Відповідальність за правопорушення у сфері господарювання

Кирило Бєшкарєв, КНЕУ

Вступ

Питання відповідальності є найбільш суттєвим та широким в рамках господарсько-правових відносин. Формально підстави та обсяги відповідальності визначаються законодавством та самими договорами між суб’єктами, проте за різних обставин та різних форм договорів можуть буть різні способи встановлення та подальшої реалізації прав сторін щодо понесення відповідальності за тих чи інших обставин.

Всі, пов’язані із відповідальність питання, постійно піднімають сторонами під час перемовин, та часто саме неузгодженості щодо підстав та обсягів відповідальності і призводять до конфліктів між сторонами, які вже не можуть бути вирішені шляхом перемовин, та сторони будуть змушені звернутися до суду.

Саме через це є актуальної тема дослідження питань відповідальності у сфері господарювання. Тож спробує систематизувати сучасні підходи до встановлення підстав та обсягів такої відповідальності, а також взаємодії суб’єктів щодо реалізації право на отримання, наприклад, компенсації чи відновлення законних прав та інтересів.

Поняття та підстави господарсько-правової відповідальності

Суб’єкти господарювання (далі – СГ) несуть господарсько-правову відповідальність (далі – ГПВ) за правопорушення договірних стосунків у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та, що дуже важливо, договором. Саме договір часто стає визначальним документом, за яким сторони визначають порядок відновлення прав.

Саме договір визначає можливості для застосування права на відновлення законних прав та інтересів, а також отримання відповідних компенсацій. Кодекс та інші законодавчі акти визначають обсяги такої відповідальності для того, щоб суб’єкти відносин не перестаралися у формулюванні зайвих вимог.

Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Для чіткого та однозначного тлумачення ГПВ ми маємо виходити із таких принципів:

– потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі – зверніть увагу «має право», вона сама визначає можливість своєї реалізації такого права, проте обсяги права, розмірі збитків не залежать від обставин – вони визначаються наперед. В такий спосіб обидві сторони договору забезпечені дзеркальним захистом своїх прав;

– передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі – сам факт участі у процесі виробництва та подальшої реалізації є основою для захисту інтересів споживача (покупця);

– сплата штрафних санкцій за порушення зобов’язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов’язань у натурі – ще раз звертаємо увагу, що постраждала сторона має право на самостійне визначення, як скористатися своїми правами і відновити свої законні права та інтереси. Зміст перемовин порушника та постраждалої сторони виходять із того, що сторони мають прийти до відновлення прав та продовження дії договору між ними до повного виконання обов’язків згідно нього;

– у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції – договір може розширювати обсяги відповідальності, уточнювати процедури її реалізації, але не обмежувати те, що визначено законом. До речі, якщо договором не встановлені обсяги відповідальності, то слід звертатися до законодавства.

Коли є ситуація із врегулювання спору виходить за межі перемовин двох СГ, то сторони можуть звертатися до застосування господарських санкцій. Такими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, а також сторона буде вимушена повернутися до виконання обов’язків, визначених договором, у встановлений самим договором спосіб. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій:

  • відшкодування збитків;
  • штрафні санкції;
  • оперативно-господарські санкції.

Також в договорі можуть бути визначені позиції, за якими сторони договору визначають певні обставини, що мають надзвичайний характер та які є підставою для звільнення обидвох сторін чи однієї з них від ГПВ у випадку порушення ними зобов’язання через визначені обставини. Важливо також встановити порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.

ГПВ до СГ за порушення ними правил здійснення господарської діяльності та порядку ведення діяльності згідно договорів може мати також і адміністративний тиск з боку державних органів – так звані адміністративно-господарські санкції.

Законодавство встановлює такі види адміністративно-господарських санкцій:

1) вилучення прибутку (доходу);

2) штраф;

3) стягнення спеціальних зборів (обов’язкових платежів);

4) призупинення операцій за рахунками СГ;

5) застосування антидемпінгових заходів;

6) припинення експортно-імпортних операцій;

7) застосування індивідуального режиму ліцензування;

8) призупинення чи повний відклик дії ліцензії (патенту) на здійснення СГ певних видів господарської діяльності;

9) анулювання ліцензії (патенту) на здійснення СГ окремих видів господарської діяльності;

10) обмеження або призупинення діяльності СГ;

11) скасування державної реєстрації та ліквідація СГ;

12) інші адміністративно-господарські санкції, встановлені законом.

ГСВ у формі господарських санкцій застосовуються у встановленому законом та договором порядку за ініціативою сторін договірних відносин, а адміністративно-господарські санкції – уповноваженими на те органами державної влади або органами місцевого самоврядування у становлений законом порядку чи на вимогу суду.

Безумовно, що підставою ГПВ для сторони господарської діяльності є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання чи порушення умов ведення договірної діяльності. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Якщо ні закон, ні договір не встановлює інших положень, то СГ за такі порушення несе ГПВ, якщо не доведе, що по-іншому не міг вчинити, тобто належне виконання зобов’язання було неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за поточних умов здійснення господарсько-договірної діяльності чи способу стосунків між сторонами договору. Такими обставинами не вважаються, зокрема, порушення зобов’язань контрагентами, чиї дії призвели до порушень зі сторони учасника договору, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов’язання товарів чи послуг, відсутність у боржника необхідних коштів.

Стаття 219 ГКУ визначає межі ГПВ. Так, за невиконання або неналежне виконання господарських зобов’язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає належним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном, якщо інше не передбачено законодавством.

Окремо слід розглядати ГПВ у випадках порушень боржником порядку та строків сплати своїх боргів перед кредитором. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, відповідає перед кредитором (кредиторами) за збитки, завдані простроченням, і за неможливість виконання, що випадково виникла після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання втратило інтерес для кредитора, він має право відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Цікаво, але ГСВ може наступити і для кредитора, якщо він прострочив виконання договірних зобов’язань, тобто відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не виконав дій, що передбачені законом, іншими правовими актами, договорами, або випливають із змісту зобов’язання, до вчинення яких боржник не міг виконати свого зобов’язання перед кредитором. Наприклад, не повідомив про зміну своїх рахунків або передав виконання своїх дії третій особі, про що також не повідомив боржника. Такі порушення кредитора дає боржникові право на відшкодування завданих простроченням збитків, якщо кредитор не доведе, що порушення не було здійснено умисно або через необережність його самого або тих осіб, на яких за законом чи дорученням кредитора було покладено прийняття виконання. Коли ж закінчуються описані обставини, то кредитор продовжує нести ГПВ за виконання своїх обов’язків на загальник підставах, визначених законом та договором наперед. Зверніть увагу, що такий тимчасовий характер відповідальності фактично є для одного виду учасників – кредиторів щодо фінансових обов’язків перед ними. У всіх інших випадках ГПВ діє без змін протягом всієї угоди. І, як правило, застосування господарських санкцій веде к розірванню договірних відносин та одночасному виконанню всіх обов’язків з метою припинення подальшої договірної діяльності.

Учасники господарських відносин, які порушили майнові права, законні інтереси інших СГ, зобов’язані поновити їх, не чекаючи пред’явлення їм претензії чи звернення до суду, як тільки їм стало відомо про такий факт. У разі необхідності відшкодування збитків або застосування інших санкцій СГ – сторона господарських відносин, чиї права або законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав або інтересів має право звернутися до нього з письмовою претензією, якщо інше не встановлено законом.

Види господарсько-правової відповідальності

Відшкодування збитків

Сторона договірних відносин, яка порушила свої зобов’язання або встановлені вимоги до порядку здійснення господарської діяльності та виконання договорів у певній сфері, повинна відшкодувати завдані нею збитки СГ, іншому учаснику договірних відносин, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені постраждалою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які ця сторона могла би одержати у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності іншою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

– вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

– додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб’єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов’язання другою стороною;

– не одержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов’язання другою стороною;

– матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Щодо окремих видів господарських зобов’язань законом може бути встановлено обмежену відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов’язань.

Коли ми говоримо про визначення розміру збитків, якщо інше не встановлено законом або договором, маємо враховувати ціни, які існували за місцем виконання зобов’язання, місцем договірних відносин на день виконання винної стороною у добровільному порядку вимог постраждалої сторони. В тому випадку, якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку чи не задоволено в повному обсязі,– на день подання до суду відповідного позову про стягнення компенсації та покриття збитків. Сторони договірних відносин мають право за взаємною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків. Також вони можуть це зробити безпосередньо в процесі судового розгляду, дотримавшись процедури такого погодження.

Розмір відшкодування, яке підлягає відшкодуванню, може бути визначено у твердій сумі або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов’язання чи строків порушення зобов’язання сторонами. Не допускається погодження між сторонами зобов’язання щодо обмеження їх відповідальності, якщо розмір відповідальності для певного виду зобов’язань визначений законом.

Перелік збитків, які можуть бути відшкодовані у договірних стосунках, визначається за домовленістю між відповідними сторонами договірних стосунків, виходячи із специфіки їх діяльності та особливостей договірних стосунків.

Сторона договірних відносин, яка порушила умови ведення діяльності чи безпосередньо домовленості, які зафіксовані в договорі, тобто вчинила господарське правопорушення, зобов’язана вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам протилежних сторін чи інших зацікавлених сторін у господарській сфері, чи зменшення розміру таких збитків. А якщо факт збитків вже настав, то сторона зобов’язана відшкодувати їх на вимогу цих суб’єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторони не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі.

Сторона, яка порушила своє зобов’язання або напевно знає, що порушить його при настанні строку виконання, повинна невідкладно повідомити про це іншу сторону. Якщо сторона не виконає вчасне повідомлення, то вона сторона позбавляється права посилатися на невжиття постраждалою стороною заходів щодо уникнення збитків та вимагати відповідного зменшення розміру збитків.

Постраждала сторона договірних відносин позбавляється права на відшкодування збитків у разі якщо вона була своєчасно поінформована іншою (в тому числі винною) стороною про настання визначених обставин, які можуть привести до невиконання нею зобов’язань, та могла запобігти виникненню збитків своїми діями чи бездіяльністю, але не зробила цього, крім випадків, якщо законом або договором не передбачено інше.

Не підлягають відшкодуванню збитки, завдані правомірною відмовою зобов’язаної сторони від подальшого виконання зобов’язання.

Також сторони в договірному порядку та шляхом переговорів можуть визначати порядок надання аналогічних, подібних речей чи послуги, які можуть бути надані чи виконанні самою винною стороною чи третіми сторонами, та така заміна повністю влаштовує постраждалу сторону. А також така заміна має заміняти компенсацію збитків. Якщо ж така заміна не влаштовує винну сторону, то постраждала сторона відновлюється у праві вимагати відшкодування збитків.

В практиці існує і інший спосіб організації компенсації понесених збитків, У разі невиконання зобов’язання виконати певну роботу (надати послугу) постраждала сторона має право виконати цю роботу самостійно або доручити її виконання (надання послуги) третім особам, якщо інше не передбачено законом або зобов’язанням, та вимагати відшкодування такої роботи та вартості товарів.

Відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням зобов’язання, не звільняє винну сторону від виконання зобов’язання в натурі, крім випадків, зазначених у частині третій ст. 193 ГКУ.

З грошовими зобов’язаннями знову має місце окремий порядок ГСВ. Сторона грошових відносин у разі порушення ним такого зобов’язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов’язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов’язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених ГКУ та іншими законами. Обчислення розміру збитків здійснюється у валюті, в якій провадилися або повинні бути проведені розрахунки між сторонами, якщо інше не встановлено законом.

Штрафні санкції

Штрафні санкції особливий вид стягнень, які накладаються на додачу до компенсації збитків. Як правило визначаються у вигляді грошової суми – неустойка, штраф, пеня, яку сторона договірних відносин зобов’язана сплатити у разі порушення договору чи умов ведення господарської діяльності, повного чи часткового невиконання або неналежного виконання обов’язків, які прямо чи непрямо витікають із договору чи специфіки діяльності сторін.

Особливий статус та спосіб застосування штрафних санкцій наступає, якщо хоча б одна із сторін є СГ, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов’язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов’язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту. В такому випадку закон визначає точно розмір штрафних санкцій. Хоча і в цьому випадку вони можуть відрізнятися від встановлених законом, якщо інше визначено договорами, іншими законами чи окремими порядками:

– за порушення умов зобов’язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

– за порушення строків виконання зобов’язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

У випадку, якщо закон не визначив взагалі штрафних санкцій, то санкції визначаються згідно договору. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором як у процентах до суми всього договору чи невиконаної частини зобов’язання, так і у певній, фіксованій сумі, або у процентах суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Якщо сторони не можуть погодити встановлення та розмір штрафник санкцій за порушення зобов’язання спір може бути вирішений в судовому порядку.

Як завжди, штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань мають окрему процедуру визначення. На сьогодні вона визначену у процентах, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Важливо сторонам погоджувати співставлення штрафних санкцій та компенсації збитків. Збитки, як правило, відшкодовуються в частині, не покритій санкціями.

Законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли:

– допускається стягнення тільки штрафник санкцій;

– збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції;

– постраждала сторона, як правило, кредитор за грошовими зобов’язаннями може скористатися правом вибору чи стягнути компенсацію за збитки, чи застосувати штрафні санкції.

В будь-якому випадку суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками постраждалої сторони. При цьому повинно бути взято до уваги:

– ступінь виконання зобов’язання боржником;

– майновий стан сторін, які беруть участь у зобов’язанні;

– не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Оперативно-господарські санкції

Окреме місце в ряду можливого впливу на учасників договірних стосунків та господарської діяльності в цілому займають оперативно-господарські санкції. Ці санкції застосовуються з метою припинення або попередження повторення порушень зобов’язання з боку винної сторони. Такі санкції можуть бути застосовані в односторонньому порядку учасниками договірних відносин.

ГСВ у вигляді оперативно-господарські санкції застосовується до СГ, який порушив господарське зобов’язання, незалежно від вини СГ, який порушив господарське зобов’язання.

У господарських договорах сторони можуть передбачати використання таких видів оперативно-господарських санкцій:

1) одностороння відмова від виконання свого зобов’язання. Сторона, яка постраждала звільняє себе від обов’язку оплачувати зобов’язанням другої сторони, яке виконано неналежним чином або достроково виконано боржником без згоди першої сторони; відстрочення відвантаження продукції чи виконання робіт тощо;

2) постраждала сторона відмовляється від прийняття подальшого виконання зобов’язання винної сторони або повертає в односторонньому порядку раніше виконанні зобов’язання чи платежі;

3) встановлення в односторонньому порядку на майбутнє додаткових гарантій належного виконання зобов’язань стороною, яка порушила зобов’язання: зміна порядку оплати продукції (робіт, послуг), переведення платника на попередню оплату продукції (робіт, послуг) або на оплату після перевірки їх якості тощо;

4) відмова від встановлення на майбутнє господарських відносин із стороною, яка порушує зобов’язання. Даний перелік оперативно-господарських санкцій не є вичерпним. Сторони можуть передбачити у договорі також інші оперативно-господарські санкції.

Підставою для застосування оперативно-господарських санкцій є факт порушення господарського зобов’язання другою стороною. Оперативно-господарські санкції застосовуються стороною, яка потерпіла від правопорушення, у позасудовому порядку та без попереднього пред’явлення претензії порушнику зобов’язання. Порядок застосування сторонами конкретних оперативно-господарських санкцій визначається договором. У разі незгоди з застосуванням оперативно-господарської санкції заінтересована сторона може звернутися до суду з заявою про скасування такої санкції та відшкодування збитків, завданих її застосуванням. Оперативно-господарські санкції можуть застосовуватися одночасно з відшкодуванням збитків та стягненням штрафних санкцій.

Адміністративно-господарські санкції

За порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до СГ можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового характеру, спрямовані на припинення правопорушення СГ та ліквідацію його наслідків.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до СГ адміністративно-господарські санкції, список яких ми наводили вище

Адміністративно-господарський штраф – це грошова сума, що сплачується СГ до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності.

У разі порушення СГ встановлених правил обліку або звітності щодо сплати зборів (обов’язкових платежів) або їх несплати чи неповної сплати сума, яку належить сплатити, стягується до відповідного бюджету. Крім того, з СГ у визначених законом випадках може бути стягнуто штраф у розмірі до п’ятдесяти відсотків належної до сплати суми збору (обов’язкового платежу).

У разі відмови органів управління або посадових осіб СГ у проведенні документальної перевірки чи у допуску працівників податкових органів для обстеження приміщень, що використовуються для здійснення господарської діяльності, ненадання податковим та іншим органам чи їх посадовим особам встановленої законом звітності, розрахунків, декларацій чи інших документів, пов’язаних з обчисленням та сплатою податків, зборів (обов’язкових платежів), операції цього С за його рахунками в установах банку зупиняються.

У разі здійснення окремими учасниками господарських відносин зовнішньоекономічної діяльності, пов’язаної з одержанням незаконної переваги на ринку України (здійснення демпінгового імпорту, субсидованого імпорту, а також інших дій, які визначаються законом як недобросовісна конкуренція, що завдало шкоди економіці України або спричинило загрозу виникнення такої шкоди), до цих учасників відносин можуть бути застосовані антидемпінгові, компенсаційні або спеціальні заходи відповідно до закону. Порядок визначення розміру шкоди (загрози шкоди) економіці України та застосування заходів, встановлюється Кабінетом Міністрів України відповідно до закону.

За порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім господарських санкцій, до СГ можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення СГ та ліквідацію його наслідків.

Висновки

Ми приходимо до того, що єдиним підходом до відновлення законних прав та інтересів постраждалої сторони при застосуванні господарсько-правової відповідальністю є обов’язок перетерпіти невигідні правові наслідки правопорушення, які передбачені санкціями правових норм. При цьому необхідно чітко розрізняти підставу відповідальності (правопорушення), момент виникнення відповідальності (момент правопорушення), конкретизацію відповідальності (визначення конкретного виду і міри перетерплювання невигідних наслідків), реалізацію відповідальності (фактичне перетерплювання позбавлень правопорушником).

Отже, можемо дати наступне визначення ГПВ – це застосування господарських санкцій, що здійснюється за допомогою державного примусу і виражається в суспільному осуді винного правопорушника і покладанні на нього додаткових обтяжень майнового характеру або позбавленні його суб’єктивного права.

Господарська санкція, що виступає заходом державного впливу за порушення господарського законодавства – це насамперед засіб реалізації механізму ГПВ.

Для ГПВ як інституту господарського права важливим є конкретизація правової природи господарських санкцій, які хоча і забезпечують окремі сфери господарювання, але потребують додатково- го дослідження і удосконалення.

Share

Leave a Reply

Your email address will not be published.