиків, що виникають у ході діяльності страховика, несвоєчасне або неналежне виконання страховиком зобов’язань за договорами страхування (перестрахування).
Стаття 27. Керівники страховика
1. Керівниками страховика є голова ради страховика, його заступники та члени ради страховика, голова правління страховика, його заступники та члени правління страховика, головний бухгалтер страховика.
2. Керівники страховика зобов’язані відповідати кваліфікаційним вимогам. Кваліфікаційними вимогами є вимоги щодо ділової репутації та професійної придатності, а щодо незалежного директора страховика – також вимоги щодо незалежності.
3. Керівники страховика зобов’язані мати бездоганну ділову репутацію.
4. Професійна придатність керівника страховика визначається як сукупність знань, професійного та управлінського досвіду особи, необхідних для належного виконання посадових обов’язків керівника страховика з урахуванням плану діяльності та стратегії страховика, а також функціонального навантаження та сфери відповідальності конкретного керівника страховика.
5. Керівники страховика зобов’язані мати вищу освіту.
6. Голова правління страховика зобов’язаний мати досвід роботи у фінансовому секторі не менше п’яти років у сукупності, у тому числі на керівних посадах – не менше трьох років.
7. Члени правління страховика зобов’язані мати досвід роботи у фінансовому секторі не менше трьох років.
8. Не менше половини членів ради страховика, включаючи голову ради страховика, зобов’язані мати досвід роботи у фінансовому секторі не менше трьох років.
9. Головний бухгалтер страховика зобов’язаний мати досвід роботи за фахом у страховому та/або фінансовому секторі у сукупності не менше п’яти років.
10. Кваліфікаційні вимоги до керівників страховика встановлюються нормативно-правовими актами Регулятора.
11. Регулятор у встановленому ним порядку погоджує на посади керівників (кандидатів на посади керівників) страховика. Регулятор відмовляє у погодженні керівника страховика (кандидата на посаду керівника страховика), якщо він не відповідає або не доведе Регулятору свою відповідність кваліфікаційним вимогам.
12. Голова правління, головний бухгалтер страховика, особи, які входять до складу ради страховика, вступають на посаду після їх погодження Регулятором.
13. Страховик зобов’язаний подати до Регулятора документи для погодження інших керівників страховика не пізніше одного місяця з дня їх призначення (обрання) на посади. Страховик має право звернутися до Регулятора для попереднього погодження кандидатів на посади таких керівників страховика до їх призначення (обрання) на посади.
14. Керівники страховика протягом усього часу обіймання відповідних посад зобов’язані відповідати кваліфікаційним вимогам.
15. Регулятор має право вимагати припинення повноважень будь-кого з керівників страховика, якщо він не відповідає кваліфікаційним вимогам та/або якщо керівник страховика не забезпечує належного виконання своїх посадових обов’язків, що призвело до порушення вимог законодавства України. Страховик зобов’язаний на вимогу Регулятора вжити заходів щодо припинення повноважень такого керівника страховика, а також обрання/призначення іншої особи на відповідну посаду, якщо це вимагається законодавством України.
16. Керівник страховика, щодо якого Регулятор висунув вимогу про припинення повноважень у зв’язку з відмовою у погодженні такого керівника страховика, зобов’язаний утриматися від вчинення дій, прийняття рішень та припинити виконання покладених на нього посадових обов’язків з моменту отримання страховиком такої вимоги від Регулятора.
17. Особам, що входять до складу правління та головному бухгалтеру страховика забороняється займати посади в інших юридичних особах (крім материнських та дочірніх компаній страховика, компаній – учасників страхової групи, до якої входить страховик, професійних об’єднань на ринку страхування).
18. Регулятор має право безоплатно одержувати від органів державної влади та органів місцевого самоврядування, інших осіб інформацію, необхідну для визначення відповідності керівників страховика (кандидатів на відповідні посади) кваліфікаційним вимогам. Органи та особи, які отримали такий запит Регулятора, зобов’язані надати відповідну інформацію протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.
19. При виконанні своїх обов’язків відповідно до вимог цього Закону керівники страховика зобов’язані діяти в інтересах страховика, дотримуватися вимог законодавства, положень статуту та інших документів страховика.
Зокрема, керівники страховика зобов’язані:
1) ставитися з відповідальністю до виконання своїх посадових обов’язків;
2) приймати рішення в межах своїх повноважень;
3) не використовувати службове становище у власних інтересах;
4) вживати заходів для врегулювання конфлікту інтересів;
5) забезпечити збереження та передачу майна та документів страховика при звільненні керівників з посади.
20. Керівники страховика несуть відповідальність перед страховиком за збитки, завдані страховику їхніми діями (бездіяльністю), згідно із законом. Якщо відповідальність згідно з цією статтею несуть декілька осіб, їх відповідальність перед страховиком є солідарною.
21. Керівники страховика зобов’язані запобігати виникненню конфліктів інтересів та сприяти їх урегулюванню. Керівники страховика зобов’язані утримуватися від вчинення дій та/або прийняття рішень, якщо це може призвести до виникнення конфлікту інтересів та/або перешкоджати належному виконанню такими особами своїх посадових обов’язків в інтересах страховика.
Стаття 28. Система внутрішнього контролю страховика
1. Страховик зобов’язаний створити комплексну, адекватну та ефективну систему внутрішнього контролю для забезпечення виконання ключових функцій управління з урахуванням розміру страховика, складності, обсягів, видів, характеру здійснюваних страховиком операцій, організаційної структури та профілю ризику страховика, особливостей діяльності страховика як значимого (за наявності такого статусу) та/або діяльності фінансової групи, до складу якої входить страховик.
2. Вимоги до системи внутрішнього контролю страховика, в тому числі до системи управління ризиками, контролю за дотриманням норм (комплаєнс), внутрішнього аудиту та актуарної функції, встановлюються нормативно-правовими актами Регулятора.
3. Система внутрішнього контролю страховика забезпечується на рівні:
1) ради страховика та її комітетів;
2) правління страховика та його комітетів;
3) підрозділів, безпосередньо залучених у процес надання страхових послуг (бізнес-підрозділів) та підрозділів підтримки діяльності страховика;
4) підрозділу з управління ризиками;
5) підрозділу з контролю за дотриманням норм (комплаєнс);
6) відповідального актуарія;
7) підрозділу внутрішнього аудиту.
4. Страховик за погодженням з Регулятором у встановленому ним порядку має право не утворювати окремі підрозділи з управління ризиками, контролю за дотриманням норм (комплаєнс) та внутрішнього аудиту, поклавши у такому разі їх функції відповідно на одноосібного головного ризик-менеджера, головного комплаєнс-менеджера та головного внутрішнього аудитора, якщо такий страховик не є значимим та відповідає установленим нормативно-правовими актами Регулятора критеріям, які надають таке право.
У випадках, передбачених абзацом першим цієї частини, всі положення цього Закону, які стосуються підрозділів з управління ризиками, контролю за дотриманням норм (комплаєнс) та внутрішнього аудиту поширюються відповідно на головного ризик-менеджера, головного комплаєнс-менеджера та головного внутрішнього аудитора відповідно.
Страховик, який не є значимим та який відповідає установленим нормативно-правовими актами Регулятора критеріям, за погодженням з Регулятором, у встановленому його нормативно-правовими актами порядку, має право покладати на одну особу виконання обов’язків головного ризик-менеджера, головного комплаєнс-менеджера та відповідального актуарія.
5. Головний ризик-менеджер, головний комплаєнс-менеджер, головний внутрішній аудитор, відповідальний актуарій зобов’язані відповідати кваліфікаційним та іншим вимогам, установленим нормативно-правовими актами Регулятора.
Головний ризик-менеджер, головний комплаєнс-менеджер, головний внутрішній аудитор, відповідальний актуарій вступають на посаду до страховика після їх погодження Регулятором у визначеному нормативно-правовими актами Регулятора порядку.
Регулятор має право вимагати заміни головного ризик-менеджера, головного комплаєнс-менеджера, головного внутрішнього аудитора, відповідального актуарія, якщо така особа не відповідає кваліфікаційним вимогам та/або не забезпечує належного виконання своїх посадових обов’язків, що призвело до порушення вимог законодавства України. Страховик зобов’язаний вжити заходів щодо припинення повноважень такого головного ризик-менеджера, головного комплаєнс-менеджера, головного внутрішнього аудитора, відповідального актуарія, а також забезпечити обрання/призначення іншої особи на відповідну посаду, якщо це вимагається законодавством України.
Страховик зобов’язаний повідомити Регулятора про звільнення головного ризик-менеджера, головного комплаєнс-менеджера, головного внутрішнього аудитора, відповідального актуарія та підстави звільнення протягом трьох робочих днів з дня прийняття рішення.
6. Головний ризик-менеджер, головний комплаєнс-менеджер, головний внутрішній аудитор, відповідальний актуарій мають право на ознайомлення з усією документацією страховика та діяльністю будь-якого підрозділу страховика, а також вимагати письмових пояснень від керівників та інших працівників страховика щодо питань, які належать до їх компетенції.
Стаття 29. Управління ризиками
1. Страховик зобов’язаний створити комплексну та адекватну систему управління ризиками, що має враховувати специфіку діяльності страховика та установлені нормативно-правовими актами Регулятора вимоги щодо такої системи, зокрема, щодо виконання функції управління ризиками відповідним підрозділом з управління ризиками та/або головним ризик-менеджером та підходів до управління ризиками.
2. Система управління ризиками страховика має забезпечувати виявлення, вимірювання, моніторинг, контроль, звітування та пом’якшення всіх суттєвих ризиків діяльності страховика з урахуванням розміру страховика, складності, обсягів, видів, характеру здійснюваних страховиком операцій, організаційної структури та профілю ризику страховика, особливостей діяльності страховика як значимого (за наявності такого статусу) та/або діяльності фінансової групи, до складу якої входить страховик.
Система управління ризиками має охоплювати такі напрямки:
1) андерайтинг та формування технічних резервів;
2) управління активами та зобов’язаннями;
3) інвестування;
4) управління ризиком ліквідності;
5) управління ризиком концентрацій;
6) управління операційним ризиком;
7) перестрахування та інші інструменти зниження ризику страхування;
8) інші визначені нормативно-правовими актами Регулятора напрямки.
3. Страховик зобов’язаний створити підрозділ з управління ризиками, який має відповідати за:
1) забезпечення ефективного функціонування системи управління ризиками;
2) моніторинг системи управління ризиками;
3) моніторинг профілю ризиків страховика;
4) детальне звітування про ризики, які притаманні роботі страховика;
5) виявлення та оцінку ризиків, що виникають під час діяльності страховика
6) надання рекомендацій щодо вжиття заходів, спрямованих на уникнення та мінімізацію наслідків виявлених ризиків;
7) визначення потреби у капіталі та дотримання інших пруденційних вимог.
4. Підрозділ з управління ризиками реалізує покладені на нього обов’язки через розробку та контроль впровадження внутрішніх положень та процедур управління ризиками відповідно до визначених радою страховика стратегії та політики управління ризиками, декларації схильності до ризиків, переліку лімітів (обмежень) щодо ризиків страховика.
5. Підрозділ з управління ризиками діє на підставі положення, що затверджуються радою страховика і підпорядковуються головному ризик-менеджеру. Головний ризик-менеджер підпорядковується раді страховика та звітує перед нею.
Стаття 30. Контроль за дотриманням норм (комплаєнс)
1. Страховик зобов’язаний створити підрозділ з контролю за дотриманням норм (комплаєнс), на який покладаються функції з організації забезпечення відповідності діяльності страховика вимогам законодавства України, внутрішнім документам страховика, стандартам професійних об’єднань, дія яких поширюється на страховика та виконання інших функцій, визначених нормативно-правовими актами Регулятора.
2. Страховик має право визначити головного комплаєнс-менеджера відповідальним працівником за проведення фінансового моніторингу.
3. Підрозділ контролю за дотриманням норм (комплаєнс) діє на підставі положення, що затверджуються радою страховика і підпорядковуються головному комплаєнс-менеджеру. Головний комплаєнс-менеджер підпорядковуються раді страховика та звітує перед нею.
Стаття 31. Актуарна функція
1. Страховик зобов’язаний забезпечити здійснення актуарної функції у визначеному нормативно-правовими актами Регулятора порядку з урахуванням норм цього Закону та міжнародних стандартів фінансової звітності.
Актуарна діяльність у сфері страхування керується цим Законом, нормативно-правовими актами Регулятора і нормами прийнятих міжнародних та професійних стандартів.
2. Актуарна функція включає:
1) координацію процесу розрахунку технічних резервів;
2) забезпечення адекватності та прийнятності методологій та моделей, а також припущень у розрахунку технічних резервів;
3) підтвердження розмірів сформованих технічних резервів;
4) оцінку достатності і якості даних, що використовуються для розрахунку технічних резервів;
5) порівняння найкращих оціночних значень з практичними результатами діяльності;
6) інформування органів управління страховика та Регулятора про надійність та достатність розрахунків технічних резервів;
7) оцінку та висловлення думки щодо процесу андерайтингу;
8) перевірку адекватності та прийнятності механізмів та умов перестрахування;
9) участь в імплементації ефективної системи управління ризиками, зокрема у частині розрахунку капіталу платоспроможності та мінімального капіталу;
10) інші напрямки, визначені нормативно-правовими актами Регулятора.
3. Особою, відповідальною за здійснення актуарної функції у страховику, є відповідальний актуарій.
Регулятор має право розробити та запровадити систему реєстрації актуаріїв, які відповідають вимогам до осіб, які можуть виконувати обов’язки відповідального актуарія, та ведення реєстру актуаріїв, які можуть виконувати обов’язки відповідального актуарія.
Перелік документів, що подаються на реєстрацію в реєстрі актуаріїв, які можуть виконувати обов’язки відповідального актуарія, порядок ведення записів в цьому реєстрі, порядок та строки реєстрації актуаріїв, які відповідають вимогам до осіб, які можуть виконувати обов’язки відповідального актуарія, порядок надання доступу до цього реєстру, порядок формування та зберігання реєстраційних справ, порядок розгляду звернень стосовно інформації в цьому реєстрі, порядок, умови та строки виключення осіб з цього реєстру визначаються нормативно-правовими актами Регулятора.
4. Відповідальний актуарій підпорядкований та підзвітний раді страховика.
5. У разі, якщо страховик не забезпечив призначення відповідального актуарія, Регулятор з метою забезпечення виконання таким страховиком актуарної функції може самостійно призначити відповідального актуарія для такого страховика до призначення страховиком відповідального актуарія, але в будь-якому випадку на строк, що не перевищує шість місяців. Оплату послуг такого відповідального актуарія здійснює страховик.
6. Відповідальний актуарій складає актуарний звіт. Актуарний звіт містить інформацію, зокрема, про технічні резерви для оцінки платоспроможності та технічні резерви для цілей фінансової звітності. Порядок подання, форма, строки та вимоги до актуарного звіту визначаються нормативно-правовими актами Регулятора.
7. Відповідальний актуарій несе персональну відповідальність за неналежне виконання своїх обов’язків, зокрема за неналежне здійснення актуарної функції у страховика та неналежну підготовку актуарних звітів, вимоги до яких встановлені цим Законом та нормативно-правовими актами Регулятора.
8. Відповідальний актуарій у разі виявлення ним під час виконання актуарної функції фактів, що свідчать про невідповідність законодавству у сфері страхування, зокрема, щодо виконання вимог до платоспроможності та можливості здійснення актуарної функції відповідно до вимог законодавства, зобов’язаний протягом двох робочих днів з дня виявлення повідомити про це раду страховика та Регулятора.
9. Страховик зобов’язаний врахувати у своїй діяльності виявлені відповідальним актуарієм недоліки та/або невідповідності законодавству у сфері страхування, зокрема, щодо виконання вимог до платоспроможності та можливості здійснення актуарної функції відповідно до вимог законодавства, та здійснити заходи щодо виконання його рекомендацій для усунення таких недоліків та/або невідповідностей.
Стаття 32. Внутрішній аудит
1. Страховик зобов’язаний створити постійно діючий підрозділ внутрішнього аудиту як складову системи внутрішнього контролю.
Підрозділ внутрішнього аудиту страховика здійснює свою діяльність на підставі міжнародних стандартів професійної практики внутрішнього аудиту та нормативно-правових актів Регулятора.
Міжнародними стандартами професійної практики внутрішнього аудиту є документи (вимоги), прийняті Радою з Міжнародних Стандартів внутрішнього аудиту та схвалені Наглядовою Радою Міжнародної Професійної Практики.
2. Підрозділ внутрішнього аудиту діє на підставі положення, затвердженого радою страховика.
3. Підрозділ внутрішнього аудиту очолює головний внутрішній аудитор, який підпорядковується та звітує раді страховика.
Головному внутрішньому аудитору страховика забороняється займати посади в інших страховиках крім посад внутрішнього аудитора страховиків, які спільно зі страховиком входять до однієї фінансової групи.
Головний внутрішній аудитор має право вимагати позачергового скликання засідання ради страховика.
4. Функція внутрішнього аудиту не може поєднуватись з іншими ключовими функціями контролю страховика.
5. Організація та порядок роботи підрозділу внутрішнього аудиту встановлюються централізовано материнським страховиком для своїх дочірніх компаній. У дочірніх компаніях страховика функції внутрішнього аудиту може виконувати підрозділ внутрішнього аудиту материнського страховика.
6. Підрозділ внутрішнього аудиту здійснює такі функції:
1) оцінює ефективність організації корпоративного управління в страховику, системи внутрішнього контролю та їх відповідність розміру страховика, складності, обсягам, видам, характеру здійснюваних страховиком операцій, організаційній структурі та профілю ризику страховика, з урахуванням особливостей діяльності страховика як значимого (за наявності такого статусу) та/або діяльності фінансової групи, до складу якої входить страховик;
2) перевіряє процеси управління страховиком, у тому числі щодо оцінки достатності капіталу та ліквідності;
3) перевіряє дотримання керівниками, структурними підрозділами та працівниками страховика вимог законодавства України і внутрішніх положень страховика;
4) перевіряє фінансово-господарську діяльність страховика;
5) перевіряє відповідність кваліфікаційним вимогам та виконання професійних обов’язків працівниками страховика;
6) виявляє та перевіряє випадки перевищення повноважень посадовими особами страховика, а також урегулювання конфлікту інтересів посадових осіб та працівників страховика;
7) перевіряє достовірність та своєчасність надання інформації органам державної влади та управління, які в межах компетенції здійснюють нагляд за діяльністю страховика;
8) інші функції, визначені нормативно-правовими актами Регулятора.
7. Підрозділ внутрішнього аудиту проводить оцінку видів діяльності страховика, виконання яких забезпечується шляхом залучення інших осіб на договірній основі (аутсорсинг).
8. Підрозділ внутрішнього аудиту за результатами проведених перевірок готує та подає раді страховика звіти і пропозиції щодо усунення виявлених порушень.
9. Страховик зобов’язаний у випадках та у порядку, визначених нормативно-правовими актами Регулятора, подавати Регулятору звіт про діяльність підрозділу внутрішнього аудиту та інші документи за результатами внутрішнього аудиту.
10. Працівники підрозділу внутрішнього аудиту під час виконання своїх функціональних обов’язків мають право на ознайомлення з документами, інформацією, письмовими поясненнями з питань діяльності страховика, включаючи всі підрозділи страховика незалежно від їх місцезнаходження, та афілійованих компаній страховика, право на доступ до системи автоматизації операцій страховика та на отримання письмових пояснень від керівників і працівників страховика з питань, що виникають під час проведення перевірки та за її результатами.
Стаття 33. Аутсорсинг
1. Страховик відповідно до Закону України “Про фінансові послуги та фінансові компанії”, цього Закону та нормативно-правових актів Регулятора має право передавати на аутсорсинг свої функції, окремі завдання та процеси в рамках таких функцій, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
При передачі на аутсорсинг функції до особи, яка надає послуги за договором аутсорсингу, переходять права та обов’язки особи, відповідальної у страховику за таку функцію.
2. До фізичної особи-підприємця, який надає послуги за договором аутсорсингу, або, якщо послуги за договором аутсорсингу надаються юридичною особою, до працівника такої юридичної особи, застосовуються вимоги цього Закону та нормативно-правових актів Регулятора щодо особи, відповідальної у страховику за відповідну функцію.
3. Страховик може передавати на аутсорсинг:
1) актуарну функцію та виконання окремих завдань або процесів в рамках такої функції;
2) окремі завдання або процеси в рамках функцій з управління ризиками та контролю за дотриманням норм (комплаєнс);
3) інші свої функції, окремі завдання або процеси в рамках таких функцій, які не заборонені законодавством.
4. Страховик не може передавати на аутсорсинг функцію внутрішнього аудиту, за виключенням окремих завдань або процесів в рамках такої функції.
Страховик не може передавати на аутсорсинг функції з управління ризиками/контролю за дотриманням норм (комплаєнс), окрім випадків, коли страховик не є значимим, відповідає установленим нормативно-правовими актами Регулятора критеріям та отримав погодження Регулятора у встановленому його нормативно-правовими актами порядку на передачу на аутсорсинг функції з управління ризиками/контролю за дотриманням норм (комплаєнс).
5. Страховик несе повну відповідальність за виконання вимог цього Закону, інших законів України та нормативно-правових актів Регулятора, при передачі на аутсорсинг будь-яких функцій, окремих завдань та процесів в рамках таких функцій.
6. У випадках, коли страховик передає на аутсорсинг свої функції (окрім аутсорсингу виконання окремих завдань та процесів в рамках функцій), страховик призначає із числа своїх працівників особу (осіб), відповідальну за аутсорсинг, яка зобов’язана відповідати вимогам, встановленим нормативно-правовими актами Регулятора.
Перелік повноважень та порядок взаємодії такої особи з Регулятором, встановлюється нормативно-правовими актами Регулятора.
7. Страховик зобов’язаний повідомити Регулятора в установленому ним порядку про аутсорсинг своїх ключових функцій (окрім аутсорсингу виконання окремих завдань та процесів в рамках функцій), призначення особи (осіб), відповідальної (відповідальних) за аутсорсинг, а також про всі зміни щодо такого аутсорсингу.
8. Регулятор має право здійснювати оцінку роботи осіб, які надають послуги за договором аутсорсингу та/або ефективності побудови і здійснення функцій страховика з урахуванням аутсорсингу. За наслідками такої оцінки відповідно чинного до законодавства Регулятор може вживати таких заходів:
1) вимагати дострокового припинення договорів аутсорсингу з особами, які надають послуги на умовах аутсорсингу;
2) вимагати заміни особи (осіб), відповідальної (відповідальних) за аутсорсинг у страховику;
3) вказувати на недоліки та надавати вказівки щодо їх усунення в частині здійснення функції, окремих завдань та процесів в рамках такої функції.
Страховик та особи, які надають послуги за договором аутсорсингу, зобов’язані виконувати вимоги та вказівки Регулятора.
9. Регулятор має право встановлювати обмеження та окремі вимоги для всіх або окремих категорій страховиків щодо передання на аутсорсинг функцій, окремих завдань та процесів в рамках таких функцій.
10. Вимоги цієї статті не поширюються на аутсорсинг завдань та процесів, що не пов’язані зі здійсненням діяльності страховика та виконанням ключових функцій.
Стаття 34. Забезпечення безперервної діяльності страховика
1. Для забезпечення безперервної діяльності страховика та підвищення його фінансової стійкості Регулятор має правовстановити вимоги щодо підготовки та/або регулярного оновлення планів:
1) безперервної діяльності страховика.
2) відновлення діяльності страховика, який складається на випадок настання кризових ситуацій, у тому числі у разі погіршення макроекономічних умов, реалізації несприятливих ринкових подій чи реалізації у значних обсягах ризиків, властивих роботі страховика;
3) фінансування страховика.
2. Порядок підготовки та оновлення, а також вимоги до структури та змісту плану безперервної діяльності, плану відновлення діяльності страховика та плану фінансування страховика встановлюються цим Законом та нормативно-правовими актами Регулятора.
3. Страховик зобов’язаний забезпечити безперервне виконання його ключових функцій.
Стаття 35. Обов’язок страховика щодо інформування Регулятора
1. Регулятор визначає обсяг, порядок та строки надання інформації про діяльність страховика та інших об’єктів нагляду відповідного до цього Закону.
2. Страховик зобов’язаний надавати Регулятору інформацію про:
1) основні напрямки діяльності страховика та зміни у них;
2) стратегію та план діяльності страховика та зміни до них;
3) плани відновлення діяльності страховика, фінансування страховика в кризових ситуаціях, безперервної діяльності страховика та зміни у цих планах;
4) призначення (обрання) та припинення повноважень керівників страховика, головного ризик-менеджера, головного комплаєнс-менеджера, відповідального актуарія, головного внутрішнього аудитора;
5) зміну найменування та/або місцезнаходження страховика;
6) відокремлені підрозділи та зміни у такій інформації;
7) витрати за однією операцією та/або правочином на суму, що перевищує 15 відсотків регулятивного капіталу страховика;
8) недотримання вимог до мінімального капіталу страховика або можливе (за оцінками чи інформацією страховика) недотримання вимог до мінімального капіталу протягом наступних трьох місяців;
9) наявність хоча б однієї з підстав для віднесення страховика до неплатоспроможних або для відкликання ліцензії та ліквідації страховика;
10) припинення діяльності страховика;
11) повідомлення про пред’явлення підозри у вчиненні кримінального правопорушення керівнику страховика, фізичній особі – власнику істотної участі у страховику або посадовій особі юридичної особи, яка є власником істотної участі у страховику;
12) факти, які стали йому відомі, щодо власника істотної участі, які свідчать про його невідповідність установленим нормативно-правовими актами Регулятора вимогам щодо ділової репутації та/або фінансового/майнового стану, а також виявлені факти, які свідчать, що володіння такою особою істотною участю у страховику загрожує інтересам страхувальників, застрахованих осіб, вигодонабувачів або перестрахувальників та інших кредиторів страховика;
13) факти, які стали йому відомі, щодо керівників страховика, головного ризик-менеджера, головного комплаєнс- менеджера, головного внутрішнього аудитора, відповідального актуарія, які свідчать про їх невідповідність кваліфікаційним вимогам, а також інформацію, яка може свідчити або свідчить про можливий негативний вплив на забезпечення виконання такими особами своїх функцій;
14) конфлікт інтересів у страховику та заходи, вжиті для його врегулювання;
15) недоліки в діяльності ради страховика, правління страховика, відповідального актуарія, а також головного ризик-менеджера, головного комплаєнс-менеджера, головного внутрішнього аудитора.
3. У разі виявлення недостовірної фінансової звітності страховик самостійно або на вимогу Регулятора протягом місяця з дня виявлення або з дня отримання такої вимоги Регулятора, зобов’язаний спростувати опубліковану недостовірну фінансову звітність у такий самий спосіб, у який вона була поширена, а також оприлюднити виправлену фінансову звітність.
4. У разі подання Регулятору та/або оприлюднення недостовірної (неповної) фінансової звітності, а також недотримання порядку спростування такої звітності голова правління страховика та головний бухгалтер страховика несуть відповідальність, установлену законодавством України.
Стаття 36. Пов’язані зі страховиком особи
1. Для цілей цього Закону пов’язаними зі страховиком особами є:
1) контролери страховика;
2) особи, які мають істотну участь у страховику, та особи, через яких ці особи здійснюють опосередковане володіння істотною участю у страховику;
3) керівники страховика, головний ризик-менеджер, головний комплаєнс-менеджер, головний внутрішній аудитор страховика, відповідальний актуарій, керівники та члени комітетів ради та правління страховика;
4) споріднені та афілійовані особи страховика, у тому числі учасники страхової групи;
5) участь власники істотної участі у споріднених та афілійованих особах страховика;
6) керівники юридичних осіб та керівники страховиків, які є спорідненими та афілійованими особами страховика, головний ризик-менеджер, головний комплаєнс-менеджер, головний внутрішній аудитор, відповідальний актуарій цих осіб;
7) асоційовані особи фізичних осіб, зазначених у пунктах 1-6 цієї частини;
8) юридичні особи, в яких фізичні особи, зазначені в цій частині, є керівниками або власниками істотної участі;
9) будь-яка особа, через яку проводиться операція в інтересах осіб, зазначених у пунктах 1-8 цієї частини.
Особа вважається пов’язаною із страховиком із моменту виникнення підстав для визначення такої особи пов’язаною із страховиком відповідно до вимог цієї статті.
Страховик зобов’язаний з’ясовувати пов’язаність особи до встановлення договірних відносин та/або проведення з такою особою операції, яка може змінити обсяг операцій страховика з пов’язаними особами та/або може бути здійснена не на поточних ринкових умовах. Страховик зобов’язаний здійснювати постійний моніторинг проведених страховиком операцій, що можуть змінити обсяг операцій страховика з пов’язаними особами.
2. Страховик зобов’язаний визначати пов’язаних осіб, зазначених у частині першій цієї статті. Страховик зобов’язаний визначати пов’язаних осіб, зазначених у пункті 9 частини першої цієї статті, із застосуванням ознак, установлених нормативно-правовими актами Регулятора, з урахуванням характеру взаємовідносин, операцій і наявності інших зв’язків із страховиком. Страховик зобов’язаний подавати Регулятору інформацію про пов’язаних зі страховиком осіб у порядку, встановленому нормативно-правовими актами Регулятора.
3. Правочини, що вчиняються страховиком з пов’язаними зі страховиком особами, не можуть передбачати умови, що не є поточними ринковими умовами.
4. Правочини, вчинені страховиком з пов’язаними зі страховиком особами на умовах, що не є поточними ринковими умовами, визнаються недійсними з моменту їх укладення.
5. Поточними ринковими умовами не вважаються, зокрема:
1) придбання у пов’язаної зі страховиком особи майна низької якості чи за завищеною ціною;
здійснення інвестиції в цінні папери пов’язаної зі страховиком особи, яку страховик не здійснив би в іншу юридичну особу;
2) оплата товарів, робіт і послуг пов’язаної зі страховиком особи за цінами вищими, ніж звичайні, або за таких обставин, коли такі самі товари, роботи і послуги іншої особи взагалі не були б придбані;
3) продаж пов’язаній зі страховиком особі майна за вартістю, що є нижчою, ніж та, яку страховик отримав би від продажу такого майна іншій особі.
6. Страховику забороняється придбання цінних паперів, розміщених чи виданих пов’язаною зі страховиком особою, та придбання активів пов’язаної зі страховиком особи, за винятком продукції, що виробляється цією особою, та придбання цінних паперів, розміщених чи виданих підписаних пов’язаною зі страховиком особою.
7. Регулятор здійснює контроль за правочинами страховиків із пов’язаними зі страховиком особами у порядку, визначеному нормативно-правовим актом Регулятора.
Регулятор має право встановлювати обмеження на вчинення правочинів та/або операцій страховиків із пов’язаними зі страховиком особами.
РОЗДІЛ VΙ. ВИМОГИ ДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПЛАТОСПРОМОЖНОСТІ ТА ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СТРАХОВИКА
Стаття 37. Регулятивний капітал страховика
1. Страховик зобов’язаний на постійній основі мати регулятивний капітал, достатній для підтримки платоспроможності.
2. Регулятивний капітал страховика складається із капіталу першого рівня, капіталу другого рівня та капіталу третього рівня.
3. Поділ складових регулятивного капіталу на рівні визначається з урахуванням наступних критеріїв:
1) доступності складових для поглинання збитків як для забезпечення безперервної діяльності, так і у разі припинення діяльності страховика;
2) субординації – порядку та черги використання складових регулятивного капіталу для поглинання збитків страховика.
4. Порядок розрахунку регулятивного капіталу, складові регулятивного капіталу та методика оцінки активів та зобов’язань для цілей розрахунку регулятивного капіталу визначаються нормативно-правовими актами Регулятора.
5. До складу регулятивного капіталу можуть входити елементи власного капіталу, а також субординований борг.
6. Для врахування у складі регулятивного капіталу субординований борг повинен відповідати вимогам, встановленим нормативно-правовими актами Регулятора, і може бути врахований до регулятивного капіталу страховика тільки після отримання дозволу Регулятора. Порядок та умови отримання дозволу на врахування субординованого боргу у складі регулятивного капіталу визначаються нормативно-правовими актами Регулятора.
Стаття 38. Вимоги до платоспроможності страховика
1. Страховик та кожен власник істотної участі у страховику зобов’язані підтримувати платоспроможність страховика. Платоспроможність страховика забезпечується шляхом дотримання вимог до капіталу платоспроможності та мінімального капіталу.
2. Страховик зобов’язаний на постійній основі дотримуватись вимог до капіталу платоспроможності.
Вимоги до капіталу платоспроможності, а також складові та пропорції складових регулятивного капіталу, що є прийнятними для виконання вимог до капіталу платоспроможності (далі – прийнятний регулятивний капітал для виконання вимог до капіталу платоспроможності), встановлюються нормативно-правовими актами Регулятора.
Розмір прийнятного регулятивного капіталу для виконання вимог до капіталу платоспроможності повинен перевищувати розмір капіталу платоспроможності.
3. Страховик зобов’язаний на постійній основі дотримуватись вимог до мінімального капіталу.
Вимоги до мінімального капіталу, а також складові та пропорції складових регулятивного капіталу, що є прийнятними для виконання вимог до мінімального капіталу (далі – прийнятний регулятивний капітал для виконання вимог до мінімального капіталу), встановлюються нормативно-правовими актами Регулятора.
Розмір прийнятного регулятивного капіталу для виконання вимог до мінімального капіталу повинен перевищувати мінімальний капітал.
Страховик, що отримав ліцензію, яка надає право на здійснення діяльності зі страхування життя та на здійснення діяльності зі страхування іншого, ніж страхування життя, має здійснювати оцінку платоспроможності в частині дотримання вимог до мінімального капіталу окремо для діяльності зі страхування життя та окремо для діяльності зі страхування іншого, ніж страхування життя.
4. Розрахунок капіталу платоспроможності та мінімального капіталу здійснюється за одним з двох підходів:
1) базовий підхід відповідно до статті 39 цього Закону;
2) спрощений підхід відповідно до статті 41 цього Закону.
5. Страховик зобов’язаний здійснювати оцінку платоспроможності за базовим підходом у разі виконання щонайменше однієї з таких умов:
1) такий страховик отримав ліцензію на здійснення діяльності зі страхування за одним чи декількома з класів страхування життя або за одним чи декількома з класів 10, 11, 12, 13, 14, 15 страхування іншого, ніж страхування життя.
Дана умова не включає діяльність зі страхування за класом страхування 13 за умови, що ліцензія на здійснення діяльності зі страхування страховика містить обмеження та/або особливості до цього класу, визначені нормативно-правовими актами Регулятора, які можуть давати підстави для застосування спрощеного підходу для розрахунку капіталу платоспроможності та мінімального капіталу;
2) за умови виконання хоча б одного з перелічених критеріїв протягом трьох календарних років поспіль:
а) сума валових страхових премій страховика протягом календарного року перевищує 200 млн. грн;
б) сума технічних резервів страховика або фінансової групи, до якої належить страховик, з урахуванням вхідного перестрахування та без вирахування вихідного перестрахування перевищує 700 млн. грн на кінець календарного року;
в) протягом календарного року сума валових премій за договорами вхідного перестрахування перевищує 10% загальної суми валових страхових премій та/або перевищує 20 млн. грн;
г) сума технічних резервів за договорами вхідного перестрахування перевищує 10% загальної суми технічних резервів з урахуванням вхідного перестрахування та без вирахування вихідного перестрахування, та/або перевищує 70 млн. грн;
Заявник, що отримує ліцензію або страховик, що змінює обсяг ліцензії, зобов’язаний здійснювати оцінку платоспроможності за базовим підходом, якщо відповідно до його плану діяльності хоча б один із перелічених у підпункті 2 абзацу першого цієї частини критеріїв буде виконуватись для нього протягом щонайменше одного з наступних трьох років.
Абсолютні значення, зазначені у цій частині, переглядаються Регулятором у встановленому його нормативно-правовими актами порядку кожні п’ять років та збільшуються пропорційно зміні індексу споживчих цін за відповідний період. Розраховані абсолютні значення округлюються до числа, кратного 1 млн. грн.
Страховик-резидент зобов’язаний здійснювати оцінку платоспроможності за базовим підходом, якщо він здійснює діяльність на території іноземних держав через свої відокремлені підрозділи, у тому числі філії, створені у порядку, встановленому законодавством держав реєстрації таких відокремлених підрозділів, з дотриманням вимог цього Закону.
6. Страховик має право змінити підхід до оцінки платоспроможності із базового підходу на спрощений підхід виключно за умови отримання дозволу Регулятора, якщо жоден з критеріїв, визначених частиною п’ятою цієї статті, не виконувався протягом останніх трьох календарних років та не буде виконуватись протягом наступних трьох років відповідно до його плану діяльності.
7. Страховик, що не відповідає критеріям, визначеним у частині п’ятій цієї статті, за власною ініціативою має право звернутись до Регулятора за дозволом здійснювати оцінку платоспроможності за базовим підходом.
8. Порядок та умови отримання дозволу Регулятора на зміну підходу до оцінки платоспроможності встановлюються нормативно-правовими актами Регулятора.
9. Страховик, що не відповідає критеріям, визначеним у частині п’ятій цієї статті, та не отримав дозвіл Регулятора на здійснення оцінки платоспроможності за базовим підходом, зобов’язаний здійснювати оцінку платоспроможності за спрощеним підходом.
Стаття 39. Капітал платоспроможності при оцінці платоспроможності за базовим підходом
1. Розрахунок розміру капіталу платоспроможності здійснюється страховиком у порядку, встановленому нормативно-правовими актами Регулятора. Розмір капіталу платоспроможності розраховується таким чином, щоб забезпечити покриття неочікуваних збитків від ризиків, які приймає на себе страховик в процесі діяльності протягом наступних 12 місяців, з рівнем довіри, визначеним нормативно-правовим актом Регулятора, та який не перевищує 99,5%.
2. При розрахунку розміру капіталу платоспроможності враховуються принаймні такі ризики:
1) андерайтинговий ризик щодо страхування іншого, ніж страхування життя і здоров’я;
2) андерайтинговий ризик щодо страхування життя;
3) андерайтинговий ризик щодо страхування здоров’я;
4) ринковий ризик;
5) кредитний ризик;
6) операційний ризик.
Розрахунок розміру ризиків повинен базуватись на актуальних даних та обґрунтованих припущеннях про показники діяльності страховика.
3. Страховик розраховує капітал платоспроможності раз на квартал або здійснює позачерговий розрахунок та застосовує результат розрахунку з дня, наступного за днем розрахунку, до дати наступного розрахунку включно.
Страховик зобов’язаний в порядку, встановленому нормативно-правовими актами Регулятора, відслідковувати відхилення показників його діяльності від припущень, на яких базується розрахунок розміру ризиків при розрахунку капіталу платоспроможності.
Якщо показники діяльності страховика суттєво відхиляються від припущень, на яких базується розрахунок капіталу платоспроможності, страховик має невідкладно, але не пізніше 30 календарних днів з дня виявлення такого відхилення, здійснити позачерговий розрахунок капіталу платоспроможності та повідомити про це Регулятора не пізніше 5 робочих днів з дати перерахунку у порядку, встановленому нормативно-правовими актами Регулятора.
Регулятор має право вимагати від страховика здійснити перерахунок розміру капіталу платоспроможності, якщо за інформацією Регулятора, отриманою в процесі здійснення ним нагляду, показники діяльності страховика суттєво відхиляються від припущень, на яких базується розрахунок розміру капіталу платоспроможності.
Стаття 40. Мінімальний капітал при оцінці платоспроможності за базовим підходом
1. Розмір мінімального капіталу розраховується таким чином, щоб забезпечити покриття неочікуваних збитків від ризиків, які приймає на себе страховик в процесі діяльності зі страхування, протягом наступних 12 місяців з рівнем довіри, визначеним нормативно-правовим актом Регулятора, та який не перевищує 85%.
Розмір мінімального капіталу розраховується в порядку, визначеному нормативно-правовими актами Регулятора, як лінійна комбінація набору таких величин: технічних резервів, страхових (перестрахових) премій, капіталу під ризиком, відстроченого податку та адміністративних витрат та із використання коефіцієнтів, встановлених цими нормативно-правовими актами Регулятора. Перелічені складові беруться до розрахунку за вирахуванням вихідного перестрахування.
2. Якщо розрахований відповідно до частини першої цієї статті розмір мінімального капіталу:
1) не менше 25% і не більше 45% розміру капіталу платоспроможності – для цілей оцінки платоспроможності страховика приймається результат розрахунку розміру мінімального капіталу;
2) менший, ніж 25% розміру капіталу платоспроможності – для цілей оцінки платоспроможності страховика приймається розмір мінімального капіталу, що становить 25% капіталу платоспроможності;
3) перевищує 45% розміру капіталу платоспроможності – для цілей оцінки платоспроможності страховика приймається розмір мінімального капіталу, що становить 45% капіталу платоспроможності.
3. Незалежно від результатів розрахунку мінімального капіталу страховика, отриманих відповідно до частин другої та третьої цієї статті, для цілей оцінки платоспроможності страховика розмір мінімального капіталу страховика не може бути менше ніж мінімальне абсолютне значення:
1) 32 млн. грн. – для страховика, який отримав ліцензію на здійснення діяльності зі страхування за одним чи декількома з класів страхування іншого, ніж страхування життя, крім класів страхування, визначених в пункті 2 цієї частини;
2) 48 млн. грн. – для страховика, який отримав ліцензію на здійснення діяльності зі страхування за одним чи декількома з класів страхування 10, 11, 12, 13, 14, 15.
Дана умова не включає діяльність зі страхування за класом страхування 13 за умови, що ліцензія на здійснення діяльності зі страхування страховика містить обмеження та/або особливості до цього класу, визначені нормативно-правовими актами Регулятора, які можуть давати підстави для застосування спрощеного підходу для розрахунку капіталу платоспроможності та мінімального капіталу.
3) 48 млн. грн. – для страховика, який отримав ліцензію на здійснення діяльності зі страхування за одним чи декількома з класів страхування життя;
4) 48 млн. грн. – для страховика, ліцензія якого включає право здійснення діяльності з вхідного перестрахування.
Абсолютні значення, зазначені у цій частині, переглядаються Регулятором кожні п’ять років та збільшуються пропорційно зміні індексу споживчих цін за відповідний період. Розраховані абсолютні значення округлюються до числа, кратного 1 млн. грн. Порядок перегляду абсолютних значень, що наведені у цій частині, та період, протягом якого діяльність страховиків має бути приведено у відповідність до переглянутих значень, встановлюється нормативно-правовими актами Регулятора. Такий період не може бути меншим ніж 6 місяців.
4. Страховик розраховує розмір мінімального капіталу не рідше, ніж один раз на квартал, використовуючи актуальні дані станом на звітну дату, та застосовує результат розрахунку з дня, наступного за днем розрахунку, до дати наступного розрахунку включно.
Стаття 41. Спрощений підхід до оцінки платоспроможності
1. Розмір капіталу платоспроможності розраховується в порядку, встановленому нормативно-правовими актами Регулятора, на основі страхових (перестрахових) премій, страхових (перестрахових) виплат, технічних резервів та капіталу під ризиком із використання коефіцієнтів та в порядку, встановлених цими нормативно-правовими актами Регулятора.
2. Для цілей оцінки платоспроможності страховика мінімальний капітал страховика визначатиметься за більшою з таких величин:
1) третина від розміру капіталу платоспроможності, розрахованого відповідно до частини першої цієї статті;
2) мінімальне абсолютне значення, що встановлене вимогами частини третьої статті 40 цього Закону.
3. Страховик розраховує капітал платоспроможності та мінімальний капітал раз на квартал або здійснює позачерговий розрахунок та застосовує результат розрахунку з дня, наступного за днем розрахунку, до дати наступного розрахунку включно.
Регулятор має право вимагати від страховика здійснити перерахунок розміру капіталу платоспроможності та розміру мінімального капіталу, якщо за інформацією Регулятора, отриманою в процесі здійснення ним нагляду, зазначені в частині другій цієї статті показники діяльності страховика суттєво відхиляються від показників, на яких базуються розрахунки розміру капіталу платоспроможності та мінімального капіталу. Ознаки та критерії суттєвого відхилення показників діяльності страховика встановлюються нормативно-правовими актами Регулятора.
Стаття 42. Додаткові вимоги до капіталу платоспроможності
1. Регулятор за результатами здійснення нагляду за страховиком має право встановити додаткові вимоги до капіталу платоспроможності, понад розмір капіталу платоспроможності страховика, що розраховане відповідно до статей 39 або 41 цього Закону.
В такому разі значення капіталу платоспроможності, розрахованого відповідно до статей 39 або 41 цього Закону, збільшується на суму, визначену в порядку, встановленому нормативно-правовими актами Регулятора.
2. Додаткові вимоги до капіталу платоспроможності можуть бути встановлені у випадку, якщо за висновками Регулятора, в тому числі із застосовуванням професійного судження:
1) показники діяльності страховика суттєво відхиляються від припущень та показників, на яких базується розрахунок капіталу платоспроможності (з урахуванням здійснення страховиком самостійно та/або на вимогу Регулятора перерахунку розміру капіталу платоспроможності);
2) система корпоративного управління страховика або система внутрішнього контролю не відповідає вимогам, встановленим законодавством України та нормативно-правовими актами Регулятора.
3) страховику притаманні суттєві ризики, що не враховані при розрахунку капіталу платоспроможності.
3. Порядок встановлення та відміни додаткової вимоги до капіталу платоспроможності понад розмір капіталу платоспроможності страховика, розрахованого відповідно до статей 39 або 41 цього Закону, та порядок розрахунку такої додаткової вимоги до капіталу платоспроможності встановлюються нормативно-правовими актами Регулятора.
Стаття 43. Технічні резерви
1. Страховик зобов’язаний формувати технічні резерви за всіма зобов’язаннями за договорами страхування (перестрахування), проводити оцінювання розміру сформованих технічних резервів та застосованих методів, а також припущень для їх розрахунку, в тому числі з використанням історичних даних, в порядку, встановленому нормативно-правовими актами Регулятора.
2. Види технічних резервів, порядок та вимоги до їх розрахунку, вимоги до припущень, на яких базується їх розрахунок, методи їх оцінки встановлюються нормативно-правовими актами Регулятора.
3. Технічні резерви для оцінки платоспроможності відображають суму грошових коштів, що страховик мав би заплатити для передачі усіх зобов’язань за договорами страхування (перестрахування) іншому (умовно приймаючому) страховику.
Розмір технічних резервів розраховується як сума двох величин:
1) найкращої оцінки резервів, що відповідає середній величині майбутніх грошових потоків за договорами страхування (перестрахування) зваженій на ймовірності їх реалізації із врахуванням вартості грошей у часі (очікувана теперішня вартість майбутніх грошових потоків);
2) маржі ризику, що забезпечує дотримання вимог до платоспроможності приймаючим страховиком у разі негайної передачі йому зобов’язань за договорами страхування (перестрахування).
Розрахунок розміру технічних резервів може здійснюватися за іншими (спрощеними) методами, ніж передбачено цією частиною, у випадках та у порядку, встановленому нормативно-правовими актами Регулятора.
Якщо за результатами проведеного страховиком оцінювання розміру технічних резервів, що передбачене частиною першою цієї статті, або за результатами здійснення нагляду Регулятором встановлено, що застосування страховиком певних методів розрахунку та/або припущень призводить до недостатності розміру сформованих відповідних технічних резервів, страховик зобов’язаний здійснити відповідні коригування актуарних, статистичних та інших методів та припущень.
4. На вимогу Регулятора страховик зобов’язаний надавати підтвердження, що розрахунок розміру технічних резервів здійснений ним в порядку, встановленому нормативно-правовими актами Регулятора, а також обґрунтування щодо застосованих ним актуарних, статистичних та інших методів, якості даних (інформації), що використовувалися при розрахунку розміру відповідних технічних резервів.
Стаття 44. Вимоги до інвестиційної діяльності страховика
1.Страховик зобов’язаний формувати активи з дотриманням принципу розсудливості, який полягає у наступному:
1) страховик зобов’язаний інвестувати лише у активи, ризики яких він може коректно визначити, відслідковувати, оцінити, управляти ними та подавати звіти про них;
2) кошти повинні бути інвестовані таким чином, щоб забезпечити належний рівень безпеки, якості, диверсифікованості, належну ліквідність та прибутковість активів.
2. Регулятор має право встановлювати вимоги до активів страховика, зокрема до активів на покриття технічних резервів, обмеження на концентрації активів та обмеження на активи, що мають відношення до пов’язаних зі страховиком осіб.
Стаття 45. Покриття технічних резервів активами
1. Страховик зобов’язаний постійно мати обсяг прийнятних активів на покриття технічних резервів. Перелік, характеристики та вимоги до активів, що є прийнятними для покриття технічних резервів, встановлюються нормативно-правовими актами Регулятора.
2. Інвестиції у активи на покриття технічних резервів здійснюються з метою забезпечення дотримання виконання зобов’язань за договорами страхування (перестрахування). Такі інвестиції мають максимально відповідати суті, валюті та строковості зобов’язань за договорами страхування (перестрахування). Вимоги до якості, ліквідності та диверсифікованості активів, що покривають технічні резерви, встановлюються нормативно-правовими актами Регулятора.
3. Активи, що сформовані на покриття технічних резервів, не можуть бути обтяженими для забезпечення виконання інших зобов’язань, ніж зобов’язання за договорами страхування (перестрахування).
4. Активи, які сформовані на покриття технічних резервів за договорами страхування за класами страхування життя (крім інвестиційного страхування), не є власністю страховика і не можуть бути обтяженими для забезпечення виконання інших зобов’язань, ніж зобов’язання за договорами страхування.
5. Перелік активів на покриття технічних резервів страховика ведеться у вигляді окремого реєстру активів, порядок ведення якого встановлюється нормативно-правовими актами Регулятора.
Стаття 46. Особливості процедури спрощеної капіталізації страховика
1. Страховик має право здійснити капіталізацію за спрощеною процедурою, визначеною цією статтею та нормативно-правовими актами Регулятора і Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, за рішенням загальних зборів акціонерів (учасників) страховика, за умови отримання на це попередньої згоди Регулятора.
Капіталізація страховиків, частка держави в статутному капіталі яких перевищує 75 відсотків акцій (часток), за участю міжнародних фінансових організацій, здійснюється без попередньої згоди Регулятора.
Страховик, частка держави у статутному капіталі якого перевищує 75 відсотків акцій (часток), має право здійснити капіталізацію за участю міжнародної фінансової організації за спрощеною процедурою за рахунок грошових коштів або, за згодою між страховиком і міжнародною фінансовою організацією, за рахунок майнових прав, немайнових прав, що мають грошову вартість, цінних паперів, іншого майна.
Для отримання попередньої згоди страховик подає Регулятору визначені ним документи, що дають змогу зробити висновок про джерела походження грошових коштів, які спрямовуватимуться на збільшення статутного капіталу. Регулятор приймає рішення про надання страховику попередньої згоди або про відмову у наданні попередньої згоди протягом десяти робочих днів з дня подання повного пакета документів, що передбачений цим Законом для надання страховику попередньої згоди на збільшення статутного капіталу.
Регулятор має право відмовити страховику у наданні попередньої згоди виключно у разі:
1) подання неповного пакета документів;
2) наявності у документах недостовірної інформації;
3) невідповідності поданих документів вимогам законодавства України;
4) якщо джерела походження грошових коштів, які спрямовуватимуться на збільшення статутного капіталу, не підтверджено.
Попередня згода Регулятора є підставою для страховика, органів державної влади та інших осіб вчиняти дії згідно з вимогами та у строки, визначені цією статтею.
Страховик має право здійснити капіталізацію за спрощеною процедурою в обсязі та за рахунок грошових коштів, джерела походження яких було перевірено Регулятором під час надання попередньої згоди, крім випадків, визначених цим Законом.
Страховик має право здійснити капіталізацію за спрощеною процедурою протягом шести місяців з дня отримання попередньої згоди. Капіталізація за спрощеною процедурою може бути продовжена Регулятором на строк до шести місяців на підставі клопотання страховика.
2. Капіталізація страховика за спрощеною процедурою передбачає, що:
1) скликання та проведення загальних зборів акціонерів (учасників) страховика (далі – загальні збори) для прийняття рішень, необхідних для проведення капіталізації, у тому числі про зміну розміру статутного капіталу страховика згідно з цим Законом, затвердження змін до статуту страховика у зв’язку зі збільшенням його статутного капіталу, здійснюється за спрощеною процедурою, згідно з якою:
а) рада страховика приймає рішення про скликання загальних зборів, порядок денний яких включає лише питання про прийняття рішень, необхідних для проведення капіталізації, у тому числі про зміну розміру статутного капіталу страховика згідно з цим Законом, затвердження змін до статуту страховика у зв’язку зі збільшенням його статутного капіталу, та процедурні питання проведення загальних зборів, затверджує порядок денний та повідомлення про проведення загальних зборів, яке не містить проектів рішень щодо кожного з питань, включених до порядку денного загальних зборів, не пізніше ніж за десять робочих днів до дати їх проведення. Пропозиції до порядку денного загальних зборів не приймаються. Проекти рішень щодо кожного з питань, включених до порядку денного загальних зборів, форма і текст бюлетенів для голосування затверджуються радою страховика не пізніше ніж за два робочі дні до дати проведення загальних зборів;
б) страховик не пізніше ніж за п’ять робочих днів до дати проведення загальних зборів розміщує у базі даних особи, яка провадить діяльність з оприлюднення регульованої інформації від імені учасників ринків капіталу та професійних учасників організованих товарних ринків, а також на власному веб-сайті повідомлення про проведення загальних зборів, яке не містить проектів рішень щодо кожного з питань, включених до порядку денного загальних зборів;
в) матеріали загальних зборів учасникам страховика не надсилаються та надаються для ознайомлення на їх вимогу за місцезнаходженням страховика або за адресою, визначеною в повідомленні про проведення загальних зборів;
г) протокол загальних зборів складається не пізніше, ніж на наступний день після закриття загальних зборів, та підписується головою і секретарем загальних зборів;
ґ) не застосовуються положення законодавства щодо:
необхідності надсилання учасникам страховика письмового повідомлення про можливість реалізації їх переважного права на придбання акцій, що розміщуються;
необхідності надсилання учасникам страховика проспекту емісії акцій;
необхідності підписання проспекту емісії акцій фондовими біржами, на яких акції перебувають в обігу;
2) Регулятор визначає спрощений порядок погодження набуття або збільшення істотної участі у страховику. Учасники страховика та інвестори, в тому числі міжнародні фінансові організації, які мають намір набути/збільшити істотну участь у страховику, в тому числі страховики, банки-нерезиденти чи страхові групи-нерезиденти, що беруть участь у збільшенні капіталу страховиків-резидентів України, власниками яких вони є чи є одним із власників, звільняються від обов’язку попередньо повідомляти про свої наміри Регулятора.
Власники істотної участі у страховика, які збільшать істотну участь у страховику в межах суміжних порогових значень, встановлених частиною восьмою статті 18 цього Закону, не погоджують у Регулятора таке збільшення істотної участі у страховику.
Регулятор протягом десяти робочих днів з дня отримання повного пакета документів, наданого для погодження набуття або збільшення істотної участі у страховику, приймає рішення про погодження набуття або збільшення істотної участі чи заборону набуття або збільшення істотної участі у страховику.
Учасники страховика та інвестори зобов’язані відповідати вимогам, встановленим нормативно-правовими актами Регулятора щодо бездоганної ділової репутації та задовільного фінансового/майнового стану;
3) учасникам страховика надається переважне право на придбання акцій додаткової емісії, крім випадків, встановлених цим Законом.
Страховик не пізніше наступного робочого дня після проведення загальних зборів розміщує повідомлення про можливість реалізації переважного права акціонерами на придбання акцій додаткової емісії акцій у процесі їх розміщення, крім випадків, встановлених цим Законом, на власному веб-сайті та у базі даних особи, яка провадить діяльність із оприлюднення регульованої інформації від імені учасників ринків капіталу та професійних учасників організованих товарних ринків.
4) договори з учасниками страховика та інвесторами про придбання акцій укладаються у строк до п’яти робочих днів після реєстрації Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку випуску акцій та проспекту емісії акцій. Учасники та інвестори зобов’язані здійснити повну оплату акцій відповідно до умов розміщення у строк до п’яти робочих днів з дати укладення договорів про купівлю-продаж акцій;
5) Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку у встановленому її нормативно-правовими актами порядку розглядає заяву та всі необхідні документи, визначені законодавством України, та у випадку відсутності передбачених законодавством України підстав для відмови у реєстрації приймає рішення про реєстрацію випуску акцій, реєстрацію випуску та затвердження проспекту акцій, звіту про результати емісії акцій протягом трьох робочих днів з дня подання до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку відповідних заяв та повних пакетів документів (не враховуючи день подання) або повертає документи емітентові без розгляду в разі подання їх не в повному обсязі або з порушенням встановлених Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку вимог до їх оформлення протягом того ж терміну із зазначенням підстав для повернення без розгляду. Виправлений пакет документів подається до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку протягом трьох робочих днів та розглядається протягом того ж терміну.
6) депонування глобального/тимчасового глобального сертифіката випуску цінних паперів в Центральному депозитарії цінних паперів здійснюється в день подання страховиком до Центрального депозитарію цінних паперів необхідних документів;
7) Антимонопольний комітет України надає попередні висновки та/або приймає рішення про надання дозволу на концентрацію протягом десяти робочих днів з дня подання повного пакета документів.
За відсутності повного пакета документів, доданих до заяви, Антимонопольний комітет України повертає заяву заявнику протягом трьох робочих днів з дня її отримання.
Дата подання належних документів до Регулятора, державного реєстратора, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку визначається за відміткою відповідного органу державної влади про прийняття документів (реєстраційним індексом).
3. Під час проведення капіталізації страховика відповідно до цієї статті не застосовуються положення законодавства щодо:
1) необхідності відшкодування збитків учасникам страховика, пов’язаних із зміною статутного капіталу страховика;
2) обмеження стосовно мінімальної номінальної вартості акції;
3) обов’язкового викупу акцій на вимогу учасників страховика;
4) обов’язку особи, яка внаслідок докапіталізації страховика збільшує розмір істотної участі у страховику понад порогові значення, передбачені цим Законом і Законом України “Про захист економічної конкуренції”, отримувати погодження Регулятора на збільшення істотної участі у страховику і дозвіл Антимонопольного комітету України на концентрацію за дотримання таких двох умов:
а) набуття такою особою істотної участі у страховику раніше було погоджено Регулятором;
б) внаслідок такої докапіталізації розмір статутного капіталу страховика залишається в межах граничного перевищення;
5) переважного права акціонерів при додатковій емісії акцій у разі капіталізації міжнародними фінансовими організаціями;
6) розміщення акцій за ціною, не нижчою за їх номінальну вартість.
4. У разі капіталізації страховика, частка держави у статутному капіталі якого перевищує 75 відсотків акцій, за участю міжнародної фінансової організації, наглядова рада такого страховика затверджує ринкову вартість акцій, визначену відповідно до частини другої статті 8 Закону України “Про акціонерні товариства”, станом на день, що передує дню розміщення повідомлення про скликання загальних зборів, у порядку, встановленому цим Законом.
РОЗДІЛ VII. ОБЛІК, ЗВІТНІСТЬ, ЗОВНІШНІЙ АУДИТ, РОЗКРИТТЯ ІНФОРМАЦІЇ
Стаття 47. Облік та звітність страховика
1. Страховик зобов’язаний вести бухгалтерський облік та складати фінансову звітність відповідно до Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” та міжнародних стандартів фінансової звітності.
Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх операцій страховика та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов’язань страховика, результати його фінансової діяльності та їх зміни.
Страховик зобов’язаний подавати Регулятору фінансову і статистичну звітність щодо роботи страховика, його операцій, ліквідності, платоспроможності, прибутковості, а також інформацію щодо афілійованих осіб страховика з метою оцінки фінансового стану страховика.
Регулятор має право вимагати від страховика, страхової групи подання консолідованої і субконсолідованої фінансової та статистичної звітності.
2. Регулятор встановлює для страховиків, страхових груп:
1) особливості ведення бухгалтерського обліку, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку;
2) склад та форми фінансової та статистичної звітності, консолідованої та субконсолідованої фінансової та статистичної звітності, звіту про управління та методику їх складання;
3) періодичність складання, порядок та строки подання фінансової та статистичної звітності, консолідованої та субконсолідованої фінансової та статистичної звітності, звіту про управління;
4) структуру звіту про управління;
5) перелік відомостей, що підлягають обов’язковому оприлюдненню, та строки їх оприлюднення, крім порядку оприлюднення річної фінансової звітності та річної консолідованої фінансової звітності, передбаченому статтею 14 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”.
Регулятор має право вимагати подання разової та тимчасової звітності від страховиків та страхових груп у випадках та в порядку, встановлених нормативно-правовими актами Регулятора.
3. Кожний власник істотної участі в страховику, який є юридичною особою, зобов’язаний подати Регулятору у встановлений його нормативно-правовими актами строк річний звіт про свою діяльність, який повинен містити такі відомості:
1) види діяльності, які здійснює юридична особа;
2) інформацію щодо суб’єктів господарювання, в яких особа має участь, що перевищує 10 відсотків: найменування та місцезнаходження юридичної особи, розмір частки, що знаходиться у власності цієї особи, види діяльності такої юридичної особи;
3) баланс та звіт про фінансові результати діяльності цієї особи на кінець останнього фінансового року, перевірені суб’єктом аудиторської діяльності.
Регулятор має право у випадках та в порядку, встановлених нормативно-правовими актами Регулятора, вимагати подання інших періодичних звітів чи інформації від власників істотної участі в страховику з метою здійснення нагляду за безпекою і надійністю фінансового стану страховика та забезпечення дотримання положень цього Закону.
4. Страховик забезпечує ведення обліку всіх укладених договорів страхування (перестрахування) у порядку, визначеному таким страховиком з урахуванням вимог закону та нормативно-правових актів Регулятора.
Стаття 48. Звіт про платоспроможність та фінансовий стан страховика і страхової групи
1. Страховик щорічно складає та подає раді страховика звіт про платоспроможність та фінансовий стан страховика разом зі звітом суб’єкта аудиторської діяльності за результатами надання аудиторських послуг.
Відповідальна особа страхової групи зобов’язана щорічно складати та подавати раді страховика або раді відповідальної особи страхової групи звіт про платоспроможність та фінансовий стан страхової групи разом зі звітом суб’єкта аудиторської діяльності за результатами надання аудиторських послуг.
2. Регулятор встановлює вимоги до змісту, форми звіту про платоспроможність та фінансовий стан страховика та звіту про платоспроможність та фінансовий стан страхової групи, а також вимоги до розкриття у них інформації.
3. Звіт про платоспроможність та фінансовий стан затверджується радою страховика після перевірки зовнішнім аудитором.
4. Звіт про платоспроможність та фінансовий стан страхової групи після проведення перевірки зовнішнім аудитором такого звіту затверджується:
1) радою страховика, який є контролером інших учасників страхової групи;
2) радою відповідальної особи страхової групи у разі, якщо у страховій групі відсутній страховик, який є контролером інших учасників страхової групи.
5. Учасники страхової групи зобов’язані подавати відповідальній особі страхової групи звіти та інформацію, необхідні для складання звіту про платоспроможність та фінансовий стан страхової групи у порядку, визначеному нормативно-правовими актами Регулятора.
Стаття 49. Зовнішній аудит страховика
1. Річна фінансова звітність та консолідована фінансова звітність страховика та страхової групи підлягають зовнішньому аудиту відповідно до вимог закону з урахуванням нормативно-правових актів Регулятора.
2. Звіт про платоспроможність та фінансовий стан страховика та звіт про платоспроможність та фінансовий стан страхової групи є об’єктом перевірки у відповідності до Міжнародних стандартів аудиту, з урахуванням вимог, визначених нормативно-правовими актами Регулятора. Регулятор своїми нормативно-правовими актами також може встановлювати вимоги щодо перевірки іншої статистичної та регуляторної інформації та звітів страховика та страхової групи відповідно до нормативно-правових актів Регулятора.
3. Страховик та відповідальна особа страхової групи повідомляють Регулятору про суб’єкта (суб’єктів) аудиторської діяльності, який надаватиме послуги зовнішнього аудиту звітності, зазначеної у частині першій та частині другій цієї статті, відповідно до вимог закону за формою, встановленою нормативно-правовими актами Регулятора.
Страховик, страхова група мають право укладати договори на проведення щорічної перевірки фінансової звітності та перевірки іншої статистичної та регуляторної інформації та звітів страховика та страхової групи, зазначених у частині першій та частині другій цієї статті, з тим самим суб’єктом аудиторської діяльності не більше ніж десять років поспіль.
Регулятор має право вимагати від страховика розширення предмета аудиторської перевірки в порядку та обсягах, визначених його нормативно-правовими актами.
4. Страховик зобов’язаний забезпечити проведення щорічної перевірки фінансової звітності, консолідованої фінансової звітності та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності аудиторською фірмою відповідно до законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Регулятора.
5. Страховик зобов’язаний у порядку, визначеному законодавством України та/або нормативно-правовими актами Регулятора, надати Регулятору аудиторський звіт та інші документи за результатами аудиту.
Відповідальна особа страхової групи зобов’язана у порядку, визначеному законодавством України та/або нормативно-правовими актами Регулятора, надати Регулятору аудиторський звіт та інші документи за результатами аудиту.
6. Суб’єкт аудиторської діяльності зобов’язаний, письмово повідомити Регулятору про виявлені під час проведення аудиторської перевірки та надання інших аудиторських послуг матеріальні викривлення показників фінансової звітності, суттєві порушення вимог закону чи нормативно-правових актів Регулятора, зокрема щодо дотримання капіталу платоспроможності чи мінімального капіталу, недоліки в роботі страховика, що можуть призвести до суттєвого зниження регулятивного капіталу, ризиків порушення безперервної діяльності страховика, а також про відмову підтвердити фінансову звітність чи висловлення застережень щодо фінансової звітності страховика не пізніше наступного робочого дня після виявлення.
7. Керівники страховика зобов’язані забезпечити умови для здійснення зовнішнього аудиту страховика відповідно до вимог закону та на вимогу суб’єкта аудиторської діяльності надати звіти про проведені Регулятором перевірки страховика та звіти зовнішнього і внутрішнього аудиту такого страховика за попередні періоди.
8. Суб’єкт аудиторської діяльності на вимогу Регулятора зобов’язаний надати йому та уповноваженим ним особам робочі документи суб’єкта аудиторської діяльності з питань аудиту страховика в порядку, встановленому нормативно-правовими актами Регулятора.
9. Суб’єкт аудиторської діяльності не несе відповідальності за розкриття Регулятору інформації у випадках, визначених цією статтею.
Стаття 50. Розкриття інформації
1. Страховик зобов’язаний мати власний веб-сайт та розміщувати на ньому інформацію, визначену законами України, нормативно-правовими актами Регулятора, а також нормативно-правовими актами Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Страховик несе відповідальність за повноту, актуальність та достовірність інформації, розміщеної на його веб-сайті.
2. Страховик зобов’язаний розкривати інформацію про:
1) щорічну фінансову звітність зі звітом незалежного аудитора;
2) проміжну фінансову звітність;
3) звіт про платоспроможність та фінансовий стан зі звітом аудитора у відповідності до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Регулятора;
4) іншу інформацію, визначену законом та нормативно-правовими актами Регулятора.
3. Відповідальна особа страхової групи зобов’язана розкривати інформацію про:
1) щорічну консолідовану та субконсолідовану фінансову звітність страхової групи зі звітом незалежного аудитора;
2) консолідовану та субконсолідовану проміжну фінансову звітність страхової групи;
3) звіт про платоспроможність та фінансовий стан страхової групи зі звітом аудитора у відповідності до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Регулятора;
4) іншу інформацію, визначену законом та нормативно-правовими актами Регулятора.
4. Інформація, зазначена у частинах другій та третій цієї статті, подається та оприлюднюється страховиком, страховою групою у обсязі, порядку та у строки, визначені законом та нормативно-правовими актами Регулятора, крім порядку оприлюднення річної фінансової звітності та річної консолідованої фінансової звітності, передбаченому статтею 14 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”.
РОЗДІЛ VII. РЕОРГАНІЗАЦІЯ СТРАХОВИКА
Стаття 51. Загальні умови реорганізації страховика
1. Страховик або страховики (далі разом або окремо – страховик, що реорганізується) мають право здійснити реорганізацію шляхом поділу, злиття, виділу або приєднання в порядку, визначеному законом, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Страховикам забороняється проводити реорганізацію шляхом виділу, яка передбачена Законом України “Про акціонерні товариства”.
Учасниками процедури реорганізації страховика можуть бути виключно страховики.
2. Страховик, що реорганізується, зобов’язаний подати до Регулятора проект плану реорганізації, затверджений радою страховика.
Процедура реорганізації страховика може бути розпочата виключно за умови одержання попереднього висновку Регулятора про погодження плану реорганізації в порядку та відповідно до вимог, визначених цим Законом та нормативно-правовими актами Регулятора.
3. Додатково до підстав, визначених статтею 62 цього Закону, Регулятор має право відмовити у наданні попереднього висновку про погодження проекту плану реорганізації виключно у разі, якщо:
1) структура власності хоча б одного із страховиків, що реорганізується та не припиняє свою діяльність або створюється в результаті реорганізації, не відповідає вимогам щодо її прозорості, встановленим нормативно-правовими актами Регулятора;
2) внаслідок реорганізації фінансовий стан страховика, що реорганізується та не припиняє свою діяльність або створюється в результаті реорганізації, не відповідатиме вимогам, установленим нормативно-правовими актами Регулятора, та/або такий страховик не буде спроможний виконувати зобов’язання перед страхувальниками та іншими кредиторами;
3) розмір статутного капіталу страховика, що реорганізується та не припиняє свою діяльність або створюється в результаті реорганізації, не відповідатиме визначеним цим Законом вимогам щодо мінімального розміру статутного капіталу;
4. Попередній висновок Регулятора про погодження проекту плану реорганізації є підставою для скликання та проведення загальних зборів акціонерів (учасників) страховиків, що реорганізуються, з метою затвердження плану реорганізації та вирішення інших необхідних питань щодо проведення реорганізації.
5. Страховики, що реорганізуються, укладають договір про реорганізацію у письмовій формі.
У разі недотримання вимоги щодо письмової форми договору про реорганізацію страховика такий договір є нікчемним.
Договір про реорганізацію страховика має містити положення, що регулюють питання про:
персональний склад комісії з реорганізації;
призначення суб’єкта аудиторської діяльності;
строк проведення реорганізації;
склад ради та правління страховика після реорганізації.
Права та обов’язки сторін за договором про реорганізацію страховика виникають з моменту затвердження такого договору на загальних зборах акціонерів (учасників) кожного з страховиків, що реорганізуються.
Загальні збори акціонерів (учасників) страховика, який реорганізується, мають право уповноважити раду страховика на затвердження змін до договору про реорганізацію страховика.
6. Рада страховика, що реорганізується, скликає загальні збори акціонерів (учасників) страховика, що реорганізується, для прийняття рішення про реорганізацію, затвердження плану реорганізації та договору про реорганізацію після надання Регулятором попереднього висновку про погодження проекту плану реорганізації.
7. Регулятор має право провести позапланову перевірку (інспекцію) будь-кого із страховиків, що реорганізуються, протягом трьох місяців з моменту передачі страхового портфелю.
8. При добровільному виходу з ринку шляхом реорганізації страховик має дотримуватись вимог, визначених Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законами України “Про акціонерні товариства” та “Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю”, з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом, та за умови отримання попереднього висновку Регулятора про погодження плану реорганізації та отримання дозволу на реорганізацію страховика.
9. Інші дії щодо реорганізації, включаючи отримання необхідних дозвільних документів та рішень уповноважених органів державної влади, вчиняються у порядку, встановленому законом та нормативно-правовими актами Регулятора.
Стаття 52. Реорганізація страховика за спрощеною процедурою шляхом приєднання
1. Страховик або страховики (далі разом або окремо – страховик, що приєднується) мають право здійснити реорганізацію шляхом приєднання до іншого страховика (далі – страховик-правонаступник, а разом страховик, що приєднується, та страховик-правонаступник – страховики-учасники) за спрощеною процедурою, визначеною цим Законом та нормативно-правовими актами Регулятора та Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку.
Реорганізація шляхом приєднання за спрощеною процедурою можлива за умови, якщо страховик до якого приєднується інший страховик, є акціонерним товариством.
2. Страховики-учасники зобов’язані подати до Регулятора проект плану реорганізації за спрощеною процедурою шляхом приєднання (далі – проект плану спрощеної реорганізації), затверджений радами кожного страховика-учасника.
3. Проект плану спрощеної реорганізації має відповідати вимогам, встановленим нормативно-правовими актами Регулятора, та повинен передбачати порядок приєднання страховика, що приєднується, до страховика-правонаступника, основні умови приєднання, порядок здійснення конвертації акцій (за необхідності), порядок передачі активів і зобов’язань та визначення їх вартості, а також інші положення, необхідні для здійснення реорганізації з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
4. Регулятор надає попередній висновок про погодження проекту плану спрощеної реорганізації або відмовляє у наданні попереднього висновку про погодження проекту плану спрощеної реорганізації протягом десяти робочих днів з дня отримання проекту плану спрощеної реорганізації та повного пакета документів, визначених нормативно-правовими актами Регулятора.
Регулятор має право відмовити у наданні попереднього висновку про погодження проекту плану спрощеної реорганізації виключно у разі, якщо:
1) проект плану спрощеної реорганізації та/або подані разом з ним документи не відповідають вимогам законів України та/або нормативно-правових актів Регулятора;
2) подано неповний пакет документів;
3) структура власності хоча б одного із страховиків-учасників не відповідає вимогам щодо її прозорості, встановленим нормативно-правовими актами Регулятора;
4) внаслідок приєднання фінансовий стан страховика-правонаступника не відповідатиме вимогам, установленим нормативно-правовими актами Регулятора, та/або страховик-правонаступник не буде спроможний виконувати зобов’язання перед страхувальниками та іншими кредиторами;
5) розмір статутного капіталу страховика-правонаступника не відповідатиме визначеним цим Законом вимогам щодо мінімального розміром статутного капіталу;
6) проект плану спрощеної реорганізації та/або подані документи містять неповну та/або недостовірну інформацію.
5. Попередній висновок Регулятора про погодження проекту плану спрощеної реорганізації є підставою для скликання та проведення загальних зборів акціонерів страховиків-учасників з метою затвердження плану спрощеної реорганізації та вирішення інших необхідних питань щодо проведення реорганізації шляхом приєднання за спрощеною процедурою, передбаченою цією статтею.
6. Ради страховиків-учасників скликають загальні збори страховиків-учасників для прийняття рішення про приєднання, затвердження плану спрощеної реорганізації та договору про приєднання після надання Регулятором попереднього висновку про погодження проекту плану спрощеної реорганізації.
Інші дії щодо приєднання, включаючи отримання необхідних дозвільних документів та рішень уповноважених органів державної влади, вчиняються у порядку, встановленому законом та нормативно-правовими актами Регулятора.
7. Приєднання страховика за спрощеною процедурою передбачає, що:
1) скликання та проведення всіх загальних зборів страховиків-учасників для вирішення необхідних питань щодо приєднання (включаючи спільні загальні збори страховиків-учасників для внесення змін до статуту страховика-правонаступника) здійснюється за спрощеною процедурою, встановленою цією статтею з урахуванням особливостей процедури приєднання;
2) Регулятор визначає спрощений порядок погодження набуття або збільшення істотної участі у страховику. Регулятор приймає рішення про погодження або заборону набуття (збільшення) істотної участі у страховику протягом десяти робочих днів з дня отримання повного пакета документів для погодження набуття або збільшення істотної участі у страховику;
3) Регулятор надає дозвіл на реорганізацію за умови затвердження плану спрощеної реорганізації шляхом приєднання страховика, що приєднується, до страховика-правонаступника або відмовляє в наданні такого дозволу протягом трьох робочих днів з дня отримання повного пакета документів, визначених нормативно-правовими актами Регулятора. Дозвіл на реорганізацію є підставою для проведення реорганізації шляхом приєднання за спрощеною процедурою, передбаченою цією статтею.
Регулятор має право відмовити у наданні дозволу на реорганізацію шляхом приєднання виключно у разі, якщо:
а) подані документи містять розбіжності із проектом плану спрощеної реорганізації, щодо якого Регулятором було надано попередній висновок про погодження;
б) подані документи не відповідають вимогам законів України та/або нормативно-правових актів Регулятора;
в) подано неповний пакет документів, визначений нормативно-правовими актами Регулятора;
г) фінансовий стан страховика-правонаступника не відповідатиме вимогам, установленим нормативно-правовими актами Регулятора, та/або страховик-правонаступник не буде спроможний виконувати зобов’язання перед страхувальниками та іншими кредиторами;
ґ) подані документи містять неповну та/або недостовірну інформацію.
4) Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку розглядає заяву та документи, які подаються страховиком, що приєднується, для зупинення обігу його акцій, та видає розпорядження про зупинення обігу акцій або про відмову в зупиненні обігу акцій протягом трьох робочих днів з дня отримання відповідних заяви та повного пакета документів;
5) Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку розглядає заяву та документи, які подаються страховиком-правонаступником для реєстрації випуску акцій (у тому числі з метою деномінації, якщо номінальна вартість акцій страховиків-учасників відрізняється та не дозволяє здійснити конвертацію акцій для кожного з акціонерів страховика, що приєднується), та приймає рішення про реєстрацію або про відмову в реєстрації випуску акцій страховика-правонаступника протягом трьох робочих днів з дня отримання відповідних заяви та повного пакета документів.
За наявності підстав для повернення заяви та пакета документів, які подаються страховиком-правонаступником для реєстрації випуску акцій, без розгляду Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку повертає відповідні заяву та документи заявнику протягом трьох робочих днів з дня їх отримання;
6) депонування глобального/тимчасового глобального сертифіката випуску цінних паперів у Центральному депозитарії цінних паперів здійснюється у день подання страховиком-правонаступником до Центрального депозитарію цінних паперів необхідних документів;
7) конвертація акцій страховика, що приєднується, в акції Страховика-правонаступника здійснюється без необхідності отримання згоди учасників.
Усі прості та привілейовані акції страховика, що приєднується, незалежно від класу конвертуються у прості акції страховика-правонаступника, крім акцій страховика, що приєднується, та/або страховика-правонаступника, які не підлягають конвертації.
Не підлягають конвертації та підлягають анулюванню у порядку, встановленому Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку:
а) акції страховика, що приєднується, які були викуплені ним до прийняття загальними зборами страховика, що приєднується, рішення про приєднання;
б) акції страховика, що приєднується, власниками яких є учасники, які звернулися до страховика, що приєднується, з вимогою про обов’язковий викуп належних їм акцій та які отримали таке право до прийняття загальними зборами акціонерів страховика, що приєднується, рішення про приєднання;
в) акції страховика, що приєднується, власником яких є страховик-правонаступник;
г) акції страховика, що приєднується, власником яких є інший страховик, що приєднується (у разі приєднання декількох страховиків до одного страховика-правонаступника);
ґ) акції страховика-правонаступника, власником яких був страховик, що приєднується;
8) Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку розглядає заяву та документи, які подаються страховиком-правонаступником для реєстрації звіту про результати розміщення (обміну) акцій, і приймає рішення про реєстрацію або відмову в реєстрації звіту про результати розміщення (обміну) акцій протягом трьох робочих днів з дня отримання відповідних заяви та документів;
10) Антимонопольний комітет України надає дозвіл на концентрацію протягом десяти робочих днів з дня подання повного пакета документів.
За відсутності повного пакета документів, доданих до заяви, Антимонопольний комітет України повертає заяву заявнику протягом п’яти робочих днів з дня її отримання;
11) не застосовуються положення законодавства щодо:
а) необхідності повідомлення всіх кредиторів страховика, що приєднується, про рішення загальних зборів акціонерів щодо приєднання та задоволення вимог кредиторів у зв’язку з приєднанням. Інформація про початок процедури реорганізації розміщується на офіційних веб-сайтах страховиків-учасників, у приміщеннях таких страховиків та їх відокремлених підрозділів, де проводиться обслуговування клієнтів, а також на офіційному веб-сайті Регулятора;
б) обов’язкового викупу акцій на вимогу акціонерів страховиків-учасників;
в) визначення ринкової вартості акцій;
г) завершення приєднання з дати державної реєстрації змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань щодо правонаступництва страховика-правонаступника, а також одночасного подання документів для державної реєстрації змін до відомостей про страховик-правонаступник, що містяться у такому реєстрі, та документів для державної реєстрації припинення страховика, що приєднується.
Правонаступництво щодо майна, прав та обов’язків страховика, що приєднується, виникає у страховика-правонаступника з моменту, визначеного передавальним актом, затвердженим загальними зборами страховика, що приєднується, та страховика-правонаступника.
Страховик-правонаступник у порядку правонаступництва набуває всіх прав за переданими йому активами (включаючи права за договорами забезпечення, у тому числі поруки), а також набуває обов’язків боржника за вимогами кредиторів (страхувальників) за переданими зобов’язаннями без необхідності внесення змін до відповідних договорів. Страховики-учасники повідомляють клієнтів, у тому числі страхувальників та інших кредиторів страховика, що приєднується, про правонаступництво щодо його прав, обов’язків та майна шляхом розміщення інформації на офіційних веб-сайтах страховиків-учасників, у приміщеннях цих страховиків та їх відокремлених підрозділів, де проводиться обслуговування клієнтів, а також на офіційному веб-сайті Регулятора. Страховик-правонаступник приймає за передавальним актом від страховика, що приєднується, також майно та грошові кошти, на які накладено обтяження (у тому числі публічні) та обмеження на розпорядження (у тому числі арешти із збереженням таких обтяжень та обмежень на розпорядження). Страховик, що приєднується, зобов’язаний письмово повідомити про таку передачу осіб, в інтересах яких встановлені обтяження майна та грошових коштів або обмеження на розпорядження, а також осіб, якими такі обтяження та обмеження на розпорядження встановлені;
ґ) здійснення податковими органами документальної позапланової перевірки страховика, що припиняється, шляхом приєднання до іншого страховика.
З моменту, визначеного передавальним актом, затвердженим загальними зборами акціонерів страховика, що приєднується, та страховика-правонаступника, страховик-правонаступник набуває усіх прав і обов’язків щодо погашення грошових зобов’язань чи податкового боргу страховика, що приєднався до нього, у зв’язку з чим страховик, що приєднується, вважається юридичною особою, у якої відсутня заборгованість зі сплати податків, зборів та обов’язкових платежів;
12) усі документи страховика, що приєднується, передаються страховику-правонаступнику;
13) страховик, що приєднується, зобов’язаний здійснити заходи, спрямовані на виключення його з Реєстру, у порядку та строки, визначені нормативно-правовими актами Регулятора;
14) страховик, що приєднується, не пізніш як через сім днів після державної реєстрації змін до відомостей про страховика-правонаступника, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань щодо правонаступництва, звертається до державного реєстратора для проведення державної реєстрації припинення страховика, що приєднується;
15) загальні збори акціонерів кожного з страховиків-учасників мають право уповноважити наглядові ради таких страховиків на затвердження змін до Плану спрощеної реорганізації та/або договору про приєднання.
8. Коефіцієнт конвертації акцій визначається у договорі про приєднання як співвідношення номінальної вартості акції страховика, що приєднується, до номінальної вартості акції страховика-правонаступника.
9. Статутний капітал страховика-правонаступника дорівнює сумі розмірів статутних капіталів страховиків-учасників до приєднання (без урахування загальної номінальної вартості акцій, що не підлягають конвертації та анулюються).
10. Зміна розміру статутних капіталів страховиків-учасників після надання Регулятором попереднього висновку про погодження проекту Плану спрощеної реорганізації не допускається до моменту реєстрації звіту про результати розміщення (обміну) акцій страховика-правонаступника.
11. Обмеження щодо отримання інформації, що містить таємницю страхування, передбачені цим Законом, не поширюються на обмін інформацією між страховиком, що приєднується, та страховиком-правонаступником після надання Регулятором попереднього висновку про погодження проекту Плану спрощеної реорганізації.
12. Страховик, у разі відмови йому у вчиненні дій та/або поверненні заяви та документів без розгляду відповідно до вимог цієї статті, має право повторно звернутися до Регулятора, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Антимонопольного комітету України із заявою про вчинення відповідної дії після усунення причин, що стали підставою для прийняття рішення про відмову та/або повернення заяви та документів без розгляду.
РОЗДІЛ ІX. ПЕРЕДАЧА СТРАХОВОГО ПОРТФЕЛЮ
Стаття 53. Умови передачі страхового портфелю
1. Страховик має право передати страховику-правонаступнику страховий портфель за дотримання вимог передбачених цим Законом.
2. Передача страхового портфелю, що включає перехід прав та обов’язків за договорами страхування в межах окремих класів (ризиків) страхування, не передбачає безумовного переходу прав та обов’язків за договорами перестрахування, за якими були передані в перестрахування страхові ризики за такими договорами страхування.
Стаття 54. Договір про передачу страхового портфелю
1. За договором про передачу страхового портфелю страховик передає, а страховик-правонаступник приймає страховий портфель за одним або кількома класами (ризиками) страхування та/або за договорами перестрахування, за якими такий страховик, що передає страховий портфель, виступає перестраховиком та/або в межах окремого класу (ризику) страхування, на умовах та в строки, визначені таким договором.
Договір про передачу страхового портфелю укладається між страховиком, що передає страховий портфель, та страховиком-правонаступником у письмовій формі. Недотримання письмової форми такого договору має наслідком його нікчемність
Страховик-правонаступник за договором про передачу портфелю зобов’язується виконувати всі зобов’язання в межах класу страхування, ліцензію на який мав страховик, що передає страховий портфель, незалежно від зазначених в такого договорі про передачу портфелю договорів.
2. Договір про передачу страхового портфелю повинен передбачат такі умови:
1) договори страхування (перестрахування) та класи (ризики) страхування, за якими передається страховий портфель;
2) передачу інформації з реєстрів (баз даних) обліку договорів страхування (перестрахування), який ведеться страховиком-правопопередником відповідно до вимог нормативно-правових актів Регулятора;
3) порядок передачі оригіналів договорів страхування (перестрахування), оригіналів та копій інших документів, необхідних для реалізації прав і виконання обов’язків за договором про передачу страхового портфелю та за страховим портфелем, що передається;
4) призначення незалежного аудитора (відмінного від аудиторів, з якими страховиком, що передає страховий портфель, та страховиком правонаступником укладено договори про надання аудиторських послуг з обов’язкового аудиту фінансової звітності);
5) призначення незалежного актуарія (відмінного від відповідальних актуаріїв страховика, що передає страховий портфель, та страховика-правонаступника);
6) строки передачі інформації та документів за страховим портфелем, що передається;
7) дата переходу прав та обов’язків за страховим портфелем, що передається, та права власності на активи, що передаються, від страховика, що передає страховий портфель, до страховика-правонаступника.
Нормативно-правовими актами Регулятора можуть встановлюватись додаткові вимоги до договору про передачу страхового портфелю.
3. Договором про передачу страхового портфелю може передбачатись передача:
1) активів страховика, що передає страховий портфель,;
2) інфраструктури для забезпечення здійснення страхування за класом страхування, в межах якого здійснюється передача страхового портфелю;
3) працівників страховика-правопопередника на роботу до страховика – правонаступника відповідно до законодавства.
4. Договір про передачу страхового портфелю є укладеним з дати його підписання сторонами та вступає в дію з дати отримання дозволу Регулятора на передачу страхового портфелю відповідно до статті 55 цього Закону.
Дата переходу прав та обов’язків за страховим портфелем, що передається від страховика, що передає страховий портфель, до страховика-правонаступника визначається договором про передачу страхового портфелю.
З дати укладання договору про передачу страхового портфелю страховику, що передає страховий портфель, забороняється укладання нових договорів страхування за класом страхування, який визначений договором про передачу страхового портфелю (договорів перестрахування), та внесення змін до діючих договорів в межах страхового портфелю, що передається.
Договори, укладені з порушенням вимоги, визначеної абзацом третім цієї частини, є нікчемними, і відповідальність за повернення платежів за такими договорами (угодами) покладається на страховика, що передає страховий портфель.
Договір про передачу страхового портфелю не може бути розірваний або припинений з моменту видачі Регулятором дозволу на передачу страхового портфелю.
5. Страховик-правонаступник за договором про передачу страхового портфелю має право на одержання плати від страховика, що передає страховий портфель.
6. Договір про передачу страхового портфелю є підставою для реєстрації зміни власника майна (активів), що передаються відповідно до такого договору, у відповідних реєстрах.
Стаття 55. Дозвіл на передачу страхового портфелю
1. Передача страхового портфелю може бути здійснена виключно за умови отримання попереднього дозволу Регулятора на передачу страхового портфелю у порядку та відповідно до вимог, визначених нормативно-правовими актами Регулятора.
У разі передачі страхового портфелю, як способу добровільного виходу з ринку, замість попереднього дозволу на передачу страхового портфелю страховик зобов’язаний отримати попередній висновок Регулятора про погодження плану виходу з ринку шляхом передачі страхового портфелю відповідно до вимог розділу ХІ цього Закону. В цьому випадку до переліку документів, які подаються для отримання погодження плану виходу з ринку шляхом передачі страхового портфелю, додається також план виходу з ринку шляхом передачі страхового портфелю.
2. Страховиком-правонаступником за договором про передачу страхового портфелю може бути виключно страховик, ліцензія якого включає клас (класи) страхування (перестрахування) відповідно до класу (класів) страхування (перестрахування), передбачених договором про передачу страхового портфелю.
3. З метою отримання дозволу на передачу страхового портфелю страховик, що передає страховий портфель, та страховик-правонаступник на підставі рішень їхніх органів управління, до повноважень яких статутами віднесено прийняття такого рішення, подають до Регулятора заяву про отримання дозволу на передачу страхового портфелю, форма та зміст якої визначаються Регулятором.
До заяви про отримання дозволу на передачу страхового портфелю додаються документи, передбачені відповідними нормативно-правовими актами Регулятора.
4. Регулятор протягом десяти робочих днів з дня одержання заяви про отримання дозволу на передачу страхового портфелю встановлює наявність або відсутність підстав для залишення її без розгляду.
5. Підставою для залишення заяви про отримання дозволу на передачу страхового портфелю без розгляду є:
1) документи, що додаються до заяви про отримання дозволу на передачу страхового портфелю, подані не в повному обсязі;
2) заява або хоча б один з документів, що додається до заяви про отримання дозволу на передачу страхового портфелю:
підписаний особою, яка не має на це повноважень;
оформлений із порушенням вимог, встановлених нормативно-правовими актами Регулятора;
6. У рішенні про залишення без розгляду заяви про отримання дозволу на передачу страхового портфелю зазначається перелік та опис підстав для прийняття такого рішення.
7. Після усунення причин, що стали підставою для прийняття рішення про залишення заяви про отримання дозволу на передачу страхового портфелю без розгляду, страховики мають право повторно подати заяву про отримання дозволу на передачу страхового портфелю.
8. Регулятор, після встановлення відсутності підстав для залишення заяви про отримання дозволу на передачу страхового портфелю без розгляду, розглядає її та документи, що до неї додаються, з метою встановлення відсутності або наявності підстав для відмови у видачі дозволу на передачу страхового портфелю шляхом аналізу підтвердних документів та одержання інформації з державних паперових та електронних інформаційних ресурсів.
Регулятор приймає рішення про відмову у видачі дозволу на передачу страхового портфелю у разі встановлення наявності підстав для такої відмови.
9. Підставами для прийняття рішення про відмову у видачі дозволу на передачу страхового портфелю за результатом розгляду заяви про отримання дозволу на передачу страхового портфелю може бути:
1) висновок Регулятора про потенційне порушення страховиком, що передає страховий портфель, та/або страховиком-правонаступником, пруденційних вимог після завершення процедури передачі страхового портфелю відповідно до порядку та вимог, визначених нормативно-правовим актом Регулятора;
2) невідповідність страховика, що передає страховий портфель, та/або страховика-правонаступника, вимогам, встановленим законом та/або нормативно-правовими актами Регулятора;
3) виявлення недостовірності даних у підтвердних документах, поданих страховиком, що передає страховий портфель, та/або страховиком-правонаступником.
10. У разі відмови у видачі дозволу на передачу страхового портфелю страховики – сторони договору про передачу страхового портфелю можуть подати Регулятору нову заяву про отримання дозволу на передачу страхового портфелю після усунення причин, що стали підставою для прийняття такого рішення.
11. У разі встановлення під час розгляду заяви про отримання дозволу на передачу страхового портфелю відсутності підстав для відмови у видачі такого дозволу Регулятор приймає рішення про видачу дозволу на передачу страхового портфелю.
12. Строк прийняття рішення про видачу дозволу на передачу страхового портфелю становить тридцять робочих днів з дня одержання заяви про отримання дозволу на передачу страхового портфелю.
13. У разі передачі страхового портфелю за всіма класами страхування, визначеними ліцензією такого страховика та договорами перестрахування, страховик зобов’язаний в межах процедури та з дотриманням вимог цього розділу передати також портфель договорів про надання інших фінансових послуг, ніж страхування, за якими такий страховик виступав надавачем фінансових послуг.
14. Регулятор має право провести позапланову перевірку (інспекцію) страховика-правопопередника та/або страховика-правонаступника протягом трьох місяців з дня передачі страхового портфелю.
15. Обмеження щодо отримання конфіденційної інформації та персональних даних, визначені законодавством України, не поширюються на обмін інформацією між страховиком, що передає страховий портфель, та страховиком-правонаступником після надання Регулятором дозволу на передачу страхового портфелю.
Стаття 56. Повідомлення страхувальників при передачі страхового портфелю
1. Страховик, що передає страховий портфель, та страховик-правонаступник публікують на своїх офіційних веб-сайтах інформацію про видачу Регулятором дозволу на передачу страхового портфелю протягом трьох робочих днів з дати прийняття такого рішення.
2. Страховик-правонаступник повідомляє у письмовій формі кожного страхувальника за страховим портфелем, що передається, про отримання дозволу на передачу страхового портфелю протягом 30 днів з дати отримання такого дозволу.
При цьому, спосіб повідомлення страхувальника про отримання дозволу на передачу страхового портфелю повинен давати змогу встановити дату відправлення такого повідомлення страхувальнику.
3. Страхувальник має право достроково припинити дію договору страхування, що входить до складу страхового портфелю, який передається, протягом трьох місяців з дати отримання повідомлення, визначеного частиною другою цієї статті.
Нормативно-правовими актами Регулятора можуть бути встановлені особливі умови дострокового припинення договорів страхування (зокрема, обмеження на дострокове припинення) у зв’язку з передачею страхового портфелю.
Розділ X. ТИМЧАСОВА АДМІНІСТРАЦІЯ
Стаття 57. Запровадження тимчасової адміністрації
1. Тимчасова адміністрація може запроваджуватись Регулятором стосовно страховика, щодо якого прийнято рішення Регулятором про звернення до суду із заявою про відкриття ліквідаційної процедури страховика.
2. Порядок призначення, здійснення та припинення тимчасової адміністрації, а також вимоги до тимчасового адміністратора і порядок прийняття рішення про дострокове припинення його повноважень встановлюються нормативно-правовими актами Регулятора.
3. Функцію тимчасової адміністрації може виконувати одна особа або група осіб. У випадку представлення тимчасової адміністрації групою осіб призначається керівник такої групи з осіб такої групи. Керівник групи осіб, яка виконує функції тимчасової адміністрації, набуває всіх повноважень одноосібного тимчасового адміністратора та може делегувати свої повноваження іншим особам з групи.
4. Регулятор у рішенні про призначення тимчасової адміністрації також зазначає:
– підставу запровадження тимчасової адміністрації;
– завдання тимчасової адміністрації;
– повноваження тимчасової адміністрації;
– строк дії тимчасової адміністрації;
– особу (групу осіб, в т.ч. керівника), що виконує функції тимчасової адміністрації (далі – тимчасовий адміністратор)
– порядок оплати праці/винагороди тимчасового адміністратора.
5. Завданням тимчасового адміністратора є організація збереження активів страховика, документів, інформації, систем обліку та реєстрації, баз даних, інших завдань визначених рішенням про призначення тимчасової адміністрації.
6. Тимчасова адміністрація призначається на строк до моменту призначення господарським судом ліквідатора для здійснення ліквідаційної процедури страховика.
7. Тимчасовий адміністратор приступає до виконання своїх обов’язків негайно після прийняття Регулятором рішення про її призначення.
8. Одночасно з рішенням про призначення тимчасової адміністрації Регулятор приймає рішення про відсторонення органів управління від управління страховиком. Тимчасовий адміністратор набуває прав відсторонених органів управління.
У рішенні про відсторонення органів управління від управління страховиком також зазначаються відомості щодо керівників страховика, які відсторонюються, та підстави для їх відсторонення.
Рішення Регулятора про призначення тимчасової адміністрації та відсторонення органів управління від управління страховиком є виконавчим документом.
9. Регулятор публікує інформацію про призначення у страховика тимчасової адміністрації та відсторонення органів управління від управління страховиком на сторінках свого офіційного Інтернет-представництва.
10. Тимчасова адміністрація припиняється на підставі рішення Регулятора, а також з дня призначення господарським судом ліквідатора.
Стаття 58. Вимоги до тимчасового адміністратора
1. Тимчасовим адміністратором може бути:
1) незалежний експерт (за договором);
2) службовець Регулятора.
Регулятор встановлює кваліфікаційні вимоги до осіб, які можуть бути призначені для виконання функції тимчасового адміністратора.
Тимчасовим адміністратором не може бути особа, яка:
1) є кредитором, пов’язаною особою або власником істотної участі у страховику, щодо якого призначено тимчасову адміністрацію;
2) має судимість, не погашену та не зняту в установленому законом порядку, або є обвинуваченою за кримінальною справою;
3) має прострочені зобов’язання перед будь-якою фінансовою установою;
4) має конфлікт інтересів зі страховиком, щодо якого призначено тимчасову адміністрацію.
На тимчасового адміністратора поширюються обмеження, передбачені законодавством у сфері запобігання корупції, у тому числі щодо запобігання конфлікту інтересів.
Конфліктом інтересів є наявність у тимчасового адміністратора або його/її дружини (чоловіка), батька, матері, дітей, рідних братів і сестер особистих або ділових інтересів у страховику, щодо якого призначено тимчасову адміністрацію, зокрема щодо:
1) заборгованості перед страховиком, володіння будь-якими майновими правами щодо майна страховика, щодо якого призначено тимчасову адміністрацію;
2) володіння майном, яке конкурує з майном страховика;
3) перебування у трудових відносинах зі страховиком за останні п’ять років;
4) інших інтересів, що можуть зашкодити неупередженому виконанню обов’язків тимчасової адміністрації.
Регулятор зобов’язаний переконатися у відсутності конфлікту інтересів особи, яка призначається тимчасовим адміністратором, у визначеному ним порядку. У разі виявлення обставин, що становлять конфлікт інтересів, після початку тимчасової адміністрації Регулятор зобов’язаний негайно відсторонити тимчасового адміністратора від виконання обов’язків і призначити нового тимчасового адміністратора.
Регулятор має право достроково припинити повноваження тимчасового адміністратора в будь-який час протягом строку, на який його призначено і призначити нового тимчасового адміністратора.
Невиконання або неналежне виконання тимчасовим адміністратором своїх повноважень відповідно до цього Закону та нормативно-правових актів Регулятора, що завдало збитків страховику, кредиторам страховика, є підставою для припинення виконання ним своїх обов’язків.
Тимчасовий адміністратор не несе відповідальність за будь-які дії чи бездіяльність, якщо він діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством.
Стаття 59. Права та обов’язки тимчасового адміністратора
1. Тимчасовий адміністратор має право:
звертатись до Регулятора за консультацією для прийняття рішень, що належать до його компетенції;
отримувати від страховика інформацію та доступ до документів, необхідних для виконання ним своїх повноважень;
залучати до роботи у процесі здійснення тимчасової адміністрації на підставі цивільно-правових договорів інших осіб (радників, аудиторів, юристів, оцінювачів та інших). Такі договори можуть бути розірвані в односторонньому порядку у день повідомлення тимчасовим адміністратором другої сторони про таке розірвання з наслідками, встановленими цивільним законодавством;
здійснювати постійний контроль за проведенням страховиком будь-яких операцій;
отримувати винагороду за здійснення функцій тимчасового адміністратора (крім службовця регулятора) за рахунок страховика, до якого його призначили;
отримувати винагороду в розмірі та порядку, передбачених цим Законом;
запитувати та отримувати документи або їх копії від юридичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та від фізичних осіб за їхньою згодою;
отримувати інформацію з державних реєстрів;
подавати до Регулятора заяву про дострокове припинення своїх повноважень;
здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом, нормативно-правовими актами Регулятора та рішенням Регулятора.
2. Тимчасовий адміністратор зобов’язаний:
1) неухильно дотримуватися вимог законодавства;
2) здійснювати заходи щодо захисту майна страховика;
3) проводити аналіз фінансово-господарського стану, інвестиційної та іншої діяльності страховика та подавати результати такого аналізу до Регулятора разом з документами, що підтверджують відповідну інформацію;
4) звітувати Регулятору, подавати відомості, документи та інформацію щодо діяльності тимчасового адміністратора у порядку, встановленому нормативно-правовими актами Регулятора;
5) розкривати інформацію про фінансовий стан страховика та хід провадження тимчасової адміністрації у порядку, встановленому нормативно-правовими актами Регулятора;
6) здійснювати заходи щодо забезпечення нерозголошення конфіденційної інформації та захисту персональних даних відповідно до встановлених законодавством вимог;
7) надавати державному реєстратору в електронній формі через веб-портал електронних сервісів відомості, необхідні для ведення Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, у порядку, встановленому законодавством;
8) вживати заходів до недопущення будь-якої можливості виникнення конфлікту інтересів та невідкладно повідомляти Регулятору про наявність такого конфлікту інтересів;
9) надсилати до органів Національної поліції чи прокуратури повідомлення про факти порушення законодавства, виявлені в діяльності працівників підприємств та організацій, що містять ознаки дії (бездіяльності), переслідуваної у кримінальному чи адміністративному порядку;
10) виконувати інші повноваження, передбачені законодавством.
3. Під час реалізації своїх прав та обов’язків тимчасовий адміністратор зобов’язаний діяти добросовісно, розсудливо та з метою, з якою ці права та обов’язки надано (покладено).
4. Тимчасовому адміністратору забороняється розголошувати відомості, що стали йому відомі у зв’язку з його діяльністю, і використовувати їх у своїх інтересах або інтересах третіх осіб.
5. Контроль за діяльність тимчасового адміністратора здійснюється Регулятором шляхом аналізу поданої ним звітності та інформації у порядку, встановленому нормативно-правовими актами Регулятора.
Стаття 60. Страхування тимчасового адміністратора та оплата праці
1. Тимчасовий адміністратор укладає із страховиком договір страхування відповідальності перед третіми особами за шкоду, заподіяну внаслідок неумисних дій або помилки під час здійснення повноважень тимчасового адміністратора, та договір страхування від нещасних випадків.
2. Договори страхування укладаються тимчасовим адміністратором протягом трьох робочих днів з дня прийняття рішення Регулятором про призначення тимчасової адміністрації.
3. Мінімальний розмір страхової суми за договорами страхування, укладеними тимчасовим адміністратором становить 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб за кожним договором страхування.
4. Порядок і умови страхування тимчасового адміністратора встановлюються нормативно-правовими актами Регулятора.
5. Оплата страхових платежів за договорами страхування здійснюється за рахунок страховика. Якщо тимчасовим адміністратором є службовець Регулятора, оплата страхових платежів за договорами страхування здійснюється за рахунок Регулятора.
6. Оплата праці тимчасового адміністратора (крім службовця Регулятора) та залучених ним осіб здійснюється за рахунок страховика, в який його призначено. Розмір винагороди тимчасового адміністратора за один місяць установлюється з урахування політики винагород і оплати праці страховика, практики оплати праці в такому страховику та не може бути вищим максимального розміру винагороди (заробітної плати) керівника страховика за один місяць.
Розділ XI. ВИХІД СТРАХОВИКА З РИНКУ
Стаття 61. Способи виходу страховика з ринку
1. Вихід страховика з ринку (вихід з ринку) – це припинення здійснення страховиком діяльності зі страхування.
2. Вихід з ринку може здійснюватись:
за рішенням страховика (добровільний вихід з ринку);
за рішенням Регулятора (примусовий вихід з ринку).
3. Особливості виходу з ринку, порядок здійснення процедури виходу з ринку встановлюються цим Законом та нормативно-правовими актами Регулятора.
Стаття 62. Добровільний вихід з ринку
1. Добровільний вихід з ринку може здійснюватися шляхом прийняття загальними зборами страховика одного з таких рішень:
1) про реорганізацію страховика відповідно до розділу VIII цього Закону;
2) про ліквідацію страховика;
3) про передачу страхового портфелю;
4) про виконання страхового портфелю.
2. Добровільний вихід страховика з ринку можливий за умови, якщо до такого страховика Регулятором не прийнято рішення про визнання його неплатоспроможним та/або про анулювання йому ліцензії.
3. Процедура виходу з ринку має включати наступні етапи:
1) затвердження радою страховика проекту плану виходу з ринку;
2) отримання попереднього висновку про погодження Регулятором проекту плану виходу з ринку;
3) затвердження загальними зборами страховика плану виходу з ринку;
4) отримання дозволу Регулятора на вихід з ринку і погодження плану виходу з ринку;
5) виконання плану виходу з ринку;
6) анулювання ліцензії на здійснення діяльності зі страхування та виключення з Державного реєстру фінансових установ.
4. Проект плану виходу з ринку розробляється страховиком та затверджується радою страховика.
Проект плану виходу з ринку повинен відповідати вимогам, встановленим нормативно-правовими актами Регулятора до такого плану залежно від обраного способу добровільного виходу з ринку, зокрема має передбачати порядок та строки виходу з ринку страховика, основні умови такого виходу з ринку, порядок здійснення конвертації акцій (часток) (за необхідності), порядок передачі активів і зобов’язань та визначення їх вартості, порядок виконання зобов’язань за укладеними правочинами, а також інші положення, необхідні для здійснення виходу з ринку з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
У разі здійснення добровільного виходу з ринку шляхом реорганізації або передачі страхового портфелю проект плану виходу з ринку має бути також погоджений всіма страховиками, які беруть в ньому участь.
Затверджений радою страховика проект плану виходу з ринку упродовж одного місяця має бути поданий Регулятору для отримання попереднього висновку Регулятора про його погодження.
5. Регулятор надає попередній висновок про погодження проекту плану виходу з ринку або відмовляє у наданні попереднього висновку про погодження проекту плану виходу з ринку протягом тридцяти робочих днів з дня отримання проекту плану виходу з ринку та повного пакета документів, визначених Регулятором.
Регулятор має право відмовити у наданні попереднього висновку про погодження проекту плану виходу з ринку виключно у разі, якщо:
1) проект плану виходу з ринку та/або подані документи не відповідають вимогам законів України та/або нормативно-правових актів Регулятора;
2) подано неповний пакет документів;
3) проект плану виходу з ринку та/або подані документи містять недостовірну інформацію;
4) існує загроза невиконання страховиком зобов’язань перед страхувальниками та іншими кредиторами;
5) у разі реорганізації або передачі портфелю – фінансовий стан Страховика-правонаступника не відповідатиме вимогам, установленим нормативно-правовими актами Регулятора, та/або Страховик-правонаступник не буде спроможний виконувати зобов’язання перед страхувальниками та іншими кредиторами;
6) Регулятором прийнято рішення про віднесення страховика, задіяного у процедурі виходу з ринку, до категорії неплатоспроможних або про анулювання такому страховику ліцензії;
7) інші підстави, передбачені цим Законом залежно від обраного способу добровільного виходу з ринку.
У разі звернення страховика за отриманням попереднього висновку про погодження Регулятором плану виходу з ринку Регулятор має право:
а) у будь-який час та на будь-якому етапі процедури виходу з ринку з дати отримання такого звернення до завершення процедури виходу страховика з ринку призначити позапланову виїзну інспекційну перевірку такого страховика та/або вимагати проведення аудиторської перевірки за рахунок страховика та/або складання актуарного звіту незалежним актуарієм;
б) зазначити у рішенні про попередній висновок про погодження плану виходу страховика з ринку, ліквідацію, передачу страхового портфелю або виконання страхового портфелю (залежно від рішення, прийнятого загальними зборами страховика) обмеження щодо діяльності страховика протягом здійснення процедури виходу з ринку.
6. Після надання Регулятором попереднього висновку про погодження проекту плану виходу з ринку рада страховика скликає загальні збори страховика для прийняття рішення про вихід з ринку, затвердження плану виходу з ринку та інших документів (за необхідності).
Загальні збори страховика мають право прийняти одне з рішень, передбачених частиною першою цієї статті, протягом двох місяців з дати отримання попереднього висновку про погодження Регулятором проекту плану виходу з ринку залежно від обраного способу виходу з ринку.
Рішення про добровільний вихід з ринку, прийняте загальними зборами страховика до одержання попереднього висновку Регулятора про погодження плану виходу з ринку або після спливу строку, визначеного абзацом другим частини сьомої цієї статті, є нікчемними.
7. Страховик, загальними зборами якого було прийнято рішення про добровільний вихід з ринку, зобов’язаний:
1) протягом трьох робочих днів з дати прийняття такого рішення звернутись до Регулятора про надання дозволу на вихід з ринку та погодження плану добровільного виходу з ринку;
2) дотримуватись всіх вимог законодавства та обмежень, визначених у попередньому висновку Регулятора про погодження плану добровільного виходу з ринку;
3) надавати на письмову вимогу Регулятора документи та інформацію, а також письмові пояснення з питань, що стосуються процедури виходу з ринку, в строки, визначені такими вимогами.
Регулятор приймає рішення про надання дозволу на вихід з ринку або про відмову в наданні такого дозволу протягом трьох робочих днів з дня отримання повного пакета документів, визначених нормативно-правовими актами Регулятора.
Регулятор має право відмовити у наданні дозволу на добровільний вихід з ринку виключно у разі, якщо:
1) подані документи містять розбіжності із проектом плану виходу з ринку, щодо якого Регулятором було надано попередній висновок про погодження;
2) подані документи не відповідають вимогам законодавства та/або нормативно-правових актів Регулятора;
3) подано неповний пакет документів, визначений Регулятором;
4) подані документи містять недостовірну інформацію.
Страховик має право звернутись до Регулятора із заявою про внесення змін до плану виходу з ринку у разі наявності обґрунтованих підстав, які перешкоджають виконанню погодженого плану виходу з ринку. Регулятор має право надати попередній висновок про погодження змін до плану виходу з ринку, якщо вважатиме підстави, наведені страховиком достатньо обґрунтованими. Процедура погодження та виконання змін до плану виходу з ринку є аналогічною процедурі погодження та виконання плану виходу з ринку.
8. Страховик зобов’язаний протягом семи робочих днів з дня завершення процедури виходу з ринку за рішенням страховика повідомити Регулятора про завершення такої процедури шляхом подання заяви про анулювання ліцензії та виключення з Державного реєстру фінансових установ, а також надати документи, передбачені цим Законом та законодавством, які підтверджують завершення процедури добровільного виходу з ринку.
Завершення процедури добровільного виходу страховика з ринку підтверджують такі документи:
1) у разі реорганізації страховика шляхом приєднання та злиття – передавальний акт;
2) у разі поділу страховика – розподільний баланс;
3) у разі ліквідації страховика – ліквідаційний баланс;
4) у разі передачі страхового портфелю – передавальний акт;
5) у разі виконання страхового портфелю – звітність страховика.
Документи, які підтверджують завершення процедури добровільного виходу страховика з ринку, повинні бути підписані уповноваженими представниками сторін цих документів, підписи яких мають бути засвідчені нотаріально, а також повинні бути підтверджені суб’єктом аудиторської діяльності.
9. Подання страховиком заяви про анулювання ліцензії та виключення з Державного реєстру фінансових установ про завершення процедури виходу з ринку за рішенням страховика із доданими до такої заяви документами відповідно до абзацу другого частини восьмої цієї статті є підставою для прийняття Регулятором рішення про анулювання ліцензії та виключення страховика з Державного реєстру фінансових установ.
10. Регулятор протягом тридцяти днів з дати отримання від страховика заяви про анулювання ліцензії та виключення з Державного реєстру фінансових установ і доданих до неї документів приймає одне з таких рішень:
1) про анулювання ліцензії страховику та виключення його з Державного реєстру фінансових установ; або
2) про залишення заяви про анулювання ліцензії та виключення з Державного реєстру фінансових установ без розгляду.
11. Підставами для прийняття Регулятором рішення, передбаченого пунктом 2 частини десятої цієї статті, можуть бути:
1) страховиком не подано документи, які підтверджують належне виконання ним плану виходу з ринку;
2) страховиком не оформлено документи, які підтверджують виконання ним плану виходу з ринку, відповідно до вимог законодавства;
3) до подання заяви про анулювання ліцензії та виключення з Державного реєстру фінансових установ Регулятором було прийнято рішення про визнання такого страховика неплатоспроможним та/або про анулювання йому ліцензії;
4) недотримання страховиком плану виходу з ринку.
12. У разі прийняття Регулятором рішення про залишення без розгляду заяви про анулювання ліцензії та виключення з Державного реєстру фінансових установ з підстав, визначених пунктами 1 та/або 2 частини одинадцятої цієї статті, страховик має право повторно звернутись із заявою про анулювання ліцензії та виключення з Державного реєстру фінансових установ та подати додані до неї документи відповідно до вимог цього Закону (за умови усунення причин, що стали підставою для прийняття Регулятором відповідного рішення) протягом одного місяця з дати прийняття Регулятором рішення про залишення без розгляду раніше поданої заяви про анулювання ліцензії та виключення з Державного реєстру фінансових установ.
13. Перелік та вимоги до документів, які подаються страховиком до Регулятора в межах процедури добровільного виходу з ринку, та порядок їх подання визначаються нормативно-правовими актами Регулятора.
14. Після виключення з Державного реєстру фінансових установ відомостей про страховика, яким прийнято рішення про вихід з ринку за рішенням страховика без припинення юридичної особи, юридична особа, яка припинила здійснювати діяльність зі страхування, може здійснювати інші види діяльності, визначені законодавством, за умови дотримання вимог та з урахуванням наслідків, передбачених частиною десятою статті 11 цього Закону.
У разі якщо така діяльність підлягає ліцензуванню, юридична особа, яка припинила здійснювати діяльність зі страхування, зобов’язана отримати відповідну ліцензію у визначеному законодавством порядку.
15. Вихід з ринку філії страховика-нерезидента здійснюється за рішенням страховика-нерезидента, яким було прийнято рішення про створення такої філії страховика-нерезидента, відповідно до процедури, визначеної цим Законом та нормативно-правовими актами Регулятора.
16. Процедура виходу з ринку страховика вважається завершеною з дня прийняття Регулятором рішення про виключення страховика з Державного реєстру фінансових установ.
Стаття 63. Особливості ліквідації страховика за рішенням його загальних зборів
1. Ліквідація страховика за рішенням його загальних зборів здійснюється в порядку, визначеному Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, законами України “Про акціонерні товариства” та “Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю” з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
2. Вихід страховика з ринку шляхом ліквідації за рішенням його загальних зборів проводиться за умови отримання ним дозволу Регулятора на вихід з ринку страховика та затвердження Регулятором порядку ліквідації страховика.
3. Ліквідація страховика розпочинається після отримання дозволу Регулятора на вихід з ринку шляхом ліквідації.
4. Регулятор надає дозвіл чи відмовляє у наданні дозволу на вихід з ринку страховика протягом одного місяця з моменту отримання заяви про ліквідацію страховика та документів, що додаються до неї.
5. Для отримання дозволу на вихід з ринку шляхом ліквідації страховик подає Регулятору заяву, а також інші документи та інформацію:
1) рішення загальних зборів страховика про ліквідацію страховика;
2) порядок ліквідації страховика;
3) призначення суб’єкта аудиторської діяльності;
4) призначення персонального складу ліквідаційної комісії;
5) строки проведення ліквідації;
6) іншу інформацію та документи, передбачені нормативно-правовими актами Регулятора.
6. Регулятор має право відмовити у наданні дозволу на вихід з ринку, якщо:
1) страховика віднесено Регулятором до категорії неплатоспроможних;
2) подано неповний пакет документів, передбачений нормативно-правовими актами Регулятора;
3) документи, подані для отримання дозволу, містять неповну та/або недостовірну інформацію;
4) документи, подані для отримання дозволу, не відповідають вимогам законів України та нормативно-правових актів Регулятора.
7. Регулятор має право призначити позапланову виїзну перевірку страховика протягом 5 робочих днів з дня отримання від страховика заяви про отримання дозволу Регулятора на вихід з ринку такого страховика.
Стаття 64. Особливості передачі страхового портфелю в межах процедури виходу з ринку за рішенням страховика
1. Страховик, який має намір вийти з ринку за рішенням страховика шляхом передачі страхового портфелю, передає страховий портфель за всіма класами страхування, на які він має ліцензію, всіма договорами страхування та перестрахування, а також всіма договорами про надання фінансових послуг, інших ніж страхування, за якими такий страховик виступає надавачем фінансових послуг, відповідно до положень розділу IХ цього Закону та за умови отримання попереднього висновку Регулятора про погодження плану виходу з ринку страховика шляхом передачі страхового портфелю та отримання дозволу на передачу страхового портфелю такого страховика.
Стаття 65. Виконання страхового портфелю
1. Виконання страхового портфелю передбачає виконання страховиком всіх зобов’язань, пов’язаних із здійсненням страхової діяльності, в тому числі перед застрахованими особами, вигодонабувачами, страхувальниками та іншими кредиторами страховика, крім субординованого боргу.
2. Страховик, який виходить з ринку шляхом виконання страхового портфелю, має право достроково виконати свої зобов’язання, пов’язані зі здійсненням страхової діяльності, включаючи право розірвання договорів в односторонньому порядку. У разі відсутності страхувальника та іншого кредитора такого страховика у місці виконання зобов’язання або ухилення його від прийняття виконання зобов’язання страховик, який виходить з ринку шляхом виконання страхового портфелю, перераховує суму, що підлягає сплаті страхувальнику (іншому кредитору страховика), у депозит нотаріуса, нотаріальної контори відповідно до законодавства України. Перерахування таких грошових коштів або цінних паперів здійснюється страховиком, який виходить з ринку шляхом виконання страхового портфелю, у строк до 30 календарних днів від дня повідомлення страхувальника або іншого кредитора про дострокове припинення зобов’язання.
У разі наявності у страховика, який виходить з ринку шляхом виконання страхового портфелю, майна або грошових коштів клієнтів, на які накладено обтяження (у тому числі публічні) та обмеження на розпорядження (у тому числі арешти), такий страховик зобов’язаний звернутися до осіб, якими ці обтяження та обмеження на розпорядження встановлені, для вжиття ними відповідних заходів щодо такого майна та грошових коштів, а також письмово повідомити про це осіб, в інтересах яких ці обтяження або обмеження на розпорядження встановлені.
3. Вихід страховика з ринку шляхом виконання страхового портфелю можливий за умови отримання попереднього погодження Регулятором плану виходу з ринку шляхом виконання страхового портфелю та одержання дозволу Регулятора на вихід з ринку шляхом виконання страхового портфелю в порядку та відповідно до вимог, визначених цим Законом.
4. Рішення про вихід страховика з ринку шляхом виконання страхового портфелю та затвердження плану виконання страхового портфелю приймається загальними зборами такого страховика більш як трьома чвертями голосів учасників від їх загальної кількості.
5. Вихід страховика з ринку шляхом виконання страхового портфелю проводиться за умови отримання ним дозволу Регулятора на виконання страхового портфелю.
Регулятор надає дозвіл чи відмовляє у наданні дозволу на виконання страхового портфелю протягом одного місяця з моменту отримання заяви про виконання страхового портфелю та документів, що додаються до неї.
6. Для отримання дозволу на виконання страхового портфелю страховик подає Регулятору заяву, а також такі документи та інформацію:
1) рішення загальних зборів страховика про виконання страхового портфелю;
2) план виконання страхового портфелю;
3) призначення аудиторської фірми та незалежного актуарія;
4) строки виконання страхового портфелю;
5) іншу інформацію та документи, передбачені нормативно-правовими актами Регулятора.
Строк виконання страхового портфелю не може перевищувати 180 календарних днів.
7. Виконання плану про виконання страхового портфелю розпочинається після отримання дозволу Регулятора на виконання страхового портфелю.
8. Регулятор має право відмовити у наданні дозволу на виконання страхового портфелю, якщо:
1) страховика віднесено Регулятором до категорії неплатоспроможних;
2) подано неповний пакет документів, передбачений нормативно-правовими актами Регулятора;
3) документи, подані для отримання дозволу, містять неповну та/або недостовірну інформацію;
4) документи, подані для отримання дозволу, не відповідають вимогам законів України та нормативно-правових актів Регулятора.
9. Регулятор має право у рішенні про надання дозволу на виконання страхового портфелю встановити страховику, якому видано такий дозвіл, заборону надавати окремі послуги.
Стаття 66. Вихід з ринку за рішенням Регулятора
1. Ліквідація страховика у разі прийняття Регулятором рішення про застосування до страховика заходу впливу у вигляді анулювання ліцензії страховика з підстав, не пов’язаних з віднесенням страховика до категорії неплатоспроможних, здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України.
Прийняття Регулятором рішення про застосування до страховика заходу впливу у вигляді анулювання ліцензії страховика з підстав, визначених пунктами 2-13 частини другої статті 123 цього Закону, є підставою для звернення Регулятора до господарського суду з позовом про ліквідацію страховика.
2. Ліквідація страховика у разі прийняття Регулятором рішення про віднесення страховика до категорії неплатоспроможних та про анулювання ліцензії страховика здійснюється відповідно до Кодексу України з процедур банкрутства.
Прийняття Регулятором рішення про віднесення страховика до категорії неплатоспроможних та про анулювання ліцензії страховика відповідно до частини першої статті 123 цього Закону є підставою для звернення Регулятора до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство страховика.
3. Регулятор за умови відсутності у страховика зобов’язань за договорами страхування (перестрахування, співстрахування) звертається до господарського суду з позовом про ліквідацію страховика відповідно до пункту 3 частини першої статті 110 Цивільного кодексу України протягом одного місяця з дати прийняття Регулятором рішення про анулювання ліцензії страховику з підстав, визначених пунктами 2-13 частини другої статті 123 цього Закону.
4. Регулятор за умови наявності у страховика зобов’язань за договорами страхування (перестрахування, співстрахування):
одночасно з прийняттям Регулятором рішення про анулювання ліцензії страховику з підстав, визначених пунктами 2 – 13 частини другої статті 123 цього Закону, призначає тимчасового адміністратора;
протягом одного місяця з дати прийняття Регулятором рішення про анулювання ліцензії страховику з підстав, визначених пунктами 2 – 13 частини другої статті 123 цього Закону, звертається до господарського суду з позовом про ліквідацію страховика відповідно до пункту 3 частини першої статті 110 Цивільного кодексу України та з клопотанням про призначення ліквідатора страховика з числа арбітражних керуючих у справі по банкрутству фінансових установ.
Повноваження тимчасового адміністратора припиняються з моменту призначення господарським судом ліквідатора страховика.
6. Порядок встановлення факту відсутності або наявності у страховика зобов’язань за договорами страхування (перестрахування, співстрахування) визначається нормативно-правовими актами Регулятора.
7. Регулятор звертається до господарського суду з заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство відповідно до Кодексу з України з процедур банкрутства протягом одного місяця з дати прийняття Регулятором рішення про віднесення страховика до категорії неплатоспроможних з підстав, визначених статтею 124 цього Закону, та рішення про анулювання ліцензії такого страховика.
8. Розпочата процедура ліквідації страховика не може бути зупинена/припинена, у тому числі в разі визнання протиправними (незаконними) та скасування індивідуальних актів Регулятора, що були підставою для її початку.
9. Процедура ліквідації страховика вважається завершеною, а страховик як юридична особа ліквідованою з дня внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань.
10. Регулятор вносить запис до Реєстру про ліквідацію страховика на підставі отриманого від суду затвердженого ним звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу.
РОЗДІЛ XII. РЕАЛІЗАЦІЯ СТРАХОВИХ ТА ПЕРЕСТРАХОВИХ ПРОДУКТІВ
Стаття 67. Загальні засади здійснення діяльності з реалізації страхових та/або перестрахових продуктів
1. Страхові посередники, а також їх керівники з реалізації та працівники з реалізації, зобов’язані здійснювати діяльність (виконувати трудові обов’язки) з реалізації страхових та/або перестрахових продуктів з максимальним урахуванням потреб клієнтів.
2. Умови винагороди за реалізацію, яка виплачується страховим посередникам, не повинні створювати конфлікт інтересів, максимально враховуючи потреби клієнтів, зокрема, такі особи не повинні пропонувати клієнтам укладення договору страхування та/або перестрахування, виходячи з розміру винагороди за реалізацію у випадках, коли така особа могла б запропонувати інший страховий та/або перестраховий продукт, який краще задовольняв би потреби клієнта.
3. Конфліктом інтересів при здійсненні діяльності з реалізації страхових та/або перестрахових продуктів є наявні та потенційні суперечності між професійними, посадовими обов’язками та особистими інтересами страхового посередника, страховика, керівників з реалізації, працівників з реалізації, що можуть вплинути на добросовісне виконання ними своїх повноважень (трудових обов’язків), об’єктивність та неупередженість прийняття рішень щодо надання посередницьких послуг клієнту через нерівномірність володіння інформацією про страхові та/або перестрахові продукти та умови їх реалізації.
Страховому посереднику забороняється здійснювати діяльність з реалізації страхових та/або перестрахових продуктів у разі неможливості врегулювання конфлікту інтересів, що може привести до порушення прав клієнта.
4. Не вважається діяльністю з реалізації страхових та перестрахових продуктів:
1) надання інформації для рекламних цілей при здійсненні іншої діяльності, якщо особа не вживає будь-яких додаткових заходів щодо укладання або виконання договору страхування або перестрахування;
2) діяльність з оцінки збитків, а також оцінка розміру збитків оцінювачами та суб’єктами оціночної діяльності;
3) надання страховикам та страховим посередникам інформації про клієнтів (крім персональних даних), якщо особа, яка надає таку інформацію, не вживає будь-яких додаткових заходів щодо укладання договору страхування або перестрахування;
4) надання виключно інформації клієнтам про страхові або перестрахові продукти, страхового посередника, страховика або перестраховика, якщо особа, яка надає такі дані або інформацію не вживає будь-яких заходів щодо укладання договору страхування або перестрахування.
Стаття 68. Найменування страхового посередника
1. Слова “страховий брокер”, “перестраховий брокер”, “страховий агент”, “додатковий страховий агент”, “страховий посередник” та похідні від них дозволяється використовувати у найменуванні, рекламі, засобах масової інформації, інформації для клієнтів, страхувальників, вигодонабувачів, застрахованих осіб, для інших учасників страхового ринку, друкованих, електронних та інших інформаційних матеріалах, вивісках тощо лише, відповідно, страховому брокеру, перестраховому брокеру, страховому агенту, додатковому страховому агенту, та об’єднанням таких осіб.
2. Особа, яка не є страховим брокером, перестраховим брокером, страховим агентом або об’єднанням таких осіб, додатковим страховим агентом, не має права використовувати у своєму найменуванні українською або іншою мовою, відповідно, слова “страховий брокер”, “перестраховий брокер”, “страховий агент”, “додатковий страховий агент”, “страховий посередник”, або похідні від них. Такі дії вважаються недобросовісною рекламою.
Стаття 69. Розрахунки за договорами страхування та перестрахування
1. Грошові кошти, сплачені клієнтом страховому посереднику (страхова та/або перестрахова премія) на виконання договору страхування та/або перестрахування), вважаються такими, що сплачені страховику та/або перестраховику.
2. Грошові кошти, сплачені страховиком та/або перестраховиком страховому посереднику (страхова та/або перестрахова виплата), на виконання договору страхування та/або перестрахування, не вважаються сплаченими клієнту (або кінцевому отримувачу страхової та/або перестрахової виплати за договором страхування та/або перестрахування), до моменту отримання їх такою особою.
3. Страховий посередник, який отримує страхові та/або перестрахові премії та страхові та/або перестрахові виплати від клієнтів та/або страховиків та/або перестраховиків зобов’язаний укласти договір страхування відповідальності страхового посередника на умовах, визначених цим Законом, та мати окремі поточні рахунки в банку:
1) поточний рахунок для цілей провадження господарської діяльності;
2) поточний рахунок зі спеціальним режимом використання для цілей зарахування та перерахування страхових та/або перестрахових премій та страхових та/або перестрахових виплат за договорами страхування та/або перестрахування, винагороди за реалізацію страховому посереднику.
4. Кошти на поточному рахунку із спеціальним режимом використання страхового посередника зараховуються та списуються в порядку, визначеному нормативно-правовими актами Регулятора.
Страховий посередник використовує кошти клієнтів, що знаходяться на окремому поточному рахунку із спеціальним режимом використання виключно для здійснення зарахування та перерахунку страхових та/або перестрахових премій страховику або перестраховику, страхових та/або перестрахових виплат клієнту, винагороди за реалізацію страховому посереднику. Використання зазначених коштів для будь-яких інших цілей забороняється.
5. На кошти, що надійшли на поточний рахунок із спеціальним режимом використання, не може бути накладено арешт та звернено стягнення за зобов’язаннями страхового посередника, а також ці кошти не включаються до складу ліквідаційної маси у випадку визнання страхового посередника банкрутом (неплатоспроможним).
Розпорядження коштами з поточних рахунків із спеціальним режимом використання у випадку визнання страхового посередника банкрутом (неплатоспроможним) здійснюється у порядку, встановленому законом.
6. Страховий посередник зобов’язаний перерахувати отримані страхові та/або перестрахові премії страховику-резиденту та/або перестраховику-резиденту у строк, визначений договором зі страховиком та/або перестраховиком та/або клієнтом, але не пізніше 3 робочих днів з дня отриманих таких страхових та/або перестрахових премій.
Страховий посередник зобов’язаний перерахувати отримані страхові та/або перестрахові премії страховику-нерезиденту та/або перестраховику-нерезиденту, страхові та/або перестрахові виплати клієнту-нерезиденту у строк, визначений договором зі страховиком (перестраховиком), але не пізніше 30 робочих днів, з дня отриманих таких страхових та/або перестрахових премій.
Стаття 70. Винагорода за реалізацію страхових та/або перестрахових продуктів
1. Страховий агент, додатковий страховий агент отримують винагороду за реалізацію страхових продуктів від страховика.
2. Страховий та/або перестраховий брокер отримує винагороду за реалізацію страхових та/або перестрахових продуктів від клієнта або від страховика або від перестраховика.
Страховому та/або перестраховому брокеру заборонено отримувати винагороду за реалізацію страхового та/або перестрахового продукту в межах одного договору страхування (перестрахування) одночасно від клієнта та від страховика або перестраховика, з яким клієнтом укладається договір страхування або перестрахування.
Якщо страховий та/або перестраховий брокер отримує винагороду за реалізацію від страховика (перестраховика), в договорі страхування або перестрахування додатково має бути зазначено:
1) інформація, що такий договір укладено за посередництва такого страхового та/або перестрахового брокера;
2) найменування та код у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) – для страхового та/або перестрахового брокера – юридичної особи, постійного представництва страхового або перестрахового брокера-нерезидента;
3) прізвище, ім’я, по батькові та реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті/запис в електронному безконтактному носії або в паспорті проставлено слово “відмова”) – для страхового та/або перестрахового брокера – фізичної особи-підприємця.
На вимогу клієнта в договорі страхування або перестрахування також має бути зазначено розмір винагороди за реалізацію, яку отримує страховий брокер від страховика.
3. Якщо винагорода за реалізацію страховому посереднику визначається у вигляді грошових коштів, такий посередник відповідно до умов договору зі страховиком, перестраховиком або клієнтом має право утримувати цю винагороду за рахунок коштів, сплачених клієнтом на виконання договору страхування або перестрахування.
Стаття 71. Реалізація страхових та/або перестрахових продуктів
1. Діяльність з реалізації страхових продуктів здійснюється страховиком, страховим посередником (крім перестрахового брокера), та включає такі напрямки діяльності:
1) рекламування та/або проведення маркетингових, рекламних та інших підготовчих заходів, спрямованих на укладення договорів страхування, зокрема, але не виключно, надання інформації щодо умов договору страхування відповідно до критеріїв та/або потреб, визначених клієнтами, проведення порівняльного аналізу за критеріями клієнтів;
2) пропозиція та консультування клієнта щодо укладання договору страхування;
3) укладення та внесення змін до договору страхування, зокрема, але не виключно, залучення до оцінки страхового ризику, вірогідності настання страхової події, оформлення документів та розрахунків щодо сплати страхової премії;
4) отримання страхових премій від клієнта та подальше їх перерахування страховику;
5) оформлення необхідних документів для своєчасної страхової виплати та інша діяльність, пов’язана з організацією врегулювання страхового випадку;
6) отримання страхових виплат від страховика та подальше їх перерахування клієнту.
2. Діяльність з реалізації перестрахових продуктів здійснюється страховиком та/або перестраховим брокером та включає такі напрямки діяльності:
1) рекламування та/або проведення маркетингових, рекламних та інших підготовчих заходів, спрямованих на укладення договорів перестрахування, зокрема, але не виключно, надання інформації щодо умов договору перестрахування відповідно до критеріїв та/або потреб, визначених перестрахувальниками;
2) пропозиція та консультування перестрахувальника щодо укладання договору перестрахування;
3) укладення та внесення змін до договору перестрахування (ковер-ноти, сертифіката, поліса, свідоцтва тощо), зокрема, але не виключно, залучення до оцінки страхового ризику, вірогідності настання страхової події, оформлення документів та розрахунків за договором перестрахування;
4) отримання перестрахових премій від перестрахувальника та подальше їх перерахування до перестраховика;
5) оформлення всіх необхідних документів для своєчасної перестрахової виплати перестраховиком;
6) отримання перестрахових виплат від перестраховика та подальше їх перерахування до перестрахувальника.
Стаття 72. Право на діяльність з реалізації страхових та/або перестрахових продуктів
1. Право на діяльність (виконання трудових обов’язків) з реалізації страхових та/або перестрахових продуктів мають особи, які відповідають вимогам, встановлених цим Законом та перебувають у відповідних переліках працівників з реалізації або в Реєстрі посередників. До таких осіб відносяться:
1) страховики через своїх працівників з реалізації та керівників з реалізації за напрямками, визначеними частиною першою статті 71 цього Закону, крім підпунктів 4-6;
2) страхові посередники:
а) страхові агенти – фізичні особи за напрямками, визначеними частиною першою статті 71 цього Закону, крім підпунктів 4-6;
б) страхові агенти – фізичні особи-підприємці за напрямками, визначеними частиною першою статті 71 цього Закону, крім підпунктів 5 і 6;
страхові агенти – юридичні особи за напрямками, визначеними частиною першою статті 72 цього Закону, крім підпунктів 5 і 6 частини першої статті 71 цього Закону;
г) додаткові страхові агенти за напрямками, визначеними частиною першою статті 71 цього Закону, крім підпунктів 5-6;
д) субагенти в межах повноважень, визначених частиною першою статті 71 цього Закону, крім підпунктів 4-6 частини першої статті 71 цього Закону та відповідно договору доручення, укладеного із страховим агентом;
е) страхові брокери за напрямками, визначеними частиною першою статті 71 цього Закону
ж) перестрахові брокери, їх працівники з реалізації та керівники з реалізації за напрямками, визначеними частиною другою статті 71 цього Закону;
2. Право на діяльність з реалізації страхових та/або перестрахових продуктів також мають страхові брокери-нерезиденти та страхові агенти-нерезиденти, які в установленому порядку повідомили Регулятора про намір здійснювати діяльність на території України.
Стаття 73. Вимоги до осіб, які здійснюють діяльність (виконують трудові обов’язки) із реалізації страхових та/або перестрахових продуктів
1. Страхові посередники – фізичні особи, страхові посередники – фізичні особи-підприємці, працівники з реалізації та керівники з реалізації страховиків, страхових посередників – юридичних осіб, постійних представництв страхових та/або перестрахових брокерів-нерезидентів та страхових посередників – фізичних осіб-підприємців до початку та впродовж всієї діяльності (виконання трудових обов’язків) з реалізації страхових та/або перестрахових продуктів зобов’язані мати:
1) повну цивільну дієздатність;
2) підтвердження необхідного рівня знань відповідно до статті 83 та статті 84 цього Закону;
3) бездоганну ділову репутацію. Ознаками відсутності бездоганної ділової репутації є:
а) особа в установленому законодавством порядку позбавлена права займати посади або займатися професійною діяльністю, в тому числі:
особа, яка була страховим посередником та була виключена з Реєстру посередників протягом останніх трьох років з дня прийняття такого рішення Регулятором або страховиком за порушення вимог цього Закону;
б) особа має непогашену або незняту в установленому законом порядку судимість за кримінальні правопорушення у сфері господарської діяльності;
в) особа, відповідальна за виконання ключових функції або яка була власником істотної участі у фінансовій установі не менше шести місяців протягом одного року, що передує прийняттю рішення про застосування заходу впливу у вигляді:
відкликання/анулювання всіх ліцензій у фінансової установи (застосовується протягом п’яти років з дня прийняття рішення відповідним державним органом про відкликання/анулювання ліцензії);
відсторонення керівництва від управління фінансовою установою та призначення тимчасової адміністрації у фінансовій установі у разі встановлення порушень фінансовою установою законів та інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність з надання фінансових послуг (застосовується протягом п’яти років з дати прийняття рішення відповідним державним органом про відсторонення керівництва від управління фінансовою установою та призначення тимчасової адміністрації);
г) особа була керівником, головним бухгалтером або власником істотної участі у фінансовій установі не менше шести місяців, якщо таку фінансову установу в цей період або протягом одного року після цього було визнано банкрутом та/або піддано процедурі примусової ліквідації (застосовується протягом 10 років з дня визнання фінансової установи банкрутом або початку процедури примусової ліквідації);
д) наявна інформація, що особа включена до переліку осіб, пов’язаних із терористичною діяльністю або стосовно яких застосовано міжнародні санкції, в установленому законодавством порядку або належить до резидентів держав, що здійснюють збройну агресію проти України у значенні, наведеному в статті 1 Закону України “Про оборону України”, та/або дії яких створюють умови для виникнення воєнного конфлікту та застосування воєнної сили проти України;
4) чинний договір страхування відповідальності за класом страхування 13 відповідно до положень статті 74 цього Закону.
Стаття 74. Договір страхування відповідальності страхових посередників
1. Предметом договору страхування відповідальності страхових посередників є страхові інтереси страхувальника, що не суперечать чинному законодавству України, і пов’язані з відшкодуванням майнової шкоди, що заподіяна третім особам внаслідок помилки або необережності такого страхового посередника в процесі діяльності з реалізації страхових та/або перестрахових продуктів, в тому числі відповідальності при виконанні положень, передбачених частиною першою та другою статті 69 цього Закону.
2. Страхова сума за договором страхування відповідальності страхових посередників має становити не менше чотирьох відсотків суми страхових та перестрахових премій за договорами страхування та/або перестрахування, укладеними протягом року, що минув, за сприянням такого посередника, але не менше одного мільйона гривень, якщо інше не передбачено законодавством.
Регулятор має право переглядати вимоги щодо встановлення розміру страхової суми за договором страхування відповідальності страхових посередників не частіше одного разу на рік відповідно до рівня інфляції та індексу споживчих цін.
3. Страхове покриття за договором страхування відповідальності страхових посередників відповідно до частини першої та другої цієї статті включає відповідальність за помилки або необережності працівників з реалізації страхового посередника в процесі виконання трудових обов’язків з реалізації страхових та/або перестрахових продуктів.
4. Страховий агент – фізична особа-підприємець, страховий агент – юридична особа, страховий брокер та перестраховий брокер, які отримують страхові та/або перестрахові премії та страхові та/або перестрахові виплати, зобов’язані мати чинний договір страхування відповідальності страхових посередників, дійсний на території України.
У разі відсутності такого договору страхування страховик та/або перестраховик несе відповідальність перед клієнтами за майнову шкоду, що заподіяна третім особам внаслідок помилки або необережності страховим посередником, в процесі здійснення діяльності з реалізації страхових та/або перестрахових продуктів.
5. Страховий агент – фізична особа, додатковий страховий агент, субагент має право укласти договір страхування відповідальності страхових посередників.
У разі відсутності такого договору страховик несе відповідальність за майнову шкоду, що заподіяна третім особам внаслідок помилки або необережності страхового агента – фізичної особи, додаткового страхового агента, в тому числі при виконанні положень частини першої та другої статті 69 цього Закону, якщо інше не визначено договором з таким страховиком.
6. У разі співпраці страхового агента-фізичної особи або додаткового страхового агента з більше, ніж одним страховиком, відповідальність перед клієнтами за майнову шкоду, що заподіяна третім особам внаслідок помилки або необережності такого посередника, в тому числі при виконанні положень частини першої та другої статті 69 цього Закону, несе страховик, страхові продукти якого реалізує такий посередник, якщо інше не визначено договором з таким страховиком.
7. Договір страхування професійної відповідальності страхового або перестрахового брокера-нерезидента та постійного представництва страхового або перестрахового брокера-нерезидента, оформлений в країні його місцезнаходження чи місця реєстрації, місцезнаходження чи місця реєстрації його головного офісу, вважається таким, що задовольняє умовам цього Закону, якщо страхова сума (ліміт відповідальності) за таким полісом не менше суми, передбаченної частиною другою цієї статті та покриття його дії поширюється на територію України.
Стаття 75. Виконання трудових обов’язків щодо реалізації страхових та/або перестрахових продуктів керівниками з реалізації страховика та страхового посередника
1. Керівники з реалізації страховика, страхового посередника зобов’язані забезпечувати виконання таким страховиком, страховим посередником вимог законодавства про реалізацію страхових продуктів.
2. Додатковий страховий агент повинен призначити особу, відповідальну за діяльність з реалізації страхових продуктів, яка є керівником з реалізації такого посередника у розумінні цього Закону.
3. Керівники з реалізації повинні володіти знаннями, навичками, необхідними для реалізації страхових та/або перестрахових продуктів та відповідати вимогам, передбачених статтею 73 цього Закону.
4. Керівники з реалізації зобов’язані:
1) організувати проведення навчання працівників з реалізації відповідного страховика та страхового посередника до початку їх діяльності у порядку, визначеному у статті 83 та статті 84 цього Закону;
2) організувати проходження працівниками з реалізації відповідного страховика та/або страхового посередника кожні 3 роки підвищення їх кваліфікації у порядку, визначеному статті 84 цього Закону;
3) забезпечити перевірку відповідності працівників з реалізації відповідного страховика та/або страхового посередника вимогам, передбаченим статтею 73 цього Закону;
4) надавати працівникам з реалізації відповідного страховика та/або страхового посередника консультації, роз’яснення з питань реалізації страхових та/або перестрахових продуктів;
5) здійснювати контроль за працівниками з реалізації відповідного страховика та/або страхового посередника в частині повноти надання клієнту інформації відповідно до статей 85 – 87 цього Закону;
6) встановити порядок забезпечення виконання та дотримання працівниками з реалізації відповідного страховика та страхового посередника вимог законодавства, що регулює діяльність з реалізації страхових та перестрахових продуктів (комплаєнс);
7) запобігати порушенням вимог законодавства, що регулює діяльність з реалізації страхових та перестрахових продуктів, працівниками з реалізації відповідного страховика та страхового посередника;
8) при виявленні порушень законодавства, що регулює діяльність з реалізації страхових та перестрахових продуктів, працівниками з реалізації відповідного страховика та страхового посередника вжити заходів по усуненню таких порушень.
Стаття 76. Виконання трудових обов’язків щодо реалізації страхових та/або перестрахових продуктів працівниками з реалізації страховика
1. Страховик, який отримав ліцензію на здійснення діяльності зі страхування, має право на реалізацію відповідних страхових та/або перестрахових продуктів шляхом виконання трудових обов’язків з реалізації відповідних страхових продуктів його працівниками
2. Страховик зобов’язаний вести переліки своїх керівників з реалізації та працівників з реалізації, працівників з реалізації страхового агента та субагента, які реалізують його страхові продукти. Такий перелік має містити інформацію про працівників з реалізації, передбачену частинами п’ятою, шостою та сьомою цієї статті.
Страховик зобов’язаний надавати на вимогу Регулятора документи, що підтверджують інформацію, передбачену частинами п’ятою, шостою та сьомою цієї статті.
Порядок та вимоги щодо розкриття інформації в переліку працівників з реалізації визначаються Регулятором.
3. Страховик несе відповідальність згідно чинного законодавства за достовірність, актуальність та повноту запису в переліку працівників з реалізації.
4. Страховик має право на реалізацію страхових продуктів інших страховиків відповідно до укладеного договору з урахуванням вимог цього Закону.
5. Страховик зобов’язаний перевірити відповідність своїх працівників з реалізації вимогам, передбаченим статтею 73 цього Закону.
6. Страховик зобов’язаний забезпечити організацію навчання своїх керівників з реалізації та працівників з реалізації та підвищення їх кваліфікації у порядку, визначеному статей 83 і 84 цього Закону.
7. Страховик зобов’язаний здійснювати контроль за своїми працівниками з реалізації щодо виконання вимог, визначених цим Законом протягом строку дії трудових відносин з такими особами.
8. Страховик зобов’язаний затвердити, запровадити та регулярно переглядати внутрішні політики та процедури щодо реалізації страхових та перестрахових продуктів його керівниками з реалізації та працівниками з реалізації з метою забезпечення виконання вимог, визначених частиною п’ятою, шостою та сьомою цієї статті.
9. Страховик несе відповідальність перед клієнтами за виконання умов договору страхування та/або перестрахування у разі допущення помилок або за необережності його працівниками з реалізації.
Стаття 77. Здійснення діяльності з реалізації страхових продуктів страховими агентами та додатковими страховими агентами
1. Страховик має право на реалізацію страхових продуктів через страхового агента та додаткового страхового агента, які внесені до Реєстру посередників.
2. Страховий агент та додатковий страховий агент здійснюють свою діяльність з реалізації страхових продуктів від імені та в інтересах страховика, на підставі договору зі страховиком, укладеного відповідно до законодавства, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Страховий агент, додатковий страховий агент мають право здійснювати свою діяльність з реалізації страхових продуктів від імені та в інтересах кількох страховиків на підставі договорів, укладених із кожним зі страховиків відповідно до законодавства з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
При здійсненні діяльності з реалізації страхових продуктів страховим агентом, його керівники з реалізації та працівники з реалізації зобов’язані відповідати вимогам, визначеним статтею 73 цього Закону.
При здійсненні діяльності з реалізації страхових продуктів додатковим страховим агентом, його керівник з реалізації зобов’язаний відповідати вимогам, визначеним статтею 73 цього Закону.
3. Договір, на підставі якого виникають повноваження страхового агента та додаткового страхового агента, має містити:
1) інформацію про те, що особа є страховим агентом чи додатковим страховим агентом;
2) перелік повноважень, які страховик передає страховому агенту або додатковому страховому агенту;
3) розмір максимальної страхової суми щодо окремого предмету договору страхування чи окремої застрахованої особи, на яку страховий агент та додатковий страховий агент може укласти один договір страхування;
4) строки та порядок подання страховим агентом, додатковим страховим агентом відомостей страховику про укладені договори страхування;
5) строки та порядок перерахування страховим агентом, додатковим страховим агентом отриманих страхових премій страховику (за наявності);
6) обов’язкові реквізити для переказу коштів страхових премій (за наявності) із зазначенням номеру поточного рахунку за спеціальним режимом використання страхового агента фізичної особи-підприємця, юридичної особи, додаткового страхового агента;
7) відомості про територію дії повноважень страхового агента та додаткового страхового агента;
8) порядок розрахунку розміру та строки сплати винагороди за реалізацію страхового агента або додаткового страхового агента;
9) умову про те, хто несе відповідальність перед клієнтами за збитки, заподіяні внаслідок помилки або необережності такого посередника, його керівників з реалізації та працівників з реалізації, в тому числі при виконанні положень частини першої та другої статті 69 цього Закону
10) інші умови за домовленістю сторін.
Договір починає діяти не раніше дати внесення запису про страхового агента, додаткового страхового агента в Реєстр посередників.
4. Якщо територію дії повноважень страхового агента та додаткового страхового агента в договорі не визначено, то повноваження такої особи поширюються на територію України.
5. Страховий агент – фізична особа-підприємець, страховий агент – юридична особа та додатковий страховий агент мають право отримувати страхові премії від клієнтів за договорами страхування з подальшим перерахуванням їх страховику, якщо це визначено в договорі та за умови наявності поточного рахунку із спеціальним режимом використання та договору страхування відповідальності такого страхового посередника відповідно до цього Закону.
Страховим агентам-фізичним особам заборонено отримувати страхові премії за договорами страхування від клієнтів. Укладений договір страхування за посередництва такого страхового агента вважається нікчемним.
Страховий агент за погодження зі страховиком має право передати частину своїх зобов’язань щодо реалізації страхових продуктів субагенту на підставі договору доручення.
6. Страховик зобов’язаний здійснювати контроль за відповідністю діяльності страхового агента, його керівників з реалізації та працівників з реалізації, додаткового страхового агента, його керівників з реалізації, субагента, його керівників з реалізації та працівників з реалізації вимогам цього Закону та іншого законодавства, що регулює діяльність з реалізації страхових продуктів, протягом строку дії договору з таким посередником.
7. Страховик зобов’язаний розробити, затвердити, запровадити та регулярно переглядати свої внутрішні політики (процедури, положення) щодо порядку взаємодії та співпраці зі страховими агентами, додатковими страховими агентами, субагентами.
8. Внутрішні політики (процедури, положення) страховика, передбачені частиною сьомою цієї статті, повинні включати, зокрема:
1) правила організації роботи страховика зі страховими агентами, додатковими страховими агентами, субагентами, порядок укладення та розірвання договорів з ними;
2) порядок внесення запису, внесення змін до запису та вилучення запису з Реєстру посередників про страхових агентів, додаткових страхових агентів, субагентів;
3) порядок моніторингу відповідності страхових агентів, додаткових страхових агентів, субагентів вимогам, установленим цим Законом, та оновлення інформації про них в Реєстрі посередників;
4) порядок організації та проведення навчання страхових агентів, додаткових страхових агентів, субагентів, їх керівників з реалізації та працівників з реалізації і підвищення їх кваліфікації;
5) порядок контролю за дотриманням страховими агентами, додатковими страховими агентами, субагентами вимог законодавства щодо провадження діяльності з реалізації страхових продуктів, а також порядок реагування страховика на порушення умов діяльності такими страховими посередниками;
6) порядок нарахування та виплати винагороди за реалізацію страховим агентам та додатковим страховим агентам.
9. Неналежний контроль страховика за діяльністю страхових агентів, додаткових страхових агентів, субагентів відповідно до умов договору визнається Регулятором як порушення законодавства, що регулює діяльність з реалізації страхових продуктів.
10. Страховий агент – фізична особа-підприємець, страховий агент – юридична особа, субагент – фізична особа-підприємець, субагент – юридична особа, зобов’язані вести та надавати перелік своїх працівників з реалізації страховику, страхові продукти якого реалізує такий посередник. Такий перелік має містити інформацію про відповідність таких осіб встановленим вимогам, передбаченим статтею 73, статтею 83 та статтею 84 цього Закону.
Страховик зобов’язаний надавати на вимогу Регулятора документи, що підтверджують інформацію, передбачену цією частиною.
Порядок та вимоги щодо розкриття інформації в переліку працівників з реалізації страхового агента, субагента визначаються нормативно-правовими актами Регулятора.
Стаття 78. Здійснення діяльності з реалізації страхових та/або перестрахових продуктів страховими та перестраховими брокерами
1. Страхові та/або перестрахові брокери здійснюють діяльність з надання посередницьких послуг у страхуванні та/або перестрахуванні як виключний вид діяльності не раніше дати внесення їх в Реєстр посередників.
2. Дозволяється суміщення діяльності страхового та перестрахового брокера однією юридичною особою, постійним представництвом страхового або перестрахового брокера-нерезидента.
3. Страховий та/або перестраховий брокер здійснює свою діяльність від власного імені та в інтересах клієнта на підставі договору, укладеного відповідно до законодавства України та вимог міжнародного права.
Договір з клієнтом та/або страховиком, та/або перестраховиком починає діяти не раніше дня реєстрації страхового та/або перестрахового брокера в Реєстрі посередників.
4. Страховий та/або перестраховий брокер має право надавати консультації та/або допомогу клієнту при виконанні страховиком та/або перестраховиком договору страхування та/або перестрахування, визначену в договорі.
5. Перестраховий брокер має право при супроводжені клієнта в процесі врегулювання страхового випадку здійснювати виплату клієнту страхового відшкодування за рахунок власних коштів страхового брокера (у період очікування виплати страхового відшкодування страховиком), з подальшою компенсацією перестраховому брокеру цих виплат за рахунок коштів, отриманих від страховика у якості страхового відшкодування.
6. Страховий та/або перестраховий брокер має право надавати інші посередницькі послуги, пов’язані з реалізацією страхових та/або перестрахових продуктів, зокрема, але не виключно, консультування, навчання, надання експертно-інформаційних послуг з питань оцінки ризиків та збитків на підставі укладеного договору зі страховиком та/або перестраховиком за винагороду.
7. Страховому та/або перестраховому брокеру заборонено:
1) отримувати винагороду за реалізацію одночасно за одним укладеним договором страхування або перестрахування від клієнта та страховика (перестраховика);
2) керівнику страхового та/або перестрахового брокера – юридичної особи, постійного представництва страхового та/або перестрахового брокера-нерезидента, страховому брокеру – фізичній особі-підприємцю входити до складу правління та/або ради страховиків;
3) бути власником частки у статутному капіталі страховиків;
4) перебувати у правовідносинах, які можуть поставити під загрозу здійснення діяльності з реалізації страхових та перестрахових продуктів в інтересах клієнта;
5) мати у складі своїх учасників власників істотної участі страховика, самого страховика, пов’язаних осіб та керівників страховика.
У разі, якщо страховий брокер, який є фізичною особою – підприємцем, отримає у спадщину частку у статутному капіталі страховика, страхового агента та додаткового страхового агента, він зобов’язаний відчужити таку частку протягом трьох місяців з дня отримання спадщини.
У випадках, коли частка у статутному капіталі страховика, страхового агента та додаткового страхового агента, протягом встановленого строку не відчужена, такий страховий брокер виключається з Реєстру посередників.
8. Під час здійснення діяльності з реалізації страхових та перестрахових продуктів страховий та/або перестраховий брокер – фізична особа-підприємець та керівники з реалізації страхового та/або перестрахового брокера – юридичної особи, постійного представництва страхового та/або перестрахового брокера-нерезидента зобов’язаний дотримуватися таких вимог:
1) мати знання, необхідні для укладення договору страхування та/або перестрахування, а саме з загальних та спеціальних умов страхування та/або перестрахування, які пропонуються страховиками та/або перестраховиками;
2) провести порівняльний аналіз загальних умов договорів страхування двох або більше страховиків та надати інформацію, передбачену статтею 86 цього Закону, надати консультації клієнту стосовно обґрунтованого вибору страховика та/або перестраховика, від імені і за дорученням клієнта домовитися про строки і умови укладання договору страхування та/або перестрахування, а також супроводжувати клієнта в процесі врегулювання страхового випадку до дня отримання страхувальником та/або перестрахувальником або вигодонабувачем за договором страхування або законом страхової виплати якщо це передбачено договором.
9. При здійсненні діяльності з надання посередницьких послуг у страхуванні та/або перестрахуванні страховим та/або перестраховим брокером його керівники з реалізації та працівники з реалізації зобов’язані відповідати вимогам, визначеним статтею 73 цього Закону.
Страховий та/або перестраховий брокер зобов’язаний перевірити інформацію щодо відповідності своїх керівників з реалізації та працівників з реалізації таким вимогам.
10. Страховий та/або перестраховий брокер зобов’язаний забезпечити організацію навчання для своїх керівників з реалізації та працівників з реалізації у порядку, визначеному в статей 83 і 84 цього Закону.
11. Страховий та/або перестраховий брокер зобов’язаний вести перелік своїх працівників з реалізації, який повинен містити інформацію про відповідність таких осіб встановленим вимогам, передбаченим статтями 73, 83 і 84 цього Закону.
Страховик та/або перестраховий брокер зобов’язаний надавати на вимогу Регулятора документи, що підтверджують інформацію, передбачену частинами восьмою- десятою цієї статті.
Порядок та вимоги щодо розкриття інформації в переліку працівників з реалізації страхового та перестрахового брокера визначаються нормативно-правовими актами Регулятора.
Стаття 79. Система реєстрації страхових посередників
1. Регулятор, у визначеному ним порядку, створює та веде Реєстр посередників.
2. Реєстр посередників складається з:
1) Реєстру осіб, які здійснюють діяльність з надання посередницьких послуг, перелік яких визначено в пункті другому частини першої статті 72 цього Закону;
2) електронного кабінету адміністратора системи Реєстру посередників;
3) публічних електронних кабінетів заявників для подання документів в електронній формі.
3. Адміністраторами Реєстру є страховики та Регулятор.
4. Реєстр посередників ведеться з метою доступу до публічної інформації щодо страхових посередників.
5. Реєстр посередників є публічним, за винятком інформації, яка є інформацією з обмеженим доступом.
6. Страхові посередники мають право отримувати будь-яку інформацію про себе, внесену до Реєстру посередників.
7. Доступ до інформації в Реєстрі посередників є безоплатним.
8. Програмне забезпечення Реєстру посередників має передбачати:
1) можливість подання документів в електронній формі для реєстрації страхових посередників;
2) можливість ідентифікації осіб, які подають документи для реєстрації страхових посередників;
3) контроль за повнотою заповнення заявки на реєстрацію страхового посередника;
4) перегляд стану розгляду поданих документів;
5) публічний доступ до інформації, що міститься в Реєстрі посередників, крім інформації з обмеженим доступом;
6) ведення реєстраційних справ в Реєстрі посередників в електронній формі (внесення запису, зміни до запису та вилучення запису) та створення їх електронного архіву;
7) зберігання інформації про страхових посередників протягом не менше трьох років з дня вилучення запису з Реєстру посередників та публічний доступ до такої інформації, крім інформації з обмеженим доступом;
8) захист інформації, в тому числі персональних даних, згідно із законодавством.
9. Вичерпний перелік документів, що подаються на реєстрацію в Реєстрі посередників, порядок ведення записів в Реєстрі посередників, порядок та строки реєстрації страхових посередників, порядок надання доступу до Реєстру посередників, порядок формування та зберігання реєстраційних справ, порядок розгляду звернень страховиків та страхових посередників стосовно інформації в Реєстрі посередників та перелік інформації, що має статус інформації з обмеженим доступом визначаються нормативно-правовими актами Регулятора.
Стаття 80. Інформація, що міститься в Реєстрі посередників
1. Запис про страхового посередника в Реєстрі посередників повинен містити таку інформацію:
1) вид особи, яка здійснює діяльність з надання посередницьких послуг, перелік яких визначено в пункті другому частини першої статті 72 цього Закону;
2) повне та, за наявності, скорочене найменування – для юридичної особи та постійного представництва страхового або перестрахового брокера-нерезидента або прізвища, ім’я та по батькові (за наявності) – для фізичної особи та фізичної особи-підприємця;
3) код у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) – для юридичної особи та постійного представництва страхового або перестрахового брокера-нерезидента або реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті/запис в електронному безконтактному носії або в паспорті проставлено слово “відмова”) – для фізичної особи та фізичної особи-підприємця;
4) місцезнаходження;
5) адреса веб-сайту страхового посередника (за наявності), номери телефонів та адреси електронної пошти контактних осіб такого страхового посередника;
6) перелік страхових та перестрахових продуктів за класами страхування, за якими страховий посередник має право здійснювати діяльність з реалізації страхових та/або перестрахових продуктів;
7) наявність у страхового посередника договору страхування відповідальності страхового посередника (за наявності), строк його дії, а також найменування та код у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) страховика, з яким укладено такий договір або полісу професійної відповідальності страхового або перестрахового брокера – нерезидента та постійного представництва страхового або перестрахового брокера-нерезидента, оформлений в країні його місцезнаходження чи місця реєстрації, місцезнаходження чи місця реєстрації його головного офісу та строк його дії, найменування та номер реєстрації страховика-нерезидента в реєстрі уповноваженого органу в країні його реєстрації;
8) платіжні реквізити поточного рахунку зі спеціальним режимом використання страхового посередника для цілей зарахування та перерахування страхових та/або перестрахових премій, страхових та/або перестрахових виплат за договорами страхування та/або перестрахування (за наявності) та винагороди за реалізацію страхових та/або перестрахових продуктів;
9) наявність та місцезнаходження відокремлених підрозділів страхового посередника;
10) частка істотної участі страхового агента у статутному капіталі будь-якого страховика;
11) частка істотної участі будь-якого страховика у статутному капіталі страхового агента, страхового брокера, перестрахового брокера;
12) прізвище, ім’я та по батькові (за наявності) та посади керівників з реалізації та інформація про підтвердження необхідного рівня знань таких керівників з реалізації страхового посередника та дата такого підтвердження;
13) заходи впливу, застосовані до страхового посередника, включаючи інформацію про оскарження таких заходів впливу у суді із зазначенням результату такого оскарження;
14) найменування та номер реєстрації у код у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) страховиків, реалізацію страхових та/або перестрахових продуктів яких здійснює страховий посередник;
15) суміщення діяльності страхового брокера з діяльністю перестрахового брокера.
16) дата внесення запису про страхового посередника в Реєстр посередників, дата внесення змін до запису про страхового посередника в Реєстрі посередників, підстава та дата вилучення запису про страхового посередника з Реєстру посередників.
2. Зазначені в Реєстрі посередників відомості щодо реєстраційного номера облікової картки платника податків або серії (за наявності) та номеру паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті/запис в електронному безконтактному носії або в паспорті проставлено слово “відмова”), унікального номера запису в Єдиному державному демографічному реєстрі, місця проживання, дати народження фізичних осіб, щодо яких зазначається інформація в Реєстрі посередників, їх місцезнаходження (крім області, району, населеного пункту), номер поточного рахунку зі спеціальним режимом використання, є інформацією з обмеженим доступом та не підлягають відображенню у відкритому доступі.
Стаття 81. Реєстрація страхових посередників
1. Реєстрацію та внесення запису в Реєстр посередників про страхових агентів, додаткових страхових агентів, субагентів, здійснює страховик, реалізацію страхових продуктів якого здійснює такий посередник.
2. Cтраховик зобов’язаний:
1) перевірити інформацію щодо відповідності страхового агента – фізичної особи, страхового агента фізичної особи-підприємця, субагента – фізичної особи-підприємця, а також керівників з реалізації страхового агента – фізичної особи-підприємця, страхового агента – юридичної особи, додаткового страхового агента та субагента – юридичної особи вимогам, передбаченим статтею 73 цього Закону;
2) перевірити наявну в Реєстрі посередників інформацію про страхового агента, субагента, додаткового страхового агента, в разі наявності такого запису – внести зміни до запису та актуалізувати інформацію про таку особу;
3) внести запис до Реєстру посередників про страхового агента, додаткового страхового агента, субагента;
4) внести зміни до запису в Реєстрі посередників про страхового агента, додаткового страхового агента, субагента у випадку зміни інформації, зазначеної в статті 80 цього Закону.
3. Страховий агент або додатковий страховий агент зобов’язаний надати страховику документи для підтвердження інформації, передбаченої статтею 80 цього Закону.
Субагент зобов’язаний надати страховому агенту, з яким він уклав договір доручення, документи для підтвердження інформації, передбаченої статтею 80 цього Закону.
4. Страховий агент – фізична особа-підприємець, страховий агент – юридична особа зобов’язані надати страховику актуальний перелік своїх працівників з реалізації, субагентів, їх працівників з реалізації та регулярно його оновлювати.
5. Страховик несе відповідальність згідно чинного законодавства за достовірність, актуальність та повноту запису в Реєстрі посередників про страхового агента, додаткового страхового агента, субагента.
6. Страховий агент та додатковий страховий агент мають право звернутися до Регулятора щодо внесення змін до запису в Реєстрі посередників про такого посередника в тому числі про субагента, з яким співпрацює страховий агент, з наданням відповідних документів, що підтверджують ці зміни.
7. Реєстрацію страхових та перестрахових брокерів та внесення відповідного запису в Реєстр посередників здійснює Регулятор на підставі поданої ними електронної заявки через публічні електронні кабінети заявників у Реєстрі посередників.
Заявка подається разом із наданням копій оригіналів документів для підтвердження інформації, передбаченої статтею 80 цього Закону.
8. Регулятор приймає рішення та повідомляє особу про її реєстрацію як страхового та/або перестрахового брокера або про відмову у реєстрації, або про залишення заявки без розгляду.
У повідомленні про відмову у реєстрації або залишення заявки без розгляду зазначаються підстави прийняття такого рішення.
9. Підставами для прийняття рішення про відмову у реєстрації особи страховим або перестраховим брокером є:
1) невідповідність фізичної особи-підприємця або керівника з продажів юридичної особи та постійного представництва страхового або перестрахового брокера-нерезидента вимогам, передбаченим статтею 73 цього Закону;
2) недостовірність інформації у документах, поданих особою Регулятору для внесення в Реєстр посередників.
10. Заявка про реєстрацію особи як страхового та/або перестрахового брокера може бути залишена без розгляду, якщо:
1) особою не подано або подано не в повному обсязі документи, перелік яких визначений нормативно-правовими актами Регулятора, на підтвердження відповідності вимогам цього Закону до страхових посередників;
2) документи оформлені з порушенням вимог законодавства України;
3) документи містять неправдиву або неповну інформацію, а особа не усунула недоліки, виявлені в поданих документах.
11. Після усунення причин, що були підставою для залишення заявки про внесення інформації до Реєстру посередників без розгляду, особа може повторно подати заявку про внесення інформації до такого Реєстру посередників, яка розглядається у порядку, встановленому цією статтею.
Стаття 82. Вилучення запису з Реєстру посередників
1. Право здійснення діяльності з реалізації страхових та/або перестрахових продуктів страховим посередником припиняється з дня вилучення запису про таку особу із Реєстру посередників.
2. Вилучення запису з Реєстру посередників про страхового агента, субагента та додаткового страхового агента здійснює страховик.
3. Вилучення запису з Реєстру посередників про страхового та/або перестрахового брокера здійснює Регулятор.
4. Страховик зобов’язаний вилучити запис з Реєстру посередників про страхового агента, субагента, додаткового страхового агента, а Регулятор зобов’язаний вилучити запис з Реєстру посередників про страхового та/або перестрахового брокера, за таких підстав:
1) невідповідність страхового посередника – фізичної особи та фізичної особи-підприємця, керівників з реалізації страхового посередника – юридичної особи та постійного представництва страхового або перестрахового брокера-нерезидента, та страхового посередника – фізичної особи-підприємця, вимогам, передбаченим статтею 73 цього Закону;
2) встановлення фактів подання такою особою недостовірної інформації в документах, які були підставою для внесення її в Реєстр посередників;
3) наявна заборона провадити діяльність на підставі рішення суду, що набрало законної сили, для фізичної особи та фізичної особи-підприємця;
4) відсутність інформації про проходження страховим посередником – фізичною особою та фізичною особою-підприємцем, керівників з реалізації страхового посередника – юридичної особи та постійного представництва страхового або перестрахового брокера-нерезидента та фізичної особи-підприємця навчання або підвищення кваліфікації у строки, визначені цим Законом;
5) проведення державної реєстрації припинення такого страхового посередника як юридичної особи та постійного представництва страхового або перестрахового брокера-нерезидента або державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такого посередника, яка є фізичною особою-підприємцем;
6) смерть фізичної особи та фізичної особи-підприємця, або визнання такої особи безвісно відсутньою або померлою за рішенням суду;
7) виявлення фактів провадження діяльності з приймання страхових (перестрахових) премій та страхових (перестрахових) виплат страховими посередниками без дотримання вимог щодо відкриття та ведення поточного рахунку із спеціальним режимом використання, встановлених цим Законом;
8) неподання повідомлення про новий договір страхування відповідальності страхового посередника, передбаченого статтею 74 цього Закону;
9) встановлення фактів подання страховим посередником недостовірної інформації, що стало підставою для реєстрації такого посередника, його керівників з реалізації в Реєстрі посередників;
10) систематичне порушення страховим посередником та його керівниками з реалізації законодавства про реалізацію страхових та перестрахових продуктів та/або про захист прав споживачів;
11) невиконання страховим посередником та його керівниками з реалізації розпорядження про усунення порушень Регулятора;
12) порушення страховим посередником та його керівниками з реалізації вимог законодавства щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення;
13) не здійснення діяльності з надання посередницьких послуг страховим посередником протягом останніх 12 місяців;
14) подання страховим посередником заяви про вилучення запису з Реєстру посередників.
5. У випадку наявності у страховика інформації про страхового агента, додаткового страхового агента, субагента, їх керівників з реалізації, передбаченої підпунктами 1-9 частини четвертої цієї статті, він зобов’язаний вилучити запис в Реєстрі посередників про таку особу та повідомити Регулятора про підставу вилучення запису з наданням підтверджуючих документів.
6. Регулятор вилучає запис з Реєстру посередників про страхового та/або перестрахового брокера, його керівників з реалізації у випадку наявності інформації, передбаченої підпунктами 1-14 частини четвертої цієї статті.
7. Вилучення запису в Реєстрі посередників про страхових посередників, на підставах, визначених в частині четвертій цієї статті, здійснюється лише за умови наявності документів, що підтверджують такі підстави.
8. Регулятор веде та розміщує на власному вебсайті окремий перелік страхових посередників, які втратили ділову репутацію та по яким був вилучений запис з Реєстру посередників через порушення законодавства на підставах, визначених в підпунктах 1-4 та 7-12 частини четвертої цієї статті, що регулює діяльність з реалізації страхових та перестрахових продуктів.
9. Регулятор має право встановити строки та порядок, додаткові підстави вилучення запису з Реєстру посередників.
Стаття 83. Навчальні програми
1. Регулятор визначає вимоги до навчальних програм, мінімального обсягу знань та навичок страхових посередників, керівників з реалізації та працівників з реалізації страховиків та страхових посередників, необхідного для здійснення таким особами діяльності (виконання трудових обов’язків) з реалізації страхових та/або перестрахових продуктів.
2. Навчальні програми (програми навчання та підвищення кваліфікації), завдання для тестування розробляються та затверджуються страховиком, страховим брокером, перестраховим брокером та/або закладами освіти з урахуванням вимог частини першої цієї статті .
3. Навчальна програма має містити інформацію щодо:
1) законодавства, яке регулює відносини у сфері страхування та пенсійного забезпечення;
2) стану та розвитку ринку страхування та інших ринків фінансових послуг;
3) порядку та умов здійснення страхування та перестрахування;
4) порядку оцінки потреб клієнта;
5) порядку укладання договорів страхування та перестрахування;
6) порядку та умов здійснення страхової виплати;
7) захисту прав споживачів (в тому числі вирішення спорів).
4. Тривалість навчальних програм має бути не менше 15 годин на рік.
Стаття 84. Навчання осіб, які здійснюють діяльність (виконують трудові обов’язки) з реалізації страхових та/або перестрахових продуктів
1. Керівники з реалізації та працівники з реалізації страховиків та страхових посередників, до початку своєї діяльності зобов’язані пройти навчання за навчальними програмами відповідно до вимог статті 83 цього Закону та підтвердити необхідний рівень знань у порядку, визначеному нормативно-правовими актами Регулятора.
2. Навчання страхових посередників може проводитися в будь-якій формі, зокрема, у формі очної (денної, вечірньої), дистанційної та змішаної (очної, вечірньої та дистанційної з використанням спеціальних інтернет-платформ, веб-сайтів тощо) форми навчання, яке можуть здійснювати страховики, страхові посередники та/або відповідні суб’єкти надання освітніх послуг у сфері професійного навчання.
3. Організацію навчання керівників з реалізації та працівників з реалізації страховика, страхових агентів, додаткових страхових агентів, субагентів забезпечують страховики.
4. Страховий агент, додатковий страховий агент, повинен пройти навчання в частині порядку та умов здійснення страхування у кожного страховика, реалізацію продуктів якого такий посередник має наміри здійснювати.
5. Страховий та перестраховий брокер повинен забезпечити організацію навчання своїх працівників з реалізації.
6. Особи, зазначені у частині першій цієї статті, зобов’язані кожні три роки з дня реєстрації в Реєстрі посередників або внесення до переліків працівників з реалізації проходити підвищення кваліфікації за відповідними програмами підвищення кваліфікації та отримати підтвердження необхідного рівня знань у порядку, визначеному нормативно-правовими актами Регулятора.
7. Порядок проведення навчання осіб, які здійснюють діяльність з реалізації страхових та/або перестрахових продуктів, та підтвердження ними необхідного рівня знань розробляє Регулятор.
РОЗДІЛ XIII. ВИМОГИ ДО УКЛАДЕННЯ ТА ВИКОНАННЯ ДОГОВОРІВ СТРАХУВАННЯ
Стаття 85. Переддоговірні відносини
1. Страховий продукт, що пропонується клієнту, має відповідати потребам та вимогам клієнта у страхуванні.
2. До укладання договору страхування страховик (страховий посередник) на підставі отриманої від клієнта інформації зобов’язаний з’ясувати потреби та вимоги цього клієнта у страхуванні.
3. З метою визначення потреб та вимог клієнта у страхуванні страховик (страховий посередник) може запропонувати клієнту заповнити заяву на страхування за встановленою страховиком формою або в інший спосіб визначити потреби клієнта у страхуванні залежно від специфіки та складності страхового продукту та/або типу клієнта.
4. Перед укладенням договору страхування життя страховик (страховий посередник) надає клієнту безоплатну індивідуальну консультацію щодо умов страхування та рекомендації, який страховий продукт максимально відповідатиме вимогам і потребам клієнта у страхуванні, крім випадків, коли клієнт у письмовій формі відмовився від такої консультації та/ або рекомендації.
Страховик (страховий посередник) розробляє внутрішні положення/політики щодо порядку надання індивідуальних консультацій та формування пропозицій клієнту зі страхування життя залежно від специфіки/складності страхового продукту та типу клієнта.
При укладенні договорів страхування інших, ніж страхування життя, така консультація проводиться за рішенням страховика (страхового посередника) або на запит клієнта.
5. Перед підписанням договору страхування життя страховик (страховий посередник) зобов’язаний отримати підтвердження про ознайомлення клієнта з інформацією про страховий продукт у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України “Про електронні документи та електронний документообіг”).
6. До укладання договору страхування страховик (страховий посередник) на вимогу клієнта надає йому пояснення з метою забезпечення можливості оцінити, чи відповідає страховий продукт потребам клієнта з метою прийняття ним обгрунтованого рішення про укладення відповідного договору.
Стаття 86. Інформація про страховий продукт, яка надається клієнту до укладення договору страхування
1. Страховик (страховий посередник) до укладення договору страхування надає клієнту з урахуванням специфіки страхового продукту та потреб клієнта інформацію про страховий продукт, що пропонується.
Форма та вимоги до надання інформації про страховий продукт встановлюються нормативно-правовим актом Регулятора.
2. До укладення договору страхування життя страховик (страховий посередник) зобов’язаний надати клієнту інформацію щодо порядку визначення та розміру страхової суми та/або страхової виплати, страхових ризиків, розміру та порядку визначення можливих вигод, що перевищують встановлені договором страхові суми та/або страхові виплати, розмірів, строків та порядку сплати страхової премії, а також умов редукування (зменшення) страхових сум та/або страхових виплат у разі несплати страхової премії у визначені договором розмірі та строки, строку на який може бути укладений договір страхування, умов відмови від договору страхування, порядку дострокового припинення його дії та визначення розміру викупної суми, порядок оподаткування страхових виплат, правила застосування податкових пільг при страхуванні життя та інших умов залежно від особливостей / специфіки страхового продукту.
Якщо страховик (страховий посередник) надає кількісну інформацію у зв’язку з пропозицією або укладенням договору страхування життя про розмір можливих вигод, що перевищують встановлені договором страхові суми та/або страхові виплати, страховик (страховий посередник) зобов’язаний надати таку пропозицію з різними процентними ставками, на підставі яких буде визначено розмір майбутніх страхових сум та/або страхових виплат, включених до пропозиції. Страховик (страховий посередник) повинен чітко і зрозуміло повідомити клієнта, що такий розрахунок є лише розрахунковою моделлю, заснованою на припущеннях, і не може бути підставою для здійснення страхових виплат при настанні страхових випадків за договором страхування.
Інформація про страховий продукт зі страхування життя надається клієнту в письмовій формі або у інший спосіб, на який дав згоду клієнт.
3. Інформацію про страховий продукт зі стандартними (типовими) умовами, які є незмінними та однаковими для невизначеного кола споживачів (стандартні страхові продукти), страховик (страховий посередник) може надавати у вигляді уніфікованого (стандартизованого) документу, що містить загальну інформацію про такий продукт (Інформаційний документ про стандартний страховий продукт).
4. Страховик розробляє та затверджує Інформаційний документ про стандартний страховий продукт окремо щодо кожного такого продукту та розміщує його на власному веб-сайті.
5. Інформаційний документ про стандартний страховий продукт має бути стислим, складеним у чіткій та доступній клієнту формі, та має надаватися страховиком або страховим посередником клієнту безоплатно.
6. Інформаційний документ про стандартний страховий продукт повинен містити таку інформацію:
1) назву “Інформаційний документ про стандартний страховий продукт” у верхній частині першої сторінки із зазначенням назви стандартного страхового продукту;
2) інформацію про клас страхування та/або окремі ризики, короткий опис стандартного страхового продукту;
3) стислий опис страхових ризиків та обмежень страхування, мінімальний та/або максимальний розмір страхової суми (ліміти відповідальності) та/або страхових виплат, застосування франшизи (вид та розмір в разі її наявності);
4) відомості про територію, на яку поширюється дія договору страхування;
5) порядок та строки сплати страхової премії;
6) виключення із страхових випадків та підстави відмови у страхових виплатах;
7) обов’язки сторін при укладенні договору страхування та протягом строку дії договору страхування;
8) дії страховика та страхувальника у разі настання страхового випадку;
9) термін дії договору страхування, включаючи інформацію про період страхування;
10) підстави та порядок припинення дії договору страхування;
11) посилання на документи, в яких міститься повна інформація про стандартний страховий продукт та умови договору страхування;
12) інша інформація, залежно від особливостей страхового продукту.
7. Додаткові вимоги до форми та змісту інформаційного документу про стандартний страховий продукт встановлюються нормативно-правовими актами Регулятора.
8. Інформація про страховий продукт, Інформаційний документ про стандартний страховий продукт, крім послуг зі страхування життя, надається клієнту в паперовій або електронній формі або розміщуватися на власному вебсайті страховика чи та страхового посередника (у разі наявності вебсайта) або надається у інший спосіб, погоджений із клієнтом.
9. Якщо страховий продукт пропонується разом із супутнім/додатковим товаром (роботою) або послугою, що не є страховою, як складова одного пакету або договору, страховик (страховий посередник) зобов’язаний:
1) повідомити клієнта про наявність можливості отримати різні складові такого пакету окремо. Якщо таке отримання можливе, надати клієнту опис кожної складової такого пакету, а також інформацію про вартість та витрати за кожною з них;
2) якщо страховий ризик або страхове покриття (умови страхування) відрізняються залежно від придбання такого товару (роботи) або послуги та страхової послуги разом або окремо, надати клієнту їх опис та інформацію про те, яким чином їх придбання разом змінює страховий ризик або страхове покриття (умови страхування).
10. Якщо товар (робота) або послуга, яка не є страховою, пропонується разом із супутньою/додатковою страховою послугою як частиною пакету або договору, страховик (страховий посередник) зобов’язаний запропонувати клієнту придбати такий товар (роботу) або послугу окремо.
11. У випадках, передбачених частиною дев’ятої та частиною десятою цієї статті, страховик (страховий посередник) визначає вимоги та потреби клієнта у страховій послузі, що є частиною зазначеного пакету або договору.
12. Регулятор має право встановлювати додаткові вимоги до порядку реалізації страхових продуктів як супутніх/додаткових до інших товарів (робіт) та послуг, що не є страховими.
Стаття 87. Інформація про страховика, яка надається клієнту до укладення договору страхування
1. Перед укладенням договору страхування страховик зобов’язаний повідомити клієнту таку інформацію:
1) найменування та місцезнаходження страховика (в тому числі відокремленого підрозділу страховика, який укладає договір страхування), відомості про державну реєстрацію;
2) відомості про ліцензію на здійснення діяльності зі страхування та спосіб перевірки її актуальності;
3) перелік послуг зі страхування, що можуть надаватися страховиком на запит клієнта, порядок та умови консультування клієнтів щодо страхових послуг, що надаються страховиком на такий запит;
4) вид винагороди, яку працівник з реалізації страховика (в разі залучення працівника до реалізації до страхового продукту) отримує стосовно цього договору страхування, в тому числі порядок та умови її виплати;
5) інформацію про будь-які інші платежі (крім страхових премій), які клієнт буде зобов’язаний сплатити у разі укладення договору страхування;
6) інформацію про механізми та способи захисту прав споживачів фінансових послуг (про можливість та порядок позасудового розгляду скарг споживачів фінансових послуг, адресу, за якою приймаються скарги клієнтів);
7) іншу інформацію, визначену законами України та нормативно-правовими актами Регулятора.
2. Інформація, визначена цією статтею, може надаватись клієнту в паперовій або електронній формі, в тому числі шляхом надання її засобами електронної пошти та/або надання посилання на інформацію, що розміщується на власному вебсайті страховика, та/або надання доступу до такої інформації через особистий кабінет клієнта та/або програмний застосунок, або в інший спосіб за домовленістю з клієнтом, за умови можливості підтвердження факту надання інформації.
Стаття 88. Інформація про страхового посередника, яка надається клієнту до укладення договору страхування
1. Страховий агент, субагент або страховий брокер перед укладенням договору страхування зобов’язаний повідомити клієнту:
1) своє повне та, за наявності, скорочене найменування – для юридичної особи або прізвище, ім’я та по-батькові (за наявності)– для фізичної особи та фізичної особи-підприємця; реєстраційний номер у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань – для юридичних осіб або реєстраційний номер облікової картки платника податків (або повідомлення для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків) – для фізичних осіб та фізичних осіб-підприємців; місцезнаходження;
2) про те, що він є страховим посередником, та свої повноваження відповідно до договору доручення зі страховиком або договору про посередницькі послуги з клієнтом;
3) свій номер запису в Реєстрі посередників, сторінку в мережі Інтернет з посиланням на Реєстр посередників для перевірки факту його реєстрації;
4) про можливість проведення індивідуальної консультації щодо умов страхового продукту та надання рекомендації, який страховий продукт максимально відповідатиме вимогам і потребам клієнта у страхуванні;
5) про найменування, місцезнаходження страховиків, страхові продукти яких він реалізує, перелік послуг, що надаються такими страховиками, сторінку в мережі Інтернет з посиланням на реєстр надавачів фінансових послуг;
6) про те, чи страховий посередник є власником істотної участі в статутному капіталі будь-якого страховика;
7) про те, чи будь-який страховик є власником істотної участі в статутному капіталі такого страхового посередника;
8) про вид винагороди, що отримується за договором страхування, порядок та умови її виплати, в тому числі чи пропонує він договір страхування на умовах:
а) платності послуги (винагорода сплачується безпосередньо клієнтом);
б) отримання винагороди за реалізацію страхових продуктів від страховика (винагорода входить до складу страхової премії);
в) отримання винагороди будь-якого іншого виду, включаючи економічні вигоди будь-якого виду, що пропонуються або надаються у зв’язку з укладенням договору страхування; або
г) комбінації будь-яких видів винагороди, зазначених у пунктах “а”, “б” та “в” цього пункту;
9) про розмір та спосіб оплати за послуг страхового посередника, якщо оплата за такі послуги здійснюється безпосередньо клієнтом;
10) інформацію про будь-які інші платежі (крім страхових премій), які клієнт буде зобов’язаний сплатити відповідно до умов договору страхування після його укладення;
11) інформацію про механізми та способи захисту прав споживачів фінансових послуг (про можливість та порядок позасудового розгляду скарг споживачів фінансових послуг, адресу, за якою приймаються скарги клієнтів);
12) іншу інформацію, визначену законами України та нормативно-правовими актами Регулятора.
2. Перед укладенням договору страхування додатковий страховий агент зобов’язаний повідомити клієнту:
1) своє найменування (ім’я) та місцезнаходження, відомості про державну реєстрацію, а також адресу веб сайту в мережі Інтернет (за наявності;)
2) про те, що він є страховим посередником та свої повноваження відповідно до договору доручення зі страховиком;
3) свій номер запису в Реєстрі, сторінку в мережі Інтернет з посиланням на Реєстр для перевірки факту його реєстрації;
4) вид винагороди, що отримується за договором страхування;
5) інформацію про механізми та способи захисту прав споживачів фінансових послуг (про можливість та порядок позасудового розгляду скарг споживачів фінансових послуг, адресу, за якою приймаються скарги клієнтів);
6) іншу інформацію, визначену законами України та нормативно-правовими актами Регулятора.
3. Інформація, визначена цією статтею, може надаватись клієнту в паперовій або електронній формі, в тому числі шляхом надання її засобами електронної пошти та/або надання посилання на інформацію, що розміщується на власному вебсайті страхового посередника (у разі наявності вебсайту), та/або надання доступу до такої інформації через особистий кабінет клієнта та/або програмний застосунок, або у інший спосіб за домовленістю з клієнтом, за умови можливості підтвердження факту надання інформації.
Стаття 89. Договір страхування
1. Загальні умови страхового продукту визначаються на підставі внутрішньої політики з андерайтингу та внутрішньої політики з розробки та впровадження страхових продуктів, розроблених та затверджених страховиком у відповідності до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Регулятора.
Загальні умови страхового продукту включають:
визначення понять та термінів, що вживаються в договорі страхування;
права та обов’язки сторін, відповідальність за невиконання та/або неналежне виконання умов договору;
порядок внесення змін, дострокового припинення чи розірвання договору, їх правові наслідки;
порядок відмови від договору страхування;
випадки визнання договору недійсним;
дії страхувальника при настанні страхового випадку;
порядок розрахунку та умови здійснення страхових виплат;
підстави відмови у страховій виплаті;
порядок укладання договору;
виключення із страхових випадків та обмеження страхування;
вимоги щодо захисту персональних даних;
порядок вирішення спорів;
контактні дані для звернень страхувальника при настанні страхових випадків.
2. Договір страхування обов’язково має містити з урахуванням особливостей, визначених частиною 3 цієї статті:
назву документа та страхового продукту (за наявності);
назву та адресу страховика;
прізвище, ім’я, по батькові, дату народження або назву страхувальника;
інформацію про об’єкт страхування;
прізвище, ім’я, по батькові, дату народження вигодонабувача (за наявності);
зазначення предмета договору страхування;
розмір страхової суми та/або ліміти відповідальності за договором страхування іншим, ніж договір страхування життя;
розмір страхової суми та/або розміри страхових виплат за договором страхування життя (крім договорів, в яких не визначається страхова сума та/або розміри страхових виплат);
перелік страхових ризиків;
страховий тариф (крім договорів, в яких не визначається страховий тариф);
строк дії договору та періоду страхування та порядок вступу їх в дію;
розмір страхової премії, порядок та строки її сплати;
порядок зміни і припинення дії договору;
порядок розрахунку, умови та строки здійснення страхової виплати;
причини відмови у страховій виплаті;
права та обов’язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору;
інші умови за згодою сторін.
3. Додатково до вимог, визначених частиною другою цієї статті, договір страхування життя повинен містити:
1) інформацію про застрахованих осіб, вигодонабувачів за кожним страховим випадком, передбаченим договором страхування життя, в разі визначення різних осіб за різними страховими випадками;
2) розмір страхової суми та/або страхових виплат, страхового тарифу (крім випадків, передбачених Регулятором, коли страховий тариф не визначається) та страхової премії за кожним страховим ризиком та/або групою страхових ризиків та за договором страхування життя в цілому;
3) мінімальний (гарантований) розмір викупної суми на кінець кожного року дії договору страхування життя (або на інший коротший регулярний період) в абсолютній величині та/або у відсотках від страхової суми за ризиком дожиття або від сплачених страхових премій за договором страхування життя за класами страхування життя 19, 20, який містить накопичувальну складову.
Для договору страхування життя, що не містить накопичувальну складову, та таких, що укладені за іншими класами страхування, обов’язковим є зазначення порядку розрахунку розміру викупної суми;
4) розмір (величину) інвестиційного доходу, який застосовується для розрахунку страхового тарифу (розмір гарантованого інвестиційного доходу), із зазначенням, на яку суму він нараховується та як змінюється після цього страхова сума, – за договорами страхування життя, якими передбачено таку умову;
5) порядок нарахування та повідомлення про бонуси та/або про результати участі у прибутках страховика, – за договорами страхування життя, що передбачають або прямо не виключають такі умови;
6) розмір, умови та строки здійснення страхових виплат у формі ануїтету – за договорами страхування життя, що передбачають страхову виплату у формі ануїтету;
7) вичерпний перелік документів для отримання викупної суми, строк виплати викупної суми та відповідальність за несвоєчасне здійснення виплати викупної суми відповідно до Цивільного кодексу України;
8) форма, порядок розрахунку, умови та строки здійснення страхової виплати за кожним окремим страховим випадком;
9) умови перерахунку (зміни) розміру страхової суми та/або ануїтету;
10) порядок зміни страхувальника або страховика за договором страхування життя, зокрема порядок укладання тристоронньої угоди між страхувальником або страховиком, що змінюється, та новим страхувальником або страховиком відповідно.
4. Договір страхування має передбачати наявність страхового інтересу у потенційного страхувальника.
5. Предметом договору страхування можуть бути страхові інтереси потенційного страхувальника у страхуванні ризиків, пов’язаних з об’єктами страхування:
життям, здоров’ям, працездатністю та/або пенсійним забезпеченням;
володінням, користуванням і розпорядженням майном та/або можливими збитками чи іншими витратами;
відшкодуванням заподіяної шкоди особі або її майну.
6. Договором страхування визначаються об’єкт страхування, з яким пов’язані страхові інтереси страхувальника, та страхові ризики, що підлягають страхуванню за цим договором страхування.
7. Якщо законом встановлений обов’язок фізичної або юридичної особи укласти договір страхування, предмет договору страхування визначається відповідно до вимог закону.
8. У встановлених законом випадках умови страхування можуть визначатись органом державної влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у відповідній сфері, за погодженням з Регулятором.
Стаття 90. Сторони та учасники договору страхування
1. Сторонами договору страхування є страховик та страхувальник.
Страхувальниками є дієздатні фізичні особи, фізичні особи-підприємці, юридичні особи, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства.
2. У договорі страхування може бути зазначено як об’єкт страхування третю особу (застраховану особу) щодо якої страхувальник має страховий інтерес та на користь якої здійснюється страхування.
Страхувальник зобов’язаний повідомити таку третю особу про укладений на її користь договір страхування, і, якщо така особа не повідомила страховика про наявність заперечень щодо укладення такого договору, то такий договір вважається укладеним на її користь.
У випадках, визначених законодавством або договором страхування, отримання згоди застрахованої особи на страхування є обов’язковим.
3. Законом може бути передбачено обов’язок страхувальника забезпечити страхування третьої особи. У випадку, якщо страхувальник зобов’язаний забезпечити страхування третьої особи, страхувальник зобов’язаний повідомити таку особу про укладений на її користь договір страхування, а застрахована особа має право вимагати у страхувальника та/або страховика інформації щодо виконання такого обов’язку, в тому числі вимагати надання документів, що підтверджують страхування такої особи.
Страхувальник, якщо інше не передбачено договором страхування та/або законодавством, має право до настання страхового випадку змінити застраховану особу за згодою страховика. За договорами страхування, якими передбачається страхування страхових ризиків, пов’язаних зі страхуванням життя та здоров’я, заміна застрахованої особи дозволяється за наявності письмової згоди такої особи та страховика.
4. Якщо умовами договору страхування на застраховану особу, яка не є страхувальником, покладено обов’язки щодо сплати страхових премій за таким договором, страховик повинен отримати у письмовій формі згоду такої застрахованої особи.
5. Страхувальником може бути визначено іншу особу (вигодонабувача), яка відповідно до договору страхування або законодавства має право на страхову виплату.
6. Страхувальник, якщо інше не передбачено договором страхування та/або законодавством, має право до настання страхового випадку змінити вигодонабувача, письмово повідомивши страховика.
Стаття 91. Обов’язки страхувальника
1. Страхувальник за договором страхування зобов’язаний:
1) сплачувати страхові премії у порядку та строки, встановлені договором страхування;
2) повідомляти страховика про відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику та ті, що можуть вплинути на зміну ризику, інші суттєві обставини, що впливають на прийняття рішення страховиком про укладання договору страхування;
3) поінформувати страховика про настання страхового випадку у порядку та строки, визначені, договором страхування;
4) вжити заходів для запобігання настанню страхового випадку та зменшення наслідків такого випадку;
5) забезпечити перехід до страховика права вимоги до осіб, винних у настанні страхового випадку.
2. Договором страхування або законом можуть бути передбачені інші обов’язки страхувальника.
Стаття 92. Обов’язки страховика
1. Страховик за договором страхування зобов’язаний:
1) ознайомити страхувальника з умовами страхування;
2) при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором або законом строк;
3) відшкодувати витрати, понесені страхувальником при настанні страхового випадку щодо запобігання настанню страхового випадку та зменшення наслідків такого випадку, якщо це передбачено умовами договору страхування;
4) забезпечити нерозголошення інформації, що становить таємницю страхування.
2. Договором страхування або законом можуть бути передбачені також інші обов’язки страховика.
3. При оцінці наявності та обсягу зобов’язань страховика за договором страхування, враховується співвідношення сплачених страхових премій до страхових премій, що підлягали сплаті в разі повідомлення про зміну обставин, що впливають на прийняття рішення страховиком про укладання договору.
Стаття 93. Страховий ризик і страховий випадок
1. Страхові ризики, які визначаються договором страхування, мають включати такі ознаки (за виключенням договорів страхування життя лише із накопичувальною складовою):
вірогідність та ймовірність настання;
неможливість передбачити конкретний час або місце настання події, а також розмір збитку в разі настання страхового випадку;
відсутність ймовірності невідворотності настання події в період дії договору страхування, про що страхувальник або страховик заздалегідь мали або повинні були бути повідомлені;
настання події має негативні матеріальні наслідки для страхового інтересу страхувальника або інших осіб, визначених у договорі страхування;
настання події не пов’язане із навмисними діями страхувальника або інших осіб, визначених у договорі страхування, і не передбачає отримання неправомірної вигоди.
2. При укладанні договору страхування за яким страхуються ризики, пов’язані з майном, страховик має право провести огляд та оцінку об’єктів страхування, а за необхідності за власний рахунок здійснити оцінку з метою встановлення реальної вартості.
3. При укладанні договору страхування за яким страхуються ризики, пов’язані зі страхуванням життя та здоров’я, страховик має право призначити огляд застрахованої особи з метою оцінки фактичного стану здоров’я такої особи, якщо такий огляд передбачено загальними умовами страхового продукту. .
Страховик не має права вимагати проходження медичного обстеження застрахованою особою в закладі охорони здоров’я, визначеному таким страховиком.
4. Нормативно-правовими актами Регулятора можуть встановлюватись вимоги до переліку страхових ризиків залежно від класу страхування, які зазначаються у договорі страхування, в тому числі для договорів страхування, обов’язковість укладання яких передбачена законом.
5. Договір страхування має містити вичерпний перелік виключень із страхових випадків та обмеження страхування, на які не поширюється дія страхового захисту за договором страхування. Виключення із страхових випадків та обмеження страхування мають бути викладені зрозумілою для страхувальника мовою, не містити суперечностей та неоднозначного розуміння змісту.
6. Страхове покриття за конкретним договором страхування включає сукупність страхових ризиків, на випадок настання яких здійснюється страхування, об’єкт страхування, строк дії, грошовий еквівалент страхового захисту, а також територію дії страхового захисту.
7. Перелік страхових випадків визначається в договорі страхування за згодою сторін, якщо інше не передбачено законодавством.
8. Обов’язок підтвердження факту настання страхового випадку, а також розміру спричиненої шкоди, покладаються на страхувальника або іншу особу, визначену у договорі страхування.
Стаття 94. Страхова сума, страхова виплата (страхове відшкодування) і франшиза
1. Страхова сума може бути встановлена за окремим об’єктом страхування, страховим випадком, групою страхових випадків, договором страхування в цілому.
2. Розмір страхової суми визначається за домовленістю між страховиком та страхувальником або відповідно до законодавства під час укладання договору страхування або внесення змін до такого договора.
Ліміт відповідальності страховика визначається в договорі страхування за окремим об’єктом страхування, ризиком або страховим випадком.
3. При страхуванні майна страхова сума встановлюється в межах дійсної вартості майна за цінами і тарифами, що діють на момент укладання договору страхування або внесення змін до такого договора, якщо інше не передбачено договором страхування або законом.
4. Договором страхування може бути передбачено франшизу, яка може бути умовною та безумовною.
У разі зазначення у договорі страхування умовної франшизи страховик не відшкодовує частину збитку, яка не перевищує розміру франшизу, але відшкодовує збитки в повному обсязі в разі, якщо збиток перевищує розмір франшизи.
У разі зазначення у договорі страхування безумовної франшизи страховик при здійсненні усіх страхових виплат здійснює виплату за вирахуванням розміру франшизи, визначеної у договорі страхування.
5. Франшиза може встановлюватися у відсотках від страхової суми (виплати), в абсолютному розмірі або в інших розрахункових одиницях, визначених договором страхування.
Вид та розмір конкретної франшизи зазначається у договорі страхування.
6. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник. Непрямі збитки вважаються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування. У разі коли страхова сума становить певну частку вартості застрахованого предмета договору страхування, страхове відшкодування виплачується у такій же частці від визначених по страховій події збитків, якщо інше не передбачено умовами страхування.
Стаття 95. Страхова премія, страховий тариф
1. Страхові тарифи обчислюються актуарієм на підставі відповідної статистики настання страхових випадків, а за договорами страхування життя – також з урахуванням величини інвестиційного доходу, яка повинна зазначатися у договорі страхування життя.
В залежності від особливостей конкретного класу страхування або у випадках, визначених законодавством визначення страхового тарифу не є обов’язковим.
2. Конкретний розмір страхового тарифу визначається в договорі страхування за згодою сторін або відповідно до законодавства.
3. Страхувальник зобов’язаний сплатити страховику страхову премію як плату за страхування згідно з умовами договору страхування.
4. Страхова премія за договором страхування визначається шляхом множення страхової суми та страхового тарифу (в разі його визначення).
5. Розмір страхової премії, порядок та строки її сплати зазначаються договором страхування або законодавством.
6. Розмір страхової премії протягом дії договору страхування може бути змінений у разі:
1) якщо протягом дії договору страхування були виявлені нові обставини, що зменшують ймовірність настання страхового випадку, страхувальник може вимагати від страховика відповідного перерахунку розміру страхової премії;
2) якщо протягом дії договору страхування були виявлені нові обставини, що збільшують ймовірність настання страхового випадку, страховик може здійснити перерахунок розміру страхової премії щодо його збільшення без зміни розміру страхової суми.
Страховик зобов’язаний повідомити страхувальника про зміну розміру страхової премії за договором та про право страхувальника достроково розірвати договір страхування.
7. Сплата страхової премії згідно договору страхування може здійснюватися одноразовим платежем або у вигляді періодичних платежів.
В договорі страхування можуть бути встановлені наслідки для страхувальника за несвоєчасну сплату наступної частини страхової премії.
8. Якщо страховий випадок настав до момента сплати простроченої наступної частини страхової премії, страховик може врахувати суму несплаченої премії при розрахунку страхової виплати.
Стаття 96. Валюта договору страхування
1. Страхувальники-резиденти мають право здійснювати оплату страхової премії:
1) згідно з укладеними договорами страхування за класами страхування іншими, ніж страхування життя, – лише у національній валюті України;
2) згідно з укладеними договорами страхування життя – в національній валюті України або в іноземній валюті – у випадках, передбачених законодавством, з урахуванням положень частини п’ятої цієї статті.
2. Страхувальники-нерезиденти мають здійснювати оплату страхової премії згідно з укладеними договорами страхування у національній валюті України або в іноземній валюті у випадках, передбачених законодавством України, з урахуванням положень частини п’ятої цієї статті при укладенні договорів страхування життя.
3. Страхова виплата здійснюється у тій валюті, яка передбачена договором страхування, якщо інше не передбачено законодавством України.
4. Грошові зобов’язання сторін за договорами страхування життя, за їх згодою, можуть бути визначені як у національній валюті України, так і в іноземній валюті або у розрахункових величинах, що визначають фактичний розмір зобов’язань страховика на дату виникнення або виконання цих зобов’язань.
5. Якщо дія договору страхування поширюється на іноземну територію відповідно до укладених угод з іноземними партнерами, то порядок валютних розрахунків регулюється відповідно до вимог законодавства України про валютне регулювання.
Стаття 97. Укладання договору страхування
1. Договір страхування укладається виключно в письмовій формі:
1) у паперовій формі;
2) у формі електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України “Про електронні документи та електронний документообіг”;
3) в порядку, передбаченому законодавством про електронну комерцію.
Договір страхування життя може бути укладений як шляхом складання одного документа (договору страхування), підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, документами, підписаними стороною, яка їх надсилає. У разі надання страхувальником письмової заяви за формою, встановленою страховиком, що виражає намір укласти договір страхування, такий договір може бути укладений шляхом надсилання страхувальнику відповідної переддоговірної інформації та документів та видачі страхувальнику страхового свідоцтва (поліса), який не містить розбіжностей з поданою заявою.
2. У разі недотримання письмової форми договору, такий договір є нікчемним.
3. Страховик має право укладати договори страхування виключно на підставі ліцензії на здійснення діяльності зі страхування, отриманої за відповідними класами (ризиками) страхування.
4. Договори страхування укладаються із дотриманням вимог законодавства про мови, мають бути викладені суцільно пов’язаним закінченим текстом, який не має містити подвійних тлумачень одних і тих самих положень, протиріч або неузгодженостей між пунктами, застосувань речень (фраз), що призводять до неоднозначного розуміння змісту таких договорів.
5. Договір страхування повинен містити інформацію про страхового посередника в разі його укладання за посередництва такою особою.
6. Укладання договору страхування може посвідчуватись страховим полісом, сертифікатом.
7. Законодавством можуть бути встановлені додаткові вимоги та особливості порядку укладення договорів страхування, інші вимоги до змісту та умов договору страхування залежно від класу страхування (окремих ризиків, груп ризиків, груп класів), у тому числі для договорів страхування, обов’язковість укладання яких передбачена законом.
8. Відповідно до міжнародних систем страхування, які вимагають застосування уніфікованих умов страхування, договори страхування укладаються у формі та відповідно до таких умов страхування, з урахуванням вимог, передбачених цим Законом.
Стаття 98. Початок дії договору страхування
1. Строк дії договору страхування встановлюється за згодою страховика і страхувальника та зазначається в договорі страхування.
2. Договір страхування набирає чинності з 00:00 годин дати наступної за датою укладення договору, якщо інше не передбачено договором страхування
3. Договором страхування та/або законодавством може бути передбачений інший порядок набрання чинності договором страхування.
4. Особливостями страхового продукту та /або конкретного договору страхування може бути передбачено періоди страхового покриття за таким договором страхування, в рамках загального строку дії договору страхування.
Договором страхування можуть бути встановлені часові обмеження щодо страхового покриття за договором страхування (періоди страхування).
6. У разі визначення у договорі страхування ретроактивної дати, у страховика виникає обов’язок здійснити страхову виплату, якщо події, що призвели до настання страхового випадку, виникли після ретроактивної дати або протягом строку дії договору страхування.
8. Договором страхування має бути визначена територія (географічна зона) в межах страхового покриття за договором страхування, а також обмеження щодо конкретних територій, на які страхове покриття не поширюється.
Стаття 99. Порядок дій при укладанні договору страхування
1. Договір страхування може укладатися із поданням страхувальником заяви на страхування, в якій зазначається перелік обставин, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику при укладенні договору.
4. Страхувальник перед укладанням договору страхування зобов’язаний поінформувати страховика про відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику (визначення ймовірності та вірогідності настання страхового випадку та розміру можливих збитків).
Стаття 100. Зміна страхувальника в договорі страхування
1. У разі смерті страхувальника – фізичної особи, який уклав договір страхування майна, права і обов’язки страхувальника переходять до осіб, які одержали це майно в спадщину.
2. В інших випадках права і обов’язки страхувальника можуть перейти до іншої фізичної особи чи юридичної особи лише за згодою страховика, якщо інше не передбачено договором страхування.
3. У разі смерті страхувальника, який уклав договір страхування життя та здоров’я на користь третіх осіб, його права і обов’язки можуть перейти як до цих осіб, так і до осіб, на яких відповідно до закону покладено обов’язки щодо охорони прав і законних інтересів застрахованих.
4. Якщо страхувальник – юридична особа припиняється із визначенням правонаступника (правонаступників), права та обов’язки страхувальника переходять до такого правонаступника (правонаступників) відповідно до законодавства .
Стаття 101. Наслідки визнання страхувальника – фізичної особи недієздатним
1. У разі визнання судом страхувальника – фізичної особи недієздатним, його права і обов’язки за договором страхування переходять до його опікуна, а дія договору страхування відповідальності припиняється з моменту визнання особи недієздатною.
2. У разі визнання судом страхувальника – фізичної особи обмежено дієздатним така фізична особа здійснює свої права і обов’язки страхувальника за договором страхування лише за згодою піклувальника.
Стаття 102. Порядок та умови здійснення страхових виплат
1. При настанні події, яка має ознаки страхового випадку, страховик зобов’язаний встановити факт, причини та обставини такої події та прийняти рішення про здійснення або відмову у здійсненні страхової виплати.
Здійснення страхових виплат проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених договором страхування) і рішення страховика (страхового акту).
2. При настанні страхового випадку страховик здійснює страхову виплату страхувальнику (іншій особі, визначений договором страхування або законодавством) відповідно до умов договору страхування або законодавства.
3. Страховик має право звертатися до органів державної влади, підприємств, установ та організацій у порядку, визначеному статтею 114 цього Закону.
4. Порядок визначення розміру страхової виплати та строки її здійснення визначаються договором страхування або законодавством.
5. У разі несплати страховиком страхової виплати відповідно до умов договору страхування або законодавства страховик зобов’язаний сплатити неустойку (штраф, пеню) в розмірі, встановленому договором або законом.
6. Розмір страхової виплати не може перевищувати обсяг зобов’язань страховика, визначених договором страхування або відповідно до законодавства.
Стаття 103. Особливості отримання страховиком, об’єднаннями страховиків інформації та відомостей, пов’язаних із страховим випадком
1. У разі необхідності, страховик, об’єднання страховиків або уповноважені ними особи можуть робити запити про відомості щодо події, що має ознаки страхового випадку, до органів державної влади, закладів охорони здоров’я, юридичних осіб, що володіють інформацією про обставини події, що має ознаки страхового випадку, а також можуть самостійно або із залученням у встановленому законодавством порядку інших осіб з’ясовувати причини, наслідки та обставини події, що має ознаки страхового випадку.
2. Органи державної влади, заклади охорони здоров’я, юридичні особи, визначені у частині першій цієї статті, зобов’язані в порядку, встановленому законом, надсилати страховикам, об’єднанням страховиків, уповноваженим ними особам відповіді на запити про відомості та копії документів, які пов’язані із подією, що має ознаки страхового випадку, у тому числі і дані, що містять інформацію з обмеженим доступом. При цьому, страховик та об’єднання страховиків, а також їх керівники та/або їх посадові та уповноважені ними особи несуть передбачену законом адміністративну, кримінальну та цивільно-правову відповідальність за розголошення такої інформації.
3. Інформація та відомості, які вимагаються страховиком об’єднанням страховиків, уповноваженим ними особам, надаються безоплатно. Строк надання такої інформації та відомостей органами державної влади, закладами охорони здоров’я, юридичними особами не може перевищувати 30 календарних днів з дня надходження відповідного запиту.
Стаття 104. Відмова у страхових виплатах
1. Порядок прийняття страховиком рішення про відмову у здійсненні страхової виплаті визначається в договорі страхування.
У разі прийняття рішення про відмову у здійсненні страхової виплаті страховик зобов’язаний протягом строку, передбаченого договором страхування або законодавством, повідомити страхувальника (іншу особу, яка відповідно до договору або законодавства має право на отримання страхової виплати) у письмовій формі про прийняте рішення з обґрунтуванням причин відмови.
2. Підставою для відмови страховика у здійсненні страхових виплат є:
1) навмисні дії страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, спрямовані на настання страхового випадку, крім дій, вчинених у стані крайньої необхідності;
2) вчинення страхувальником або особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного кримінального правопорушення, що призвело до страхового випадку;
3) подання страхувальником неправдивих відомостей про об’єкт страхування, обставини, що мають істотне значення для оцінки ступеню страхового ризику, або про факт настання страхового випадку;
4) одержання страхувальником повного відшкодування збитків від особи, яка їх завдала. Якщо збиток відшкодований частково, страхова виплата здійснюється з відрахуванням суми, отриманої від зазначеної особи, як компенсація завданого збитку;
5) несвоєчасне повідомлення страхувальником (особою, визначеною у договорі страхування або законодавством) про настання страхового випадку без поважних на це причин або невиконання інших обов’язків, визначених договором страхування або законодавством, якщо це призвело до неможливості страховика встановити факт, причини та обставини її настання страхового випадку або розмір заподіяної шкоди (збитків);
6) наявність обставин, які є виключенням зі страхових випадків і обмеженням страхування, передбачених договором страхування;
7) наявності інших підстав, встановлених законодавством, в тому числі для договорів страхування, обов’язковість укладання яких передбачена законом.
3. Умовами договору страхування можуть бути передбачені також інші підстави для відмови у здійсненні страхової виплати, якщо це не суперечить законодавству.
4. Рішення страховика про здійснення або відмову у здійсненні страхової виплати може бути оскаржено страхувальником у судовому порядку.
Стаття 105. Припинення договору страхування
1. Дія договору страхування припиняється та договір втрачає чинність за згодою сторін, а також у разі:
1) закінчення строку дії договору страхування;
2) виконання страховиком зобов’язань перед страхувальником у повному обсязі;
3) несплати страхувальником чергових страхових частин страхової премії у встановлені договором строки (при сплаті страхової премії частинами). При цьому договір вважається достроково припиненим з дати, наступної за встановленою у договорі страхування датою сплати чергового частини страхової премії, якщо інше не передбачено умовами договору;
4) ліквідації страхувальника – юридичної особи або смерті страхувальника – фізичної особи;
5) ліквідації страховика у порядку, встановленому законодавством України;
6) прийняття судового рішення про визнання договору страхування недійсним;
7) в інших випадках, передбачених законодавством України та договором.
2. Дію договору страхування може бути достроково припинено за вимогою страхувальника або страховика, якщо це передбачено умовами договору страхування. Дія договору страхування не може бути припинена страховиком достроково, якщо на це немає згоди страхувальника, який виконує всі умови договору страхування, та якщо інше не передбачено умовами договору та законодавством України.
3. Про намір достроково припинити дію договору страхування будь-яка сторона зобов’язана повідомити іншу не пізніш як за 30 календарних днів до дати припинення дії договору страхування, якщо інше не передбачено договором страхування.
4. У разі дострокового припинення дії договору страхування, крім договору страхування життя, за вимогою страхувальника страховик повертає йому страхову премію за період, що залишився до закінчення строку дії договору, з вирахуванням витрат пов’язаних безпосередньо з укладанням і виконанням цього договору страхування, фактичних страхових виплат, що були здійснені за цим договором страхування. Якщо вимога страхувальника обумовлена порушенням страховиком умов договору страхування, то останній повертає страхувальнику сплачену ним страхову премію повністю.
У разі дострокового припинення договору страхування, крім страхування життя, за вимогою страховика страхувальнику повертається повністю сплачена ним страхова премія. Якщо вимога страховика обумовлена невиконанням страхувальником умов договору страхування, то страховик повертає йому страхову премію за період, що залишився до закінчення строку дії договору, з вирахуванням витрат, пов’язаних безпосередньо з укладанням і виконанням цього договору страхування та фактичних страхових виплат, що були здійснені за цим договором страхування.
У разі дострокового припинення дії договору страхування життя страховик виплачує страхувальнику викупну суму, яка є майновим правом страхувальника за таким договором страхування життя.
Порядок розрахунку частини платежу до повернення страхувальнику та розрахунку викупної суми при достроковому припиненні (розірванні) дії договору страхування та страхових виплат, у випадку дострокового розірвання договору страхування встановлюються нормативно-правовими актами Регулятора.
4. У разі дострокового припинення договору страхування не допускається повернення коштів готівкою, якщо платежі було здійснено в безготівковій формі.
Стаття 106. Недійсність договору страхування
1. Договір страхування вважається недійсним з моменту його укладання у випадках, передбачених Цивільним кодексом України.
2. Відповідно до цього Закону договір страхування визнається недійсним також у разі:
1) якщо його укладено після настання події, що має ознаки страхового випадку;
2) якщо предметом договору страхування є майно, яке підлягає конфіскації на підставі судового вироку або рішення, що набуло законної сили;
3) якщо страховиком доведено, що договір страхування укладено з метою отримання неправомірної вигоди та/або вчинення шахрайських дій;
4) якщо у страхувальника відсутній страховий інтерес.
3. Договір страхування визнається недійсним у судовому порядку.
Стаття 107. Відмова від договору страхування
1. У договорі страхування зазначається право страхувальника на відмову від договору страхування, порядок та строки повернення страховиком страхового платежу (його частини) в разі відмови страхувальника від договору страхування, а також інші умови використання права на відмову від договору страхування.
Стаття 108. Перехід до страховика прав страхувальника щодо особи, відповідальної за заподіяні збитки
1. Страховик, який здійснив страхову виплату за договором страхування, має право зворотної вимоги (регресу) до особи, винної за завдану шкоду, у розмірі здійсненої страхової виплати та розміру інших, пов’язаних із нею, фактичних витрат.
2. Якщо договором страхування майна не передбачено інше, до страховика, що здійснив страхову виплату, в межах такої виплати переходить право вимоги (суброгація), яке страхувальник або інша особа, визначена договором страхування або законом, що одержала страхову виплату, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Стаття 109. Особливості договору страхування життя
1. Договір страхування життя за класами страхування життя може укладатись на визначений строк або діяти протягом життя застрахованої особи (довічно), передбачати різні комбінації ризиків за класами страхування, форм страхових виплат, включати накопичувальну (страхування на випадок дожиття до визначеного віку чи дати, чи вступу в шлюб, чи народження дитини) та/або ризикову складову (страхування на випадок смерті та страхування на випадок додаткових ризиків, зокрема, смерті в результаті нещасного випадку, травми, хвороби, тілесних ушкоджень, тимчасової та/або постійної (стійкої) втрати працездатності), передбачати гарантований інвестиційний дохід та/або можливість участі у прибутках страховика, укладатись з фіксованим та/або змінюваним розміром страхових сум, страхових виплат та/або страхових премій.
Договір страхування життя при настанні страхових випадків може передбачати різні форми здійснення страхових виплат:
1) одноразової у розмірі страхової суми, або її частини, або з поверненням страхових премій;
2) у формі ануїтетів – довічно або протягом визначеного договором страхування періоду.
Договір страхування життя може передбачати період очікування (період між завершенням періоду сплати страхових премій та очікуваним настанням страхового випадку за ризиком дожиття або завершенням строку дії договору), який визначається договором страхування життя.
2. Якщо договором страхування життя передбачено страхування страхових ризиків (комбінації ризиків), за якими страхові виплати встановлені у формі ануїтету, то страхова сума та страховий тариф за такими ризиками в договорі не встановлюється.
3. Страховик, який здійснює страхування життя, зобов’язаний вести персоніфікований (індивідуальний) облік договорів страхування життя в порядку та на умовах, визначених нормативно-правовими актами Регулятора.
4. Умова гарантованого інвестиційного доходу може бути визначена лише у договорах страхування життя, які містять накопичувальну частину.
Якщо договором страхування життя передбачено поєднання накопичувальної та ризикової складової, гарантований інвестиційний дохід не вказується для страхування на випадок додаткових ризиків, зазначених у ризиковій складовій.
При укладенні договору страхування життя з гарантованим інвестиційним доходом за визначеними ним ризиками страховик зобов’язаний встановлювати страхові тарифи та формувати відповідні технічні резерви за такими ризиками з урахуванням зазначеної в такому договорі ставки гарантованого інвестиційного доходу відповідно до вимог нормативно-правових актів Регулятора.
5. Страхувальник за договором страхування життя має право на бонуси від розміщення та управління активами, що покривають відповідні технічні резерви, якщо інше не передбачено договором страхування життя, які визначаються страховиком з урахуванням вимог нормативно-правових актів Регулятора.
6. Договором страхування життя може бути передбачено збільшення розміру страхової суми та/або страхових виплат на суми, які визначаються страховиком один раз на рік за фінансовими результатами його діяльності за рік (участь у прибутках страховика) з урахуванням вимог нормативно-правових актів Регулятора.
7. Повідомлення про бонуси та про результати участі у прибутках страховика, визначені частинами восьмою та дев’ятою цієї статті, надсилаються страхувальнику один раз на рік у письмовій формі у спосіб, визначений договором страхування життя, який дає можливість встановити дату відправлення та отримання цього повідомлення. Таке повідомлення також має містити інформацію про зміну розміру страхових сум, страхових виплат за окремими страховими ризиками та викупної суми.
Інформація про відправлення страхувальнику повідомлення про бонуси та про результати участі у прибутках страховика також розміщується на веб-сайті страховика. При цьому розмір страхової суми, страхових виплат за окремими страховими ризиками та викупної суми з урахуванням бонусів та результату участі у прибутку страховика не може бути в подальшому зменшений страховиком в односторонньому порядку.
8. Договором страхування життя може бути передбачено право страховика у разі несплати страхувальником чергового платежу в розмірі та у строки, передбачені договором страхування життя, в односторонньому порядку зменшити (редукувати) розмір страхової суми та/або страхових виплат, про що страхувальник повідомляється у письмовій формі у спосіб, встановлений договором, який дає можливість встановити дату відправлення та отримання повідомлення, із зазначенням нових розмірів страхової суми/ страхових виплат протягом 30 календарних днів після здійснення такого зменшення (редукування).
Страхувальник має право на редукування розміру страхової суми та/або страхових виплат за договором страхування життя на кінець поточного періоду страхового покриття за умови досягнення мінімальної страхової суми та/або страхової виплати, визначеної таким договором, або на викупну суму, розраховану відповідно до умов такого договору.
Умова редукування розміру страхової суми та/або страхових виплат за договором страхування життя не впливає на право страхувальника на бонуси та участь у прибутках страховика, визначені законодавством.
9. Договором страхування життя може бути передбачено індексацію (зміну), в тому числі за офіційним індексом інфляції, розміру страхової суми та/або страхових виплат протягом дії договору страхування життя за умови відповідної зміни розміру страхової премії.
Така індексація не може здійснюватися за рахунок інвестиційного доходу та фінансових результатів діяльності страховика. Порядок та умови індексації визначаються договором страхування життя.
10. Страхувальник – фізична особа, що уклав договір страхування життя, має право в порядку та на умовах, визначених нормативно-правовими актами Регулятора, на отримання кредиту від страховика в межах викупної суми за таким договором з накопичувальною складовою на момент видачі кредиту та під заставу такої викупної суми. У цьому разі кредит не може бути видано раніше, ніж через один рік після набрання чинності договором страхування, та на строк, який перевищує період, що залишився до початку здійснення страхової виплати (першої страхової виплати) у випадку дожиття до визначеного віку чи дати, чи вступу в шлюб, чи народження дитини.
11. Регулятор має право встановлювати додаткові вимоги до договорів страхування життя та порядку їх укладення, а також встановлювати вимоги до порядку визначення страхових премій, редукування страхових сум та/або страхових виплат.
12. Нормативно-правовими актами Регулятора можуть встановлюватися окремі вимоги до порядку встановлення розміру гарантованого інвестиційного доходу, а також до порядку визначення, розподілу та повідомлення страхувальників про бонуси та результати участі у прибутку страховика, визначені цією статтею.
Стаття 110. Особливості договору пенсійного страхування
1. Договір пенсійного страхування за класом страхування життя 23 (в тому числі страхування додаткової пенсії) може передбачати:
1) здійснення рівномірних страхових виплат у формі ануїтетів довічно або протягом визначеного таким договором страхування періоду страхування у разі дожиття застрахованою особою до визначеного таким договором віку або визначеної договором дати за умови, що такий вік (або вік застрахованої особи на визначену договором дату) є не меншим як на 10 років від пенсійного віку, який надає право на пенсію за загальнообов’язковим державним пенсійним страхуванням;
2) страхування довічної пенсії учасника недержавних пенсійних фондів з урахуванням вимог законодавства в сфері недержавного пенсійного забезпечення.
2. Якщо договором пенсійного страхування, в тому числі договором страхування довічної пенсії, передбачено страхові виплати у формі рівномірних довічних ануїтетів, предмет договору має включати ризик настання смерті застрахованої особи протягом періоду між початком дії договору пенсійного страхування та дожиттям застрахованою особою до визначеного таким договором віку або визначеної договором дати.
3. Перша страхова виплата з числа рівномірних виплат у формі ануїтету за договорами пенсійного страхування у разі настання страхового випадку за ризиком дожиття здійснюється страховиком у термін, не більше 30 календарних днів з дати подання заяви та підтвердження настання страхового випадку.
Перша страхова виплата з числа рівномірних виплат у формі довічного ануїтету за договором пенсійного страхування, зазначеним у пункті 2 частини першої цієї статті, здійснюється страховиком не раніше дати перерахування страховику грошових коштів учасника недержавного пенсійного фонду для оплати договору пенсійного страхування.
4. За договором пенсійного страхування вигодонабувачем щодо отримання страхових виплат за ризиком дожиття може бути лише застрахована особа.
5. Договір пенсійного страхування може передбачати гарантований період виплат, який починається з дати настання страхового випадку за ризиком дожиття. У разі смерті застрахованої особи під час гарантованого періоду право на отримання страхових виплат на умовах, визначених таким договором, до кінця дії цього періоду має вигодонабувач (вигодонабувачі) відповідно до умов такого договору.
6. Страховик, який здійснює пенсійне страхування, зобов’язаний забезпечити ведення окремого персоніфікованого (індивідуального) обліку договорів пенсійного страхування, страхових премій за такими договорами, технічних резервів, сформованих щодо договорів пенсійного страхування, активів, які покривають такі резерви, окреме розміщення та управління такими активами.
7. Страховик зобов’язаний один раз на рік безоплатно надавати кожній застрахованій особі за договором пенсійного страхування повідомлення про розмір технічних резервів, сформованих щодо такої особи за договором пенсійного страхування, в тому числі в період здійснення страхових виплат у формі ануїтету за таким договором. Таке повідомлення може надаватися страховиком разом з повідомленням про бонуси та про результати участі у прибутках страховика, визначене статтею 109 цього Закону.
8. На склад та використання активів, що покривають технічні резерви, сформовані за договорами пенсійного страхування, а також обмеження інвестиційної діяльності з такими активами розповсюджується дія законодавства з недержавного пенсійного забезпечення та нормативно-правових актів Регулятора.
9. Страхувальник за договором пенсійного страхування має право змінити страховика. У такому разі, такий страховик зобов’язаний передати новому страховику активи, які покривають технічні резерви за таким договором пенсійного страхування, у розмірі, не меншому викупної суми за договором, розрахованої на визначену сторонами договору дату передачі активів, відповідно до вимог закону з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
Перерахування коштів до нового страховика чи суб’єкта системи недержавного пенсійного забезпечення за вимогою страхувальника здійснюється за рахунок останнього.
10. Договір пенсійного страхування не може бути достроково припинений повністю або у частині щодо окремої застрахованої особи до досягнення застрахованою особою віку, визначеного у договорі, або дожиття до визначеної договором дати, крім випадків:
наявності медично підтвердженого критичного стану здоров’я (онкозахворювання, інсульт тощо);
встановлення застрахованій особі інвалідності;
виїзду страхувальника та/або застрахованої особи на постійне проживання за межі України.
У разі дострокового припинення договору пенсійного страхування страховик протягом п’яти робочих днів з дати отримання відповідної заяви виплачує застрахованій особі викупну суму в розмірі, що відповідає набутим нею правам відповідно до умов такого договору. Для отримання виплати застрахована особа подає страховику заяву довільної форми, де зазначаються її реквізити для здійснення виплати, а також документи, що підтверджують її право на дострокове припинення договору пенсійного страхування.
11. Страховик не має права надавати будь-які кредити (позики) за рахунок коштів технічних резервів за договорами пенсійного страхування.
12. Нормативно-правовими актами Регулятора можуть встановлюватися додаткові вимоги до діяльності з пенсійного страхування та страховиків, які здійснюються таку діяльність, а також до договорів пенсійного страхування та порядку їх укладення.
Стаття 111. Договір співстрахування
1. Об’єкт договору страхування може бути застрахований двома або більше страховиками, кожен з яких є співстраховиком, та у договорі визначається пропорція (частка) та сума участі кожного страховика (співстраховика) за одним договором страхування (договір співстрахування).
2. В договорі співстрахування повинні міститися умови, що визначають права і обов’язки кожного страховика.
3. Відповідальність страховиків за договором страхування (співстрахування) є окремою та не є спільною, а також обмежується виключно їх індивідуальними пропорціями (часткою) участі. Кожен із зазначених у договорі страховиків не несе відповідальність за пропорції (частки) участі інших страховиків, які за будь-яких причин не виконують повністю або частково свої зобов`язання.
4. Якщо це прямо визначено договором співстрахування, один із страховиків може визначати умови страхування за договором співстрахування для решти страховиків (страховик-лідер), та брати участь у врегулюванні страхових випадків від імені інших страховиків, беручи до уваги, що кожний співстраховик несе відповідальність виключно в межах своєї пропорції (частки), якщо інше не зазначено у договорі.
У випадку ліквідації страховика, що є стороною договору, дія договору припиняється щодо пропорції (частки) участі такого страховика у порядку, встановленому законодавством України.
5. Регулятор має право встановлювати особливі умови укладання та виконання договорів співстрахування, а також додаткові вимоги до них, а також особливості розрахунку технічних резервів за такими договорами.
Стаття 112. Порядок укладання договору перестрахування
1. Перестрахувальник має право передати повністю або частково свої зобов’язання перед страхувальником щодо відшкодування витрат перестраховиком шляхом укладання договору перестрахування відповідно до політики перестрахування, розробленої та затвердженої страховиком відповідно вимог, встановлених нормативно-правовими актами Регулятора.
Розмір суми, в межах якої перестрахувальник залишає за собою ризик виконання частини своїх обов’язків перед страхувальником, відповідно до політики перестрахування, розробленої та затвердженої страховиком відповідно вимог, встановлених нормативно-правовими актами Регулятора, (власне утримання) визначається у договорі перестрахування.
2. Страховик, який уклав договір перестрахування, в якому він є перестрахувальником, як сторона цього договору, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування.
3. Перестраховик має право передати повністю або частково ризик, прийнятий в перестрахування, іншому перестраховику (ретроцесія).
4. Перестраховик, який уклав договір перестрахування, в якому він є перестрахувальником, як сторона цього договору, несе відповідальність перед перестрахувальником у повному обсязі згідно умов основного договору перестрахування.
5. Додаткові вимоги до порядку та умов укладення договорів перестрахування, в тому числі укладених з нерезидентами, за окремими класами, ризиками та/або договорами страхування можуть встановлюватись нормативно-правовими актами Регулятора, у випадках, визначених законом.
6. Укладення, в тому числі продовження строку дії, страховиками (перестрахувальниками) договорів перестрахування із страховиком-нерезидентом можливе тільки в разі, коли на момент укладення або продовження строку дії договору перестрахування такий страховик-нерезидент відповідає вимогам, встановленим законом.
Якщо однією із сторін договору перестрахування є нерезидент, сторони договору перестрахування можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до договору перестрахування, з урахуванням положень цього Закону, інших законів, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, та міжнародних звичаїв.
Незалежно від права, яке підлягає застосуванню до договорів перестрахування, істотні умови договорів перестрахування повинні відповідати положенням цього Закону.
7. До укладання договорів перестрахування можуть залучатися перестрахові посередники, включені до Реєстру страхових та перестрахових посередників у порядку визначеному законодавством.
8. Договором перестрахування може бути передбачена винагорода перестрахувальнику, як компенсація його витрат на укладення та супроводження договору страхування.
9. Договором перестрахування може бути передбачена винагорода (зокрема, у формі тантьєми) перестрахувальнику шляхом сплати перестраховиком частини прибутку за укладеним між ними договором перестрахування або групи таких договорів за певний період часу.
10. Страховик (цедент, перестрахувальник) зобов’язаний повідомляти перестраховика про всі зміни свого договору з страхувальником.
Стаття 113. Таємниця страхування
1. Страховику заборонено розкриття інформації про надання послуги із страхування, визначеної у відповідності до положень Закону України “Про фінансові послуги та фінансові компанії” (далі – таємниця страхування), якщо відповідно до законодавства України, він зобов’язаний не розголошувати таку інформацію. Страховик, особи, які входять до складу органів управління та контролю страховика, аудитори, відповідальні актуарії, інші особи, що є працівниками страховика, страхові посередники та їх працівники зобов’язані зберігати таємницю страхування.
2. Усі керівники та/або працівники страховика при вступі на посаду, підписують зобов’язання щодо збереження таємниці страхування.
Ця вимога поширюється також на страхових посередників та їх працівників, інших осіб в межах їх повноважень, яким страховик доручив виконання частини діяльності зі страхування.
3. Положення частини першої цієї статті стосовно виконання обов’язку щодо збереження таємниці страхування також поширюються на випадки припинення правових відносин між страховиком та особами, зазначеними у частинах першій і другій цієї статті.
4. Інформація, яка містить таємницю страхування, розкривається страховиком:
1) на письмовий запит або з письмового дозволу власника такої інформації;
2) на письмову вимогу (ухвалу) судді, суду або за рішенням суду;
3) на письмову вимогу Національного антикорупційного бюро України, Державного бюро розслідувань, органів прокуратури, Служби безпеки України, органів внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної фіскальної політики, стосовно проведення операцій страхування (перестрахування) конкретної юридичної та фізичної особи, фізичної особи-підприємця за договором страхування (перестрахування) у разі початку кримінального провадження щодо такої фізичної особи або посадових осіб юридичної особи з обов’язковим посиланням на розпочате кримінальне провадження;
4) на письмову вимогу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення;
5) органам Антимонопольного комітету України на їх письмову вимогу при виконанні завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції;
6) на письмову вимогу Регулятора.
5. Вимога органу державної влади на отримання інформації, яка містить таємницю страхування:
1) викладається на бланку органу державної влади;
2) подається за підписом керівника органу державної влади (або його заступника), що скріплюється гербовою печаткою такого органу;
3) містить передбачені цим Законом підстави отримання такої інформації;
4) містить посилання на норми закону, відповідно до яких орган державної влади має право на отримання такої інформації.
6. Страховик має право надавати інформацію, що становить таємницю страхування, іншим страховикам в межах, необхідних для укладення договору страхування (перестрахування), з дотриманням вимог законодавства щодо захисту персональних даних.
7. Центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму, та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення інформація надається у випадках та у порядку, встановленому Законом України ” Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення “.
8. Вимоги цієї статті поширюються на керівників та/або працівників об’єднань страховиків, у разі, якщо законодавством України такі об’єднання забезпечують укладення, виконання, припинення, забезпечення виконання зобов’язань за договорами страхування страховиками, які входять у такі об’єднання.
9. Особливості оброблення, зберігання, захисту, використання, передавання та розкриття інформації, що становить таємницю страхування встановлюються нормативно-правовими актами Регулятора.
РОЗДІЛ XIV. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТА НАГЛЯД ЗА ДІЯЛЬНІСТЮ НА РИНКУ СТРАХУВАННЯ
Стаття 114. Державне регулювання та нагляд за діяльністю на ринку страхування
1. Регулятор здійснює державне регулювання та нагляд за діяльністю з надання страхових та супровідних послуг на ринку страхування, а також у випадках, визначених спеціальними законами з регулювання страхування, за діяльністю об’єднань страховиків відповідно до Законів України “Про фінансові послуги та фінансові компанії”, “Про Національний банк України”, цього Закону, інших законодавчих актів та нормативно-правових актів Регулятора.
2. Метою державного регулювання та нагляду є забезпечення відповідності діяльності зі страхування законодавству України в цілях захисту прав та законних інтересів клієнтів (в тому числі споживачів, страхувальників, застрахованих осіб та вигодонабувачів).
3. При здійсненні державного регулювання та нагляду за страховою (перестраховою) діяльністю Регулятор:
1) розробляє і затверджує нормативно-правові акти, обов’язкові до виконання органами державної влади, місцевого самоврядування, страховиками, їх об’єднаннями, страховими посередниками та особами, які надають допоміжні послуги та контролює їх виконання;
2) веде реєстри відповідно до законодавства України та затверджує положення про них;
3) здійснює ліцензування страховиків та авторизацію страхових посередників, реєстрацію філій страховиків-нерезидентів та затверджує умови провадження діяльності зі страхування, здійснення яких потребує відповідної ліцензії чи авторизації, та порядок контролю за їх додержанням;
4) установлює пруденційні вимоги, в тому числі вимоги до розміру регулятивного капіталу, критерії і нормативи достатності капіталу та платоспроможності, ліквідності, прибутковості, якості активів (в тому числі активів на покриття технічних резервів для цілей фінансової звітності) та ризиковості операцій, додержання правил надання страхових послуг, а також правила формування і обліку технічних резервів;
5) визначає критерії віднесення страховиків до категорії значимих страховиків;
6) встановлює розмір плати за включення до відповідних реєстрів;
7) затверджує умови авторизації страхових посередників;
8) затверджує порядок проведення безвиїзного нагляду і інспекційних перевірок та оформлення їх результатів, включаючи порядок проведення перевірки афілійованих та споріднених осіб об’єкта нагляду;
9) здійснює безвиїзний нагляд і інспекційні перевірки страховиків, страхових груп, філій страховиків-нерезидентів та страхових посередників, а також інших осіб, зазначених у частині 7 статті 21 Закону України “Про фінансові послуги та фінансові компанії”;
10) здійснює контроль за достовірністю та повнотою інформації, що надається Регулятору;
11) проводить самостійно чи разом з іншими державними органами перевірку діяльності учасників ринку страхування (крім клієнтів), а також юридичних осіб та фізичних осіб, які здійснюють діяльність на ринку страхування, для яких законом встановлені вимоги щодо авторизації;
12) у разі порушення законодавства про страхування, фінансові послуги та захист прав споживачів, нормативно-правових актів Регулятора, застосовує заходи впливу, заходи раннього втручання та коригувальні заходи, а також накладає адміністративні стягнення;
13) звертається до суду з позовами (заявами) про ліквідацію страховика або у зв’язку з порушенням страховиком або страховим посередником законодавства про страхування;
14) вимагає від учасників ринку страхування (крім клієнтів та об’єднань учасників ринку страхування) надання необхідних документів, інформації та пояснень;
15) відкликає/анулює ліцензію на здійснення діяльності зі страхування філією страховика-нерезидента, якщо страховика-нерезидента позбавлено ліцензії на здійснення діяльності зі страхування або якщо його ліквідовано/оголошено банкрутом у країні, в якій його зареєстровано;
16) проводить тематичні перевірки діяльності страховиків за результатами аналізу макроекономічних показників та аналізу ризиків, що мають вплив на діяльність страховиків;
17) встановлює порядок складання і подання звітів, звітності та іншої інформації страховиками, а також отримує такі звіти, звітність, іншу інформацію та пояснення до них;
18) надсилає матеріали в правоохоронні органи стосовно фактів правопорушень, що стали відомі під час здійснення нагляду;
19) надсилає органам Антимонопольного комітету України матеріали у разі виявлення порушень законодавства про захист економічної конкуренції;
20) встановлює вимоги щодо захисту інформації страховиків;
21) встановлює порядок розкриття інформації учасниками ринку страхування відповідно до законодавства України;
22) визначає кваліфікаційні вимоги до керівників страховика, осіб, відповідальних за ведення бухгалтерського обліку та інших осіб, відповідальних за виконання ключових функцій, в тому числі на умовах аутсорсингу та може вимагати звільнення з посад осіб, що не відповідають встановленим вимогам для зайняття таких посад, або розірвання відповідних договорів;
23) здійснює перевірку та оцінку внутрішніх політик та положень страховиків;
24) погоджує відповідно до законів України документи учасників ринку страхування (крім клієнтів), що визначають вимоги щодо надання страхових послуг;
25) перевіряє політики з андеррайтингу страховиків, а також політики збитків врегулювання страхових подій;
26) перевіряє та оцінює політику перестрахування;
27) перевіряє та оцінює відповідність розміру сформованих технічних резервів, порядку їх формування та/або обліку, методів розрахунку технічних резервів страховиків та припущень вимогам, встановленим цим Законом та нормативно-правовими актами Регулятора;
28) перевіряє та оцінює виконання страховиками вимог до інвестиційної діяльності, встановлених законодавством;
29) оприлюднює інформацію про страховиків, які здійснюють страхування довічних пенсій за рахунок грошових коштів накопичувальної системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, у тому числі показники, що застосовуються ними для розрахунку довічних пенсій;
30) установлює умови та порядок проведення внутрішнього аудиту (контролю) у страховиках;
31) установлює порядок погодження набуття або збільшення істотної участі у страховику відповідно до цього Закону;
32) оприлюднює у порядку та відповідно до встановлених ним критеріїв на Інтернет-представництві Регулятора інформацію про застосування заходів впливу;
33) здійснює захист прав споживачів страхових послуг;
34) здійснює контроль за додержанням вимог законодавства, що регулює діяльність учасників ринку страхування;
35) погоджує у встановлених законом випадках умови страхування, визначені відповідним органом державної влади;
36) приймає участь у міжнародному співробітництві у сфері страхування, вивчення, узагальнення, поширення світового досвіду, організація виконання міжнародних договорів України з цих питань;
37) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами України.
4. Регулятор у визначеному ним порядку має право визначати величину ризиків у діяльності страховика.
Регулятор за результатами оцінки страховика, проведеної ним під час нагляду в порядку та спосіб, визначені нормативно-правовими актами Регулятора, з урахуванням оцінки бізнес-моделі страховика, ризиків, притаманних його діяльності, якості корпоративного управління та систем управління ризиками в страховику має право:
встановлювати для страховика підвищені значення економічних нормативів;
вимагати від страховика, його керівників, власників істотної участі вжиття заходів, спрямованих на поліпшення фінансового стану страховика, підтримання на достатньому рівні капіталу та ліквідності для покриття усіх суттєвих ризиків його діяльності, підвищення якості корпоративного управління, у тому числі систем внутрішнього контролю та управління ризиками.
5. Для здійснення контролю за достовірністю та повнотою інформації, що надається Регулятору страховиками, Регулятор має право призначити не частіше одного разу на рік проведення за рахунок страховика:
додаткового обов’язкового зовнішнього аудиту звітів та звітності, визначених в статті 49 цього Закону – з визначенням суб’єкта аудиторської діяльності;
перевірки розмірів сформованих технічних резервів та даних звітності, визначених в статті 49 цього Закону, а також в актуарному звіті – з визначенням незалежного актуарія.
6. Для оцінки фінансового стану страховика Регулятор має право екстраполювати результати аналізу даних, отриманих під час здійснення Регулятором нагляду або при проведенні зовнішнього аудиту.
При виявленні відхилень результатів такої екстраполяції від встановлених законодавством вимог до розміру капіталу Регулятор має право застосувати коригувальні заходи та заходи раннього втручання у порядку, на умовах та з урахування вимог Регулятора.
7. Регулятор для цілей нагляду діяльністю на ринку страхування має право отримувати від державних органів та інших осіб інформацію, у тому числі конфіденційну, щодо фінансового/майнового стану засновників страховика та осіб, що набувають або збільшують істотну участь у страховику, їх ділової репутації, джерел походження грошових коштів, що використовуватимуться для формування статутного капіталу страховика.
Органи державної влади, підприємства, установи, організації зобов’язані безоплатно протягом 20 днів з дня отримання запиту Регулятора надати йому відповідну інформацію.
8. Регулятор під час здійснення нагляду за установами, що здійснюють діяльність зі страхування в інших державах, співпрацює з іншими державними органами, які здійснюють регулювання ринків фінансових послуг в Україні, та з відповідними органами нагляду за фінансовими установами іноземних держав. Співпраця відбувається на підставі укладених договорів, меморандумів чи в інших формах.
Інформація, що надається відповідними органами нагляду інших держав, може використовуватися виключно з метою перевірки:
ліцензії або іншого дозвільного документа установи на право ведення господарської діяльності;
права на здійснення діяльності зі страхування.
Стаття 115. Особливості нагляду за страховими групами
1. Регулятор здійснює нагляд на консолідованій основі за страховими групами, переважна діяльність у яких здійснюється фінансовими установами, державне регулювання та нагляд за діяльністю яких здійснює Регулятор.
2. До складу страхової групи, за умови наявності спільного контролера з учасниками страхової групи, включаються інші юридичні особи, які не є фінансовими установами (зокрема, материнська компанія) відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Регулятора.
3. Регулятор, з метою здійснення нагляду на консолідованій основі має право визначати в межах страхової групи підгрупи, що складаються принаймні з двох страховиків, та здійснювати за ними нагляд на субконсолідованій основі.
4. Регулятор має право встановлювати вимоги до консолідованого капіталу платоспроможності для страхової групи, який повинен враховувати загальну диверсифікацію ризиків, які існують для всіх страховиків у такій групі з метою коректного відображення ризиків, яких зазнає така група.
5. Учасники страхової групи зобов’язані на постійній основі дотримуватись вимог до консолідованого капіталу платоспроможності
6. Вимоги до консолідованого капіталу платоспроможності, а також складові та пропорції складових регулятивного капіталу, що є прийнятними для виконання вимог до консолідованого капіталу платоспроможності, встановлюються нормативно-правовими актами Регулятора. Розмір прийнятного регулятивного капіталу страхової групи для виконання вимог до консолідованого капіталу платоспроможності повинен перевищувати розмір консолідованого капіталу платоспроможності.
7. У випадках, коли профіль ризику страхової групи суттєво відхиляється від припущень, що складають основу розрахунку необхідного консолідованого капіталу платоспроможності, відповідальна особа страхової групи повинна зробити повторний розрахунок необхідного консолідованого капіталу платоспроможності і повідомити про результати Регулятора.
Методи врахування дефіциту регулятивного капіталу, що є прийнятним для виконання вимог до консолідованого капіталу платоспроможності страхової групи, в вимогах до капіталу платоспроможності страховика, встановлюються нормативно-правовими актами Регулятора.
8. В межах нагляду за страховими групами Регулятор:
– здійснює нагляд за концентрацією ризику на груповому рівні. Страховики, які є учасниками страхової групи, та відповідальна особа такої страхової групи повинні регулярно та щонайменше один раз на рік повідомляти Регулятора про будь-яку суттєву концентрацію ризику на рівні страхової групи;
– має право вимагати від страховиків, які є учасниками страхової групи, та відповідальної особи такої страхової групи регулярно та щонайменше раз на рік повідомляти Регулятору про всі суттєві внутрішньогрупові договори між учасниками страхової групи, включаючи договори з пов’язаними зі страховиком особами.
9. Нагляд за концентрацією ризиків на груповому рівні, а також контроль за суттєвими внутрішньогруповими договорами здійснюється відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Регулятора. Нормативно-правовими актами Регулятора можуть встановлюватись інші особливості здійснення нагляду за страховими групами.
Стаття 116. Інспекційні перевірки
1. Регулятор здійснює інспекційні перевірки страховиків, філій страховиків-нерезидентів та страхових посередників, страхових груп, а також інших осіб, зазначених у частині 7 статті 21 Закону України “Про фінансові послуги та фінансові компанії”, у порядку та відповідно до вимог, встановлених цим Законом та нормативно-правовими актами Регулятора.
2. Інспектування здійснюється з метою визначення рівня безпеки і стабільності операцій страховика та/або страхової групи, достовірності звітності страховика та/або страхової групи, дотримання вимог законодавства України у сфері фінансових послуг, в тому числі нормативно-правових актів Регулятора.
3. Інспекційні перевірки можуть бути плановими та позаплановими.
4. Планова інспекційна перевірка здійснюється відповідно до плану, затвердженого Регулятором. Така інспекційна перевірка здійснюється не частіше одного разу на рік.
5. Про проведення планової інспекційної перевірки Регулятор зобов’язаний повідомити страховика не пізніше, ніж за десять календарних днів до її початку.
6. Підставами для проведення позапланової інспекційної перевірки є:
1) виявлення у документах, що подаються до Регулятора згідно із законодавством, інформації, що вказує на недотримання страховиком/страховою групою вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Регулятора, та/або надання страховиком недостовірної інформації;
2) перевірка виконання страховиком/страховою групою вимоги та/або рішення Регулятора про усунення порушень законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Регулятора, висунутої Регулятором за результатами здійснення нагляду;
3) неподання у встановлений законодавством строк страховиком/страховою групою звітності, інших документів та інформації, подання яких вимагається відповідно до законодавства та/або на вимогу Регулятора;
4) результати аналізу звернень клієнтів в частині порушення законодавства про захист прав споживачів фінансових послуг, вчинені страховиком, що спричинило шкоду їх правам та законним інтересам, з доданими документами чи їх копіями, що підтверджують такі порушення;
5) наявність фактів, які свідчать або можуть свідчити про погіршення фінансового стану страховика та/або підвищення ступеня ризику від здійснюваної ним діяльності, або про здійснення діяльності зі страхування без ліцензії чи не відповідно до класів страхування, визначених ліцензією;
6) необхідність перевірки виконання страховиком установлених Регулятором вимог і обмежень.
Позапланові інспекційні перевірки можуть проводитися з інших обґрунтованих підстав, визначених нормативно-правовими актами Регулятора.
Рішення про проведення позапланової інспекційної перевірки має бути підписане керівником Регулятора або уповноваженою ним посадовою особою.
7. Про проведення позапланової інспекційної перевірки Регулятор повідомляє страховика не пізніше дня її початку.
8. Страховик зобов’язаний забезпечити працівникам Регулятора, уповноваженим на проведення інспекційної перевірки (далі в цій статті – уповноваженим особам), умови для проведення інспекційної перевірки та вільний доступ у робочий час до всіх приміщень страховика.
Керівники страховика зобов’язані забезпечити безоплатне надання уповноваженим особам доступ у режимі перегляду до усіх інформаційних систем страховика, необхідних для проведення перевірок, вибірки та вивантаження необхідної інформації для її подальшого аналізу, консультаційну підтримку з питань функціонування таких систем, а також інформацію, документи та письмові пояснення з питань діяльності страховика. Керівники страховика зобов’язані забезпечити безоплатне надання уповноваженим особам інформації, копій документів, у тому числі тієї (тих), що зберігається (ються) в інформаційних системах страховика, у порядку, встановленому нормативно-правовими актами Регулятора.
Уповноважені особи мають право одержувати від страховика інформацію, документи та їх копії, письмові пояснення з питань діяльності страховика, усні пояснення керівників та/або працівників, вилучати (виносити за межі страховика) письмові пояснення, а також виготовляти та вилучати (виносити за межі страховика) копії документів, у тому числі копії документів, що свідчать про порушення законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Регулятора. Не допускається надання Регулятором та уповноваженими ним особами матеріалів інспекційної перевірки третім особам у разі, якщо в матеріалах інспекційної перевірки відсутні дані про факти порушень законодавства, крім випадків, визначених статтею 12 Закону України “Про фінансові послуги та фінансові компанії”.
9. У ході інспекційної перевірки уповноважені особи мають право перевіряти будь-яку звітність афілійованої особи та спорідненої особи страховика щодо взаємовідносин зі страховиком з метою визначення впливу відносин з цією особою на стан страховика. Для цілей такої перевірки на афілійованих та споріднених осіб страховика поширюються положення частини восьмої цієї статті.
Стаття 117. План відновлення діяльності страховика
1. У разі якщо прийнятний регулятивний капітал страховика для виконання вимог до капіталу платоспроможності не перевищує 120% капіталу платоспроможності та/або наявні значні ризики у наступні три місяці порушення вимог до капіталу платоспроможності страховик негайно повідомляє про це Регулятора та протягом 30 днів з дня виявлення відповідних обставин складає план відновлення діяльності страховика або оновлює раніше складений план відновлення діяльності страховика, якщо припущення, покладені у його основу, є недійсними, та подає його Регулятору на погодження.
2. Регулятор у порядку та за умов, визначених його нормативно-правовими актами, погоджує або відхиляє план відновлення діяльності страховика або оновлений план відновлення діяльності страховика протягом 15 робочих днів після його надходження. У разі відхилення плану відновлення діяльності страховика, Регулятор надає страховику вмотивовані пояснення такого відхилення. Страховик зобов’язаний подати Регулятору випаревлений план відновлення діяльності страховика протягом 10 робочих днів після отримання повідомлення Регулятора про відхилення плану відновлення діяльності страховика.
3. План відновлення діяльності страховика повинен гарантувати відновлення фінансового стану страховика та виконання ним вимог до капіталу платоспроможності протягом не більш ніж 180 днів з дати, коли було встановлення порушення вимог до капіталу платоспроможності.
4. У разі вмотивованого звернення страховика, за рішенням Регулятора термін реалізації плану відновлення діяльності страховика може бути подовжено додатково не більш ніж на 90 днів. Регулятор може відмовити у подовженні терміну у разі, якщо страховик не виконує частково або повністю план відновлення діяльності страховика.
5. Страховик починає реалізацію плану відновлення діяльності страховика у разі порушення вимог до капіталу платоспроможності та/або наявності значних ризиків порушення вимог до капіталу платоспроможності у наступні три місяці. Страховик надає Регулятору звіти про виконання плану відновлення діяльності страховика кожні 30 днів.
6. Страховику забороняється виплачувати дивіденди чи розподіляти капітал у будь-який інший спосіб, у разі недотримання вимог до капіталу платоспроможності та/або наявності значних ризиків порушення вимог до капіталу платоспроможності.
Стаття 118. План фінансування страховика
1. У разі порушення вимог до мінімального капіталу та/або наявності значних ризиків у наступні три місяці порушення вимог до мінімального капіталу страховик негайно повідомляє регулятору та протягом 15 днів з дня виявлення відповідних обставин складає план фінансування страховика та подає його Регулятору на погодження.
2. Регулятор у порядку та за умов, визначених його нормативно-правовими актами, погоджує або відхиляє план фінансування страховика протягом 10 робочих днів після його надходження. У разі відхилення плану фінансування страховика регулятор має надати страховику вмотивовані пояснення такого відхилення. Страховик зобов’язаний подати Регулятору оновлений план фінансування страховика протягом 10 робочих днів після отримання повідомлення Регулятора про відхилення плану фінансування.
3. План фінансування страховика повинен гарантувати відновлення фінансового стану страховика та виконання ним вимог щонайменше до мінімального капіталу протягом не більш ніж 90 днів з дати, коли було встановлення порушення вимог до мінімального капіталу.
4. Страховик починає реалізацію плану фінансування страховика у разі порушення вимог до мінімального капіталу та/або наявності значних ризиків порушення вимог до мінімального капіталу у наступні три місяці з дня його погодження. Страховик надає Регулятору звіти про виконання плану фінансування страховика кожні 15 днів.
5. У разі, якщо страховик складає та подає на погодження Регулятору план фінансування у процесі виконання плану відновлення діяльності, то план фінансування включається у план відновлення діяльності. При цьому строки відновлення фінансового стану страховика та виконання ним вимог до капіталу платоспроможності не подовжуються крім випадків, передбачених частиною четвертою статті 117.
Стаття 119. Коригувальні заходи
1. У разі виявлення у діяльності страховика або інших об’єктів нагляду ознак, що свідчать про потенційне порушення вимог законодавства України та/або про загрозу функціонуванню страховика або його фінансовому стану, Регулятор має право застосувати до страховика або інших об’єктів нагляду коригувальні заходи. Перелік таких ознак встановлюється нормативно-правовими актами Регулятора.
2. Коригувальні заходи полягають у наданні Регулятором рекомендацій стосовно вчинення дій та/або необхідності утримання від вчинення будь-яких дій з метою усунення обставин та/або уникнення виявлених ризиків.
3. У рішенні Регулятора щодо застосування коригувального заходу має міститись строк виконання наданих рекомендацій, а також застереження, що їх невиконання у такий строк є підставою для віднесення страховика до більш ризикової категорії з метою здійснення нагляду, у відповідності до ризик-орієнтованого підходу.
4. У разі виявлення під час здійснення нагляду однотипних недоліків діяльності чи порушень страховиками та/або іншими особами, які можуть бути об’єктом нагляду Регулятора, вимог законодавства України, Регулятор може видавати рекомендації необмеженому колу страховиків та/або інших осіб, які можуть бути об’єктом нагляду Регулятора, які оприлюднюються шляхом розміщення на сторінці офіційного інтернет-представництва Регулятора у встановленому його нормативно-правовими актами ора порядку.
Стаття 120. Заходи раннього втручання
1. У разі настання хоча б однієї з наступних умов:
а) прийнятний регулятивний капітал страховика для виконання вимог до капіталу платоспроможності не перевищує 120% капіталу платоспроможності, або
б) прийнятний регулятивний капітал страховика для виконання вимог до мінімального капіталу не перевищує 120% мінімального капіталу (якщо розмір мінімального капіталу є вищим за розмір капіталу платоспроможності);
Регулятор має право застосовувати один чи декілька заходів раннього втручання:
1) тимчасово збільшити частоту подання фінансової та інших видів звітності або вимагати надання додаткової інформації;
2) обмежити виплату змінних винагород та бонусів/премій;
3) встановити обмеження на розподіл прибутку та інші види розподілу капіталу;
4) вимагати складання або оновлення плану відновлення протягом 30 днів у разі, якщо припущення, які лягли в основу діючих планів відновлення, суттєво відхиляються від поточних обставин. Критерії суттєвих відхилень визначаються нормативно-правовими актами Регулятора;
5) вимагати реалізації окремих заходів плану відновлення діяльності страховика;
6) вимагати реалізації окремих заходів плану фінансування страховика;
7) заборонити приймати страховий портфель від іншого страховика;
8) заборонити здійснювати вхідне перестрахування;
9) вимагати коригування або перегляду стратегії та/або плану діяльності страховика;
10) встановити підвищені вимоги до системи внутрішнього контролю страховика;
11) встановити підвищені вимоги до складу активів та правил формування технічних резервів;
12) вимагати здійснення перерахунку розміру капіталу платоспроможності та технічних резервів для цілей платоспроможності, якщо показники діяльності страховика відхиляються від припущень, на яких базуються розрахунки;
13) тимчасово, в тому числі до усунення виявлених порушень, установити для страховиків, страхових груп обмеження щодо здійснення окремих видів операцій;
14) зупинити виплати дивідендів чи розподіл капіталу в будь-якій іншій формі;
15) скликання загальних зборів учасників страховика безпосередньо Регулятором або на його вимогу органами управління страховика;
16) тимчасово відсторонити від виконання обов’язків окремих членів правління, головного ризик-менеджера, головного внутрішнього аудитора, головного комплаєнс-менеджера або відповідальних за виконання цих функцій осіб.
2. У разі порушення страховиком вимог щодо капіталу платоспроможності Регулятор додатково може застосовувати такі заходи раннього втручання:
1) заборонити чи обмежити розпорядження та/або відчуження усіх або частини активів;
2) тимчасово, в тому числі до усунення виявлених порушень, заборонити страховику укладати нові договори страхування (перестрахування) та/або продовжувати строк дії укладених договорів страхування (перестрахування), здійснювати інші операції з активами;
3) вимагати звільнення окремих членів правління, головного ризик-менеджера, головного внутрішнього аудитора, відповідального актуарія, головного комплаєнс-менеджера або відповідальних за виконання цих функцій осіб.
Стаття 121. Заходи впливу
1. Регулятор адекватно вчиненому порушенню або рівню загрози, у разі порушення страховиками або іншими особами, які відповідно до цього Закону та Закону України “Про фінансові послуги та фінансові компанії” можуть бути об’єктом нагляду Регулятора, вимог цього Закону і нормативно-правових актів Регулятора, вимог, рішень та/або розпоряджень Регулятора або здійснення страховиками ризикової діяльності, яка загрожує інтересам клієнтів чи інших кредиторів, або застосування іноземними державами або міждержавними об’єднаннями або міжнародними організаціями до страховиків санкцій, що становлять загрозу інтересам клієнтів чи інших його кредиторів та/або стабільності фінансової системи, застосовувати заходи впливу, до яких належать:
1) письмове застереження про усунення порушень та/або вжиття заходів для усунення причин та умов, що сприяли вчиненню порушень вчинених страховиком або іншою особою, які можуть бути об’єктом нагляду Регулятора;
2) скликання органів управління страховика;
3) укладення письмової угоди зі страховиком, за якою страховик зобов’язується сплатити визначене грошове зобов’язання та вжити заходів для усунення та/або недопущення в подальшій діяльності порушень, поліпшення фінансового стану страховика, підвищення ефективності функціонування системи управління ризиками тощо. У разі невиконання або неналежного виконання страховиком умов письмової угоди Регулятор має право застосувати інші заходи впливу, передбачені цією частиною;
4) укладення письмової угоди зі страховиком, за якою страховик зобов’язується вжити заходів для усунення та/або недопущення в подальшій діяльності порушень, поліпшення фінансового стану страховика, підвищення ефективності функціонування системи управління ризиками тощо. За невиконання або неналежне виконання страховиком умов письмової угоди Регулятор має право застосувати інші заходи впливу, передбачені цією частиною;
5) зупинення виплати дивідендів чи розподілу капіталу в будь-якій іншій формі;
6) установлення для страховиків, страхових груп обмежень щодо здійснення окремих видів операцій;
7) тимчасова, в тому числі до усунення виявлених порушень, заборона страховику укладати нові договори страхування (перестрахування) та/або продовжувати строк дії укладених договорів страхування (перестрахування), здійснювати інші операції з активами;
8) накладення штрафів на:
страховика, але у розмірі не більш як 10 відсотків розміру мінімального капіталу на останню звітну дату;
власників істотної участі у страховику за невиконання прийнятих на себе зобов’язань про надання необхідної фінансової допомоги страховику в рамках вжиття заходів з метою приведення діяльності страховика у відповідність із вимогами законодавства у розмірі не більш ніж 10 відсотків розміру мінімального капіталу страховика на останню звітну дату, зважену на частку істотної участі, якою володіє власник істотної участі у страховику;
особу, яка набула або збільшила істотну участь у страховику з порушенням вимог статті 19 цього Закону щодо порядку набуття або збільшення істотної участі у страховику в розмірі не більш ніж 10 відсотків:
номінальної вартості придбаних акцій (паїв, часток) страховика, якщо особа набула або збільшила пряму істотну участь у страховику;
номінальної вартості акцій (паїв, часток), які належать акціонеру (учаснику) страховика, через якого особа набула або збільшила істотну участь у страховику, якщо особа набула або збільшила опосередковану істотну участь у страховику.
Штраф за порушення порядку набуття або збільшення істотної участі у страховику накладається на:
особу, яка набула або збільшила істотну участь у страховику;
будь-яку з осіб у структурі власності страховика, через яку така особа набула або збільшила істотну участь у страховику;
іншу особу, яка може бути об’єктом нагляду Регулятора відповідно до вимог цього Закону, в розмірі до 1% від розміру активів такого об’єкта нагляду на останню звітну дату.
9) накладання штрафів на страховика та страхових посередників за такі порушення:
а) провадження страховим посередником діяльності із реалізації страхових та/або перестрахових продуктів без реєстрації – накладення штрафу:
на юридичних осіб – у розмірі тридцяти п’яти мінімальних заробітних плат;
на фізичних осіб та фізичних осіб-підприємців – у розмірі десяти мінімальних заробітних плат;
б) використання страховиками послуг із реалізації страхових та/або перестрахових продуктів, що надаються особами без реєстрації їх як страхових посередників або перебування в переліку працівників з продажів страховиків та страхових посередників – накладення штрафу у розмірі тридцяти п’яти мінімальних заробітних плат;
в) неправомірна реєстрація страховиком страхового агента або додаткового страхового агента або внесення до переліку працівників з продажів страховика та страхового агента – накладення штрафу у розмірі тридцяти мінімальних заробітних плат;
г) реєстрація страхового посередника шляхом надання неправдивих відомостей або іншим незаконним шляхом – накладення штрафу:
на юридичних осіб – у розмірі тридцяти п’яти мінімальних заробітних плат;
на фізичних осіб та фізичних осіб-підприємців – у розмірі десяти мінімальних заробітних плат;
д) неналежний нагляд страховика за діяльністю його працівників з продажів та керівників з продажів, страхових агентів та додаткових страхових агентів – накладення штрафу у розмірі п’ятнадцяти мінімальних заробітних плат;
е) подання страховим або перестраховим брокером завідомо недостовірної інформації Регулятору для внесення до Реєстру – накладення штрафу:
на юридичних осіб – у розмірі від п’яти до тридцяти п’яти мінімальних заробітних плат;
на фізичних осіб-підприємців – у розмірі від однієї до десяти мінімальних заробітних плат;
ж) невиконання страховим посередником вимоги щодо ведення окремих поточних рахунків для отримання платежів за договорами страхування (перестрахування) – накладення штрафу:
на юридичних осіб – у розмірі тридцяти мінімальних заробітних плат;
на фізичних осіб та фізичних осіб-підприємців – у розмірі тридцяти мінімальних заробітних плат;
з) здійснення діяльності з реалізації страхових продуктів страховими посередниками, виконання функціональних обов’язків щодо реалізації страхових та перестрахових продуктів керівниками з продажів та працівниками з продажів страховика та страхового посередника, які не відповідають вимогам, встановленим цим Законом до таких осіб, – накладення штрафу:
на юридичних осіб – у розмірі тридцяти п’яти мінімальних заробітних плат;
на фізичних осіб та фізичних осіб-підприємців – у розмірі десяти мінімальних заробітних плат;
и) невиконання страховим агентом – фізичною особою-підприємцем, страховим агентом – юридичною особою та страховим та/або перестраховим брокером вимоги про страхування відповідальності – накладення штрафу:
у розмірі однієї мінімальної заробітної плати за відсутність договору не більше 3 робочих днів;
у розмірі двох мінімальних заробітних плат за відсутність договору не більше 14 календарних днів;
у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат за відсутність договору більше 14 календарних днів;
к) невиконання страховиком, страховим посередником вимог щодо інформування клієнта до укладення договору страхування – накладення штрафу:
на юридичних осіб – у розмірі двох мінімальних заробітних плат;
на фізичних осіб та фізичних осіб-підприємців – у розмірі однієї мінімальної заробітної плати;
л) відмова страховика, страхового посередника пройти перевірку Регулятора або перешкоджання такій перевірці тягне за собою накладення штрафу:
на юридичних осіб – у розмірі тридцяти п’яти мінімальних заробітних плат;
на фізичних осіб та фізичних осіб-підприємців – у розмірі десять мінімальних заробітних плат;
м) ухилення страховиком, страховим посередником від виконання або несвоєчасне виконання розпорядження про усунення порушення в діяльності щодо реалізації страхових послуг – накладення штрафу:
на юридичних осіб – у розмірі від п’яти до тридцяти мінімальних заробітних плат;
на фізичних осіб та фізичних осіб-підприємців – у розмірі від однієї до десяти мінімальних заробітних плат.
Рішення Регулятора про застосування заходу впливу, визначеного пунктами 8 та 9 частини першої цієї статті, може застосовуватись Регулятором одночасно із застосуванням заходу впливу “застереження про усунення порушень та/або вжиття заходів для усунення причин та умов, що сприяли вчиненню порушень” або за факт вчинення порушення об’єктом нагляду якщо порушення було усунуте до моменту застосування заходу впливу.
10) тимчасова заборона використання власником істотної участі у страховику права голосу на загальних зборах акціонерів (учасників) страховика (тимчасова заборона права голосу);
11) тимчасове відсторонення посадової особи об’єкта нагляду від виконання обов’язків;
12) віднесення страховика до категорії неплатоспроможного;
13) анулювання ліцензії на здійснення діяльності зі страхування;
14) ліквідація страховика;
15) виключення з державних реєстрів, які ведуться Регулятором, в тому числі позбавлення статусу саморегулівної організації та виключення осіб, які здійснюють діяльність з реалізації страхових та перестрахових послуг.
У разі невиконання або неналежного виконання страховиком, страховим посередником заходів впливу Регулятор має право застосувати інші заходи впливу, передбачені цією статтею.
2. Вибір адекватних заходів впливу, які застосовуються до страховика або іншої особи, яка може бути об’єктом нагляду Регулятора, має здійснюватися з урахуванням:
1) характеру допущених порушень, повторності та/або систематичності їх здійснення;
2) причин, які зумовили виникнення виявлених порушень;
3) особливості виду діяльності на ринку фінансових послуг, характеру і обсягів послуг, які надаються;
4) загального фінансового стану надавача фінансових або супровідних послуг або іншої особи, яка може бути об’єктом нагляду Регулятора відповідно до цього Закону;
5) ступеня відповідальності надавача фінансових або супровідних послуг, рівня його співпраці з Регулятором, наявності чи відсутності у надавача фінансових або супровідних послуг випадків притягнення до відповідальності за вчинення порушення законодавства, а також заходів, вжитих надавачем фінансових або супровідних послуг, з метою запобігання повторному вчиненню порушення;
6) оцінки можливих негативних наслідків для клієнтів і кредиторів надавача фінансових або супровідних послуг або для фінансової стабільності.
3. Заходи впливу за порушення страховиком вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення застосовуються Регулятором відповідно до Закону України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення”.
4. Спеціальними законами з питань регулювання діяльності учасників ринку страхування можуть бути встановлені інші (додаткові) заходи впливу.
5. Рішення Регулятора про застосування заходу впливу обов’язково має містити:
1) відомості про встановлені обставини (факти);
2) кількісні, якісні оцінки та висновки Регулятора, включаючи обґрунтування адекватності застосування відповідного заходу впливу на підставі встановлених обставинах (фактах);
3) відомості про результати розгляду заперечень (пояснень) страховика (інших осіб, які можуть бути об’єктом нагляду Регулятора) або посадової особи страховика (інших осіб, які можуть бути об’єктом нагляду Регулятора), який/яка став/стала об’єктом перевірки Регулятора, щодо якого/якої прийнято рішення (у разі їх наявності).
6. Рішення Регулятора про застосування заходу впливу може бути оскаржено до суду відповідно до законодавства України. Оскарження рішення Регулятора не зупиняє його виконання.
7. Особу, яку на підставі рішення Регулятора було відсторонено від посади (виконання повноважень), може бути поновлено на посаді (відновлено виконання повноважень) лише на підставі рішення Регулятора або за рішенням суду.
Стаття 122. Порядок застосування коригувальних заходів, заходів раннього втручання та заходів впливу
1. Порядок застосування коригувальних заходів, заходів раннього втручання та заходів впливу, встановлених статтею 119, статтею 120, статтею 121 цього Закону, визначається нормативно-правовими актами Регулятора, чинними на момент прийняття рішення Регулятора про застосування відповідних коригувальних заходів, заходів раннього втручання та заходів впливу.
2. Розмір штрафів, що застосовуються до страховиків та інших осіб, нагляд за діяльністю яких здійснює Регулятор, встановлюється законами та нормативно-правовими актами Регулятора.
3. Заходи впливу, встановлені статтею 121 цього Закону, можуть бути застосовані Регулятором протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через три роки з дня його вчинення, якщо інший строк не встановлений законом.
4. Рішення Регулятора про застосування до страховика заходу впливу у вигляді накладення штрафу набирає чинності з робочого дня, наступного за днем прийняття такого рішення. У разі якщо рішення Регулятора про застосування до страховика заходу впливу у вигляді накладення штрафу протягом місяця з дня набрання ним чинності не було виконано або не було оскаржено у судовому порядку, таке рішення набуває статусу виконавчого документа, підлягає оформленню Регулятором відповідно до вимог Закону України “Про виконавче провадження” та передається до органів державної виконавчої служби для примусового виконання згідно із законодавством.
Рішення Регулятора про застосування про застосування до страховика заходу впливу у вигляді накладення штрафу може бути оскаржено у судовому порядку відповідно до законодавства. У разі якщо зазначене рішення протягом місяця з дня набрання ним чинності було оскаржено у судовому порядку та адміністративним судом було відкрито провадження у справі про оскарження зазначеного рішення, таке рішення набуває статусу виконавчого документа з дня набрання законної сили відповідним судовим рішенням з урахуванням строків, передбачених Законом України “Про виконавче провадження”.
5. Інформація про застосовані Регулятором до страховиків заходи впливу може оприлюднюватися Регулятором шляхом її розміщення на сторінці офіційного інтернет-представництва Регулятора у встановленому законом та нормативно-правовими актами Регулятора порядку.
Стаття 123. Особливості застосування заходу впливу анулювання ліцензії
1. Регулятор приймає рішення про анулювання страховику ліцензії одночасно з рішенням про віднесення страховика до категорії неплатоспроможних, з підстав, визначених статтею 124 цього Закону.
2. Регулятор має право прийняти рішення про анулювання ліцензії у разі наявності хоча б однієї з таких підстав:
1) звернення страховика із заявою про анулювання ліцензії в межах процедури добровільного виходу з ринку.
2) документи, які було подано страховиком для видачі ліцензії, містять недостовірну інформацію;
3) невиконання страховиком розпорядження, рішення Регулятора про усунення виявлених порушень або вимог, встановлених цим Законом та нормативно-правовими актами Регулятора, що регулюють умови ліцензування діяльності з надання фінансових послуг;
5) виявлено факт (факти) здійснення страховиком ризикової діяльності, що загрожує інтересам його страхувальників та/або інших кредиторів страховика. Перелік ознак, наявність яких є підставою для висновку Регулятора про здійснення страховиком зазначеної ризикової діяльності, визначається нормативно-правовим актом Регулятора;
6) страховик не розпочав провадження діяльності з надання фінансових послуг протягом шести місяців з дати отримання ліцензії;
7) страховик не провадить діяльності з надання фінансових послуг протягом шести місяців поспіль;
8) встановлено (виявлено) порушення страховиком законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення після застосування Регулятором до страховика не менше двох заходів впливу за порушення законодавства у цій сфері протягом двох років;
9) відмови страховика у проведенні перевірки Регулятором, зокрема, недопуск уповноважених осіб Регулятора до здійснення перевірки, ненадання документів, інформації щодо предмета перевірки, відмова в доступі до приміщень, об’єктів, що використовуються при наданні фінансових послуг, або відсутність протягом першого дня перевірки особи, уповноваженої представляти інтереси страховика на час проведення перевірки;
11) невиконання страховиком плану та недотримання ним процедури виходу з ринку;
12) незвернення страховика до Регулятора із повторною заявою про анулювання ліцензії та виключення з Державного реєстру фінансових установ відповідно до положень та у строк, передбачений частиною дванадцятою статті 62 цього Закону;
13) непрозора структура власності страховика;
14) наявності у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань відомостей про припинення юридичної особи.
3. Порядок відкликання/анулювання ліцензії страховика визначається нормативно-правовими актами Регулятора.
4. Регулятор не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про анулювання ліцензії страховика:
1) надсилає страховику повідомлення про таке рішення у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України “Про електронні документи та електронний документообіг”);
2) оприлюднює повний текст рішення з обґрунтуванням його прийняття на сторінках офіційного інтернет-представництва Регулятора з урахуванням вимог Закону України “Про захист персональних даних” та надає для опублікування в газеті “Голос України” або “Урядовий кур’єр” інформацію про оприлюднення повного тексту рішення. З дня оприлюднення повного тексту рішення на сторінках офіційного інтернет-представництва Регулятора страховик, рада страховика, страхувальники та інші кредитори і контрагенти страховика вважаються повідомленими про прийняте Регулятором рішення про анулювання ліцензії страховика.
У разі анулювання ліцензії cтраховика регулятор має право інформувати про це уповноважений органом нагляду за страховою діяльністю держави, з яким підписано меморандум (укладено угоду) про обмін інформацією про припинення права страховика здійснювати діяльність зі страхування на території іноземної країни.
5. З дати прийняття рішення про анулювання ліцензії страховика зупиняється виконання страховиком грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), строк виконання яких настав, і припиняються заходи, спрямовані на забезпечення виконання цих зобов’язань та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), крім випадків виходу з ринку страховика без припинення юридичної особи.
6. Правочини, вчинені страховиком після прийняття рішення про анулювання ліцензії страховиком або протягом трьох років, що передували прийняттю такого рішення, можуть бути визнані недійсними судом, якщо вони завдали збитків страховику або його кредиторам, з таких підстав:
1) страховик виконав майнові зобов’язання раніше встановленого терміну або початку строку виконання зобов’язання;
2) страховик до прийняття рішення про анулювання ліцензії взяв на себе зобов’язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов’язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;
3) страховик здійснив відчуження або придбання майна за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов’язання або внаслідок його виконання майна страховика було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів;
4) страховик оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до страховика перевищувала вартість майна;
5) страховик узяв на себе заставні зобов’язання для забезпечення виконання грошових вимог.
7. Правочини, вчинені страховиком протягом трьох років, що передували прийняттю рішення про анулювання ліцензії страховика, можуть бути визнані недійсними судом у межах ліквідаційної процедури за заявою Регулятора, ліквідатора або кредитора також з таких підстав:
1) страховик безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов’язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;
2) страховик уклав договір із пов’язаною особою;
3) страховик уклав договір дарування.
8. У разі визнання недійсними правочинів страховика з підстав, передбачених частиною шостою або сьомою цієї статті, кредитор зобов’язаний повернути до складу ліквідаційної маси майно, яке він отримав від страховика, а в разі неможливості повернути майно в натурі – відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.
9. У разі прийняття рішення про анулювання ліцензії страховика Регулятор має право:
1) прийняти рішення про заборону такому страховику вчиняти будь-які операції/ здійснювати будь-яку діяльність;
2) звернутись до банків, інших установ (в тому числі фінансових установ), державних реєстраторів із забороною проведення будь-яких операцій з майном страховика.
Стаття 124. Особливості застосування заходу впливу віднесення страховика до категорії неплатоспроможного
1. Регулятор зобов’язаний прийняти рішення про віднесення страховика до категорії неплатоспроможних у разі наявності хоча б однієї з таких підстав:
1) зменшення розміру прийнятного регулятивного капіталу для виконання вимог до мінімального капіталу на 50 і більше відсотків від рівня мінімального капіталу, встановленого нормативно-правовими актами Регулятора;
2) неможливість виконати вимоги до мінімального капіталу протягом 90 днів з дати, коли встановлено порушення таких вимог. Регулятор має право віднести страховика до категорії неплатоспроможних у будь-який момент протягом 90-денного періоду у разі часткового або повного невиконання плану фінансування страховика.
3) неможливість виконати вимоги до капіталу платоспроможності протягом 180 днів з дати, коли встановлено порушення таких вимог, якщо термін не було подовжено відповідно до цього Закону. Регулятор має право віднести страховика до категорії неплатоспроможних у будь-який момент протягом 180-денного періоду у разі часткового або повного невиконання плану відновлення діяльності страховика.
4) неподання страховиком плану відновлення діяльності страховика та/або плану фінансування страховика у встановлені Законом терміни за умови порушення страховиком вимог до капіталу платоспроможності та/або мінімального капіталу;
2.Регулятор має право прийняти рішення про віднесення страховика до категорії неплатоспроможних у разі наявності хоча б однієї з таких підстав:
1) невиконання страховиком у встановлений договором або визначений законодавством України строк своїх зобов’язань перед страхувальниками та іншими кредиторами, строк виконання яких настав, у тому числі через недостатність/відсутність грошових коштів;
2) повторного відхилення Регулятором плану відновлення діяльності страховика або плану фінансування страховика;
3) повторне порушення вимог до мінімального капіталу протягом 270 днів від дати усунення порушення таких вимог та/або виконання плану фінансування;
4) повторне порушення вимог до капіталу платоспроможності протягом 180 днів від дати усунення порушення таких вимог та/або виконання плану відновлення діяльності;
5) зменшення розміру прийнятних активів для покриття технічних резервів для цілей фінансової звітності нижче рівня, встановленого нормативно-правовими актами Регулятора;
6) систематичне неподання, критерії якого встановлені нормативно-правовими актами Регулятора, страховиком фінансової та іншої звітності, додаткової інформації у відповідності до вимог, визначених законом та нормативно-правовими актами Регулятора.
РОЗДІЛ XV. ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ
1. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію через два роки з дня набрання ним чинності, крім:
1) пунктів 18, 22-24, цього розділу, які набирають чинності та вводяться в дію з дня, наступного за днем опублікування цього Закону;
2) розділу XII “Реалізація страхових та перестрахових продуктів”, який набирає чинності та вводиться в дію через три роки з дня набрання чинності цим Законом .
2. Визнати таким, що втратив чинність, з дня введення в дію цього Закону Закон України “Про страхування” (Відомості Верховної Ради України, 1996 р., № 18, ст. 78 із наступними змінами).
3. Протягом одного року з дня введення в дію цього Закону страховики, які отримали ліцензії на здійснення страхової діяльності до введення в дію цього Закону, мають право здійснювати оцінку платоспроможності за спрощеним підходом відповідно до вимог цього Закону.
Страховики, які відповідають критеріям та умовам, визначеним статтею 39 цього Закону, здійснюють оцінку платоспроможності за базовим підходом відповідно до вимог цього Закону з 01 січня наступного року після закінчення перехідного періоду, визначеного у абзаці першому цього пункту.
4. З дня введення в дію цього Закону і до введення в дію розділу XII “Реалізація страхових та перестрахових продуктів” цього Закону щодо діяльності страхових посередників застосовуються наступні положення.
Діяльність зі страхування може здійснюватися за участю страхових посередників. Страховими посередниками можуть бути страхові або перестрахові брокери, страхові агенти.
Посередницька діяльність страхових та перестрахових брокерів на ринку страхування здійснюється як виключний вид діяльності і може включати консультування, експертно-інформаційні послуги, роботу, пов’язану з підготовкою, укладанням та виконанням договорів страхування (перестрахування), в тому числі щодо врегулювання збитків у частині одержання та перерахування страхових премій, страхових виплат (відшкодувань) відповідно до договорів із страхувальником або перестрахувальником.
Страхові брокери – юридичні особи, постійні представництва брокерів-нерезидентів або фізичні особи-підприємці, які здійснюють за винагороду посередницьку діяльність зі страхування від свого імені на підставі брокерської угоди з особою, яка має потребу у страхуванні як страхувальник. Страхові брокери-фізичні особи-підприємці, не мають права отримувати та перераховувати страхові платежі, страхові виплати (відшкодування).
Перестрахові брокери – юридичні особи, постійні представництва брокерів-нерезидентів – які здійснюють за винагороду посередницьку діяльність з перестрахування від свого імені на підставі брокерської угоди із страховиком, який має потребу у перестрахуванні як перестрахувальник.
Дозволяється здійснення діяльності страхового та перестрахового брокера однією юридичною особою за умови виконання нею вимог щодо здійснення діяльності страхового та перестрахового брокера.
Порядок реєстрації та вимоги до страхових та перестрахових брокерів (за винятком страхових та перестрахових брокерів-нерезидентів) визначається Національним банком України.
Страхові агенти – фізичні особи або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його діяльності зі страхування, а саме: укладають договори страхування, одержують страхові премії, виконують роботи, пов’язані із здійсненням страхових виплат (відшкодувань).
Страхові агенти є представниками страховика і діють в його інтересах за винагороду на підставі договору доручення із страховиком.
Страховик несе відповідальність за діяльність його страхових
агентів і порушення законодавства у сфері страхування такими агентами кваліфікується як порушення страховиком законодавства у сфері страхування.
Страховики мають право здійснювати посередницьку діяльність як страхові агенти від імені та за дорученням інших страховиків.
Посередницька діяльність на території України з укладання договорів страхування зі страховиками-нерезидентами може здійснюватися відповідно до порядку та вимог, установлених Національним банком України.
Страхові та/або перестрахові брокери-нерезиденти зобов’язані письмово повідомити Національний банк України за встановленою ним формою про намір здійснювати діяльність на території України.
Національний банк України протягом п’яти робочих днів оприлюднює зазначену інформацію на своєму офіційному Інтернет-представництві.
5. Страхові та/або перестрахові брокери, в тому числі нерезиденти, створені до введення в дію цього Закону, мають право здійснювати посередницьку діяльність протягом одного року з дня введення в дію цього Закону згідно з вимогами пункту 7 цього розділу, а їх свідоцтва про включення до державного реєстру страхових та/або перестрахових брокерів (окрім нерезидентів), що були видані до введення в дію цього Закону, залишаються чинними.
Після введення в дію положень розділу XII “Реалізація страхових та перестрахових продуктів” цього Закону, страхові та/або перестрахові брокери (за винятком страхових та перестрахових брокерів-нерезидентів) створені до введення в дію вказаного розділу, за умови відповідності вимогам , встановленим цим Законом, зобов’язані протягом трьох місяців зареєструватися у Реєстрі страхових посередників у порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами Національного банку України.
Страхові та/або перестрахові брокери (за винятком страхових та перестрахових брокерів-нерезидентів), які не зареєструвалися у строк, визначений абзацом другим цього пункту, підлягають виключенню з державного реєстру страхових та/або перестрахових брокерів.
Страхові та/або перестрахові брокери-нерезиденти, які повідомили про свій намір здійснювати діяльність на території України станом на день введення в дію розділу XII “Реалізація страхових та перестрахових продуктів” цього Закону, вважаються такими, що повідомили про свій намір Національний банк України відповідно до вимог частини другої статті 72 цього Закону.
6. Після введення в дію положень розділу XII “Реалізація страхових та перестрахових продуктів” цього Закону, особи, які мають намір здійснювати реалізацію страхових та перестрахових продуктів, за умови відповідності вимогам встановленим цим Законом, зобов’язані протягом трьох місяців зареєструватися у Реєстрі страхових посередників у порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами Національного банку України.
7. Установити, що до введення в дію положень розділу XII “Реалізація страхових та перестрахових продуктів” цього Закону положення розділу XIII “Вимоги до укладення та виконання договорів страхування” застосовуються з такими особливостями:
інформація, яка розкривається клієнту відповідно до статті 88 цього Закону, розкривається з урахуванням пункту 7 цього розділу;
страхові посередники зобов’язані дотримуватись вимог розділу XIII “Вимоги до укладення та виконання договорів страхування” в межах вимог до діяльності страхових посередників, визначених пунктом 7 цього розділу.
8. Особи, які можуть займатися актуарними розрахунками, та до введення в дію цього Закону отримали свідоцтво про відповідність кваліфікаційним вимогам до осіб, які можуть займатися актуарними розрахунками відповідно до законодавства, повинні протягом двох років з дня введення в дію Закону здійснити процедури щодо реєстрації, визначені нормативно-правовими актами Національного банка України, прийнятими для реалізації цього Закону.
9. Страховики, які мали статус страховика до дня введення в дію цього Закону, зобов’язані протягом шести місяців з дня введення в дію цього Закону, крім випадків, передбачених пунктом 14 цього розділу, в порядку, визначеному нормативно-правовими актами Національного банку України, привести свою діяльність у відповідність з вимогами цього Закону.
10. Вимоги статті 9 цього Закону щодо найменування страховика застосовуються до страховиків, що будуть утворюватися після введення в дію цього Закону.
11. Протягом одного року з дня введення в дію Закону, страховики, які за своєю організаційно-правовою формою є товариствами з додатковою відповідальністю, мають право здійснити перетворення на акціонерне товариство з урахуванням особливостей, встановлених цим пунктом. У випадках встановлених Національним банком України, строк на перетворення може бути збільшено.
Зміна організаційно-правової форми страховика, не є підставою для виключення такого страховика із об’єднань страховиків, обов’язковість членства у яких встановлена законодавством. Страховики, які реорганізовані шляхом перетворення після набрання чинності цим Законом, не вважаються новоутвореними і зберігають членство в таких об’єднаннях.
Дія цього пункту не поширюється на страховиків, що створені в організаційно-правовій формі товариства з додатковою відповідальністю, та станом на день набрання чинності цим Законом знаходяться в процедурі ліквідації, а також страховиків, місцезнаходженням яких є тимчасово окупована територія України та територія проведення операції об’єднаних сил.
12. Страховик при перетворенні та зміні його організаційно-правової повинен здійснювати таке перетворення відповідно до вимог, встановленим цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами Національного банку України.
У разі наявності порушень вимог законодавства у сфері фінансових послуг та невиконаних заходів впливу, страховик може розпочати перетворення лише після усунення порушень такого законодавства та виконання заходів впливу.
На будь-якому етапі здійснення перетворення, Національний банк України має право вимагати від страховика, що перетворюється, а такий страховик зобов’язаний йому надати, інформацію та документи про стан здійснення перетворення та/або щодо його відповідності встановленим законодавством вимогам.
У випадку виявлення фактів порушення страховиком, що перетворюється, встановлених законодавством вимог, Національний банк України має право прийняти рішення про зупинення процедури перетворення страховика до моменту усунення виявлених порушень.
При здійсненні перетворення, передбаченого у цьому пункті, не застосовуються положення законодавства щодо необхідності повідомлення про процедуру перетворення кредиторів страховика, що перетворюється, а також щодо задоволення вимог кредиторів в процедурі перетворення.
Страховик, що перетворюється, до дня затвердження загальними зборами учасників страховика, що перетворюється, передавального акта, виконує свої зобов’язання та здійснює діяльність страховика у звичайному порядку.
Під час проведення процедури перетворення не допускається зміна складу учасників страховика, що перетворюється, окрім випадків визначених Національним банком України.
Акціонерне товариство, що створюється внаслідок перетворення (далі – страховик-правонаступник) несе відповідальність за порушення законодавства, вчинені страховиком, що перетворюється, у тому числі під час проведення процедури перетворення.
Процедура перетворення страховика здійснюється у такому порядку:
проведення загальних зборів учасників страховика, що перетворюється, та прийняття рішень про:
припинення страховика шляхом перетворення на акціонерне товариство;
створення комісії з припинення страховика та обрання її персонального складу;
порядок конвертації часток страховика, що перетворюється, на акції страховика-правонаступника;
випуск акцій з метою конвертації часток страховика, що перетворюється, в акції страховика-правонаступника;
Прийняття рішень на загальних зборах учасників здійснюється більшістю голосів учасників товариства.
не пізніше трьох робочих днів з дати прийняття рішення про перетворення страховика:
оприлюднення інформації про початок перетворення страховика на його офіційному веб-сайті та у приміщеннях (в тому числі приміщеннях відокремлених підрозділів), де проводиться обслуговування клієнтів;
письмове повідомлення Національного банку України щодо прийнятого рішення та надання Національному банку України копії такого рішення, засвідченого головою комісії з припинення страховика;
подання документів для державної реєстрації рішення про припинення страховика;
подання документів до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку на реєстрацію випуску акцій страховика-правонаступника та отримання тимчасового свідоцтва про реєстрацію випуску акцій.
Національна комісія цінних паперів та фондового ринку розглядає документи для реєстрації випуску акцій та видачі тимчасового свідоцтва про реєстрацію випуску акцій, та приймає рішення про реєстрацію або про відмову в реєстрації випуску акцій та видачі тимчасового свідоцтва протягом трьох робочих днів з дня отримання відповідних документів.
За наявності підстав для повернення без розгляду документів Національна комісія цінних паперів та фондового ринку повертає відповідні документи заявнику протягом трьох робочих днів з дня їх отримання;
подання документів до Центрального депозитарію цінних паперів та, за наслідками розгляду таких документів:
присвоєння акціям міжнародного ідентифікаційного номера цінних паперів;
укладення договору про обслуговування випусків цінних паперів;
оформлення та депонування тимчасового глобального сертифіката;
проведення конвертації часток у статутному капіталі в акції страховика-правонаступника;
Депонування тимчасового глобального сертифіката здійснюється у день подання необхідних документів.
подання Національному банку України пакетів документів, у порядку визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами Національного банку України, для попереднього погодження членів наглядової ради, голови та членів виконавчого органу, осіб, які виконують ключові функції, та яких планується обрати на відповідні посади у страховику-правонаступнику.
Щодо осіб, які займають посади членів наглядової ради, голови та членів виконавчого органу у страховику, що перетворюється, та які будуть обрані на рівнозначні посади у страховику-правонаступнику, погодження Національного банку України не потребується;
проведення комісією з припинення інвентаризації активів та зобов’язань страховика, що перетворюється;
протягом одного дня:
складання комісією з припинення передавального акта та затвердження такого передавального акта на загальних зборах учасників страховика, що перетворюється.
Вимоги до передавального акта та супровідних до нього документів, встановлюються Національним банком України.
Члени комісії з припинення несуть відповідальність за порушення вимог встановлених цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами Національного банку України;
проведення установчих зборів страховика-правонаступника та прийняття рішення про:
заснування товариства;
затвердження результатів розміщення (обміну) акцій;
затвердження статуту товариства (із зазначенням у ньому інформації щодо правонаступництва);
обрання попередньо погоджених Національним банком України (або без такого погодження, у встановлених у цьому пункті випадках) членів наглядової ради товариства, голови та членів виконавчого органу та осіб, які виконують ключові функції;
вчинення інших дій необхідних для створення товариства;
проведення державної реєстрації юридичної особи страховика-правонаступника та державної реєстрації припинення юридичної особи страховика, що перетворюється, в органах державної реєстрації.
Органи державної реєстрації проводять державну реєстрацію юридичної особи страховика-правонаступника та державну реєстрацію припинення юридичної особи страховика, що перетворюється, у день подання необхідних документів.
протягом п’яти робочих днів з дати державної реєстрації страховика-правонаступника, письмове повідомлення Національного банку України про проведення такої державної реєстрації.
Протягом п’яти робочих днів з дати отримання письмового повідомлення про проведення державної реєстрації страховика-правонаступника, Національний банк України вносить зміни до Реєстру та видає страховику-правонаступнику витяг з Реєстру щодо такого страховика.
До страховика-правонаступника переходять права на здійснення діяльності страховика в обсязі, визначеному законодавством та ліцензією, яка належала страховику, що припинився внаслідок перетворення.
проведення процедури реєстрації звіту про результати розміщення (обміну) акцій у Національній комісії з цінних паперів та фондового ринку та отримання свідоцтва про реєстрацію випуску акцій страховика-правонаступника.
Національна комісія цінних паперів та фондового ринку розглядає документи для реєстрації звіту про результати розміщення (обміну) акцій та видачі свідоцтва про реєстрацію випуску акцій, та приймає рішення про реєстрацію або про відмову в реєстрації випуску акцій та видачі тимчасового свідоцтва протягом трьох робочих днів з дня отримання відповідних документів.
За наявності підстав для повернення без розгляду документів Національна комісія цінних паперів та фондового ринку повертає відповідні документи заявнику протягом трьох робочих днів з дня їх отримання;
протягом десяти робочих днів із дня прийняття Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку рішення про реєстрацію звіту про результати розміщення (обміну) акцій та видачу свідоцтва про реєстрацію випуску акцій, подання до Національного банку України засвідчених копій відповідних документів;
оформлення та депонування у Центральному депозитарії цінних паперів глобального сертифіката.
Депонування глобального сертифіката здійснюється у день подання необхідних документів.
При перетворенні до страховика-правонаступника переходить все майно, а також всі права та обов’язки страховика, що припинився внаслідок перетворення. Внесення змін до договорів, права та обов’язки за якими перейшли до страховика-правонаступника, не потребується.
Страховик-правонаступник вважається членом об’єднань страховиків у яких страховик, що припинився, був членом з дати отримання витягу з Реєстру від Національного банку України. Страховик-правонаступник має повідомити об’єднання страховиків, де він є членом, про проведене перетворення.
Оскарження до суду або іншого компетентного органу рішень, пов’язаних із перетворенням та інших заходів, передбачених цим пунктом, не зупиняють їх виконання.
Протягом одного року з дати державної реєстрації юридичної особи страховика-правонаступника, такий страховик-правонаступник зобов’язаний привести у порядку, визначеному нормативно-правовими актами Національного банку України, свою діяльність, зокрема систему управління та внутрішні положення, у відповідність до вимог цього Закону, інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.
13. Протягом шести місяців з дня введення в дію цього Закону, страховики зобов’язані подати Національному банку України плани діяльності на наступні три роки, складені відповідно до встановлених цим Законом та нормативно-правовими актами Національного банку України вимог, або протягом шести місяців з дня набрання чинності нормативно-правовими актами Регулятора, якими встановлені такі вимоги, у разі прийняття таких нормативно-правових актів Регулятора, після введення в дію цього Закону.
14. До процедур створення страховика, надання ліцензії на здійснення страхової діяльності, внесення до реєстрів, які ведуться Національним банком України відповідно до законодавства, щодо набуття або збільшення істотної участі у страховику, що почалися і не завершилися до дня введення в дію цього Закону, застосовуються положення цього Закону.
Національний банк України після введення в дію цього Закону залишає без розгляду документи, подані для отримання ліцензії на здійснення страхової діяльності, внесення до реєстрів, які ведуться Національним банком України відповідно до законодавства, для набуття або збільшення істотної участі у страховику, що надійшли до Національного банку України до введення в дію цього Закону, та щодо яких Національним банком України не було прийнято відповідне рішення станом на день введення в дію цього Закону.
15. Установити, що ліцензії страховиків, які діють станом на день введення в дію цього Закону, продовжують діяти до переоформлення на ліцензії на здійснення діяльності зі страхування. Переоформлення ліцензій здійснюється шляхом внесення Національним банком України запису до Реєстру щодо класу (класів) страхування страховика відповідно до правил, встановлених цим пунктом, та з урахуванням вимог цього Закону протягом шести місяців з дня введення в дію цього Закону.
Якщо протягом двох місяців з дня введення в дію цього Закону страховик письмово не повідомив Національний банк України про свій намір звузити обсяг ліцензії щодо певних класів страхування або ризиків в рамках таких класів, то ліцензія переоформлюється відповідно до правил, встановлених цим пунктом.
До дати внесення запису до Реєстру страховики здійснюють діяльність зі страхування відповідно до ліцензій, які діють станом на день введення в дію цього Закону, з урахуванням вимог цього Закону.
З дати внесення запису до Реєстру ліцензії, які діяли станом на день введення дію цього Закону, анулюються, а страховики здійснюють діяльність страховика на підставі ліцензії на діяльність зі страхування відповідно до класу (класів) страхування, інформація щодо яких міститься у Реєстрі.
Національний банк України надсилає страховику витяг з Реєстру щодо такого страховика протягом трьох робочих днів з дати внесення запису до Реєстру.
Якщо до дати внесення запису до Реєстру страховик має намір отримати нові класи страхування (окремі ризики в межах класів страхування), то переоформлення ліцензій здійснюється одночасно з розглядом пакету документів на розширення обсягу ліцензії, визначених цим Законом.
16. Ліцензії страховиків, які діяли станом на день введення в дію цього Закону, переоформлюються на передбачені статтею 4 цього Закону класи страхування, які включаються до ліцензії на здійснення діяльності зі страхування, яка надає право укладати договори страхування та/або співстрахування, передавати ризики у перестрахування та приймати ризики у перестрахування за класами страхування, які зазначені у такій ліцензії, з урахуванням такого співвідношення:
|
Види страхування |
Класи страхування |
|
|
страхування від нещасних випадків; |
Страхування від нещасного випадку (у тому числі на випадок виробничої травми та професійного захворювання) |
1 |
|
страхування життя і здоров’я волонтерів на період надання ними волонтерської допомоги; |
||
|
страхування життя і здоров’я спеціалістів ветеринарної медицини; |
||
|
особисте страхування працівників відомчої (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд); |
||
|
страхування спортсменів вищих категорій |
||
|
страхування фінансової відповідальності, життя і здоров’я тимчасового адміністратора, ліквідатора фінансової установи та працівників центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну фінансову політику, які визначені ним для вирішення питань щодо участі держави у капіталізації банку |
||
|
особисте страхування від нещасних випадків на транспорті |
||
|
страхування відповідальності морського перевізника та виконавця робіт, пов’язаних із обслуговуванням морського транспорту, щодо відшкодування збитків, завданих пасажирам, багажу, пошті, вантажу, іншим користувачам морського транспорту та третім особам |
||
|
страхування життя і здоров’я фахівців у сфері протимінної діяльності (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) на період їхньої участі у виконанні робіт з гуманітарного розмінування |
||
|
авіаційне страхування цивільної авіації |
||
|
страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки за ядерну шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту |
||
|
медичне страхування (безперервне страхування здоров’я) |
Страхування на випадок хвороби (в тому числі медичне страхування) |
2 |
|
страхування здоров’я на випадок хвороби |
||
|
медичне страхування; |
||
|
страхування життя і здоров’я волонтерів на період надання ними волонтерської допомоги; |
||
|
особисте страхування медичних і фармацевтичних працівників (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини при виконанні ними службових обов’язків; |
||
|
страхування медичних та інших працівників державних і комунальних закладів охорони здоров’я та державних наукових установ (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) на випадок захворювання на інфекційні хвороби, пов’язаного з виконанням ними професійних обов’язків в умовах підвищеного ризику зараження збудниками інфекційних хвороб; |
||
|
страхування працівників (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України), які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, в тому числі здійснюють догляд за особами, які страждають на психічні розлади; |
||
|
страхування життя і здоров’я спеціалістів ветеринарної медицини; |
||
|
особисте страхування працівників відомчої (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд); |
||
|
страхування спортсменів вищих категорій |
||
|
страхування життя і здоров’я фахівців у сфері протимінної діяльності (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) на період їхньої участі у виконанні робіт з гуманітарного розмінування |
||
|
страхування фінансової відповідальності, життя і здоров’я тимчасового адміністратора, ліквідатора фінансової установи та працівників центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну фінансову політику, які визначені ним для вирішення питань щодо участі держави у капіталізації банку |
||
|
страхування наземного транспорту (крім залізничного) |
Страхування наземних транспортних засобів (інших, ніж залізничний рухомий склад) |
3 |
|
страхування залізничного транспорту |
Страхування залізничного рухомого складу |
4 |
|
страхування повітряного транспорту |
Страхування повітряних суден |
5 |
|
авіаційне страхування цивільної авіації |
||
|
страхування водного транспорту (морського внутрішнього та інших видів водного транспорту); |
Страхування водних суден (морських, річкових суден та інших самохідних чи не самохідних плавучих споруд) |
6 |
|
страхування засобів водного транспорту |
||
|
страхування відповідальності морського перевізника та виконавця робіт, пов’язаних із обслуговуванням морського транспорту, щодо відшкодування збитків, завданих пасажирам, багажу, пошті, вантажу, іншим користувачам морського транспорту та третім особам |
||
|
страхування вантажів та багажу (вантажобагажу) |
Страхування майна, що перевозиться (включаючи вантаж, багаж (вантажобагаж) |
7 |
|
страхування відповідальності морського перевізника та виконавця робіт, пов’язаних із обслуговуванням морського транспорту, щодо відшкодування збитків, завданих пасажирам, багажу, пошті, вантажу, іншим користувачам морського транспорту та третім особам |
||
|
авіаційне страхування цивільної авіації |
||
|
страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ; |
Страхування майна на випадок вогню та природних явищ |
8 |
|
страхування тварин (крім тих, що використовуються у цілях сільськогосподарського виробництва) на випадок загибелі, знищення, вимушеного забою, від хвороб, стихійних лих та нещасних випадків у випадках та згідно з переліком тварин, встановленими Кабінетом Міністрів України |
||
|
страхування сільськогосподарської продукції |
||
|
страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки за ядерну шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту |
||
|
страхування майнових ризиків за угодою про розподіл продукції у випадках, передбачених Законом України “Про угоди про розподіл продукції” |
||
|
страхування відповідальності щодо ризиків, пов’язаних з підготовкою до запуску космічної техніки на космодромі, запуском та експлуатацією її у космічному просторі |
||
|
страхування ліній електропередач та перетворюючого обладнання передавачів електроенергії від пошкодження внаслідок впливу стихійних лих або техногенних катастроф та від протиправних дій третіх осіб |
||
|
страхування предмета іпотеки від ризиків випадкового знищення, випадкового пошкодження або псування |
||
|
страхування майна, переданого у концесію |
||
|
страхування майна (іншого, ніж передбачено пунктами 5-9 статті 6 Законом України “Про страхування”) |
Страхування майна на випадок інших подій, спричинених градом, морозом, іншими подіями (включаючи крадіжку, розбій, грабіж, умисне пошкодження/знищення майна), крім подій, визначених у класі 8 |
9 |
|
страхування сільськогосподарської продукції |
||
|
страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки за ядерну шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту |
||
|
страхування майнових ризиків за угодою про розподіл продукції у випадках, передбачених Законом України “Про угоди про розподіл продукції” |
||
|
страхування відповідальності щодо ризиків, пов’язаних з підготовкою до запуску космічної техніки на космодромі, запуском та експлуатацією її у космічному просторі |
||
|
страхування ліній електропередач та перетворюючого обладнання передавачів електроенергії від пошкодження внаслідок впливу стихійних лих або техногенних катастроф та від протиправних дій третіх осіб |
||
|
страхування предмета іпотеки від ризиків випадкового знищення, випадкового пошкодження або псування |
||
|
страхування майна, переданого у концесію |
||
|
страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту (включаючи відповідальність перевізника) |
Страхування відповідальності, яка виникає внаслідок використання будь-якого наземного транспортного засобу (у тому числі відповідальності перевізника) |
10 |
|
страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів |
||
|
страхування відповідальності суб’єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків при перевезенні небезпечних вантажів |
||
|
страхування відповідальності власників повітряного транспорту (включаючи відповідальність перевізника) |
Страхування відповідальності, яка виникає внаслідок використання повітряних суден (у тому числі відповідальності перевізника) |
11 |
|
страхування відповідальності суб’єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків при перевезенні небезпечних вантажів |
||
|
авіаційне страхування цивільної авіації |
||
|
страхування відповідальності власників водного транспорту (включаючи відповідальність перевізника); |
Страхування відповідальності, яка виникає внаслідок використання водних суден (у тому числі відповідальності перевізника) |
12 |
|
страхування відповідальності морського судновласника |
||
|
страхування відповідальності суб’єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків при перевезенні небезпечних вантажів |
||
|
страхування відповідальності морського перевізника та виконавця робіт, пов’язаних із обслуговуванням морського транспорту, щодо відшкодування збитків, завданих пасажирам, багажу, пошті, вантажу, іншим користувачам морського транспорту та третім особам |
||
|
страхування відповідальності перед третіми особами (іншої, ніж передбачена пунктами 12-14 статті 6 Закону України “Про страхування”) |
Страхування відповідальності (іншої ніж передбачена у класах 10, 11, 12) |
13 |
|
страхування цивільно-правової відповідальності арбітражного керуючого за шкоду, яку може бути завдано у зв’язку з виконанням його обов’язків; |
||
|
страхування цивільної відповідальності суб’єкта господарювання, що надає послуги із транспортування та/або зберігання транспортних засобів у разі тимчасового затримання транспортних засобів, за шкоду, яка може бути заподіяна транспортному засобу при здійсненні його транспортування та/або зберігання; |
||
|
страхування цивільної відповідальності суб’єктів господарювання за шкоду, яку може бути заподіяно пожежами та аваріями на об’єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежовибухонебезпечні об’єкти та об’єкти, господарська діяльність на яких може призвести до аварій екологічного та санітарно-епідеміологічного характеру; |
||
|
страхування цивільної відповідальності інвестора, в тому числі за шкоду, заподіяну довкіллю, здоров’ю людей, за угодою про розподіл продукції, якщо інше не передбачено такою угодою; |
||
|
страхування відповідальності експортера та особи, яка відповідає за утилізацію (видалення) небезпечних відходів, щодо відшкодування шкоди, яку може бути заподіяно здоров’ю людини, власності та навколишньому природному середовищу під час транскордонного перевезення та утилізації (видалення) небезпечних відходів; |
||
|
страхування цивільної відповідальності суб’єктів космічної діяльності; |
||
|
страхування професійної відповідальності осіб, діяльність яких може заподіяти шкоду третім особам, за переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України; |
||
|
страхування відповідальності власників собак (за переліком порід, визначених Кабінетом Міністрів України) щодо шкоди, яка може бути заподіяна третім особам; |
||
|
страхування цивільної відповідальності громадян України, що мають у власності чи іншому законному володінні зброю, за шкоду, яка може бути заподіяна третій особі або її майну внаслідок володіння, зберігання чи використання цієї зброї; |
||
|
страхування відповідальності виробників (постачальників) продукції тваринного походження, ветеринарних препаратів, субстанцій за шкоду, заподіяну третім особам; |
||
|
страхування цивільної відповідальності суб’єктів господарювання за шкоду, яку може бути заподіяно довкіллю або здоров’ю людей під час зберігання та застосування пестицидів і агрохімікатів; |
||
|
страхування цивільної відповідальності суб’єкта господарювання за шкоду, яку може бути заподіяно третім особам унаслідок проведення вибухових робіт; |
||
|
страхування цивільно-правової відповідальності приватного нотаріуса; |
||
|
страхування цивільної відповідальності суб’єкта господарювання за шкоду, яку може бути заподіяно довкіллю та (або) здоров’ю і майну третіх осіб під час виконання робіт з гуманітарного розмінування; |
||
|
страхування майнових ризиків користувача надр під час дослідно-промислового і промислового видобування та використання газу (метану) вугільних родовищ; |
||
|
страхування майнових ризиків при промисловій розробці родовищ нафти і газу у випадках, передбачених Законом України “Про нафту і газ; |
||
|
страхування фінансової відповідальності, життя і здоров’я тимчасового адміністратора, ліквідатора фінансової установи та працівників центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну фінансову політику, які визначені ним для вирішення питань щодо участі держави у капіталізації банку |
||
|
страхування відповідальності суб’єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків при перевезенні небезпечних вантажів |
||
|
страхування відповідальності суб’єктів туристичної діяльності за шкоду, заподіяну життю чи здоров’ю туриста або його майну |
||
|
страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки за ядерну шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту |
||
|
страхування кредитів (у тому числі відповідальності позичальника за непогашення кредиту) |
Страхування кредитів |
14 |
|
страхування виданих гарантій (порук) та прийнятих гарантій |
Страхування поруки (гарантії) |
15 |
|
страхування фінансових ризиків; |
Страхування інших фінансових ризиків (крім визначених класами 14, 15) |
16 |
|
страхування інвестицій; |
||
|
страхування ризику невиплати гравцям призів у разі неплатоспроможності та/або банкрутства оператора державних лотерей |
||
|
страхування судових витрат |
Страхування судових витрат |
17 |
|
страхування медичних витрат |
Страхування витрат, пов’язаних з наданням допомоги (асистанс) для осіб, які потрапили у скрутне становище під час здійснення подорожі |
18 |
|
страхування життя |
Страхування життя (інше, ніж передбачено класами 20, 21, 22, 23) |
19 |
|
страхування життя |
Страхування життя на випадок вступу в шлюб та страхування на випадок народження дитини |
20 |
|
страхування життя |
Інвестиційне страхування життя |
21 |
|
страхування життя |
Безперервне страхування здоров’я |
22 |
|
страхування життя |
Пенсійне страхування |
23 |
17. Установити такі особливості дії та виконання рішень Національного банка України про застосування заходів впливу до страховиків, прийнятих до дня введення в дію цього Закону:
17.1. повноваження тимчасової адміністрації, призначеної Національним банком України до дня введення в дію Закону, повноваження якої не були припинені Національним банком України станом на день, що передує дню введення в дію Закону, залишаються чинними та діють до прийняття Національним банком України рішення про відміну застосованого заходу впливу у вигляді відсторонення керівництва від управління фінансовою установою та призначення тимчасової адміністрації або у зв’язку із закінченням строку, визначеного в рішенні про призначення тимчасової адміністрації;
17.2. рішення про застосування заходів впливу у вигляді накладення штрафів, прийняті Національним банком України, що залишаються невиконаними станом на день, що передує дню введення в дію Закону, залишаються чинними та підлягають виконанню після дня введення в дію Закону;
17.3. строк виконання рішень Національного банка України про застосування заходів впливу, інших, ніж зазначені у підпунктах 20.1, 20.2 цього пункту, прийнятих Національним банком України до дня введення в дію цього Закону, у разі якщо рішення Національного банка України про їх застосування залишаються чинними станом на день, що передує дню введення в дію Закону, вважається таким, що настав, станом на день введення в дію цього Закону, а відповідні заходи впливу підлягають виконанню не пізніше зазначеного дня;
17.4. у випадку якщо станом на день, що передує дню введення в дію цього Закону, страховик не усунув порушення, що стало підставою для застосування заходу впливу у вигляді тимчасового зупинення ліцензії на провадження діяльності з надання фінансових послуг, та не надав Національному банку України звіт про усунення порушення і документи, що підтверджують усунення відповідного порушення, ліцензія на провадження діяльності з надання фінансових послуг, видана такому страховику, вважається анульованою починаючи з дня введення в дію Закону. Такі страховики та відомості про них виключаються з Державного реєстру фінансових установ Національним банком України у встановленому ним порядку починаючи з дня введення в дію Закону;
17.5. невиконання рішень Національного банка України про застосування заходів впливу, що залишаються чинними станом на день, що передує дню введення в дію цього Закону, починаючи з дня введення в дію Закону тягне, за собою правові наслідки, аналогічні тим, що виникають у разі невиконання заходів впливу, застосованих Національним банком України у відповідності до Закону, в тому числі можуть бути підставою для проведення Національним банком України позапланової інспекційної перевірки;
17.6. рішення Національного банка України про застосування заходів впливу, що залишаються невиконаними станом на день, що передує даті введення в дію Закону, починаючи з дня введення в дію Закону вважаються виконаними за умови, що за результатами проведення заходів безвиїзного нагляду та/або інспекційних перевірок Національним банком України буде встановлено відповідність страховика вимогам цьогоЗакону та Національного банка України.
18. Відсутність у страховика чинної ліцензії станом на день набрання чинності цим Законом є підставою для виключення Національним банком України у встановленому ним порядку такого страховика та відомостей про нього з Державного реєстру фінансових установ. Ця вимога не поширюється на страховиків, що були включені Національним банком України до Державного реєстру фінансових установ протягом останніх 12 місяців до дня набрання чинності цим Законом.
Відсутність у страховика, який був включений до Державного реєстру фінансових установ протягом останніх 12 місяців до дня набрання чинності цим Законом або у період між днем набрання чинності цим Законом та днем введення в дію цього Закону, чинної ліцензії на провадження діяльності з надання фінансових послуг є підставою для виключення Національним банком України у встановленому ним порядку такого страховика та відомостей про неї з Державного реєстру фінансових установ з дня введення в дію Законом. Ця вимога не поширюється на страховиків, від яких документи на набуття страховиком статусу фінансової установи та/або отримання страховиком ліцензії на провадження діяльності з надання фінансових послуг надійщли до Національного банку України до дня введення в дію цього Закону та щодо яких Національним банком України не було прийнято рішення про надання відповідної ліцензії або відмову в наданні такої ліцензії станом на день введення в дію цього Закону.
З дня набрання чинності цим Законом:
вважаються анульованими ліцензії на провадження діяльності з надання фінансових послуг, видані страховикам, місцезнаходження яких станом на дату набрання чинності цим Законом відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань є тимчасово окупована територія України або території проведення операції об’єднаних сил;
Національний банк України у встановленому ним порядку виключає страховиків, зазначених у цьому пункті, та відомості про них з Державного реєстру фінансових установ .
Якщо станом на день, що передує дню введенню в дію цього Закону, місцезнаходженням страховика, який був включениц до Державного реєстру фінансових установ протягом останніх 12 місяців до дня набрання чинності цим Законом або у період між днем набрання чинності цим Законом та днем введення в дію цього Закону, є тимчасово окупована територія України або територія проведення операції об’єднаних сил, ліцензії на провадження діяльності з надання фінансових послуг, видані такому страховику, вважаються анульованими з дня введення в дію цього Закону. Такі страховики та відомості про них виключаються Національним банком України у встановленому ним порядку з Державного реєстру фінансових установ з дня введення в дію цього Закону.
Вимога щодо надання витягу про виключення страховика з Державного реєстру фінансових установ, передбачена частиною другою статті 13 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”, не поширюється на страховиків, зазначених у цьому пунктів.
Установити, що на період тимчасової окупації території України та проведення операції об’єднаних сил Національний банк України відмовляє у включенні до реєстрів, які ведуться Національним банком України, та у видачі ліцензії на здійснення діяльності з надання фінансових послуг заявнику, місцезнаходженням якого є тимчасово окупована територія України або територія проведення операції об’єднаних сил.
19. До договорів страхування та перестрахування, що були укладені до дня введення в дію цього Закону і продовжують діяти після введення в дію, застосовуються вимоги цього Закону щодо підстав, порядку і наслідків зміни або припинення (розірвання) таких договорів незалежно від дати їх укладення. При достроковому припиненні (розірванні) дії договору страхування життя, укладеного до набрання чинності цим Законом, і який продовжує діяти після набрання ним чинності, застосовується порядок розрахунку викупної суми, яка виплачується страхувальнику при припиненні (розірванні) договору страхування життя, відповідно до частини четвертої статті 105 цього Закону, якщо у договорі, що достроково розривається, не визначено порядок розрахунку викупної суми та мінімальний розмір викупної суми на кожен рік дії договору (або інший коротший регулярний період) в абсолютній величині та/або у відсотках від страхової суми за ризиком дожиття або від сплачених премій за таким договором страхування життя.
20. Процедури реорганізації та ліквідації страховиків, розпочаті до дня введення в дію цього Закону, завершуються згідно з вимогами законодавства, яке діяло станом на день набрання чинності цим Законом.
Якщо станом на день введення в дію цього Закону в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань міститься інформація про юридичних осіб в найменуванні яких використовуються слова “страховик”, “страхова компанія, “страхова організація” та похідні від них, які виключені станом на день набрання чинності цим Законом з Державного реєстру фінансових установ, та не розпочали процедури реорганізації та ліквідації, то Національний банк України має право звернутися з позовом до господарського суду щодо зобов’язання вчинення реєстраційних дій та виключення запису та інформації про таку юридичну особу з Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань.
Страховики мають право здійснити реорганізацію шляхом приєднання до іншого страховика за спрощеною процедурою, відповідно до вимог цього Закону, не раніше дня введення в дію цього Закону.
У спрощених процедурах, визначених цим Законом, не можуть брати участі страховики, до яких застосовано спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) на підставі Закону України “Про санкції”, а також страховики, власниками прямої та/або опосередкованої істотної участі в яких є особи, до яких застосовано такі санкції.
21. Внести зміни до таких законодавчих актів України:
1) у Кодексі торговельного мореплавства України (Відомості Верховної Ради України, 1995 р., №№ 47-52, ст. 349):
у частині другій та у пункті “д” частини третьої статті 14 слова “морського страхування” замінити словами ” страхування морських ризиків”;
статтю 191 викласти у такій редакції:
“Судновласник (перевізник, фрахтівник) за договором морського перевезення зобов’язаний укласти договір страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю та здоров’ю пасажирів під час користування морським транспортом за класом страхування 12, визначеним статтею 4 до Закону України “Про страхування”.
Порядок та умови такого страхування можуть визначатися центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах морського і річкового транспорту, за погодженням з Національним банком України”;
доповнити Кодекс статтею 1911 такого змісту:
“Стаття 1911. Страхування морських ризиків
Судновласник (перевізник, фрахтівник) при здійсненні морських перевезень зобов’язаний у випадках, визначених законодавством, укласти:
1) договір страхування відповідальності перевізника та виконавця робіт, пов’язаних з обслуговуванням морського транспорту, щодо відшкодування збитків, завданих пасажирам, багажу, пошті, вантажу, іншим користувачам морського транспорту та третім особам;
2) договір страхування засобів водного транспорту;
3) договір страхування відповідальності суб’єктів перевезення небезпечних вантажів за шкоду, заподіяну життю і здоров’ю фізичних осіб, навколишньому природному середовищу, майну фізичних та юридичних осіб під час перевезення небезпечних вантажів;
4) договір страхування відповідальності морського судновласника.
Порядок та умови такого страхування можуть визначатися центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах морського і річкового транспорту, за погодженням з Національним банком України”;
розділ VIII виключити;
2) у Господарському кодексі України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 18-22, ст. 144):
у частині першій статті 69 слова “гарантії обов’язкового медичного” виключити;
у частині другій статті 83 слова “і страхову діяльність” замінити словами “діяльність і діяльність зі страхування”;
у статті 200:
у назві слова “Банківська гарантія” замінити словом “Гарантія”;
частину першу викласти у такій редакції:
“1. Гарантія (банківська гарантія) є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов’язань шляхом письмового підтвердження банком, іншою кредитною установою, страховиком про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов’язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов’язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні”;
статтю 333 виключити;
у частині шостій статті 344 слова “страхові документи (страховий поліс, сертифікат)” замінити словами “документи у сфері страхування (страховий поліс, сертифікат, ковер-нот, бордеро, сліп тощо)”;
статтю 352 викласти в такій редакції:
“Стаття 352. Страхування
1. Страхування – правовідносини щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб (страховий захист), пов’язаних з життям, здоров’ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням, з володінням, користуванням і розпорядженням майном, з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі у разі настання страхових випадків, визначених договором страхування, за рахунок коштів фондів, що формуються шляхом сплати страхувальниками страхових премій (платежів, внесків), та доходів від розміщення коштів таких фондів”;
статті 353-355 виключити;
3) частину п’яту статті 57 Сімейного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2002 р., № 21-22, ст. 135) викласти у такій редакції:
“5. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є виплати (страхові виплати та виплати викупних сум), одержані нею, ним за договорами страхування життя та здоров’я”;
4) у Цивільному кодексі України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 40-44, ст. 356):
частину сьому статті 104 після слова “банку” доповнити знаками та словами “страховика, кредитної спілки”;
частину третю статті 155 доповнити абзацом другим такого змісту:
“Вимоги цієї частини не поширюються на акціонерні товариства, що здійснюють діяльність зі страхування”;
у частині першій статті 560 слова “страхова організація” замінити словом “страховик”;
абзац перший частини першої статті 581 викласти в такій редакції:
“1. Якщо предмет застави не підлягає страхуванню він може бути застрахований за згодою сторін на погоджену суму, якщо інше не передбачено законом”;
статтю 979 викласти в такій редакції:
“Стаття 979. Договір страхування
1. Договір страхування укладається відповідно до цього Кодексу, Закону України “Про страхування”, інших законодавчих актів.
2. Законом може бути встановлений обов’язок фізичної або юридичної особи укласти договір страхування (обов’язкове страхування).
3. Вимоги щодо укладання договорів страхування з окремих класів страхування/категорій страхових ризиків для врегулювання правовідносин, за якими вимагається обов’язкова наявність договору, можуть бути визначені законодавством”;
статтю 980 викласти в такій редакції:
“Стаття 980. Предмет договору страхування
1. Предметом договору страхування можуть бути страхові інтереси потенційного страхувальника у страхуванні ризиків, пов’язаних з об’єктами страхування:
1) життям, здоров’ям, працездатністю та/або пенсійним забезпеченням;
2) володінням, користуванням і розпорядженням майном та/або можливими збитками чи іншими витратами;
3) відшкодуванням заподіяної шкоди особі або її майну”;
статтю 981 викласти в такій редакції:
“Стаття 981. Форма договору страхування
1. Договір страхування укладається в письмовій формі у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України “Про електронні документи та електронний документообіг”.
Факт укладення договору страхування може посвідчуватися страховим полісом (сертифікатом).
2. У разі недодержання письмової форми договору страхування такий договір є нікчемним”;
статтю 983 викласти у такій редакції:
“Стаття 983. Момент набрання чинності договором страхування
1. Договір страхування набирає чинності з моменту, передбаченого договором страхування або законодавством”;
статтю 985 викласти в такій редакції:
“Стаття 985. Укладення договору страхування на користь третьої особи
1. Страхувальник має право укласти із страховиком договір страхування на користь третьої особи.
Особливості укладення договору страхування на користь третьої особи встановлюються законом.
у статті 986:
у частині першій слова “За згодою страхувальника предмет договору страхування” замінити словами “Об’єкт страхування”;
доповнити частиною третьою такого змісту:
“3. Вимоги, передбачені для укладення договору страхування, поширюються на укладення договору співстрахування”;
статті 987 – 991 виключити;
у статті 993 слова “виплатив страхове відшкодування” замінити словами “здійснив страхову виплату (відшкодування)”, слова “майнового страхування” замінити словами “страхування майна”, а слова “одержала страхове відшкодування” замінити словами “одержала страхову виплату (відшкодування”;
статтю 994 виключити;
у абзаці другому частини першої статті 996 слова “Договір страхування відповідальності фізичної особи” замінити словами “Договір страхування, за яким застрахована відповідальність фізичної особи”;
частини другу-шосту статті 997 виключити;
частину першу статті 998 викласти у такій редакції:
“1. Договір страхування є нікчемним або визнається недійсним у випадках, встановлених законом”
у статті 1194 слова “цивільну”, “страхового” та “страховим” виключити;
у статті 1229 слова “страхового”, “страхове” та “особистого” виключити;
5) частину третю статті 39 Кримінально-виконавчого кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2004 р., № 3-4, ст. 21) викласти у такій редакції:
“3. У разі ушкодження здоров’я внаслідок нещасного випадку під час виконання громадських робіт відшкодування шкоди засудженому здійснюється відповідно до законодавства”;
6) у Повітряному кодексі України (Відомості Верховної Ради України, 2011 р., № 48-49, ст. 536):
статтю 117 викласти у такій редакції:
“Стаття 117. Страхування цивільної авіації
1. Суб’єкти авіаційної діяльності зобов’язані укладати договори страхування ризиків цивільної авіації за класами страхування 1, 5, 11 та/або 13, визначеними статтею 4 Закону України “Про страхування”.
2. Порядок та умови здійснення страхування ризиків цивільної авіації визначаються уповноваженим органом з питань цивільної авіації за погодженням з Національним банком України”;
у назві статті 118 слова “з авіаційного страхування” замінити словами “зі страхування ризиків цивільної авіації”;
у абзаці третьому пункту 1 частини першої статті 127 слова “обов’язкового авіаційного страхування ” замінити словами “страхування ризиків”;
7) у Кодексі цивільного захисту України (Відомості Верховної Ради України, 2013 р., № 34-35, ст. 458):
статтю 49 викласти у такій редакції:
“Стаття 49. Страхування
1. Страхуванням у сфері цивільного захисту є правовідносини з передачі ризику від суб’єкта господарювання страховику на умовах, визначених договором страхування з метою захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб, пов’язаних з володінням, користуванням і розпорядженням майном, з відшкодуванням заподіяної шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі внаслідок надзвичайних ситуацій, проведення робіт із запобігання чи ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.
2. Суб’єкти господарювання, у користуванні яких є об’єкти підвищеної небезпеки, зобов’язані укладати договори страхування відповідальності за шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок надзвичайних ситуацій, в тому числі пожежами та аваріями на об’єктах підвищеної небезпеки, аварій екологічного і санітарно-епідеміологічного характеру, за класом страхування 13, визначеним статтею 4 Закону України “Про страхування”, в порядку, встановленому законодавством.
Порядок та умови такого страхування можуть визначатися уповноваженим органом, який реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, за погодження з Національним банком України”;
у статті 63:
у частині шостій слова “надходжень від страхових компаній” виключити;
доповнити частиною сьомою такого змісту:
“7. Суб’єкти господарювання зобов’язані укладати договори страхування життя, здоров’я та працездатності осіб, які є членами добровільної пожежної охорони, за класом страхування 1, визначеним статтею 4 Закону України “Про страхування”. Порядок та умови такого страхування можуть визначатися уповноваженим органом, який реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, за погодженням з Національним банком України”;
підпункт “м” пункту 2 частини першої статті 69 викласти у такій редакції:
“м) відсутності на об’єкті підвищеної небезпеки договору страхування відповідальності за шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок надзвичайних ситуацій, в тому числі пожежами та аваріями на об’єктах підвищеної небезпеки, аварій екологічного і санітарно-епідеміологічного характеру”;
пункт 3 частини третьої статті 84 викласти у такій редакції:
“3) виплат за договорами страхування, укладеними відповідно до законодавства (в разі укладення)”;
у частині третій статті 86 слова “за страхування будинку, якщо будинок був застрахований” замінити словами “за договором страхування (в разі укладення такого договору)”;
у назві Глави 25 слова “та страхування” виключити;
8) у Кодексі України з процедур банкрутства (Відомості Верховної Ради України, 2019 р., № 19, ст. 74):
статтю 4 доповнити новими частинами сьомою та восьмою такого змісту:
“7. Заходи щодо запобігання банкрутству боржника – страховика вживаються у порядку, визначеному Законом України “Про страхування”.
статтю 24 викласти у такій редакції:
“Стаття 24. Страхування відповідальності арбітражного керуючого
1. Арбітражний керуючий має право укласти із страховиком договір страхування відповідальності за шкоду, заподіяну внаслідок неумисних дій або помилки під час здійснення повноважень арбітражного керуючого, за класом страхування 13, визначеним статтею 4 Закону України “Про страхування”.
Порядок та умови здійснення такого страхування може визначатися центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну правову політику, державну політику з питань банкрутства, за погодженням з Національним банком України”;
у частині другій статті 25 слова “страхової виплати” замінити словами “арбітражного керуючого або страхових виплат у разі укладення ним договору страхування”;
абзац перший частини першої статті 65 після слів “господарського суду” доповнити знаками та словами у дужках “(а у разі ліквідації страховика або кредитної спілки – також до Національного банку України)”;
у статті 92:
частини першу – четверту викласти в такій редакції:
“1. При розгляді справи про банкрутство страховика учасником провадження у справі про банкрутство визнається Національний банк України
Арбітражний керуючий у справі про банкрутство страховика повинен скласти іспит за програмою підготовки арбітражних керуючих у справах про банкрутство небанківських фінансових установ.
Підставою для звернення із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство страховика є:
віднесення Національним банком України страховика до категорії неплатоспроможних та прийняття Національним банком України рішення про анулювання ліцензії страховика;
виявлення ліквідатором страховика, який здійснює ліквідацію страховика на підставі пункту 3 частини першої статті 110 Цивільного кодексу України, недостатності вартості майна такого страховика для задоволення вимог кредиторів.
2. Заява про відкриття провадження у справі про банкрутство страховика може бути подана до господарського суду боржником, від імені якого виступає ліквідатор страховика, призначений судом за клопотанням Національного банку України згідно з частиною третьою статті 105 Цивільного кодексу України, або Національним банком України
Господарський суд у судовому засіданні за участю сторін ухвалює постанову про визнання страховика банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру у разі неплатоспроможності страховика або у разі недостатності вартості майна страховика для задоволення вимог кредиторів в межах процедури, передбаченої статтею 110 Цивільного кодексу України.
3. Санація страховика до відкриття провадження у справі про банкрутство не допускається.
4. Відповідно до цього Кодексу щодо боржника – страховика застосовуються такі судові процедури:
розпорядження майном страховика;
ліквідація страховика.
Процедури, визначені цим Кодексом щодо санації боржника після відкриття провадження у справі про банкрутство, не застосовуються до страховика”;
частину п’яту виключити;
у зв’язку з цим частини шосту – дев’яту вважати частинами п’ятою – восьмою;
у частині п’ятій знаки та слова “, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті” виключити;
у частині восьмій:
у абзацах другому – четвертому слово “восьмою” замінити словом “сьомою”;
у абзацах п’ятому – сьомому слово “сьомою” замінити словами “шостою”;
доповнити новою статтями 921 і 922 такого змісту:
“Стаття 921. Особливості банкрутства страхових посередників
1. З дня визнання страхового посередника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури арбітражний керуючий, відповідно до порядку, встановленого Національним банком України, має право розпоряджатися коштами поточних рахунків із спеціальним режимом використання без платіжних доручень.
3. Кошти на поточних рахунках із спеціальним режимом використання страхових посередників перераховуються виключно для виплати страхових премій – страховикам, яким вони належні відповідно до договору із страховиком, страхових виплат – страхувальникам, яким вони належні відповідно до договору страхування, та винагороди за реалізацію страхових продуктів – таким страховим посередникам”;
9) пункт “е” частини першої статті 77 Основ законодавства України про охорону здоров’я (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 4, ст. 19 із наступними змінами) викласти у такій редакції:
“е) страхування ризиків заподіяння шкоди їх життю і здоров’ю у зв’язку з виконанням професійних обов’язків за класами страхування 1 або 2, визначеними статтею 4 Закону України “Про страхування”, за рахунок власника закладу охорони здоров’я. Порядок та умови такого страхування можуть визначатися центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, за погодженням з Національним банком України”;
10) у Законі України “Про природно-заповідний фонд України” (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 34, ст. 502):
статтю 50 викласти у такій редакції:
“Стаття 50. Страхування природно-заповідного фонду
Для компенсації шкоди, заподіяної заінтересованими підприємствами, установами та організаціями на територіях та об’єктах природно-заповідного фонду, за рахунок коштів таких підприємств, установ та організацій можуть укладатися договори страхування відповідальності за шкоду, нанесену пожежами та аваріями території та об’єктам природно-заповідного фонду, за рахунок коштів таких підприємств, установ та організацій”;
частини другу та третю статті 611 виключити;
11) абзац другий частини першої статті 46 Закону України “Про дорожній рух” (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 31, ст. 338 із наступними змінами) викласти у такій редакції:
“організовувати за рахунок коштів підприємства, установи чи організації страхування життя, здоров’я та працездатності водія від нещасних випадків за класом страхування 1, визначеними статтею 4 Закону України “Про страхування”. Порядок та умови такого страхування визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, за погодженням з Національним банком України”;
12) у назві статті 28 та текстах статей 28, 291 Закон України “Про нотаріат” (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 39, ст. 383; 2009 р., № 13, ст. 161) слова “цивільно-правової” виключити;
13) у Законі України “Про транспорт” (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 51, ст. 446; 2016 р., № 4, ст. 44):
частину першу статті 12 доповнити абзацом одинадцятим такого змісту:
“укладання договорів страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю та здоров’ю пасажирів під час користування транспортом та за шкоду, заподіяну вантажу, багажу при перевезенні, за класами страхування 10, 11 та/або 12, визначеними статтею 4 Закону України “Про страхування”;
статтю 13 після частини першої доповнити новою частиною другою такого змісту:
“Підприємство транспорту зобов’язане укласти договір страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю та здоров’ю пасажирів під час користування транспортом та за шкоду, заподіяну вантажу, багажу при перевезенні, за класами страхування 10, 11 та/або 12, визначеними статтею 4 Закону України “Про страхування”. Порядок та умови такого страхування можуть визначатися центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, дорожнього господарства, туризму та інфраструктури, за погодженням з Національним банком України”;
У зв’язку із цим частини другу і третю вважати відповідно частинами третьою і четвертою;
частину першу статті 162 після абзацу четвертого доповнити абзацом такого змісту:
“здійснює контроль за укладенням договорів страхування відповідальності суб’єктів перевезення небезпечних вантажів наземним транспортом”;
У зв’язку із цим абзаци п’ятий-дев’ятий вважати відповідно абзацами шостим-десятим;
у абзаці п’ятому частини першої статті 163 слово “обов’язкового” виключити;
статтю 19 викласти у такій редакції:
“Стаття 19. Страхування працівників, які здійснюють експлуатацію транспортних засобів
Життя, здоров’я та працездатність працівників, які здійснюють експлуатацію транспортних засобів, підлягають страхуванню за рахунок коштів підприємства за класом страхування 1, визначеним статтею 4 Закону України “Про страхування”. Порядок та умови такого страхування можуть визначатися центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, дорожнього господарства, туризму та інфраструктури, за погодженням з Національним банком України”;
14) частину другу статті 3 Закону України “Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів” (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 11, ст. 435) виключити;
15) у Законі України “Про пестициди і агрохімікати” (Відомості Верховної Ради України, 1995 р., № 14, ст. 91; 2004 р., № 26, ст. 362):
частину третю статті 9 викласти у такій редакції:
“Ризики діяльності суб’єктів господарювання, пов’язані з ввезенням на територію України пестицидів і агрохімікатів, їх перевезенням, підлягають страхуванню в порядку, визначеному законодавством, при перевезенні небезпечних вантажів”;
частину четверту статті 11 викласти у такій редакції:
“Суб’єкти господарювання, діяльність яких пов’язана з зберіганням, застосуванням пестицидів і агрохімікатів та торгівлею ними, зобов’язані укласти договір страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю і здоров’ю фізичних осіб, навколишньому природному середовищу під час зберігання та застосування пестицидів і агрохімікатів, за класом страхування 13, визначеним статтею 4 Закону України “Про страхування”. Порядок та умови такого страхування можуть визначатися центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, за погодженням з Національним банком України”;
16) частину четверту статті 8 Закону України “Про донорство крові та її компонентів” (Відомості Верховної Ради України, 1995 р., № 23, ст. 183) виключити;
17) у частині першій статті 23 Закону України “Про музеї та музейну справу” (Відомості Верховної Ради України, 1995 р., № 25, ст. 191; 2014 р., № 5, ст. 62) слово “обов’язковому” виключити;
18) статтю 22 Закону України “Про залізничний транспорт” (Відомості Верховної Ради України, 1996 р., № 40, ст. 183) доповнити частиною сьомою такого змісту:
“Перевізники зобов’язані укласти договір страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю та здоров’ю пасажирів та за шкоду, заподіяну вантажу, багажу під час перевезення залізничним транспортом, за класом страхування 10, визначеними статтею 4 Закону України “Про страхування”. Порядок та умови такого страхування можуть визначатися центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, за погодженням з Національним банком України”;
19) статтю 24 Закону України “Про космічну діяльність” (Відомості Верховної Ради України, 1997 р., № 1, ст. 2) викласти у такій редакції:
“Стаття 24. Страхування ризиків при здійсненні космічної діяльності в Україні
Порядок та умови страхування ризиків при здійсненні космічної діяльності в Україні можуть визначатися центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері космічної діяльності за погодженням з Національним банком України”;
20) у Законі України “Про відходи” (Відомості Верховної Ради України,) 1998 р., № 36, ст. 242; 2002 р., № 31, ст. 214):
пункт “д” частини першої статті 14 виключити;
у статті 34:
частину сьому викласти у такій редакції:
“Перевезення небезпечних відходів здійснюється за умови страхування відповідальності перевізника за шкоду, заподіяну життю і здоров’ю фізичних осіб, навколишньому природному середовищу, майну фізичних та юридичних осіб під час перевезення небезпечних вантажів, в порядку, визначеному законодавством”;
частину десяту викласти у такій редакції:
“Суб’єкти господарської діяльності, у власності або у користуванні яких є хоча б один об’єкт поводження з небезпечними відходами, можуть укладати договори страхування відповідальності за шкоду, яка може бути заподіяна аваріями на таких об’єктах життю, здоров’ю, майну фізичних та/або юридичних осіб, навколишньому природному середовищу, за класом страхування 13, визначеним статтею 4 Закону України “Про страхування”. Порядок та умови такого страхування можуть визначатися центральним органом виконавчої влади, що який забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, за погодженням з Національним банком України”;
у пункті “з” частини першої статті 38 слова “екологічного страхування” виключити;
21) частину третю статті 14 Закону України “Про видобування і переробку уранових руд” (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 11-12, ст. 39; 2003 р., № 37, ст. 307) викласти у такій редакції:
“Життя і здоров’я персоналу уранових об’єктів можуть бути застраховані від впливу іонізуючого випромінювання та інших негативних факторів під час виробничої діяльності за рахунок коштів підприємств за класами страхування 1 та/або 2, визначеними статтею 4 Закону України “Про страхування”. Порядок та умови такого страхування можуть визначатися центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, за погодженням з Національним банком України”;
22) Законі України “Про поводження з радіоактивними відходами” (Відомості Верховної Ради України, 1995 р., № 27, ст. 198):
у абзаці десятому частини другої статті 11 слова “коштів страхових організацій” замінити словами “за договорами страхування”;
абзац другий частини першої статті 28 виключити;
23) статтю 28 Закону України “Про психіатричну допомогу” (Відомості Верховної Ради України, 2000 р., № 19, ст. 143; 2017 р.,/51-52/, ст. 448) викласти у такій редакції:
“Стаття 28. Страхування працівників, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, здійснюють догляд, які страждають на психічні розлади
Працівники, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, здійснюють догляд, які страждають на психічні розлади, можуть бути застраховані на випадок заподіяння шкоди їх здоров’ю або смерті, пов’язаних з виконанням ними службових обов’язків, за класом 1 відповідно до Закону України “Про страхування”.
Порядок та умови такого страхування можуть визначатися центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань, за погодженням з Національним банком України”;
24) у частині першій статті 39 Закону України “Про захист населення від інфекційних хвороб” (Відомості Верховної Ради України, 2000 р., № 29, ст. 228) слова “обов’язковому державному” виключити;
25) частину шосту статті 3 Закону України “Про підтримку олімпійського, паралімпійського руху та спорту вищих досягнень в Україні” (Відомості Верховної Ради України, 2000 p., № 43, ст. 370; 2005 р., № 5, ст. 122; 2014 p., № 2-3, ст. 41) викласти в такій редакції:
“6. Держава забезпечує соціальний захист членів збірних команд України з олімпійських та паралімпійських видів спорту. Життя та здоров’я спортсменів вищих категорій можуть бути застраховані за класами страхування 1 та/або 2, визначеним статтею 4 Закону України “Про страхування”. Порядок та умови такого страхування можуть визначатися центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері фізичної культури та спорту, за погодженням з Національним банком України”;
26) у Законі України “Про перевезення небезпечних вантажів” (Відомості Верховної Ради України, 2000 р., № 28, ст. 222):
у абзаці десятому частини другої статті 8 слово “обов’язкове” виключити;
статтю 22 викласти у такій редакції:
“Стаття 22. Страхування відповідальності суб’єктів перевезення небезпечних вантажів і працівників, які беруть участь у перевезенні таких вантажів
Суб’єкти перевезення небезпечних вантажів зобов’язані укласти договори страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю і здоров’ю фізичних осіб, навколишньому природному середовищу, майну фізичних та юридичних осіб під час перевезення небезпечних вантажів, за класами страхування 10, 11 та/або 12, визначеними статтею 4 Закону України “Про страхування”.
Порядок та умови такого страхування можуть визначатися компетентним органом України з перевезення небезпечних вантажів за погодженням з Національним банком України”;
27) частину першу статті 8 Закону України “Про об’єкти підвищеної небезпеки” (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., № 15, ст. 73; 2003 р., № 30, ст. 247; 2013 р., № 48, ст. 682) доповнити абзацом шостим такого змісту:
“укладати договори страхування відповідальності за шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок надзвичайних ситуацій, в тому числі пожежами та аваріями на об’єктах підвищеної небезпеки, аварій екологічного і санітарно-епідеміологічного характеру, за класом страхування 13, визначеним статтею 4 Закону України “Про страхування”. Порядок та умови такого страхування можуть визначатися центральними органами виконавчої влади у сфері діяльності, пов’язаної з об’єктами підвищеної небезпеки, за погодженням з Національним банком України”;
28) статтю 39 Закону України “Про нафту і газ” (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., № 50, ст. 262) викласти у такій редакції:
“Стаття 39. Страхування ризиків при промисловій розробці родовищ нафти і газу
При розробці нафтогазоносних надр власники спеціального дозволу на користування нафтогазоносними надрами можуть укладати договори страхування відповідальності за класом страхування 13, визначеним статтею 4 Закону України “Про страхування”, за шкоду, яка може бути заподіяна:
навколишньому природному середовищу у зв’язку з аварією чи технічними неполадками при розробці нафтогазового родовища;
державному майну, що було надане в користування, протягом строку промислової розробки родовищ нафти і газу.
Порядок та умови такого страхування можуть визначатися центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, в нафтогазовому комплексі, у сфері промислової безпеки та державного гірничого нагляду, за погодженням з Національним банком України.
Власник спеціального дозволу на користування нафтогазоносними надрами має право укладати інші договори страхування”;
29) у Законі України “Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення” (Відомості Верховної Ради України, 2002 р., № 14, ст. 96):
у частині другій статті 7:
у абзаці другому слово “цивільної” виключити;
абзац четвертий викласти в такій редакції:
“Страхування відповідальності за ядерну шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту, є обов’язковим у частині, не покритій іншими видами фінансового забезпечення”;
статті 8 і 9 викласти у такій редакції:
“Стаття 8. Страхування відповідальності оператора ядерної установки за ядерну шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту
1. Відповідальність оператора ядерної установки за ядерну шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту на ядерних установках, підлягає страхуванню в обов’язковому порядку за класом страхування 13, визначеним статтею 4 Закону України “Про страхування”.
2. Страховим випадком при страхуванні відповідальності за ядерну шкоду є набрання законної сили судовим рішенням про відшкодування ядерної шкоди або укладення договору про відшкодування ядерної шкоди, стороною яких є відповідний страховик.
3. Страхова виплата здійснюється у строк, який не перевищує одного місяця з моменту настання страхового випадку.
4. Порядок та умови страхування відповідальності оператора ядерної установки за ядерну шкоду визначаються органом, уповноваженим Кабінетом Міністрів України на здійснення виплат з відшкодування ядерної шкоди, за погодженням з Національним банком України.
5. Страховик, який здійснює страхування відповідальності оператора ядерної установки, повинен мати ліцензію на здійснення діяльності зі страхування за відповідним класом страхування та бути членом ядерного страхового пулу.
Порядок утворення та функціонування ядерного страхового пулу визначається законодавством.
Стаття 9. Участь іноземних страховиків у відносинах щодо страхування відповідальності за ядерну шкоду
За договорами страхування відповідальності за ядерну шкоду страховики можуть укладати договори перестрахування із перестраховиками-нерезидентами за умови відповідності таких перестраховиків вимогам законодавства та членства цих перестраховиків-нерезидентів у відповідних іноземних ядерних страхових пулах”;
30) у Законі України “Про недержавне пенсійне забезпечення” (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 47-48, ст. 372):
у статті 1:
абзац тридцять шостий частини першої викласти в редакції:
“страховик – фінансова установа, яка отримала ліцензію на здійснення діяльності зі страхування за групою класів страхування життя”;
у частині другій слова “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” замінити словами “Про фінансові послуги та фінансові компанії”;
у тексті Закону слова “страхова організація”, “страхові організації” у всіх відмінках замінити відповідно словами “страховик”, “страховики” у відповідному відмінку;
31) у Законі України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 49-51, ст. 376):
абзац тридцять восьмий частини першої статті 1викласти в редакції:
“страховик – фінансова установа, яка отримала ліцензію на здійснення діяльності зі страхування за групою класів страхування життя та відповідає вимогам, встановленим Національним банком України, та Законом України “Про страхування”;
у тексті Закону слова “страхова організація”, “страхові організації” у всіх відмінках замінити відповідно словами “страховик”, “страховики” у відповідному відмінку;
32) у Законі України “Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю” (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 52, ст. 377):
у частині другій статті 3 слова “страхові компанії” замінити словом “страховики”;
у частині п’ятій статті 11 слово “комерційного” виключити;
у частині першій статті 30 слово “фінансової” виключити;
у тексті Закону слова “страхове відшкодування” у всіх відмінках замінити словами “страхова виплата (відшкодування)” у відповідних відмінках;
33) у статті 13 Закону України “Про міський електричний транспорт” (Відомості Верховної Ради України, 2004 р., № 51, ст. 548 із наступними змінами):
частину першу доповнити абзацом такого змісту:
“забезпечувати укладання договорів страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю та здоров’ю пасажирів та за шкоду, заподіяну багажу під час перевезення за класом страхування 10, визначеними статтею 4 Закону України “Про страхування”. Порядок та умови такого страхування можуть визначатися центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, за погодженням з Національним банком України”;
абзац третій частини третьої доповнити словами “у тому числі шляхом укладання договорів страхування відповідальності”;
34) частину першу статті 27 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” (Відомості Верховної Ради України, 2004, № 51, ст.553) доповнити пунктом 133 такого змісту:
“133) договору про передачу страхового портфелю”;
35) у частині четвертій статті 29 Закону України “Про теплопостачання” (Відомості Верховної Ради України, 2005 р., № 28, ст. 373; 2013 р., № 48, ст. 682):
у першому реченні слова “та обов’язковому страхуванню” виключити;
доповнити другим реченням такого змісту: “Життя, здоров’я та працездатність такого персоналу можуть бути застраховані за рахунок коштів підприємств за класами страхування 1 або 2, визначеними статтею 4 Закону України “Про страхування”;
36) у Законі України “Про поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення” (Відомості Верховної Ради України, 2005 р., № 6, ст. 255):
абзац шостий частини першої статті 4 виключити;
частину третю статті 15 викласти у такій редакції:
“Суб’єкти господарювання, які є виконавцями вибухових робіт, можуть укладати договори страхування відповідальності за шкоду, заподіяну третім особам під час виконання таких робіт, за класом страхування 13, визначеним статтею 4 Закону України “Про страхування”. Порядок та умови такого страхування можуть визначатися центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах промислової безпеки, охорони праці, державного гірничого нагляду, поводження з вибуховими матеріалами, за погодженням з Національним банком України”;
37) у статті 49 Закону України “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” (Відомості Верховної Ради України, 2005 р., № 1, ст. 1; 2013 р., № 30, ст. 344):
у абзаці другому пункт 49.1 слова “даного виду страхування” замінити словами “страхування за відповідним класом страхування”;
пункт 49.2 викласти в такій редакції:
“49.2. У разі припинення страховиком членства в МТСБУ Уповноважений орган зобов’язаний протягом одного місяця з дня настання таких підстав анулювати ліцензію на здійснення діяльності зі страхування за відповідним класом страхування. МТСБУ повідомляє Уповноважений орган про припинення страховиком членства в МТСБУ не пізніше робочого дня, наступного за днем такого припинення”;
38) у Законі України “Про автомобільний транспорт” (Відомості Верховної Ради України, 2006 р., № 32, ст. 273 із наступними змінами):
статтю 12 викласти у такій редакції:
“Стаття 12. Страхування на автомобільному транспорті
Суб’єкти господарювання (перевізники), що здійснюють перевезення пасажирів та/або вантажів, зобов’язані укласти договір страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю та здоров’ю пасажирів під час користування автомобільним транспортом та за шкоду, заподіяну вантажу, багажу при перевезенні, за класом страхування 10, визначеним статтею 4 Закону України “Про страхування”.
Життя, здоров’я та працездатність працівників, які здійснюють експлуатацію транспортних засобів, підлягають страхуванню за рахунок коштів підприємства за класом страхування 1, визначеним статтею 4 Закону України “Про страхування”.
Порядок та умови такого страхування можуть визначатися центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері автомобільного транспорту, за погодженням з Національним банком України”;
У частині четвертій статті 59 слова “всі види обов’язкового страхування, передбачені законодавством України” замінити словами “укладання договорів страхування відповідно до вимог міжнародних договорів та законодавства іноземних країн”;
39) у Законі України “Про управління об’єктами державної власності” (Відомості Верховної Ради України, 2006, № 46, ст. 456):
1) у підпункті х) пункту 18 частини другої статті 5 слова “та правил страхування відповідальності” виключити;
2) у частині третій статті 14 слова “порядку та” виключити;
40) частину сьому статті 102 Закону України “Про ветеринарну медицину” (Відомості Верховної Ради України, 2007 р., № 5-6, ст. 53 із наступними змінами) викласти у такій редакції:
“7. Життя, здоров’я та працездатність спеціалістів ветеринарної медицини можуть бути застраховані на випадок ушкодження здоров’я внаслідок нещасних випадків та/або на випадок професійного захворювання, одержаних при виконанні службових обов’язків, при боротьбі із зоонозами та при безпосередніх маніпуляціях з тваринами, за класами страхування 1 та/або 2, визначеними статтею 4 Закону України “Про страхування”. Порядок та умови такого страхування можуть визначатися центральним органом виконавчої влади з питань аграрної політики в галузі ветеринарної медицини за погодженням з Національним банком України”;
41) у статті 16 Закону України “Про газ (метан) вугільних родовищ” (Відомості Верховної Ради України, 2009 р., № 40, ст. 578):
абзац другий частини першої виключити;
доповнити новою частиною шостою такого змісту:
“Суб’єкти господарювання можуть укладати договори страхування відповідальності користувача надр під час дослідно-промислового та промислового видобування і використання газу (метану) вугільних родовищ на випадок завдання шкоди навколишньому природному середовищу внаслідок аварій, пожеж чи технічних неполадок за класом страхування 13, визначеним статтею 4 Закону України “Про страхування”. Порядок та умови такого страхування можуть визначатися центральними органами виконавчої влади, що здійснюють державне регулювання у сфері геологічного вивчення, видобування та використання газу (метану) вугільних родовищ, за погодженням з Національним банком України”;
42) у Законі України “Про туризм” (Відомості Верховної Ради України, 1995 р., № 31, ст. 241; 2009 р., № 38, ст. 53; 2012 р., № 40, ст. 477):
статтю 16 викласти у такій редакції:
“Стаття 16. Страхування туристів при здійсненні туристичних поїздок
Суб’єкти туристичної діяльності на основі договорів із страховиками зобов’язані забезпечити страхування життя та здоров’я туристів (медичне та від нещасного випадку) за класами страхування 1 та 2, визначеними статтею 4 Закону України “Про страхування”. Туристи вправі самостійно укладати договори такого страхування. У цьому випадку вони зобов’язані завчасно підтвердити туроператору чи турагенту наявність належним чином укладеного договору страхування.
Договір страхування повинен передбачати надання медичної допомоги туристам і відшкодування їх витрат при настанні страхового випадку безпосередньо в країні (місці) тимчасового перебування.
Інформація про умови страхування туристів має бути доведена до відома туриста до укладення договору на туристичне обслуговування.
Страхування (медичне та від нещасного випадку) здійснюється один раз на весь період туристичної подорожі.
За вимогою туриста туроператор чи турагент забезпечують страхування інших ризиків, пов’язаних із здійсненням подорожі.
За бажанням туриста з ним може бути укладено договір страхування для покриття витрат, пов’язаних з анулюванням договору на туристичне обслуговування з ініціативи туриста, або договір про страхування для покриття витрат, пов’язаних з передчасним поверненням до місця проживання при настанні нещасного випадку або хвороби”;
пункт 9 частини четвертої статті 191 викласти у такій редакції:
“9) порядок забезпечення туроператором страхування туристів та умови такого страхування”;
пункт 9 частини четвертої статті 20 викласти у такій редакції:
“9) страховик, що здійснює страхування туристів за бажанням туриста, інших ризиків, пов’язаних з наданням туристичних послуг”;
43) частину третю статті 43 Закону України “Про фізичну культуру і спорт” (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., № 7, ст. 50 із наступними змінами) виключити;
44) у абзаці сьомому частини другої статті 5 Закону України “Про волонтерську діяльність” (Відомості Верховної Ради України, 2011 р., № 42, ст. 435) слова “відповідно до Закону України “Про страхування” виключити;
45) частину шосту статті 41 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності” (Відомості Верховної Ради України, 2011 р., № 34, ст. 343) виключити;
46) у абзаці п’ятому частини четвертої статті 11 Закону України “Про екстрену медичну допомогу” (Відомості Верховної Ради України, 2013 р., № 30, ст. 340) слово “обов’язкове” виключити;
47) у Законі України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань” (Відомості Верховної Ради України, 2016 р., № 2, ст. 17, № 29, ст. 535):
у частині шостій статті 16:
слова “юридичних осіб, які мають ліцензію на здійснення страхової діяльності” замінити словом “страховиків”;
частину десяту статті 17 доповнити пунктом 3 такого змісту:
“3) примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) рішення Національного банку України про надання дозволу на вихід з ринку (ліквідацію, реорганізацію) страховика або кредитної спілки”;
48) у тексті Закону України “Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів” (Відомості Верховної Ради України, 2016 р., № 29, ст. 535) слова “цивільно-правової” виключити;
49) у пункті 4 частини четвертої статті 5 Закону України “Про виконавче провадження” (Відомості Верховної Ради, 2016, № 30, ст. 542) слова “цивільно-правової” виключити;
50) частину сьому статті 12 Закону України “Про ринок електричної енергії” (Відомості Верховної Ради України, 2017 р., № 27-28, ст. 31) викласти у такій редакції:
“7. Персонал енергетичних установок, який перебуває в зоні впливу радіаційного, теплового і електромагнітного випромінювання, а також інших шкідливих і небезпечних факторів, підлягає спеціальному медичному обстеженню за рахунок коштів підприємств. Життя, здоров’я та працездатність такого персоналу можуть бути застраховані за рахунок коштів підприємств за класами страхування 1 або 2, визначеними статтею 4 Закону України “Про страхування”;
51) у тексті Закону України “Про електронні довірчі послуги” (Відомості Верховної Ради, 2017, № 45, ст.400) слова “цивільно-правової” виключити;
52) у Законі України “Про енергетичну ефективність будівель” (Відомості Верховної Ради, 2017, № 33, ст.359):
у частині другій статті 1 слова “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” замінити словами “Про фінансові послуги та фінансові компанії”;
у пункті 3 частини першої статті 11 слово “професійну” виключити;
53) у абзаці другому частини другої статті 4 Закону України “Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення” (Відомості Верховної Ради, 2018, № 5, ст.31) слово “добровільного” виключити;
54) у Законі України “Про протимінну діяльність в України” (Відомості Верховної Ради України, 2019 р., № 6, ст. 39):
частину другу статті 7 викласти у такій редакції:
“2. Життя, здоров’я та працездатність фахівців у сфері протимінної діяльності, які залучаються операторами протимінної діяльності до виконання заходів у сфері протимінної діяльності, можуть бути застраховані за класом страхування 1, визначеним статтею 4 Закону України “Про страхування”.
Порядок та умови такого страхування можуть визначатися національним органом з питань протимінної діяльності за погодженням з Національним банком України”;
статтю 31 викласти у такій редакції:
“Стаття 31. Страхування відповідальності під час здійснення робіт з розмінування
1. Для забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок виконання робіт з гуманітарного розмінування, оператор протимінної діяльності до початку зайняття протимінною діяльністю зобов’язаний укласти договір страхування відповідальності за шкоду, яку може бути заподіяно довкіллю та (або) здоров’ю і майну третіх осіб, за класом страхування 13, визначеним статтею 4 Закону України “Про страхування”.
Порядок та умови такого страхування можуть визначатися національним органом з питань протимінної діяльності за погодженням з Національним банком України.
Договір страхування укладається строком на період здійснення протимінної діяльності на конкретно визначеній території та протягом 10 років після її закінчення.
Мінімальний розмір страхової суми за договором страхування відповідальності становить двісті п’ятдесят розмірів мінімальної заробітної плати. Розмір відшкодування заподіяної шкоди визначається за згодою сторін або у судовому порядку.
2. Держава не несе відповідальності за шкоду, заподіяну неправомірними діями оператора протимінної діяльності під час виконання ним робіт з гуманітарного розмінування за замовленням центрального органу виконавчої влади, основним завданням якого є забезпечення реалізації державної політики у сфері протимінної діяльності”;
55) пункт 21 частини першої статті 23 Закону України “Про Національну поліцію” (Відомості Верховної Ради України, 2015 р., № 40-41, ст. 379; 2020 р., № 2, ст. 5) доповнити словами “в тому числі за наявністю договорів страхування відповідальності осіб, що мають у власності чи іншому законному володінні/користуванні зброю, за шкоду, яка може бути заподіяна третій особі внаслідок володіння, зберігання чи використання цієї зброї, укладених за класом страхування 13, визначеним статтею 4 Закону України “Про страхування”.
22. Кабінету Міністрів України до дня введення в дію цього Закону:
забезпечити прийняття актів, необхідних для реалізації цього Закону;
привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;
забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади своїх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.
Кабінету Міністрів України спільно з Національним банком України протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом розробити та внести на розгляд Верховної Ради України законопроекти з питань оподаткування та перелік законодавчих актів, до яких слід внести зміни, у зв’язку з набранням чинності цим Законом.
Кабінету Міністрів України протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом:
забезпечити розроблення та перегляд своїх нормативно-правових актів, що випливають із цього Закону в частині заміни обов’язкового страхування на обов’язкову наявність договору страхування або на безпосереднє здійснення потерпілим компенсаційної виплати з Державного бюджету України головними розпорядниками бюджетних коштів;
забезпечити розроблення та перегляд міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади за погодженням з Національним банком України нормативно-правових актів, що випливають із цього Закону в частині заміни обов’язкового страхування на обов’язкову наявність договору страхування або на безпосереднє здійснення потерпілим компенсаційної виплати з Державного бюджету України головними розпорядниками бюджетних коштів.
23. Національному банку України та Національній комісії з цінних паперів та фондового ринку:
привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;
забезпечити прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації цього Закону.
24. Нормативно-правові акти, прийняті Національним банком України для реалізації порядку проведення спрощених процедур, передбачених цим Законом, які відповідно до Закону України “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності” є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються без урахування вимог Закону України “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності”. Нормативно-правові акти, прийняті Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку на виконання цього Закону, не підлягають державній реєстрації в Міністерстві юстиції України.
Зазначені у цьому пункті нормативно-правові акти Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку оприлюднюються на її офіційному веб-сайті та в одному з періодичних друкованих видань – “Офіційному віснику України” або у газеті “Урядовий кур’єр”, або “Голос України” і набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо більш пізній строк набрання чинності не передбачений у такому акті.
Голова Верховної Ради Д.РАЗУМКОВ
України
Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування