Categories
rights WOMEN’S ENTREPRENEURSHIP IN UKRAINE гендер

Права жінок в Україні

Сидоренко Кристина, Ткачук Анна, ЮЛ-101, КНЕУ

Вступ

У пізнанні людиною самої себе жінка посідає домінуюче становище. Від вирішення цього завдання багато в чому залежить досягнення кінцевого результату. І це не перебільшення. Правий Жюль Мішле, який написав: “Виховувати дівчинку – це виховувати саме суспільство, тому що воно виходить з родини, де душею є жінка”. Проте треба констатувати, що помітного успіху на цьому поприщі не помічено. Жіночий образ переважно зберігається як міфопоетичний. На цьому тлі тенденція бачити в жінці політика чи підприємця, що з’явилася останнім часом, не має успіху. Коли мова заходить про жінку у нас одразу спрацьовує культурологічний стереотип: берегиня домашнього вогнища, мати, продовжувачка роду. Це святі ролі жінки, вони були такими протягом тисячоліть і такими залишаються. Але у сьогоднішньому світі жінку вже давно не влаштовує суто домашня роль. Вона претендує – і небезпідставно – на роль значно активнішу. Жінки доводять, що їм цілком під силу займатися будь-яким видом бізнесової, економічної, державної, законотворчої діяльності. Більше того, я абсолютно впевнена, що жінки будуть відігравати щоразу більшу роль на цих аренах, що є природнім, логічним виявом цивілізованості суспільства. Часи суто чоловічого керівництва вже давно в минулому, із результатами ми маємо справу зараз. Наше завдання – підвищення статусу жінок, усвідомлення всіма, жінками у тому числі, цієї зміни як справи, що підказує здоровий глузд. Жінки не просто дають життя, вони можуть зробити його достойним, і не лише для себе. Жінка з її мудрістю та прагненням до гармонії, урівноважує цей світ з його неконтрольованою агресією та боротьбою амбіцій.

Україна у світових рейтингах гендерної рівності.

«2,8 млрд жінок і дівчат на планеті живуть у державах, де жінку вважають другосортною людиною»

Згідно з даними нового рейтингу, що оцінює рівень гендерної рівності на планеті, жодна країна в світі не зможе досягти рівноваги в цьому питанні до 2030 року.

Підрахунок індексу гендерної рівності у цілях сталого розвитку (SDG Gender Index) показав, що у світі 2,8 млрд жінок і дівчаток живуть у державах, які не дотримуються базових принципів рівноправності статей.

Гендерна рівність є однією із 17 цілей сталого розвитку, які ухвалені на саміті ООН 2015 року, підписаних 193 країнами. Ці цілі мають бути реалізовані до 2030 року. Навіть скандинавські країни, індекс рівності в яких нині найкращий, повинні докласти величезних кроків для досягнення цієї мети.

Всесвітній економічний форумом провів дослідження The Global Gender Gap Report 2018 у якому визначив рівень дотримання гендерної рівності у 149 країнах світу. Україна серед них посідає 65 місце у рейтингу.

Індекс гендерної рівності враховує економічні можливості, освіту, здоров’я та політичні права, а також гендерний розрив у професіях майбутнього.

Окремо експерти проаналізували гендерну рівність країн у чотирьох сферах. В Україні найкраща ситуація склалася у освіті – 26 місце серез усіх країн. В економіці Україна зайняла 28 місце, гендерна рівінсть українців у сфері охорони здоров’я оцінили на 56 місце. У політиці Україна має найгірший результут – тут вона 105 у рейтингу.

«Гендерний паритет є основою для того, як економіка та суспільство процвітатимуть. Забезпечення повного та належного половини світових талантів має величезний вплив на зростання, конкурентоспроможність економіки та підприємств у всьому світі», – пояснюють у The Global Gender Gap Report 2018.

За даними WEF, потрібно 257 років для того, аби скоротити гендерну нерівність в економіці. За звітом, жінки не мають достатнього доступу до капіталу та посад, де найшвидше зростає зарплата. Ще 95 років, щоб подолати нерівність у політиці: у 2019 році 25,2% місць у парламентах займають жінки, ще 21,2% працюють в урядах.

Загальний середній світовий показник – 65,7 балів. На мові фахівців – це не дуже хороший результат для всього людства. Найскладнішими питаннями, як і раніше, залишаються: присутність жінок в парламенті і представленість у політичному житті, рівна оплата праці, прояви насильства і агресії на адресу жінок.

Рух за права жінок в Україні

Перші жіночі організації на українських землях почали з’являтися в 2-й пол. 19 ст. Поштовхом до цього стало поширення тут ідей загальноєвропейського жіночого руху, що поєднував у собі низку суспільних рухів, ініціаторами, лідерами й учасниками яких були жінки. Це й рух проти дискримінаційних щодо жінок суспільних звичаїв та законів, і рух за формування жіночої організацій з підтримки тієї чи іншої публічної активності жінок, і рух за переосмислення усталених – патріархальних – понять про роль статі в суспільстві. Найпоширенішим у Зх. Європі став рух, що об’єднав намагання жінок вибороти собі рівний статус з чоловіками у своїх країнах. Саме цей рух – рух за політичну, суспільну та професійну рівноправність жінок і чоловіків – досить часто називають емансипацією (лат. emancipatio, від emancipo – звільняю від опіки), або фемінізмом (франц. feminisme, від лат. femina – жінка).

Емансипаційні змагання жінок у різних країнах досить схожі між собою за метою й формами, навіть якщо вони визрівають і проявляються в різні історичні періоди. Фемінізм, однак, не створив одностайної ідеології, його прояви всюди мали й мають виразне національне та географічно окреслене забарвлення.

Емансипаційні змагання в Європі та США набули організаційних форм у 2-й пол. 19 ст., коли впровадження там демократія реформ не привело автоматично до статевої рівноправності. Саме тоді жінки вперше в історії створили низку місцевих, а згодом і міжнародних організацій, мета діяльності яких полягала в розширенні громадянства та політичних прав жінок і визнанні організованого жіноцтва суб’єктом громадянства та політичного життя. Це знаменувало вихід емансипаційного руху на політичну арену, що привело невдовзі до відокремлення ідеології фемінізму від ідеології соціалізму, яку (ідеологію соціалізму) багато хто із жінок вважав спорідненою фемінізмові, оскільки соціалісти проголошували принцип рівноправності статей. Як стало очевидним дещо пізніше, рівноправність статей у комуністичних країнах, де будувався соціалізм, переросла в “подвійне навантаження жінок”. “Соціалістичний табір” упродовж усіх років свого існування так і не спромігся осмислити роль жінки в суспільстві відповідно до вимог часу, засвідчивши тим самим свою ідеологічну обмеженість щодо феміністичних проблем, про яку ще наприкінці 19 ст. писала Н.Кобринська.

Під впливом жіночого руху та в ході осмислення проблем розвитку цивілізації науковці й літератори (обох статей, але переважно жінки) в 1960-х рр. розгорнули дослідження феноменів чоловіка й жінки, які дали фемінізмові нове сучасне дихання.

До 1990-х рр. жіночого рух на українських теренах через відсутність тут суверенної державності розвивався в контексті боротьби за соціальні та національні права. Цим він істотно відрізнявся від західноєвропейського жіночого руху.

Боротьба за жіночі права – за право жінок мати політичний голос, за доступ жінок до освіти й влади – в Україні була рівнозначною змаганням за національну рівноправність. У зв’язку з цим сьогодні досить показовим є той факт, що термін “піднесення свідомості”, який у 1970-х рр. почали широко вживати феміністки зх. країн для характеристики розповсюдження в суспільстві своїх поглядів, у мові, наприклад, англ. жінок звучав досить штучно стосовно феномену національної свідомості. Натомість в устах українських жінок-активісток слова “піднесення національної свідомості” є цілком природними, бо тим-то й займалося не одне їхнє покоління.

На початку свого зародження на українських землях, що перебували в межах кордонів Російської імперії, жіночий рух був досить однорідним і не завжди організаційно самостійним: жінки об’єднувалися переважно задля спільної освітянської, літературній та доброчинної діяльності.

Перша жіноча організація в Україні – Товариство допомоги вищій жіночій освіті – виникла 1840 у Харкові як відгалуження всеросійської жіночої та громадянської організацій, які виборювали право доступу жінок до вищої освіти (1860 такий дозвіл було здобуто; значно пізніше, 1878, через всілякі блокування з боку царського уряду, було засновано Вищі жіночі курси в Києві, 1880 – у Харкові).

Перший український жіночій гурток почав діяти 1884 у Києві, його очолила українська діячка О.Доброграєва. 1901 утворилися жіноча громада в Києві (1919 ця організація виборола для українок членство в Міжнародній раді жінок; членство було припинено 1929, відновлено 1996) та Товариство захисту працюючих жінок у Києві й Харкові. 1905 з ініціативи невеликої групи українок, які брали участь у Всеросійкому жіночому з’їзді, останній ухвалив рішення про створення національно-регіональних підвідділів Спілки рівно управління жінок (ця спілка, однак, через слабкість феміністичного руху в Росії практично не мала впливу серед національних меншин у Російській імперії).

Політичне представництво жінок в Україні

Україна зробила вагомі кроки на шляху до гендерної рівності. Проте зміни в сфері представництва жінок на керівних посадах відбуваються повільно: Україна пасе задніх серед 156 країн у рейтингу представництва жінок у парламенті та має одну з найнижчих часток жінок у владі.

54% 44-мільйонного населення України – це жінки, проте їхня частка в парламенті – лише 12% (49 з 423 депутатів). Це один із найнижчих показників у Європі, і далеко від середньостатистичного світового показника в 24% та показників, передбачених Глобальними цілями. Попри те, що представництво жінок у парламенті збільшилось в чотири рази протягом 27 років незалежності України і 8 парламентських виборів, країна досі плентається позаду багатьох інших.

У міжнародних звітах про забезпечення гендерної рівності Україна посідає низькі місця передусім через показник політичної залученості жінок.

Ситуація з політичним складником (участю жінок у процесі ухвалення рішень) дуже критична — 97 місце зі значенням індексу, яке майже наближається до нуля і засвідчує майже суцільну гендерну нерівність.

Ще гірше місце нашої держави в глобальному рейтингу «Жінки в національних парламентах світу» від Міжпарламентської спілки[1]. Зокрема, Україна посідає аж 146 місце серед 187 країн світу, маючи лише 12 % жінок у Верховній Раді.

Щоб пояснити недолугу ситуацію з низьким рівнем представництва жінок у «великій політиці», її розглядають на різних рівнях аналізу:

  1. Суспільний рівень залучення жінок: виклики гендерної політики в Україні

В українському законодавстві прописано рівні права і можливості жінок і чоловіків загалом і в політиці зокрема. Передусім у Конституції України громадянам гарантовано рівні конституційні права і свободи: «не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками» (стаття 24).

Окремий Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» (2005) містить визначення таких понять, як рівні права і рівні можливості жінок і чоловіків, дискримінація за ознакою статі, позитивні дії, сексуальні домагання тощо. А у статті 3 сказано: «державна політика щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків спрямована на утвердження гендерної рівності; недопущення дискримінації за ознакою статі; застосування позитивних дій; забезпечення рівної участі жінок і чоловіків у прийнятті суспільно важливих рішень; забезпечення рівних можливостей жінкам і чоловікам щодо поєднання професійних та сімейних обов’язків».

До того ж: «Україна — перша країна в СНД, де 1999 року до парламенту було подано проект цільового закону із гендерної рівності».

За роки незалежності в Україні відбулося чимало зрушень у сфері забезпечення гендерної рівності на рівні державної політики і створення так званого національного механізму:

-Україна пройшла еволюційний шлях від постановки і розгляду у 1990-х роках так званого «жіночого питання» (це передусім материнство і дитинство) до дальшого його розширення до «рівних прав і можливостей жінок і чоловіків».

– З 2000 року починається поступове оформлення гендерної політики як самостійного напряму державної політики.

– Суттєвіші зрушення відбулися після Помаранчевої революції, коли було ухвалено перший на пострадянському просторі окреми закон про рівні права і можливості жінок і чоловіків, запроваджено окрему державну програму для забезпечення гендерної рівності в українському суспільстві до 2010 року.

-2007 рік було названо роком гендерної рівності.

Звичайно, окреме питання — ефективність і виконання законів. Де з цим залишається низка проблем.

Крім того, незважаючи на приєднання до міжнародних угод та ухвалення національного законодавства про рівні права й можливості жінок і чоловіків, у країні спостерігається брак політичної волі для реалізації гендерних перетворень на рівні керівників законодавчого і виконавчих органів та на рівні місцевої влади. Певні зміни у сфері забезпечення гендерної рівності відбуваються радше завдяки українським громадським організаціям, міжнародним організаціям і проектам, що їх фінансують зовнішні донори.

  1. Суспільний рівень залучення жінок: громадська думка і публічні висловлювання

Ставлення українського суспільства до участі жінок у політичному житті країни далі залишається суперечливим, але його більше спрямовано в бік гендерної рівності, ніж ставлення і реальні дії політиків та управлінців різних рівнів влади. З одного боку, українці схильні висловлювати патріархатні погляди, мовляв, політика — то чоловіча справа. З іншого боку, вони вважають, що жінки здатні покращити стан справ у структурах влади і держава повинна надавати рівні права й можливості чоловікам і жінкам брати участь у політичному житті.

Стереотипні судження, які притаманні переважній більшості: «Для дружини важливіше підтримувати кар’єру чоловіка, ніж робити свою власну» або «Більшість чоловіків краще підходять для політики, ніж більшість жінок». Очевидно, що такі судження пересічні українці радше підтримають, адже вони стосуються повсякденного життя, про яке ми рідко задумуємося.

Крім родини, освіти, середовища спілкування, громадську думку формують також публічні люди і ЗМІ. Суспільству складно підтримувати ідею залучення жінок у велику політику, коли високопосадовці у ЗМІ висловлюють патріархатні погляди.

Апофеозом публічного сексизму стали висловлювання тодішнього Президента України Віктора Януковича. Ще під час передвиборчої кампанії на початку 2010 року він зробив сексистську заяву про жінок. Відмовляючи в дебатах своїй конкурентці Юлії Тимошенко, Янукович сказав: «Те, що мені кажуть, ніби з жінкою даремно сперечатися, неправильно, я з цим не згоден. Я насамперед уважаю, що вона прем’єр-міністр і повинна нести відповідальність за кожне своє слово. А якщо вона жінка, то повинна йти на кухню і показувати там свої примхи». Тобто Президент України відверто висловився про те, що місце жінок на кухні, а не в політиці. Сексистські висловлювання і дії політиків не рідкість і за останній період], що теж становить перешкоду для жінок на шляху в політику.

  1. Структурний рівень залучення жінок: ситуація в робочому середовищі

Якщо аналізувати ВРУ як робоче середовище, то жінки в ньому стикаються з проблемою гендерної сегрегації на ринку праці, як вертикальної, так і горизонтальної. Під вертикальною сегрегацією мається на увазі нерівність між чоловіками й жінками в плані посад на кар’єрних сходах. Горизонтальна сегрегація — це окремі «ніші» для наповнення переважно жінками чи переважно чоловіками. У політиці стереотипно вважається, що «серйозна політика» (hard politics) — це радше для чоловіків (сфери оборони, будівництва тощо), а «м’яка політика» (soft politics) — це, відповідно, для жінок (охорона здоров’я, освіта, культура тощо).

Склад комітетів ВРУ свідчить, що радше так званими «жіночими» сферами в політиці є міжнародні відносини (очевидно, щоби продемонструвати міжнародній спільноті увагу до виконання міжнародних зобов’язань із забезпечення рівних прав і можливостей) і соціальна сфера (соціальна політика й охорона здоров’я).

Крім того, жінки недопредставлені в керівництві постійних делегацій ВРУ. Гендерний склад членства в делегаціях теж далекий від паритету.

Загалом жодна з чільних політичних партій України не дотримується ідеї гендерного паритету, тобто представництва жінок і чоловіків 50/50. Добровільні партійні гендерні квоти — непопулярний серед політичних партій України механізм залучення жінок у політику. Навпаки, жінок ставлять радше в непрохідній частині закритих партійних списків.

  1. Індивідуальний рівень: час та інші ресурси для залучення в політику

Крім розглянутих вище структурних чинників залученості жінок у політику, які спричиняють і поширюють гендерні стереотипи, існують ще так звані індивідуальні чинники, які передбачають, що жінка реалізовує своє бажання і мотивацію працювати в політиці.

Чому у жінок рідше, ніж у чоловіків, виникають такі бажання? Зокрема, бажання активніше просуватися по кар’єрних щаблях і йти у велику політику, на рівень ухвалення рішень.

Саме за жінками в нашому суспільстві закріплено доглядову працю (за дітьми, людьми літнього віку, людьми з інвалідністю, хворими родичами) і підтримку домогосподарства, тому у них менше часу, щоби присвятити його роботі в політичній сфері, яка часто понаднормова і передбачає відрядження тощо. Отже, такий ресурс, як час, вельми важливий у цьому випадку.

Політика передбачає ризик, орієнтацію на успіх, командну роботу — риси, які змалечку виховують головно у хлопчиків. У результаті такої диференційної соціалізації хлопці в середньому більше вірять у свої сили порівняно з дівчатами і краще оцінюють свої компетенції.

«Один із головних викликів для жінок — поєднати роботу і сімейні обов’язки. Крім того, у жінок менше зв’язків порівняно з чоловіками, вони меншою мірою залучені в соціальні мережі. Ще у них набагато менше грошових ресурсів, щоби пройти в політику самостійно.» ( Шеріл Сендберг розмірковує в TED-промові, чому так мало жінок серед лідерів)

Є поодинокі приклади відомих жінок у політиці — Маргарет Тетчер, Індіра Ганді, Ангела Меркель, а тому ідея так званої американської мрії — self-made women — вельми живуча. Та щоб пробити цю «скляну стелю», яка в політиці так само поширена, як у бізнесі й інших сегментах ринку праці, потрібно дуже багато зусиль. Скло часто виявляється бетоном із шарами стереотипів і глузувань, які непросто долати на рівні індивідуальної комунікації.

Тому дуже важливо говорити про солідарність між жінками, які, будучи чисельною більшістю, насправді є так званою «меншиною», якщо говорити про їхні права і можливості. Підтримка і натхнення від інших жінок — це те, що дає сили рухатися вперед і змінювати суспільну реальність.

Авторитетне дослідження, проведене на замовлення Програми розвитку ООН, виявило чимало проблем, з якими стикаються жінки в політичному житті. Під час дослідження провели інтерв’ю з 250 жінками та з’ясували, що на місцевому рівні більшість політичних партій не звертають увагу на гендерний баланс у своїх списках і діяльності загалом. До того ж, кандидатки-жінки мають обмежений доступ до партійних ресурсів для проведення своїх кампаній. Жінок на керівних посадах у бізнесі дуже мало; а оскільки місцеві партії великою мірою орієнтовані на бізнес-інтереси, жінки недостатньо представлені в місцевій політиці. Окрім того, місцеві ЗМІ не приділяють достатньо уваги гендерним питанням і часто поширюють гендерні стереотипи, беручи інтерв’ю лише в чоловіків як експертів і зображаючи жінок насамперед у їхніх традиційних, стереотипних ролях.

Багато організацій наголошують на подібних проблемах, з якими стикаються жінки, зокрема з упередженням, кпинами, гендерною дискримінацією. Замість того, щоб звертати увагу на фаховість та професійні якості жінок, їхні колеги, ЗМІ та громадськість часто загострюють увагу на їхніх особистих якостях, на поверхових речах, як-от одяг або зачіска, і їхній ролі матерів і дружин. Згідно з дослідженням ГО «Ла Страда» про насильство щодо жінок у політиці за 2010-2018 рр., 59 % опитаних жінок-політиків потерпають від сексизму, 47 % – від сексуальних домагань, 59% – від психологічного насильства, 58 % – від усних образ і 62 % – від насміхань у соцмережах і ЗМІ.

Порушення прав жінок в Україні

Думку, що дискримінації жінок не існує, можна почути часто. І від знайомого програміста, і від пересічного “диванного експерта”, і від серйозного керівника компанії чи… політичного діяча. Справді?

А тепер звернемося до фактів.

Незважаючи на певний прогрес, ґендерна нерівність залишається в кожному суспільстві. Жінки і дівчата продовжують відчувати дискримінацію за ознакою статі та множинного порушення прав людини”.

За даними ООН “Немає жодного регіону, країни чи культури, в якій би жінки не зазнавали насильства”.

ОБСЄ закликає до впровадження реформи з ґендерної рівності на загальнодержавному рівні.

Хтось може подумати, що все це мало стосується України. Проте відповідно до Індексу ґендерної нерівності, Україна визнана найгіршою для жінок країною в Європі, поряд з Туреччиною, В’єтнамом, Аргентиною та Монголією – у світовому масштабі.

Розглянемо декілька порушень прав жінок.

1. Заборона доступу жінок до 458 професій

Навіть не віриться, але досі існує цей радянський анахронізм, псевдотурбота про жінок та їх здоров’я, що фактично прирівнює жінку до особи, не здатної прийняти самостійне рішення.

І справа не лише в тому, що серед цих професій – теслі, машиністи чи слюсарі, а й в тому, що цей список псевдотурботи обмежує право жінки на доступ до заробітку, іноді – єдиного доступного у регіоні. Ніяких виключень щодо віку (наприклад дітородного), здоров’я жінки (може чи не може мати дітей) чи сімейного стану – не робиться.

2. Ненадання необхідної допомоги жінкам – потерпілим від домашнього насильства

За статистикою Національної поліції, кількість звернень до поліції за фактами насильства в сім’ї – це близько 130 тисяч у рік, потерпілі – переважно жінки.

У той же час кримінальної відповідальності за таке насильство не встановлено, системи комплексної та негайної допомоги жертвам домашнього насильства не створено.

3. Менша оплата праці жінок у порівнянні з чоловіками на тих самих посадах

Відповідно до даних Державної служби статистики, жінки отримують на 36,5% меншу зарплатню, ніж чоловіки при рівних посадах та навичках.

Така ситуація прямо суперечить взятим Україною на себе міжнародним зобов’язанням.

4. Принизливі та образливі висловлювання щодо жінок від офіційних представників держави, публічних осіб, представників ЗМІ

Кандидати в президенти відправляють жінок на кухню, прем’єр-міністри авторитетно заявляють, що жінкам не місце в управлінні, а голова Верховної Ради запросто може дозволити собі фрази на кшталт “чоловік – це вища істота, тому що жінка створена була з ребра Адама. Відповідно вона вже стоїть на нижчому щаблі” (скандал 2012 року від тодішнього голови Володимира Литвина).

Сьогодні спецпрокурор Назар Холодницький може вільно казати, що він “не дівка, щоб його до чогось змушувати”, а депутат Антон Геращенко – порадити жінці “йти заміж і народжувати, а не займатися політикою”.

5. Всеохоплюючий сексизм у рекламі, ставлення до жінки як до об’єкту

Упевненість, що оголене жіноче тіло зможе продати будь-який товар, схоже, не полишає голови багатьох українських “рекламо творців”. Тому на багатьох біл-бордах країни спокусливі жіночі образи у непристойних позах чи з неоднозначними репліками “продають” все: від бетону до суші.

Причому вікового обмеження немає: цю рекламу бачать усі, в тому числі діти та підлітки, стверджуючись у відповідному ставленні до жінки, як до тіла.

Щоб зрозуміти, чи є у рекламі сексизм, достатньо замінити жіночий образ на чоловічий: зазвичай це виглядає абсурдно, недоречно або іронічно.

6. Покладення турботи про дітей та домашньої роботи переважно на жінок

Турбота про дітей в Україні залишається жіночою справою. Саме жінки надовго йдуть у декрет (набагато довше, ніж годують дитину груддю), саме жінки беруть відпустку, коли дитина хворіє, саме бабусі дивляться за онуками, навіть якщо дідусь теж у наявності.

Як наслідок, поки чоловіки розвиваються професійно або відпочивають, жінка зайнята у неоплачуваній сфері, робота в якій не помічається та сприймається як належне.

Відповідно до дослідження Всесвітнього економічного форуму, жінки у середньому працюють на 50 хвилин у день більше, ніж чоловіки, причому неоплачувана праця жінок становить майже 5 годин у день, в той час, як у чоловіків – півтори години.

7. Закріплення дискримінаційних стереотипів щодо жінок у дитячих та підліткових освітніх програмах

Ще свіженький у пам’яті скандал навколо освітнього курсу “Сімейні цінності”, який розказував дітям, що “чоловік – творець, який завжди прагне до новизни”, а “справжня жінка ніколи не сперечається, не доводить, не намагається керувати ситуацією”.

Подібні стереотипи часто зустрічаються у дитячих книжках для наймолодшого віку, у літературі, підручниках для школярів та посібниках, схвалених відповідними міністерствами.

Їх кількість настільки велика, а вплив починається з настільки раннього віку, що й розумні дорослі люди іноді щиро вірять, що жінки гірші в точних науках, більше підвладні емоціям чи не здатні до управління.

8. “Скляна стеля”: незначна репрезентація жінок на керівних посадах та у владі

У Верховній Раді сьогодні лише 11,85 % від загального складу депутатів – жінки, причому це найбільша цифра за всі часи незалежної України. В Європі ситуація не набагато краща – в середньому по Європі цей показник складає 23,4%.

Що ж стосується приватного сектору, то жінок-керівників в Україні вчетверо менше, ніж чоловіків, за даними HeadHunter Україна.

9. Відсутність будь-якої відповідальності клієнтів у секс-індустрії

На відміну від жінок у секс-індустрії, відповідальність яких встановлена Кодексом України про адміністративні правопорушення, клієнти цих жінок звільнені від відповідальності. Тобто ті, хто створює попит, хто живить усю багатомільйонну індустрію, не несуть відповідальності. А ті, хто втягнутий у проституцію (11% з них – дівчата 12-15 років, 20% – дівчата 16-17 років, тобто 31% неповнолітніх) – переслідуються за законом.

10. Замалі покарання або звільнення від відповідальності при зґвалтуванні

Тільки у 2015-2016 роки у ЗМІ потрапила інформація щодо декількох жахливих справ, коли навіть при визнанні ґвалтівниками свого злочину, вони опинялися на свободі.

Ця інформація – дуже умовна, бо всі випадки дискримінації та порушень прав жінок у сучасному суспільстві, як на мене, не описати й на 100 прикладах.

Ясна річ, не маючи достатніх знань та не шукаючи статистичної інформації, можна намагатись фантазувати про “справедливі причини” такого стану речей, згадувати природу, релігійні канони чи робити будь-які інші спроби виправдати ситуацію чи свої погляди. Це цілком нормально, і цілком зрозуміло: не кожен здатен витримати і одразу прийняти таку неприємну реальність.

Але в такому разі не варто “компетентно” стверджувати, що дискримінації жінок не існує.

Жінки в законі: нюанси гендерної (не) рівності

Незважаючи на систему актів, прийнятих на міжнародному та національному рівнях, покликаних належно адресувати проблеми гендерної нерівності, міжнародні організації та національні уряди продовжують звітувати про актуальність гендерної проблематики в суспільстві (зокрема, у сфері трудових відносин).

Чим вища посада, тим меншою є питома вага жінок. Приміром, кількість жінок у Верховній Раді складає близько 12.1%, у складі Кабінету міністрів України — 12.5%, серед державних службовців, які обіймають керівні посади (категорії А) — 16.7% Різниця у зарплатах чоловіків і жінок складала в середньому 25% у 2016 р. та близько 21% у 2017 р., а в окремих галузях зайнятості сягала 40%. В цьому контексті слід пам’ятати, що в Україні досі зберігається тенденція до збереження напівофіційної чи неофіційної заробітної плати, тому реальні цифри та їх співвідношення можуть відрізнятися від офіційної статистики.

Кожен закон – це можливість зменшити нерівність чоловіків і жінок

У кожній країні парламентарії відіграють ключову роль у визначенні можливостей для збільшення рівності між чоловіками та жінками. Але для цього їм потрібні надійні, неупереджені дані, а також ефективна взаємодія з експертами та громадянами. В Україні члени Парламенту вивчають різні шляхи інтеграції ґендерних питань в аналіз законодавства.

Ґендерний аналіз законодавства

Рішення, що стосуються законодавства, мають для всіх різні наслідки. Ґендерний аналіз – це процес, який використовується для розгляду потенційного впливу законів на жінок та чоловіків та перевірки, чи вони не обмежують можливостей або дискримінують громадян через їхню стать. Цей процес може бути комплексним та включати такі аспекти, як вік, інвалідність, етнічна приналежність, місце проживання, економічний стан та багато інших факторів, які впливають на життя людини.

Ґендерний аналіз має на меті:

· визначити законодавчі можливості для посилення рівності та забезпечення того, щоб існуючі нерівності не зростали;

· запобігти несправедливому/непропорційному негативному впливу на жінок або чоловіків.

Аналіз законодавства з ґендерної точки зору дозволяє врахувати під час ухвалення рішень, що впливають на життя людей, їхній різний досвід та потреби. Якщо ці відмінності не будуть враховані, то складається враження, що рішення мають однаковий вплив на усіх, що може призвести до негативних чи небажаних наслідків. Більш ґрунтовний аналіз такого впливу допоможе країні створити більш ефективне та дієве законодавство.

Дані, що використовуються парламентарями при аналізі законодавства, є ключовим аспектом для врахування ґендерних питань. Вони можуть відображати різні нюанси важливих проблем при аналізі ґендерних аспектів. Депутати, які розглядають питання про внесення змін у законодавство, яке стосується, наприклад, охорони психічного здоров’я, можуть повністю змінити думку після аналізу даних з розбивкою за статтю.

Структура є дуже простою і має на меті забезпечити баланс ефективності та практичності, враховуючи різноспрямовані вимоги парламентаріїв у рамках аналізу законодавства. Представлені нижче чотири етапи можуть бути адаптовані та розширені з огляду на ситуацію та наявність часу.

Гендерний аспект юридичної професії

Продовжуючи тему статистики, варто зазначити, що в Україні спостерігається помітний дефіцит у ґрунтовних статистичних дослідженнях (зокрема, в юридичній сфері). Однак наявна інформація та публічні думки в будь-якому випадку посилаються на гендерну проблематику, з якою зіштовхуються жінки-юристи.

Відповідно до даних Національної асоціації адвокатів України, розподіл адвокатів за статевою приналежністю складає близько 63% (чоловіки) та 37% (жінки). Дослідження Асоціації жінок-юристок України «ЮрФем» (переважна більшість жінок-респондентів є юристами на підприємстві) відзначає очевидну диспропорцію щодо участі жінок у керівництві юридичним бізнесом.

Згідно з даними цього дослідження, респонденти відзначили, що участь жінок у керівництві, на їхню думку, складає близько 15% проти майже 40% у чоловіків. Приблизно 46% відзначали існування дискримінації в частині доступу до професії, а близько 40% зауважили про дискримінацію, яка полягає в необхідності доведення жінками наявності професійних здібностей, тоді як від юристів-чоловіків в аналогічній ситуації не вимагається будь-якого доведення. Трохи більше ніж 60% респондентів посилалися на відчутні гендерні стереотипи, з якими вони зіштовхуються у процесі виконання професійних обов’язків (приміром, коментарі про те, що обрана лінія поведінки чи захисту продиктована тим, що юристом є жінка).

Дані щодо заробітної плати, на нашу думку, важко сприймати репрезентативно в умовах загальної зарплатної проблематики, яка спостерігається в країні. Вірогідно, саме така ситуація могла вплинути на те, що більше третини респондентів не змогли визначитися з відповіддю на питання, наскільки відрізняється заробітна плата жінок та чоловіків юристів.

Ще одне цікаве дослідження — «Гендерна рівність при здійсненні правосуддя» щодо зазначеної проблематики в адвокатському та суддівському середовищі в межах проекту «Гарантування дотримання прав людини при здійсненні правосуддя» Координатора проектів ОБСЄ в Україні спільно з Національною школою суддів України, Верховним Судом України та Вищим адміністративним судом України за фінансової підтримки Уряду Канади.

Загалом, результати дослідження підтверджують гендерні тренди, за якими жінки відчувають та усвідомлюють свою більшу вразливість у професії, якщо порівнювати з чоловіками. Жінки частіше відчувають, що деякі справи, клієнти та ситуації надають перевагу чоловікам адвокатам і суддям. Жінки частіше потрапляють у ситуацію або є свідком упередженого ставлення, недружнього поводження, образливих узагальнень, висловлювань про поведінку та одяг.

Цікаво розподілилися думки адвокатів та суддів щодо існування дискримінації в суспільстві. 43% адвокатів та 32% суддів вважають, що дискримінація існує, але сприймається як частина культури. 31% адвокатів та 37% суддів зауважили про поодинокі випадки несправедливого поводження, яке не слід вважати дискримінацією. Як серйозну проблему дискримінацію сприймають менше ніж 10% респондентів. Дискримінацію за статтю на робочому місці чверть респондентів відчували особисто та більше половини спостерігали в оточенні.

За результатами опитування «Юридичної Газети» в минулому році, пропорція жінок-партнерів в юридичних фірмах становила близько третини, радники та старші юристи були представлені майже в рівних пропорціях, а серед молодших юристів і не юридичного персоналу переважали жінки. Близько 40% жінок зазначали про наявність гендерної проблематики в юридичному бізнесі. Такий показник загалом збігається з думкою респондентів адвокатської та суддівської спільноти

Висновок

Висновок Кристини Сидоренко.


Щодо висновку, то я хотіла би доповнити – якби жінки в Україні розуміли більш глибоко істинне лексичне значення поняття «фемінізм», то вони б вважали себе феміністками, оскільки це поняття несе в собі лише одне загальне визначення – рівні права і реальні можливості для жінок. І якщо піднімати феміністичний дискурс в Україні саме так, то перейматися тут треба далеко не символічними, а реальними проблемами.

Коли мене запитують чи я феміністка, то я з обережністю відповідаю на це питання. Щоб дати коректну відповідь на це питання, треба розуміти, що має на увазі під словом «фемінізм» мій співрозмовник. Я безперечно не можу назвати себе феміністкою за визначенням, але в потрібний момент можу відстоювати навіть символічне поле гендерної рівності. Але це мої особисті актуальні проблеми, а не проблеми переважної більшості українських жінок.

Взагалі, фемінізм — справедливість, адже це рух за рівні права та можливості для людей різних статей та ґендерних ідентичностей. 

 Для жінки це можливість бути почутою, побаченою, можливість реалізувати себе без осуду та соціальних рамок, без страху та дискримінації. Для чоловіків також важливий фемінізм, адже коли вони зрозуміють, що жіноцтво — велика рушійна сила, що успішні держави — це ті, де високий відсоток жінок, які приймають рішення на рівні держави, то можуть ефективніше співпрацювати у напрямку реалізації глобальних цілей. 

Для чоловіка жінка може стати конкурентоспроможною особою, або ж навіть партнером. Щодо жінки, вона в свою чергу отримає право вибору, та повагу з боку протилежного полу. 

Я вважаю, що зі сторони жінки претендувати на рівноправ’я з мужчиною – не дуже гарна ідея. Жінки повинні бути набагато вище цього. 

На мій погляд, щоб чоловіки не робили для жінок, самі чоловіки отримують куди більше.

Наприклад, чоловік може купити будинок, але саме жінка повинна зберігати в ньому сімейне вогнище. Коли пара заводить дитину, найскладніше в цей момент саме жінці, оскільки вона виношує її, а потім народжує. Чоловік купляє продукти, а жінка з них приготує їжу. Чоловік може просто посміхнутися, а вона віддасть йому серце. Жінка зможе все, що чоловік їй дасть, збільшити в рази. 

Так, можливо є якась дискримінація, вона буде завжди, але моя позиція, що чоловік, повинен бути сильнішим, вищим та більше заробляти, тоді жінка зможе себе почувати справжньою жінкою.

Висновок Ткачук Анни.

Досить поширеною сьогодні є думка, що «Жінки в Україні мають рівні можливості з чоловіками, було б бажання і здібності їх втілити». Втім, як наголошують експерти і навіть доводить статистика така думка є не зовсім істинною. Адже, підсумовуючи нашу роботу, можна стверджувати, що українки досі зазнають дискримінацій за ознакою статі.

Яскравим доказом цього може слугувати той факт, що 90% українців, які потерпають від насильства, це жінки.

«90% наших громадян, які потерпають від насильства, це жінки. Причини – стереотипи, що жінка – «берегиня дому», її функція – приготування їжі та догляд за дітьми. І щойно вона починає заявляти про свої права, то одразу ж піддається насильству – чи економічному, чи психологічному, чи фізичному, чи сексуальному. І з’явилася нова тенденція: якщо жінка намагається вирватися з кола домашнього насильства, то тоді методи стають більш виточені», – каже представник омбудсмена з питань рівності і недискримінації Аксана Філіпішина.

Досить критичною, на мою думку, є ситуація і з політичним представництвом жіночої статі. Я вважаю, що наша країна має приймати міри, щодо викорінення стереотипу «Чим вищий орган влади, тим менше там жінок» . Україна має продовжити вироблення належних практик, які дозволять підвищити політичне представництво жінок. Адже, на сьогоднішній день, жінки у списках партій – часто «для галочки», а відтак не отримують достатньої організаційної та фінансової підтримки, щоб перемогти у виборчих перегонах.

Але, не можна не згадати і той момент, що Революція Гідності, яка тривала 2013-2014 роки, певною мірою змінила ситуацію з гендерною нерівністю в Україні. Жінки зайняли досить лідерську позицію під час революції і це дуже цінувалося. Але, на жаль, українське суспільство досі лишається недостатньо обізнаним про гендерні питання: жінки не знають своїх прав, а чоловіки не визнають наявності гендерної нерівності. Для багатьох українці, гендерна рівність – це європейська цінність, а не право людини.

В Україні досі лишається спадщина радянського ставлення до жінок у суспільстві, де була, здебільшого, патріархальна ієрархія. Також, є те, що українці не мають гендерної історії. Є материнське розуміння ролі жінки, тобто, жінка має бути гарною матір‘ю. Ці думки гуляють по українському суспільству і вже давно стали трендовим стереотипом.

Вирішення питання гендерної рівності є проблематичним, тому що обговорення на цю тему ведуться переважно з представниками жіночої статі. Чоловіки мають визнати цінну та конструктивну роль, яку жінки можуть відігравати у суспільстві. Ми маємо визнавати жінок України і поважати їхню важку працю. Жінки критично необхідні для майбутнього України і особливо для майбутнього успіху у сільському господарстві країні. І діяти треба для того, аби полегшити їхній тягар.

Права молодих жінок в Україні

Share

One reply on “Права жінок в Україні”

Leave a Reply

Your email address will not be published.