Охорона прав на комерційне найменування в мережі Інтернет. Доменні спори.

Артьомцева Олеся, Самойленко Катя, ФМ-201, КНЕУ

Презентація

Результат пошуку зображень за запитом "захист інтелектуальної власності"

Анотація:

У статті здійснено дослідження засобів індивідуалізації учасників господарського обігу.

Розглянуто визначення термінів «комерційне найменування» і «доменне ім’я».

Проаналізоване чинне українське законодавство в сфері охорони і захисту прав на комерційні найменування. Досліджуються способи вирішення доменних спорів.

Проаналізовано судову практику щодо вирішення спорів, пов’язаних з захистом прав на комерційні найменування.

Запропоновано посилити законодавче регулювання охорони і захисту прав на інтелектуальну власність.

Ключові слова:

Інтелектуальна власність, засоби індивідуалізації суб’єктів господарювання, комерційне найменування, правова охорона, доменне ім’я, доменний спір.

Мета:

Метою даного дослідження є розробка висновків щодо способів вирішення спорів, пов’язаних із захистом прав на комерційні найменування і доменні імена і надання рекомендацій з питань розвитку інтелектуальної власності України і правового регулювання у цій сфері.

Актуальність теми і постановка проблеми:

Поглиблення суспільного поділу праці, глобалізація економіки та постіндустріальні перетворення розвинених країн підвищують роль та значення засобів індивідуалізації суб’єктів господарювання, а також виробленої ними продукції, виконаних робіт та наданих послуг, покликаних допомогти споживачам зробити свій вибір. В результаті поширилися випадки недобросовісної конкуренції в мережі Інтернет, а саме використання чужого комерційного найменування або доменного імені із аналогічною або дуже схожою назвою вже відомого бренда.

А тому з’явилася необхідність дослідження правового регулювання відносин у даній сфері.

Актуальність дослідження обумовлена тим, що вирішення питання щодо впровадження сучасних правових і організаційних механізмів захисту прав інтелектуальної власності необхідне при реалізації стратегічних пріоритетів України щодо побудови інформаційного суспільства, утвердження інноваційної моделі розвитку, створення передумов для набуття Україною членства у Європейському Союзі.

Виклад основного матеріалу дослідження:

Рекламування або продаж товару та послуг за допомогою Інтернету – звичайна справа, не має значення це власний сайт, соціальна мережа або інші джерела. У багатьох галузях це є найголовнішим інструментом у роботі. Компанії витрачають багато коштів на просування бренду, товару та послуг в мережі Інтернет та розвиток власного сайту.

За умов загострення конкурентної боротьби знаки для товарів і послуг, фірмові найменування, торговельні марки, бренди, географічні зазначення набувають суттєвої економічної цінності, оскільки забезпечують зростання обсягів збуту продукції та підвищення прибутків фірм.

Їх спільною рисою, є їхнє призначення – індивідуалізація учасників цивільного обороту, товарів і послуг, Це поєднує правове регулювання цих об’єктів і водночас відрізняє їх від інших об’єктів права інтелектуальної власності.

Одним із проявів недобросовісної конкуренції в мережі Інтернет є використання чужого комерційного найменування у заголовку реклами власного веб-сайту або у ключових словах для його пошуку.

Комерційне найменування – це оригінальне позначення юридичної особи, що займається підприємництвом, яке дозволяє її вирізнити серед інших осіб та не вводить в оману споживачів щодо справжнього характеру діяльності особи.

Не рідкі випадки порушення прав власників торговельних марок, комерційних найменувань третіми особами, як навмисно, наприклад всесвітньо відомих брендів, так і випадково, наприклад, не знаючи, що таке позначення вже зареєстровано третіми особами, як торговельна марка. Одним із найчастіших порушень – є використання доменного імені із аналогічною або дуже схожою назвою вже відомого бренда (зареєстрованої торговельної марки) або комерційного позначення.

Згідно ст. 492 ЦКУ, торговельною маркою може бути будь-яке позначення чи комбінація позначень, що придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються однією особою, від товарів (послуг), що виробляються іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів.

Власник торговельної марки, згідно статті 495 ЦК України, отримує майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку, зокрема, має право використовувати її, дозволяти як використовувати її іншим особам, так і перешкоджати її неправомірному використанню тощо. Також, власник зареєстрованої торговельної марки має право отримати доменне ім’я в зоні «UA».

Згідно ст. 489 ЦКУ, правова охорона надається комерційному найменуванню , якщо воно дає можливість вирізнити одну особу з-поміж інших та не вводить в оману споживачів щодо справжньої її діяльності.

Право інтелектуальної власності на комерційне найменування є чинним з моменту першого використання цього найменування та охороняється без обов’язкового подання заявки на нього чи його реєстрації і незалежно від того, є чи не є комерційне найменування частиною торговельної марки.

Майнові права на комерційне найменування згідно ст. 490 ЦКУ, надають право на використання; право перешкоджати іншим особам неправомірно використовувати комерційне найменування, в тому числі забороняти таке використання.

Джерела правової охорони комерційних найменувань:

  • Цивільний кодекс України – ч. 2 ст. 90, Глава 43 (ст. 489-491)
  • Господарський кодекс України – ст. 159
  • Закон України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців” від 15 травня 2003 року .
  • Паризька конвенція про охорону промислової власності 1883 – ст. 8

Суб’єктом права інтелектуальної власності на комерційне (фірмове) найменування може бути лише підприємницьке товариство або фізична особа – підприємець. Відтак лише ці суб’єкти можуть звертатися за захистом прав на комерційне найменування.

Способами захисту права на комерційне (фірмове) найменування можуть бути:

– зобов’язання припинити використання тотожного найменування;

– відшкодування збитків, якщо їх завдано таким використанням;

– зобов’язання учасника юридичної особи або уповноваженого ним органу внести необхідні зміни до установчих документів.

Вимога про скасування державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності з мотивів схожості їхніх комерційних (фірмових) найменувань не є належним способом захисту права на комерційне (фірмове) найменування. На це наголошує Вищий господарський суд України в п. 78 Постанови Пленуму від 17.10.2012. № 12 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності», оскільки серед визначених законодавством підстав для скасування державної реєстрації юридичної особи така підстава відсутня.

У разі необхідності роз’яснення питань стосовно наявності чи відсутності тотожності, тобто цілковитої схожості між комерційними (фірмовими) найменуваннями, що протиставляються, а також між такими найменуваннями та знаками для товарів і послуг (торговельними марками), судом призначається судова експертиза.

Національне законодавство також містить положення, що дозволяють захиститися від недобросовісного використання комерційного найменування. Так, виходячи з положень частини 1 статті 4 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», використання комерційного (фірмового) найменування, торговельної марки, рекламних матеріалів, інших позначень без дозволу (згоди) суб’єкта господарювання, який раніше почав використовувати їх або схожі на них позначення у господарській діяльності, що призвело чи може призвести до змішування з діяльністю цього суб’єкта господарювання є проявом недобросовісної конкуренції, що, в свою чергу, надає право звернутися за захистом своїх прав до Антимонопольного комітету України. Відповідно до позиції, викладеної у п. 3 Оглядового листа Вищого господарського суду України «Про практику застосування господарськими судами законодавства про захист права власності на комерційне найменування» від 17.04.2006 № 01-8/845, відповідно до якого, використання комерційного найменування може визнаватися неправомірним одночасно і за законодавством про захист економічної конкуренції, і за законодавством про право інтелектуальної власності на комерційне найменування. Отже, звернення до Антимонопольного комітету не позбавляє можливості паралельно застосувати інший спосіб захисту права інтелектуальної власності.

Подання заяви до Антимонопольного комітету є безоплатним, а сама заява, за загальним правилом, розглядається протягом 30 календарних днів.

За результатами її розгляду Антимонопольним комітетом можуть бути прийняті рішення, зокрема, про:

-визнання факту недобросовісної конкуренції;

-припинення недобросовісної конкуренції;

-офіційне спростування за рахунок порушника поширених ним неправдивих, неточних або неповних відомостей;

-накладання штрафів.

Таким чином, подання заяви до Антимонопольного комітету є дієвим позасудовим способом захисту від недобросовісного використання комерційного найменування.

Суб’єкт прав інтелектуальної власності на комерційне (фірмове) найменування може просити суд застосовувати такий спосіб захисту як заборона використання іншою особою його комерційного найменування. Однак позивач повинен довести в суді пріоритетність свого права інтелектуальної власності на нього (момент першого використання ним даного найменування). Позивач повинен обґрунтувати, чому наявність того самого комерційного найменування у іншої особи порушує його права та охоронювані законом інтереси. При цьому тотожність окремих елементів комерційних (фірмових) найменувань не свідчить про тотожність таких найменувань у цілому.

При розгляді справ про захист прав на комерційне найменування слід враховувати, що закон допускає можливість наявності у двох і більше осіб однакових комерційних (фірмових) найменувань. Однак умовою такого використання є невведення в оману споживачів щодо товарів, які вони виробляють чи реалізують та послуг, які ними надаються. Як вказує ВГС України у Постанові Пленуму від 17.10.2012. № 12 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності», відповідна ситуація можлива, коли:

– виробництво, реалізація товарів чи надання послуг здійснюються на територіально розмежованих ринках;

– особи з однаковими комерційними (фірмовими) найменуваннями спеціалізуються на виробництві різних товарів, наданні різних послуг.

Для правильного вирішення таких спорів судам належить з’ясовувати наступні обставини:

– що саме є комерційним (фірмовим) найменуванням: слово чи словосполучення, повна чи скорочена назва суб’єкта господарювання;

– яким видом діяльності займаються позивач і відповідач у справі;

– чи функціонують вони (позивач і відповідач) на одному ринку товарів або послуг;

– чи можуть споживачі змішувати товари, які ними виробляються, продаються (послуги, які ними надаються);

– чи є комерційні (фірмові) найменування сторін однаковими.

Для прикладу можна навести судову справу ТзОВ Мережа туристичних агенцій «Поїхали з нами» проти ТзОВ «Поїхали з нами Львів»

Так, у цій справі про заборону використання знаку для товарів і послуг і припинення використання комерційного найменування суд встановив наступне. Позивач оспорює правомірність використання відповідачем комерційного найменування «Поїхали з нами Львів». Використання такого позначення в комерційному найменуванні під час пропонування та надання туристичних послуг, в діловій документації, рекламі та в мережі Інтернет без дозволу позивача є неправомірним та вводить споживачів в оману щодо надавача послуг. Позивач і відповідач здійснюють однакові види діяльності – надання туристичних послуг. Тому підставою позову є введення в оману споживачів туристичних послуг стосовно особи – надавача таких послуг. Неправомірним є використання комерційного найменування без дозволу суб’єкта господарювання, який раніше почав використовувати його у господарській діяльності, що призвело чи може призвести до змішування з діяльністю цього суб’єкта господарювання. Відтак суд позов задоволив, зобов’язавши відповідача припинити незаконне використання комерційного найменування з позначенням «Поїхали з нами».

Доки існуватиме Інтернет актуальність тематики доменних спорів і юридичних дискусій не ослабне, оскільки система доменних імен як один із цифрових ідентифікаторів у технологічній структурі мережі Інтернет створює значну кількість викликів для захисту прав інтелектуальної власності.

Із погляду технології систему доменних імен було розроблено як систему адресації в мережі Інтернет.

Як на актуальне джерело технічного визначення доменного імені можна посилатися на поточний регламент публічного домену .UA, у якому термін “доменне ім’я” визначено як символьне позначення, котре використано для адресації вузлів мережі Інтернет і розташованих на них мережевих ресурсів (вебсайтів, серверів електронної пошти, мережевих сервісів) у зручній для людини формі.

Визначення доменного імені можна знайти і в низці законодавчих актів, що регулюють різні правовідносини. Наприклад, у Законі України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” доменне ім’я визначено як ім’я, що використовується для адресації комп’ютерів і ресурсів в Інтернеті. Порядок підключення до глобальних мереж передачі даних, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 р. № 522, який розроблено для забезпечення захисту державних цифрових ресурсів, визначає доменне ім’я як буквено-цифровий вираз, що ідентифікує будь-який комп’ютер абонента в мережі Інтернет.

Реєстрант не володіє всією сукупністю майнових прав на домен, а лише правом на його використання й розпорядження на визначений період, що зумовлює певні особливості розпорядження доменним ім’ям як об’єктом цивільних прав.

Доменний спір – це спір, який виникає щодо законності (недобросовісності) реєстрації та використання доменного імені між власником цього доменного імені та іншою заінтересованою особою (наприклад, власником свідоцтва на знак для товарів і послуг).

Проблема з реалізацією права на захист під час розгляду доменних спорів у правовласників виникає в цілому з огляду на ту обставину, що об’єкти промислової власності, такі як знаки для товарів і послуг, мають територіальну охорону, тоді як право на використання доменного імені є універсальним, не перебуває в межах конкретної юрисдикції.

Крім того, у спорах про порушення прав у мережі Інтернет також виникає питання щодо юрисдикції судів, яким підвідомчий розгляд спору, з урахуванням наявності іноземного елемента в таких справах, установлення місця перебування відповідача, доступності вебсайту, до якого адресує доменне ім’я, установлення дій чи подій, пов’язаних з неправомірним використанням доменного імені, які визначають місце вчинення порушення. У зв’язку з цим у кожному конкретному випадку територіальна юрисдикція суду визначається індивідуально, з урахуванням норм міжнародного приватного права, локальних процесуальних норм.

Строки й вартість розгляду доменних спорів, а також гнучкість судів щодо застосування заходів забезпечення позову також є важливою обставиною, яка вплине на перспективи розгляду доменного спору.

Доменні спори можуть виникати у випадках:

– якщо делеговане відповідачу приватне доменне ім’я або його частина є тотожним або схожим із торговельною маркою, права на який належать позивачу, настільки, що їх можна сплутати.

– якщо позивач вважає, що відповідач не має права на використання доменного імені або використовує його у спосіб, який порушує права та законні інтереси позивача.

– якщо написання або вимова доменного імені, делегованого відповідачу, являють собою слово або вираз, що порушує честь та гідність позивача або шкодить його діловій репутації.

– якщо доменне ім’я або його частина за написанням або вимовою відтворює прізвища, імена або псевдоніми відомих в Україні осіб без їх згоди.

Також доменні спори можуть виникати у випадках, коли реєстрантом при реєстрації домену зазначено не справжнього власника сайту або коли в подальшому має місце так звана «крадіжка домену» – зміна контактних даних реєстранта домену, зокрема, домени були «вкрадені» у реєстрантів їхніми реєстраторами, недобросовісними співробітниками (звільненими директорами, технічними спеціалістами) чи іншими сторонніми особами.

У світовій практиці широко застосовуються правила Єдиної політики вирішення спорів про доменні імена (англ. UDRP – Uniform Domain Name Dispute Resolution Policy), яка була схвалена Корпорацією з управління доменами і IP-адресами (англ. – ICANN ) та почала діяти з 1 грудня 1999 р.

У доменному спорі заявник (скаржник) повинен довести три обставини в сукупності:

  • доменне ім’я ідентичне або схоже до ступеня змішування зі знаком для товарів і послуг, правами на який володіє позивач;
  • у реєстранта доменного імені відсутні права або законний інтерес на використання доменного імені;
  • реєстрант зареєстрував і використовує доменне ім’я недобросовісно.

Натомість відповідач (потенційний порушник) повинен довести будь-яким способом своє право або законний інтерес на використання доменного імені, зокрема, те, що:

  • використання або підготовка до використання домену мало місце до виникнення спору, в поєднанні з добросовісним пропонуванням товарів і послуг;
  • відповідач як фізична особа або юридична особа (суб’єкт бізнесу) був широко відомий по спірному доменному імені;
  • відповідач здійснив некомерційне та добросовісне (сумлінне) використання домену, без комерційної мети без введення в оману споживачів (користувачів Інтернету) і без заплямування (посягання) торговельної марки скаржника.

Спір в порядку процедури Єдиної політики вирішення спорів про доменні імена розглядається або одним або трьома арбітрами. За загальним правилом спір розглядається одним арбітром, але за згодою сторін можуть бути призначено розгляд трьома арбітрами. При цьому кожна сторона обирає по одному і одного призначає Адміністративна комісія. Відповідно до процедури Єдиної політики вирішення спорів про доменні імена підлягає виконанню після спливу 10 робочих днів.

Під час вирішення спору адміністративною комісією в порядку процедури Єдиної політики вирішення спорів про доменні імена і протягом 15 днів після прийняття рішення, а також під час розгляду справи судом або іншим арбітражем, власник домену не може передати права на цей домен і не може змінити реєстратора. Якщо третя сторона (набувач прав на домен) письмово погодиться визнати рішення суду чи арбітражу про скасування чи переделегування домену іншій особі (скаржнику), то можливим є передача прав на доменне ім’я.

Пропозиції:

Стратегія розвитку інтелектуальної власності на наступні роки:

— створення сприятливих умов для активізації інноваційної діяльності, впровадження інновацій, функціонування інноваційної інфраструктури;

— формування інноваційної культури;

— визначення та впровадження неподаткового механізму стимулювання суб’єктів господарювання до впровадження винаходів і технологій;

— удосконалення системи економічного (податкового, кредитного, страхового) стимулювання суб’єктів господарювання до комерціалізації об’єктів інтелектуальної власності та формування ринку таких об’єктів;

— прийняття законів відносно винаходів, корисних моделей, географічних найменувань;

— посилення відповідальності за порушення прав інтелектуальної власності, а саме — санкцій ст. 229 КК України;

— реанімування інспекторів із інтелектуальної власності та розширення їхніх прав;

— завершення реформи відносно ефективної структури державного управління сферою інтелектуальної власності та ліквідація корупційних ризиків;

— завершення реформи в сфері організацій колективного управління;

— підвищення культури громадян щодо чужої інтелектуальної власності.

У процесі підготовки даної стратегії має бути проаналізовані процеси розвитку інших країн і взято найбільш вдалі ідеї з них. Крім цього, треба проаналізувати причини низької ефективності впровадження реформ і продумати, як уникнути подібного надалі. Прийнявши стратегію, необхідно затвердити її на найвищому рівні та чітко дотримуватися намічених дій і термінів їхнього виконання.

Висновки:

Таким чином, наявність ефективної правової охорони права інтелектуальної власності є важливою умовою динамічного розвитку інноваційної економіки будь-якої країни. В умовах, коли правове регулювання використання і захисту прав інтелектуальної власності на комерційне (фірмове найменування) в Україні не достатньо врегульоване, виникнення конфліктів у сфері використання даних позначень неминуче. Таким чином, все більш нагальною стає проблема прийняття спеціального законодавчого акту і розроблення стратегії, що врегулювала би питання правової охорони та захисту комерційних (фірмових) найменувань.

ПРОБЛЕМИ ЗАХИСТУ ІДЕЇ START-UP

Share