Categories
self-archiving Світличний О.П. статті

ЗАСОБИ ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЇ УЧАСНИКІВ ГОСПОДАРСЬКОГО ОБОРОТУ, ТОВАРІВ ТА ПОСЛУГ В УКРАЇНІ ТА ДЕРЖАВАХ ЄС: ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА

 

Гармонізація приватно-правового законодавства України із законодавством країн ЄС: збірник статей і тез IХ міжнар. цивілістичного форому, Харьків 11-12квітня 2019 р. Київ, Знання України, 2019. С. 458-465

Світличний О. П.

доктор юридичних наук, доцент, професор кафедри цивільного та господарського права Національного університету біоресурсів і природокористування України

ЗАСОБИ ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЇ УЧАСНИКІВ ГОСПОДАРСЬКОГО ОБОРОТУ, ТОВАРІВ ТА ПОСЛУГ В УКРАЇНІ ТА ДЕРЖАВАХ ЄС: ПОРІВНЯЛЬНОПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА

Анотація. Стаття присвячена дослідженню специфіки охорони торговельних марок, географічних зазначень та комерційних найменувань як засобів індивідуалізації учасників господарського обороту, товарів та послуг в Україні та Європейському Союзі. Наведено основні проблемні питання правового регулювання охорони торговельних марок, географічних зазначень та комерційних найменувань. Обгрунтовується доцільність прийняття спеціального законодавчого акту щодо вказаних об’єктів інтелектуальної власності.

Ключові слова:засоби індивідуалізації учасників господарськогообороту,правове регулювання, нормативно-правові акти, Україна, Європейський Союз.

Вступ. Входження України до європейського політичного, інформаційного, економічного і правового простору визначено стратегічним пріоритетом зовнішньої політики держави. Одним із стратегічних напрямів зовнішньоекономічної політики інтеграцію до Європейського співтовариства є адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, що випливає із Угоди між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, пріоритетним серед яких адаптація законодавства України до ¹законодавства ЄС у сфері інтелектуальної власності, що передбачає спрощення створення і комерційного використання інноваційних продуктів та продуктів творчої діяльності на території Сторін і досягнення належного та ефективного рівня охорони і захисту прав інтелектуальної власності.

Гостра потреба охорони інтелектуальної власності зумовлюється не тільки її охороною як такої. Об’єктом правової охорони є не тільки інтелектуальна власність сама по собі. Охорона прав інтелектуальної власності є поняттям значно ширшим. Це передусім охорона державних інтересів, інтелектуального потенціалу держави, її здобутків. Нарешті, це охорона виробничої, економічної, оборонної потужності України [1, с. 7].

Серед значної кількості об’єктів промислової власності нас цікавлять торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення (кваліфіковане зазначення походження товару), комерційні (фірмові) найменування, які ми відносимо до засобів індивідуалізації учасників господарського обороту, товарів та послуг.

Проблематика охорони та використання засобів індивідуалізації учасників господарського обороту, товарів та послуг аналізувалась у працях багатьох вітчизняних і зарубіжних учених, зокрема, Г. Андрощука, М. Еколса, Ю. Бошицького, О. Кохановської, О. Орлюк, С. Савича, А. Хіммельрайха та ін. Однак, проблемні питання правового регулювання охорони засобів індивідуалізації учасників господарського обороту, товарів та послуг, потребує законодавчого врегулювання, що й обумовлює актуальність статті.

Метою даної статті є розкриття особливостей правової охорони торговельних марок, географічних зазначень та фірмових найменувань як засобів індивідуалізації, товарів та послуг в Україні та окремих державах ЄС, надає можливість визначити та окреслити найближчі перспективи подальшого розвитку вітчизняного законодавства з охорони прав інтелектуальної власності.

Аналіз стану законодавчої регламентації правової охорони торговельних марок, географічних зазначень та фірмових найменувань, свідчить про відсутність цілісного, узгодженого законодавчого регулювання засобів індивідуалізації учасників господарського обороту, товарів та послуг.

Серед засобів індивідуалізації учасників господарського обороту товарів та послуг, слід виділити торговельну марку, яка надає нам можливість відрізнити товарів та послуг, одних суб’єктів від інших й визнається в усьому світі невід’ємним елементом ринкових відносин, виконує багато функцій, спрямованих на певне правове забезпечення ефективності товарного ринку.

У розумінні Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», знак – це позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб [2]. На відміну від норм вказаного закону, ЦК України містить поняття «торговельна марка». Це в повній мірі стосується й інших засобів індивідуалізації товарів та послуг. На відміну від ЦК України (ст. ст. 501 – 504), де вживається термін «географічне зазначення» [3], в Законі України «Про охорону прав на зазначення походження товарів», вживається термін «зазначення походження товарів» [4], в ст. 229 КК України – «кваліфіковане зазначення походження товару» [5]. За відсутності спеціального закону, правове регулювання охорони прав на комерційне найменування регулюється нормами ЦК України та інших нормативних актів.

Незважаючи на Рекомендації парламентських слухань «Захист прав інтелектуальної власності в Україні: проблеми законодавчого забезпечення та правозастосування» [6], вказані правові колізії не приведені у відповідність і до цього часу. Необхідність приведення сучасного нормативного матеріалу у відповідність до загальних підходів, визначених ЦК України буде відповідати вимогам та стандартам охорони прав інтелектуальної власності, відповідно до укладеної Угоди між Україною та ЄС, підрозділ 2 Глави 9 (статті 193-200) якої містить вимоги щодо процедури реєстрації, прав, пов’язаних із торговельною маркою, порядку використання, підстав для анулювання та строку охорони торговельною маркою [7]. Це також стосується відшкодування моральної (немайнової) шкоди за порушення прав інтелектуальної власності. Жоден із нормативних актів не містить чіткого його визначення. Не в повній мірі вирішує це питання і судова практика. На відміну від України, де правове регулювання інтелектуальної власності здійснюється нормами спеціальних законів та шляхом основних положень Цивільного кодексу України, дещо іншим шляхом щодо охорони прав інтелектуальної власності пішли країни ЄС. Роглянемо це на прикладі деяких держав ЄС.

Польський законодавець, поза межами дії Цивільного кодексу Польщі, прийняв концепцію єдиного нормативного акту у сфері охорони промислової власності. Ухвалений 30.06. 2000 р. закон Польщі (p.w.p.), охоплює охорону винаходів, корисних копалин, промислових зразків, товарних знаків, географічних зазначень та топографії інтегральних мікросхем [8].

Правова охорона торговельних марок у Фінляндії регулюється Законом «Про торговельні марки» від 10.01. 1964 р., який встановлює, що торговельна марка не може міс­тити чужого імені або фірмового найменування; захищеного допоміж­ного фірмового найменування або вторинного фірмового найменуван­ня, крім випадків, коли ці позначення мають розрізняльну здатність або використовуються у різних сферах бізнесу [9].

Кодекс інтелектуальної власності Франції від 01.07.1992 р., містить як законодавчу, так і регулюючу частини, включає в себе більшість існуючих законів, що регулюють дві основні галузі права інтелектуальної власності: 1) промислову власність та 2) літературну і художню власність [10]. Водночас, Кодекс інтелектуальної власності Франції не повною мірою врегульовує всі питання охорони об’єктів права інтелектуальної власності. В Кодексі не знайшлося місце комерційним найменуванням, правове регулюванння щодо цього об’єкта здійснюється нормами Цивільного та Торговельного кодексів.

Географічні зазначення тісно пов’язані з торговельними марками. На відміну від торговельної марки, яка несе інформацію про виробника, географічне зазначення несе в собі інформацію про географічне місце, з якого погодить товар. Географічне зазначення – це певний показник гарантії відповідної якості товару, певної ідентифікації культури нації, регіону, держави.

Крім забезпечення приватних інтересів виробників, географічні зазначення та їх належна охорона необхідні ще й для збереження місцевих традицій і культурного різноманіття [11, с. 13].

Закон України «Про охорону прав на зазначення походження товарів», закон охоплює (об’єднує) терміни: просте зазначення походження товару і кваліфіковане зазначення походження товару. На відміну від простого зазначення походження товару, правова охорона кваліфікованим зазначенням походження товарів надається на підставі їх реєстрації, яка діє безстроково від дати реєстрації. Відповідно до Угоди про асоціацію між Україною та ЄС термін «географічне зазначення» (статті 201-211) можна вживати в шорокому значенні, що охоплює й прості та кваліфіковані зазначення. Перелік географічних зазначень ЄС, які охороняє Україна відповідно до Угоди, наведений у Додатках XXII-C, XXII-D до Угоди [7]. Проте національний режим охорони географічних зазначень в Україні відрізняється від законодавства ЄС, в якому не існує загальних положень, які б стосувалися охорони географічних зазначень для усіх видів товарів як це існує у вітчизняному законодавстві.

Термін «географічне зазначення» з’явився в Регламенті Ради ЄС «Про охорону географічних зазначень та найменувань походження для сільськогосподарських та харчових продуктів» від 14.04.1992 р. Відповідно до положень Регламенту Ради ЄС, «географічне зазначення» означає назву регіону, специфічного місця або, у виняткових випадках, країни, що використовуються для позначення сільськогосподарських або харчових продуктів, які походять із цього регіону, специфічного місця або країни, і які мають специфічну якість, репутацію або інші характеристики, визначені цим географічним походженням і виробництво та/або переробка і/або підготовка яких має місце у визначеному географічному районі [12]. Географічне зазначення згадується також в Паризькій конвенції про охорону промислової власності, Мадридській угоді стосовно припинення неправдивих або таких, що вводять в оману, зазначень походження товарів та Лісабонській угоді про захист зазначень місць походження виробів та їх міжнародної реєстрації. Відповідно до положень Лісабонської угоди, зазначення місця походження означає географічну назву країни, району, або місцевості, яка використовується для позначення виробу, якість і властивості якого визначаються винятково або значною мірою географічним середовищем, в тому числі природними та етнографічними факторами [13]. Крім наведених нормативних документів слід особливу увагу слід звернути на положення з охорони географічних зазначень, які надаються Угодою TRIPS. Згідно ст. 22.1 Угоди, «географічне зазначення» – це зазначення, що вказує на походження товару з території певної держави або регіону чи місцевості на цій території, коли якість, репутація чи інша характеристика товару по суті, зумовлені цим географічним походженням [14].

В цілому Законодавство ЄС та законодавство України щодо реєстрації географічних зазначень та прав на зареєстровані географічні зазначення не суперечать положенням законодавства ЄС. Недоліком нормативного регулювання охорони географічних зазначень є те, що не існує специфікації товарів, які позначаються географічним зазначення, це виключає для вітчизняних суб’єктів господарювання змогу отримати охорону вітчизняних географічних зазначень на теренах ЄС. Неузгодженим питанням правового регулювання вітчизняного і законодавства ЄС є обсяг правової охорони географічного зазначенння щодо послуг. Згідно частини другої ст. 501 ЦК України обсяг правової охорони географічного зазначення визначається характеристиками товару (послуги) і межами географічного місця його (її) походження, зафіксованими державною реєстрацією права інтелектуальної власності на географічне зазначення, тоді як законодавство ЄС не оперує вимогами щодо послуг.

За даними Іституту економічних досліджень і політичних консультацій, доведеться змінити найменування більш ніж половини вітчизняної виноробної продукції [15]. Крім того, потребує доопрацювання охорона географічних зазначень вітчизняних товаровиробників відомих торговельних марок.

Викладене свідчить про необхідність гармонізації вітчизняного законодавства у сфері охорони інтелектуальної власності відповідно до законодавства ЄС, із обов’язковим формуванням груп так званих відомих для українського споживача географічних зазначень. Таких як торт «Київський торт», «Український борщ», «Ніжинські огірки», «Яготинське масло» та багато інших. В цілому правова охорона географічних зазначень повинна відповідати запропонованій моделі охорони інтелектуальної власності, запропонованого німецьким юристом А. Хіммельрайхом, який виділяє такі основні напрями гармонізації законодавства у сфері інтелектуальної власності: принцип надання національного режиму; уніфікації змістовної частини законодавства держави шляхом встановлення мінімального обсягу охоронюваних прав; спільна робота держав в процесі подачі заявок та реєстрації об’єктів інтелектуальної власності; створення «супернаціональних» систем за рахунок регіональних угод [16, с. 67].

До недоліків охорони прав на географічні зазначення слід віднести розгалужену систему уповноважених державних органів влади задіяних у визначенні контролю певних якостей та інших характеристик товарів. На пробленість законодавчого регулювання охорони прав на географічні зазначення звертають увагу і представники іноземних держав.

Зокрема, радник з питань сільського господарства посольства Франції в Україні Ніколя Перрен на організованій Мінагрополітики України міжнародній науково-практичній конференції 12.12.2017 р., висловив думку, що серед першочергових кроків, які має зробити Україна у процесі стаорення системи географічних зазначень – прийняти основний закон, який би відповідав нормам ЄС, детально дослідити власну продукцію та визначити найбільш унікальні та специфічні продукти, започаткувати велику інформаційну компанію, пояснювати виробникам та споживачам, що це за продукція і в чому її цінність, організувати навчання для сільськогосподарських виробників, щоб вони вміли кооперуватися і виробляти унікальні продукти.

Він додав, що на сьогодні у французькій системі захищених найменувань за походженням близько 500 продуктів, 400 з низ – це винний сектор. У системі географічних зазначень – 128 продуктів, найбільша кількість з яких припадає на молочний сектор. У свою чергу австрійський експерт Рудольф Шмід та хорватський Ясна Касіч презентували проект ЄС «Підтримка розвитку системи географічних зазначень в Україні», який реалізується для вин, сільськогосподарської та харчової продукції з 2017 по 2020 рр.

Експерти проекту акцентували увагу на виключній важливості процесу пошуку і становленні географічних зазначень, адже саме вони зможуть відображати унікальні традиції, культурну спадщину та історію України [17].

Як засіб індивідуалізації, важливий елемент у системі взаємовідносин між виробниками та споживачами, виступає комерційне (фірмове) найменування, яке є своєрідним відображенням ділового реноме фірми , складовою її престижу та авторитету, фактором економічної стабільності і добробуту. За відсутності спеціального законодавчого акту, правова охорона комерційних найменувань в Україні регулюється нормами різних галузей права, Паризькою конвенцією з охорони промислової власності та іншими нормативно-правовими актами.

Варто зазначити, що у нормах статей ЦК України вживається два терміни «комерційне (фірмове) найменування» (ст. 90) та «комерційне найменування» (ст. 489), в Законі України «Про захист від недобросовісної конкуренції» – «комерційне (фірмове) найменування, в господарському кодексі вживається термін «комерційне найменування», тоді як в кримінальному кодексі є вживаним термін «фірмові найменування», що відповідає Паризькій конвенції з охорони промислової власності, в стаття 8, 9, 10 якого вживається термін «фірмові найменування». На жаль, жоден із перерахованих вище законодавчих актів не містить визначення вказаних понять, хоча зазначене питання є принциповим як з наукової, так і практичної точок зору.

На відміну від України правова охорона комерційних найменувань в багатьох країнах ЄС регулюється спеціальним законодавства (Данія, Німеччина, Фінляндія, Швеція, Швейцарія) та багато інших. Так, до засобів індивідуалізації у цивільному праві Швеції належать не тільки фірма, а й вторинний символ (secondary symbol/bifirma), виняткове право на яке виникає тільки за умови набуття ним популярності в межах пев­ної території, без будь-якої реєстрації.

Дозволяється мати декілька вторинних символів, зареєстрованих у різних видах підпри­ємницької діяльності, які разом представляють основу діяльності юри­дичної особи та мають відповідати сферам діяльності юридичної особи. Для збірної назви комерційних позначень та вторинних символів ст. 1 Закону Швеції «Про індефікаційні позначення» 1974 р. вводить загальний термін «символи підприємницької діяльності» (business symbols) [18]. Шведський закон надає власнику комерційного позначення виключне право щодо даного засобу індивідуалізації, яке може виникнути як на підставі реєстрації позначення у торговому реєстрі, так і в силу набуття популярності у результаті ви­користання. У разі порушення прав власників комерційних найменувань у Швеції діє Патентний та Ринковий Суди, до компетенції якого входить розгляд справ відповідних справ [19].

Правова охорона комерційних найменувань у Фінляндії регулюється Законом «Про фірмові найменування» від 02.02.1979 р., який охороняє фірмові найменування (company names), яке може утворюва­тись різними способами, так і бізнесові імена (business names), в назві фірмового найменуванння може бути й власне ім’я особи [20], що відповідає терміну «фірмові найменування», який вживається в Паризькій конвенції з охорони промислової власності.

Відсутність законодавчого регулювання комерційних найменувань в найшій державі, потребує прийняття спеціального законодавчого акту покликаного врегулювати суспільні відносини у галузі комерційних (фірмових) найменувань. Звідси, проблема охорони прав цей об’єкт права інтелектуальної власності для вітчизняних суб’єктів господарювання постає дуже гостро.

У регулюванні викладених проблемних питань не повинна стояти осторонь і наука. Сила якої в рішенні долі сучасного суспільства давно відома і була підкреслена, в статті, опублікованій в 2013 році в журналі Science (Press, 2013) [21].

Ринкові відносини, різноманітна економічна діяльність вітчизняних та зарубіжних суб’єктів господарювання різних форм власності, потребує правового регулювання засобів індивідуалізації учасників господарського обороту, товарів та послуг відповідно до стандартів ЄС, в рамках підписаних міжнародних Угод, дотримання і виконання яких є складовою курсу на європейську інтеграцію нашої держави.

Висновки. Розвиток ринкових відносин, вихід українських товаровиробників на ринки ЄС, свідчить про зростаюче значення використання засобів індивідуалізації учасників господарського обороту, товарів та послуг в діяльності господарюючих суб’єктів. Проте, прогалини і суперечності правового регулювання засобів використання індивідуалізації призводить не тільки до їх незаконного використання, але й до значної кількості конфліктів між виробниками, що проявляється в недобросовісної конкуренції, введення в оману споживачів, розгляду спорів в судових інстанціях та в Антимонопольному комітеті України. Регулювання різними законодавчими актами аналогічних відносин щодо засобів використання індивідуалізації учасників господарського обороту, товарів та послуг, які застосовуються в господарській діяльності, викликає істотне дублювання та певну колізію норм, не дає можливості суб’єктам господарювання комплексно сприйняти ці норми і належним чином застосувати законодавство з метою захисту охоронюваних законом інтересів. 

З метою врегулювання суспільних відносин щодо набуття та здійснення захисту прав інтелектуальної власності на торговельні марки, георафічні зазначення та комерційні (фірмові) найменування, як засобів використання індивідуалізації учасників господарського обороту, товарів та послуг, постає потреба у прийнятті спеціального законодавчого акту.

Список використаних джерел:

1. Світличний О. П. Право інтелектуальної власності: Підручник. К.: НУБіП України, 2015. 355 с.

2. Про охорону прав на знаки для товарів і послуг: Закон України від 15. 12. 1993 р. № 3689-XII. Відомості Верховної Ради України. 1994. № 7. Ст. 36.

3. Цивільний кодекс України: Закон України від 16.01. 2003 р. № 435-IV. Відомості Верховної Ради України. 2003. №№ 40-44. Ст. 356.

4. Про охорону прав на зазначення походження товарів: Закон України від 16.06.1999 р. № 752-XIV. Відомості Верховної Ради України. 1999. №32. Ст.267.

5. Кримінальний кодекс України: Закон України від 05.04. 2001 р. №2341-III. Відомості Верховної Ради України. 2001. № 25-26. Ст.131.

6. Рекомендації парламентських слухань «Захист прав інтелектуальної власності в Україні: проблеми законодавчого забезпечення та правозастосування»: Постанова Верховної Ради України від 27.06.2007 р. Відомості Верховної Ради України. 2007. № 45. Ст. 524.

7. Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони: Закон України від 16.09. 2014 р. № 1678-VII. Офіційний вісник України. 2014. № 75. Т. 1. С. 83. Ст. 2125.

8. Ustawa z dnia 30 czerwca 2000 r. Prawo wiasnoнci przemysioej (tekst jedn. Dz. U. z. 2003 r. Nr 119. Poz/ 1117 z pozn. zm).

9. Про торговельні марки: Закон Фінляндії від 10.01. 1964 р. URL: https:// www. prh.fi/en/tavaramerkit/lainsaadanto/Tavaramerkkilaki.html

10. Кодекс інтелектуальної власності Франції: Закон №92-597 від 01.07.1992 р.

URL: https://wipolex.wipo.int/ru/legislation/details/5563

11. Echols M. Geographical Indications For Foob Products: International Legal and Regulatory Perspectives. Austin: Wolters Kluwer Law Business, 2007. 315 p.

12. Про захист географічних зазначень та найменувань походження сільськогосподарських продуктів та продовольчих товарів: Регламент Ради (ЕЄС) № 2081/92 від 14.07. 1992 р. Право інтелектуальної власності Європейського Союзу та законодавство. С. 757–772.

13. Лісабонська угода про захист зазначень місць походження виробів та їх міжнародної реєстрації 1958 року (переглянута в Стокгольмі 14.07.1967 р. URL:

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_b11

14. Уго́да про торгове́льні аспекти прав інтелектуаальної власності від 15.04.1994 р. URL: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/981_018

15. Економічна складова Угоди про асоціацію між Україною та ЄС: наслідки для бізнесу, населення та державного управління. Іститут економічних досліджень і політичних консультацій. К.: 2014. 141 с.

16. Химмельрайх Антье. К истории влияния международных процессов гармонизации права интеллектуальной собственности на правовое регулирование в Росссии. Интеллектуальная собственность в России и ЕС: правовые проблемы: сб. ст. Под. ред. М. М. Богуславского, А. Г. Светланова. М.: Волтерс Клувер. 2008. 296 с.

17. Міністерство аграрної політики та продовольства України. Офіційний веб-сайт. URL: http://www.minagro.gov.ua/node/25075

18. Act on Identification Designation for Legal Entities of Sweden 1974 («Lag om identitetsbeteckning för juridiska personer m.fl.»). URL: http:// www. legislationline. org/topics/country/1/topic/1

19. Act (2016:373) Amending the Trade Names Act (1974:156) URL : http:// www. wipo.int/wipolex/en/details.jsp?id=16225

20. Про фірмові найменування: Закон Фінляндії від 02.02. 1979 р. URL: https:// aippi.org/download/commitees/155/GR155finland.pdf

21. Press W.H. What’s so special about science (And how much should we spend on it?) // Science. 2013. 15 November, Vol. 342, № 6160. P. 817–822.


Аннотация.
Статья посвящена исследованию специфики охраны торговых марок, географических указаний и коммерческих наименований как средства индивидуализации участников хозяйственного оборота, товаров и услуг в Украине и Европейском Союзе. Приведены основные проблемные вопросы правового регулирования охраны торговых марок, географических указаний и коммерческих наименований. Обосновывается целесообразность принятия специального законодательного акта по указанным объектов интеллектуальной собственности.

Ключевые слова: средства индивидуализации участников хозяйственного оборота, правовове регулирования, норматино-правовые акты, Украина, Европейский Союз.

Abstract. The article is devoted to the study of the specifics of the protection of trademarks, geographical indications and commercial names as means of individualization of participants in economic turnover, goods and services in Ukraine and the European Union. The main issues of legal regulation of trade mark protection, geographical indications and commercial names are given. The expediency of adopting a special legislative act regarding the said objects of intellectual property is substantiated.

Keywords: means of individualization of participants of economic turnover, legal regulation, normative-legal acts, Ukraine, European Union

 

СУБ’ЄКТИ ПУБЛІЧНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ: СУЧАСНИЙ ВИМІР

Share

By Oleksandr Svitlychnyi

Професор, професор кафедри цивільного та господарського права Національного університету біоресурсів і природокористування України.

One reply on “ЗАСОБИ ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЇ УЧАСНИКІВ ГОСПОДАРСЬКОГО ОБОРОТУ, ТОВАРІВ ТА ПОСЛУГ В УКРАЇНІ ТА ДЕРЖАВАХ ЄС: ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА”