Правові проблеми працевлаштування молоді на ринку праці

Єлизавета Чорна, МЕ-107, КНЕУ

Правові проблеми працевлаштування молоді на ринку праці

Забезпечення задовільного рівня зайнятості молоді на  сьогодні виступає одним із  пріоритетних завдань розвитку держави. Адже саме молодь є найактивнішою частиною працездатного населення. Через несвоєчасне працевлаштування безробітна молодь втрачає свої набуті професійні навички, здобуту кваліфікацію,  що з  часом все більше ускладнює процес ефективного пошуку роботи і, як наслідок, вимушене безробіття впливає на фізичне та психологічне здоров’я молодої людини. При розгляді проблем зайнятості населення безробіття випускників виділяється особливою гостротою в  силу його негативних наслідків.

Рис. 1. Класифікація чинників, що впливають на працевлаштування молоді

Освітня діяльність, як  і  будь-яка інша в  державі, здійснюється відповідно до чинного законодавства. Основною складовою нормативної бази вищої освіти сучасної України є Конституція України, Державна національна програма «Освіта» («Україна ХХІ століття») від 3  листопада 1993 р. N896, Національна доктрина розвитку освіти від 17.04.2002 № 347/2002 та Національна стратегія розвитку освіти в Україні на період до 2021 року від 25  червня 2013  року № 344/2013, Закон України «Про освіту» від 23.05.1991 № 1060-XII та Закон України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 № 1556-VII. Відповідно до  Конституції України[6] кожен громадянин країни має право на  вільний розвиток своєї особистості (ст.  23) та  право на  освіту, держава забезпечує доступність і  безоплатність вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі за Державним замовленням, розвиток вищої і  післядипломної освіти різних форм навчання, надання державних стипендій та пільг учням і студентам (ст. 53). Декларація «Про загальні засади державної молодіжної політики в  Україні»  [18] від 15.12.1992 р. визначає, що головними напрямами державної молодіжної політики в  Україні є забезпечення зайнятості молоді, її правового захисту з урахуванням економічних інтересів, професійних і  соціальних можливостей суспільства.

Сьогодні, коли відбувається різке зниження якості життя, здоров’я населення, у  тому числі й молодого покоління, зростання злочинності в молодіжному середовищі, потрібна кардинальна активізація державної політики по  відношенню до  покоління, яке самостійно вступає в  життя. За роки незалежності України кількість молоді, яка здобуває вищу освіту і є студентами збільшилася майже вдвічі, з  яких майже не  кожен стикається з  найгострішою проблемою сучасності  –  працевлаштуванням [28]. Працевлаштування – комплекс правових, економічних та  організаційних заходів, спрямованих на  забезпечення реалізації права особи на  працю (п.  15 ч.  1 ст.  1 Закону України «Про зайнятість населення») [19]. Відповідно до  статті 64 «Працевлаштування випускників вищих навчальних закладів» Закону України «Про вищу освіту» [16], випускники вищих навчальних закладів вільні у виборі місця роботи, крім випадків, передбачених цим Законом. Вищі навчальні заклади не  зобов’язані здійснювати працевлаштування випускників, держава у  співпраці з роботодавцями забезпечує створення умов для реалізації випускниками вищих навчальних закладів права на працю, гарантує створення рівних можливостей для вибору місця роботи, виду трудової діяльності з урахуванням здобутої вищої освіти та суспільних потреб. Але в  усіх вищеперелічених Законах України, Національній стратегії, Національній Доктрині регулюється лише підвищення рівня освіти і взагалі не передбачено механізму регулювання процесу працевлаштування випускників (окрім випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за  державним замовленням [24]). Тобто, залишається незрозумілим, як  саме держава разом з роботодавцями буде забезпечувати першим робочим місцем випускників, якщо раніше система розподілу випускників навчальних закладів гарантувала їм зайнятість за фахом, то тепер розподіл проводиться в  різко обмеженому масштабі, ставлячи молодих фахівців у  систему жорсткої конкуренції з  людьми, які мають досвід роботи.

Відповідно до Національної доктрини [21] розвитку освіти держава повинна забезпечувати підготовку кваліфікованих кадрів, здатних до  творчої праці, професійного розвитку, освоєння та впровадження наукоємних та інформаційних технологій, конкурентоспроможних на  ринку праці. Закон України «Про освіту» [23] регулюють суспільні відносини у галузі навчання, виховання, професійної, наукової, загальнокультурної підготовки громадян України, встановлюють правові, організаційні, фінансові та інші засади функціонування системи вищої освіти, створюють умови для забезпечення потреб суспільства і  держави у  кваліфікованих фахівцях, самореалізації особистості. За  Законом «Про вищу освіту» [16] система стандартів вищої освіти є основою оцінки якості вищої освіти та  професійної підготовки, а  також якості освітньої діяльності вищих навчальних закладів незалежно від їх типів, рівнів акредитації та форм навчання. За  Національною стратегією розвитку освіти в Україні на період до 2021 [22] року модернізація і розвиток освіти повинні набути випереджального безперервного характеру, гнучко реагувати на всі процеси, що відбуваються в Україні та світі. Підвищення якісного рівня освіти має бути спрямовано на  забезпечення економічного зростання держави та розв’язання соціальних проблем суспільства, подальше навчання і  саморозвиток особистості. Водночас молодь є найбільш уразливою та  соціально незахищеною категорією населення. Через відсутність достатнього практичного досвіду, правових та  професійних знань, а  часто і  моральної непідготовленості до  конкуренції на ринку праці, реалізувати своє право на працю молодим громадянам сьогодні стає дуже складно.

Окрім того, на сьогодні набуває великої значущості соціалізація молоді з  обмеженими можливостями. Реабілітація інвалідів  – складна багатоаспектна проблема, в якій особливе місце займає професійна реабілітація. Її  основне завдання  –  якісна професійна підготовка молодих людейінвалідів в процесі освоєння ними робітничих професій. Кінцевою метою професійної реабілітації інвалідів є включення випускників центрів в  професійну діяльність на  відкритому ринку праці, тобто їх працевлаштування [8,  с.  132]. Основна проблема людей з  обмеженими можливостями в  Україні  –  це  не  відсутність інвалідного візка, протеза, пенсії на достатньому рівні або державної допомоги (хоча і це досить суттєві проблеми), головне, щоб суспільство усвідомило,  що інваліди мають право на  участь у  соціальному житті країни і  можливості реалізовувати свій потенціал. Багато інвалідів позбавлені права мати гідну і  продуктивну роботу тільки через неоднозначне (часом навіть негативне) суспільне відношення до  них [2, с.  135]. Найвищий рівень працевлаштування випускників-інвалідів за  набутою професією становить не  більше 40%, тобто 60% молоді з  обмеженими можливостями залишаються безробітними і такими, що не можуть самостійно забезпечувати себе ліками, одягом та взагалі гідним життям  [15,  с.  295,]

Рис. 2. Структурна схема суб’єктно-об’єктних відносин процесу працевлаштування молоді на молодіжному ринку праці

Висновок : політика зайнятості  –  це  сукупність заходів прямого і непрямого впливу на соціально-економічний розвиток суспільства. Відповідно до  статті 5 Закону України «Про зайнятість населення» [19] державна політика України в  області сприяння зайнятості населення спрямована на: вільне обрання місця застосування праці та  виду діяльності, вільний вибір або зміну професії; одержання заробітної плати (винагороди) відповідно до  законодавства; професійну орієнтацію з  метою самовизначення та реалізації здатності особи до праці; безоплатне сприяння у  працевлаштуванні, обранні підходящої роботи та  одержанні інформації про ситуацію на  ринку праці та  перспективи його розвитку та інше. Таким чином, для вирішення проблем працевлаштування молоді, на погляд авторів, необхідно вжити певні заходи: державне коригування політики служби зайнятості, виділення більше фінансової допомоги для реалізації програм зі сприяння працевлаштуванню громадян; квотування робочих місць через законодавчі акти на  підприємствах, в установах та організаціях, незалежно від форми власності до  5 відсотків місць для випускників ВНЗ та  інших навчальних закладів; створення нового механізму надання всім випускникам гарантованого першого робочого місця; формування та фінансування підприємницької ініціативи молоді, зниження або взагалі відміна податків для цієї категорії підприємців терміном на  перші три роки; надання молоді можливості безкоштовного отримання ліцензії на певні види діяльності; створення більш ефективних і  стійких механізмів організації тимчасової зайнятості підлітків; створення умов, що забезпечують гідне життя і вільний розвиток людини; встановлення рівня заробітної плати, яка забезпечувала  б гарантоване статтею 48 КонституціїУкраїни право на достатнійжиттєвий рівень для себе і своєї сім’ї; створення соціальних інститутів,  що вирішують завдання професійного самовизначення й зайнятості молоді з  урахуванням не тільки потреб і можливостей, але й ситуації на ринку праці; підтримка молодих працівників, залучених до роботи в сільській місцевості (на разі такі програми існують, але не  працюють через відсутність фінансування); залучення молоді до освоєння робітничих професій; вдосконалення системи безперервної освіти; розвиток надпрофесійних компетенцій – IT-грамотність, аналітичні здібності, мовна грамотність; інвестування державою і  роботодавцями курсів підвищення кваліфікації і  перенавчання; ефективне інформування молоді щодо роботи служби зайнятості, молодіжних центрів праці; налагодження міжнародного співробітництва у  вирішенні проблем зайнятості населення; забезпечення соціального захисту трудової молоді від ризиків непрацевлаштування або втрати роботи; на рівні державної служби статистики  –  проведення об’єктивних статистичних спостережень щодо працевлаштування випускників ВНЗ та інших навчальних закладів; на рівні державної служби зайнятості – проведення корегувальної політики з  підвищення оперативності та  інформативності роботи служби, узгодження її  роботи з  комерційними структурами, проведення систематичних соціологічних досліджень; на  рівні підприємств  – оптимізація умов прийому молодих громадян, пом’якшення критеріїв прийому без досвіду роботи, створення гнучкого графіка роботи для студентів денної форми навчання тощо; на рівні Міністерства освіти і науки України –  розробка стандартів вищої освіти, які б включали обов’язкову сукупність сучасних компетенцій. Допомога молоді шляхом відповідної соціальної політики та  політики зайнятості має основоположне значення для всебічного та  сталого розвитку суспільства, підтриманий державними програмами початок трудової діяльності сприяє забезпеченню успішного руху молоді на  шляху до гідної праці.

Share