Categories
права людини теорія права

Права людини та верховенство права

Ільчук Вікторія, Чепурна Вікторія, УМ-201, КНЕУ

ВСТУП

Визначення принципу верховенства права (the rule of law) було вперше запропоновано англійським ученим і політичним діячем Д. Гаррінгтоном у 1656 р. як правління законів, а не людей, що являє собою інтерпретацію відомої думки Арістотеля про те, що держава, яка керується законами, є вищою за державу, яка керується людьми.

Історичні витоки цього принципу можна відшукати також у природному праві та християнській доктрині. Пізніше під верховенством права стали розумітися не тільки правові обмеження влади монарха, а й свобода індивідів від державного втручання в їх приватні справи.

Основи класичного бачення верховенства права було закладено англійським правознавцем А. В. Дайсі у 1885 р. Він розглядав верховенство права насамперед як обмеження влади держави щодо індивідів, виокремлюючи три його головні вимоги.

По-перше, ніхто не може бути покараним інакше, ніж за порушення закону, для чого сам закон має бути визначеним та орієнтованим на майбутнє.

По-друге, жодна особа не може бути вище закону і всі повинні підпорядковуватися закону рівною мірою.

По-третє, норми конституційного права є не джерелом, а наслідками прав індивідів, які визначені та захищені судами.

В юридичній науці принцип верховенства права розглядається зазвичай у двох аспектах:

по-перше, у широкому розумінні – як модель правової організації державної влади в суспільстві, тобто як “верховенство права над державою”, згідно з чим він практично охоплює всі засади правової державності. Наприклад, підтримання верховенства права в американській правовій традиції включає вирішення широкого кола питань, пов’язаних із конституціоналізмом, федералізмом, поділом влади, громадянськими правами, судовим захистом, судовою системою, кримінальним судочинством, адміністративним правом та ін.;

по-друге, у вузькому розумінні – як модель співвідношення права і закону в регулюванні суспільних відносин. Саме на такий підхід орієнтує ст. 8 Конституції України, яка декларує визнання і дію принципу верховенства права, роз’ясняючи його зміст зокрема як: 1) найвищу юридичну силу Конституції, яка уособлює найвищі правові цінності та передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй; 2) пряму дію норм Конституції, яка передбачає гарантування звернення до суду для захисту конституційних прав безпосередньо на її підставі.

Верховенство права разом із демократією і правами людини вважається однією із трьох засад Ради Європи, які закріплені в Преамбулі до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також у низці інших міжнародних документів у сфері прав людини.

Основна частина

Верхове́нство пра́ва — це фундаментальний правовий принцип і правова доктрина, яка передбачає, що жодна людина не є вище закону, що ніхто не може бути покараним державою, крім як за порушення закону, і що ніхто не може бути засудженим за порушення закону іншим чином, ніж у порядку, встановленому законом.

Верховенство права різко контрастує з ідеєю, що правитель, законодавець може бути вище закону, що було особливістю римського права, радянського права, нацистського права та деяких інших правових систем.

Стрижневі елементи

Існує консенсус щодо стрижневих елементів поняття the Rule of Law (правовладдя). Такими стрижневими елементами є:

  1. законність – включно з прозорою, підзвітною та демократичною процедурою запровадження приписів права;
  2. юридична визначеність;
  3. заборона свавільності;
  4. доступ до правосуддя в незалежних і безсторонніх судах – включно із судовим контролем щодо адміністративних актів;
  5. поважання людських прав;
  6. недискримінація та рівність перед законом.

В Україні принцип верховенства права закріплений у ч. 1 ст. 8 Конституції.

Термін використовується з 17 століття, хоча сама концепція значно старіша. Наприклад, грецький філософ Арістотель сказав: «Закон повинен правити».

Український вчений О. М. Костенко, виходячи з принципу соціального натуралізму, розглядає принцип «верховенства права» як принцип «верховенства законів природного права», заперечуючи таким чином позитивістський підхід, згідно з яким визнається верховенство законів, сформульованих відповідно до волі і свідомості людей. Роль волі і свідомості має зводитися лише до відкриття і законодавчого закріплення законів природного права.

Самостійного значення принцип верховенства права набуває, коли ми розрізняємо закон і право; поза лоном доктрини природного права цей принцип існувати не може (А. С. Довгерт)[3].

Розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі, обмежувати свободу та рівність осіб. Коротко співвідношення понять «право» та «закон» можна виразити через співвідношення відповідно змісту й форми.

Фундаментальним дослідженням проблематики верховенства права є праця Сергія Головатого «Верховенство права: Монографія: У 3- кн.» (2006 р.), в якій запропоновано як відповідник англійського поняття «the rule of law» двослівний український вираз «верховенство права» замінити на однослівний — «правовладдя».

Підстави для переходу до терміну «правовладдя»

Підставами для переходу від двослівного «верховенство права» до однослівного «правовладдя» як відповідника англійського «the rule of Law» були кілька чинників:

  1. По ухваленні Конституції України вітчизняні вчені вдались до пояснення сутності поняття «верховенство права» в спосіб «поелементного аналізу» змісту кожного із компонентів двослівного виразу, а не шляхом з’ясування сутності поняття як цілого, тобто нерозкладного. Прикладом такого підходу була пропозиція «встановити, по-перше, яке явище відображається поняттям „право“, і, по-друге, у чому полягає верховенство цього явища».[15]
  2. Вислів «Верховенство права» лексично є близьким до одного з базових елементів позитивістської доктрини права у вигляді поняття «верховенство закону», що, своєю чергою, спричиняло ототожнення обох понять. Як приклад — теза про те, що «принцип верховенства права має вираз верховенства закону».[16]
  3. Ще одним поширеним напрямком тлумачення сутності поняття «верховенство права» у вітчизняній науці виявився підхід, за якого воно визнавалось або як «необхідна ознака»[17], або як «основоположний принцип»[18], або як «частина характеристики»[19] іншого поняття — «правової держави». Тут мало місце перехрещування двох цілком самостійних правничих концепцій, тоді як «верховенство права» та «правова держава» історично ніколи не були і матеріально не є структурно взаємопов’язаними.

З огляду на те, що хибність тлумачення вітчизняними науковцями двослівного поняття «верховенство права» як відповідника англійського поняття”the rule of law” у наслідку істотно спотворювало його сутність як нерозкладного, в монографії «Верховенство права» було запропоновано застосовувати український однослівний відповідник: правовладдя — як категоричне й однозначне заперечення будь-якого прояву свавільного й егоїстичного людиновладдя (стор. 1664—1665).

Такий однослівний термін:

  • усуває спокусу «поелементного» аналізу, яка виникає внаслідок застосування двослівного виразу,
  • органічно вписується в українську правничу терміносистему: його побудовано відповідно до наявної в сучасній українській мові словотвірної моделі (пор. також: народовладдя, двовладдя, безвладдя, самовладдя тощо).

Термін «правовладдя» дає можливість зберегти два змістовних складники його англомовного прототипу, де rule — влада, law — право.

Пропозиція замінити українську двослівну фразу «верховенство права» однослівним терміном «правовладдя» також ґрунтується на практиці конституційного текстотворення в таких новопосталих демократіях, що проголосили свою незалежність на теренах колишньої комуністичної Югославії. В їхніх конституціях містяться фрази, що є дослівним перекладом англійського the rule of law відповідними офіційними (державними) мовами, які як слов’янські мови є близькими до української: владванина права (конституції Сербії, а також Боснії та Герцеґовіни), vladavina prava (конституції Хорватії, Чорногорії), владееньето на правото (Конституція Македонії).

Формальна та матеріальна концепції верховенства права

Можна виділити дві основні концепції верховенства права: формальне або «тонке» та змістовне або субстанціональне визначення верховенства права.

  1. Формальне визначення верховенства права не робить судження про «справедливість» самого закону, а визначає конкретні процедурні атрибути які повинна мати правова система, щоб бути згідно з принципом верховенства права.
  2. Змістовні концепції верховенства права виходять за межі цього і включають деякі суттєві права, які, як стверджують ці концепції, ґрунтуються або випливають з самого верховенства права.

Формальні концепції верховенства права

Б. Таманага виділяє такі три моделі формальних концепцій:

1.     Правління на основі закону — «закон як інструмент дій уряду». У цьому випадку відпадає сенс в окремому понятті верховенства права. При цьому воно фактично існує в будь-якій державі. Така концепція не передбачає достатнього обмеження уряду правом.

Ця модель не характерна для західної правової доктрини, натомість властива, зокрема, точці зору на верховенство права китайського уряду.

2.     Формальна законність, що є загальною та ґрунтується на передбачуваності, зрозумілості, чіткості закону. Теоретиками цієї моделі є Джозеф Рац, Лон Фуллер, Фрі́дріх фон Гаєк та ін.

3.     Демократія плюс законність — згода суспільства щодо певного питання визначає зміст закону.

Формальна концепція верховенства права підтримується багатьма науковцями.

Разом з тим багато дослідників засуджують напр. правління за допомогою закону як авторитаристську деформацію традиції верховенства права. Формальна концепція цілком сумісна з авторитарним режимом, бо закон може встановити рабство, расову сегрегацію, сексуальну нерівність, не порушуючи вимог верховенства права.

Формальна концепція верховенства права є морально нейтральною. Для ілюстрації цього … використовує порівняння закону (права) і ножа, що може використовуватися як для приготування їжі, так і для вбивства людини.

Разом з тим окремі моделі можуть і відрізнятися в цьому відношенні. Так, формальна законність є до певної міри морально позитивною, тому що підтримує гідність особи, дозволяючи їй передбачати і планувати власні дії.[33]

Матеріальні концепції верховенства права

Загальними їх характеристиками є те, що вони: часто ґрунтуються на природно-правових концепціях праворозуміння та відповідно чітко розрізняють право і закон;

є складнішими по суті, бо включають формальні вимоги законності, проте йдуть далі і враховують оціночні критерії щодо змісту та реалізації законів (сприйняття як найвищої цінності людської особи та її гідності, особистої автономії, індивідуальних прав).

Відомим представником теорій цього виду є зокрема Рональд Дворкін.

Б. Таманага виділяє три моделі матеріальних концепцій, що ґрунтуються на таких варіантах своїх центральних ідей:

1.     Індивідуальні права — власність, контракти, приватність, автономія.

2.     Право гідності та/або правосуддя.

3.     Держава загального добробуту — реальна рівність, добробут, захист громади (найширша концепція).

Проблемними питаннями зазначених теорій є баланс індивідуальних прав та демократії, абстрактність та конкретна невизначеність змістовних критеріїв оцінки закону, визначення конкретного розуміння змісту індивідуальних прав тощо.[34]

Доповідь Венеційської комісії «Про верховенство права» (Venice Commission: the Rule of Law)  — звіт щодо верховенства права, що був прийнятий Венеційською комісією на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 р. на основі зауважень її членів П’єтера Ван Дзіка (Нідерланди), Грет Халлер (Швейцарія), Джефрі Джоуела (Сполучене Королівство), Каарло Туорі (Фінляндія). Звіт побудований на аналізі підходів до розуміння верховенства права в міжнародно-правових документах, конституціях та законодавстві низки країн, а також у науковій літературі.

Метою цієї доповіді є виявлення консенсусного визначення поняття верховенства права, а також викладення його основних елементів. Це має сприяти практичному застосуванню цього важливого принципу.

Основний зміст

У п. 41 документа зазначено, що наразі можливий консенсус щодо обов’язкових елементів (як формальних, так і матеріальних або субстантивних) поняття «верховенство права», зокрема, таких, як:

  1. законність, в тому числі прозорий, підзвітний і демократичний порядок введення законів у дію;
  2. правова певність;
  3. заборона свавілля;
  4. доступ до правосуддя у незалежних і неупереджених судах, в тому числі судовий контроль за адміністративними актами;
  5. дотримання прав людини;
  6. недискримінація та рівність перед законом.

Перелічені елементи лежать в основі конституційних і законодавчих положень та судової практики і на національному, і на міжнародному рівнях.

Відповідно до підходів Венеційської комісії виділяють такі складові верховенства права:

  1. доступ до закону (положення закону повинні бути зрозумілими, ясними та передбачуваними);
  2. вирішення питань про юридичні права повинно, як правило, здійснюватися на підставі закону, а не за розсудом;
  3. рівність перед законом;
  4. влада повинна реалізовуватися відповідно до закону, справедливо та розумно;
  5. права людини повинні бути захищені;
  6. повинні бути наявні засоби для врегулювання спорів без невиправданих витрат та відстрочок;
  7. наявність справедливого суду;
  8. держава повинна дотримуватися своїх зобов’язань у рамках як міжнародного, так і національного права.

У контексті реалізації прав особи верховенство права є необхідним для відповідності певного державного утворення наявним демократичним стандартам. Дія принципу верховенства права має на меті встановлення певних меж діяльності держави в ім’я захисту прав людини, викорінення будь-якого свавілля. Власне, основоположні права та свободи людини визначають зміст і спрямованість розуміння верховенства права як доктрини, принципу та ідеалу.

Значення для правової системи України

Доповідь Венеційської комісії «Про верховенство права» використовується в Україні для поглиблення осмислення змісту поняття верховенства права. Зокрема, використовується для роз’яснення деяких статей, їх тлумачення, формування правових позицій, розвитку наукової діяльності. Так, правові позиції Венеційської комісії стосовно верховенства права відображені у практиці Конституційного Суду України.

Дослідження та обговорення проблеми верховенства права

Конференція «Верховенство права як практичне поняття», проведена Венеційською комісією у співпраці з Міністерством закордонних справ і справ Співдружності Сполученого Королівства та Центром верховенства права Бінгхема 2 березня 2012 р. у Лондоні.

У доктринальному розумінні принцип верховенства права:

  • 1) відображає спосіб організації життя суспільства на правових основах, є засобом унеможливлення свавільного та антидемократичного правління і в цьому сенсі він відповідає визначенню такої важливої категорії конституційного права, як конституціоналізм;
  • 2) віддзеркалює моральні основи права, є виявом природного права у сучасних правових системах разом з принципами справедливості, пропорційності, рівності, розумності тощо; у цьому сенсі він є основним критерієм визнання законів неправовими;
  • 3) є засобом організації належної правової системи, яка в контексті додержання верховенства права має грунтуватися на принципах правової визначеності, стабільності та довіри до права, принципі “немає покарання без закону”, принципі законності, забороні неправомірної дискреції та зворотної дії нормативно-правових актів, на незалежній судовій владі та судовому контролі, єдності судової практики, res judicata тощо;
  • 4) слугує підставою обмеження і зв’язаності держави правами людини. Сутність цієї ідеї найбільш точно передається у ст. 8 КАС України та ст. 8 КПК України: суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права і свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Цей аспект також широко віддзеркалено в практиці Європейського суду з прав людини;
  • 5) гарантує доступ до правосуддя, яке здійснюється незалежним та неупередженим судом. Незалежність означає, що суд має бути вільним від зовнішнього тиску і не контролюватися іншими гілками влади. Неупередженість суду означає його однакове ставлення до учасників процесу, вирішення справи виключно на основі права. Це дозволяє забезпечити справедливе судочинство. Принцип верховенства права є ілюзорним у тій державі, яка не забезпечує право на доступ до суду, не гарантує права на справедливий суд;
  • 6) включає принцип законності, згідно з яким усі суб’єкти, в тому числі суб’єкти публічної влади, мають додержуватися, виконувати і правильно застосовувати закони і підзаконні нормативно-правові акти. Зміст принципу законності відображається через конкретні вимоги: вищу юридичну силу закону в системі нормативно-правових актів; обов’язковість законів та інших нормативно-правових актів для всіх, на кого вони поширюються; однаковість вимог закону до всіх суб’єктів права; неприпустимість протиставлення законності і доцільності в діяльності державних органів; невідворотність покарання за вчинення правопорушення

Висновок

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права – це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства.

Всі ці елементи права об’єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.[1]
     Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи.

Верховенство права, будучи одним з основних принципів демократичного суспільства, передбачає судовий контроль над втручанням у право кожної людининасвободу.
     (абзац чотирнадцятий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини)

Конституційний Суд України вважає, що встановлення законодавцем недиференційованого покарання та неможливість його зниження не дозволяє застосовувати покарання до осіб, які вчинили злочини невеликої тяжкості, з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, розміру заподіяних збитків, форми вини і мотивів злочину, майнового стану підсудного та інших істотних обставин, що є порушенням принципу справедливості покарання, його індивідуалізації та домірності.
     (абзац шостий пункту 5 мотивувальної частини)

Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м’якого покарання) від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004

Одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями.

Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

(абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини)
     Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу восьмого пункту 5 частини першої статті 11 Закону України „Про міліцію“ від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010

У документах ООН верховенство права належить до принципу управління, за якого всі особи, установи та органи (публічні і приватні), в тому числі держава, є підзвітними на підставі законів, які приймаються публічно, виконуються на рівних засадах, розглядаються в межах незалежного судочинства і відповідають міжнародним стандартам прав людини.

Принцип верховенства права не підміняє і не скасовує принципу законності, а тільки поглиблює його вимоги, звертає увагу на зміст позитивного права, який має відповідати загальновизнаним стандартам прав людини та основоположним принципам права.

Отже, верховенство права – це принцип діяльності органів державної влади, інших публічних і приватних суб’єктів на засадах законності, правової визначеності, рівності перед законом і недискримінації, забезпечення доступу до незалежного і неупередженого правосуддя, додержання прав людини

Список використаної літератури

  1. Довгерт А. С. Дія принципу верховенства права у сфері приватного права. http://univer.km.ua/visnyk/1289.pdf
  2. Рабінович П. Верховенство права в інтерпретації Страсбурзького суду та Конституційного Суду України // Вісник Конституційного Суду України. — 2006. — № 1. — С. 38.
  3. Теорія держави і права: Академічний курс: Підручник / За ред.. О. В. Зайчука, Н. М. Оніщенко. –К.: Юрінком Інтер, 2006. — С. 178—185.
  4. [1] Кравченко В. В. Конституційне право України: Навч. посіб. — К.: Атіка, 2000. — С. 38.
  5. [1] Скрипнюк О. В. Соціальна, правова держава в Україні: проблеми теорії і практики. — К.: Ін-т держави і права ім.. В. М. Корецького НАН України, 2000. — 139.
  6. Заєць А. П. Правова держава в контексті новітнього українського досвіду. — К.: Парлам. вид-во,

1999. — С. 131.

  • Таманага Б. Верховенство права. Історія. Політика. Теорія / Б. Таманага. — К. : Видав. Дім «Києво-Моглиняська академія», 2007. — С. 118—121с.
  • Таманага Б. Верховенство права. Історія. Політика. Теорія / Б.
  • Таманага. — К. : Видав. Дім «Києво-Моглиняська академія», 2007. с. 106—111
  • https://ccu.gov.ua/storinka-knygy/34-verhovenstvo-prava#:.

[1] https://ccu.gov.ua/storinka-knygy/34-verhovenstvo-prava#:~:text=Верховенство%20права%20–%20це%20панування%20права,справедливості%2C%20свободи%2C%20рівності%20тощо.

Цифрові права українців або Декларація цифрових прав людини.

Share